Соціально-психологічні фактори синдрому емоційного вигорання у вчителів загальної середньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ

КУРСОВА РОБОТА

Соціально-психологічні фактори синдрому емоційного вигорання у вчителів загальної середньої школи

Студентки 2 курсу

заочної форми навчання

групи ЗПЛ-21-В-1м

Мелащенко Світлани Миколаївни

Науковий керівник:

Сердюк Л.З.,

доктор психологічних наук, професор

Київ-2022



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ. ЙОГО ПРОЯВИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

1.1 Поняття синдрому емоційного вигорання

1.2 Соціально-психологічні чинники його виникнення та поширення

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

2.1 Причини емоційного вигорання

2.2 Психологічні особливості емоційного вигорання педагогічних працівників

2.3 Формування психологічної стійкості та подолання синдрому

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

емоційний вигорання вчитель



ВСТУП

Професійна діяльність вчителів визнається однією з найбільш емоційно напружених. Це пов'язано, головним чином, із значною кількістю неконтрольованих, непередбачуваних та комунікативних ситуацій, із нерегламентованим трудовим режимом, з неможливістю одержати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності з досить високою мірою особистої відповідальності педагога тощо. Діяльність вчителя в освітньому закладі супроводжується постійним стресом, професійним вигоранням та емоційним виснаженням, однак причини виникнення даних проявів дещо відрізняються.

Синдром емоційного та професійного вигорання вчителів є проблемними явищами сучасних закладів освіти. Загальна середня освіта традиційно тримається на професійних працівниках, які мають більше 10-15 років педагогічного стажу, тобто представляють собою «групу ризику» стосовно синдрому професійного вигорання. Більшість вчителів, які відчувають на певному етапі своєї професійної діяльності не лише професійну втому, але й всі риси синдрому психологічного вигорання, не володіють інструментами уникнення синдрому, не розуміють, що з ними відбувається та не уявляють можливості позбавлення від його наслідків. Однак, є спеціалісти, які вміло справляються зі стресами, зберігають власне психічне та фізичне здоров'я, добре виконують свої професійні обов'язки. Тому подолання негативних наслідків стресів можливе навіть за умови емоційно виснажливої вчительської роботи.

Профілактика й мінімізація професійної деформації педагогічного працівника вимагає системного підходу на різних етапах його діяльності. Саме тому діяльність психологічних служб навчальних закладів повинна бути направленою на усвідомлення необхідності психологічної допомоги і її прийняття.

Проблема синдрому емоційного вигорання досліджувалася та була висвітлена у роботах таких зарубіжних і вітчизняних вчених як Х.М.Алієв, А.Видай, М.Гінзбург, М.Буриш, Дж.Грінберг, С.Гремлінг, Г.Діон, Ф. Джонс, Л.М.Карамушка, М.А.Дмитрієв, М.П.Лейтер, Н.О.Левицька, Л.О. Китаєв-Смик, Г.В.Ложкін, С.Д.Максименко, Д.Льюїс, Е.Махер, Л. Малець, В.В.Ніконов, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Г.С.Никіфоров, В.М. Снєтков, Г.Дж. Фрейденбергер, Т.В.Форманюк та У.Б.Шуфелі, методи його діагностики представили Н.Є.Водоп'янова, В.В.Бойко, С.Джексон, О.С. Старченкова,Т.І.Ронгинська, та К.Маслач. Особливості стресу, пов'язаного з трудовою діяльністю, та прояви синдрому професійного вигорання у працівників закладів освіти досліджувались В.В.Зеньковським, О.А.Барановим, Ю.Л.Львовим, А.С.Шафрановою, Л.Ф.Колесніковою.

Метою даної роботи є дослідження соціально-психологічних факторів синдрому емоційного вигорання вчителів загальної середньої школи.

Предмет дослідження: соціально-психологічні фактори виникнення синдрому емоційного вигорання педагогічних працівників.

Об'єкт дослідження: синдром емоційного вигорання вчителів.

Відповідно до мети роботи перед нами було поставлено такі завдання:

- опрацювати літературу, присвячену синдрому емоційного вигорання;

- визначити суть явища та причини йоговиникнення;

- дослідити соціально-психологічніфактори виникнення синдрому емоційного вигорання вчителів.



РОЗДІЛ 1. СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ. ЙОГО ПРОЯВИ ТА ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

1.1 Поняття синдрому емоційного вигорання

Синдромом емоційного вигорання називається реакція організму, що виникає внаслідок довготривалої дії професійних стресів середнього рівня інтенсивності. У 2005 році на Європейській конференції ВООЗ було зазначено, що пов'язаний з роботою стрес, є досить важливою проблемою майже для третини працівників європейських країн, вартість вирішення проблем психічного здоров'я,викликаних стресом, становить в середньому 3-4% національного валового доходу.

Також під синдромом емоційного вигорання розуміють процес поступової втрати фізичної, емоційної та когнітивної енергії, що проявляється особистою відстороненістю, емоційним та розумовим виснаженням, фізичною втомою та зниженням задоволення від виконання роботи. В літературі зустрічається синонім терміну емоційного вигорання - «синдром психічного вигорання». Дисфункційні наслідки вигорання негативно відбиваються на стосунках з партнерами та виконанні професійної діяльності. Тому, іноді з метою розгляду даного явища в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів,синдром емоційного вигорання підмінюється поняттям «професійне вигорання».

До переліку професій, в яких найчастіше зустрічається синдром емоційного вигорання (від 30 до 90% працівників), можна віднести вчителів, лікарів, психологів, соціальних працівників, працівників правоохоронних органів та рятівників.

Поняття «синдром емоційного вигорання» було прийняте в 1970-х роках ХХ століття. Воно є найбільш характерним характерним для представників професій типу «людина - людина», що вимушені постійно комунікувати з іншими людьми, до того ж не за власним вибором.

Термін «психічне вигорання» вперше був запропонований у 1974 році американським психіатром Г. Дж. Фейденбергом, що описав цей феномен в своїй статті «StaffBurn-Out» та дав йому назву «burnout». Дане поняття використовувалося для характеристики психологічного стану здорових людей, яким необхідно в емоційно напруженій атмосфері тісно спілкуватися з клієнтами та пацієнтами при наданні їм професійної допомоги. Також він описував вигорання, як виснаження та погіршення фізичного й психічного самопочуття в зв'язку з втратою енергії через перевантаження проблемами інших людей[23].

Cоціальний психолог Х. Маслач у 1976 році опублікувала статтю в журналі «Human Behavior», де визначила дане поняття як синдром емоційного та фізичного вигорання, яке включає в себе розвиток негативної самооцінки, знемогу та хронічну втому, негативне відношення до роботи, втрату розуміння до клієнтів, відчуття пригніченості [4]. Створена нею методика опитування пацієнтів MBI (MaslachBurnoutInventory) дозволяє побачити, що синдром емоційного вигорання (надалі СЕВ) є актуальним не тільки серед працівників сфери охорони та здоров'я соціальних служб, а також зустрічається у вчителів, менеджерів, військових, тюремних працівників та широкого кола людей досить різних спеціальностей [26, 28].

Істотний інтерес для досліджень синдрому емоційного вигорання має модель та опитувальник BM (Burnout Measure) запропоновані А. Пайнсом та Е. Аронсоном, які дозволили розглянути феномен в дещо іншому ракурсі. Відповідно до цієї моделі, вигорання є станом емоційного, фізичного та когнітивного виснаження, що викликане тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях [27].

Перші згадки про феномен вигорання у вітчизняній психології можна віднайти ще в працях Б. Г. Ананьєва (1968). Термін «емоційне згоряння» вживався ним для визначення певного негативного явища, яке пов'язане з міжособистісними стосунками та виникає у людей, що зайняті в професіях, які ґрунтуються на системі відносин «людина-людина»[1].

Дане явище стало предметом самостійного вивчення тільки в другій половині 90-х років. Окрім цього, вітчизняні науковці, що займалися проблемою емоційного вигорання, повністю запозичили зміст поняття в зарубіжних психологів, спираючись на їх дослідження та напрацювання[11]. Істотна кількість варіантів перекладу англійського терміну «burnout» («емоційне вигорання», «емоційне згоряння», «емоційне перегорання», «синдром професійного вигорання», «синдром професійної деформації» «психічне вигорання»), що зустрічаються в роботах вітчизняних науковців, багато в чому пояснюються різними теоретичними уявленнями про природу та суть явища вигорання [14].

В.В. Бойко розглядає синдром емоційного вигорання з позиції теорії стресу Г. Сельє та загального адаптаційного синдрому. Згідно його концепції емоційне вигорання є динамічним процесом, що виникає поетапно в цілковитій відповідності до механізму розвитку стресу та представлене тими ж самими фазами [28]. Автор стверджує, що кожна фаза супроводжується характерними для неї симптомами, відповідно до яких виділяють три фази формування емоційного вигорання: напруга, резистенція та виснаження [26].

На думку Н.Є. Водоп'янової, емоційне вигорання є довгостроковою стресовою реакцією, що виникає в результаті тривалих професійних стресів середньої ефективності та розглядається в аспекті особистісної деформації, що піддається впливу професійних стресів [6].

Багато вчених відмічають особистісні характеристики як вагомі чинники розвитку синдрому емоційного вигорання. Наприклад, Г. Дж. Фройденбергер акцентує увагу на ідеалістах, гуманних та співчуваючих особистостях, орієнтованих на соціум, при цьому доволі нестійких та фанатичних. Е. Махер відзначає такі істотні риси, як авторитаризм і низька емпатія. В.В. Бойко вказує на слабку мотивацію, схильність до інтенсивності переживань негативу в професії та емоційної холодності[11]. А. Ю. Василенко звертає увагу на суттєву кореляцію між розвитком емоційного вигорання та такими факторами, як егоїзм, ворожість, зниження чи низький рівень самоактуалізації, термінальна значимість матеріальних цінностей, вимушений вибір професії та ін. [5].

Теоретичні та практичні дослідження емоційного вигорання в сучасній психології здійснюються в таких напрямах:

1. Визначення поняття емоційного вигорання та його структури.

2. Вивчення факторів, що спричинюють виникнення цього феномену.

3. Дослідження впливу вигорання на показники поведінки та діяльності суб'єкта.

4. Вивчення генезису появи структурних компонентів емоційного вигорання та його прогресу в процесі професійного розвитку [10, 12].

Зарубіжна психологічна література виокремлює два основні підходи щодо визначення явища вигорання та його симптоматики: процесуальний та результативний. На сьогодні існує декілька моделей вигорання, що описують цей феномен.

Однофакторна модель запропонована Пайнсом та Аронсоном визначає вигорання як стан емоційного, фізичного та когнітивного виснаження, що спричинюється тривалим перебуванням в емоційно навантажених ситуаціях. Головною причиною вигорання виступає виснаження, а інші прояви дисгармонії поведінки й переживань - його наслідком. Прихильники даної моделі стверджують, що в зоні ризику емоційного вигорання знаходяться не лише представники соціальних професій.

Згідно двофакторної моделі(Д. Дирендонк, Х. Сікста, В. Шауфелі) синдром емоційного вигорання представлений двомірною конструкцією, що складається з деперсоналізації та емоційного виснаження. Перший компонент, що носить назву деперсоналізація, проявляється у змінах відношення до себе чи до пацієнтів, та носить назву «установочний». Друга складова структура, що називається «афективною», відноситься до сфери скарг на власне здоров'я, емоційне виснаження, нервове напруження та фізичне самопочуття.

Трьохфакторна модель К. Маслача та С. Джексона представляє синдром вигорання як трьохмірний конструкт, що включає в себе емоційне виснаження,редукцію особистих досягнень та деперсоналізацію. Емоційне виснаження в даній моделі проявляється у байдужості, зниженому емоційному фоні та емоційному перенасиченні й розглядається як основна складова емоційного вигорання. Прояв деперсоналізації спостерігається в деформації стосунків з іншими людьми (цинізм установок й почуттів по відношенню до пацієнтів і клієнтів,підсилення негативізму). Третьою складовою є редукція особистих досягнень, яка проявлятися в заниженні своїх професійних досягнень та успіхів,в тенденції негативно оцінювати себе, негативізмі до службових можливостей та достоїнств, в обмеженні своїх можливостей, применшенні власного достоїнства, обов'язків по відношенню до інших.

Чотирьохфакторна модель синдрому емоційного вигорання (Firth, Mims, Iwanicki, Schwab) ділить кожен з його елементів (деперсоналізація,емоційне виснаження чи редуковані професійні досягнення) на два окремих фактори (деперсоналізація, що пов'язана з роботою та з реципієнтами відповідно).

Можна стверджувати, що представники результативного підходу охарактеризовують вигорання як специфічний стан емоційного, розумового та психічного виснаження, що визначається професійною діяльністю й може виникати у психічно здорових,раніше успішних особистостей, що функціонували на певному рівні своєї професійної майстерності. Цей стан формується трьома відносно незалежними складовими: емоційним виснаженням, деперсоналізацією та редукцією професійних досягнень.

З точки зору процесуальних моделей емоційне вигорання є динамічним процесом, що прогресує з часом та має певні фази або стадії. Процесуальними моделями динаміка розвитку вигорання розглядається як процес зростання емоційного виснаження, наслідком якого є негативні установки по відношенню до суб'єктів професійної діяльності. Спеціаліст, який піддався вигоранню, намагається емоційно дистанціюватися у стосунках з клієнтами,розглядаючи це як спосіб подолання виснаження. Паралельно спостерігається розвиток негативної установки в ставленні до власних професійних досягнень.

Згідно динамічної моделі Б. Перлманата Е.А. Хартмана,емоційне вигорання є динамічним процесом, що розвивається в часі та відзначається зростаючим рівнем вираженості його симптомів. Дана модель розглядає розвиток процесу емоційного вигорання як прояв трьох головних категорій реакції організму на стреси. Сюди відносять фізіологічні реакції, що проявляються, першочергово, у фізичних симптомах (фізичне виснаження);афективно-когнітивні реакції (мотиваційне та емоційне виснаження, деперсоналізація/деморалізація);поведінкові реакції, які виражені в симптоматичних типах долаючої поведінки (дистанціювання від професійних обов'язків, дезадаптація, знижена продуктивність та робоча мотивація).

Процесуальна модель М. Буриш розглядає розвиток синдрому емоційного вигорання проходженням певного ряду стадій.

В публікаціях C.Cherniss (1980, 1992) вигорання представлено як процес негативної деформації професійної поведінки у відповідь на стресові подразники робочого середовища. Цей процес включає три основні стадії. Перша з них характеризується дисбалансом між ресурсами та вимогами довкілля, що спричинює стресовий стан. Друга стадія відзначається появою у працівника короткострокової емоційної напруги, виснаження і стомлення. На третій стадії відбуваються зміни мотиваційної сфери професіонала та його поведінки, де основним симптомом є досить негуманне й бездушне поводження з своїми клієнтами. Провідним фактором виникнення вигорання, на думку автора, є адекватність обраного суб'єктом методу подолання стресу. Використання неадекватних прийомів виходу із стресової ситуації є детермінантою формування синдрому психічного вигорання [20, 13,9].

Тобто цей підхід до визначення емоційного вигорання акцентує увагу на процесуальну сторону. Вигорання, при цьому, розглядається як процес, представлений послідовністю фаз, що слідують одна за одною.

Можна відзначити, що існують досить різні підходи щодо визначення вигорання, які звертають увагу або на його результативну сторону, або акцентують його процесуальну природу. В рамках результативного підходу, вигорання представлено як певний комплекс відносно незалежних один від одного симптомів, що об'єднуються у більш великі категорії. Процесуальний підхід описує вигорання як процес, що проходить в ході професійного росту особистості та має стадійний характер.

1.2 Соціально-психологічні чинники його виникнення та поширення

Аналіз досліджень синдрому емоційного вигорання свідчить про те, що основний напрямок роботи психологів зводиться до визначення факторів, що спричинюють явище вигорання. Традиційно ці чинники об'єднуються в дві великі категорії: індивідуальні характеристики професіоналів та особливості їх професійної діяльності. Деякі науковці виділяють й третю групу факторів, розглядаючи як самостійні, важливі аспекти діяльності особистості. Виокремлено три головних фактори, що детермінують синдром емоційного вигорання - особистісний, рольовий і організаційний.

Особистісний фактор. Дослідження проведені в даному напрямку показали, що такі чинники, як сімейний статус, вік, досвід даної роботи, ніяк не впливають на стан емоційного вигорання. Однак у жінок більш відзначається розвиток емоційного виснаження, порівняно з чоловіками, у них відсутній зв'язок мотивації та розвитку синдрому, при наявності кореляції зі значимістю роботи та задоволеності професійним ростом. Особистості, які відчувають недостатність автономності, значно більше піддаються емоційному вигоранню.

Психолог Г.Дж. Фрейденберг описує «згораючих» як гуманних, м'яких, співчуваючих, ідеалістів, орієнтованих на людей, але разом з тим інтровертних, нестійких, одержимих,запальних та фанатичних особистостей. Е. Махер поповнює даний список авторитарним стилем керівництва та досить низьким рівнем емпатії. На думку В. Бойка особистісними факторами, що сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання є схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності та схильність до емоційної холодності.

Істотну роль в емоційному вигоранні відіграє рольовий фактор. Дослідження присвячені вивченню кореляції між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю та «згоранням» показали, що це досить сильно проявляється в професійних ситуаціях, де немає інтеграції зусиль, присутня конкуренція, спостерігається слабка узгодженість загальних дій тоді як результат праці залежить, насамперед, від їх злагодженості та скоординованості. Аналіз рівнів емоційного вигорання, проведений в двох різних групах, показав, що колегіальність в роботі та розподіл відповідальності ліміту єдетермінацію синдрому «згорання», незважаючи на те, що рівень робочого навантаження може бути суттєво вищим від звичайного. Отже, виникнення синдрому емоційного вигорання визначається наявністю рольового конфлікту в професійній діяльності[17].

Організаційний фактор розвитку синдрому вигорання пов'язаний з наявністю досить напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне сприйняття, переробка та інтерпретація отримуваної інформації, прийняття рішень, інтенсивне спілкування й підкріплення його емоціями. Іншим чинником розвитку емоційного вигорання є неблагополучна психологічна атмосфера та дестабілізуюча організація діяльності. Сюди можна віднести нечітку організацію діяльності та планування праці, багатогодинну роботу, що має важко визначений зміст, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, наявність конфліктів між колегами та в системі «керівник - підлеглий».

Виокремлюють ще один фактор, що обумовлює емоційне вигорання особистості - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу у сфері свого професійного спілкування (конфліктні покупці тяжко хворі, «важкі» підлітки,тощо).

Наступним несприятливим фактором, що пов'язаний з ризиком виникнення синдрому емоційного вигорання є професійні кризи, які неодноразово виникають протягом всієї професійної діяльності, навіть у високопрофесійних фахівців. Вони можуть проявлятися на початковому етапі професійної діяльності, при необхідності перекваліфікації,при переході до суміжної спеціальності усередині професії та ін. Дана кризахарактеризується зниженням професійної самооцінки працівника, може спостерігатися відчуття вичерпаності своїх можливостей та ресурсів,посилення захисних мотивів, страх йти навіть на виправданий ризик, прагнення зайняти місце, не відповідне рівню своєї компетенції або, навпаки, втрата інтересу до подальшого кар'єрного росту. Деякі публікації акцентують увагу на тому, що задоволеність професією, яка ґрунтується на свідомості правильності її вибору, відповідності своїх здібностей вимогам професії, результативності своєї праці може слугувати узагальненим показником відношення особистості до праці [21].

Доведено, що представники професії типу «людина - людина», яким притаманна постійна комунікація з людьми, схильні до професійної деформації більше, в порівнянні з представниками професій типів «людина - природа» та «людина - техніка». Істотна роль належить і виробничим чинникам. Розвиток емоційного вигорання розпочинається раніше, якщо людина: не задоволена професійним зростанням;оцінює свою роботу як незначущу;відчуває нестачу самостійності та надмірний контроль; повністю поглинута в свою роботу; відчуває перевантаження або, навпаки, недовантаження, що породжує відчуття власної непотрібності.

Останніми роками в США проводилися дослідження факторів, що спричинюють виникнення стресових ситуацій в працівників, що відчувають досить сильне емоційне навантаження. Обмежені ресурси,вирішення важких конфліктних ситуацій, вимогливі клієнти, низька зарплата та постійно мінливі ендогенні впливи роблять стрес професійним захворюванням, що веде до появи синдрому емоційного вигорання. В зв'язку з цим першочергового значення набуває необхідність вивчення прийомів зняття стресових навантажень [18].



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

2.1 Причини емоційного вигорання

Про наявність значної кількості стресорів у педагогічній діяльності свідчать численні публікації зарубіжних і вітчизняних вчених. До стресогенів, якими насичена професія педагога, можна віднести соціальну оцінку, повсякденну рутину, невизначеність тощо. Прояви стресу в роботі вчителя є досить численними та різноманітними. Найбільш поширеними серед них є: підвищена тривожність, фрустрованість, дратованість і виснаженість.

Аналіз літературних джерел та досліджень синдрому емоційного вигорання експертів різних галузей свідчить про те, що педагогічні працівники належать до категорії людей з підвищеним ризиком розвитку вигорання. Педагогічна діяльність потребує безперервного самоконтролю, навіть у позаробочий час. Це детермінується тим, що професійна діяльність педагога супроводжується досить високою емоційною завантаженістю [19]. До чинників, що обумовлюються професійною діяльністю, та роблять дану групу спеціалістів особливо вразливими щодо розвитку синдрому емоційного вигорання (СЕВ) можна віднести: високу інтенсивність праці, гіподинамію, підвищення вимог з боку суспільства до професійних якостей вчителів середньої школи, об'єктивне збільшення навчального навантаження, психоемоційні перевантаження, постійні навантаження на зоровий, голосовий та слуховий апарати, велику кількість контактів протягом робочого дня.

Перевантаження на роботі також відзначається впливом на особисте життя вчителів. Переважною більшістю серед представників педагогічної професії є жінки. Оскільки виховання власних дітей досить часто в них відходить на другий план, відбувається формування відчуття власної некомпетентності в питаннях виховання, почуття провини, апатії чи, навпаки, роздратування та агресії, направленої на оточуючих чи на себе самого.

Вчителі, постійно зіштовхуючись з емоційністю та інтенсивністю людських відносин, вимушені будувати своєрідний бар'єр психологічного захисту від учнів,батьків та, колег, стаючи при цьому менш емпатійними, що запобігає їхньому емоційному вигоранню. Сюди можна також віднести психологічні труднощі, пов'язані з безумовним спілкуванням, описані К. Роджерсом та Е. Фроммом [4]. Спектр емоцій, які сприймає та переживає педагог під час своєї професійної діяльності є досить різноманітним, а в самій природі педагогічної праці закладена емоціогенність [24].

Досить часто вчитель вимушений знаходитися в гнітючій атмосфері чужих негативних емоцій, приймати на себе удар у вигляді невігластва,роздратованості, іноді байдужості учнів, нести своєрідний тягар вимушеного важкого спілкування, вислуховувати, заспокоювати, залишаючись при цьому спокійним та неупередженим.

Високий рівень психічної напруги в роботі вчителів детермінується її специфікою, а саме особливостями її трьох основних структурних елементів: особистості педагога, педагогічної діяльності та педагогічного спілкування.

До особливостей професійної діяльності вчителів, що забезпечують розвиток синдрому емоційного вигорання, можна віднести: інформаційне перевантаження, дефіцит часу на опрацювання та засвоєння матеріалу; необхідність швидкого прийняття рішень в поєднанні з їх реалізацією при дефіциті інформації; висока соціальна відповідальність за результат; рольову конфліктність; невизначеність робочих ситуацій; повсякденну рутину; соціальну оцінку (необхідність бути об'єктом спостереження не лише з боку учнів, а й зі сторони адміністрації)[8].

Також не варто недооцінювати такі особливості педагогічного спілкування як потреба в здійсненні частих та тривалих контактів з людьми («фактор пересичення спілкуванням»), специфіка об'єкту праці - наявність власної активності, емоційний психологічний клімат з високим рівнем конфліктності,постійна взаємодія з різними соціальними групами - батьки, учні, колеги, адміністрація[2].

Ряд науковців відносить до особливостей вчителів, що спричинюють розвиток емоційного вигорання, неузгодженість діяльності та мотивів індивіда, а також неузгодженість між індивідуально-типологічними особливостями особистості та характером її діяльності.

Т. В. Форманюк виокремлює наступні чинники виникнення емоційного вигорання:

- особистісний фактор: емпатія; гуманність; зацікавленість; м'якість; інтровертованість; ідеалізація; схильність до емоційної холодності; фанатичність; слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності; схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності;

- рольовий фактор: висока конкуренція та відсутність інтеграції дій, в той час як успішність результату залежить від їх злагодженості;

- організаційний фактор: високе робоче навантаження; недостатня оплата праці;відсутність або брак соціальної підтримки з боку керівництва та колег; неможливість впливати на прийняття рішень; високий ступінь невизначеності в оцінюванні виконуваної роботи; двозначні чи неоднозначні вимоги до роботи; одноманітна, монотонна та безперспективна діяльність;постійний ризик штрафних санкцій; необхідність виявляти ззовні емоції, які не відповідають дійсності; відсутність відпусток,вихідних та інтересів поза роботою [22].

Аналіз сучасних досліджень показав, що в педагогічній діяльності представлені всі основні психотравмуючі чинники, які є детермінантами синдрому емоційного вигорання [14]. Окрім цього діяльність вчителя відзначається рядом специфічних особливостей, що дозволяють віднести її до потенційно аффектогених[16].

В. Бойко описує емоційне вигорання як форму професійної деформації особистості, що спричинюється рядом внутрішніх та зовнішніх факторів.

До зовнішніх чинників, що провокують виникнення явища вигорання можна віднести хронічну напружену психоемоційну діяльність, що пов'язана з інтенсивним спілкуванням. Спеціалісту, який працює з людьми, необхідно постійно підкріплювати емоціями різні комунікаційні аспекти, активно ставити завдання та вирішувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати й доволі швидко інтерпретувати письмову, візуальну та звукову інформацію, миттєво зважувати альтернативи та приймати рішення.

За результатами опитування 7300 вчителів загальноосвітніх шкіл, 56,8% опитаних вказують на відчуття значного та постійного інтелектуального перевантаження, ще 24% вважають свої інтелектуальні навантаження помірними, однак постійними. Майже всі опитані педагоги вказують на те, що їх діяльність корелює з психоемоційними навантаженнями, при цьому 32%відмічають їх постійний характер. Також, 18,4% респондентів вбачають в своїй роботі суттєві фізичні навантаження [3,7].

Загальновідомими основними ознаками дестабілізуючої організації діяльності є нечітка організація та планування праці, погано структурована й розпливчата інформація, наявність в ній дрібних подробиць і протиріч, недолік устаткування, завищені норми контингенту, з яким пов'язана професійна діяльність (кількість учнів в класі). При цьому необхідно звертати увагу на той факт, що дестабілізуюча обстановка спричинює багатократний негативний ефект: вона позначається на вчителю, на учневі, а як наслідок і на взаємовідносинах обох сторін

Ще одним зовнішнім чинником виникнення емоційного вигорання є підвищена відповідальність за виконувані функції та операції. Представники даної професій досить часто вимушені працювати в режимі внутрішнього і зовнішнього контролю. Процесуальний зміст діяльності педагога полягає в тому, що постійно потрібно знаходитися в стані суб'єкта, з яким здійснюється спільна діяльність, необхідно уважно слухати опонента, співчувати, співпереживати, передбачати його слова, вчинки та настрої. Ті, хто працюють з людьми несуть юридичну та моральну відповідальність за благополуччя своїх учнів. За один робочий день шкільний вчитель проявляє таку самовіддачу та самоконтроль, що до наступного робочого дня його психічні ресурси практично не відновлюються. За результатами згаданого вище опитування 7300 педагогів загальноосвітніх шкіл, ризик та підвищений ризик патології серцево-судинної системи спостерігається в 29,4% випадків, 57,8% вчителів мають порушення роботи шлунково-кишкового тракту, захворювання судин головного мозку відмічається у 37,2% педагогів. Власне невротичні розлади були виявлені в 60-70% опитуваних. Така картина здоров'я педагогічних працівників детермінується багатьма економічними, соціальними та житлово-побутовими чинниками. Істотну роль також відіграє психічна напруга, що супроводжує професійну діяльність вчителя. Депресія, тривожність, емоційне спустошення та емоційна ригідність - ціна,яку платить вчитель за свою відповідальність. Саме цьому, для збереження своїх енергоресурсів, багато педагогічних працівників використовують різноманітні механізми психологічного захисту,однак все рівно є схильними до емоційного вигорання.

Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності визначається двома головними обставинами: конфліктністю в системі «керівник-підлеглий» та в системі «колега-колега». Нервове оточення спонукає одних витрачати свої емоції, а інших - шукати можливості економії своїх психічних ресурсів. Обачна людина з міцними нервами рано чи пізно буде схилятися до тактики емоційного вигорання: триматися подалі від усіх та всього, берегти нерви та не приймати все близько до серця.

Психологічно важкий контингент, з яким зіштовхується вчитель в сфері свого спілкування є ще одним чинником розвитку емоційного вигорання. У педагогів та вихователів такими є діти з аномаліями характеру, розладами нервової системи та із затримкою психічного розвитку [14].

Емоційна ригідність належить до внутрішніх чинників, що обумовлюють схильність до емоційного вигорання. Відомо, що емоційне вигорання як засіб психологічного захисту виникає швидше в тих особистостей, хто менш сприйнятливий та реактивний, а більш емоційно стриманий. Повільніше формування симптомів «вигорання» відбуватиметься у імпульсивних людей, які мають рухливі нервові процеси. Підвищена чутливість та вразливість можуть повністю блокувати цей механізм психологічного захисту й не дозволяти йому розвиватися. Досить часто трапляється так, що пропрацювавши серед людей до пенсійного віку, людина не втратила емоційну залученість, чуйність та здатність до співпереживання.

Психологічне явище інтенсивної інтеріоризації (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності виникає у людей з підвищеною відповідальністю за виконувану роль й доручену справу. Доволі часто зустрічаються випадки, коли молодий, недосвідчений та наївний фахівець, що працює з людьми, віддається справі без залишку та сприймає все занадто емоційно. Кожен стресогенний випадок з його діяльності глибоковикарбовується в його душі. Доля, благополуччя і здоров'я, суб'єкта діяльності викликає інтенсивне співпереживання та співучасть, тяжкі роздуми і, навіть, безсоння. З часом відбувається виснаження емоційно-енергетичних ресурсів і виникає потреба в їх збереженні чи відновленні, за допомогою тих чи інших прийомів психологічного захисту. Саме через це, частина молодих учителів залишає школу в перші п'ять років свого трудового стажу. Емоційне вигорання є типовим варіантом економії ресурсів. Через 11-16 років вчителі напрацьовують енергозберігаючі стратегії виконання професійної діяльності.

Ще одним внутрішнім фактором є слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності. Вона визначається двома аспектами. По-перше, професіонал у сфері комунікації не вважає потрібним для себе проявляти співучасть та співпереживання суб'єктові своєї діяльності. Це стимулює не тільки емоційне вигорання, але і його крайні форми - душевну черствість і байдужість. По-друге, людина не звикла й не вміє заохочувати себе за співучасть і співпереживання, що проявляються по відношенню до суб'єктів своєї професійної діяльності. Систему самооцінок вона підтримує за допомогою таких засобів як матеріальні або позиційні досягнення. Для такої особистості альтруїстична емоційна віддача нічого не значить, вона їй не потрібна, людина не відчуває від неї ніякого задоволення. Зазвичай, така людина дуже просто і легко піддається емоційному вигоранню. Для особистості з альтруїстичними цінностями досить важливо співчувати та допомагати іншим. Втрата емоційності в комунікації сприймається нею як показник моральних втрат та втрату людяності.

Дезорієнтація особистості та моральні дефекти також є чинниками вигорання. Не виключено, що професіонал мав моральну ваду ще до того моменту, як почав працювати з людьми, або вона була придбана в процесі діяльності. Моральний дефект визначається нездатністю взаємодіяти з партнерами такими моральними категоріями, як чесність, совість, повага гідності та прав іншої особистості. Моральна дезорієнтація спричинюється невмінням відрізняти погане від доброго, благо від шкоди, яка наноситься особистості. Однак як у випадку морального дефекту, так і при моральній дезорієнтації, полегшується формування емоційного вигорання, підвищується вірогідність апатії до виконуваних обов'язків та байдужості до суб'єкта діяльності [4].

Тривожність, емоційне спустошення, психічна напруга, байдужість, депресія - це одні із небагатьох чинників, що призводять до виникнення синдрому емоційного вигорання у вчителів. Також це спричинює низку захворювань (за результатами обстеження вчителів ЗОШ) серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, захворювань судин головного мозку і невротичних розладів, що свідчить про істотний вплив синдрому емоційного вигорання на педагогічну діяльність вчителів.



2.2 Психологічні особливості емоційного вигорання педагогічних працівників

Робота вчителя безумовно є надзвичайно складною та багатовимірною.Оцінка професійної діяльності педагогічного працівника проводиться комплексно та включає не тільки об'єм виконаної роботи, але й її якість. Ціннісні орієнтації є обов'язковою умовою успішної професійної діяльності вчителя середньої школи та підставою для професійного саморозвитку.

До основних проявів синдрому емоційного вигорання у представників педагогічної професії можна віднести емоційну сухість, особистісну відокремленість, агресивність, розширення сфери економії емоцій, ігнорування індивідуальних особливостей колег і партнерів спілкування. Така професійна деформація має негативний вплив на управління навчальним процесом і може негативно позначатися на особистісному розвитку елементів комунікації.

Як кінцеві результати впливу емоційного вигорання найбільш частіше вивчаються наступні прояви: зниження суб'єктивної задоволеності працею та ефективності діяльності, негативне ставлення до праці, втрата ідентифікації себе з організацією, погіршення стану здоров'я, звільнення з роботи. Важлива роль відводиться дослідженню негативного впливу професії вчителя через формування у нього професійного вигорання та зростаючим негативним проявом даного феномена в характеристиках його особистості. Як наслідок можна відмітити зниження результативності та якості впливу педагогічного працівника на аудиторію [22].

Опубліковані дані свідчать, що синдром емоційного вигорання, як і інші різновиди професійного стресу, значною мірою призводять до виникнення почуття безпорадності та безглуздості свого існування, депресивних настроїв, низької оцінки своєї професійної компетентності, що позначається на працездатності вчителя, призводить до зниження результативності показників його професійної діяльності. Також синдром емоційного вигорання провокує порушення трудової дисципліни та підвищення рівня захворюваності професіоналів. Байдужість до професійної діяльності, відчуття власної неспроможності, втрата раніше вагомих життєвих цінностей, спричинюють зниження внутрішньоособистісних ресурсів спеціаліста та розвиток психосоматичних розладів [17].

Серед функціональних порушень, які виникають у працівників освітніх закладів, з точки зору частоти появи та впливу на працездатність,особливе місце відводиться стану втоми та перевтоми. Швидка стомлюваність, повільне відновлення та підвищена чутливість до стандартних робочих навантажень є свідченням недостатньої професійної придатності спеціаліста. З точки зору психічної сфери при хронічній втомі а, особливо, при перевтомі відзначається розлад функції уваги - спостерігається зниження її стійкості та швидкості перемикання, звужується обсяг уваги,порушується її концентрація. Також проявляється погіршення функціонування оперативної пам'яті, сповільнення розумових процесів, страждає функція прогнозування та передбачення ситуації. Відмічається порушення витримки, самоконтролю, зниження вольових зусиль. Розлад функції уваги у педагогічних працівників може викликати події, що пришвидшують формування синдрому професійного вигорання та поглиблюють професійний стрес.

Прояви професійного вигорання педагогів є дуже різноманітними. Зокрема, вигорання може виявляти себе у підвищеній втомлюваності і спустошеності, депресивному стані, втраті можливості бачити позитивні результати своєї роботи, у негативних настановах стосовно роботи та життя в цілому. Актуальність дослідження професійних стресів та можливостей їх подолання спричинена не лише їх негативним впливом на ефективність праці, але і їх впливом на якість життя людини, змінюючи його соматичне та психічне становище, що призводить до особистісних змін, втрати здоров'я, психологічних проблем тощо. Піддається руйнівному впливу фізичне здоров'я та психологічний стан вчителя, що не може не позначатись на його працездатності та результатах роботи, негативно впливати на учнів та співробітників.

Робота в сучасних навчальних закладах відрізняється від традиційної педагогічної праці багатьма позитивними факторами. Наприклад, такі навчальні заклади зазвичай мають краще технічне оснащення, більше уваги приділяється проектній та науково-дослідницькій роботі учнів, вчителі постійно освоюють передові методи урочної та позаурочної роботи, проводиться істотна кількість виховних заходів тощо. Всіці фактори є позитивними для якісної організації навчально-виховного процесу. Однак, разом з цим вчителі перебувають у постійному стресовому стані через надмірну відповідальність перед адміністрацією, батьками та учнями, вимушені приділяти багато часу освоєнню нових методів, повинні бути спеціалістами у багатьох напрямках діяльності навчально-виховного процесу таких закладів освіти, тобто виправдовувати очікування, що пов'язані із заявленими перевагами освітніх закладів нового типу. До цього також додаються ті стрес-фактори, що існують в будь-якому навчальному закладі та впливають на емоційний і психофізіологічний стан працівників.

Досліджено, що в істотної частини вчителів переважає високий та сeрeдній рівень синдрому емоційного вигорання, стрyктyрa якого прeдстaвлeнa розподілом за рівнем проявy симптомів емоційного вигорання (нeзaдоволeння собою, переживання психотрaвмyючихобстaвин, загнаність в кліткy, нeaдeквaтне вибіркове eмоційнерeaгyвaння, тривога і дeпрeсії, eмоційно-морaльнa дeзорієнтaція, редукція профeсійних обов'язків, розширeння сфери економії eмоції, eмоційний дeфіцит, eмоційна тa особистісна відчyжeність, психосоматичне та психовeгeтaтивне порyшeння) та стадій нaпрyжeння, виснaжeння, рeзистeнції; покaзників синдрому емоційного вигорання: особистісне віддaлeння, психоемоційне виснaжeння, профeсійнa мотивaція; склaдових цього фeномeнy: дeпeрсонaлізaція, eмоційнe виснaжeння, редукція профeсійних досягнeнь. Перелічені симптоми наявні як на середньому, так і на високому рівнях та характеризуються різним діапазоном вираженості в межах кожного рівня.

2.3 Формування психологічної стійкості та подолання синдрому

В межах визначення Всесвітньої організації здоров'я (ВООЗ) прийнято розглядати наступні види профілактики, залежно від стану здоров'я та наявності факторів ризику розвитку будь-якого захворювання чи синдрому. Первинна профілактика включає в себе систему заходів попередження виникнення та впливу факторів ризику розвитку захворювань або синдрому. До заходів первинної профілактики синдрому емоційного виснаження педагогічних працівників можна віднести раціональний режим відпочинку та праці, заняття спортом,правильне і збалансоване харчування тощо.

На думку спеціалістів, частиною первинної профілактики емоційного вигорання для вчителів середньої школи може стати інформованість про даний синдром, чинники, що спричинюють його розвиток, його симптоми та наслідки.

До вторинної профілактики можна віднести комплекс медичних, санітарно-гігієнічних, психологічних,соціальних, та інших заходів, що направлені на раннє виявлення і попередження загострень, ускладнень та хронізації захворювань, які призводять до обмеження життєдіяльності й спричинюють дезадаптацію хворих в суспільстві, зниження рівня працездатності, сприяють інвалідизації та передчасній смертності [15].

Для проведення даного виду профілактики необхідно провести ранню діагностику синдрому емоційного вигорання, і за можливістю - консультацію психолога чи психотерапевта. В разі діагностування у вчителя початкової стадії розвитку синдрому емоційного вигорання заходи вторинної профілактики будуть доволі актуальними.

Також виокремлюють особисту (індивідуальну) та громадську (соціальну) профілактику. Громадська профілактика ґрунтується на низці заходів, що організовуються та проводяться державою. Однак, необхідно виділити індивідуальну профілактику, результативність якої залежить,першочергово, від самого вчителя [9].

До заходів індивідуальної профілактики можна віднести: самоконтроль стану здоров'я, в тому числі контроль емоційного стану, ваги, артеріального тиску; дотримання здорового способу життя, гігієнічних вимог та норм; своєчасні консультації з спеціалістами в області профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; виконання рекомендацій фахівців стосовно зміни способу життя, відповідно до даних за результатами консультування.

В умовах безперервного розвитку та перетворень в освітній системі, існує ряд суперечностей в змісті професійної діяльності педагогів та стрес-факторів,що спричинюють розвиток синдрому емоційного вигорання.

Профілактика синдрому емоційного вигорання дозволить вчителю зберегти своє професійне здоров'я - властивість зберігати необхідні психофізіологічні якості, які забезпечують високу працездатність в усіх умовах професійної діяльності, можливість відновлювати втрачені функціональні резерви в досить короткі часові проміжки існуючого режиму відпочинку та праці [11].

Оскільки перебування у стресі передує виникненню синдрому професійного вигорання, у практичній діяльності психолога необхідно вирішувати питання профілактики стресових розладів педагогів, ознайомлювати вчителів з існуючими засобами профілактики стресових розладів, методами та стратегіями саморегуляції і самодопомоги. Важливу роль відіграє проведення консультативної, профілактичної, а за необхідності, й корекційної роботи з питань управління емоціями, надання можливостей для самостійного оволодіння навиками роботи зі своїм власним емоційним станом. При формуванні психологічної консультації, програми психологічної корекції та формуванні експериментальних груп потрібно враховувати тип темпераменту особистості й ступінь сформованості екстраверсії та нейротизму. Люди, що є емоційно стабільними, схильні до лідерства, стійкі по відношенню до зовнішніх впливів, не схильні до занепокоєння та викликають довіру. Емоційно нестабільні (нейротичні) особистості є чутливими, емоційними, тривожними, схильними до болісно переживання невдач та засмучення через дрібниці. Кожен тип темпераменту є природно обумовленим, не має хороших та поганих темпераментів, є виключно різні способи діяльності та поведінки, а також індивідуальні особливості людини.

Психопрофілактична робота з педагогами повинна бути спрямована, головним чином, на розвиток лабільності їх поведінки, а саме на адекватність та різноманітність, що проявляються у внутрішніх (психічних) та зовнішніх (рухових) формах активності. До конструктивної взаємодії та взаєморозуміння вчителя та учня може привести бажання педагога зрозуміти особливості та принципи сприйняття, переживання,мислення учня, що є можливим за умови, коли вчитель приймає себе самого та усвідомлює власні ціннісні орієнтири. Усвідомлюючи дану мету, психолог повинен розробити методи її досягнення та вибрати відповідні індивідуальні й групові форми роботи.

Підвищення рівня підготовки педагогічних працівників до запобігання та подолання синдрому емоційного вигорання можна забезпечити шляхом використання спеціальної соціально-психологічної програми, направленої на оволодіння вчителями знань, що розкривають зміст і структуру синдрому професійного вигорання, методів діагностування синдрому, засобів та прийомів профілактики й подолання синдрому. Реалізація даної соціально-психологічної програми обумовлюється використанням дворівневої технології попередження і подолання синдрому емоційного вигорання у вчителів: на рівні організації та на рівні особистості, що передбачає використання системи конкретних прийомів та засобів на різних стадіях протікання синдрому професійного вигорання. Розвиток емоційного інтелекту працівників навчальних закладів є одним з головних завдань в межах психопрофілактики появи емоційного вигоряння в професійній діяльності. В сучасних умовах інтенсивних змін,інформаційної насиченості та нестачі часу проявилася необхідність формування сучасник навичок навчання, для чого створюються різноманітні види психологічних тренінгів: психокорекційні, соціально-психологічні, ділові та організаційні ігри, дискусійні методи колективного прийняття рішень тощо. Основною метою тренінгу як форми активного навчання є прищеплення конкретних вмінь та навичок. Тренінг являє собою курс активного навчання, що формується із вправ, їх обговорення, роботою із спонтанною природною ситуацією чи поведінкою людини. Навчаючись методом власних спроб та помилок, людина витрачає досить тривалий термін на досягнення того, що може бути досягнуто за декілька днів в добре спланованому тренінгу.

Як тип психологічної діяльності тренінг активно розвивається протягом останніх років, однак, доволі рідко використовується шкільними психологами для роботи з педагогічними працівниками. Це пояснюється такими причинами як: брак часу, недостатня підтримка зі сторони адміністрації, невпевненість психолога-тренера у власних силах при роботі із вчителями.

Розроблена програма психокорекції синдрому емоційного вигорання у педагогічних працівників, сприятиме формуванню позитивного ставлення до себе та його складових,становленню педагогічної позиції дитиноцентризму, вольової саморегуляції, розвитку професійної рефлексії, професійній самоактуалізації вчителів та більшій задоволеності своєю професійною діяльністю,оволодінню конструктивними способами взаємодії, а відтак забезпечить створення оптимальних умов для зниження рівня їх емоційного вигорання та гармонізації професійно-особистісного розвитку.



ВИСНОВКИ

Теоретичний огляд та аналіз літературних джерел дозволив нам розкрити актуальність проблеми синдрому емоційного вигорання серед вчителів загальної середньої школи. Виявлено, що існує багато підходів до визначення структури синдрому емоційного вигорання.

На сьогоднішній день існує суттєва кількість концепцій та підходів до вивчення синдрому емоційного вигорання, а тому його визначення є дещо розпливчатим. Згідно сучасних даних, під емоційним вигоранням розуміється стан емоційного, фізичного та розумового виснаження, що викликаний переживанням особистістю перманентного стресу, який виявляється не лише в професіях соціальної сфери, але й поза робочою діяльністю та відзначається значним деструктивним впливом на всі сфери людського життя.

Причинами появи синдрому емоційного вигорання є особливості залучення до практичної професійної діяльності й індивідуально-психологічні характеристики майбутнього спеціаліста. Більш схильними до формyвaння синдрому емоційного вигорання є фахівці, які нeвпeвнeні в собі, нeзaдоволeні профeсією, інтровeртовaні, мають підвищeну тривожність, високу напруженість, емоційно ригідні та замкнені у спілкуванні.

У значної частини вчителів переважає сeрeдній тa високий рівень синдрому емоційного вигорання, що виражається проявом таких симптомів як нeзaдоволeння собою,переживання психотрaвмyючих обстaвин, відчуття зaгнaності в кліткy, дeпрeсіїта тривоги, eмоційно-морaльнa дeзорієнтaція, нeaдeквaтне вибіркове eмоційне рeaгyвaння, розширeння сфери економії eмоції, редукція профeсійних обов'язків, eмоційнийдeфіцит, eмоційна тa особистісна відчyжeність, психосоматичні та психовeгeтaтивніпорyшeння. Перелічені симптоми відзначаються як на середньому, так і на високому рівнях та характеризуються різним діапазоном вираженості в межах кожного рівня.

Для профілактики емоційного вигорaння у вчителів закладів загальної середньої освіти дослідниками зaпропоновaні рекомендації, що зaпобігaють появи в них даного синдрому.

...