Реабілітація військовослужбовців засобами дебрифінгу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реабілітація військовослужбовців засобами дебрифінгу

Ключові слова: військовослужбовці, дебрифінг, реабілітація, Фрайбурзький особистісний опитувальник, стрес-чинники, емоційна стійкість.

Abstract

Актуальність проблеми дослідження негативного впливу стресу на психіку військовослужбовців є однією з провідних в рамках психології діяльності в особливих умовах, екстремальної та кризової психології. Аналіз діяльності військових вказує на те, що вони повсякчас наражаються на вплив негативних чинників професійного стресу. У більшості випадків стрес-чинники спричинюють ускладнення у діяльності через пролонговані психічні перевантаження, що зумовлюються виникненням непередбачених надзвичайних ситуацій, високим рівнем відповідальності за виконання поставлених завдань, реальними загрозами для власного життя та здоров'я тощо. Через це важливою та нагальною проблемою є відновлення позитивного емоційного фону військовослужбовців задля майбутнього психологічного та професійного благополуччя. К. К Платонов і В.Л. Марищук у книзі «Військова інженерна психологія» запропонували поняття емоційної стійкості розуміти як здатність управляти своїми емоціями, зберігати високу професійну працездатність, здійснювати складну або небезпечну діяльність без надмірного напруження, незважаючи на емоціогенні впливи. Відтак, коли військові після бойових подій, вже переживають негативні психічні стани, що детерміновані стрес-чинниками, необхідно впроваджувати реабілітаційні заходи з метою відновлення їх психічного здоров'я [1].

При визначенні психологічної реабілітації слід керуватися розумінням реабілітації як комплексу психологічних заходів, які спрямовані на стабілізацію не тільки функціонального стану організму, а й емоційної, мотиваційної, вольової, когнітивної сфер особистості та відновлення професійно й особистісно важливих якостей комбатантів, від яких залежить ефективність діяльності.

Виходячи з такого визначення необхідно виокремити діагностичний, лікувально-відновлюваний та професійно-відновлюваний етапи психологічної реабілітації:

В лікувально-відновлювальному етапі слід виділити три основних напрямки реабілітації: психофізіологічий, психокорекційний, соціально-психологічний.

Психофізіологічний напрямок полягає в діагностиці та відновленні професійно важливих якостей комбатантів, при цьому використовуються психодіагностичні комп'ютерні методики. В психокорекційній та соціально - психологічній роботі доцільно використовувати психологічне консультування, психотерапію, сугестотерапію, ауторелаксаційні техніки; психологічний дебрифінг, соціально-психологічний тренінг, метод біологічного зворотнього зв'язку та інші.

Одним з найбільш ефективних методів психологічної реабілітації є так званий психологічний дебрифінг. Він являє собою організоване в процесі групової роботи обговорення травмуючих та стресогенних подій, які сумісно переживались группою військовослужбовців при виконанні спільного бойового завдання.

Питання психологічної стійкості фахівця до виконання завдань в складних та екстремальних умовах професійної діяльності має досить пророблені теоретичні основи і практичні результати завдяки дослідженням М. Корольчука, Г. Ложкіна, С. Максименка, В.Моляко, Ю. Олександровського, Є. Потапчука, О. Сафіна, Н. Тарабриної, О. Тімченка, М.Томчука, С.Яковенка та інших авторів, її не можна вважати повністю вирішеною.

В останні роки дослідженню негативного впливу стресу на психіку фахівця були присвячені праці українських вчених В. Корольчук, К. Кім, A. Кулаженко, В. Лефтерова, С. Лебедєвої, С. Миронця, В. Осьодла, B. Садкового, О. Сафіна, Л. Перелигіної, А. Побідаша, М. Хвороста, C. Яковенка та ін. Психологічні чинники впливу бойових дій на стан військовослужбовців проаналізовані у дослідженнях українських науковців О. Бойка, А. Бородія, В. Крайнюк, Є. Литвиновського, О. Макаревича, A. Романишина та ін. Загальні підходи до організації процесу реабілітації визначені у працях І. Мисули, М. Фролова, С. Харченка, Л. Яковлевої та ін. Серед вітчизняних науковців, що вивчають реабілітацію військовослужбовців, B. Алещенко, Н. Олексюк, Н. Пономаренко, О. Савченко, В. Турбан, О. Хміляр та ін.). Зарубіжні дослідники L. Calhoun, R. Lдufer, R. Skurfield, C. Williams та ін. вивчали методи та техніки психологічної реабілітації. У дослідженнях згаданих авторів ставилось за мету виявити стрес-фактори або їх посттравматичні наслідки, що мали вплив на психіку фахівця в динаміці професійної діяльності, а також обґрунтувати засоби для відновлення психологічного здоров'я, та, зокрема, психологічної стійкості методами реабілітації. Водночас, проблема реабілітації фахівців екстремального профілю до професійного стресу відзначається своєю складністю, неузгодженістю і недостатністю розробленості прикладних засад її формування.

Мета статті - полягає в обґрунтуванні доцільності застосування дебрифінгу через визначення динаміки показників шкал Фрайбурзького особистісного опитувальника.

Для реалізації мети було проведено дослідження за діагностичною методикою «Фрайбурзький особистісний опитувальник», яка застосовувалась до та після проведення з військовослужбовцями методу дебрифінгу.

Дослідження проводилось на базі однієї з військових частин, респондентами виступили комбатанти у кількості 46 чоловік, які виконували свій військовий обов'язок у зоні АТО; вік досліджуваних - від 25 до 53 років, бойовий досвід від 6 місяців - до 2,4 років. Експериментальну групу склали комбатанти у кількості 23 осіб та контрольну групу у кількості 23 осіб. Доексперементальна група була обрана в такій же кількості.

1. Вступна фаза

Вступна фаза дуже важлива: якщо вона проведена на професійному рівні, організовано, це зменшує ймовірність того, що група буде погано функціонувати надалі. Чим більше часу витрачено на введення, тим менше шансів, що що-небудь піде неправильно. Типовий час, який витрачається на введення, - 15 хв.

Ведучий групи представляє себе, команду дебрифінгу й пояснює мету зустрічі приблизно в такий спосіб: «Я - N... Таку процедуру обговорення того, що трапилося, я використовував багато разів раніше в подібних ситуаціях після складних, стресогенних інцидентів, таких, як... Ці обговорення більшість людей визнають корисними. Вони дають можливість висловити й зрозуміти думки й почуття, які виникли в нас у зв'язку з тим, що відбулося. Тому все, що буде тут обговорюватися, ми будемо вважати нормальним. Це допоможе вам розібратися у своєму стані й почуттях, які зараз здаються вам дивними й неподоланними».

Ведучий ознайомлює з основними завданнями дебрифінгу. Учасники можуть висловлювати побоювання, що вони не зуміють що-небудь повідомити за фактом або не зможуть сформулювати свою проблему.

Ведучий роз'яснює, що дебрифінг - це нове для них заняття, у якому вони ніколи не брали участь. Тому те, наскільки добре вони будуть це робити, з'ясується в процесі обговорення. Такий підхід задає певну систему очікувань: всім присутнім потрібно говорити про свої думки і почуття й відчути це заняття корисним.

Потім ведучий визначає правила для дебрифінгу. Правила потрібні, щоб мінімізувати тривогу, яка може бути в учасників.

1. Звичайно, члени групи заспокоюються, почувши про те, що жодного з них не будуть змушувати говорити що-небудь взагалі, якщо він не побажає цього робити. Єдина вимога полягає в тому, що вони повинні назвати своє ім'я й висловити ставлення до катастрофи або до тієї події, учасником або свідком якої вони були. Однак членів групи просять намагатися вислуховувати всіх, не перебиваючи.

2. Члени групи повинні бути впевнені в дотриманні конфіденційності змісту зустрічі. Аналогічно членів групи просять не передавати кому-небудь за межами цього кола особистої інформації про інших учасників, «не брехати» про те, що вони можуть сказати прямо одне одному. Необхідно зняти страх, заспокоїти учасників щодо того, що відповіді не будуть записувати мимо їхньої волі. Однак, з іншого боку, їм можна повідомити, що було б корисним для команди дебрифінгу зробити запис фактів і думок без вказівки авторства. Якщо потім це швидко передрукувати, то згодом люди зможуть ще раз звернутися до матеріалу, що обговорювався в групі для зняття ілюзій, які виникають з приводу того, що відбувалося.

3. Потрібно, щоб члени групи знали, що дебрифінг не допускає оцінок, критики й вироків. Це не трибунал, а лише процедурне обговорення. Подібна установка попереджає суперечки, взаємні обвинувачення, які можуть виникнути через розбіжність в очікуваннях, думках і почуттях.

Однак ведучі психологічного дебрифінгу можуть дозволити відкрито висловлюватися із приводу процесу обговорення, критикувати, інакше люди будуть займатися цим після дебрифінгу.

4. Учасників попереджають, що під час самого обговорення вони можуть відчути себе гірше, але це - нормальне явище, звичайний наслідок дотику до хворобливих проблем. Ведучий повинен зазначити, що це частина плати за можливість згодом протистояти стресам.

5. Членам групи рекомендують працювати без перерви. Тому їм можна запропонувати перекусити або відвідати туалет до початку дебрифінгу. До речі, корисно мати кавоварку або чайник, щоб кожний міг обслужити себе під час дебрифінгу.

6. Учасникам повідомляють, що в них є можливість тихо вийти й повернутися назад. Однак їх просять повідомляти ведучому, якщо вони йдуть у негативному стані, і тоді членам команди, одному або декільком, потрібно супроводжувати їх.

7. Членам групи надається можливість обговорювати дещо, що виходить за рамки заданої теми, і ставити будь-які питання. Важливо пам'ятати, що в учасників може бути мінімальний досвід обговорення, проявів свого «Я» у груповому контексті. В інших такого досвіду може й зовсім не бути. На команді дебрифінгу лежить відповідальність за заохочення й заспокоєння членів групи, особливо на початку дебрифінгу.

2. Фаза фактів

На цій фазі кожна людина коротко описує, що відбулося з нею під час інциденту. Учасники можуть описати, як вони побачили подію і яка була послідовність етапів. Ведучий команди дебрифінгу повинен заохочувати фактологічні перехресні питання, що допомагають прояснити й відкоригувати об'єктивну картину фактів і подій, наявних у розпорядженні членів групи. Це важливо, оскільки через масштаб інциденту й помилок сприйняття кожна людина реконструює картину по-своєму. Це можуть бути просто неправильні переживання подій або ж наявність помилкових ключових уявлень про них. Відчуття часу також часто буває порушено.

Знання фактів й їхньої послідовності допомагає впорядкувати те, що трапилося, створити структуру події. Це одне з головних завдань дебрифінгу - дати людям можливість більш об'єктивно побачити ситуацію, що блокує фантазії й спекуляції, які підігрівають тривогу.

3. Фаза думок

На фазі думок дебрифінг фокусується на процесах ухвалення рішення й мислення. Питання, що відкривають цю фазу, можуть бути такого типу: «Якими були ваші перші думки, коли це відбулося? Коли ви повернулися на місце дії'? і т.п.»

Люди часто проявляють опір, коли діляться своїми першими думками, тому що ці думки їм здаються недоречними, вигадливими, вони відбивають інтенсивне почуття страху. Перша думка може відображати те, що згодом становить серцевину тривоги.

Потім варто запитати: «Що ви робили під час інциденту? Чому ви вирішили робити саме те, що ви робили?» Це останнє питання часто відображає прагнення захистити тих, в кого з'являються перші тривожні думки.

4. Фаза реагування

Питання про думки, враження й дії сприяють емоційному відреагуванню. Ця фаза, у якій досліджуються почуття, часто найдовша частина дебрифінгу. Для того, щоб досягти успіху в цій фазі, ведучому потрібно допомагати людям розповідати про свої переживання, навіть хворобливі. Це може зменшити руйнівні наслідки таких почуттів.

Коли люди описують причини прийняття ними тих або інших рішень, вони дуже часто говорять про страх, безпорадність, самотність, фрустрації. Типові наступні коментарі: «Я так боявся зробити помилки...»; «Я знав, що якщо я не зможу...»; «Я ніколи у своєму житті не був так переляканий».

Груповий принцип універсальності є тут ключовим. Цьому сприяють питання, наприклад:

«Як ви реагували на подію?..»; «Що для вас було найжахливішим з того, що трапилося?..»; «Чи переживали ви у вашому житті раніше що-небудь подібне?..»; «Як ви себе почували, коли відбулася подія?..».

Якщо в когось із учасників погіршується стан, то це ключовий момент для мобілізації групової підтримки, сигнал сусідові: покласти руку на плече людини, що перебуває в стані дистресу, або просто вербалізувати підтримку, сказавши, що сльози тут цілком доречні й прийнятні.

5. Фаза симптомів

Під час фази симптомів деякі реакції повинні бути обговорені детальніше. Учасників просять описувати симптоми (емоційні, когнітивні, фізичні), які вони пережили на місці події, коли інцидент завершився, коли вони повернулися додому, протягом наступних днів й на цей час. Питання про незвичайні переживання, про труднощі повернення й відновлення нормального режиму життя й роботи - обов'язкові.

До характерних рис посттравматичного стресу належать переживання феномену уникнення, заціпеніння. Страх може викликати зміни в поведінці. Фобічні реакції (страхи) можуть проявлятися в тому, що люди не можуть повернутися на те місце, де відбулася подія (особливо проблемним стає, якщо це місце їхньої основної роботи).

6. Завершальна фаза

У цій фазі один з ведучих повинен узагальнити реакції учасників.

Цей акцент на аналізі реакцій демонструє тим, хто зібрався, що їхня реакція цілком нормальна, що це «нормальна реакція на ненормальні події». Але індивідуальність кожного також повинна бути врахована. В учасників не повинно скластися враження, що вони зобов'язані виражати емоції, але вони повинні знати, що вони завжди зможуть зробити це, якщо захочуть. Важливо відзначити такі реакції, як почуття тривоги, почуття вразливості, проблеми зі сном і з концентрацією уваги. Необхідно відзначити, що нічого страшного в цих реакціях немає, й при нормальному розвитку подій згодом симптоми будуть зменшуватися.

7. Фаза реадаптації

У цій фазі обговорюється й планується майбутнє. Однією з головних цілей дебрифінгу, крім усього іншого, є створення внутрішньогрупового психологічного контексту. Переживання, викликані відсутністю розуміння з боку навколишніх, можливо, один із найтравматичніших аспектів посттрав - матичного стресу. Напрямок подальшої допомоги доцільно уточнити. Група може ухвалити рішення щодо необхідності наступного дебрифінгу або, як мінімум, визначити можливість його проведення, якщо інцидент був особливо травматичним або не вдалося впоратися із проблемами.

Дебрифінг може мати продовження через кілька тижнів або навіть місяців. Цей процес уже менш структурований в порівнянні з першим, і його головне завдання - простежити прогрес учасників у межах симптомів, щоб упоратися з ними.

До того як застосувати дебрифінг та після його застосування ми провели дослідження за «Фрайбурзьким особистісним опитувальником», в результаті чого визначені наступні дані.

Аналіз отриманих результатів за Фрайбурзьким особистісним опитувальником (табл. 1) показав, що за першою шкалою - невротичності у представників ДЕГ - (доекспериментальної групи) цей показник на 1,1 б. виявився нижчим, відносно показників КГ і на 0,5 б вищим, ніж у обстежуваних ЕГ (при р<0,05). Порівняння результатів за шкалою невротичності показує, що вони виявилися достовірно нижчі у військових ЕГ, після застосування дебрифінгу у порівнянні з контрольною групою.

Отже, за даними цієї методики показник невротизації - у військових, з якими проводилися заняття в рамках де брифінгу знаходиться на рівні 2,5±0,05 б, що свідчить про низький рівень її вираженості у даної категорії обстежуваних. У ДЕГ цей показник зафіксовано на рівні 3,0±0,01 б, що відповідає нижчому рівню середньої вираженості невротичності. Найбільш вираженим показник невротичності виявився у військових КГ- на рівні 4,1±0,04 б, тобто, більш наближеним до високого діапазону, що свідчить про більший прояв невротичності у представників цієї групи.

Отже, за підсумками аналізу проявів невротичності методики FPI з'ясовано, що низький рівень притаманний представникам ЕГ та ДЕГ, більш високий рівень невротичності спостерігався у КГ.

Таблиця 1. Результати Методики FPI