Особливості самоповаги та самоприйняття як показників афективного компоненту самореалізації педагогічних працівників літнього віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна

Особливості самоповаги та самоприйняття як показників афективного компоненту самореалізації педагогічних працівників літнього віку

Людмила Московець здобувач наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 053 «Психологія»

Київ, Україна

Анотація

Матеріал статті присвячено дослідженню особливостей самоповаги та самоприйняття педагогічних працівників літнього віку, які продовжують здійснювати педагогічну діяльність та тих, які завершили реалізацію своїх посадових обов'язків. Відзначено, що самоповага та прийняття себе є складними і тривалими процесами, що відображають емоційно-ціннісне ставлення особистості. З'ясовано, що феномен самоповаги включає і задоволення собою, і прийняття людиною літнього віку себе такою, якою вона є, і позитивне ставлення до власної особистості на даному етапі життя, і віру в себе, і усвідомлення власної цінності, а також узгодженість між «Я»-реальним та «Я»-ідеальним. Установлено, що особистісна зрілість педагогічних працівників літнього віку визначається здатністю позитивно приймати себе. Самоприйняття є рушійною силою, яка спонукає до змін та зумовлює трансформацію особистості. З'ясовано, що прийняття себе передбачає не лише усвідомлення своїх сильних сторін та якостей, але і розуміння наявності в себе слабкостей, негативних властивостей. Акцентовано увагу, що самоповага та самоприйняття є фундаментальними інтегральними характеристиками особистості, які впливають на інтеграцію педагогічних працівників у літньому віці, передбачають прийняття свого «Я». Відзначено, що самоповагу та самоприйняття доцільно розглядати як показники афективного компоненту самореалізації педагогічних працівників літнього віку, які забезпечують схвалення чи несхвалення, прийняття своїх якостей, повагу до себе. Представлено результати дослідження рівня самоповаги та самоприйняття педагогічних працівників літнього віку. Виявлено, що середній рівень самоповаги та самоприйняття педагогічних працівників літнього віку, які працюють у закладах освіти та тих, які не працюють за фахом суттєво не відрізняється. Установлено, що педагогічні працівники літнього віку, які працюють, демонструють вищий рівень самоприйняття у порівнянні з тими, які завершили здійснювати педагогічну діяльність. За результатами дослідження самоповаги було виявлено більше з низьким рівнем самоповаги педагогів літнього віку, які не працюють у закладах освіти, ніж серед тих осіб даної вікової категорії, які працюють. Доведено, що педагогічні працівники літнього віку володіють здатністю до позитивного самоприйняття та демонструють самоповагу, що впливає на самореалізацію на даному етапі життя.

Ключові слова: самоповага, самоприйняття, самореалізація, афективний компонент самореалізації, педагогічні працівники літнього віку.

Abstract

Liudmyla Moskovets

PhD student in Psychology, Ivan Ziaziun Institute of Pedagogical and Adult Education, NAES of Ukraine, Kyiv, Ukraine,

FEATURES OF SELF-ESTEEM AND SELF-ACCEPTANCE AS INDICATORS OF THE EFFECTIVE COMPONENT OF SELF- REALIZATION OF OLDER TEACHERS

The article is devoted to the study of features of self-esteem and selfacceptance of older teachers who continue to teach and those who retired. It is noted that self-esteem and self-acceptance are complex and long-term processes reflecting the emotional and values-based attitude of the person. It was found that phenomenon of self-esteem includes self-satisfaction, self-acceptance by older person as they are, positive attitude toward their own personality at this stage of life, self-belief, awareness of self-worth, and consistency between the “real I” and the “ideal I”. It is establishe d that personal maturity of older teachers is determined by the ability to positively accept themselves. Self-acceptance is the driving force that encourages change and determines the transformation of the person. It was found that self-acceptance involves not only awareness of one's strengths and qualities, but also understanding of one's weaknesses and negative qualities. It is emphasized that self-esteem and self-acceptance are fundamental integral characteristics of the person, which affect the integration of older teachers and provide for the acceptance of their “I”. It is noted that self-esteem and selfacceptance should be considered as indicators of the affective component of selfrealization of older teachers, which provide approval or disapproval, acceptance of their qualities, and self-respect. The results of the study of level of self-esteem and selfacceptance of older teachers are presented. It is found that the average level of selfesteem and self-acceptance of older teachers who work in educational institutions and those who do not work in their specialty does not differ significantly. It is established that older working teachers demonstrate a higher level of self-acceptance compared to those who retired. The results of the self-esteem study show that low level of selfesteem was observed more among older teachers who do not work in educational institutions than among working teacher of this age group. It is proved that older teachers have the ability to positively accept themselves and demonstrate self-esteem, which affects self-realization at this stage of life.

Keywords: self-esteem, self-acceptance, self-realization, affective component of self-realization, older teachers.

Вступ

Постановка проблеми. Літній вік у житті педагогічних працівників виступає віковим етапом, під час якого вони можуть задовольнити свою потребу в самореалізації. На успішне здійснення цього процесу, гармонійний розвиток у старості впливає готовність особистості до змін, віра в себе та свої потенційні можливості, самоповага та прийняття себе. Саме вони зумовлюють специфіку самосвідомості, проявляються у різних особливостях поведінки. Важливими аспектами життєдіяльності особистості педагогічного працівника в період пізньої дорослості виступають самоповага та самоприйняття, які є показниками афективного компоненту самореалізації на даному віковому етапі. Ці феномени є характеристиками особистості як суб'єкта життєдіяльності та впливають на самоставлення в літньому віці. Вони забезпечують успішну інтеграцію, позначаються на рівні психологічного благополуччя, вливають на особистісне зростання, задоволеність життям.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Науковці розглядають феномени «самоповаги» та «самоприйняття» як складові самосвідомості. Проблема самоповаги перебувала у фокусі наукових пошуків У. Джемса, І. Кона, С. Куперсміта, О. Малихіної, А. Маслоу, К. Роджерса, Н. Шевченко та інших. Дослідженню питань самоприйняття приділяли увагу В. Балахтар, Ю. Візнюк, І. Гордієнко, В. Маралов, А. Маслоу, Г. Олпорт, А. Орлов, К. Роджерс, Н. Сарджвеладзе, Л. Сердюк, В. Столін та інші. У методиці «Самоактуалізаційний тест», яку адаптували Ю. Альошина, Л. Гозман, М. Загіка, М. Кроз на основі опитувальника особистісних орієнтацій Е. Шострома, шкали «самоповага» та «самоприйняття» включені до блоку «самоставлення». У дослідженнях учених (Д. Леонтьєва, С. Пантілєєва, В. Століна та інших) знаходимо висловлювання щодо самоприйняття як елементу самоставлення. Проблема самоставлення в літньому віці знайшла відображення у дослідженнях О. Крапівіна, О. Коваленко, О. Куришева, Т. Партико, О. Хомич та інших. О. Кісельова, С. Рогожнікова опікувалися проблемою самоприйняття педагогів. Проте поза увагою залишається питання самоповаги та самоприйняття педагогічних працівників літнього віку.

Метою статті є порівняння особливостей самоповаги та самоприйняття педагогічних працівників літнього віку, які продовжують займатися педагогічною діяльністю, та тих, які завершили виконання професійних функцій.

Виклад основного матеріалу

Самоповага та прийняття літньою людиною себе, свого віку, свого статусу є складним і довготривалим процесом. Адекватна самооцінка особистості, задоволеність собою сприяють покращенню самоповаги. На відміну від самооцінки, яка виступає пізнавальним утворенням, самоповага відображає цілісне емоційно-ціннісне ставлення.

Дослідницький інтерес до проблеми самоповаги спостерігаємо у працях У. Джемса. Науковець пропонує розглядати самооцінку у двох модусах: самозадоволенні та невдоволенні собою [1, с. 86]. У. Джемс вважав, що самоповага визначається співвідношенням наших дієвих здібностей до потенційних. Самоповага пропорційна успіху людини і обернено пропорційна рівню домагань (самоповага = успіх / домагання) [1, с. 91].

В ієрархії потреб А. Маслоу вказує на наявність у людини потреби в самоповазі, яку він поділяє на два типи: самоповага та повага інших. На думку науковця, перший тип включає компетентність, упевненість, досягнення, незалежність та свободу, а другий - престиж, визнання, репутацію, статус, оцінку та прийняття. Якщо мова йде про самоповагу, то для людини важливо знати, що вона є гідною особистістю, яка здатна виконувати завдання та вимоги, які висуває життя. У випадку поваги інших для особистості важливо знати: те, що вона робить, визнається й оцінюється іншими, значимими для неї людьми [2, с. 493].

А. Маслоу вважає, що задоволення потреби у самоповазі зумовлює почуття впевненості в собі, гідності та усвідомлення того, що людина є потрібною та корисною в цьому світі. Тоді як фрустрація цих потреб призводить до неповноцінності, слабкості, пасивності та залежності, втрати смислу, почуття спустошеності [2, с. 493]. Учений зауважує, що здорова самоповага базується на заслуженій повазі інших, а не на славі, соціальному статусі, лестощах [2, с. 493].

І. Кон зазначає, що термін «самоповага» в повсякденному спілкуванні, а часто і в наукових джерелах, пов'язується із задоволенням собою, і прийняттям себе, і усвідомленням власних переваг, і позитивним ставленням до себе, і узгодженістю свого «Я»-реального та «Я»-ідеального [3, с. 100]. Науковець у тлумаченні поняття «самоповага» спирається на погляди С. Куперсміта, згідно з яким «самоповага виражає установку схвалення або несхвалення і вказує, у якій мірі індивід вважає себе здібним, значимим, успішним і гідним; цей феномен виступає особистісним ціннісним судженням, що виражається в установках індивіда по відношенню до себе» [3, с. 100]. На думку О. Капустюк, Пастушенко, самоповага виступає як певне інтегральне особистісне утворення, що є одночасно рушійною силою «Я», її активної сторони і способу співвіднесеності із соціальним світом, іншими людьми [4, с. 119]. Н. Шевченко розглядає самоповагу як «стійку рису або ставлення індивіда до себе, яке виявляється в почуттях схвалення або несхвалення на свою адресу, або як судження про власну значимість, які виявляються в настановах індивіда» [5, с. 23]. О. Малихіна трактує даний феномен як «особистісне утворення, що є емоційно-ціннісною складовою самосвідомості та виявляється в позитивному ставленні до себе, прийняття себе, визнанні власної соціальної та людської цінності, обумовлюється рівнем домагань і досягнень власних цілей» [6, с. 47].

З-поміж характерних особливостей осіб із високою самоповагою І. Кон виділяє віру людини в себе, у те, що вона здатна подолати свої недоліки; для неї характерна задоволеність своїм життям; самостійність; стійкість до навіювання; здатність приймати оточуючих такими, якими вони є; упевненість у собі, яку не варто плутати із самовпевненістю, зазнайством. Люди з низьким рівнем самоповаги дуже чутливі, схильні хворобливо реагувати на критику, сміх, також їм притаманне хвилювання через думки про них оточуючих, неуспіх у роботі чи недоліки у собі; такі особи схильні до самоізоляції, депресії, почуття самотності, неповноцінності; для них характерне уникнення суспільного життя, керівних посад, низький рівень соціальної активності; вони демонструють зануреність у мрії [3, с. 101].

Розвиток самоповаги може зумовлюватися різними чинниками. Мотивом самоповаги, із погляду Г. Каплан, є особистісна потреба максимізувати переживання позитивних і мінімізувати переживання негативних установок по відношенню до себе [3, с. 101]. На формування самоповаги особистості, на думку К. Хорні, впливають два важливі фактори: усвідомлення того, що можливість щастя суворо обмежена, тільки невелика частина людей здатна досягнути успіху; а також врахування впливу випадкових обставин на успіх чи неуспіх. Дослідниця вважає, що тією мірою як ці фактори не враховуються в загальній оцінці успіху чи невдачі, вони ставлять людину в збитковий стан, який впливає на її самоповагу [7, с. 428].

І. Кон, залежно від цілісної самооцінки себе як особистості або окремих соціальних ролей, виділяє два види самоповаги: загальну і специфічну. Загальна самоповага виявляється в усіх сферах життєдіяльності, тоді як специфічна стосується конкретної діяльності (навчальної, професійної) [3, с. 100]. Е. Десі та Р. Райан розрізняють умовну та істинну самоповагу. Науковці вважають, що люди, для яких характерна умовна самоповага, дуже залежать від зовнішньої оцінки, вони прагнуть виправдати очікування оточуючих. У той час як істинна самоповага є більш стабільною, тому що не залежить від специфічних досягнень. Люди з істинною самоповагою володіють певними цінностями, мають цілі, успіх у досягненні та реалізації яких приносить їм задоволення та радість, а невдачі супроводжуються розчаруванням, але не викликають сумніву їх цінності як особистості [8, с. 67].

І. Бех зауважує, що не варто змішувати високу самоповагу з зарозумілістю, зазнайством, адже людина з високою самоповагою вірить у себе, а не вважає себе кращою від інших [9, с. 164].

Дж. Крокер вважає, що в одних людей самоповага базується на компетентності, а в інших - на схваленні або несхваленні з боку оточуючих людей [8, с. 67]. Науковець у своїй концепції самоповаги виділяє сім областей, на успіхах у яких базується самоповага: академічна успішність, схвалення інших, успіх в умовах конкуренції, підтримка сім'ї, зовнішність, любов Бога, моральні норми [8, с. 68].

Самоповага особистості пов'язана із рівнем задоволеності життям. І. Кон зазначає, що люди із високою самоповагою значно більше задоволені життям, а при низькому показнику відмічається схильність до депресії [10, с. 289].

Психологічне функціонування в літньому віці тим краще, чим вищий рівень самоповаги і задоволеність життям [11, с. 137]. І. Кон вважає, що низька самоповага характерна лише для тих людей літнього віку, які вважають себе невдахами або які потрапили в особливо несприятливі соціальні умови, почувають себе покинутими, безпомічними, нікому не потрібними [10, с. 223].

Отже, здатність людини до самоповаги впливає на її шанобливе ставлення до оточуючих. Із розвитком самоповаги в особистості може підвищуватися і самооцінка. Самоповага особистості є рушійною силою розвитку «Я» та передбачає задоволення собою та життям, прийняття себе, наявність почуття власної гідності, позитивне ставлення до себе, усвідомлення цінності власної особистості, віру в себе, узгодженість свого «Я» реального та «Я» ідеального.

Окрім наявності самоповаги, зрілість особистості визначається також здатністю до позитивного самоприйняття. Г. Олпорт даний феномен розглядає як критерій зрілої особистості, що характеризується позитивним уявленням про себе та здатністю терпимо ставитися як до явищ, які викликають розчарування та роздратування, так і до власних недоліків, при цьому внутрішньо не озлоблюючись та не перетворюючись у жорстоку людину [2, с. 288].

З-поміж характеристик самоактуалізованої особистості А. Маслоу виокремлює ознаку, що передбачає прийняття людиною себе такою, якою вона є. Означена характеристика проявляється у тому, що особи позитивно приймають свою фізіологічну природу, біологічні процеси (зокрема старіння), радіють життю, натомість вони не дуже критичні до власних недоліків і слабкостей; не мають надмірного почуття провини, сорому, тривоги; демонструють самоприйняття на фізіологічному рівні [2, с. 515].

К. Роджерс зазначає, що людям властива потреба позитивно приймати себе, потреба в позитивній увазі до себе з боку інших значимих осіб, яка з'являється у процесі порівняння своїх переживань із задоволенням чи незадоволенням цієї потреби. [2, с. 542]. Учений висловлює думку про те, що при наявності у людини самоприйняття в неї проявляється почуття прийняття, поваги та цінності інших осіб [2, с. 561].

Столін приходить до висновку, що самосвідомість виявляється у ставленні до себе, ставленні до іншої людини та в очікуваному ставленні оточуючих. Він вважає, що самоприйняття є складовою самоставлення і залежить від самопочуття на рівні організму, соціального визнання на індивідуальному рівні, здатності до самореалізації на особистісному рівні активності людини як суб'єкта. Науковець виділяє три вектори емоційно-ціннісного ставлення людини: симпатії - антипатії, поваги - неповаги, близькості - віддаленості свого «Я»[12].

Ю. Візнюк встановила, що самоприйняття проявляється на рівні позитивного ставлення до себе, що передбачає прийняття свого «Я» [13, с. 64]. На думку В. Маралова, самоприйняття є важливою ланкою у структурі особистості, що саморозвивається. Науковець зазначає, що самоприйняття досліджується як заключний етап роботи самопізнання і початковий - саморозвитку. Феномен самоприйняття він трактує як «визнання в собі позитивного і негативного, сильного і слабкого, вираження міри близькості до себе на основі самоототожнення, що виникає на основі знань про себе, детального аналізу сильних і слабких якостей, їх оцінки та позитивного емоційного ставлення навіть до тих властивостей, які людина відносить до слабкостей» [14, с. 209].

Яремчук зазначає, що прийняття себе передбачає і прийняття свого прагнення до змін та неперервність процесу змін, що може бути поштовхом до змін і трансформації людини. Самоприйняття розглядається як процес змін та призводить до змін в людині, які пов'язані з відкриттям своїх якостей, розширенням спектру переживань та знаходженням нового сенсу [14, с. 209].

А. Орлов виділяє самоприйняття і неприйняття. При цьому мова йде про прийняття чи неприйняття себе уже не як особистості, а як істинного суб'єкта життя, який існує незалежно від будь-яких соціальних норм, стереотипів, ціннісних систем. Динаміку змісту на межі між особистістю і сутністю характеризують важливі психологічні феномени: феномени істинного (самоприйняття) і хибного самоототожнення (неприйняття). Сутність і особистість - це різні психічні інстанції. Особистість виникає і формується в області предметного змісту, а сутність локалізована на суб'єктивному полюсі суб'єкт-об'єктної взаємодії. Особистість живе в плані феноменів, існування; сутність незмінно перебуває в плані буття, це внутрішнє «Я» [15, с. 76].

Хибне ототожнення відбувається тоді, коли людина ототожнює себе з тим чи іншим особистісним утворенням, із тією чи іншою соціальною роллю, маскою. Водночас істинне самоототожнення передбачає відмову від будь-яких особистісних самовизначень та самоототожнень, постійне усвідомлення того, що сутність може мати різні ролі, але ніколи не зводиться до них, так чи інакше проявляє себе в них. Істинне самоототожнення означає внутрішню роботу по самодослідженню, пошук відповіді на запитання «Хто я?» [15, с. 80].

Аналізуючи погляди науковців на феномен самоприйняття виокремимо фактори, які впливають на цей процес у літньому віці: стан здоров'я; ставлення рідних і близьких (від турботи, піклування про них до очікування отримати спадок); переживання почуття потрібності, корисності, значимості (непотрібності, некорисності); ставлення суспільства до літньої людини, що проявляється в розмірі пенсії, наявності пільг; зовнішні та внутрішні чинники для реалізації себе в умовах зміни діяльності; оцінка та самооцінка раніше здійсненої діяльності; ставлення до свого минулого, сьогодення та майбутнього, що пов'язане або з переоцінкою цінностей, або зациклення на старих цінностях, або з переходом на примітивну систему цінностей.

Особливості самоприйняття педагогічних працівників та взаємодію даного феномену з самовдосконаленням вивчала С. Рогожнікова. Відповідно до заданого критерію дослідниця виокремила чотири типи:

1. й тип самоактуалізаційний - із високим рівнем самоприйняття та вираженою тенденцією до самовдосконалення;

2. й тип самодостатній - характеризується високим рівнем самоприйняття та помірною тенденцією до самовдосконалення;

3. й тип, який прагне до самоствердження - проявляється відносно низьким рівнем самоприйняття у поєднанні з вираженою тенденцією до самовдосконалення;

4. й тип, внутрішньоконфліктний тип - демонструє низький рівень самоприйняття та невиражену тенденцію до самовдосконалення [16, с. 393].

О. Кісельова, досліджуючи самоприйняття викладачів закладів вищої освіти, доводить, що цей феномен виступає фактором детермінації навчальної мотивації студентів [16, с. 391].

О. Коваленко, Л. Хомич, порівнюючи особливості самоставлення літніх осіб, установили, що особи з вищою освітою мають вищі рівні самовпевненості, самокерівництва, відображеного самоставлення, самоцінності та нижчий рівень внутрішньої конфліктності в порівнянні з представниками даної вікової категорії з середньою освітою [17, с. 20]. Т. Партико виявила, що майже кожний третій представник пенсійного віку демонструє яскраво виражене позитивне самоставлення, при чому показники працюючих та непрацюючих осіб не відрізняються, крім самовпевненості. Дослідниця вказує, що працевлаштовані пенсіонери проявляють більшу впевненість, енергійність, самостійність, вони більше задоволені життям завдяки можливості здобувати новий досвід та здатності до самореалізації. Пенсіонери з позитивним самоставленням, не залежно від працевлаштованості, встановлюють взаємини з іншими завдяки високій саморегуляції. Непрацевлаштованим особам літнього віку в цьому також допомагає самоповага. Т. Партико доводить, що самовпевненим як працевлаштованим, так і непрацевлаштованим пенсіонерам із середньовираженим позитивним самоставленням легше налагодити позитивні взаємовідносини, у той час як непрацюючим легше досягнути цього тоді, коли вони поважають себе та не є надмірно відвертими у стосунках [18, с. 64].

Виходячи із вище викладеного, ми пропонуємо розглядати самоповагу та самоприйняття як показники афективного компоненту самореалізації педагогічних працівників літнього віку, які забезпечують схвалення чи несхвалення, прийняття своїх якостей, повагу до себе.

Для виявлення особливостей самоповаги та самоприйняття літніх педагогічних працівників залежно від продовження здійснення педагогічної діяльності чи її завершення було проведено дослідження за допомогою методики «Самоактуалізаційний тест» (Ю. Альошина, Л. Гозман, М. Загіка, М. Кроз) [19], до уваги бралися шкали «самоповаги» та «самоприйняття», які складають блок «самоставлення». У дослідженні взяли участь 213 педагогів літнього віку, із них 116 осіб продовжують працювати за фахом, а 97 респондентів належать до категорії педагогічних працівників літнього віку, які завершили здійснювати педагогічну діяльність. Середній вік залучених до дослідження респондентів складає 64 роки, середній стаж педагогічної діяльності - 37 років. У обох групах є представники жіночої і чоловічої статі. Демографічні характеристики досліджуваних педагогів представлені в таблиці 1.

Таблиця 1 Демографічні характеристики досліджуваних педагогічних працівників літнього віку

У результаті проведеного дослідження встановлено середні значення за показниками самоповаги та самоприйняття у педагогів літнього віку. У педагогічних працівників літнього віку, які працюють, середнє значення самоповаги складає 8,24, а самоприйняття - 9,97. У літніх педагогів, які не працюють у закладах освіти, середнє значення самоповаги складає 7,7, а самоприйняття - 9,58. Ці показники за двома шкалами є середньовираженими. Порівняння середніх значень дозволяє стверджувати, що більше поважають та сприймають себе педагогічні працівники літнього віку, які працюють у закладах освіти, ніж ті, хто завершив здійснювати педагогічну діяльність.

Показники рівня вираженості самоповаги педагогічних працівників літнього віку наведено на рис.1.

Рис.1. Рівень самоповаги педагогічних працівників літнього віку

У літніх педагогічних працівників, незалежно від включеності у педагогічну діяльність, переважає середній рівень самоповаги. При порівнянні результатів дослідження виявлено, що середній рівень більше виражений у літніх педагогів, які продовжують працювати за фахом (61,2%), ніж у тих, які не працюють у закладах освіти на даному віковому етапі (51,55%). Такі показники вказують на поверхневе чуттєве ставлення до себе, до своїх душевних процесів, до власних потенційних можливостей. Середній рівень самоповаги виявляється у помірній суспільній активності та недостатній самоцінності власної особистості. Досліджувані з таким рівнем самоповаги, реалізуючи себе в літньому віці, розуміють свої чесноти, але не здатні в повній мірі усвідомити, наскільки вони можуть бути корисними, потрібними, значимими для інших, а тому не завжди переживають внутрішню гармонію.

Високий рівень самоповаги як емоційно-ціннісного ставлення виявлено у 21,55% педагогічних працівників літнього віку, які працюють, та в 21,65% педагогів, які завершили працювати у закладах освіти. Для них характерне стійке чуттєве позитивне ставлення до себе, своїх успіхів, до реалізації власних потенційних здібностей. Досліджувані з високим рівнем самоповаги мають чітке уявлення про себе, про власну особистість, вони розуміють свої реальні переваги та недоліки, здатні підтримувати стосунки з оточуючими, прагнуть до суспільної активності. Загалом такі педагоги літнього віку емоційно задоволені собою, своїми успіхами, перебувають у гармонії з собою та оточуючими, відкриті до взаємодії з іншими. Вони усвідомлюють свою цінність, свої чесноти, свою потрібність, корисність для значимих людей; переконані у власній самоцінності.

У 17,25% педагогічних працівників літнього віку, які працюють, та 26,8% педагогів даної вікової категорії, які не працюють у закладах освіти виявлено низький рівень самоповаги, що супроводжується переживанням негативних емоцій стосовно власної особистості, недооцінюванням свого потенціалу. Такі досліджувані дуже чутливі та вразливі, для них важливою є думка оточуючих. Часто почувають себе самотніми, нікому непотрібними, зневіреними у власних силах та можливостях. Низький рівень самоповаги супроводжується розривом емоційних стосунків з іншими, провиною, каяттям, соромом, образами, злістю.

Причини недостатньої самоповаги педагогічних працівників літнього віку можуть бути зумовлені об'єктивними умовами життя, впливом оточення, незадовільними міжособистісними стосунками з іншими, відсутністю психологічного ресурсу, низьким рівнем психологічного благополуччя, заниженою самооцінкою, нездатністю розв'язати вікову кризу, ускладненнями процесу соціалізації та адаптації до літнього віку, нездатністю прийняти свій вік, реалізувати свій особистісний потенціал.

Показники рівня вираженості самоприйняття педагогічних працівників літнього віку наведено на рис.2.

Рис.1. Рівень самоприйняття педагогічних працівників літнього віку

Більшість педагогічних працівників літнього віку, які працюють (65,2%), та тих, які не працюють (65,98%), мають середній рівень самоприйняття, володіють досить критичним ставленням до власної особистості. У таких досліджуваних спостерігається коливання між позитивними та негативними емоціями. Залежно від успіхів може проявлятися піднятий настрій, а при неуспіху виникають негативні емоції, невдоволеність собою. Спостерігається баланс між самоповагою та самоприниженням. Відсутнє беззаперечне прийняття свого життєвого шляху, на даному віковому етапі знижується впевненість, віра у свої сили. Літні педагогічні працівники з таким рівнем самоприйняття недостатньо задоволені собою та своїми досягненнями, у них посилюється тривожність та невпевненість у власних можливостях.

Більше не приймають себе (мають низький рівень самоприйняття) на даному віковому етапі педагогічні працівники, які не працюють у закладах освіти (26,8%), ніж ті, які продовжують займатися педагогічною діяльністю (24,14%). Такі літні педагоги демонструють незадоволеність своїми рисами, віковими змінами, рівнем досягнень. Для них характерне переважання негативних емоцій щодо себе, акцентування уваги на слабких якостях, неуспіхах, самоприниження. Такі досліджувані не приймають себе як особистість та демонструють незадоволення своїм віком. Вони прагнуть бути іншими, не такими, якими є насправді, відповідно до своїх вікових та індивідуальних особливостей.

Позитивно до себе ставляться більше педагогічні працівники літнього віку, які працюють (10,34%), у порівнянні з тими, хто не працює у закладах освіти (7,22%). У таких досліджуваних із високим рівнем самоприйняття переважають позитивні емоції стосовно себе, вони приймають свої вікові зміни, позитивно ставляться до себе як у ситуації успіху, так і у випадку невдач, що пов'язано із здатністю адекватно оцінювати власні сильні та слабкі сторони. Такі педагогічні працівники при допущених життєвих помилках роблять висновки і рухаються далі. Високий рівень самоприйняття виявляється в емоційній відкритості до інших, у задоволеності собою, своїм життєвим шляхом, рівнем реалізації своїх потенційних здібностей.

Аналізуючи результати дослідження за шкалою самоприйняття, варто зауважити, що вищий показник низького рівня та нижчий високого у педагогічних працівників літнього віку, які не працюють, у порівнянні з тими, хто продовжує працювати у закладах освіти, може бути зумовлений неприйняттям вікових змін, нездатністю знайти своє місце в соціумі за межами професійної діяльності, труднощами у реалізації особистісного потенціалу в умовах зміни діяльності.

Достовірність отриманих даних була перевірена за допомогою X-критерію Колмогорова-Смірнова. Ця перевірка показала, що розподіл не є нормальним (значення більше ніж 0,01). Тому подальшу статистичну обробку даних у незалежних вибірках ми здійснювали за допомогою непараметричного и-критерію Манна-Уітні. Результати статистичної обробки представлені в таблиці 2.

Таблиця 2 Статистична обробка результатів дослідження

Зважаючи на отримані дані застосування статистичних критеріїв, встановлено, що в незалежних вибірках результати рівня самоповаги та самоприйняття у педагогічних працівників літнього віку, які працюють, та тих педагогів, які не працюють в літньому віці не залежать від критерію праці. педагогічний літній самоповага самоприйняття

Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок

Самоповага та самоприйняття є важливими показниками самореалізації педагогічних працівників літнього віку, які втілюються у вигляді емоційно-ціннісного ставлення особистості у процесі опредметнення свого особистісного потенціалу. Ці феномени відображають схвалення або несхвалення особистості, задоволення чи незадоволення від процесу самореалізації. Вони можуть або сприяти, або перешкоджати реалізації потенційних можливостей. Такі утворення допоможуть педагогічному працівнику літнього віку досягнути акме як результату самореалізації, коли літній педагог здатний приймати себе як унікальну, неповторну зрілу особистість, що володіє сформованим чітким уявленням про себе як цінність та має свою індивідуальну траєкторію життєвого шляху. Самоповага та самоприйняття є фундаментальними інтегральними характеристиками особистості, які впливають на інтеграцію педагогічних працівників у літньому віці, передбачають прийняття свого «Я».

Виявлено, що середній рівень самоповаги та самоприйняття педагогів літнього віку, які працюють, і тих, які не працюють у закладах освіти, суттєво не відрізняється. 51% педагогічних працівників літнього віку, які не працюють, продемонстрували середній рівень самоповаги. Більше 60% респондентів, які працюють, виявляють середній рівень самоповаги. Проте варто вказати, що педагогічні працівники, які не працюють, більше недооцінюють свій потенціал, проявляють більш негативне ставлення до своєї особистості у порівнянні з тими, які продовжують працювати. У педагогів літнього віку, які працюють, було встановлено вищий рівень сприймання себе, свого віку, ніж у тих, які не працюють. Невдоволених педагогів собою, своїм життям, що супроводжується негативним самоприйняттям, більше з-поміж непрацюючих респондентів, хоча відсоток досліджуваних у категорії педагогів, які працюють, також є високим.

Виявлено, що педагогічні працівники літнього віку можуть позитивно приймати себе, виявляти повагу до власної особистості не залежно від того, чи вони продовжують здійснювати педагогічну діяльність, чи ні.

Педагогічні працівники літнього віку, які приймають себе та позитивно до себе ставляться, усвідомлюють, що літній вік є віком змін, яких не можливо уникнути, вони здатні позитивно приймати свій вік. Тому на даному етапі життя важливо навчитися приймати ці зміни, прагнути відкривати в собі нові якості, здібності, реалізовувати свій особистісний потенціал. Позитивне самоприйняття та наявність самоповаги допоможе педагогічним працівникам літнього віку здійснити себе не лише в професійній діяльності, айв умовах зміни виду діяльності знайти такі сфери, які спонукатимуть до саморозвитку. Самоповага та самоприйняття як показники афективного компоненту самореалізації впливатимуть на результативність цього процесу, активність педагогів на даному віковому етапі, допоможуть відчути себе потрібними, корисними, знайти новий смисл свого існування, підтримати цінність власної особистості, спонукатимуть до особистісного зростання, зумовлюватимуть задоволеність життям та психологічне благополуччя.

Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо у встановленні взаємозв'язку між рівнями самоповаги, самоприйняття та рівнем задоволеності життям у педагогічних працівників літнього віку.

Література

1. Джемс У. Психология / Под ред. Л. А. Петровской. - М.: Педагогика, 1991. - 368 с.

2. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб: Питер, 2003. - 608 с.

3. Кон И. С. Психология ранней юности / И. С. Кон. - М.: Просвещение, 1989. - 255 с.

4. Капустюк О. М. Дослідження структурних компонентів самодетермінації особистості / О. М. Капустюк, В. С. Пастушенко // Психологічні чинники самодетермінації особистості в освітньому просторі: монографія; за ред. С. Д. Максименка. - Кіровоград: Імекс- ЛТД, 2013. - С. 111-134.

5. Шевченко Н. Ф. Теоретичні підходи до розуміння поняття «самоповага» в історичному поступі психологічного знання / Н. Ф. Шевченко // Наука і освіта. - 2015. - №11-12. - С. 19-25.

6. Малихіна О. А. Психологічні умови формування самоповаги у студентів вищих навчальних закладів: дис. ... канд. псих. наук: 19.00.07 / О. А. Малихіна. - Київ: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2021. - 292 с.

7. Роменець В. А. Історія психології ХХ століття: навч. посібник / В. А. Роменець, І. П. Маноха. - К.: Либідь, 2003. - 992 с.

8. Лункина М. В. Трансформация представлений о связи различных параметров самоуважения с психологическим благополучием: от уровня самоуважения к его основаниям / М. В. Лункина // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. - 2017. - №3. - С. 60-75.

9. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: науково-метод. посібник / І. Д. Бех. - К.: ІЗМН, 1998. - 204 с.

10. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее самосознание / И. С. Кон. - М.: Политиздат, 1984. - 335 с.

11. Бороздина Л. В. Особенности самооценки в позднем возрасте / Л. В. Бороздина, О. Н. Молчанова // Психология старости и старения: хрестоматия: учеб. пособие для студ. психол. фак. высш. учеб. заведений / Сост. О. В. Краснова, А. Г. Лидерс. - Москва: Издательский центр «Академия», 2003. - С. 135-149.

12. Столин В. В. Самосознание личности [Электронный ресурс] / В. В. Столин. - М.: МГУ, 1983. - 286 с. - Режим доступа: http://psylib.org.ua/books/stolv01/txt07.htm

13. Візнюк Ю. М. Самоприйняття як чинник розвитку соціальної ідентичності особистості в умовах сімейної депривації: дис. ... канд. псих. наук: 19.00.05 / Ю. М. Візнюк. - Сєвєродонецьк: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, 2018. - 260 с.

14. Яремчук С. В. Проблема принятия себя в юношеском возрасте / С. В. Яремчук // Известия Сочинского государственного университета. - 2012 - №4(22). -С. 207-212.

15. Орлов А. Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики: учеб. пособие для студ. психол. фак. вузов [Электронный ресурс] / А. Б. Орлов. - Москва: Издательский центр «Академия», 2002. - 272 с. - Режим доступа: https://pedlib.ru/Books/7/0102/7_0102-79.shtml#book_page_top

16. Киселева Е. П. Самопринятие преподавателя вуза как фактор детерминации направленности учебной мотивации студентов. / Е. П. Киселева // Педагогика и психология, теория и методика обучения. Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. - 2008. - №60. - С. 391-398.

17. Хомич Л. О. Особливості самоставлення літніх осіб з різним рівнем освіти / Л. О. Хомич, О. Г. Коваленко // Хуманитарни Балкански изследвания. - 2018. - №1. - С. 17-20.

18. Партико Т. Б. Самоставлення осіб пенсійного віку: порівняльний аналіз працевлаштованих та непрацевлаштованих / Т. Б. Партико // Практична психологія та соціальна робота. - 2014. - №12. - С. 59-65.

19. Самоактуализационный тест - САТ [Электронный ресурс] / автори Ю. О. Альошина, Л. Я. Гозман, М. В. Загика, М. В. Кроз. - Режим доступа: http://psychologis.com.ua/-1-666.htm

References

1. James, W. (1991). Psikhologiia [Psychology]. L. A. Petrovskaia (Eds.). Moscow: Pedagogika [in Russian].

2. Hell, L. & Zigler, D. (2003). Teorii lichnosti [Personality Theories]. Sankt-Peterburg: Piter [in Russian].

3. Kon, I. S. (1989). Psikhologiia rannei iunosti [Psychology of early adolescence]. Moscow: Prosveshchenie [in Russian].

4. Kapustiuk, O. M., Pastushenko, V. S. (2013). Doslidzhennia strukturnykh komponentiv samodeterminatsii osobystosti [Research of structural components of self-determination of personality]. S. D. Maksymenko (Eds.). Psykholohichni chynnyky samodeterminatsii osobystosti v osvitnomu prostori. - Psychological factors of self-determination ofpersonality in educational space. (pp. 111-134). Kirovohrad: Imeks-LTD [in Ukrainian].

5. Shevchenko, N. F. (2015). Teoretychni pidkhody do rozuminnia poniattia «samopovaha» v istorychnomu postupi psykholohichnoho znannia [Theoretical approaches to understanding the concept of "self-esteem" in the historical progress of psychological knowledge]. Nauka i osvita - Science and Education, 11-12, 19-25 [in Ukrainian].

6. Malykhina, O. A. (2021). Psykholohichni umovy formuvania samopovahy u studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv [Psychological conditions for the formation of self-esteem in students of higher educational institutions]. Candidate's thesis. Kyiv: Natsionalnyi pedahohichnyi universytet imeni M. P. Drahomanova [in Ukrainian].

7. Romenets, V. A., Manokha, I. P. (2003). Istoriiapsykholohii KhKh stolittia [History of psychology of the twentieth century]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

8. Lunkina, M.V. (2017). Transformatciia predstavlenii o sviazi razlichnykh parametrov samouvazheniia s psikhologicheskim blagopoluchiem: ot urovnia samouvazheniia k ego osnovaniiam [Transformation of ideas about the relationship of various parameters of self-esteem with psychological wellbeing: from the level of self-esteem to its foundations]. Vestnik Moskovskogo universiteta. Seriia 14. Psikhologiia - Moscow University Bulletin. Series 14. Psychology, 3, S. 60-75 [in Russian].

9. Bekh, I. D. (1998). Osobystisno zoriientovane vykhovannia [Personality-centered Education]. Kyiv: IZMN [in Ukrainian].

10. Kon, I. S. (1984). Vpoiskakh sebia. Lichnost i ee samosoznanie [In search of oneself. Personality and its self-consciousness]. Moscow: Politizdat, [in Russian].

11. Borozdina, L. V., Molchanova, O. N. (2003). Osobennosti samootcenki v pozdnem vozraste [Features of self-esteem at a late age]. O. V. Krasnova, A. G. Liders (Eds.). Psikhologiia starosti i stareniia - Psychology of old age and aging. (pp. 135-149). Moscow: Izdatelskii tcentr «Akademiia» [in Russian].

12. Stolin, V. V. (1983). Samosoznanie lichnosti [Self-consciousness of individual]. Moscow: MGU. Retrieved from http://psylib.org.ua/books/stolv01/txt07.htm [in Russian].

13. Vizniuk, Yu. M. (2018). Samopryiniattia yak chynnyk rozvytku sotsialnoi identychnosti osobystosti v umovakh simeinoi depryvatsii [Self-acceptance as a factor in the development of social identity of the individual in terms of family deprivation]. Candidate's thesis. Sievierodonetsk: Skhidnoukrainskyi natsionalnyi universytet imeni Volodymyra Dalia [in Ukrainian].

14. Iaremchuk, S. V. (2012). Problema priniatiia sebia v iunosheskom vozraste [The problem of self-acceptance among youth]. Izvestiia Sochinskogo gosudarstvennogo universiteta - Proceedings of the Sochi State University, 4(22), 207-212 [in Russian].

15. Orlov, A. B. (2002). Psikhologiia lichnosti i sushchnosti cheloveka: paradigmy, proektcii, praktiki [Psychology of personality and human essence: paradigms, projections, practices]. Moscow: Izdatelskii tcentr «Akademiia». Retrieved from https://pedlib.ru/Books/7/0102/7_0102- 79.shtml#book_page_top [in Russian].

16. Kiseleva, E. P. (2008). Samopriniatie prepodavatelia vuza kak faktor determinatcii napravlennosti uchebnoi motivatcii studentov [Self-acceptance of a university teacher as a factor in determining the orientation of students' educational motivation]. Pedagogika i psikhologiia, teoriia i metodika obucheniia. Izvestiia Rossiiskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo universiteta im. A.I. Gertcena - Pedagogy and psychology, theory and teaching methods. Proceedings of the Russian State Pedagogical University named after A.I. Herzen, 60, 391-398 [in Russian].

17. Khomych, L. O., Kovalenko, O. H. (2018). Osoblyvosti samostavlennia litnikh osib z riznym rivnem osvity [Features of self-assessment of older people with different levels of education]. Khumanytarny Balkansky yzsledvanyia - Humanitarian Balkan Studies, 1, 17-20 [in Ukrainian].

18. Partyko, T. B. (2014). Samostavlennia osib pensiinoho viku: porivnialnyi analiz pratsevlashtovanykh ta nepratsevlashtovanykh [Self-assessment of persons of retirement age: a comparative analysis of employed and unemployed]. Praktychna psykholohiia ta sotsialna robota - Practical psychology and social work, 12, 59-65 [in Ukrainian].

19. Aloshina, Iu. O., Gozman, L. Ia., Zagika, M. V., Kroz, M. V. (n.d.). Samoaktualizatcionnyi test - SAT [Self-actualization test - SAT]. Retrieved from http://psychologis.com.ua/-1-666.htm [in Russian].

Размещено на Allbest.ru