До питання про формування емоційно-етичної компетентності особистості: зарубіжний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

До питання про формування емоційно-етичної компетентності особистості: зарубіжний досвід

Гречаник Наталія Ігорівна,

доктор педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки і психології початкової освіти

Гречаник Світлана Володимирівна,

аспірант

м. Глухів

Анотація

Метою статті є здійснення аналізу наукового доробку зарубіжних учених щодо формування емоційно-етичної компетентності особистості й конкретизації пріоритетних аспектів сутнісної характеристики досліджуваного феномену.

Авторами представлено обґрунтування ключових аспектів поняття «емоційно-етична компетентність особистості» в напрацюваннях зарубіжних учених. У цьому контексті проаналізовано актуальні дефініції: «емоційний інтелект», «емоційна компетентність», «емоційна грамотність», «мораль», «моральне виховання», «етична компетентність». Встановлено основні відмінності в їх трактуваннях. У статті зазначено, що зарубіжні вчені інтерпретують емоційну компетентність особистості в контексті багатокомпонентної властивості, яка є системою відповідних знань, умінь і навичок, що дозволяють індивіду адекватно й оптимально діяти в емоційному полі на основі самостійної обробки всієї отриманої інформації в соціумі. Своєю чергою, уточнено сутнісну характеристику цього сегменту досліджуваної якості в площинах: рефлексії емоцій, самокеруванні емоційними станами й виявами, кореляції емоційної взаємодії з комунікантами, емпатії до емоційних станів інших. Зокрема, інтерпретовано, що емоційно-етична компетентність особистості варто досліджувати в контексті інтегративного комплексу знань, умінь, навичок в емоційній сфері, що забезпечує ефективну самореалізацію в соціумі, здатність до самоідентифікації та вияву власних емоцій та розпізнання емоцій інших, до саморегуляції емоцій і регуляції емоцій інших, до застосування емоційного інструментарію на засадах емпатії, морально-етичних норм і правил.

В статті активно обговорюваними є проблеми якісного поступу особистості до емоційної зрілості через розвиток моралі, моральне виховання та формування етичної компетентності. Свідченням цього є заналізовані наукові першоджерела, в яких репрезентовано сутнісні ознаки, особливості, структуру, чинники, окремі шляхи розвитку досліджуваних феноменів тощо.

Ключові слова: емоційний інтелект, емоційна грамотність, емоційна компетентність, етична компетентність, моральне виховання, мораль, емоційно-етична компетентність.

Abstract

On the question of formation of emotional and ethical competence of personality: foreign experience

Hrechanyk Nataliia Ihorivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor of Primary Education Pedagogy and Psychology Department Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv

Hrechanyk Svitlana Volodymyrivna Post graduate student of Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Hlukhiv,

The article is aimed to analyze the scientific heritage of foreign scientists concerning the formation of personal emotional and ethical competence and to specify the priority aspects of the essential characteristics of the phenomenon under study.

The authors present a substantiation of the key aspects of the concept of «emotional and ethical competence of the individual» in the works of foreign scientists. In this context the topical definitions of the concepts are analyzed: «emotional intelligence», «emotional competence», «emotional literacy», «morality», «moral education», «ethical competence». The article noted that foreign scientists interpret the emotional competence of the individual in the context of a multicomponent property, which is a system of relevant knowledge, skills and abilities that allow the individual to adequately and optimally act in the emotional field on the basis of independent processing of all the information received in the society. In turn, clarified the essential characteristic of this segment of the studied quality in the planes: reflection of emotions, self-management of emotional states and manifestations, correlation of emotional interaction with communicants, empathy to the emotional states of others. In particular, it is interpreted that the emotional and moral competence of the individual should be investigated in the context of an integrative complex of knowledge, skills, and abilities in the emotional sphere, which ensures effective self-realization in society, the ability to self-identify and display their own emotions and recognize the emotions of others, to self-regulate others, to apply emotional tools based on empathy, moral and ethical standards and rules. In particular, it is interpreted that the emotional and ethical competence of the individual should be investigated in the context of an integrative complex of knowledge, skills and abilities in the emotional sphere, which ensures effective self-realization in society, the ability to self-identify and display their own emotions and recognize the emotions of others, to self-regulate others, to apply emotional methods based on empathy, moral and ethical standards and rules.

In the article we actively discuss the problems of qualitative development of a person to emotional maturity through the development of morality, moral education and formation of ethical competence. This is evidenced by the analyzed scientific primary sources, which present the essential features, characteristics, structure, factors, individual ways of development of the studied phenomena, etc.

Key words: emotional intelligence, emotional literacy, emotional competence, ethical competence, moral education, morality, emotional and ethical competence.

Основна частина

Постановка проблеми. Складність і багатогранність розвитку суспільства ХХІ сторіччя вимагають всебічного осмислення комплексу психологічних феноменів сучасної людини як соціального суб'єкта через призму емоційної та етичної сфери. Такий контекст є новим сегментом у вивченні сутнісної характеристики емоційно-етичної компетентності особистості. Доцільність і актуальність реалізації такого фокусу досліджень щодо пошуку дієвих шляхів ефективної самореалізації особистості зумовлено значущістю емоційних і моральних механізмів, що забезпечують прийняття та засвоєння людиною гуманістичних цінностей, розвиток власної індивідуальності й створення умов для успішної життєдіяльності. Загальновизнаним є той факт, що емоції входять до всіх психічних процесів і станів людини, які супроводжують будь-які прояви її активності.

З огляду на вище зазначене нині в умовах модернізаційних змін у вітчизняній педагогічній сфері дедалі більшої гостроти набуває проблема формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти за всіма рівнями. Ця засаднича думка знайшла відбиття в низці нормативних документів, зокрема в законах України «Про освіту» (2017), «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту» (2014), в Державному стандарті початкової освіти (2018), Концепції розвитку педагогічної освіти (2018), «Концепції виховання особистості в умовах розвитку української державності» (2020), Концепції «Нова українська школа» (2016), Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013), та інших нормативно-правових актах, що спрямовують усебічне вдосконалення освітніх процесів. У цьому контексті вивчення зарубіжного досвіду з означеної проблеми є для нас актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі висвітлено результати теоретичних і експериментальних досліджень, що стосуються закономірностей стимулювання й кореляції емоційної сфери, загальних аспектів проблеми емоцій, емоційної зрілості (Р. Бар-Он, Г. Бреслав, Б. Лемберг, Д. Карузо та ін.), емоційного інтелекту (Д. Гоулмен, П. Селовей, Дж. Меєр та ін.) особистості. Зокрема в публікаціях учених емоційна компетентність розглядається як обов'язкова умова успішності та лідерства людини у соціумі й у професійній сфері (Г. Орме, Р. Купер, М. Рейнольдс, Е. Севф та ін.).

Поряд із цим, науковці емоційним виявам індивіда надають особливу увагу в контексті дослідження проблем морального виховання людини, сутності та значущості відповідних цінностей і орієнтацій у розвитку особистості, специфіці становлення її ціннісно-смислової сфери (А. Маслоу, М. Рокич, Е. Фромм, А. Ленгле, Е. Шпрангер, Б. Братусь та ін.).

Однак, варто зазначити, що надбання зарубіжної наукової спільноти щодо формування емоційно-етичної компетентності особистості не знайшли свого системного застосування у вітчизняній освітній практиці у напрямі розв'язання задекларованої проблеми шляхом розроблення, добору й упровадження дієвого теоретико-методичного супроводу.

Мета статті: полягає в здійсненні аналізу наукового доробку зарубіжних учених щодо формування емоційно-етичної компетентності особистості й конкретизації пріоритетних аспектів сутнісної характеристики досліджуваного феномену.

Для реалізації означеної мети використовували такі теоретичні методи і прийоми пізнання - аналіз і узагальнення наукової літератури, порівняння, синтез, систематизація та зіставлення отриманої інформації.

Виклад основного матеріалу. Поняття емоційного інтелекту особистості зарубіжні вчені вперше почали використовувати на початку 1990-х років. Зокрема, американські психологи П. Селовей і Дж. Меєр застосували його для виявлення ступеня розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, вміння ставити себе на місце комунікантів, навички роботи з людьми, здатності налагоджувати взаєморозуміння з іншими. Такий спектр психологічних рис дослідники визначили як «емоційний інтелект». В подальшому Дж. Меєр та П. Селовей розглядають емоційний інтелект особистості в площині її загальних рис і здібностей [1]. Тобто науковці обґрунтовують значущість самоідентифікації особистістю власних емоційних виявів і їх впливу на процеси пізнання, які свідчать про наявність таких психологічних властивостей, які відповідають за конструктивну чи деструктивну соціальну активність людини.

Поряд із цим, на думку авторів емоційний інтелект є особливим типом сприйняття й усвідомлення інформації емоційного характеру, який базується на розумінні власних емоцій і емоцій інших, а також на вираженні емоцій, які відповідають за ефективне керування емоціями на шляху до розбудови комфортного стилю життєдіяльності. Суголосну позицію щодо розуміння емоційного інтелекту в площині здатності особистістю відчувати й розуміти емоції, оптимально реалізовувати це як джерело самореалізації, людської енергії, інформації, зв'язку, впливу відстоють Р. Купер і Е. Севф [2, с. 773; 3].

За іншими джерелами вперше про емоційний інтелект особистості заговорив Р. Бар-Он ще у 1985 році. Так, учений визначає цю характеристику як набір некогнітивних здібностей, компетенцій чи навичок, що впливають на здатність людини справлятися із викликами зовнішнього середовища [4].

Проте, найбільшого поширення цей феномен отримав лише в 1995 році завдяки дослідженням Д. Гоулмена, що сприяло загальновизнаному прийняттю поняття емоційного інтелекту особистості в науковому світі. Також автор почав використовувати поняття «емоційна компетентність особистості» в одній площині з поняттям «емоційний інтелект особистості». У книзі «Емоційний інтелект» (Emotional Inteligence) на матеріалах психологічних досліджень і соціальних опитувань Д. Гоулмен довів, що успішна життєдіяльність людини залежить не стільки від логічного інтелекту (IQ), скільки від здатностей управляти своїми емоціями (EQ). Зумовлено це тим, що контроль над власними емоціями й здатність правильно сприймати почуття інших характеризують інтелект людини точніше, ніж її здатність логічно мислити [5].

Згідно з концепцією Д. Гоулмена, емоційний інтелект вираховується як сума показників конкретних здібностей: самоусвідомлення, самомотивування, стійкості до фрустрації (своєрідного емоційного стану, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості й діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи), контролю за імпульсами, регуляції настрою, емпатії, оптимізму. Відповідно до авторського визначення, емоційна компетентність особистості - це здатність усвідомлювати й визнавати свої почуття, а також почуття інших з метою самомотивації для управління власними емоціями і в стосунках з людьми [6].

Пізнішими є дослідження К. Саарні щодо емоційної компетентності особистості, яка інтерпретується автором у комплексі восьми видів здібностей чи вмінь, зокрема: усвідомлення власних емоційних станів; здатність розрізняти емоції інших; здатність використовувати всю палітру емоцій та форми їх вираження, що характерні для цієї властивості; здібність симпатичного та емфатичного включення в переживання інших людей; здібність розуміти, що внутрішній емоційний стан не обов'язково відповідає зовнішньому прояву як у самого індивіда, так і в інших людей; здібність справлятися зі своїми негативними переживаннями; здатність усвідомлювати те, що структура та характер взаємовідносин між людьми певною мірою визначаються як емоції, що проявляються в соціальній активності; здібність бути емоційно адекватним, тобто виявляти і приймати власні емоції відповідно до ситуації. При цьому К. Саарні відзначає, що цей перелік здібностей може бути невичерпним [7].

Різняться і погляди науковців щодо природи походження цього феномену. А саме, К. Скайе, О. Гиндина та ін. вважають, що природа емоційної компетентності особистості має генетичний характер. Проте, в науковому потрактовуванні поняття «компетентність» концентром є багатокомпонентна здатність особистості, яка більшою мірою передбачає її формування у перебігу певних процесів. Тому, на нашу думку, генетичний фактор не можна нівелювати, проте соціальні чинники розвитку особистості відіграють значну роль у процесі формування її емоційної компетентності.

На підтвердження вищезазначеної позиції за версією К. Саарні, головна відмінність емоційного інтелекту особистості від емоційної компетентності полягає в тому, що остання передбачає наявність умінь, які необхідні для успішної адаптації і подолання, попередження, гальмування кризових чи конфліктних ситуацій в межах соціального оточення, в той час як емоційний інтелект передбачає здатність контролювати свої емоції та інших, розрізняти їх та використовувати необхідну інформацію, щоб керувати власним мисленням і діями відповідно [7]. Тому, з огляду на зазначене, якщо рівень емоційного інтелекту переважно детермінований спадковими факторами, то емоційна компетентність формується шляхом навчання під впливом соціального оточення.

У контексті ефективного розвитку емоційного інтелекту особистості Дж. Меттьюс, Р. Робертс і М. Зейднер позитивно оцінюють програму впровадження стратегій альтернативного мислення, що передбачає наступність у втіленні загальної емоційної освіти, передусім, на дошкільному та молодшому шкільному рівні та яка ґрунтується на формуванні соціальної та емоційної компетентності дітей. На думку авторів комплекс умов ефективного розвитку емоційного інтелекту мають бути спрямовані на зміцнення інтелектуального, емоційного, соціального та фізичного здоров'я особистості [8].

Дещо дискусійною є позиція Г. Орме щодо некогнітивного характеру емоційного інтелекту, так як автор інтерпретує його як сукупність емоційних, особистих і соціальних здатностей, які впливають на загальну здатність людини ефективно адаптуватися до вимог і впливів навколишнього середовища.

Такий підхід нівелює роль вмінь особистості когнітивно висловлюватися та оцінювати, що є характерним у навчанні новим способам емоційного мислення, розгляду зразків аналізу емоцій для їх розуміння та управління ними [9].

Своєю чергою, транзактний аналітик К. Стайнер запропонував концепцію «емоційної грамотності особистості». Автор пов'язує таку властивість з системою здібностей і життєвих умінь, передусім здатності розуміти власні емоції, слухати інших і співчувати їхнім емоціям та продукувати нові емоційні стани [6].

Отже, підсумовуючи, можемо констатувати, що зарубіжні вчені потрактовують емоційну компетентність особистості як інтегральну властивість, яка є системою відповідних знань, умінь і навичок, що дозволяють індивіду адекватно й оптимально діяти в емоційному полі на основі обробки всієї отриманої інформації із соціуму.

Проте, варто відмітити, що емоційний компонент досліджуваного феномену займає пріоритетне місце в зарубіжних наукових розвідках, однак залишається недостатньо вивченим вітчизняними науковцями та особливо потребує детального подальшого обґрунтування, розроблення й апробації на емпіричному рівні в освітній практиці.

Поряд із цим, у контексті нашої проблеми ми можемо уточнити сутнісну характеристику цього сегменту досліджуваної якості в площинах: рефлексії емоцій, самокеруванні емоційними станами й виявами, кореляції емоційної взаємодії з комунікантами, емпатії до емоційних станів інших.

Подальша конкретизація сутнісної характеристики поняття «етична компетентність особистості», передусім, пов'язана з розкриттям змісту таких сегментів цього явища як «мораль» і «моральне виховання». В цьому контексті проблема морального виховання особистості привертала увагу просвітителів, науковців, педагогів у різні часи світової історії. Підтвердженням цьому є праці мислителів античності (Аристотель, Сократ, М. Квінтіліан та ін.), представників класичної філософії (Г. Гегель, Й. Кант та ін.), видатних зарубіжних учених (Й. Гербарт, Д. Локк, Я. Коменський, Я. Корчак, Й. Песталоцці та ін.).

Англійський педагог Дж. Локк, розкриваючи зміст морального виховання особистості, особливої ваги надає ролі й місцю чесності, відповідальності, сорому за неправильні вчинки в діяльності. Він неодноразово підкреслює в своїх працях, що моральні норми й правила не повинні бути чимось зовнішнім, вони мають стати глибоко особистісними якостями індивіда.

Своєю чергою, французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо, визначив три завдання морального виховання особистості: виховання добрих почуттів, добрих суджень і доброї волі. Однак, щодо моральності деякі зарубіжні вчені розглядають етичну компетентність як «здатність людини, яка стикається з моральною проблемою має думати і діяти так, щоб не обмежуватися лише моральними приписами і нормами, або автоматичними діями» [10, с. 44].

На думку І. Каватазопулоса етична компетентність особистості в бізнесових колах передбачає усвідомлення відчуття та рефлексію нею етичних ситуацій при взаємодії з людьми та з членами організацій під час виконання професійних обов'язків. Це здатність залагоджувати і розв'язувати етичні конфлікти, підтримувати та аналізувати етичні процеси в колективі, а також потреба приймати морально-етичні рішення у складних життєвих ситуаціях. Згідно з вище зазначеним положенням для опанування цією навичкою майбутнім професіоналам потрібні не лише теоретичні знання, а й практична фахова підготовка [10].

Отже, можемо зазначити, що в зарубіжному науковому дискурсі активно обговорюваними є проблеми якісного поступу людини через розвиток моралі, морального виховання та формування етичної компетентності. Свідченням цього є заналізовані наукові першоджерела, в яких репрезентовані ключові сутнісні ознаки, особливості, структуру, чинники, шляхи розвитку досліджуваних феноменів тощо. Спираючись на наукові положення зарубіжних учених щодо цих аспектів досліджуваного явища, ми маємо змогу ґрунтовніше осмислити сутнісну й змістову характеристики «емоційно-етичної компетентності особистості».

Таким чином, з опертям вище на зазначене ми можемо стверджувати, що емоційно-етичну компетентність особистості варто досліджувати в площині інтеграції комплексу знань, умінь, навичок в емоційній сфері, що забезпечує ефективну самореалізацію в соціумі, здатність до самоідентифікації та вияву власних емоцій та розпізнання емоцій інших, до саморегуляції емоцій і регуляції емоцій інших, до застосування емоцій на засадах емпатії, морально - етичних норм і правил.

Висновки. Отже, результати аналізу зарубіжного наукового доробку щодо емоційно-етичної компетентності особистості дозволяють зробити висновок, що наявність значної кількості визначень окремих ключових сегментів досліджуваної властивості свідчить про багатоаспектність цього поняття і брак усталеної позиції щодо розв'язання задекларованої проблеми як дієвого шляху в напрямку долання культурної кризи у вітчизняному соціальному просторі. Разом з тим представлена нами інтепретація цього феномену зумовлена інтегративною його природою, а пошук дієвих шляхів формування є актуальною науковою проблемою сьогодення в галузі людинотворення.

Зарубіжний досвід щодо формування емоційно-етичної компетентності особистості становить особливу цінність як для нашого дослідження зокрема, так і для розвитку вітчизняної педагогічної теорії та практики загалом. Адже комплексний аналіз і використання ефективного досвіду зарубіжної науки є важливим чинником позитивних змін у вітчизняній освіті.

Проведене дослідження не претендує на вичерпний аналіз усіх аспектів означеної проблеми. Перспективними вважаємо наукові розвідки в контексті визначення структури, критеріїв, показників, рівнів сформованості емоційно - етичної компетентності здобувачів освіти та добору й розроблення прикладного дієвого інструментарію розвитку педагогічного явища.

Література

1. Mayer J.D. The intelligence of emotional intelligence. Intelligence. N.Y. 1993. P. 433-442.

2. Mayer J., D. Di Paolo M., Salovey P. Perceiving affective content in ambiguous visual stimuli: a component of emotional intelligence. Journal of Personality Assessment. 1990. Vol. 54, №3,4. P. 772-781.

3. Cooper R.K., Sawaf А. Executive JQ: Emotional intelligence in leadership and organizations. New York: Grosset / Putnum, 1997. 376 р.

4. Bar-On R. Emotional Quotient Inventory (EQ-i): Technical Manual. Toronto: MultiHealth Systems, 1997. - P. 234-235.

5. Goleman D. Emotional Intelligence: Why It Can Matter More Than IQ? N.Y.: Bantam Books, 1995.

6. Лазуренко О.О. До проблеми визначення змісту емоційної компетентності. Молодь і ринок, 2014. №2. С. 124-130.

7. Saarni C. The development of emotional competence. N.-Y., 1990. 512 p.

8. Matthews G., Zeidner M., Roberts R.D. Emotional intelligence: Science and myth. Cambridge: MIT Press, 2004.

9. Деревянко С.П. Развитие эмоционального интеллекта в тренинговых группах. Психологический журнал. 2008. №2. С. 79-84

10. Kavathatzopoulos I. The use of information and communication technology in the training for ethical competence in business. Journal of Business Ethics, 2003, 48 (1). 43-51.

References

1. Mayer J.D. (1993) The intelligence of emotional intelligence. Intelligence. N.Y., P. 433-442.

2. Mayer J., D. Di Paolo M., Salovey P. (1990) Perceiving affective content in ambiguous visual stimuli: a component of emotional intelligence. Journal of Personality Assessment, Vol. 54, №3,4, p. 772-781.

3. Cooper R. K, Sawaf А. (1997) Executive JQ: Emotional intelligence in leadership and organizations. New York, Grosset / Putnum, 376 р.

4. Bar-On R. Emotional Quotient Inventory (EQ-i): Technical Manual. Toronto: MultiHealth Systems, 1997, p. 234-235.

5. Goleman D. (1995) Emotional Intelligence: Why It Can Matter More Than IQ, N.Y.: Bantam Books

6. Lazurenko, O.O. (2014). Do problemy vyznachennia zmistu emotsiinoi kompetentnosti [To the problem of determining the content of emotional competence]. Molod i rynok - Young people and the market, 2, 124-130 [in Ukrainian].

7. Saarni C. (1990) The development of emotional competence. N.-Y., 512 p.

8. Matthews G., Zeidner M., Roberts R.D. Emotional intelligence: Science and myth. Cambridge: MIT Press, 2004.

9. Derevjanko S.P. (2008) Razvitie jemocional'nogo intellekta v treningovyh gruppah. Psihologicheskij zhurnal, №2, s. 79-84 [in Ukrainian]

10. Kavathatzopoulos I. (2003) The use of information and communication technology in the training for ethical competence in business. Journal of Business Ethics, 48 (1), 43-51.

Размещено на Allbest.ru