Рольова зрілість як чинник становлення професійної ідентичності психолога-практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рольова зрілість як чинник становлення професійної ідентичності психолога-практика

Шаповал Іванна Миколаївна, кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет, проспект Гагаріна, 54, Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Кузіна Євгенія Ігорівна, здобувач PhD в галузі психології, Криворізький державний педагогічний університет, проспект Гагаріна, 54, Кривий Ріг, Дніпропетровська область

Анотація

У статті представлено теоретико-методологічний аналіз феномену професійної ідентичності практичного психолога в аспекті її детермінації рольовою зрілістю особистості. Визначено основні вимоги до рольової поведінки відповідно до основних видів професійної діяльності психолога. Визначено, що формування професійної компетентності та професійний розвиток психолога-практика реалізується на основі професійної ролеграми. Професійна ролеграма - це система послідовних і цілеспрямованих дій спеціаліста в процесі його взаємодії з клієнтом. Формування рольової структури особистості та професійної ідентичності практичного психолога зумовлюється усвідомленими професійними діями. Наведено висновки теоретико-логічного аналізу сутності професійної ідентичності особистості. Визначено, що основними факторами особистісної ідентичності є самототожність, стійкість уявлень про себе та загальної картини світу, соціальні джерела та чинники формування ідентичності. Визначено, що психологічними параметрами ідентичності особистості є усвідомлена Я-концепція в структурі самосвідомості особистості (система Я-образів і адекватної самооцінки), послідовна і несуперечлива система особистісних смислів (індивідуальна система самооцінки, стійкі смислові конструкції та диспозиції), готовність і здатність до саморозвитку у напрямку самоактуалізації. Сутність цих параметрів розглядалася в контексті професійної ідентичності. Подано авторське розуміння феномену рольової професійної зрілості як риси особистості фахівця, що визначає його вибір змісту та методу професійної діяльності. Зазначається, що критеріями такого вибору є об'єктивні вимоги професії та власні індивідуальні особливості. Вводиться поняття професійного амплуа як у розумінні активного репертуару професійних ролей, який обумовлений двома аспектами: очікування суспільства щодо змісту професійної діяльності та професійних дій психолога, який надає психологічну допомогу; індивідуальний стиль психологічної організації особистості та індивідуальний стиль професійної діяльності психолога. особистісна ідентичність рольова зрілість

Ключові слова: особистісна ідентичність, професійна ідентичність, особистісна зрілість, рольова зрілість, професійне амплуа.

Shapoval Ivanna Mykolayivna, Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Practical Psychology, Kryvyi Rih State Pedagogical University, 54 Gagarina Avenue, Kryvyi Rih, Dnipropetrovsk Region

Kuzina Yevheniya Ihorivna, PhD in Psychology, Kryvyi Rih State Pedagogical University, 54 Gagarina Avenue, Kryvyi Rih, Dnipropetrovsk Region

ROLE MATURITY AS A FACTOR OF FORMATION PROFESSIONAL IDENTITY PSYCHOLOGIST-PRACTICE

Abstract. The article presents a theoretical and methodological analysis of the phenomenon of professional identity of a practical psychologist in terms of its determination of the role maturity of the individual. The basic requirements to role behavior according to the basic kinds of professional activity of the psychologist are defined. It is determined that the formation of professional competence and professional development of a psychologist-practitioner is realized on the basis of professional rolegram. Professional rolegram is a system of consistent and purposeful actions of a specialist in the process of his interaction with the client. The formation of the role structure of the individual and the professional identical practical psychologist is determined by professional actions. The conclusions of the theoretical and logical analysis of the essence of professional identity of the individual are given. It is determined that the main parameters of personal identity are self-identity, stability of ideas about oneself and the general picture of the world, social sources and factors of identity formation. It is determined that the psychological parameters of personality identity are a conscious self-concept in the structure of selfconsciousness of the individual (system of self-images and adequate self-esteem), consistent and consistent system of personal meanings (individual system of stable semantic constructs and dispositions), readiness and ability to self-development. direction of self-actualization. The essence of these parameters was considered in the context of professional identity. The author's understanding of the phenomenon of role professional maturity as a personality trait of a specialist, which determines his choice of content and method of professional activity, is presented. It is noted that the criteria for such a choice are the objective requirements of the rofession and their own individual characteristics. The concept of professional amplua is introduced. Its definition is given: own system of professional roles of a practical psychologist, a certain repertoire of professional roles, which is due to two aspects. The first aspect is public expectations about the content of professional activities and professional actions of a psychologist who provides psychological assistance. The second aspect is the individual style of psychological organization of the individual and the individual style of professional activity of the psychologist.

Keywords: personal identity, professional identity, personal maturity, role maturity, professional amplua.

Постановка проблеми

У сучасних соціально-політичних та економічних реаліях життя виникає підвищена потреба на психологічну допомогу, причому актуальні запити визначаються різноманіттям змісту особистісної проблематики клієнтів, загостренням суб'єктивних переживань на тлі невизначеності та карантинних обмежень, нездатності диференціювати нестримний потік інформації, іноді неправдивої, особистої та матеріальної невлаштованості тощо. Таке становище висуває певні вимоги до професійної компетентності психолога-практика:здатність оперативно ідентифікувати проблемне поле клієнта, здійснити та коригувати професійний вплив, обрати релевантні психотехніки та прийоми їх реалізації, урахувати власну професійну спроможність та психологічну ресурсність щодо надання психологічної допомоги та досягнення позитивного ефекту. В цьому аспекті на перший план наукового розгляду виходять такі параметри особистості практичного психолога, як професійна ідентичність та особистісна зрілість.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Психологічна феноменологія професійної ідентичності сучасними дослідниками визначається на ґрунті різних сутнісних критеріїв: на основі механізму усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної професії та певного професійного співтовариства (Л. Шнейдер [22]), на основі прийняття індивідом на соціальному і психологічному рівнях професійних ціннісних позицій, нормативних для даного професійного простору (Ю. Поварьонков [18]), на основі системної суб'єктно-соціально-діяльнісної відповідності суб'єкта професійної діяльності (О. Єрмолаєва [4]).

Феномен ідентичності (зокрема, професійної) у сучасних дослідженнях пов'язується із конструктом особистісної зрілості, що, на наш розсуд є логічним, особливо з огляду на те, що зрілість особистості тлумачиться на основі параметрів і показників ідентичності. Психологічну природу зрілості розглядають як здатність цілісної особистості, що прагне до розвитку і самоактуалізації, до подолання перешкод і самостійного творення свого життя (А. Маслоу [12]); як суб'єктивні інтегровані якості особистості, що виражають систему ставлень (до себе, до інших, до світу) і дозволяють адекватно відповідати на зовнішні пливи та внутрішні процеси згідно з власними переконаннями, об'єктивними соціальними нормами й актуальними обставинами (Е. Еріксон [24]; М. Леонов і М. Главатських [8]); як ефект (результат) самостійного переживання особистістю ненормативної кризи, причому при подоланні кризової ситуації особистість, актуалізуючи свій потенціал, виходить за межі наявного досвіду, внаслідок чого відбувається розвиток її ідентичності (О. Штепа [23]); як здатність особистості встановлювати тривалі стосунки та досягати прагматичних життєвих результатів, причому в цьому аспекті особистість постає в єдності двох ролей: як суб'єкт (самостійно визначає цілі, керуючись при цьому власними уявленнями про себе) і як спостерігач (формує цілі відповідно до соціальних експектацій та зовнішньої оцінки себе іншими людьми) (R. Hogan&B. W. Roberts [28]).

Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми.

Професійна діяльність психолога-практика полягає у наданні допомоги людям у розв'язанні цілого спектру психологічних проблем. Відповідно, метою професійних дій психолога є вплив на психіку іншої людини. Специфічною особливістю діяльності психолога-практика є те, що головним інструментом здійснення такого впливу є особистість самого фахівця. Тому актуальними є вимоги не тільки до рівня професійної підготовки психолога, а також до його особистісних параметрів (особистісна зрілість, досягнута професійна ідентичність). Серед професійно важливих якостей особистості практичного психолога чи не найважливішою виступає сформованість комунікативно- рольової компетентності, яка містить соціально-когнітивні та комунікативні уміння (слухати, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати, навіювати тощо) та специфічні якості (акторські, режисерські, організаційні), які дозволяють ефективно реалізовувати контакт з клієнтом відповідно до його та своїх особливостей, а також контексту психотерапевтичної ситуації. У сучасних дослідженнях на тлі достатньо розробленої та дослідженої проблематики професійної ідентичності та досить активних розвідок щодо феноменології особистісної зрілості, недостатньо вивченими є аспекти саме рольової зрілості психолога-практика. Тому метою нашої наукової розвідки стало здійснення спроби побудови концептуального поля для операціоналізації категорій професійної ідентичності та рольової зрілості, а також визначення їхньої взаємної зумовленості у становленні психолога-практика.

Виклад основного матеріалу

Процес надання психологічної допомоги може здійснюватися у різні способи відповідно до запиту та характеру проблем клієнта:

- повідомлення об'єктивної психологічної інформації, отриманої з використанням стандартного інструментарію (психодіагностика, психологічна експертиза);

- створення умов, за яких клієнт відкриває й усвідомлює нові можливості у розв'язанні своїх психологічних проблем (психологічне консультування);

- цілеспрямований вплив на клієнта з метою зміни показників його активності відповідно до вікової норми психічного розвитку (психологічна корекція) або з метою улагодження наслідків переживання кризових ситуацій, адаптації та повернення до звичайних умов життєдіяльності (психологічна реабілітація);

- запобігання відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, у взаємостосунках (психологічна профілактика);

- визначення тенденцій і напрямів розвитку особистостей і груп (психологічна прогностика), складання на цій основі життєвих планів, проектів розвитку групи (психологічне проектування);

- поширення і пропаганда наукових психологічних знань та підвищення психологічної компетентності населення (психологічна просвіта).

Очевидно, що задля досягнення таких різноманітних професійних цілей психолог-практик має виступати з різних рольових позицій відповідно до тих функцій, що він здійснює в актуальній ситуації. Як зазначає З. Мірошник [15], опанування професією відбувається шляхом засвоєння професійної рольової реальності, а цілісне уявлення фахівця про неї сприяє свідомому професійному зростанню. Практичний психолог - «рольовий функціонер», для нього роль є інструментом впливу на іншу людину, і тому компетентний практичний психолог усвідомлює свої ролі та вміє ними керувати, відокремлювати професійні й непрофесійні ролі у роботі з клієнтом (З. Мірошник зі співавт. [16]). Отже, психолог-практик повинен сформуватись як активний суб'єкт діяльності, зріла особистість з розвиненими особистісними та професійними якостями, які є передумовою рольової компетентності. Формування рольової компетентності практичного психолога здійснюється шляхом самопізнання та самореалізації свого творчого потенціалу на основі засвоєння ним професійної ролеграми - системи послідовних та цілеспрямованих дій особистості фахівця, що реалізується обов'язково у взаємодії з іншими людьми.

Практичний психолог найчастіше виконує такі ролі (З. Мірошник зі співат. [16]): консультант, психотерапевт, діагност, тренер, фасилітатор, вчитель, дослідник, психокоректор, слухач, лікар душі, просвітник, організатор, коуч, мислитель, експериментатор. Детермінантами реалізації зазначених ролей, тобто ролеграмою психолога-практика, є наступні професійні дії: слухати, розуміти вербальні та невербальні засоби комунікації; співпереживати, надавати емоційну підтримку; «лікувати» словом, звуком, кольором; створювати «психологічний експеримент» для клієнта; сприяти ефективній діяльності клієнта, групи; підтримувати групу забезпечувати групову комунікацію; створювати умови для всебічного розвитку особистості;

орієнтуватись на реалізацію потенціалу клієнта в рамках тренінгової групи, навчати, передавати знання; пропагувати прогресивні ідеї; займатись науковим дослідженням, отримувати нові знання; встановлювати наукові факти; здійснювати психологічну діагностику; описувати діагностовані елементи.

Отже, професійна роль відображає соціальні зразки поведінки, які пов'язані з певним статусом, а також втілює належність людини до певної професійної групи. Фахівець з досягнутою професійною ідентичністю характеризується розвиненою рольовою структурою особистості, яка є таким психологічно-особистісним новоутворенням, у якому професійні ролі інтегровані в конструктивні моделі поведінки у такий спосіб, що забезпечують успішну професійну діяльність, яку характеризують високий рівень психологічної культури, самодостатність, готовність свідомості до актуалізації та зміни можливих позицій і намірів у процесі взаємодії з клієнтом (З. Мірошник [15, с. 211]). Умовою формування професійної рольової структури особистості фахівця є засвоєння ним системи взаємопов'язаних і послідовних ролей, об'єднаних у рольовий комплекс (ролеграму) і спрямованих на досягнення професійних цілей (З. Мірошник зі співат. [16]).

На наш розсуд у цьому аспекті слід говорити про рольову зрілість професіонала, розвиток якої відбувається у процесі формування рольової структури його особистості на основі опанування професійними діями, і водночас виступає як передумова розвитку його професійної ідентичності.

У психології традиційно ідентичність розглядається як ключовий і унікальний для даної людини конструкт, утворений тими знаннями, уявленнями і переживаннями, які задають основу самототожності, і які людина може інтерпретувати як свої (S. Stryker [31]). Такі уявлення і переживання задають стабільність картини світу і сприйняття себе в часі (G. M. Breakwell [25]) та виникають у процесах міжособистісної соціально-розподіленої взаємодії (Г. Теджфел [21]). Відповідно, сутність ідентичності полягає у розумінні людиною самої себе на основі самоопису і самоставлення, зразків, яким вона слідує, соціальних очікувань інших людей. Самототожність розуміється як сукупність особистісної та соціальної ідентичностей, що є нерозділеними вимірами та перебувають у постійній взаємодії, взаємно визначають і взаємно доповнюють одна одну. Соціальна ідентичність зумовлює можливість людини виконувати різні вимоги в соціально-рольових системах, особистісна ж втілює зв'язність історії її життя (J. Habermas [26]). Ідентичність особистості зумовлюється також знанням про те, що вона належить до певної соціальної групи, а переживання своєї приналежності є для особистості емоційно і ціннісно значущим на основі вагомості, доступності та прийнятності:наскільки добре ідентичність дозволяє пояснювати й передбачати ситуацію, а також відповідає структурі соціальних груп (M. A. Hogg et al. [29]).

Формування ідентичності пов'язано з механізмом ідентифікації - відчуження. Ідентифікація забезпечує самокатегоризацію особистості через віднесення себе до групи відповідно до певних спільних з іншими членами «своєї» групи характеристик, сукупність яких виступає як відповідний соціальний прототип. Відчуження виявляється у протиставленні себе «чужій» групі та уникнення тих рис, що відрізняють її від «своєї» групи. Отже, інші люди виступають як носії певного соціального прототипу, що людиною сприймається як соціально зафіксований взірець. Динаміка формування особистісної ідентичності визначається динамікою групових уявлень та тим, з якими групами здійснюється порівняння. Сутність механізму ідентифікації поглиблює Л. Шнейдер [22], визначаючи його як процес ототожнення себе зі значущою особистістю, соціальним уявленням, соціальною групою на підставі позитивного емоційного зв'язку. Таким чином, механізм ідентифікації розкривається у когнітивному плані як порівняння, в емоційному - як оцінювання, і поведінковому - як уподібнення.

Слід зазначити, що відповідно до теорії структурного символічного інтеракціонізму (Дж. Г. Мід [14]) ідентичність - це не тільки уявлення і знання про себе, якими люди керуються, але й такі, що є наслідком їхніх соціально- рольових позицій, через які люди визначають себе представниками певної соціальної категорії. Ієрархічна структура ідентичності задається такими характеристиками соціально-рольових позицій особистості:ймовірністю прояву у поведінці (значимість), суб'єктивною важливістю (центральність), насиченістю групової взаємодії та глибиною прихильності (залучення у соціальні стосунки). При цьому основним чинником формування ідентичності є прийняття ролі іншого у процесі реципрокної взаємодії: взаємної відповідності структури ідентичності та соціальної структури, внаслідок чого забезпечується нерозривний зв'язок структури ідентичності зі структурою соціальних ролей особистості. Процес прийняття ролі передбачає, що індивід шляхом уяви ставить себе на місце людини, з якою здійснюється спілкування (тобто ідентифікує себе з нею у певному контексті ситуації взаємодії). Через прийняття ролі розвивається ідентичність - здатність особистості сприймати свою поведінку і життя в цілому як пов'язане, єдине ціле, представляти себе як об'єкт своєї власної думки.

Дж. Г. Мід [14] розрізняє два аспекти ідентичності: 1) «I» (укр. «Я») - це те, що я думаю про інших і про себе, це мій внутрішній світ; 2) «Me» (укр. «Мені») - це те, що, на мій розсуд, про мене думають інші, це моя зовнішня соціальна роль, як я її собі уявляю. Індивід, вважає автор, розвиває ідентичність в момент, коли він бачить себе так, як його бачать інші, а аспекти «I» і «Me» реалізують єдність соціальності та індивідуальності. Таким чином, постулюється діалектика соціального та особистісного в ідентичності: з одного боку, суспільство, задаючи норми і закони існування індивіда, визначає його ідентичність, з іншого - індивід задає власне оточення, обираючи цілі, цінності, смисли.

Е. Еріксон [24] аналізує ідентичність у континуумі «синтез - дифузія» і визначає її як узгоджену систему уявлень людини про себе, причому синтезованість цих уявлень детермінує переживання особистісної стабільності (самототожності) і неперервності (цілісної картини світу, яка розділена з іншими людьми). Тут структура ідентичності практично зводиться до структури Еgo - внутрішньої самостворюваної, динамічної організації потреб, здібностей, переконань та індивідуальної історії (J. E. Marcia [30]).

Процес формування ідентичності визначається власною активністю особистості щодо вирішення певного життєвого завдання - процесами пошуку (виявлення й аналіз) потенційних альтернатив, вибору і слідування альтернативі. Формування ідентичності трактують як сполучення трьох процесів: 1) вибору, 2) поглибленого пошуку (наскільки людина міркує про здійснений вибір та вишукує додаткову інформацію про нього) та 3) перегляду вибору (порівняння здійсненого вибору з іншими альтернативами у тих випадках, коли прийняте рішення вже не задовольняє) (E. Crocetti et al. [27]).

Динаміка розвитку ідентичності полягає у поступовому переході від одного до іншого статусу, який відображє актуальний стан наступних біполярних параметрів (Н. Антонова і В. Бєлоусова [1]): 1) «сила» - дифузія, що характеризує ступінь досягнення ідентичності (стабільність - нестабільність), ступінь самовизначення і самосвідомості; 2) відкритість - закритість як ступінь готовності сприймати і приймати зміни в собі та новації в соціальному оточенні. Поєднання цих параметрів являє собою типи ідентичності: тип І - відкрита нестабільна ідентичність, тип ІІ - закрита нестабільна ідентичність, тип ІІІ - відкрита стабільна ідентичність, тип ІУ - закрита стабільна ідентичність.

При збереженні відкритості та стабільності (тип І) людина починає пошуки нової особистісної самокатегорізаціі, що зумовлює прогресивне самозмінення. Така ситуація переживається особистістю як конструктивна криза. У разі ж активізації захисних механізмів посилюється особистісна закритість, неприйняття змін, що призводить до розвитку кризи в деструктивному напрямку з негативними емоційними наслідками для особистості. Типи ІІІ і ІУ - зони стабільної, сильної, «досягнутої» (за J. E. Marcia) ідентичності, коли сформовані одиниці ідентичності, усвідомлені особисті цілі й цінності. Однак ідентичність не можна досягти раз і назавжди: якщо людина припиняє подальші пошуки себе, починається регрес - зворотний шлях до кризи. Таким чином, ключове місце посідає процес самоусвідомлення і самовизначення особистості як прийняття рішення щодо власних елементів ідентичності.

Отже, ідентичність особистості виявляється у сформованості усвідомленої Я-концепції у структурі її самосвідомості як системи Я-образів і відповідного самоставлення, узгодженої системи особистісних смислів й готовності та здатності до саморозвитку у напрямку самоактуалізації. Сутність зазначених параметрів розглянемо у контексті професійної ідентичності особистості.

Професійна ідентичність розуміється у психології як складний інтегративний феномен, що є провідною характеристикою професійного розвитку людини й свідчить про ступінь прийняття професійної діяльності як засобу самореалізації та розвитку (Ю. Поварьонков [18]); як усвідомлення людиною своєї тотожності з професійною групою та оцінка значущості членства у ній (Л. Шнейдер [22]). Функції професійної ідентичності описуються через: 1) ідентифікацію суб'єктом себе з професійною групою, до якої він ставиться позитивно, і відчуження щодо інших професійних спільнот, та 2) розкриття свого функціонального потенціалу, самоздійснення (Л. Шнейдер [22]); а також на основі критерію ступені мінливості вираженості професіоналізму:1) стабілізація (забезпечення професійного центризму і

стійкої професійно-ментальної позиції за параметрами константності) і

2) реалізація (перетворюючий потенціал особистості в професії) функції професійної ідентичності (О. Єрмолаєва [4]).

Досягнення професійної ідентичності передбачає самостійну і відповідальну побудову особистістю свого професійного майбутнього, високу готовність смислових і регуляторних основ поведінки в професійних ситуаціях невизначеності, здійснення особистісного і професійного самовизначення і самоорганізації (набуття досвіду), інтеграцію в професійну спільноту, наявність сформованого адекватного образу Я, в якому актуалізовані відповідні професійно важливі якості (В. Осьодло [17]).

Вихідним чинником процесу формування професійної ідентичності виступає професійна самосвідомість, яку Є. Клімов [7, с. 49-50] характеризує наступними параметрами: 1) усвідомлення своєї приналежності до професійної спільноти; 2) знання про міру своєї відповідності професійним еталонам, про своє місце у системі професійних ролей на шкалі суспільних становищ;

3) знання про міру визнання у професійній групі; 4) знання про свої сильні та слабкі сторони, про шляхи удосконалення, ймовірні зони успіхів й невдач, про свої індивідуальні способи успішних дій, про свої найбільш успішні дії, про свій найбільш успішний стиль у роботі; 5) уявлення про себе та про свою професійну діяльність у різних часових вимірах.

Механізмом формування професійної самосвідомості є рефлексивні процеси, які функціонують при здійсненні професійної діяльності. А. Карпов [5] зазначає, що поняттям «рефлексія» позначаються три взаємопов'язаних та взаємозумовлених модуса: 1) рефлексія, тобто процес, який дозволяє людини спостерігати себе, внутрішньо диференціювати Я, яке діє, міркує та оцінює; 2) рефлектування, тобто особливий психічний стан, в якому має перебувати особистість для здійснення процесу рефлексії; 3) рефлексивність, тобто психічна властивість, яка передбачає здатність особистості виходити за межі власного Я, усвідомлювати, вивчати, аналізувати будь-що через порівняння образу свого Я з будь-якими подіями чи особистостями.

За критерієм спрямованості виділяють два типи рефлексії, які умовно позначаються як інтра- та інтерпсихічна рефлексія. Перша співвідноситься з рефлексивністю як здатністю до самосприйняття змісту своєї власної психіки та його аналізу, друга - зі здатністю до розуміння психіки інших людей, що є особливо важливим для психологів-практиків.Загальна властивість рефлексивності включає обидва вказані типи, а рівень її розвитку є похідним від них. Існують три види рефлексії, які виділяються на підставі теоретичного змісту конструкту та відповідного спектру поведінкових проявів: 1) ситуативна (актуальна) рефлексія - здатність співвідносити свої дії з умовами актуальної ситуації та координувати їх відповідно до мінливих умов та власного стану; 2) ретроспективна рефлексія - здатність до аналізу вже реалізованої діяльності та подій, які вже сталися; у цьому випадку предмети рефлексії - передумови, мотиви, зміст минулої поведінки, а також її результативні параметри, особливо припущені помилки; 3) перспективна рефлексія - здатність до аналізу майбутньої діяльності і поведінки (планування, прогнозування ймовірних результатів і наслідків). Отже, механізми рефлексії забезпечують реалізацію адекватних способів професійної діяльності через розвиток досягнутої ідентичності.

Як вже було зазначено вище, ідентичність містить в собі різноманіття знань суб'єкта про себе різного ступеню усвідомленості, диференційованості й узагальненості, які репрезентують цілісне самоставлення індивіда (узагальнене почуття щодо власного Я) на основі усвідомлення власної індивідуальної відмінності від інших (прийняття власного унікального Я). У цьому контексті самоставлення виступає як складова компонента процесу самопізнання, який розгортається у часі та пов'язаний з просуванням від одиничних ситуативних образів через інтеграцію подібних численних образів у цілісне утворення - у поняття свого «образу Я» як суб'єкта, який відрізняється від інших суб'єктів (В. Столін [20]). При цьому виділяються дві складові у змісті образу Я: 1) ідентичність як з'єднувальна складова, тобто знання про ті закономірні риси і характеристики, які об'єднують суб'єкта з іншими людьми; 2) відчуття своєї унікальності та неповторності як диференціювальна складова, тобто знання, які виділяють Я суб'єкта у порівнянні з іншими людьми.

Особистісні смисли - це цілісна система свідомих та вибіркових зв'язків, які відображають спрямованість особистості, наявність життєвих цілей, усвідомленість виборів та оцінок, задоволеність життям і здатність брати за неї відповідальність, тим самим, впливаючи на її хід (Д. Леонтьєв, О. Шелобанова [9]). Особистісні смисли протягом професійного становлення і розвитку особистості зазнають певних змін: професіонал виходить на нові рівні осмислення себе й навколишного світу; при цьому активно засвоюються та відтворюється соціальний зміст професії, який трансформується в особистісні професійні смислові орієнтації фахівця (індивідуальна система стійких смислових конструктів й диспозицій). Ці трансформації здійснюються в процесі професійної нормотворчості, соціально-рольового експериментування, результатом чого унікальна особистісна професійна ідентичність. Таким чином, можна стверджувати, що узгоджена, несуперечлива система особистісних професійних смислів, яка полягає в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих і професійних планів, є важливою передумовою успішної професійної самоактуалізації фахівця.

Поняття самоактуалізації синтетичне, воно включає всебічний та неперервний розвиток творчого і духовного потенціалу людини, максимальну реалізацію усіх її можливостей, адекватне сприйняття інших людей, світу і свого місця в ньому, багатство емоційної сфери та духовного життя, високий рівень психічного здоров'я і моральності. А. Маслоу [12] визначає самоактуалізацію як прагнення до самоздійснення, як тенденцію актуалізувати те, що міститься як потенційні можливості. На думку Є. Вахромова [2], у строгому розумінні терміну, самоактуалізація є проявом у поведінковому плані здатності до саморегуляції.: як визначений, усвідомлений вибір життєвих цілей та шляхів їх досягнення з метою саморозвитку. З цієї точки зору цей процес являє собою деяку послідовність ситуацій, в кожній з яких особистість стикається з певними проблемами, приймає виклик, і, докладаючи власні зусилля, в міру розв'язання проблем удосконалюється, розвивається. Акт самоактуалізації - це деяка кількість дій, які суб'єкт виконує на підставі свідомо поставлених перед собою в ході самореалізації цілей та виробленої стратегії їх досягнення. Кожний акт самоактуалізації завершується специфічною емоційною реакцією - піковим переживанням, яке у випадку успішного результату має позитивну модальність, а у випадку невдачі - негативну. Таким чином, самоактуалізація є неодмінним аспектом процесу саморозвитку і вдосконалення, результатом якого є людина, яка максимально розкрила та використала свій особистісний потенціал, людина, яка самоактуалізувалась.

Професійна ідентифікація психолога є невіддільною частиною професійної самосвідомості особистості, що передбачає прийняття провідних професійних ролей відповідно до напрямів професійної психологічної практики, цінностей та норм, наявність мотиваційних структур, котрі спонукають психолога до ефективної професійної діяльності. Психолог- практик має бути готовим до прийняття відповідальних рішень, розв'язання поточних конфліктів (особливо власних інтрапсихічних), до ефективного використання адекватних контексту психотерапевтичних та консультативних технік, успішного функціонування у професійному просторі, до особистісного зростання та професійного удосконалення. Так, Г. Ложкін та Н. Волянюк [11], зауважують, що, фахівець, усвідомлюючи необхідність формування професійної ідентичності сам вирішує, в якій мірі варто приймати певну форму діяльності, певний спосіб професійної взаємодії та себе як професіонала. Ідентичними можуть вважатися лише професіонали, яким властивий перетворюючий психологічний потенціал.

У своїй професійній діяльності психолог має вирішити наступні завдання в їхній єдності: безумовного прийняти самого себе, безумовного прийняти іншу людину, допомогти іншій людині безумовно прийняти себе, сприяти її безумовному прийняттю найближчим та значущим оточенням. Безумовне прийняття є ознакою особистісної зрілості й водночас умовою здійснення професійних функцій психологом-фахівцем. Тому особистісна зрілість включена у професійну діяльність і, відповідно є її функціональним компонентом.

Стрижнем професійної готовності психолога як показника сформованості професійної ідентичності є особистісна зрілість фахівця, його прагнення до найповнішого розкриття власного потенціалу і готовність до самозмінення (М. Дідик [3]). Відповідно визначаються професійно значущі характеристики особистісної зрілості психолога, які забезпечують здійснення усвідомлюваної та регульованої професійної діяльності: 1) інтраперсональна конструктивна активність (здатність до саморегулятивної поведінки, здатність до самостійного прийняття рішення і творчого здійснення запланованих дій, здатність до актуалізації інтелектуальних інтересів); 2) інтерперсональна конструктивна активність (здатність до встановлення глибоких емоційно насичених контактів, здатність до емпатичного ставлення до оточення, навички етичної професійної поведінки, усвідомлення себе автором вчинку); 3) трансперсональна конструктивна активність (тотожність зі своїм «Я», позитивне ставлення до себе, прийняття своїх переживань, актуалізація пошуку сенсу життя, прагнення до самореалізації власних здібностей і можливостей).

Власний досвід досягнення психологом особистісної зрілості стає базою для супроводу іншої людини на цьому шляху. Особистісно зрілий психолог здатен до прийняття себе та інших, до творчої адаптації, до розкриття та реалізації потенціалу особистісного зростання, до розширення власного особистісного простору, до гармонізації соціального способу життя і психологічного стилю життєдіяльності.

На наш розсуд, особистісна зрілість - це інтегральна властивість особистості, яка зумовлює її можливість здійснювати вибір змісту і способів активності відповідно до об'єктивних вимог оточення на основі власних суб'єктивних критеріїв. Іншими словами, зріла особистість здатна здійснювати мотивовану саморегуляцію поведінки; забезпечувати ефективність і результативність цієї поведінки; зберігати внутрішню цілісність і самототожність у часі та соціально-психологічний баланс із середовищем; накопичувати, зберігати та адекватно застосовувати власний потенціал; збагачувати свій досвід та реалізовувати прогресивне особистісне зростання. Отже, особистісна зрілість - це властивість особистості, яка відображає певний досягнутий рівень самодетермінації. Самодеермінація трактується як здатність індивіда до здійснення і переживання вибору, здатність вибирати й мати вибір на відміну від детермінованих дій, які зумовлюються зовнішніми (а не внутрішніми) чинниками та підкріпленнями (Д. Леонтьєв [10]). Причому самодетермінація особистості передбачає як її активну взаємодію з оточенням та іншими людьми, так і можливість самостійного регулювання форми цієї взаємодії та міри участі в ній.

Професійна діяльність практичного психолога вимагає пластичної рольової поведінки, адекватної актуальним завданням і контексту ситуації. Однак, ми вважаємо, що суттєвим чинником ефективності професійних дій є також відповідність професійної ролі індивідуальним властивостям особистості фахівця. Рольова поведінка, яка узгоджується не тільки зі специфічними вимогами професії, але й з унікальними характеристиками її суб'єкта сприятиме позитивному самовідчуттю психолога, і, відповідно, результативності процесу надання психологічної допомоги. Отже, рольову зрілість можна визначити як властивість особистості професіонала, яка зумовлює можливість здійснювати вибір змісту і способів професійної діяльності відповідно до об'єктивних вимог професії на основі власних індивідуальних особливостей.

Передумовою розвитку рольової професійної зрілості є сформованість індивідуальності особистості. Вважаємо за потрібне визначитись у дефініціях понять «індивідуальний стиль особистості» та «індивідуальний стиль діяльності». Перше поняття охоплює більш широке феноменологічне поле розгляду і визначається як індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких цілеспрямовано або реактивно вдається людина задля якнайкращого урівноваження своєї типологічно обумовленої індивідуальності з наявними зовнішніми умовами (В. Мерлін [13]). Щодо поняття «індивідуальний стиль діяльності», то у широкому загальнонауковому сенсі воно позначає цілісну систему відмітних ознак діяльності даної людини, зумовлених особливостями її особистості, а у вузькому прикладному сенсі - обумовлену типологічними особливостями стійку систему способів, яка складається у людини, що прагне до якнайкращого здійснення певної діяльності (Є. Клімов [6]). Також слід зауважити, що індивідуальний стиль діяльності особистості обумовлений потребою індивідуалізації та самоактуалізації. Оскільки певні способи дій обираються людиною для забезпечення успішності, критерієм оцінювання індивідуального стилю діяльності є її результативність. Відтак він може бути охарактеризований як більш менш ефективний відповідно до зовнішніх вимог щодо ефективності діяльності.

Виходячи з феноменології ідентичності та зрілості особистості, можемо зазначити, що зріла особистість характеризується сформованістю ідентичності, тобто вона ідентифікує себе з певними соціальними категоріями, що підтверджується відповідною соціальною поведінкою, яка, своєю чергою, зумовлені усвідомленою системою особистісних смислових конструктів і диспозицій. Разом з тим зріла особистість самодетермінована у виборі способів поведінки на основі усвідомленого власного індивідуального особистісного стилю. В умовах професійної діяльності, зокрема психолога-практика, професіонал з досягнутою професійною ідентичністю характеризується рольовою зрілістю, тобто здатністю реалізовувати рольову поведінку релевантну завданням певного виду діяльності (консультування, корекція, тренінг тощо), проблемній та особистісній специфіці клієнта, а також власному індивідуальному стилю професійної діяльності.

Рольова зрілість виявляється у сформованості власної системи професійних ролей, яку ми пропонуємо називати професійним амплуа. Лексичне значення слова «амплуа» пов'язане з театральним контекстом і означає 1) певне коло ролей, що відповідає сценічним даним актора (у прямому значенні) та 2) становище, роль у суспільстві, коло занять, інтересів і т. ін. (у переносному значенні) [19]. На наш розсуд саме термін «професійне амплуа» є логічним: певний рольовий репертуар (як коло виконуваних професійних ролей), який відповідає суспільним експектаціям щодо психолога-практика та власній індивідуальній своєрідності на особистісному та діяльнісному рівнях.

Висновки та перспективи подальших досліджень

На основі представленого теоретичного аналізу можемо визначити сутність рольової зрілості психолога-практика як властивість особистості, яка забезпечує здійснення ним вибору змістових та процесуальних аспектів професійної діяльності відповідно до загальних соціально зафіксованих вимог та очікувань на основі власних індивідуальних особливостей, як цілісного індивідуального стилю особистості, так і індивідуального стилю діяльності. Проявом сформованої рольової професійної зрілості, і, відповідно досягнутої професійної ідентичності психолога-професіонала є наявність в нього власної системи професійних ролей відповідно до його індивідуальності. Наші висновки зумовлюють напрями подальшого розгляду феноменології професійної ідентичності в аспекті професійної зрілості у загальному смислі, а також дослідження індивідуальних проявів рольової поведінки психологів- практиків.

Література:

1. Антонова Н. В., Белоусова В. В. Самоопределение как механизм розвития идентичности. Вестник МГГУ им. М. А. Шолохова. Серия Педагогика и психология. 2011. № 2. С. 79-91. URL: https://cyberleninka.ru/artide /n/samoopredelenie-kak-mehanizm-razvitiya- identichnosti/viewer (дата звернення: 21.01.2022).

2. Вахромов Е. Е. Понятия «самоактуализация» и «самореализация» в психологии. URL: http://hpsy.ru/public/x041.htm (дата звернення: 21.01.2022).

3. Дыдык Н. М. Развитие профессионально значимых характеристик личностной зрелости будущих психологов. Общество и цивилизация в ХХІ веке: тенденции и перспективы развития. Воронеж: Изд-во «Научно-исследовательские публикации», 2014. С. 114-118.

4. Ермолаева Е. П. Психология социальной реализации профессионала. Москва: Институт психологии РАН, 2008. 347 с.

5. Карпов А. В. Рефлексивность как психологическое свойство и методика ее диагностики. Психологический журнал. 2003. Т. 24. №5. С. 45-57.

6. Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности. Психология индивидуальных различий: Тексты / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. Москва: МГУ, 1982. С. 74-77.

7. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения. Москва: Академия, 2004. 304 с.

8. Леонов Н. И., Главатских М. М. Социально-психологическая зрелость личности: интегративный подход. Известия Сарат. ун-та. Сер. Философия. Психология. Педагогика. 2014. Т. 14. Вып. 1. С. 55-66.

9. Леонтьев Д. А., Шелобанова Е. В. Профессиональное самоопределение как построение образов возможного будущего. Вопросы психологии. 2001. №1. С. 57-66.

10. Личностный потенциал: структура и диагностика / под ред. Д. А. Леонтьева. Москва: Смысл, 2011. 680 с.

11. Ложкін Г., Волянюк Н. Професійна ідентичність в контексті маргінальної поведінки. URL: http://www.politik.org.ua//vid/magcontent (дата звернення: 21.01.2022)

12. Маслоу А. Мотивация и личность : пер. с англ.; 3-е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2010. 352 с.

13. Мерлин В. С. Психология индивидуальности Москва: Московский психологосоциальный институт; НПО МЭДОК, 2009. 360 с.

14. Мид Дж. Г. Избранное: сборник переводов: пер. с англ / сост. и перев. В. Г. Николаев; отв. ред. Д. В. Ефременко. Москва: Институт научной информации по общественным наукам РАН, 2009. 290 с.

15. Мірошник З. М. Рольова структура особистості практичного психолога в контексті сучасних психологічних теорій особистості. Вісник Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. 2013. Т. 18. Вип. 4(30). Психологія. С. 209-213.

16. Мірошник З. М., Михайленко О. Ю., Талаш І. О. Ролеграма як засіб формування

рольової структури особистості:науково-методичний посібник. Кривий Ріг:вид.

Р. А. Козлов, 2017. 296 с.

17. Осьодло В. І. Ідентичність та професійний розвиток особистості. Психолог. 2003. №14. С. 16-21.

18. Поваренков Ю. П. Психологическое содержание профессионального становления человека. Москва: УРАО, 2002. 160 с.

19. Словник української мови online. Томи 1-12. URL: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/mdex?wordid=1039&page=44 (дата звернення: 21.01.2022).

20. Столин В. В. Самосознание личности. Москва:Издательство Московского

Университета, 1983. 284 с.

21. Тэджфел Г. Социальная идентичность и межгрупповые отношения. Москва: Прогресс, 1990. 216 с.

22. Шнейдер Л. Б. Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: Теория и методы диагностики. Москва: Изд-во МПСИ, 2007. 128 с.

23. Штепа О. С. Особистісна зрілість: Модель. Опитувальник. Тренінг. Монографія. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. 210 с.

24. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис: пер. с англ. Москва: Прогресс, 1996. 344 с.

25. Breakwell G. M. Coping with threatened identities. London: Psychology Press. 1986. 238 p. 28-39. URL: https://www.taylorfrancis.com/books/mono/10.4324 /9781315733913/coping- threatened-identities-glynis-breakwell (дата звернення: 21.01.2022).

26. Communicative action: essays on Jiirgen Habermas's Theory of communicative action / edited by A. Honneth, H. Joas: translated by J. Gaines, D. L. Jone. Cambridge: MIT Press, 1991.301 p. URL: https://d1wqtxts1xzle7.cloudfront.net/54053516/_Axel_Honneth__Hans_Joas Jeremy_

GainesDoris_L.Criticaltheory-with-cover-page-v2.pdf (дата звернення: 21.01.2022).

27. Crocetti E., Rubini M., Meeus W. Capturing the dynamics of identity formation in various ethnic groups: Development and validation of a three-dimensional model. URL : https://www.researchgate.net/publication/5887031 (дата звернення: 21.01.2022).

28. Hogan R., Roberts B. W. A socioanalytic model of maturity. Journal of Career Assessment, 2004. 12. P. 207-217. DOI: 10.1177/1069072703255882.

29. Hogg M. A., Reid S. A. Social identity, self-categorization and the communication of group norms. Communication Theory. 2006. 16(1). P. 7-30. URL: https://onlinelibrary.wiley.com/ doi/abs/10.1111/j.1468-2885.2006.00003.x (дата звернення: 21.01.2022).

30. Marcia J. E. Identity in adolescence. Handbook of adolescent psychology / edited by J. Adelson. N.Y.: Simon & Schuster, 1980. P. 213-231. URL: https://scholar.google.com.ua/ scholar?q=Marcia+J.+E.+Identity+in+adolescence&hl=uk&as_sdt=0&as_vis=1&oi=scholart (дата звернення: 21.01.2022).

31. Stryker S. Identity theory and personality theory: mutual relevance. Journal of Personality.

2007.75(6). P. 1084-1101. URL :https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.1467-

6494.2007.00468.x (дата звернення: 21.01.2022).

References

1. Antonova N. V., Belousova V. V. (2011) Samoopredelenie kak mekhanizm rozvitiya identichnosti [Self-determination as a mechanism of identity development]. Vestnik MGGU im. M. A. Sholokhova. Seriya Pedagogika i psikhologiya [Bulletin of Moscow State University M. A. Sholokhova. Series Pedagogy and Psychology], no. 2, pp. 79-91. Available at: https://cyberleninka.ru/article/n/samoopredelenie-kak-mehanizm-razvitiya-identichnosti/viewer (accessed 21 January 2022).

2. Vakhromov E. E. Ponyatiya «samoaktualizatsiya» i «samorealizatsiya» v psikhologii [The concepts of "self-actualization" and "self-realization" in psychology]. Available at: http://hpsy.ru/public/x041.htm (accessed 21 January 2022).

3. Dydyk N. M. (2014) Razvitie professional'no znachimykh kharakteristik lichnostnoy zrelosti budushchikh psikhologov [Development of professionally significant characteristics of personal maturity of future psychologists]. Obshchestvo i tsivilizatsiya v XXI veke: tendentsii i perspektivy razvitiya [Society and Civilization in the 21st Century: Trends and Development Prospects]. Voronezh: Nauchno-issledovatel'skie publikatsii, pp. 114-118.

4. Ermolaeva E. P. (2008) Psikhologiya sotsial'noy renalizatsii professional [Psychology of social renalization of a professional]. Moscow: Institut psikhologii RAN (in Russian).

5. Karpov A. V. (2003) Refleksivnost' kak psikhologicheskoe svoystvo i metodika ee diagnostiki [Reflexivity as a psychological property and a method for its diagnosis]. Psychological journal, vol. 24. no. 5, pp. 45-57.

6. Klimov E. A. (1982) Individual'nyy stil' deyatel'nosti [Individual style of activity]. Psikhologiya individual'nykh razlichiy: Teksty [The Psychology of Individual Differences: Texts]. (eds. Yu. B. Gippenreyter, V. Ya. Romanova), Moscow: MGU (in Russian).

7. Klimov E. A. (2004) Psikhologiya professional'nogo samoopredeleniya [Psychology of professional self-determination]. Moscow: Akademiya (in Russian).

8. Leonov N. I., Glavatskikh M. M. (2014) Sotsial'no-psikhologicheskaya zrelost' lichnosti: integrativnyy podkhod [Socio-psychological maturity of the individual: an integrative approach]. Izvestiya Sarat. university Ser. Philosophy. Psychology. Pedagogy, vol. 14. no. 1, pp. 55-66.

9. Leont'ev D. A., Shelobanova E. V. (2001) Professional'noe samoopredelenie kak postroenie obrazov vozmozhnogo budushchego [Professional self-determination as the construction of images of a possible future]. Questions of psychology, no. 1, pp. 57-66.

10. Leont'ev D. A. (ed.) (2011) Lichnostnyy potentsial: struktura i diagnostika [Personal potential: structure and diagnosis]. Moscow: Smysl (in Russian).

11. Lozhkin H., Volianiuk N. Profesiina identychnist v konteksti marhinalnoi povedinky [Professional identity in the context of marginal behavior]. Available at: http://www.politik.org.ua//vid/magcontent (accessed 21 January 2022).

12. Maslou A. (2010) Motivatsiya i lichnost' [Motivation and personality]. Saint- Petersburg: Piter (in Russian).

13. Merlin V. S. (2009) Psikhologiya individual'nosti [Psychology of personality]. Moscow: Moskovskiy psikhologo-sotsial'nyy institut; NPO MEDOK (in Russian).

14. Mid J. G. (2009) Izbrannoe: sbornik perevodov [Favorites: collection of translations]. (eds. D. V. Efremenko), Moscow: Institut nauchnoy informatsii po obshchestvennym naukam RAN (in Russian).

15. Miroshnyk Z. M. (2013) Rolova struktura osobystosti praktychnoho psykholoha v konteksti suchasnykh psykholohichnykh teorii osobystosti [The role structure of the personality of a practical psychologist in the context of modern psychological theories of personality]. Bulletin of the Odessa National University 1.1. Mechnikov. Psychology, vol. 18. no. 4(30), pp. 209-213.

16. Miroshnyk Z. M., Mykhailenko O. Yu., Talash I. O. (2017) Rolehrama yak zasib formuvannia rolovoi struktury osobystosti: naukovo-metodychnyi posibnyk [Rolegram as a means of forming the role structure of personality: a scientific and methodological manual]. Kryvyi Rih: R. A. Kozlov (in Ukrainian).

17. Osodlo V. I. (2003) Identychnist ta profesiinyi rozvytok osobystosti [Identity and professional development of personality]. Psychologist, no. 14, pp. 16-21.

18. Povarenkov Yu. P. (2002) Psikhologicheskoe soderzhanie professional'nogo stanovleniya cheloveka [The psychological content of a person's professional development]. Moscow: URAO (in Russian).

19. Slovnyk ukrainskoi movy [Online Dictionary of the Ukrainian language online]. Available at: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=1039& page=44 (accessed 21 January 2022).

20. Stolin V. V. (1983) Samosoznanie lichnosti [Self-awareness of personality]. Moscow: Moscow University (in Russian).

21. Tedzhfel G. (1990) Sotsial'naya identichnost' i mezhgruppovye otnosheniya [Social identity and intergroup relationships]. Moscow: Progress (in Russian).

22. Shneyder L. B. (2007) Lichnostnaya, gendernaya i professional'naya identichnost': Teoriya i metody diagnostiki [Personal, Gender and Professional Identity: Theory and Diagnostic Methods]. Moscow: MPSI (in Russian).

23. Shtepa O. S. (2008) Osobystisna zrilistj: Modelj. Opytuvaljnyk. Treningh. Monoghrafija [Personal maturity: Model. Questionnaire. Training. Monograph]. Lviv: LNU Ivana Franka (in Ukrainian).

24. Erikson E. (1996) Identichnost': yunost' i krizis [Identity: adolescence and crisis] Moscow: Progress (in Russian).

25. Breakwell G. M. (1986) Coping with threatened identities. London: Psychology Press.

Available at:https://www.taylorfrancis.com/books/mono/10.4324 /9781315733913/coping-