Ситуаційно-рольова дезадаптація особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИТУАЦІЙНО-РОЛЬОВА ДЕЗАДАПТАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Свірська Жанна Миколаївна,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет, проспект Гагаріна, 54, Кривий Ріг, Дніпропетровська область



Анотація

поведінка соціальний психологічний дезадаптація

Статтю присвячено вивченню чинників рольової дезадаптації особистості у певній ситуації. Мета статті - визначити ті ознаки феномену, які детермінують характер її рольової поведінки в системі соціально-психологічних ролей. У роботі відштовхуємося від рольової парадигми і уявлень про рольовий розвиток особистості. Відтак уточнено дефініції понять, що є дотичними до рольових особистісних ролей у діаді «адаптація - дезадаптація». Встановлено, що маркерами та критеріями виміру ситуаційно- рольової дезадаптації є: неприйняття особистістю соціальної ролі, тобто внутрішня незгода з нею; суперечливість у виконанні ролі тим уявленням, які виражені в нормах і цінностях конкретної соціальної групи, суспільства; гострі міжрольові суперечності, до яких призводить виконання соціальної ролі. Розкрито компоненти рольової дезадаптації, які детермінує система умов, що діють на різних рівнях функціонування особистості. Висновки: неможливість пристосування до нової ситуації у майбутньому не тільки погіршує рольовий розвиток особистості, але й призводить до рекурсивної патології. Визначено, що порушення проявлятимуться в ригідності, соціальній дезінтеграції та ізоляції особи. У наслідку дослідження окреслено шляхи активізації поведінкових паттернів у рольовій структурі особистості.

Ключові слова: рольовий розвиток особистості, ситуаційно-рольова дезадаптація, чинники, критерії виміру, компоненти.



Abstract

Situational-role disadaptation of personality. Svirska Zhanna Mykolayivna, Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Practical Psychology, Kryvyi Rih State Pedagogical University, 54 Gagarina Avenue, Kryvyi Rih, Dnipropetrovsk Region

The article is devoted to the study of factors and criteria for measuring the role maladjustment of the individual in a certain situation. The relevance of the study is due to the need for successful changes in the person to acquire role status, which may run into unpreparedness of a person, while the nature of his behavior in the system of socio-psychological roles is directly proportional to flexible adaptation in a particular situation.TThe purpose of the article is to determine the signs of the phenomenon that determine the nature of the role behavior of the individual in the system of socio-psychological roles. In the work we start from the role paradigm and ideas about the role development of the individual. Therefore, maladjustment is considered as a mental state arising from the inconsistency of sociopsychological or psychophysiological status of the individual with the requirements of the new social situation. By situational-role maladjustment we mean a disorder of the objective status of the individual, which for a short time makes it difficult or does not allow him to successfully cope with the social role necessary in a particular. Markers of situational-role maladjustment are: rejection of social role, that is, internal disagreement with it, unwillingness to perform it; inconsistency in the performance of the role of those ideas that are expressed in the norms and values of a particular social group, society; acute inter-color contradictions, which leads to the performance of a social role. The components of role maladjustment determine the system of conditions that operate at different levels of personality functioning. The article outlines the range of problems that accompany this phenomenon and determines the path of activation of behavioral patterns in the role structure of the individual. Conclusions: the impossibility of adapting to a new situation not only impairs the role development of the person, but also leads to recursive pathology.

As a result, an unadapted personality, ignoring such a mental state, will not be able to be active in the future. Violations will manifest themselves in rigidity, social disintegration and isolation of the individual.

Keywords: role development of personality, situational-role maladjustment, factors, measurement criteria, components.



Постановка проблеми

Найважливішим чинником, що забезпечує реалізацію конструктивних напрямків взаємодії особистості в системі соціально-психологічних ролей, є адаптована психічна діяльність. Нині соціальні запити висувають до психологів нові завдання щодо оптимізації адаптаційних процесів, оскільки більшість умов, у яких протікає життя сучасної людини, є екстремальними. Це пов'язано як з інформаційними, соціально- економічними, соціально-політичними, екологічними, так і психологічними чинниками. Затим в останньому десятилітті помітно прогресують дефекти здоров'я населення, як-от: стресогенні захворювання, соціально-екологічна перевтома, професійно зумовлені дeзадаптивні синдроми.

Актуальність теми зумовлюють кілька аспектів. Передусім, те, що механізм відносин особистості із зовнішнім світом вимагає пошуку ефективних шляхів рольової взаємодії з індивідуальними і особистими потребами, вимогами і нормами соціального устрою. З іншого боку, необхідність успішних змін для набуття рольового статусу може наштовхуватися на неготовність особистості, тоді як характер її поведінки в системі соціально-психологічних ролей прямо пропорційний гнучкій адаптації у конкретній ситуації. Отже, бачиться необхідним розкриття компонентів ситуаційно-рольової дезадаптації особистості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Для аналізу чинників та критеріїв виміру рольової дезадаптації особистості у певній ситуації слід окреслити дефініції понять у діаді «адаптація - дезадаптація».

Суттєво, що рівень сенсорної адаптації до середовища описується в межах теорії стресу Г.Сельє, де йдеться про фізіологічні реакції організму на стресогенні умови. За цією теорією будь-який стресор має викликати адаптаційний синдром [24].

Залежно від психологічного напрямку, якого дотримується автор, адаптація почасти ототожнювалася із несвідомим (3. Фройд та ін., психоаналітична школа), з научінням (А. Бандура та ін., біхевіоральна школа), з розумовими здібностями (Ж. Піаже та ін., когнітивна школа), емоційним інтелектом (Д.Гоулмен та ін., когнітивно-емотивна школа).

При цьому адаптацію розуміють як самокеровану систему (системно синергетичний підхід), особистісну характеристику (системний підхід), стан (необіхевіоральний підхід).

Дефініцію трактують і як пристосування (Е. Фромм), результат діяльності (В. М'ясищев), процес установлення відповідності (Ф. Березін), процес зближення цінностей і норм (А. Ахмадєєв), мобілізацію ресурсів (Д.Логінов), системний феномен (Н. Фомін), сукупність реакцій (В.Медвєдєв). Водночас це і психічна регуляція (В. Воробйов), особистісна функція (В.Волик), етап соціалізації (Б. Паригін), взаємодія особистості й суспільства (Д.Андрєєва) [1]. Адаптація є і процесом і результатом «активного пристосування індивіда» у інтеракціоністській теорії (Т. Шибутані та ін.) [29].

Об'єктом аналізу послужили праці основоположників і розробників психологічного й соціально-психологічного підходів до вивчення механізмів і стратегій адаптації (Е. Еріксон, А. Налчаджян), розробки авторів, які акцентують увагу на мотиваційних механізмах феномену (А. Маслоу), експериментальні дослідження психічної, психологічної, соціально- психологічної адаптації (Г.Андрєєва, А. Реан, А. Кудашов, А. Баранов, M. Billing, J. Berry, Y. Poortinga, M. Segall, P. Dasen та ін.), що дозволило простежити траєкторію руху уявлень про феномен у різних галузях психології.

Численними є теоретичні концепції закономірностей соціальної адаптації особистості, переживання кризових ситуацій (К. Абульханова-Славська, Е.Головаха та ін.). У роботах вітчизняних дослідників добротно описано специфіку адаптивності особистості в умовах суспільних трансформацій (О.Санникова, О. Кузнецова, Є. Карпенко та ін.). Українські науковці також визначають детермінанти соціальної дезадаптації особистості в сучасному суспільстві (І. Орленко та ін.).

Чималу кількість новітніх досліджень презентовано на теми самоактуалізації, особистісного адаптивного потенціалу (Ю. Сербін та ін.), дезадаптації у віковому та ґендерному аспектах (С. Ворожбит, Г. Радчук та ін.), психологічного супроводу соціальної реадаптації неповнолітніх (В.Мартинюк).

Серед основних наукових підходів виокремлюємо соціально-рольову теорію соціалізації особистості (Р. Мертон; Дж. Мід), оскільки ракурсом адаптації є прийняття ролі, тобто нормативно схвалюваного зразка поведінки.

У роботі відштовхуємося від рольової парадигми, уявлень про рольовий розвиток особистості. У полі зору українських науковців - теоретичні обґрунтування драматургічної моделі життєвого світу особистості (П.Горностай), проблеми рольового підходу (Т. Титаренко та ін.), рольового конфлікту як особистісного феномену (М. Ткалич, А. Касьян та ін.).

Усе більше вітчизняних дослідників, серед яких Ж. Вірна, Л.Собуцька та ін., вивчають дезадаптацію у ракурсі професійної ролі як основної соціально- психологічної ролі особистості.

Слід зазначити, що тему рольового потенціалу особистісно зрілої людини вивчає наукова школа доктора психологічних наук, професора З.Мірошник. Предметом наукової дискусії став семантичний простір рольових позицій вчителя. Численні теоретичні дослідження науковців присвячено особливостям прояву рольової самореалізації у системі професійної ролі [13; 14; 15; 17; 18; 19]. Відтак емпірично визначено шляхи активізації поведінкових паттернів у рольовій структурі особистості, уточнено сутність понять, що є дотичними до рольових особистіших компетентностей (З. Мірошник, О. Михайленко та ін.) [16].

Мета статті - визначити ті ознаки феномену, які детермінують характер її рольової поведінки в системі соціально-психологічних ролей.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми

Аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових досліджень переконує, що нині існує суперечність між практичною затребуваністю розвідок, спрямованих на вивчення проблеми, і недостатнім її вивченням. Затим окреслюємо мету дослідження: визначити ті ознаки ситуаційно-рольової дезадаптації особистості, які детермінують характер її рольової поведінки в системі соціально-психологічних ролей.

Виклад основного матеріалу дослідження

Дефініція «adaptatio» дозволяє виявити кілька істотних аспектів, що характеризують передусім постійний, позачасовий інтерес дослідників до проблеми, з іншого боку, відсутність однозначного визначення, яке би враховувало складність і суперечливість феномену.

Констатовано, що у сучасній науці під адаптацією розуміють складне багаторівневе комплексне явище. Оскільки підхід до розуміння адаптованої психічної діяльності особистісно зрілого індивіда можливий у різних ракурсах, проблема розглядається з соціально-психологічної точки зору, і містить експериментально-психологічні, мотиваційно-особистісні, соціально-психологічні та інші підходи, неоднорідні за свої змістом.

На основі вивчення теоретичних розробок із окресленої проблеми виявлено, що феномен переважно вивчають у двох напрямках:

- адаптація особистості до нового зовнішнього середовища;

- адаптація як становлення на цій основі нових якостей.

Ці напрями тісно пов'язані, є тимчасово пріоритетними чи відносно незалежними. Визнано, що найважливішою умовою успішної адаптації особистості є оптимально поєднана адаптивна й адаптуюча діяльність, що варіюється залежно від конкретних ситуації. Т. Шибутані чітко декларує, що варто розрізняти адаптацією ситуативну та загальну адаптацію до типових ситуацій. Тоді адаптованість особистості стає результатом послідовного ланцюга ситуативних адаптацій до тих ситуацій, що повторюються [29].

Аналіз наукових досліджень (Г. Андреєва [1]; А. Реан, А. Кудашов, А.Баранов [22], А. Налчаджян [20]; J. Berry, Y. Poortinga, M. Segall, P. Dasen [31]; M. Billing [32]) показує, що під адаптацією у психології особистості переважно розуміють процес сенсибілізації до умов середовища. Відповідно, критеріями адаптивної особистості є:

- здатність контролювати події у ситуації;

- усвідомлення дій, які необхідно виконати;

- можливість мобілізації нових ресурсів, зовнішніх і внутрішніх джерел допомоги;

- гнучкість у проявах емоційної, інтелектуальної та пізнавальної організації життя; баланс «напруга-релаксація».

Під впливом соціально-психологічних факторів зовнішнього середовища за наявних внутрішніх умов відсутня здатність гнучкого пристосування індивіда й реагування на зміни в соціальному середовищі, стверджують П. Горностай, Т.Титаренко, І. Грабська [4].

Зважаємо, що на відміну від «адаптації», термін «дезадаптація» у науковій літературі з'явився відносно недавно. Результати контент-аналізу праць, де досліджувалося семантичне поле дефініції, показали неоднозначне й суперечливе її потрактування, яке передусім виявляється в оцінці ролі й місця станів дезадаптації через категорії «норма» і «патологія». Аналіз літератури у цьому напрямку демонструє і відсутність єдиного спільного уявлення про механізми розвитку дезадаптації.

Більшість авторів, намагаючись відмежувати норму від патології, в основу проблеми ставлять психічне здоров'я особистості. При тому в поняття «патологія» іноді залучають увесь комплекс порушень психічного розвитку.

Оскільки будь-яке комплексне явище не надається до вичерпного, тим паче однозначного тлумачення, наразі у психології особистості дезадаптованість розглядають у трьох ключових аспектах: свідчить, що поведінка, ставлення і ефективність діяльності особистості у відносинах з оточенням не відповідають тим соціальним нормам, які характерні для неї та її однолітків у певних умовах навколишнього середовища

Звідси й багатопланові кути зору на феноменологію явища, яким позначено порушення процесів міжособистісної взаємодії - інтеракції - рольової поведінки особистості.

Уважаємо за потрібне підкреслити, що у межах гуманістичної психології розуміння дезадаптації як «порушення адаптації - гомеостатичного процесу» критикується і висувається положення про оптимальну взаємодію особистості й середовища. У розумінні К. Роджерса, «дезадаптація - стан внутрішнього дисонансу». При цьому її визначальним джерелом є потенційне зіткнення між настановами «Я» і практичним досвідом людини. Така невідповідність виникатиме у тих ситуаціях, коли «Я-концепція» надмірно зумовлена цінностями і уявленнями, нав'язаними іншими особами.

У баченні представників інтеракціоністського підходу, зокрема Т.Шибутані, індивід мусить відповідати тим соціальним очікуванням, які висуває йому суспільство, щоб зберегти рівновагу в системі «особистість - соціальне середовище». Він також має бути гнучким і готовим до зустрічі з новими й потенційно небезпечними умовами, а також успішно користатися сприятливими умовами для втілення своїх прагнень, цінностей, устремлінь, тобто не діяти собі на шкоду [29, с. 255].

Водночас психічну дезадаптацію трактують у поняттєвій рамці ситуацій, де «психофізіологічні та соціально-психологічні механізми, вичерпавши свої резерви від впливу психогенних факторів, не можуть більше забезпечувати адекватне відображення дійсності та регулярну діяльність людини».

Розбір семантичного поля дезадаптації показує, що це «широкий континуум станів», бо містить розлади, пов'язані з переживанням особистістю неуспіху чи життєвих проблем. Водночас адаптаційні порушення межують із «психічними розладами непсихотичного рівня, навіть патології психічного розвитку», - зазначає В. Мартинюк [10, с.35].

Разом із тим, у дефініції можна віднайти спільне: цей феномен є сукупністю ознак, які свідчать про невідповідність можливостей особистості вимогам ситуації життєдіяльності, опанування якою в силу причин не лише утруднюється, а іноді унеможливлюється, що, в свою чергу, не дозволяє адаптуватися до умов середовища.

Із зазначеного нескладно зрозуміти, що сучасні науковці суголосні в думці, за якою дезадаптація особистості виникає при зрушеній соціалізації, характеризується деформацією ціннісних і референтних орієнтацій, зниженням референтної значущості й відчуженням передусім від соціалізуючого впливу.

Тому дезадаптацію можна розглядати як психічний стан, що виникає в результаті невідповідності соціопсихологічного чи психофізіологічного статусу особистості вимогам нової соціальної ситуації.

Проблема дезадаптації в тому, що неможливість пристосування до нової ситуації не тільки погіршує соціально-рольовий розвиток особистості, але й призводить до рекурсивної патології. Це означає, що неадаптована особистість, ігноруючи такий психічний стан, не здатна проявляти активність у майбутньому. Порушення проявлятимуться в ригідності, соціальній дезінтеграції та ізоляції особистості.

У цьому інтегративному явищі виділяють ряд підвидів за характером і ступенем дезадаптації.

Емпіричні дослідження факторів, що сприяють формуванню стану психічної дезадаптації особистості, дозволив науковцям виділити умови:

У зовнішні, до яких відносять несприятливі впливи соціального середовища, якщо вони виходять за межі внутрішніх можливостей конкретного індивіда. Тому одні й ті ж зовнішні впливи для однієї особи є варіантом норми, для іншої - чинниками дезадаптації.

У внутрішні - численні характеристики, що охоплюють різні сторони діяльності організму, від пристосування на рівні ендокринно-гуморальних систем, системи сприйняття і переробки інформації, емоційно-афективної системи, до вищих утворень психіки: соціальні контакти, світоглядні позиції, самооцінка тощо.

Залежно від причин і чинників психосоціальної дезадаптації виокремлюють стан, який пов'язаний із невідповідною роллю особистості в конкретній ситуації.

Оскільки ситуаційно-рольову дезадаптацію розглядаємо в контексті рольового підходу до розвитку особистості, опишемо, що під цим розуміє наукова спільнота.

Підкреслимо, що у науці методологічно обґрунтовано рольовий підхід, який, на нашу думку, містить найповніше уявлення про особистість та її роль, оскільки досліджує питання рольової ідентичності з Я-концепцією. По суті, «розвиток психіки, психічної діяльності, задоволення соціальних потреб» протікає лише у виконанні «рольових функцій», а «соціалізація особистості» є проявом її «соціальних ролей». За П. Горностай, Т.Титаренко, І. Грабською соціально-психологічні ролі через призму теорії ролей виявляються у таких ракурсах:

У «соціологічному - як система рольових очікувань, тобто задана суспільством модель ролі, що має вагоме значення для розвитку особистості й оволодіння нею соціальними ролями»;

У «соціально-психологічному - як виконання ролі та реалізація міжособистісної взаємодії»;

У «психологічному - як внутрішня чи уявна роль, що не завжди реалізується в рольовій поведінці, але впливає на неї» [4].

Важливою в контексті дослідження є класифікація соціально-психологічних ролей за критерієм залучення до структури особистості. Відтак виділяють ролі:

У ситуативні, що існують обмежений відрізок часу і визначаються певною конкретною ситуацією;

У життєві, які постійно притаманні людині, незалежно від ситуацій, де вони є актуальними.

Ґрунтуючись на рольовій парадигмі, за якою сутність поведінки особистості - це набір соціально-типових, стійких шаблонів - «ролей» [12], котрі виконує людина, переконуємося, що її поведінка опосередковується структурою особистості та соціальною роллю в суспільстві.

Показово, що теорію ролей Дж. Міда психологи називають теорією очікувань, оскільки виконання ролі тісно зв'язано з очікуваннями як від оточення, так і від самого індивіда результатів від виконання цієї ролі.

У цьому руслі Р. Мертон до наукового обігу ввів визначення «набір ролей» і «статусний набір» - повний комплект рольових відносин, яким відповідає особистість унаслідок того, що посідає соціальний статус. На думку науковця, у індивіда є «набір ролей», що продиктовані її належністю до певної соціальної групи. Саме вони прописують ті права та обов'язки, які характеризують професію, посаду, кваліфікацію, характер роботи, матеріальне становище, сімейний стан людини тощо. Р. Мертон наголошує, що система соціальних ролей передбачає суспільну детермінованість поведінки кожного індивіда в межах суспільства та пов'язує індивіда з іншими людьми [11, с. 539].

Отже, у межах цієї парадигми статусним набором можна назвати комплекс розмаїтих соціальних статусів, які набуває індивід у межах однієї чи кількох соціальних систем. Затим, кожну сферу діяльності людини можна представити як рольовий набір.

На основі узагальнення даних, які стосуються рольової взаємодії, усвідомлюємо, що «рольовий механізм особистості» становить взаємозв'язок соціально-психологічних ролей. При цьому П. Горностай акцентує, що провідними є ті «соціальні рольові очікування», які визначають поведінку особистості [6, с. 22].

Відповідно за З. Мірошник, О. Михайленко, які описують ролеграму як засіб формування рольової структури особистості, бути носієм певної ролі - означає ставитися до себе як до суб'єкта ролі, тобто реалізовувати рольову «Я-концепцію» [16, с. 9].

Оскільки про високий рівень адаптивної особистості свідчить єдність таких складових, як конструктивне ставлення до дійсності загалом, висока рольова активність, оволодіння рольовою культурою, то ситуаційно-рольова дезадаптація має в основі відхилення від указаних позицій.

Послуговуючись поняттям «роль», що окреслене П. Горностаєм як динамічний аспект статусу [4], під ситуаційно-рольовою дезадаптацією розуміємо такий розлад об'єктивного статусу особистості, який нетривалий час утруднює чи не дозволяє їй успішно справлятися з соціальною роллю, необхідною в конкретній ситуації.

Наголосимо, що маркерами ситуаційно-рольової дезадаптації є:

- неприйняття соціальної ролі, тобто внутрішня незгода з нею, небажання її виконувати;

- суперечливість у виконанні ролі тим уявленням, які виражені в нормах і цінностях конкретної соціальної групи, суспільства;

- гострі міжрольові суперечності, до яких призводить виконання соціальної ролі.

Прикметно, що компоненти рольової дезадаптації детермінує система умов, які діють на різних рівнях функціонування особистості:

- професійні (стаж роботи до 5 і більше 15 років, стресогенні умови діяльності і т. ін.);

- соціальні (відсутність сім'ї, низький рівень освіченості, перепони у встановленні соціальних контактів і т. ін.);

- індивідуально-психологічні (неадекватно завищений рівень домагань і самооцінки, висока особистісна тривожність, неадаптивні напрямки особистісного вибору в ситуації рольового конфлікту і т. ін.).

Оскільки дефініцію «дезадаптація» використовуємо в контексті ситуації, підкреслимо, що в останні десятиліття ХХ ст. у психологічній науці міцно утвердився напрямок досліджень, де визначається провідна роль ситуативних чинників у детермінуванні поведінки людини. Частково це пов'язано з теорією К. Левіна та інших зарубіжних і вітчизняних дослідників, які успішно простежують уплив безпосередньої ситуації на поведінку особистості. Відповідно, розмаїтими є підходи до розуміння ситуації, акцентовані на різних аспектах.

Для вирішення поставленої дослідницької проблеми в окресленому ракурсі важливим є висвітлення дефініції «ситуація», яка трактується в кількох значеннях - життєво важливих, критичних, конфліктних, складних, соціальних.

У працях Т. Шибутані знаходимо тезу: ситуація стає соціальною тому, що залучає особистість з усіма її соціально-психологічними характеристиками і зовнішніми умовами навколишнього середовища, відображення яких є соціальним. Звичайно, кожна об'єктивна ситуація наповнена психологічним змістом у силу соціальних характеристик - об'єктивних або суб'єктивних, і тому має потенціал активувати суб'єкта до діяльності, поведінкового акту [29, с. 255].

Однак не кожна ситуація стає відправною точкою для реалізації поведінки. Щоб вона стала такою, необхідна, проте не обов'язково достатня умова - узгодженість її інформаційного поля актуальною («тут і зараз») з потребово-мотиваційною інстанцією особистості. Характер цього зв'язку - відповідність чи суперечність - указує на відносини «суб'єкт-ситуація». Неузгодженість із ситуацією означає її нівелювання, незначущість чи латентне відображення і збереження її інформаційного поля.

Як слушно зауважує Т. Шибутані, механізм запуску за формулою біхевіористів «ситуація-поведінка (дія)» не спрацьовує. Він значно складніший через специфічного «психологічного агента», що є в перцепції, конструюванні, оцінці та інших процесах [29, с. 255-261].

У результаті численних емпіричних досліджень виявлено, що пошук стабільних детермінант поведінки в різних ситуаціях виявився практично невдалим через те, що учені часто зверталися до одного аспекту, виявляючи «головну» детермінанту [33]. Водночас як об'єктивна складність ситуації, а тим більше діалектика різної рольової інтеракції, практично не допускає однозначності.

Не випадково кардинальне значення сучасні науковці відводять такому важливому концептуальному положенню рольової теорії, за яким основною тенденцією існування і розвитку особистості є прагнення мінімізувати рольові конфлікти, що виникають у результаті суперечностей між потребою в рольовому розвитку і мотивацією підкорюватися соціальним очікуванням [16; 17].

У процесі вирішення цих конфліктів використовуються два напрямки взаємодії особистості в системі соціально-психологічних ролей:

У інтернальна (перевага внутрішніх факторів рольового розвитку, орієнтація на власні потреби і рольову Я-концепцію);

У екстернальна (превалювання зовнішніх детермінант розвитку, орієнтація на соціальні експектації).

Різні особистості виявляють стійку тенденцію здійснення особистісного вибору у ситуації рольового конфлікту на користь одного з цих напрямків.

У результаті аналізу теоретичних і практичних розвідок бачимо, що більшість авторів, зокрема Т. Шибутані [29]; А. Реан, А. Кудашев, А. Баранов [22] та ін., відзначають саме особистісний конструкт як один із вагомих для ситуаційно-рольової дезадаптації, оскільки він відбиває емоційні, когнітивні, поведінкові й особливості особистості. Дослідники проблеми акцентують увагу на складній системі інтерпретацій, що залежить від:

- чинників ідентичності;

- різних приписів, які нав'язують суб'єкту соціально-психологічні ролі;

- інституційних установок, що їх транслює особистість;

- фільтрів внутрішніх інстанцій, окреслених численними дихотоміями.

Примітне, якщо в процесі інтерпретацій зовнішніх обставин дихотомії перебувають у різко контрастних позиціях, то в інтерпретаціях внутрішнього досвіду вони іноді є в одній ситуативній площині, претендуючи на довготривале вирішення. Абияка спроба раціоналізувати, розвести дихотомію наштовхується на жорсткий захист цілісності, оскільки зміни суб'єктивних конструктів посилюють нервово-психічне напруження. Тому частим є відсутність чіткого багатоаспектного конструктивного усвідомлення ситуації і напрямку взаємодії особистості в системі соціально-психологічних ролей.

Необхідно також враховувати, що поведінкові акти, як показують новітні дослідження А. Налчаджяна [20]; Л. Дворніченко [7]; І. Орленко [21] та ін., можуть не співпадати в аналогічних ситуаціях, навіть у баченні самого суб'єкта, чи навпаки, бути хоча зовні схожими в функціонально різних ситуаціях. Сукупність детермінант «ситуативної» поведінки відіграє суттєву роль у вирішенні рольового конфлікту.

Натомість некоректно говорити про прямий вплив ситуації на поведінку особистості. Цей вплив реалізується не інакше, як через посередництво особистісного відображення. Структура особистості з її ієрархічною будовою та динамічністю, ймовірно, є тим ядром, що визначає якісні характеристики поведінки в конкретній ситуації.

Відтак роль ситуації не в самій ситуації «тут і зараз», а в її цілісній репрезентації попередніх ситуацій-подій, які можна порівняти з актуальною ситуацією, іншими ситуаціями, очікуванням ситуації і значно - її наступною в антиципації рефлексії.

Співвіднесення зовнішніх (відображених) і внутрішніх (власне особистісних) інстанцій при зіткненні з ситуацією (включно зі створеною самостійно з непередбаченою розв'язкою) є визначальним механізмом виникнення переживання. Валентність переживань пов'язана з результатами сприйняття та інтерпретацією досвіду рольової взаємодії особистості.

Сучасні емпіричні розвідки Л. Дворніченко [7], Н. Корабльової [9], Т.Титаренко [26] та ін. дозволяють дійти до висновку, що загалом особистий досвід має найбільший вплив на перебіг рольового конфлікту у сфері соціально-психологічних ролей.

Також відзначимо, що суб'єктивні спроби змінити ситуацію, сама зміна ситуації є неодмінною умовою чи передумовою і зміни зовнішнього ставлення до суб'єкта, і корекції внутрішніх відносин. А між тим, будь-яка зміна становища вносить рівень напруги як ззовні, так і з середини - на рівні самої особистості через установки, ціннісні орієнтації і т. под. Тому ситуативна зміна рольової поведінки в сьогоденні, як-от вимушена згода із чим-небудь у силу дії фактору конгруентності, стає чинником як ситуаційно-рольової дезадаптації, так і рольового конфлікту.

Підкреслимо, що некомплементарну рольову поведінку ілюструють такі компоненти:

- неузгодженість з параметрами об'єктивної ситуації;

- незлагодженість з рольовими експектаціями, вимогами групи;

- характерний дисбаланс у системі захисної поведінки;

- дефіцит конструктивних стратегій вирішення рольового конфлікту;

- часте звертання до захисних форм реагування.

Оскільки особистісно-рольовий підхід базується на обов'язковому врахуванні чинників особистісного і професійного розвитку, активної корекції власних поведінкових, інструментальних стереотипів, що лежать в основі особистісних новоутворень, зупинимося на професійній ролі - одній із головних соціально-психологічних ролей особистості.

Ця роль відбиває такі зовнішні регулятори:

- соціальні очікування;

- формальні обов'язки;

- суспільні стереотипи;

- етико-правове оформлення ролі.

П. Горностай, зокрема, підкреслює: професійна роль водночас «відображає Самість людини, реалізує і розвиває її особистіші якості, має внутрішні мотиви, певною мірою узгоджуючись із ціннісними орієнтаціями» [7, с. 84].

Професійну роль Л. Собуцька розглядає як «спосіб досягнення соціальних цілей - статусу, визнання, високої посади в організації, показників матеріального достатку, здобуття досвіду, особистісного росту, реалізації себе у професійній сфері» [25, с. 83]. Авторка зазначає, що «професійна діяльність забезпечує повну самореалізацію особистості, актуалізацію всіх її можливостей». Відтак професійна «Я-концепція» формується як сукупність професійних ролей у рамках виконання фахової діяльності» [25, с. 84].

Концептуальна підвалина рольової теорії особистості в тому, що різні соціально-психологічні ролі розвиваються в різні вікові періоди, при цьому кожній стадії періоду відповідає своя роль як новоутворення віку. Відповідно, труднощі, пов'язані зі зміною ролей, із втратою старих і прийняттям нових ролей провокують глибинний рольовий конфлікт.

Індивідуальні відмінності у вирішенні рольового конфлікту, зумовлені відмінностями в сформованості окремих компонентів досвіду суб'єктної активності особистості, по-різному визначають динаміку і зміст особистісного конструкту, що визначає характер її рольової поведінки - «локус рольового конфлікту». Чим вищими є показники сформованості ціннісного, рефлексивного, активізуючого, операційного і комунікативного компонентів, тим ефективнішим стає процес ситуаційно-рольової адаптації, який не замикається на одній рольовій ідентифікації.

Отже, коли особистість має єдину рольову ідентифікацію, то будь-яка ситуація, що впливає на втрату ролі, призводитиме до деструктивних напрямків взаємодії в системі соціально-психологічних ролей. Наприклад, Ж.Вірна встановлює, що порушення в діапазоні професійної адаптації супроводжуються синдромом соціально-психологічної неадаптованості особистості, оскільки зачеплено не лише її емоційний стан та світоглядні позиції, а когнітивний і праксеологічний потенціал [2, с. 161-172]. Наслідком стає психологічна ізоляція особистості в сфері комунікації з втратою чуття приналежності до притаманної їй культури, переходом на мікросередовищні цінності й установки. У психологічній літературі, зокрема у працях П. Горностая, С. Васьковської [3], Л.Дворніченко [7] та ін. неодноразово констатуються факти збільшення випадків утрати сенсу життя.

Визначаючи ролеграму засобом формування рольової структури особистості, уважаємо, що бар'єром дезадаптивної поведінки є саме складність, багатогранність самосвідомості, до складу якої входять соціально-психологічні ролі. Т. Хомуленко, З. Мірошник О. Михайленко переконують: підготовка особистості до виконання ролей має бути експліцитною [16; 28]. Знаючи механізми набуття відповідної ролі у ситуації, що вимагає рольової адаптації, індивід у процесі саморозвитку оволодіватиме необхідними для його статусної послідовності ролями, мінімізуючи рольовий конфлікт.

Зауважимо, щоб описати індивідуальні стратегії подолання ситуаційно- рольової дезадаптації, дати їм пояснення, доцільно звернутися до аналізу досвіду самоактуалізації активності суб'єкта. У дослідженнях Т.Шибутані [29], Є.Карпенко [8] та ін., присвячених проблемам суб'єктивної діяльності особистості, підкреслено, що особистий рівень долання дезадаптивного стану міститиме зміни в Я-концепції, а саме свідоме «включення» такого механізму, як досвід вольової саморегуляції при зіткненні з необхідністю успішних змін для набуття відповідного рольового статусу.



Висновки

Висновки з дослідження і перспективи подальшого розвитку в цьому напрямку: власне адаптивна трансформація світогляду має базуватися на розвитку особистісних якостей адаптивної поведінки, тобто:

У подоланні установок;

У перегляді оцінок до ситуації, сприйнятті її як сукупності шансів;

У генеруванні конструктивного ставлення до нової ролі;

У модифікації і вироблення адаптивних стратегій поведінки;

У навчання адаптивним знанням, умінням, навичкам;

У формуванні адаптивних ціннісних орієнтацій за принципом самодопомоги, особистої відповідальності.

Ймовірно, механізми подолання дезадаптації слід будувати в кількох площинах, оскільки, окрім змін особистих цінностей, вони визначаються досвідом саморегуляції активності, умінням подолання наслідків рольового конфлікту.

Продуктивним є таке бачення корекції рольової дезадаптації, яке здійснюється за допомогою рольової психотерапії. Як стверджує П.Горностай, підставою для методів, які містять в основі поняття «роль», в якості терапевтичного механізму є використання феномену рольового переживання, що виникає у процесі прийняття на себе як реальних соціальних ролей, так і психодраматичних ролей [5].

На нашу думку, серед різних напрямів і методів чільне місце можуть посісти психодрама, театралізовані форми психотерапевтичного впливу. Окрім того, успішно діє терапія фіксованої ролі та інші. Відтак рольове переживання набуватиме різних форм від емоційного реагування чи катарсису до екзистенційного переживання сенсу власного буття, оскільки у ньому міститься можливість оптимізації структури ролей особистості.



Література

1. Андреева Г.М. Психология социального познания: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. Издание второе, перераб. и доп. Москва: Аспект Пресс, 2000. 288 с.

2. Вірна Ж. П. Координація особистісно-нормативних змін ціннісних орієнтацій в діапазоні професійної адаптації особистості. Психологія особистості. 2015. № 1 (6). С. 161-172.

3. Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования. Київ: Наукова думка, 1995. 128 с.

4. Горностай П.П., Титаренко Т.М., Грабская И.А. Психология личности: Словарь- справочник. Коллектив авторов / Под ред. Горностая П. П., Титаренко Т. М. Киев: Рута, 2001. 320 с.

5. Горностай П. П. Личность и роль: Ролевой подход в социальной психологии личности: монография. Києв : Интерпресс ЛТД, 2007. 312 с.

6. Горностай П. П. Психологія рольової самореалізації особистості. Автореф. дис. ... докт. психол. наук: 19.00.05. Київ, 2009. 32 с.

7. Дворніченко Л.Л. Справедливість як фундаментальна вимога адаптації особистості до критичних ситуацій життя. Матеріали І міжнар. наук.-практ. конф. «Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя», 19-20 лют. 2015 р., м. Суми : Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2015. С. 27-30.

8. Карпенко Є. В. Самоактуалізація і адаптація : від конфронтації до кооперації. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2013. 271 с.

9. Корабльова Н.С. Багатомірність рольової реальності: ролі і маски - лик і личина: монографія. Харків: ХНУ, 2000. 288 с.

10. Мартинюк В.О. Система психологічного супроводу соціальної реадаптації неповнолітніх в умовах сімейної депривації. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 - соціальна психологія; психологія соціальної роботи. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України. Сєвєродонецьк, 2019. 227 с.

11. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. Москва: АСТ Хранитель, 2006. 873 с.

12. Мід Дж. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста. Пер. з англ. Київ : Український центр духовної культури, 2000. 374 с.

13. Мірошник З. Рольова структура особистості вчителя початкових класів : монографія. Харків : ХНПУ, 2011. 306 с.

14. Мірошник З. М. Структура особистості вчителя початкових класів: рольовий підхід : монографія. Харків : ФОП Шейніна О. В. ; ХНПУ, 2011. 308 с.

15. Мірошник З. М. Рольова структура особистості вчителя початкових класів : дис. на здобуття наук. ступеня доктора психол. наук : спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія»; Харків. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. Харків, 2012. 393 с.

16. Мірошник З. М., Михайленко О. Ю., Талаш І. О. Ролеграма як засіб формування рольової структури особистості : наук.-метод. посіб. ДВНЗ «Криворіз. держ. пед. ун-т». Кривий Ріг : Роман Козлов, 2017. 294 с.

17. Мірошник З. М. Психологічні особливості рольових комплексів сучасних фахівців. Навчання і виховання обдарованої дитини: теорія та практика : зб. наук. праць / НАПН України ; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка НАПН України; Ін-т обдарованої дитини НАПН України. Київ, 2017. Вип. 1 (18). С. 134-143.

18. Мірошник З. М. Рольовий підхід у розвитку особистості. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя: психотехнології особистісних змін : матер. ІІІ Всеукр. наук. конф., м. Суми, СумДПУ, 16-17 лютого 2017 р. Суми, 2017. С. 53-55.

19. Мірошник З. Ролеграма як шлях активізації поведінкових паттернів у рольовій структурі особистості. Проблеми сучасної психології. Збірник наукових праць. 2018. № 42.

20. Налчаджян А.А. Психологическая адаптация: механизмы и стратегии. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Эксмо, 2010. 368 с.

21. Орленко І.М. Детермінанти соціальної дезадаптації особистості в сучасному українському суспільстві. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 - філософія. Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», Одеса, 2020.

22. Реан А.А., Кудашев А.Р., Баранов А.А. Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. СПб. : Прайм-Еврознак, 2006. 479 с.

23. Санникова О.П., Кузнецова О.В. Адаптивность личности : монография. Одеса: Видавець М.П. Черкасов, 2009. 258 с.

24. Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. Москва: Государственное издательство медицинской литературы «МЕДГИЗ», 1960. 253 с.

25. Собуцька Л. І. Професійна роль як одна з головних соціально- психологічних ролей особистості. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2012. № 1. С. 80-90.

26. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. Київ: Либідь, 2003. 376 с.

27. Ткалич М.Г., Касьян А.І. Теоретичне обґрунтування рольового конфлікту як особистісного феномену. Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології» № 2 (12). 2017. С. 155.

28. Хомуленко Т. Б., Мірошнік З. М. Семантичний простір рольових позицій особистості. Вісник Одеського нац. ун-ту. Психологія. 2011. Т. 16. С. 170-178.

29. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. Ростов-на-Д. : Феникс, 1998. 544 с.

30. Berry J.W., Poortinga Y.H., Segall M.H., Dasen P.R. Cross-Cultural psychology: Research and Applications. Cambridge, 1992.

31. Billing M. Social representation, objectification and anchoring: A theoretical analysis. Social behavior. 1985. vol. 3. pp. 1-16.

32. Personality, roles, and social behavior / Ed. by W. Ickes & E. S. Knowles. N.Y., etc.: Springer, 1982. 362 p.



References

1. Andreeva G.M. (2000) Psyxologyya socyalnogo poznanyya. [Psychology of Social Cognition]. Moscow: Aspect of Press. (in Russian).

2. Virna Zh. P. (2015). Koordynaciya osobystisno-normatyvnyx zmin cinnisnyx oriyentacij v diapazoni profesijnoyi adaptaciyi osobystosti [Coordination of personal and normative changes in value orientations in the range of professional adaptation of the individual]. Personality psychology, vol. 1(6), pp. 161-172.

3. Gornostaj P.P., Vaskovskaya S.V. (1995). Teoryya y praktyka psyxologycheskogo konsultyrovanyya [Theory and practice of psychological counseling]. Kyiv: Scientific thought. (in Ukrainian).

4. Gornostaj P.P., Tytarenko T.M., Grabskaya Y.A. (2001). Psyxologyya lychnosty [Psychology of lychnosty]. Kyiv. (in Ukrainian).

5. Gornostaj P. P. (2007). Lychnost y rol: Rolevoj podxod v socyalnoj psyxologyy lychnosty [Lychnost and role: Roller podhod in social psychologists] : monograph. Kyiv. (in Ukrainian).

6. Gornostaj P. P. (2009). Psyxologiya rolovoyi samorealizaciyi osobystosti. (PhD Thesis). Kyiv. (in Ukrainian).

7. Dvornichenko L.L. (2015). Spravedlyvist yak fundamentalna vymoga adaptaciyi osobystosti do krytychnyx sytuacij zhyttya [Justice as a fundamental requirement for the adaptation of the individual to critical situations of life]. Personality in crisis conditions and critical life situations (Ukrainian, Sumy, 19-20 February), pp. 27-30.

8. Karpenko Ye. V. (2013). Samoaktualizaciya i adaptaciya : vid konfrontaciyi do kooperaciyi [Self-actualization and adaptation: from confrontation to cooperation]. Ivano-Frankivsk. (in Ukrainian).

9. Korablova N.S. (2000). Bagatomirnist rolovoyi realnosti: roli i masky - lyk i lychyna: monografiya [Multidimensionality of role reality: roles and masks - face and face]. Kharkiv. (in Ukrainian).

10. Martynyuk V.O. (2019). Systema psyxologichnogo suprovodu socialnoyi readaptaciyi nepovnolitnix v umovax simejnoyi depryvaciyi [The system of psychological support of social adaptation of minors in conditions of family disintegration]. (PhD Thesis). Severodonetsk. (in Ukrainian).

11. Merton R. (2006). Socyalnaya teoryya y socyalnaya struktura [Social theory and social structure]. Moscow. (in Russian).

12. Mid Dzh. G. (2000). Dux, samist i suspilstvo. Z tochky zoru socialnogo bixeviorysta [Spirit, self and society. From the point of view of a social behaviorist]. Kyiv : Ukrainian Center for Spiritual Culture. (in Ukrainian).

13. Miroshnyk Z. (2011). Rolova struktura osobystosti vchytelya pochatkovyx klasiv : monografiya [Role structure of the personality of primary school teachers]. Kharkiv. (in Ukrainian).

14. Miroshnyk Z. M. (2011). Struktura osobystosti vchytelya pochatkovyx klasiv: rolovyj pidxid : monograph. [The structure of the personality of the primary school teacher: role approach]. Kharkiv. (in Ukrainian).

15. Miroshnyk Z. M. (2012). Rolova struktura osobystosti vchytelya pochatkovyx klasiv [Role structure of the personality of primary school teachers]: (PhD Thesis). Kharkiv. (in Ukrainian).

16. Miroshnyk Z. M., Myxajlenko O. Yu., Talash I. O. (2017). Rolegrama yak zasib formuvannya rolovoyi struktury osobystosti [Rolegram as a means of forming the role structure of the individual]. Kryvyi Rih. (in Ukrainian).

17. Miroshnyk Z. M. (2017). Psyxologichni osoblyvosti rolovyx kompleksiv suchasnyx faxivciv [Psychological features of role complexes of modern specialists]. Education and upbringing of a gifted child: theory and practice: zb. Sciences. works / NAES of Ukraine; In-t psychology them. G.S.Kostyuk NAES of Ukraine; In-t gifted child NAES of Ukraine. Kyiv, vol. 1 (18), pp. 134-143.

18. Miroshnyk Z. M. (2017) Rolovyj pidxid u rozvytku osobystosti [Role-playing approach in personality development]. Personality in crisis conditions and critical life situations: psychotechnology of personal changes (Ukrainian, Sumy, 16-17 February), pp. 53-55.

19. Miroshnyk Z. (2018). Rolegrama yak shlyax aktyvizaciyi povedinkovyx patterniv u rolovij strukturi osobystosti [Rolegram as a way to activate behavioral patterns in the role structure of the individual]. Problems of modern psychology. Collection of scientific works, vol. 42.

20. Nalchadzhyan A.A. (2010). Psyxologycheskaya adaptacyya: mexanyzmbi y strategyy [Psychological adaptation: mechanisms and strategies]. Moscow. (in Russian).

21. Orlenko I.M. (2020). Determinanty socialnoyi dezadaptaciyi osobystosti v suchasnomu ukrayinskomu suspilstvi [Determinants of social maladjustment of the individual in modern Ukrainian society]. (PhD Thesis). Odessa. (in Ukrainian).

22. Rean A.A., Kudashev A.R., Baranov A.A. (2006). Psyxologyya adaptacyy lychnosty. Analyz. Teoryya. Praktyka [Psychology of adaptation of lychnosty. Analiz. Theory. Practice]. SPb. (in Russian).

23. Sannykova O.P., Kuzneczova O.V. (2009) Adaptyvnost lychnosty [Adaptability of the face] : monograph. Odessa. (in Ukrainian).

24. Sele G. (1960). Ocherky ob adaptacyonnom syndrome [Ocherki on adaptable syndrome]. Moscow. (in Russian).

25. Sobuczka L. I. (2012). Profesijna rol yak odna z golovnyx socialno-psyxologichnyx rolej osobystosti [Professional role as one of the main socio-psychological roles of the individual]. Scientific Bulletin of Lviv State University of Internal Affairs, vol. 1, pp. 80-90.

26. Tytarenko T.M. (2003). Zhyttyevyj svit osobystosti: u mezhax i za mezhamy budennosti [The life world of the individual: within and outside the everyday life]. Kyiv. (in Ukrainian).

27. Tkalych M.G., Kasyan A.I. (2017). Teoretychne obgruntuvannya rolovogo konfliktuyak osobystisnogo fenomenu [Theoretical substantiation of role conflict as a personal phenomenon]. Collection of scientific works "Problems of modern psychology", vol. 2 (12), pp. 155.

28. Xomulenko T. B., Miroshnik Z. M. (2011). Semantychnyj prostir rolovyx pozycij osobystosti [Semantic space of role positions of the individual]. Psychology, vol. 16, pp.. 170-178.

29. Shybutany T. (1998). Socyalnaya psyxologyya [Social psychology]. Rostov-na-D (in Russian).

30. Berry J.W., Poortinga Y.H., Segall M.H., Dasen P.R. Cross-Cultural psychology: Research and Applications. Cambridge, 1992.

31. Billing M. Social representation, objectification and anchoring: A theoretical analysis. Social behavior. 1985, vol. 3, рр.. 1-16.

32. Personality, roles, and social behavior / Ed. by W. Ickes & E. S. Knowles. N.Y., etc.: Springer, 1982.

Размещено на Allbest.ru

...