Сексуальне насильство як вид психологічної травми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сексуальне насильство як вид психологічної травми

Анастасія П'ятник (студентка IV курсу першого

(бакалаврського) рівня вищої освіти факультету

педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник: кандидат психологічних наук,

доцент Горська Г. О.

У статті обґрунтовано науково-психологічні підходи до розкриття сутності насильства, зокрема, зґвалтування, як травмуючого акту злочину над особистістю. На основі аналізу праць науковців визначено домінуючі причини сексуального насилля, наслідки та особливості психологічних реакцій потерпілих.

Ключові слова: сексуальне насильство, зґвалтування, потерпілі, ґвалтівник, жертва, травматичні ситуації, ПТСР.

Вступ

Постановка проблеми дослідження. Актуальність проблеми сексуального насильства обумовлена тим, що це один із найпоширеніших і, на жаль, швидкозростаючих злочинів проти особистості. Згідно з офіційними даними МВС, щорічно в Україні скоюють близько 600-700 зґвалтувань. Однак, офіційні дані не відтворюють реальну картину, оскільки всього 10%-12% жінок звертаються до правоохоронців із заявами про сексуальне насильство. Тим часом цей статевий злочин залишає в пам'яті людини важкі травмуючі спогади, підриває її довіру до світу та до самої себе. Як правило, третина потерпілих - молодше 16 років, кожна десята жертва - чоловічої статі.

Аналіз актуальних наукових досліджень та публікацій засвідчив, що проблематика насильства над особистістю є досить великою галуззю теоретико-прикладних досліджень, яка розробляється у світовій психології, педагогіці, філософії, соціології, культурології, медицині та інших сферах наукового знання. У психіатрії тема насильства розглядається у працях Ч. Ломброзо і Р. Крафт-Еббінга; в психології - в роботах З. Фрейда; приділяли увагу цій проблемі К. Ясперс, Е. Фромм, С. Гроф і багато інших. Теорія насильства також є частиною наукового доробку Ф. Ніцше, Ж. Батая, Ж. Делеза та Ф. Гваттарі.

Види сексуального насилля детально описані в наукових працях Ю.М. Антоняна, О.О. Бухановського, М.В. Дворянчикова, Н.В. Курасової, А.А. Ткаченка.

Проблему протидії злочинним посяганням у сфері сексуальних відносин досліджено в роботах науковців різних напрямів: кримінологів (Ю.М. Антонян, К.К. Горяїнов, Г.М. Міньковський), віктимологів (В.С. Мінська, Е.Ф. Побігайло, Л.В. Франк), судових медиків і психіатрів (М.І. Авдєєв, Б.В. Шостакович), сексологів і сексопатологів (Г.С. Васильченко, А.А. Ткаченко), психологів (В.В. Гульдан, Й.А. Кудрявцев, Є.Г. Самовичев).

Метою дослідження є аналіз поглядів вчених на сексуальне насильство як специфічну психологічну травму та визначення наслідків його впливу на психіку потерпілих.

Виклад основного матеріалу

Проблема сексуального насильства має багатовікову історію, але наукову цікавість психологів привернула лише в 70-х рр. нашого століття. Перше психологічне дослідження жертв зґвалтування було проведено у 1974 року (Е. Берджесс, Р. Холмстром). У нашій країні, аж до недавнього часу, вивчення будь-яких аспектів сексуального життя знаходилося, як відомо, під ідеологічною забороною, і сфера статевої злочинності була винятковою прерогативою кримінологів. Тільки на початку 80-х рр. XX століття вивчення сексуального насильства вийшло на новий аналітичний рівень, де насильство стало корелятом офіційної політики сексуальності, ставлення до тіла, ґендерного порядку та патріархату. В 90-ті роки з'являються перші в проблематиці сексуального насильства дослідження посттравматичного стресу (зокрема, В.А. Шелкова, 1996; Є.М. Черепанова, 1997) [7].

Аналіз наукових публікацій свідчить, що сексуальне насильство включає: постійний сексуальний тиск, примус до статевих стосунків за допомогою сили, загрозу або шантаж, статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості та розбещення неповнолітніх [6]. Узагальнюючи погляди науковців стосовно сексуального насильства, можна констатувати, що найчастіше під цим феноменом розуміють статевий контакт з іншою особою без її згоди або примус когось іншого вчинити з третьою особою дії сексуального характеру, що не мають згоди [2].

До числа найбільш складних за психологічним механізмом вчинення сексуально-насильницьких злочинів відносять, в першу чергу, зґвалтування. Потерпілою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

Термін «культура зґвалтування» для пояснення поведінки насильника і жертви вперше був використаний у 1974 році в праці «Зґвалтування: перший посібник для жінок» під редакцією Н. Коннелл та К. Вілсон у Нью-Йорку. Досліджуючи проблеми детермінації насилля чоловіком над жінкою, психологи зазвичай використовують одну з моделей сексуального насильства, обґрунтованих наукою: психіатричну, феміністську, еволюційну та соціального навчання.

Психіатрична модель трактує сексуальне насильство як акт агресії, в якому чоловік виявляє свою ненависть до жінки. Він мститься їй за пережиту (найчастіше у дитинстві) травму, пов'язану з його приниженням або придушенням конкретною жінкою, наприклад, матір'ю (Н. Грот, А. Елліс та інші).

Феміністська модель пояснює сексуальне насильство глобальною тенденцією патріархату європейської культури до домінування класу чоловіків над класом жінок. Прихильники цієї теорії С. Браунміллер, М. Гордон та С. Рігер розуміють сексуальне насильство як псевдосексуальний акт, мотивований прагненням чоловіків до постійної демонстрації владної ієрархії, що існує в суспільстві, особливо в ситуаціях, що загрожують цьому світогляду.

Еволюційна модель спирається на дарвінівську концепцію розвитку тваринного світу та вдосконалення механізмів пристосування (у тому числі розмноження). Згідно з цією моделлю, сексуальне насильство є репродуктивною стратегією поведінки самців, яка допомогла людству вижити в далекі часи. Біологічна роль самки полягає у виношуванні та вирощуванні життєздатного потомства, тому її репродуктивна стратегія - виборча та охоронна. Репродуктивна стратегія самця зворотна - тотальна і наступальна, він прагне запліднення якомога більшої кількості жінок, оскільки, можливо, частина потомства не виживе. Представники цієї концепції Д. Саймонс, В. Квінсі та Е. Шілдс зазначають, що сучасних чоловіків, які здійснюють сексуальне насильство, спонукає якийсь не згаслий у них атавістичний інстинкт, генетично отриманий у спадок від стародавніх предків.

Модель соціального навчання, навпаки, стверджує, що прагнення агресії та насильства над жінкою не закладено в людській психіці від народження. Воно є результатом засвоєння різних поведінкових моделей, що демонструються в житті, в кіно, по телебаченню. Згідно А. Бандурі, Е. Доннерштайну, Д. Лінцу та іншим прихильникам цієї теорії, в акті сексуального насильства ґвалтівник і його жертва поводяться відповідно до засвоєного стереотипу статевих взаємин [7].

Узагальнюючи погляди кримінологів, слід зазначити, що найчастіше в ролі причин зґвалтувань та інших тяжких статевих злочинів розглядають чинники, що пов'язані:

1. з сімейним вихованням (бездоглядність підлітків у період статевого дозрівання, жорстоке поводження в дитинстві, спостережуване насильство в сім'ї, прогалини в морально-статевому вихованні);

2. з психологічними особливостями (прагнення до влади та домінування, антисоціальний розлад особистості, легковажна поведінка потерпілих від статевих злочинів, що створило в злочинців думку «природності» їхніх домагань на інтимну близькість);

3. з соціальним середовищем (поширення тверджень про «абсолютну статеву волю» як нібито атрибут сучасної молоді, слабкі правові санкції за сексуальне насильство, громадські норми, що приписують привілейоване або вище становище чоловікам та нижче - жінкам та шкідливі чоловічі звички й норми поведінки, у тому числі схильність до полігамії) [1].

Як засвідчує наукова література, залежно від того, хто став ґвалтівником (незнайомий чи знайомий), психологічно ситуація виглядає по-різному. Якщо ґвалтівником була незнайома людина, то жертва більшою мірою схильна бачити причину того, що сталося в зовнішніх обставинах (пізній час доби, безлюдна ділянка дороги тощо). Якщо винуватець - знайомий, то причину людина шукає в собі (характер та інше). Стресова реакція після статевого насилля знайомою людиною є менш гострою, але триває довше [3].

А. Берджессом і Р. Холмстремом був описаний реактивний (травматичний) синдром зґвалтованих (ТСЗ). Автори виділили дві стадії синдрому: гостру стадію дезорганізації і більш тривалу стадію реорганізації. Вчені підкреслюють, що сенс зґвалтування перш за все в насиллі над особистістю, в загрозі для життя, а не в його статевому характері [3].

У своїх роботах І.Г. Малкіна-Пих детально розкрила послідовність реакцій на статеве насильство. Перша стадія характеризується ознаками психологічного зриву (шок, недовіра, аномальна поведінка). На першому плані - почуття провини; жінці здається, що все сталося через її власну дурість. Зазвичай включаються механізми психологічного захисту.

Друга стадія - зовнішнього пристосування - починається за кілька днів і закінчується за кілька тижнів після насильства. У спробах подолати тривогу і відновити внутрішню рівновагу жінка може повернутися до колишнього способу життя і поводитися так, ніби криза вже вирішена. Але це період псевдоадаптації, наявна велика частка заперечення та витіснення того, що сталося.

Третя стадія - прийняття та вирішення. Домінує депресія та потреба говорити про те, що сталося. Терпимість жінки до ґвалтівника (і навіть прагнення його зрозуміти) може перетворитися на гнів, внутрішній протест проти цинічного використання її тіла. Починається новий період внутрішнього занепокоєння.

Узагальнюючи погляди вченої, можна стверджувати, що травма, яка була отримана внаслідок сексуального насильства, проникає дуже глибоко, зачіпає та порушує одну з базових складових «Я-образу». І тут можливі настільки важкі наслідки, що виникає реальна небезпека психічного захворювання. Руйнування внаслідок насильства змісту свого «Я» призводить до порушення цілісності особистості, різкої зміни загального світорозуміння, зміни мотиваційної сфери, що у важких випадках може викликати роздвоєння особистості [4].

У своїх працях психологи Г. Абарбанел, Г. Річман, Р. Янов-Бульман та інші виділяють різні психологічні наслідки сексуального насильства:

1) посттравматичні стресові розлади: наявність стресора, нав'язливі спогади, думки, пов'язані із ситуацією насильства (тривожність, підвищена рухова активність), флеш-бек (спалах в пам'яті пережитого);

2) когнітивні розлади: сприйняття себе як безпомічної, поганої, некрасивої. Знижується самооцінка, порушуються межа свідомості (важко відокремити себе від інших, визначити свою межу, що приводить до експлуатації себе й інших);

3) емоційні проблеми: занепокоєння, тривожність, страх, панічні стани, зниження загального фону настрою, депресія, гнів, емоційні оніміння, сексуальні проблеми;

4) поведінкові проблеми: агресивність, непояснена, неадекватна жорстокість, деструктивна поведінка, вживання наркотиків та алкоголю;

5) дисоціація (порушення, розірвання зв'язку між повним уявленням про себе, час або зовнішні обставини): дереалізація, множинні особистісні порушення;

6) розлад апетиту: булімія, анорексія;

7) нанесення самоушкоджень (щоб упоратися із душевним болем і дереалізацією);

8) спроба суїциду або самогубство;

9) труднощі у встановленні міжособистісних відносин;

10) психосоматична патологія: біль в низу живота, дерматити, астма, шлунково-кишкові розлади, неврози.

Потерпілі часто схильні звинувачувати себе в тому, що трапилося більше, ніж це здається адекватним оточуючим. Жертви сексуального насильства (ЖСН) настільки сильно відчувають свою «забрудненість», що часто їх перший порив після того, що трапилося - прийняти ванну, щоб змити всі сліди («хочеться зняти з себе шкіру і випрати її»).

Також спостерігається часте вживання ними словосполучень: «я боюся», «я хочу», «мене змушують», «я намагаюся», «мені соромно», «я притерпілася до того, що...», «мені дозволяють», що вказує на позицію жертви, дитини, маленької, залежної людини [2].

У роботах А. Ровена, Д. Фої та Дж. Гудвіна зазначено, що сексуальне насильство, пережите в дитинстві, частіше, ніж інші травматичні ситуації, призводить до розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР) [5].

Серед симптомів, що вказують на суттєві порушення психіки жертви зґвалтувань, називають також особливості сновидінь, вже не кажучи про порушення сну, його тривалості та перебігу.

По-перше, потерпілі не завжди пам'ятають зміст своїх снів, але в них часто залишається відчуття, що цей сон вже був, тому що пам'ятається фінал сну, який постійно повторюється (кудись запізнилася, не знайшла виходу, загубилася в незнайомому місці, залишилася одна на пероні, не змогла вийти із лабіринту). При пробудженні від таких снів жінки відзначають почуття незакінченості, втрати, болісне бажання згадати сон і вже звичний відхід «всередину себе», відновлюючи переживання кошмарного минулого.

По-друге, еротичні сни, що викликають відчуття реальності. Як правило, в таких снах початок сюжету пам'ятається добре: сцена з присутністю будь-кого, кому довіряєш (коханий, добрий знайомий, подруга, діти, мати, батько, брати чи сестри), але потім щось змінюється, і замість знайомого з'являється щось жахливе, «інопланетне» намагається заподіяти зло. Відчуття боротьби, опору та стороннього тіла в животі.

По-третє, сни, що повторюються: екзотичні тварини; побої батька та матері; поїдання уві сні великої кількості фруктів; підвальні приміщення, будівлі, де завжди відчувалася небезпека; втеча від якоїсь страшної ситуації.

Жінка, яка зазнала сексуального насильства, використовує певну модель поведінки як реакцію на стрес від пережитого насильства. Було помічено, що іноді ці ознаки були у жінок й до того, як вони зазнали травми, і ті ж ознаки є у жінок, які є постійним об'єктом агресії з боку чоловіка, близьких людей, товаришів по службі. Це говорить на користь того, що вразливою та беззахисною для ґвалтівника жінку робить набір певних рис, а також існування певної життєвої установки «жертви».

Фахівці у галузі психіатрії Г.М. Румянцева та А.Л. Степанов наголошують, що спробами захиститися від нестерпних переживань можуть виступати дисоціація, заперечення, намбінг (блокування позитивних емоцій), уникнення, вироблення стійких, нечисленних патернів поведінки, що відрізняються жорстокістю або жертовністю тощо. У цих ситуаціях у індивіда найчастіше актуалізуються такі типові неврівноважені переживання:

* страх ґвалтівника, відділення та вигнання із сім'ї, соціальної групи, страх стати «іншим», страх фізичної шкоди;

* гнів щодо ґвалтівника, щодо рідних за те, що не змогли захистити від насильства, гнів на себе;

* самотність, усвідомлення власної неповноцінності та почуття втрати;

* смуток у зв'язку з втратою частини себе, зради людини, якій довірилися;

* провина за те, що самостійно не змогли зупинити насильство, за «згоду» на насильство, за свою розповідь чи мовчання;

* сором за участь у сексуальному збоченні, реакцію власного тіла на насильство;

* збентеження (за любов до ґвалтівника, амбівалентність почуттів) [3].

Поруч із дослідженням сутності насилля, детермінант його виникнення та психологічної характеристики потерпілих, вчені-психологи активно намагаються вирішити проблему допомоги та реабілітації цієї категорії людей.

У роботі з жертвами сексуального насилля рекомендується використовувати різні напрямки терапій, зокрема: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію, гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування (НЛП). На перших зустрічах необхідно провести оцінку тяжкості посттравматичного стресу, можливих побічних захворювань, соціального статусу людини і соціокультурних впливів. Немає сенсу фіксуватися на деталях сексуального нападу: фіксація та генералізація цих переживань може призвести до хронічної беззахисності та непереборного страху перед усіма чоловіками [3].

Задача психолога, що працює з потерпілими, не в тому, щоб стати експертом кримінальної ситуації, а в тому, щоб розібратися, які наслідки має ця травматична подія для жертви і як ефективно їй допомогти. Таким чином, працюючи над відновленням психічного стану, ставлення до себе та до інших у клієнтки, психолог знижує загрозу її зґвалтування у майбутньому та допомагає набути здатності до повноцінного життя.

сексуальне насильство психологічний

Висновки та перспективи дослідження

Узагальнюючи викладений матеріал, можна констатувати, що сексуальне насильство - це складний психологічний феномен, який розглядається через призму багатьох наукових моделей. Поруч з сексуальним фактором вчинення насилля і схильності до нього, науковці наголошують також на існуванні соціально-психологічних, індивідуальних та сімейних аспектів. Наукові праці демонструють, що насильство здійснює згубний вплив на весь організм, зокрема, може травматично позначатися на фізичному, психічному, сексуальному та репродуктивному здоров'ї жінок.

На відміну від потерпілих інших екстремальних стресорів, жертви сексуального насилля потрапляють в найскладнішу плутанину правових, медичних, соціальних, культурних проблем, які часто значно відстрочують, а деколи і роблять неможливим повернення до нормального життя.

Допомога і супровід психолога вимагає чимало часу, щоб повністю реконструювати відносини потерпілої особи з оточуючими та досягти інтеграції особистості. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в розробці корекційної моделі роботи з жертвами сексуального насилля.

Список використаних джерел

1. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления: Чикатило и другие. М.: Амальтея, 1993. С. 9-10

2. Кравцова О.А. О психологических последствиях сексуального насилия. Серия 14. М.: Психология, 1999. С. 80-90

3. Малкина-Пых И.Г. Виктимология. Психология поведения жертвы. СПб.: Питер, 2017. 832 с.

4. Малкина-Пых И.Г. Гендерная терапия (Справочник практического психолога) М.: Изд-во «Эксмо», 2006. С.344-368

5. Тарабрина Н.В. Практикум по психологии посттравматического стресса. СПб.: Питер, 2001. 272 с.

6. Уголовный кодекс Украины. Харьков: ООО Одиссей, 2004.

7. Чернецкая О.В. На подходе к комплексному изучению социальных представлений о сексуальном насилии. Серия 14. М.: Психология: Научный журнал, 2002. С. 66-71

Размещено на Allbest.ru