Феномен депривації у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен депривації у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених

Яремко Павло Григорович ад'юнкт кафедри суспільних наук гуманітарного інституту, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

Анотація

Насьогодні людство повномасштабно зіткнулося з депривацією, яку було розглянуто та проаналізовано вченими протягом останнього століття. Витоки вчення про цей феномен лежать у дослідженнях психічної депривації та її проявів, здійснених ще класиками психологічної думки. Резюмовано, що депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства.

Депривацію визначено як неотримання чого-небудь, що необхідне або має бути доступним, соціальний процес скорочення чи позбавлення можливостей задоволення основних життєвих потреб індивідів або груп, психічний стан, виникнення якого обумовлено життєдіяльністю особистості в умовах тривалого позбавлення або істотного обмеження можливостей для задоволення життєво важливих потреб, утрата особистістю можливості задоволення певних потреб або позбавлення якогось бажаного об'єкта чи людини, що сприяють задоволенню цих потреб.

Спираючись на типи незадоволених потреб особистості констатовано, що існують такі види депривації: соціальна депривація (депривація ідентичності) - неможливість освоїти автономну соціальну роль; емоційна депривація (депривація емоційного відношення) - неможливість вибудовувати емоційні зв'язки з будь-ким; когнітивна депривація (депривація значень) - неможливість регулювання/передбачення/розуміння подій, що відбуваються, через хаотичність зовнішнього середовища; сенсорна депривація - зниження кількості сенсорної стимуляції. На сучасному етапі проблема визначення феномену депривації не є завершеною та сталою. За результатами аналізу різних теоретичних підходів до проблеми депривації можна узагальнити, що вона вивчалася протягом таких періодів: емпіричного (поч. другої половини XIX ст. - 30-ті рр. XX ст.); мобілізуючого (30-ті - 40-ві рр. XX ст.); критичного (50-ті рр. XX ст.); експериментально-теоретичного (з 60-х рр. ХХ ст.); експериментально-практичного.

Ключові слова: депривація, особистість, ізоляція, психіка.

Abstract

депривація соціальна емоційна сенсорна когнитивна

Yaremko Pavlo Hryhorovych Adjunct of the Department of Social Sciences of the Humanities Institute The National Defense University of Ukraine named after Ivan Chernyakhovsky

THE PHENOMENON OF DEPRIVATION IN THE INVESTIGATIONS OF DOMESTIC AND FOREIGN SCIENTISTS

Mankind is now fully confronted with deprivation, which has been considered and analyzed by scientists over the past century. The origins of the doctrine of this phenomenon lie in studies of mental deprivation and its manifestations - blindness, deafness due to «information hunger», carried out by the classics of psychological thought. Nowadays scientists study self-perception as a factor of development of social identity of personality in the conditions of family deprivation; research of deprivation of space as social and psychological problem; isolation of theoretical and methodological foundations for studying the problem of deprivation in psychological science and theoretical analysis of the phenomenon of mental deprivation of the child's personality in psychological science; isolation of deprivation as a socio-pedagogical problem; disclosure of features of mental deprivation in childhood; implementation of socio-psychological characteristics of the phenomenon of deprivation; crystallization of factors of transformation of the phenomenon of deprivation in the conditions of coronavirus disease pandemic. It has been resumed that deprivation is a socio-existential factor of extreme importance, because it acquires signs of permanent personal crisis and dysfunction and, in fact, is always a challenge to the normal evolution and ontogenesis of human as a psychosocial being. With its depth and power, it threatens the full development at all levels, leading to a kind of involution - social outsider, moreover, complicated by numerous deviant psychological features. Based on the types of unmet needs of the individual, it is stated that there are such types of deprivation: social deprivation (deprivation of identity): inability to master an autonomous social role; emotional deprivation (deprivation of emotional relation): inability to build emotional relationships with anyone or end emotional relationships; cognitive deprivation (deprivation of meanings): inability of regulation/prediction/understanding of the events that occur due to the chaotic environment; sensory deprivation (stimulation deprivation) appears in case of decreasing the number of sensor stimulation at modern stage of the problem of determining the phenomenon of deprivation is not complete and constant. Due to the results of the analysis of different theoretical approaches to the problem of deprivation it can be generalized that the phenomenon

of the deprivation was studied during the following periods: empirical (beginning of the second half of the XIX century - 30s of the XX century); mobilizing (30s - 40s of the XX century); critical (50 s of the XX century); experimentally-theoretical (since 60s of the XX century); experimentally-practical.

Keywords: deprivation, psychological deprivation, social deprivation, selfperception, individual, personality, psychology.

Постановка проблеми

Основу існування людини становить процес безперервної взаємодії в діадах людина - людина та людина - середовище. Порушення або неповнота різнобічних зв'язків і відносин людини здебільшого ведуть до підвищення ймовірності загрози безпеці її життя та діяльності. Так, відсутність можливостей задовольняти вроджені потреби у спілкуванні, любові, взаємодії з навколишнім світом негативно позначається на стані організму й детермінує розвиток депривації.

У «контексті актуальної проблематики нашого трансформаційного суспільства феномен депривації набуває окремого наукового статусу насамперед через деструктивний вплив на всю систему соціально- психологічного буття особистості. Серед різнотипних чинників, обмежуючих її повноцінний розвиток, саме депривація чи не найбільшою мірою гальмує перебіг особистісного становлення, забарвлюючи його дискомфортними й девіантними сегментами. Депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи та дисфункції, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Своєю глибиною і потужністю вона загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства. Унаслідок переживання деприваційного синдрому відбувається зниження загальної вітальної стійкості та рівня психосоціальної збалансованості особистості, а процес її становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо» [2, с. 103-104]. У зв'язку з цим проблема вивчення феномену депривації нині є актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На сьогодні людство повномасштабно зіткнулося з депривацією, що вчені досліджували протягом останнього століття. Витоки вчення про цей феномен лежать у дослідженнях депривації в дитячому віці (З. Матейчик, Н. Толстих, І. Фурманов, Н. Фурманова). Теоретико-методологічні засади цієї проблеми у психологічній науці сформували Н. Дмитріюк, Я. Гошовський, Н. Цумарева. Як соціально- педагогічну проблему депривацію розглядає О. Красницька, її соціально- психологічну характеристику дає О. Сидоренко. Фактори трансформації депривації в умовах пандемії коронавірусної хвороби вивчають А. Bland, Т. Matias, R. Silver. Однак питання тлумачення депривації та визначення її різновидів у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців потребує узагальнення.

Мета статті - з'ясувати сутність депривації, визначити особливості її впливу на особистість.

Виклад основного матеріалу

Історія вивчення проблеми психічного становлення індивіда в деприваційних умовах є досить тривалою. Протягом тривалого часу соціум не помічав цієї проблеми у зв'язку з відсутністю інтересу до питань «емоційного характеру», перевагою природничих методів, властивих психологічній науці XX століття. Проте соціально-економічні кризи, революції, війни вплинули на зміну пріоритетних напрямів досліджень у психології [8]. Суспільство спрямувало свій погляд на дітей-сиріт, роль сімейного виховання (зокрема материнського), комунікативну сферу індивіда, поставило в основу його унікальність [2].

Перші дослідження впливу депривації на людину проводилися саме в наведених вище напрямах. Якщо звернутися до словника, поняття «депривація» (від англ. deprivation) означає втрату або позбавлення [7]. У зарубіжних дослідженнях воно сприймається як втрата чогось, позбавлення у зв'язку з незадоволенням важливих потреб через відсутність джерел, що зрештою призводить до незворотних негативних наслідків [11]. У цьому разі йдеться про задоволення/невдоволення потреб саме у психічній сфері людини. Психологічний ефект депривації є негативним, починаючи від незначних змін в емоційній сфері, закінчуючи серйозними ураженнями характеру та інтелекту.

Сучасні вітчизняні вчені відзначають, що депривація здебільшого носить прихований характер, що відображається у введеному понятті «маскована депривація» [1; 5].

Для розуміння сутності депривації Н. Цумарева звертається до етимології слова. На думку дослідниці, первинне значення цієї лексеми походить від латинського «deprivatio», що означає втрату, позбавлення. Латинський корінь «privare» означає «відділяти», «відокремлювати» та лежить в основі англійських, іспанських і французьких слів, що перекладаються українською мовою як приватний, закритий, окремий. Префікс <Ле» у цьому разі передає зниження значення кореня, посилення та рух вниз (за аналогією до слова «депресія» - «придушення») [9]. Отже, етимологічний аналіз поняття демонструє, що депривація означає незадоволення потреб, що виникає в ситуації відокремлення людини від необхідних джерел їх задоволення та спричиняє негативні наслідки.

Для уточнення психологічного змісту поняття «депривація» Н. Цумарева проводить «аналогію між психічною та біологічною депривацією. Так, остання породжується недостатньою кількістю білків, вітамінів, кисню й спричиняє серйозні порушення в розвитку організму. Відповідно психічна депривація викликається недостатністю сенсорних стимулів, соціальних контактів, стійких емоційних зв'язків тощо. Але в обох випадках відбувається свого роду «голодування», результати якого проявляються в ослабленні, збідненні, появі захворювань, відхилень у функціонуванні організму й психіки» [9, с. 127].

Очевидно, навіть не зважаючи на зовнішньо сприятливе життєве середовище людина може відчувати внутрішній дискомфорт через незадоволення значущих для неї потреб, що в перспективі веде до виникнення невротичних станів. Водночас істинні причини порушень залишаються приховані як від навколишніх, так і від самої особистості [3; 4].

Визнання значущості проблеми депривації сприяє кращому розумінню її впливу на соціалізацію особистості. О. Красницька, розглядає депривацію як барєр у засвоєнні людиною соціальних ролей, формуванні властивостей і якостей, необхідних для адекватного сприйняття соціальної реальності [5, с. 28]. Водночас учена дає характеристику психічному стану особистості, яка зазнала деприваційного впливу. Зокрема він проявляється в підвищеній тривозі, почутті глибокої незадоволеності собою та своїм оточенням, життям, утратою соціальної активності, депресії її навіть проявами агресивності в поведінці[5, с. 26].

Отже, депривацію ми розглядаємо як неможливість особистості задовольняти власні потреби.

Спираючись на типи незадоволених потреб А. Мецлер виділив такі види депривації:

- соціальна депривація (депривація ідентичності) - неможливість освоїти автономну соціальну роль;

- емоційна депривація (депривація емоційного відношення) - неможливість вибудовувати емоційні зв'язки з будь-ким або закінчувати емоційні стосунки;

- когнітивна депривація (депривація значень) - неможливість регулювання/передбачення/розуміння подій, що відбуваються, через хаотичність зовнішнього середовища;

- сенсорна депривація, що виникає в разі зниження кількості сенсорної стимуляції [7].

У сучасній психологічній науці виділяють такі види депривації, як етична, економічна, освітня, екзистенційна та ін. [12]. На наш погляд, вагомою перешкодою у встановлені особистості є соціальна депривація відсутність/обмеження контактів індивіда із соціумом різного ступеня виразності.

Головною її причиною, на думку Р. Сілвер, є ізоляція. Зокрема дослідник описує такі її різновиди:

- вимушена (відірваність особистості від суспільства незалежно від його волі через обставини, що склалися);

- примусова (відокремлення соціумом людини незалежно від її бажань, часто всупереч);

- добровільна (дистанціювання особистості за її бажанням);

- добровільно-вимушена (спрямована на досягнення значущої для людини мети, щоб мінімізувати кількість звичних соціальних контактів) [12, с. 11].

Істотними факторами, що визначають наслідки впливу депривації на людину, є її вікові/гендерні особливості, рівень невротизації особистості, соціальна ситуація, фізичне здоров'я [3].

З іншого боку, вона може спричиняти погіршення пам'яті, перцепції, абстрактності мислення, концентрації уваги [9]. Також спостерігаються порушення орієнтування в часі, підвищення навіюваності, галюцинації, надмірне збудження, рухова активність, дратівливість, швидка стомлюваність, конфліктність, психосоматичні симптоми, тривога, страх, депресія, суїцидальні схильності та ін. [5].

У цілому дослідники виділяють кілька різновидів реагування на деприваційні умови:

- підвищення процесів порушення з фоновим почуттям пригніченості;

- зниження інтересу, апатія;

- заміна смакових та емоційних переваг на протилежні [6].

Учені відзначають, що у психіці можливі зміни в разі депривації навіть за умови постійної комунікації індивіда з обмеженим колом осіб [9]. Нетипові психічні реакції відзначаються в деприваційних умовах, зокрема емоційне напруження зростає й індивід може демонструвати неадекватну поведінку (наприклад, ув'язнений втікає при наближенні закінчення призначеного йому тюремного терміну) [12]. Доведено, що екстра та інтроверти по-різному переживають такі умови. Перші важче перенесуть сенсорну та соціальну депривацію, як і люди з істероїдною та демонстративною акцентуаціями [4]. Знання цих фактів важливе в разі проведення професійного відбору під час влаштування на роботу, що вимагає перебування в деприваційних умовах.

Як слушно резюмує Н. Цумарева, «на сучасному етапі проблема вивчення депривації не є завершеною та сталою. За результатами аналізу різних теоретичних підходів до неї можна узагальнити, що феномен депривації вивчався протягом таких періодів:

1. Емпіричний (поч. другої половини XIX ст. - 30-ті рр. XX ст.) - накопичення фактів щодо поняття без чіткого аналізу й систематизації його ототожнення з госпіталізмом, ізоляцією, відокремленням тощо.

2. Мобілізуючий (30-ті - 40-ві рр. XX ст.) - вивчення феномену психічної депривації в умовах несприятливих соціально-економічних умов життя людей.

3. Критичний (50-ті рр. XX ст.) - з'ясування причин виникнення депривації, зокрема в умовах сім'ї.

4. Експериментально-теоретичний (з 60-х рр. ХХ ст.) - вивчення взаємодії між організмом і соціальним середовищем в умовах депривації у групах у соціальних ситуаціях, за якими спостерігали та які контролювали.

5. Експериментально-практичний (із 70-х рр. ХХ ст. і донині) - виникнення потреби у створенні системи психологічної допомоги особам, які зазнали впливу деривації» [9, с. 126].

Висновки

1. Депривація є складним і багатоаспектним феноменом, що впливає на всі сфери життєдіяльності особистості, її психіку та стан. Вона являє собою неможливість задоволення людиною певних потреб. Серед основних видів депривації розрізняють соціальну, емоційну, когнітивну, сенсорну.

2. У нашому житті досить часто виникають умови, що сприяють виникненню депривації. Вони можуть з'явитися за зовні благополучних обставин і носити прихований характер, що ускладнить їхнє розпізнавання та корекцію.

3. Наслідки депривації для психічної діяльності людини переважно негативні, ступінь її впливу різний, індивідуальний і залежить як від вроджених якостей і якостей особистості, так і від актуального психічного та фізичного стану.

4. Можна запропонувати низку рекомендацій, що сприятимуть зниженню впливу депривації на психіку особистості, а саме: популяризація конструктивних способів вирішення конфліктних ситуацій, подолання переживання тривоги та страху; індивідуальна психологічна корекція, спрямована на зниження стурбованості, тривоги, страхів, рівня категоричного мислення; підвищення рівня критичного мислення; формування стійкої базисної структури образів і світу; накопичення позитивних установок, пошук особистісних ресурсів, екзистенційних смислів для роботи в деприваційних умовах, перебування в умовах ізоляції.

Література

1. Візнюк Ю. М. Самоприйняття як чинник розвитку соціальної ідентичності особистості в умовах сімейної депривації : автореф. дис. ... канд. психол. наук : 19.00.05. Сєвєродонецьк, 2018. 23 с.

2. Гошовський Я. Депривація простору як соціально-психологічна проблема. Психологічні перспективи. Випуск 7. 2005. С.102-110.

3. Дмитріюк Н. Д. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми депривації у психологічній науці. Актуальні проблеми психології. НАПН України, Інститут психології імені Г.С. Костюка. 2015. Т.12. Вип. 21. 114-124.

4. Дмитріюк Наталія Теоретичний аналіз феномену психічної депривації особистості дитини у психологічній науці. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/153584361.pdf (дата звернення: 9.05.2022)

5. Красницька О. В. Депривація як соціально-педагогічна проблема. Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Психолого-педагогічні науки. 2013. № 1. С. 24-28.

6. Матейчик З., Лангмейер Й. Психическая депривация в детском возрасте. Прага, 2006. 340 с.

7. Мецлер А. В. Социальная депривация как основной социальный дискурс вторичной социализации лиц с ментальными нарушениями в условиях стационарного учреждения. Социология. 2020. № 2. С. 153-159.

8. Сидоренко О. А. Соціально-психологічна характеристика феномена депривації. Теоретичні і прикладні проблеми психології: збірник наукових праць. 2010. № 5. С.81-85.

9. Цумарева Н.В. Теоретические подходы к исследованию феномена психической депривации. Международный научный институт «Educatio» : ежемесячный научный журнал. 2015. № 2 (9). Ч.6. С. 126-128.

10. Bland A.M. Existential Givens in the COVID-19 Crisis. Journal of Humanistic Psychology. 2020. № 60(5). P. 710-724.

11. Matias T., Dominski F.H., Marks D.F. Human needs in COVID-19 isolation. Journal of Health Psychology. 2020. № 25(7). P. 871-882.

12. Silver R.C. Surviving the trauma of COVID-19. Science. 2020. № 369. P. 11.

13. Tsumarieva N.V. Influence of the emotional deprivation on the level of frustration in children of primary grades. International Journal of Economics and Society. ICES Foundation, Memphis, USA. April 2015. Volume 1. Issue 1. Р. 220- 226.

References