Психологічний аналіз особливостей дитячих і батьківських захисних механізмів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічний аналіз особливостей дитячих і батьківських захисних механізмів

Асланян Тетяна Сергіївна, кандидат психологічних наук, доцент кафедри прикладної психології, Донбаського державного педагогічного університету; Няч Тетяна Анатоліївна, психолог, КНП «Центральна міська клінічна лікарня» Дружківської міської ради

У статті наведено аналіз психологічної літератури до визначення поняття психологічного захисту, представлено різні наукові підходи до вивчення захисних механізмів, особливу увагу приділено розумінню захисних механізмів із погляду психоаналітичної школи та школи гештальттерапії. Надано опис загальноприйнятих механізмів захисту, які використовуються особистістю. Проаналізовано позитивні та негативні наслідки захисних механізмів дорослих і дітей. Висвітлено основні ознаки механізмів психологічного захисту: імпульсивність, спотворення реальності, відсутність усвідомлення суб'єктом захисних форм поведінки. Підкреслено, що захисні механізми у дітей мають оберігаючий характер і підтримують нормальний психологічний статус особистості. Названо основні причини виникнення захисних механізмів у дітей: реакції занепокоєння та фізичний дискомфорт, страх розлуки та самостійності, страх смерті, страх підпорядкування, страх зміни. Обґрунтовано актуальність і сформульовано мету дослідження. Наведено процедуру проведення діагностичного етапу дослідження, описано вибірку, а також психологічний інструментарій.

Ключові слова: захисний механізм, імпульсивність, спотворення реальності, проекція, інтроекція, дефлексія, конфлюенція, ретрофлексія, витиснення, заміщення, подавлення, регресія, компенсація, заперечення, сублімація, ттеллектуалгзащя, реактивне утворення.

Psychological analysis of features of children's and parents' protective mechanisms

Key words: protective mechanism, impulsivity, distortion of reality; projection, introjection, deflection, confluence, retroflexion, displacement, substitution, suppression, regression, compensation, negation, sublimation, intellectualization, reactive formation.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Нині дослідження захисних механізмів особистості стає особливо актуальним. Сучасний світ навколо нас постійно ускладнюється і тому, щоб бути адекватним навколишньому світу, а також для збереження власної психологічної безпеки та рівноваги ми несвідомо намагаємося захиститися за допомогою певних механізмів нашої психіки, які традиційно називають захисними. Вони виникають і розвиваються вже з раннього дитинства упродовж усього життя і мають як позитивну, так і негативну сторони. Позитивна зберігає наш поверхневий спокій, негативна руйнує нашу особистість ізсередини, у нашому несвідомому, що згодом може серйозно зіпсувати життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання проблеми та на які спирається автор. Розробка теоретичних і практичних аспектів проблеми психологічних захисних механізмів відображена у працях українських (І. Антоненко, Т. Горобець, Є. Карпенко, М. Кононова, В. Логвиненко, Л. Процик, Ю. Приходько, Т Яценко та ін.) і зарубіжних вчених (Ж. Бержере, Е. Берн, Х. Келлерман, Х. Конте, Ж. Лапланш, Р. Плутчік, Ж.-Б. Понталис, А. Фрейд, З. Фрейд та ін.).

Терміни «психологічний захист», «захисні механізми» були введені у психологічний тезаурус З. Фрейдом у його статті «Нейропсихологія захисту» у 1894 р. і були використані для опису боротьби «Его» (свідомості) з болісними або нездійсненними думками й афектами [15].

Захисним механізмом називається специфічна зміна змісту свідомості, що виникає у ситуації внутрішнього конфлікту. Послаблюючи цей конфлікт, захист регулює поведінку людини, підвищуючи його пристосовуваність і врівноважуючи психіку. Цей процес відбувається зазвичай у рамках неусвідомлюваної діяльності психіки за допомогою цілої низки механізмів психологічного захисту, одні з яких діють на рівні сприйняття (наприклад, витіснення), інші - на рівні трансформації (спотворення) інформації (наприклад, раціоналізація).

Захист не є «вбудованою» від народження особистісною структурою. У процесі соціалізації захисні механізми виникають, змінюються, перебудовуються під соціальним впливом.

Функції психологічних захистів, з одного боку, можна розглядати як позитивні, оскільки вони оберігають особистість від негативних переживань, сприйняття психотравмуючої інформації, усувають тривогу і допомагають зберегти у ситуації конфлікту самоповагу. З іншого - вони можуть оцінюватися і як негативні.

Основні ознаки механізмів психологічного захисту:

1) імпульсивність (механізми психологічного захисту не залежать від волі);

2) спотворення реальності;

3) відсутність усвідомлення суб'єктом захисних форм поведінки.

Захисні механізми можуть бути ефективними або неефективними (залежно від того, чи вдається людині впоратися з енергією несвідомого без патологічних симптомів). Вони можуть мати різноманітні форми від інтелектуальних до емоційних, від яскраво виражених до прихованих і добре замаскованих [16].

Основними механізмами психологічного захисту, які розглядаються у психоаналізі, є подавлення, заперечення, витіснення, заміщення, проекція, ідентифікація, інтелектуалізація, реактивне утворення, регресія та сублімація.

У гештальттерапії захисними механізмами називаються невротичні процеси, спрямовані на переривання контакту із зовнішнім середовищем, універсальним способом взаємодії людини з яким є переживання [7; 8; 12].

На думку гештальттерапевтів, будь який захисний механізм проходить стадії розвитку: адаптивна - будь-який захисний механізм виникає у цілях кращого пристосування, адаптації до середовища, таким чином будь-який механізм захисту є (або колись був) для людини необхідним і доцільним; невротична - захисний механізм перестає бути адаптивним внаслідок зміни зовнішніх умов, і внаслідок цього механізм захисту стає механізмом порушення саморегуляції.

Ф. Перлз називає п'ять способів переривання контакту або захисних механізмів: інтроекцію, проекцію, дефлексію, рефлексію, конфлюенцію [8].

Інтроекція - класичний механізм, який полягає у «готовності повністю проковтнути» ідеї та принципи іншого, без їх «переварювання» і самостійно опрацювання та засвоєння (наприклад, поняття «Ти повинен», «Не слід публічно виражати почуття»). Із часом інтроекти та свої переконання складно розділити. Навіть коли інтроекція успішна, тобто між нею і життям є згода, людина втрачає власний вибір, тобто функція вибору не працює. Такий захисний механізм з'являється у ранньому дитинстві та пов'язаний із процесами виховання і навчання. Так він забезпечує соціалізацію особистості. Інтроекція - у глибинній психології - психічний процес, який протиставляється проекції, заміщення зовнішніх об'єктів їх внутрішніми образами, що грають важливу роль у формуванні над-Я, совісті та ін. У психоаналізі інтроекції відповідає механізм ідентифікації [7; 8].

Проекція - форма опору, яка полягає у приписуванні іншому того, що стосується нас самих («У вас роздратований і сердитий вигляд»). На відміну від психоаналізу, у гештальттерапії проекція може відбуватися не тільки на інших людей, а й на предмети та навіть частини тіла. Так наприклад, людина каже, що не прийшла на роботу, тому що у неї болить голова (тобто відбувається передача відповідальності за власну поведінку частині тіла). Спочатку проекція виникає як допоміжний механізм пізнання світу, саме механізм проекції лежить в основі впізнавання, класифікації, тобто дозволяє на базі наявних знань пізнавати світ [12].

Дефлексія (термін запропанований Ірвіном і Маріам Польстерами) - полягає в униканні контакту (стосунків) за допомогою переживань у ментальну зону (інтелектуалізація) або у приховану агресивність (гумор та іронія). Ідеться також про втечу від «тут і тепер»: у спогади, проекти, абстрактні міркування і т. д. Дефлексія - це процес відходу від прямого контакту із собою, тобто від своїх власних глибоких переживань, та або від контактів із оточенням. Це часто буває результатом недовіри, відсутності безпеки та страху болю, пережитими у минулому. Дефлексія виражається в ритуальності, балакучості, умовності поведінки [7; 10].

За своїм проявом дефлексія має схожість із низкою захисних механізмів психоаналізу, таких як інтелектуалізація, близька до неї раціоналізація і фантазування. Ці форми захисту можна віднести до когнітивних або пізнавальних. Вони беруть участь у нашому інтелектуальному житті за допомогою операцій аналізу, синтезу, узагальнення й уяви. Всі ці захисти розвиваються на основі первинного, який формується раніше за інші захисні механізми ізоляції та виражається у відмові від взаємодії та встановлення будь-яких відносин із оточуючими людьми. Від ізоляції бере початок і уникнення - схожий на неї за своїми проявами захист, в основі якого лежать побоювання та страхи. Якщо ізоляція розуміється як відмова від взаємодії, інтелектуалізація - як відхід у світ абстракцій, а фантазування - вихід у світ уяви, то уникнення розуміється як фізичний відхід від ситуації, потенційно загрозливої для душевного благополуччя.

Ретрофлексія полягає у поверненні проти самого себе мобілізованої енергії або виражається у тому, щоб зробити для себе те, що нам би хотілося зробили для нас інші. Ретрофлексія у теорії гештальта - невротичний процес, за якого люди стають одночасно і суб'єктом, і об'єктом своїх вчинків. Розщеплюючи себе, вони є «мішенню» власних дій. Емоції, реакції, дії, призначені іншим людям, змінюють напрям і звертаються до суб'єкта. Наприклад, людина б'є себе кулаком по коліну, коли гнівається, або гладить по волоссю, коли хочеться прийняття та ласки. Ретрофлексія виникає тоді, коли з якихось причин людина не може відреагувати накопичені у неї емоції назовні. Наприклад, дитина, котру образили батьки, не може проявити свій гнів, вона змушена придушити його, однак енергія гніву не зникає, а тільки змінює свою спрямованість, перетворюючись в аутоагресію, а потім і в почуття провини. Вищою формою ретрофлексії є самогубство, коли людина вбиває себе, замість того, щоб помститися людям, які змусили її страждати. Вважається, що багато психосоматичних хвороб стають результатом ретрофлексії [7].

Конфлюенція (злиття) - зменщення інтенсивності self, розмивання границь, злиття людини з навколишнім середовищем, ситуація, коли свої думки, бажання не відрізняються від чужих. Внаслідок цих способів знеособлення людина відмовляється від свого справжнього «Я». Цей механізм виникає у дитини та її матері як необхідний елемент адаптації та фізичного виживання дитини. Мати перебуває у здоровому злитті (конфлюенції) зі своїм немовлям, але дитина дванадцяти років (і старше), нездатна до самостійної, не залежної від матері поведінки, перебуває у стані патологічної конфлюенції з матір'ю. Патологічне злиття має також серйозні соціальні наслідки. У злитті людина вимагає подібності та відмовляється терпіти які б то не було різниці. Ми часто бачимо це у батьків, котрі вважають дітей продовженням себе. Такі батьки відмовляються визнавати, що діти не можуть не відрізнятися від них хоча б у якихось відношеннях [8].

Також такий механізм захисту спостерігається у дуже близьких людей, які «не мислять життя один без одного», розуміють іншого без слів, тонко відчувають настрій і внутрішній стан партнера. Механізм конфлюенції має схожість із ідентифікацією та проекцією, за яких також відбувається порушення меж індивіда.

Перший систематичний опис захисних механізмів у дітей зробила Анна Фрейд. Вона підкреслювала: захисні механізми у дітей мають оберігаючий характер і підтримують нормальний психологічний статус особистості, запобігаючи її дезорганізації. У дитини кожен захисний механізм спочатку формується для оволодіння конкретними інстинктивними мотивами та пов'язаний із певною фазою індивідуального розвитку. Побудником їх формування виступають різноманітні типи тривоги, що виникають в онтогенезі, типові для дітей. До них належать реакції занепокоєння на фізичний дискомфорт, страх розлуки та самостійності (самотності, темряви, замкнутих просторів), страх смерті (нападу, захворювання, смерті батьків, казкових персонажів, стихії та ін.), страх підпорядкування (бути покараним, бути присоромленим), страх зміни [4]. Зазвичай дитячі психологічні механізми захисту трохи відрізняються від дорослих і мають свої яскраві зовнішні прояви [6].

Розглянемо найбільш поширені захисні механізми, які використовують у психоаналізі.

Заперечення - механізм психологічного захисту, який проявляється в ігноруванні потенційно тривожної інформації, ухилення від неї. Це як бар'єр, розташований прямо на вході сприйманої системи. Заперечення часто є реакцією на зовнішню небезпеку. Ця форма заперечення виникає у віці двох років, коли активно формується мова. У цьому сенсі брехливість маленьких дітей нерідко має суто захисну функцію. Стимул для запуску заперечення може бути не тільки зовнішнім, а й внутрішнім, коли людина намагається про щось не думати, відігнати думки про неприємне.

Заперечення може дозволити людині з випередженням відгородитися від травмуючих подій. Механізм заперечення є нормальним джерелом психічного розвитку дитини тільки у тому разі, якщо не порушується реальність.

Витіснення - крайня форма заперечення. Механізм цього найбільш небезпечного психологічного захисту може сформуватися вже до трирічного віку. Витіснення пов'язано з забуванням істинного, але неприйнятного для людини мотиву вчинку. Забувається не сама подія (дія, переживання, ситуація), а тільки його причина, першооснова. Забувши справжній мотив, людина замінює його на помилковий, приховуючи справжній від себе і від оточуючих. Помилки пригадування як наслідок витіснення виникають через внутрішній протест, що змінює хід думок. Крім того, витісненими можуть бути не тільки конкретні події або особи, а й почуття. Типовим для дітей є витіснення страху смерті. У цьому разі у дитини зберігається свідомість того, що він боїться, що страх є. Водночас справжня причина страху маскується. Наприклад, замість страху смерті з'являється страх «ведмедя» або «вовка», які можуть «напасти і голову відкусити» [5; 6].

Мелані Кляйн ще у 1919 р. на засіданні Будапештського психологічного суспільства показала, що витіснення як захисний механізм знижує якість дослідницької діяльності дитини, не звільняючи енергетичного потенціалу для сублімації, тобто перекладу енергії на соціально схвалену діяльність, у т. ч. інтелектуальну [8].

Подавлення - захист, що виявляється у забуванні, блокуванні неприємної, небажаної інформації при її перекладі зі сприйняття у пам'яті та після виведення з пам'яті у свідомість. Особливість подавлення полягає в тому, що зміст пережитої інформації забувається, а її емоційні, рухові, вегетативні та психосоматичні прояви можуть зберігатися, проявлятися в нав'язливих рухах і станах, помилках, описках, застереженнях. Ці симптоми у символічній формі відображають зв'язок між реальною поведінкою і подавляємою інформацією.

Компенсація - це механізм, за допомогою якого дитина прагне заповнити слабкість і невдалість в одній сфері успіхами в іншій. Можна вважати, що компенсація - це відволікання від основної проблеми за допомогою перемикання на інші успіхи.

Регресія - це захист за рахунок повернення почуттів і дій до тієї стадії психічного розвитку особистості, у якій ці дії були успішними, а почуття переживалися як задоволення, переведення поведінки в ранні, незрілі, дитячі форми. У цьому разі часто можна спостерігати егоїстичну і безвідповідальну поведінку, коли допустимі і капризи, й істерики. Сублімація сприяє соціалізації завдяки накопиченню соціально прийнятного досвіду. Тому цей механізм захисту розвивається у дітей досить пізно [11].

Формулювання мети статті (постановка завдання): висвітлення результатів емпіричного дослідження захисних психологічних механізмів дорослих і їхніх дітей.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Дослідження проводилося у м. Слов'янськ і м. Костянтинівка Донецької області, в експерименті взяли участь 23 дорослих віком від 28 до 42 років і їхні діти віком від 6 до 10 років (18 осіб). Для реалізації поставленої мети було використано методики: «Тест- опитувальник механізмів психологічного захисту (Life Style Index)», розроблений Р. Плутчик спільно з Г. Келлерманом і Х.Р. Контом, адаптований у дисертаційному дослідженні Л.Р. Гребенникової, та «Методика дослідження захисних механізмів дітей» Є. Чумакової. Експериментальна частин роботи проводилася одночасно у двох напрямах: обстеження дітей; обстеження батьків. Діти та їхні батьки розглядалися загалом, без розподілу за статевою та віковою ознаками.

У дослідженні не виявлено достовірних відмінностей між показниками захисних механізмів дітей різного віку (у діапазоні від 6 до 10 років). Це дозволило аналізувати особливості функціонування та формування психологічного захисту дітей загалом.

Таблиця 1. Середні значення показників МПЗ дітей і їхніх батьків