Основні чинники формування девіантної поведінки неповнолітніх

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні чинники формування девіантної поведінки неповнолітніх

Самсін І.Л., д.ю.н., професор, в.о. завідувача кафедри

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Гачак-Величко Л.А., викладач кафедри економіко-правових дисциплін,

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Анотація

Annotation

Thus, deviant personality behaviour is an extremely complex form of social personality behaviour determined not by one but by a system of interrelated factors. The main factors that determine minors' deviant behaviour are external and internal, namely: biological, social, pedagogical, socio-psychological and individual-psychological (intrapersonal). The most studied and, accordingly, the most important of them, the authors consider socio-psychological factors, particularly the influence of family climate and upbringing. The family is a social institution whose function is the primary socialization of children. Harmonious development of the adolescent's personality is impossible without creating an atmosphere of friendliness, love, mutual understanding and respect between parents and adolescents. A significant internal factor in the minor's behaviour deviations from social norms is individual psychological qualities, namely motives and values, cognitive and emotional sphere, locus of control and selfesteem of the minor. Therefore, to develop measures and technologies for the prevention and correction of deviant behaviour of minors, it is necessary to consider the impact of all prerequisites for the implementation of behaviour that deviates from social norms. At the same time, the analysis of risk factors for deviations contributes to the individualization of psychological and pedagogical work with minors, as it indicates specific areas of the diagnostic and psycho-correctional program of social support for a particular child.

Keywords: deviant behavior, minors, external and internal factors, social maladjustment.

Вступ

Суспільні економічні, політичні, соціальні, демографічні та інші зміни сьогодення не сприяють гармонійному формуванню особистості. Зокрема тенденція до зростання девіацій спостерігається серед неповнолітніх, бо саме в цьому віковому періоді відбувається формування і становлення психологічних характеристик особистості, характеру та індивідуальності. Прояви девіантної поведінки перешкоджає подальшої соціалізації особистості неповнолітніх, включенню індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, розвитку їхньої громадянської самосвідомості.

Метою статті є аналіз виявлених у наукових дослідженнях основних чинників, що впливають на формування та розвиток девіантної поведінки серед неповнолітніх.

Результати дослідження

чинник девіантна поведінка неповнолітній

Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх привертала увагу як українських, так і зарубіжних дослідників, в різних галузях науки (Б. М. Алмазов, С. І. Болтівець, І. С. Булах, Л. С. Виготський, О. В. Змановська, І. С. Кон, А. І. Кочетов, Ю. А.Клейберг, Н. Ю. Максимова, О. С. Матвійчук, В. Ф. Моргун, В. Д. Менделевич, О. С. Ніколенко, А. О. Реан, Л. Б. Шнейдер, Т. М. Титаренко, Л. М. Вольнова, В. О. Тюріна, Д. І. Фельдштейн та ін.).

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятих норм, ролей та стереотипів (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо) [2]. Такі поняття як «делінквентна поведінка», «аномальна поведінка», «адиктивна поведінка», «дезадаптивна поведінка», «асоціальна поведінка», «неадекватна поведінка», «деструктивна поведінка», «акцентуйована поведінка», «агресивна поведінка», «конфліктна поведінка» є різновидами девіантної поведінки особи, що використовуються в психологічних, педагогічних або юридичних дослідженнях.

Систематизуючи прояви девіантної поведінки, І. С. Кон виокремлював поведінку, що відхиляється від норм психічного здоров'я, що зумовлена наявністю психопатології людини та поведінку що порушує соціальні та культурні норми, зокрема правові. Така поведінка неповнолітнього переважно зумовлена конфліктом інтересів, цінностей, внутрішньо особистісним конфліктом, помилками виховання або подіями повсякденного життя, що впливають на поведінкові зміни особи [3]. О. В. Змановська [2, с. 25-30] зазначає такі специфічні ознаки девіантної поведінки як: багаторазові, тривалі порушення найважливіших норм суспільства; негативна оцінка девіантної поведінки та самої особи з боку інших людей; поведінка, що призводить зрештою до патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо); очевидна статево-вікова й індивідуальна своєрідність; різноманітні прояви соціальної дезадаптації; заподіяння реальної шкоди самій особистості або її оточенню. Перш ніж перейти до аналізу основних чинників девіантної поведінки, слід виокремити декілька основних теоретичних підходів до пояснення причин девіантної поведінки. В рамках об'єктивістичного підходу (Е. Дюркгейм, Р. Мертон та ін.) найбільш важливими критеріями є суспільні норми, що є стандартом для оцінювання поведінки та зовнішності людини. Відхилення від соціального стандарту є девіантним, а людина визначається як девіант. Суб'єктивістичний підхід (Г. Беккер, Р. Террі та ін.) розглядає реакцію суспільства на відхилення від соціальної норми, тобто поведінка людини стає девіантною, коли суспільство визнає його таким [2].

З точки зору соціологічного підходу девіантна поведінка людини є наслідком суперечностей між результатом засвоєння соціального досвіду особистістю та вимогами виховання і середовища. Причиною девіації є стан аномії під час швидких суспільних змін (Е. Дюркгейм) або неможливість досягнення культурно визнаних цілей соціально визнаними засобами (Р. Мертон).

Застосовуючи теоретичні підходи, Ю. А. Клейберг визначає такі групи чинників, що зумовлюють девіантну поведінку неповнолітніх [5]:

1. Біологічні чинники розкриваються в існуванні несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму дитини, що утруднюють його соціальну адаптацію. На думку Є. В. Змановської [2] до цієї групи чинників належать як успадковано-генетичні особливості (статеві відмінності, вікові особливості, фізична конституція, витривалість, стан і типологічні властивості нервової системи, внутрішньоутробний розвиток), так й психічні відхилення (нервово-психічне здоров'я, психічні розлади та аномалії, наявність акцентуації характеру або психопатії).

2. Розглядаючи соціальні чинники девіантної поведінки, слід, насамперед, звернути увагу на зовнішні соціальні умови - соціальні, політичні, економічні проблеми, що негативно впливають на суспільство в кризовий період та опосередковано впливають на формування особистості неповнолітніх. До таких чинників належать суспільні процеси (соціально-економічна ситуація, державна політика, традиції, мода, засоби масової інформації та ін.) та характеристики соціальних груп, в які включена особистість неповнолітнього (расова приналежність, етнічні установки, субкультура, референтна група). До зовнішніх фізичних умов девіантної поведінки Л. М. Вольнова відносить такі чинники, як кліматичний, геофізичний, екологічний та ін., що можуть стати неспецифічними причинами агресивної або іншої небажаної поведінки [1].

3. Педагогічні чинники виражаються в дефектах шкільного, сімейного виховання, в основі яких лежать поло-вікові та індивідуальні особливості розвитку, що призводять до відхилень у соціалізації дитини (байдуже ставлення педагога до дитини, характер виховання дитини у школі та в родині, та ін.) [2]. У багатьох таких дітей формуються навички, що є ознаками соціальної дезадаптації - байдикування, ледарство, втеча з дому, бродяжництво тощо. Попри велику кількість сучасних наукових праць, присвячених проблемі виокремлення чинників девіантної поведінки, найбільш досліджуваними є соціально психологічні та індивідуально-психологічні чинники ризику девіацій серед неповнолітніх.

4. Аналізуючи соціально-психологічні чинники девіантної поведінки неповнолітніх слід, насамперед, указати на несприятливі особливості взаємодії особистості зі своїм найближчим оточенням, що призводить до відсутності чи втрати психосоціальної ідентичності (рівень і стиль життя сім'ї, психологічний клімат у сім'ї, особистості батьків, характер взаємовідносин у сім'ї, стиль сімейного виховання, друзі, інші значущі люди) [6]. Сучасні дослідники в своїх наукових дослідженнях в якості чинників девіантної поведінки неповнолітніх зазначають психологічний клімат в родині, отже чинник сім'ї слід вважати одним з найважливіших. Умови сім'ї - її соціальний статус, рід занять, матеріальний рівень - значною мірою зумовлюють життєвий шлях дитини, оскільки вплив сім'ї особистість відчуває безпосередньо та починаючи з раннього віку. Саме від того яка атмосфера буде в родині, залежить сприйняття дитиною себе як особистості, та модель поведінки яку в подальшому вона запозичить для дорослого життя, адже діти запам'ятовують не тільки хороші, але й негативні приклади поведінки батьків, які в деяких випадках призводить до крайнощів.

5. Індивідуально-психологічними чинниками девіантної поведінки неповнолітніх є переважно внутрішньоособістісні причини та механізми, що ускладнюють процес його соціалізації. До цієї групи належить, перш за все, деформація ціннісно-мотиваційної сфери - несформовані або послаблені моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переважання девіантних цінностей [7]. Відхилення в когнітивній сфері призводять до стереотипності й ригідності мислення, неадекватних настанов, відсутності інтелектуальних навичок. Девіантні підлітки відчувають емоційні та духовні проблеми (тривога, депресія, переважання негативних емоцій, відчуття внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо). До проблем саморегуляції призводять неадекватні самооцінка та самоконтроль, екстернальний локус контролю, низький рівень адаптивних можливостей [7, с. 105-109]. Зазначені індивідуально психологічні особливості призводять до низького рівня самоповаги дитини. Отже, девіантна поведінка є одним з деструктивних шляхів підвищення рівня самоповаги та створення позитивного Я-образу особистості. Низька самоповага відчувається як психотравмуючий стан, якого особистість хоче позбутися, тому неповнолітні діють у напрямку підвищення самоповаги через поведінку, що спрямована проти недосяжних соціально прийнятних норм [4].

Фірма «Coddington Life Events Record» оприлюднює дані, а саме список подій і поворотних пунктів життя з погляду їх стресогенного впливу на представників чотирьох вікових категорій - дітей дошкільного віку, молодшого шкільного віку, підлітків, юнаків і дівчат (фази ранньої юності), зібрані Гейзелом, Рімом, Раппапортом, Коддінгтоном, Райтцем, іншими. Стресовість цих подій відчувалася респондентами. У підлітків і юнаків домінують такі поворотні пункти життя в сенсі серйозних стресів: розлучення батьків; батьки живуть окремо, будучи офіційно одруженими; смерть одного з батьків; початок вживання алкоголю чи наркотиків дітьми; ув'язнення одного з батьків на рік і більше; непередбачувана вагітність; існування психічного дефекту; набуте каліцтво (зовнішній дефект); приписування батьківства при непередбачуваній вагітності[8, с. 285-287]. Відсутність одного з батьків у родині порушує цілісність родини як колективу, спричинює послаблення виховних функцій, зниження рівня вимогливості. «Але особливо негативно впливає на неповнолітнього та зовнішня атмосфера, яка зазвичай складається навколо зруйнованої родини: справжнє та показне співчуття оточуючих, осуд того, «хто винуватий». Необережні репліки, необачні вчинки, випадково перехоплені погляди сусідів, знайомих і родичів - все це боляче ранить підлітка і юнака» [9, с. 146-147]. Відхилення від норми в поведінці членів родини впливають на духовний світ неповнолітнього, його вчинки. Часто з таких родин виходять молоді люди, які перейняли в дорослих членів родини цинічне ставлення до моральних цінностей, неповагу до оточуючих, негативне ставлення до суспільних норм і правил. Зазвичай такі підлітки та юнаки найчастіше мають провідну позицію у злочинних групах неповнолітніх. Відсутність одного з батьків підліток або юнак намагається заповнити шляхом наслідування іншим особам, серед яких нерідко виявляються злочинці. Факт відсутності одного з батьків породжує хворобливий стан неповноцінності побуту і самої особистості. Звідси, з одного боку, замкнутість, озлобленість, мстивість, а з іншого - прагнення за всяку ціну домогтися авторитету серед однолітків, довести, що він заслуговує більш престижного місця та статусу. Справа не лише в тому, що батько мав би серйозний вплив на сина, головне - не були б створені ті внутрішні психологічні нашарування, які б визначили можливість проникнення та реалізації мотивів злочинної поведінки. За даними досліджень, більше половини неповнолітніх, засуджених за розбій, не мали одного з батьків, 90,0% таких хлопців не мали батька. У справах про хуліганство 70,0% засуджених у віці до 18 років не мали одного або обох батьків [10, с. 131].

На етапі раннього дитинства і в період зростання підлітка особливе значення мають етична і правова орієнтація сім'ї, рівень виховних дій і безконфліктних взаємин, що склався в ній. Це зумовлено ще й тим, що сприйняття соціальної дійсності, норм поведінки починається з копіювання дитиною звичок, поведінки, ставлення батьків та інших людей старшого покоління. Насильство, несприятливий клімат у сім'ї, конфлікти, сварки, пияцтво є могутнім криміногенним чинником, що формує насильницьку й іншу протиправну мотивацію, сприяє «звиканню» до такого поведінкового стереотипу.

Висновки

Таким чином, девіантна поведінка особистості є надзвичайно складною формою соціальної поведінки особистості, що визначається не одним, а системою взаємопов'язаних чинників. Основними чинниками, що зумовлюють розвиток девіантних форм поведінки неповнолітніх, є зовнішні та внутрішні чинники а саме: біологічні, соціальні, педагогічні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні (внутрішньоособістісні). Найбільш досліджуваними та, відповідно, найбільш важливими з них автори вважають соціально-психологічні чинники, зокрема вплив сімейного клімату та виховання. Сім'я є соціальним інститутом, функція якого полягає в первинній соціалізації дітей. Гармонійний розвиток особистості підлітка неможливий без створення атмосфери доброзичливості, любові, взаєморозуміння і поваги між батьками та підлітками. Помітним внутрішнім чинником відхилень поведінки неповнолітнього від соціальних норм є також індивідуально-психологічні якості, а саме мотиви та цінності, когнітивна та емоційна сфера, локус контролю та самоповага особистості неповнолітнього. Отже, для розроблення заходів та технологій профілактики та корекції девіантної поведінки неповнолітніх, необхідно враховувати вплив усіх передумов здійснення поведінки, що відхиляється від суспільних норм. Разом з цим, аналіз чинників ризику девіацій сприяє індивідуалізації психолого-педагогічної роботи з неповнолітніми, оскільки позначає конкретні напрями діагностичної та психокорекційної програми соціальної підтримки конкретної дитини.

Список використаних джерел

1. Вольнова Л. М. Профілактика девіантної поведінки підлітків: навч.-метод. посіб. для спецкурсу соц.-пед. циклу «Профілактика девіантної поведінки підлітків» для студ. спец. «Соціальна педагогіка». Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2009. 224 с.

2. Змановская Е. В. Девиантология: (психология отклоняющегося поведения): учеб. пособие для студентов вузов. М.: Академия, 2003. 288 с.

3. Кон И. С. Психология ранней юности. М: Просвещение, 1989. 255 с.

4. Кіясь А. В. Психологічний аналіз причин формування девіантної поведінки підлітків. Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ. 2009. Т. 11, ч. 6. С. 198-205.

5. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения: учебное пособие для вузов. М.: Юрайт, 2001. 160 с.

6. Максимова Н. Ю. Основи психології девіантної поведінки. Київ: Видавничо - поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 439 с.

7. Протасова Н. И. Психологическая помощь детям с девиантным поведением: метод. рекомендации. Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. 19 с.

8. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам [пер. з англ. В. Хомика]. Київ: Либідь, 2003. 520 с.

9. Бочелюк В.Й. Юридична психологія. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 336 с.

10. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. Москва: Мысль, 1991.

Размещено на Allbest.ru