Теоретичний аналіз проблеми емоційної значущості у психологічній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Теоретичний аналіз проблеми емоційної значущості у психологічній науці

Tsomyk КВ. THEORETICAL ANALYSIS OF THE PROBLEM OF EMOTIONAL SIGNIFICANCE IN PSYCHOLOGICAL SCIENCE

The article considers the analysis of the concept of emotional significance through the consideration of related terms. For example, analyzing the essence of the term significance, we emphasize that not every interpersonal relationship is significant. Significance is determined by the fact that people do not just share information, rejoice or grieve together. When identifying significance in the relationship between the partners has a direct impact on the self-concept of those who are participants in the relationship. Another person, who is significant, automatically begins to influence the mood (can both lift and spoil it), the attitude of the individual to other people, actions and worldview in general. Significance carries with it value, meaning, influence, that is, the “significant other” has the ability to change the life and consciousness ofanother and is an integral part of life that is valued. Man as a social being develops only in contact with others, and his personality is the product of reflexive reflections of significant objects in the mind through emotional memory. That is, the emotions experienced together are engraved exclusively in the emotional memory, which has the property of long-term, stable storage, which continues to be significant. However, every emotional relationship has personal significance. Considering the types of significance, because psychology is concerned with the study of experiences, emotions, it is logical in psychology to explore emotional significance. we can state that emotional significance is expressed in the fear of losing, because there is a certain amount ofpersonal resources, time, life. A person by nature values his experience, and if the latter was important to him, then in this way he will appreciate the subject with whom he experienced it, thus forming a common space. This is an interaction in a certain social group, where there is a very large number ofpoints of contact and the more of them (common experience), the more you are afraid of losing it. because it occupies a prominent place and consciousness in the form of experiences and ideas. In order to derive the concept of emotional significance, we analyzed the emotional-volitional sphere of the individual with the help of its components such as emotional intelligence and emotional maturity. We presented our definition of emotional significance, which we made through theoretical analysis. Emotional significance is a personal ability to express emotional and value attitudes, which is manifested in the value aspect (cherish) of one person to another, and measure the amount of emotional experience experienced, which had a strong emotional modality and influenced the person himself.

Key words: significance, value, “significant other”, emotional-volitional sphere of personality, emotional intelligence, emotional maturity, emotional significance.

Вступ

Постановка проблеми. Нині досить поширеною є проблема, коли значна частина сімей із різним подружнім стажем живуть разом виключно заради дітей, подружнього боргу, майна або ж розлучаються без спроб відновити повноцінність стосунків. За статистикою, емоційне охолодження у взаєминах є центральною проблемою, з якою зіштовхуються сім'ї. Часто в стосунках не вистачає емоційної віддачі між партнерами, оскільки навіть прояви негативних емоцій спонукають до комунікації, що вказує на небайдуже ставлення один до одного і може бути ключем до вирішення непорозумінь.

Важливими явищами у взаєминах є емоційна близькість, ціннісне ставлення, а саме: значущість та наявність інтересу одного партнера до внутрішнього світу іншого. Тому психологам доводиться констатувати відсутність у подружніх стосунках одного або двох із вищеназваних аспектів. Як наслідок, ми вбачаємо за потрібне теоретично проаналізувати емоційну значущість як необхідний компонент для гармонійної сім'ї. У науковій літературі термін «емоційна значущість» використовується довільно, як словосполучення без чіткого визначення. Щоб означене поняття посіло чільне місце на психологічній платформі, це потребує більш детального дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Саме поняття «емоційна значущість» у комплексі ще не розглядалося вченими, проте, щоб мати змогу вивести це визначення, нашим завданням є аналіз суміжних термінів, які є синонімічними щодо складників цього поняття. Тому проблему значущості висвітлено у працях таких зарубіжних вчених, як Д. Галлер, Г Салліван, Дж. Морено, Сабін та Хардик. Б. Ананьєв, А. Бодальов, Л. Божович, А. Журавльов, І. Кон, Р. Кричевський, Кронік, Е. Кронік, А. Лазурський, М. Лісіна, Б. Ломов, В. Мясищев, Н. Обозов, А. Петровський, Б. Поршнєв - ось список тих пострадянських вчених, хто зробив найістотніший внесок у розвиток психологічного дослідження взаємин міжособистісної значущості як у теоретичному, так і в конкретно-експериментальному планах. Також значущість визначається за допомогою моральної свідомості, саморегуляції, самосвідомості особистості, яку досліджували такі вітчизняні вчені, як Р. Павелків, І. Бех, М. Боришевський, Б. Братусь, І. Булах, С. Максименко, В. Москалець, М. Сав- чин, Є. Суботський, С. Тищенко.

Праці присвячені дослідженню природи емоцій та емоційним взаєминам, що вивчали такі вчені, як Л. Баррет, В. Вілюнас, К. Ізард, Дж. Грей, Г Ліндсей, Р. Лазарус, С. Томкінс, С. Шехтер, та пострадянські Б. Ананьєв, П. Анохін, Л. Гозман, Зінченко, Є. Ільїн, М. Кузнецов, О. Кочарян, П. Сємонов, Н. Терещенко, О. Чебикін. Г Шингаров, М. Яновська. Проблему особливостей розвитку емоційно-почуттєвої сфери особистості вивчали такі українські вчені, як І. Бех, О. Запорожець, О. Кульчицька, Я. Неверович та інші. Вчені досліджували такі важливі компоненти емоційно-вольової сфери, як, наприклад, емоційна зрілість особистості (Ж. Вірна, М. Кандиба, О. Чебикін, О. Чудіна), емоційна компетентність (Р. Баск, К. Молоні), емоційний інтелект (І. Андреєва, Д. Люсін, Дж. Мейєр, П. Селовей).

Постановка завдання. Метою статті є аналіз поняття емоційна значущість» за допомогою розгляду суміжних термінів, таких як «значущий інший», емоційний інтелект, емоційна зрілість та виведення визначення емоційної значущості.

Виклад основного матеріалу дослідження

З розвитком психології з'являються нові дослідження більш складних категорій. У суспільстві відбуваються постійні трансформації, за якими не встигають ні науковці, ні практики, а тим більше пересічна людина. Як наслідок, погіршується якість подружніх взаємин через нерозуміння змісту певних важливих психологічних явищ. Поширення набувають терміни, які відображають глибокі стосунки: симбіотичність, референтність, близькість, інтимність та значущість. Тому наше завдання - проаналізувати наукові вчення, які допоможуть кожній особистості стати більш компетентною в означеній сфері.

Близькі значущі взаємини є важливим аспектом життєвого світу кожної людини. Саме в діалозі з найближчим оточенням людина має змогу бути самим собою завдяки зворотному зв'язку - розширювати свої ціннісно-смислові межі і таким чином конструювати, структурувати себе та якнайповніше реалізуватися.

Сама значущість як наукова проблема як за кордоном, так і на пострадянському, вітчизняному просторі не має достатнього ступеня розробки. Проте сутність цього поняття можна простежити за допомогою аналізу термінів «значущий інший», «референтні групи», з якими вона тісно пов'язана за змістом, і вони широко досліджені в соціальній психології.

Сам термін «значущий інший» був запропонований і введений американським психологом Г. Салліваном ще в 30-х рр. ХХ ст. На різних етапах дослідження феномена міжособистісної значущості висувалося багато припущень щодо сутності подібних взаємин. Щодо проблематики взаємин міжособистісної значущості в групі з боку психологів, які дотримуються різних підходів до розуміння природи цього типу міжособис- тісних зв'язків, їх зародження, становлення, розвитку та руйнування, ціла низка важливих питань залишилася на стадії дискусійного опрацювання. Прикладом тому може служити термінологічний «різнобій» у психологічній літературі в процесі визначення змістовної суті поняття взаємин міжособистісної значущості, яким є категорія «значущий інший». Саме Г Салліван ґрунтовно описав вплив значущих інших на процес формування особистості, що після нього словосполучення «значущі інші» отримало термінологічну суворість. За Салліваном, «значущим іншим» є особистість, думка якої цінна для індивіда за потенціалом впливу на поведінку останнього і на розвиток його особистості. Значущою могла стати тільки така авторитетна особа, яка є транслятором соціальних норм для особистості і виконує функцію формування «образу Я» для неї, вибору ціннісних орієнтацій [11].

Американські психологи Сабін та Хардик, досліджуючи прив'язаність, трактували значущість як ту якість, де особистість дорожила, боялась втратити «значущого іншого» та прагнула мати певну приналежність до когось, тобто стати «значущим іншим» для когось.

Д. Галлер у межах соціалізації особистості запропонував концепцію «значущого іншого». емоційний зрілість вольовий

«Значущий інший» - це та особистість, схвалення якої людина досягає, чиї вказівки він приймає (батьки, друзі, авторитет). Людина прагне брати участь і наслідувати його. Таким чином, процес соціалізації здійснюється через «значущого іншого». Процес соціалізації проходить ефективно, якщо в людини формуються ідентичність і самоповага. Ідентичність - усвідомлення існування своєї унікальної індивідуальності. Самоповага базується на позитивних оцінках цієї людини з боку «значущих інших». Особистість поважає себе залежно від сприйняття того, як вона оцінюється іншими значущими людьми, думка яких для людини особливо важливо [9].

Аналізуючи дослідження вищевказаних зарубіжних вчених, ми дійшли висновку, що «значущий інший» - особистість, яка впливає на інших людей, що виражається в якісній зміні їх смислових утворень і поведінкової активності. Тому під терміном «значущість», на нашу думку, мається на увазі властивість особистості вважати певних людей важливими для неї, оскільки відчувається їхня здатність впливати на її власне життя або бути такою для інших.

І. Кон, вивчаючи феномен дружби, отримав поштовх для виокремлення для дослідження поняття «значущий інший». За його зазначеннями, чим більша кількість спільних важливих життєвих подій пережита з цією людиною, втрат, емоційних конфліктів, тим вищою стає її значущість для іншої [2]. Оскільки значущість формує кількість пережитого емоційного досвіду разом, а емоційний досвід фіксується в емоційній пам'яті, то інструментом у цьому слугує саме остання. Емоційна пам'ять - це підсистема (вид) пам'яті, яка полягає у фіксації, збереженні, трансформації і наступному відтворенні певних почуттєвих станів людини, в яких закодоване її ставлення до об'єктів, подій, ситуацій, людей [12]. Емоційна пам'ять чітко проявляється при запам'ятовуванні біографічних подій. Її функціонування сприяє трансформації образу події з одиниці епізодичної пам'яті в специфічну одиницю автобіографічної пам'яті: образ події стає «особистим». Емоційна пам'ять як компонент цілісної мнемічної системи особистості робить специфічний внесок у запам'ятовування, збереження, впізнавання й відтворення різних видів інформації [6].

В. Петровський вважав, що образ значущої особистості розглядався в концепції відображеної суб'єктності як результат інтеріоризації суб'єктних якостей «значущого іншого» в структуру особистості [5].

В. Князєв розрізняв рівень значущості за наявністю симпатії чи антипатії до особистості та її внутрішнього світу, тобто чим більше візуальних та внутрішніх рис подобалося в інших, тим вони були значущіші [1].

А. Кронік, досліджуючи значущі взаємини, зазначив, що в кожної людини є в оточенні важливі для неї індивіди або один, взаємини з ким є неповторними. Він вважав, що чим більше зв'язків, пережитих спільних подій з особистістю, тим більша прив'язаність. У спілкуванні зі «значущим іншим» кожне слово може вплинути на партнера, пробуджуючи нові відчуття чи зміну настрою [3].

Вітчизняний дослідник О. Басюк, досліджуючи модель функціонування я-образу на межі стосунку я - значущий інший, розумів під «значущим іншим» ту особу, з якою є емоційна близькість. Зазвичай вважається, що ця близькість характеризується виключно позитивним емоційним фоном, здатністю суттєво впливати на мотиваційну, емоційну та інші сфери особистості, а також задоволеністю потреб у захисті та підтримці. Наше розуміння значущого іншого виходить також з урахування емоційної близькості іншої особи, однак не лише з позиції підтримки («Підтримуюча фігура»), але і з позиції фрустрації («Фру- струюча фігура») [8].

Аналізуючи вищесказане, можна узагальнити, що значущість несе за собою цінність, смисл, вплив, тобто «значущий інший» має здатність змінити життя та свідомість іншого і є невід'ємною частиною життя, якою дорожать. Людина як соціальна істота розвивається лише в контакті з іншими, а її особистість є продуктом рефлексивних відображень значущих об'єктів у свідомості за допомогою емоційної пам'яті. Тобто емоції, пережиті разом, закарбовуються виключно в емоційній пам'яті, яка має властивість тривалого, стійкого зберігання, яке продовжує значущість.

Оскільки значущість визначає ціннісний аспект однієї особистості в житті іншої, синонімом до цього поняття ще виступають цінність, смисл, авторитетність.

Психологічні словники визначають, що цінність - це специфічне людське, суб'єктивно зацікавлене ставлення людини до інших, речей, процесів, явищ. Основною дефініцією поняття «цінність» є значущість певних реалій дійсності з погляду задоволення матеріальних і духовних потреб, інтересів людини; це те, що може цінувати особистість, що є для неї значущим і важливим. Аналіз психологічних досліджень дає змогу дійти висновків щодо розмаїття поглядів на сутність поняття «цінність»: це здатність задовольняти потреби й інтереси особистості (О. Дробницький, А. Здравомислов); особлива значущість речей, явищ, процесів, ідей для життєдіяльності суб'єкта, його потреб та інтересів (В. Тугарінов); форма прояву людиною різноманітного ставлення до предметів, явищ, подій (В. Василенко); специфічне утворення свідомості, особлива індивідуальна реальність, що має особливу значущість для суб'єкта, котрий її переживає (І. Бех, Л. Виготський, В. Малахов,

С. Рубінштейн); особлива індивідуальна реальність, суть якої полягає в її «позитивній» значущості (Б. Додонов) і яка має вирішальне значення в процесі життєдіяльності людини. За Є. Рапацевичем, цінністю, а отже, і значущим є будь-який об'єкт, що має життєво важливе значення для суб'єкта [4]. Тому, спираючись на аналіз терміна «цінність», можна зробити висновок, що значущість тотожна за розумінням змісту останній.

Отже, аналізуючи сутність поняття «значущість», можна зробити висновок. Підкреслимо, що не кожні міжособистісні стосунки є значущими. Значущість визначається тим, що люди не просто обмінюються інформацією, разом радіють чи сумують. У разі виявлення значущості в стосунках між партнерами відбувається прямий вплив на я-концепція тих, хто є учасниками стосунків. Інша особистість, яка є значущою, автоматично починає впливати на настрій (може як підняти, так зіпсувати його), ставлення особистості до інших людей, вчинки та світосприйняття загалом. Проте кожні емоційні стосунки мають особистісну значущість.

У різних сферах науки є поняття значущості, а саме її різновиди: статистична використовується в математиці, генетична значущість - у генетиці, хімічна, геологічна - в природничих науках. Варто виокремити раціональну значущість, яка означає використання ресурсів із максимальною користю, тобто застосовуючи розумовий аналіз, без емоцій. Тому на противагу можна зазначити емоційну значущість. Оскільки психологія займається вивченням переживань, емоцій, логічно в психології досліджувати емоційну значущість.

Для того, щоб з'ясувати психологічний зміст емоційної значущості, нам варто акцентувати на вивченні емоційно-почуттєвої сфери особистості. Емоційно-почуттєва сфера завжди викликала інтерес у психології.

Емоції відіграють надзвичайно важливу роль у житті та формуванні особистості. Завдяки емоціям і почуттям остання повноцінно співіснує з іншими у суспільстві. В емоціях відображені потреби та інтереси, виявляються воля і характер. Людина не лише пізнає світ через пізнавальні процеси (сприйняття, уяву, мислення) і проявляє своє ставлення до певних фактів життя завдяки емоційним станам. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Крім того, у більш широкому розуміння «емоція» розглядається як цілісна реакція особистості, яка включає не тільки психічний компонент, а й специфічні зміни в організмі, які супутні цьому переживанню. Оскільки в наукових джерелах міститься велика кількість діаметрально протилежних позицій щодо визначення поняття емоції, традиційною є така: емоції - це психічні стани і процеси в людини та вищих тварин, це відповідні реакції на зовнішні та внутрішні подразники, які проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу.

Найпершим вивчав природу емоцій Ч. Дарвін. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Він вважав, що вираження емоцій у всіх індивідів є стереотипним, тобто страх, гнів, радість усі демонструють та переживають однаково, що зменшило змогу особистості правильно розпізнавати точно свої та чужі емоції, це спричиняло непорозуміння між партнерами [7].

Нині в закордонній та вітчизняній психології спостерігається зростання інтересу до вивчення емоційного інтелекту як необхідного компонента емоційної сфери особистості. Увага дослідників до проблеми емоційного інтелекту, на думку американського психолога Дж. Б. Керролла, пов'язана з тим, що цей конструкт добре узгоджується з уявленнями життєвої психології і розширює наукові уявлення про різноманітність людських здібностей, тим самим збагачуючи психологію [10].

Вперше про емоційний інтелект заговорив Р. Бар-Он ще у 1985 році. Так, вчений визначає емоційний інтелект як набір некогнітивних здібностей, компетенцій чи навичок, що впливають на здатність людини справлятися з викликами зовнішнього середовища.

На психологічну платформу вперше вивели поняття емоційний інтелект американські психологи Дж. Мейер, Д. Каруз, П. Селовйов та сформулювали теоретичне положення про те, що емоційний інтелект може розглядатися як важливий психологічний ресурс особистості, розвиток якого, з одного боку, сприяє оптимальному функціонуванню людини, встановленню конструктивних і взаємнопродуктивних міжособистісних відносин, а з іншого - знижує ризик виникнення різних форм особистісної деструкції та соціальної дезадаптації [13].

За Г. Бреславом, вплив емоційних явищ на пізнання регулюється та опосередковується особистістю, що вказує на наявність деякого комплексу індивідуальних здібностей чи рис, що відповідає за те, наскільки вплив емоційних явищ виявиться конструктивним чи деструктивним для поведінки людини. Цей комплекс вони визначили як «емоційний інтелект».

Емоційний інтелект, за Г. Гарсковою, - це здатність розуміти відносини особистості, репрезентовані в емоціях, і управляти емоційною сферою на основі інтелектуального аналізу і синтезу [2] .

Очевидно, що завдяки наявності емоційного інтелекту особистість може правильно зрозуміти, проявити та контролювати емоції, що є важливим для того, щоб зрозуміти внутрішні переживання партнера і налагодити взаємини.

Ми дійшли висновку, що побудова здорових емоційних взаємин можлива лише за наявності в емоційно-почуттєвій сфері особистості таких компонентів, як емоційний інтелект. Тому що легше досягти взаєморозуміння, коли ти орієнтуєшся в переживаннях партнера, усвідомлюєш та розрізняєш емоції, умієш володіти емоційними станами та виражати їх у потрібному напрямі.

Саме всі ці утворення можливі на основі емоційної зрілості особистості. Саме емоційно зріла особистість здатна до вищеперерахованого. Найбільш ґрунтовно та всебічно проблема емоційної зрілості представлена в працях представників гуманістичної парадигми (К. Роджерс, А. Маслоу, Дж. Бьюдженталь, О. Кочарян, О. Чудіна та ін.).

Ми вважаємо, що варто зазначити основні складники емоційної зрілості особистості, які безпосередньо або опосередковано пов'язані між собою та впливають одна на одну.

1. Рефлексія емоцій як структурний компонент емоційної зрілості особистості. Дж. Бьюдженталь вважає усвідомлення почуттів фундаментальною основою життя. Він розглядає рефлексію емоцій подібно до А. Маслоу, який вказує на те, що коли людина розпізнає власні сигнали і діє відповідно до них, то вона більш емоційно зріла. Також автор описує таку людину як відповідальну за свої дії та емоції, що живе в сьогоденні, творчо і спонтанно. Саме з усвідомленням емоцій насамперед пов'язаний процес досягнення емоційної зрілості. Рефлексія емоцій визначається авторами як здатність усвідомлювати і розуміти свої емоції і причини їх виникнення. На думку О. Кочаряна, емоційно зріла особистість є чутливою до власних емоцій і розуміє власні емоції. Рефлексія емоцій містить у собі здатність називати емоції, які людина переживає нині та які відчувала в минулому, а також уміння передбачати ситуації, здатні викликати ті чи інші емоції. Важливою складовою частиною рефлексії емоцій є здатність передбачати наслідки тих чи інших емоційних реакцій. Також рефлексія емоцій включає в себе усвідомлення емоцій через тілесні відчуття [11].

2. Емоційна саморегуляція як структурний компонент емоційної зрілості особистості. Емоційно зріла людина є господарем власних емоцій та почуттів, за словами К. Роджерса, володіє ними як частиною власного «Я». За даними авторів, емоційна саморегуляція - це управління своїми емоціями відповідно до ситуації і доцільності, вміння справлятися зі своїми емоціями соціально прийнятними способами. Ю.В. Саєнко описує емоційну саморегуляцію як вміння стримувати занадто сильні, небажані емоційні прояви, довільно і опосередковано керувати породженням, переживанням і вираженням емоцій, володіння прийомами стабілізації і тонізації свого емоційного стану відповідно до ситуації, трансформацію деструктивних емоцій у конструктивні, тобто сприяють продуктивному здійсненню діяльності та спілкування. М. Горбунова розглядає емоційну саморегуляцію як володіння умінням вільного емоційного «входження» в ситуацію, яке дає змогу продуктивно включатися в те, що відбувається, і повністю концентруватися на цьому. О. Чудіна вважає, що щодо сильних емоцій емоційно зріла людина залишається стійкою, емоції не призводять до руйнівних наслідків щодо неї, інших людей або діяльності, яку людина здійснює. Емоційно зрілі люди здатні переносити різноманітні емоції з відчуттям безпеки, не лякаючись і не уникаючи їх [11].

3. Емпатія як структурний компонент емоційної зрілості особистості. Емпатія визначається К. Роджерсом як усвідомлене співпереживання поточному емоційному стану іншої людини, без втрати відчуття зовнішнього походження цього переживання, як співчуття. Емпатія передбачає здатність проникати у світ переживань іншої людини, вміння розбиратися в емоційному стані оточення, здатність співчувати і співпереживати їм, розуміти чинники їхньої поведінки, емоційно відгукуватися на їх переживання [11].

4. Емоційна експресивність як структурний компонент емоційної зрілості особистості. Емоційна експресивність - це здатність природно, спонтанно висловлювати пережиті емоції в міміці, пантоміміці, рухах, жестах, інтонації голосу без придушення, адже контроль над зовнішніми проявами емоцій може стати причиною обмеженості чуттєвих переживань, їх недостатнього усвідомлення [11].

5. Прийняття власних емоцій як структурний компонент емоційної зрілості особистості.

О. Кочарян під прийняттям емоцій розуміє «мужність входити в контакт із власними переживаннями і підтримувати ті емоції і переживання, які є справжніми». На думку О. Чудіної, змістовно прийняття власних емоцій проявляється у здатності адекватно проявляти і виражати емоції і почуття в різних соціальних ситуаціях, а також це здатність спонтанно висловлювати свої емоції [11].

Загалом, на нашу думку, для побудови гармонійних взаємин найважливішим компонентом для злагодженого механізму роботи емоційної сфери особистості є саме емоційна зрілість, яка включає такі складники, як рефлексія, емпатія, емоційну експресивність, емоційна саморегуляція, прийняття власних емоцій, що є важливими складниками кожних повноцінних стосунків. Це дає змогу особистості за допомогою усвідомлення причини виникнення певного емоційного стану зрозуміти причину конфліктної ситуації і вирішити її.

Проаналізовані загальні засади схиляють нас до висновку, що емоції залежать від поведінки оточення (чим більш значущий індивід, тим більш фундаментальні емоції він викликає) та є важливими для побудови здорових стосунків із партнером, адже необхідно вміти виражати, контролювати емоції, управляти ними та почуттями, правильно розпізнавати чужі емоції.

Отже, підсумовуючи наукові розвідки про значущість і про емоційно-почуттєву сферу особистості, ми можемо акцентувати на понятті «емоційна значущість». У зарубіжній психології є поєднання двох термінів «емоційний» та «значущий», проте в жодному психологічному словнику такого визначення не виявлено. Є терміни «цінність», «статистична значущість», а поняття «емоційна значущість» і у вітчизняній психології використовувався лише як словосполучення. Оскільки це є предметом нашого дослідження, ми маємо дати визначення.

Проаналізувавши ціннісно-смислову та емоційно-почуттєву сферу особистості, ми дійшли висновку, що емоційна значущість охоплює в загальному значенні емоційно-ціннісну сферу. Вона репрезентована науковими працями таких вчених, як І. Булах, І. Беха, В. Демиденко, В. Сталін, М. Якобсон та ін. Окрім того, такі науковці, як І. Звєрєва, Л. Коваль, П. Фролов, розглядають емоційно-ціннісний компонент як поєднання почуттів провини в разі порушення правил, відповідальності (за себе, за інших: альтруїзм, дисциплінарна відповідальність), ціннісних орієнтацій та емпатії [6].

Висновки

Емоційну значущість у контексті вищезгаданого можна виразити за допомогою емоційно-ціннісного ставлення. На думку І. Беха, воно передбачає формування не просто розуміння певних етичних і моральних норм поведінки та їх дотримання в діяльності, а й здатності аналізувати взаємодію особистостей. Тому ми можемо стверджувати, що емоційна значущість може виражатися за допомогою означеного вище виду ставлення. У характерних особливостях емоційно-ціннісного ставлення важливі як позитивні, так і негативні сторони емоційного сприйняття, емоційного ставлення до тих чи інших явищ, ситуацій, оточення, останнє характеризується як бережливе, свідоме, ціннісне. Причому ціннісне є найвищою ланкою в системі ставлень, тому виражається в основному щодо важливих «значущих інших».

Аналіз психологічних досліджень дає нам змогу констатувати, що емоційна-значущість виражається в страху втратити, оскільки затрачена певна кількість особистісних ресурсів, часу, життєвого шляху. Особистість за своєю природою цінує свій досвід і, якщо останній був для неї важливим, буде цінувати того суб'єкта, з яким вона це пережила, таким чином формується спільний простір. Це взаємодія у певній соціальній групі, де є велика кількість точок дотику, і чим їх більше (спільного досвіду), тим більше ти боїшся це втратити, бо воно займає чільне місце у свідомості у вигляді переживань і уявлень.

Підсумовуючи вищесказане, презентуємо своє визначення емоційної значущості, яке ми сформулювали шляхом теоретичного аналізу. Емоційна значущість - це особистісна властивість виражати емоційно-ціннісне ставлення, яке проявляється в ціннісному аспекті (дорожити) однієї особистості щодо іншої та вимірюється кількістю пережитого емоційного досвіду, що мав сильну емоційну модальність та вплинув на саму особистість.

Список літератури

1. Андреева И.Н. Развитие эмоциональной компетентности педагогов. Психология образования сегодня: теория и практика. Материалы Международной науч.-практ.конф. Минск, 2016. С. 166-168.

2. Бреслав Г.М. Психология эмоций. Москва, 2007. 544 с.

3. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. Санкт-Петербург: Питер, 2011. 752 с.

4. Кернберг О.Ф. Отношения любви: норма и патология / пер. с англ. М.Н. Георгиевой. Москва: Независимая фирма «Класс», 2010. 256 с.

5. Лазуренко О.О. Емоції і їх значення в життєдіяльності людини. Київ, 2007. 60 с.

6. Петровский А.В. Трехфакторная модель значимого другого. Вопросы жихологии. 2011. № 1. С. 7-18.

7. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов. Москва, 2016. 248 с.

8. Резник Т.Е. Жизненное ориентирование личности: анализ и консультирование / Т.Е. Резник, Ю.М. Резник. Социологические исследования. 2017. № 6. С. 110-119.

9. Сафонов В.С. Особенности доверительного общения: автореф. дис. ... канд психол. наук. Москва, 2008.

10. Солотина Т.В. Психология любви, или Какого цвета ваша личность? Санкт-Петербург: Питер, 2012. 192 с.

11. Чудина Е.А. Эмоциональная зрелость личности: определение понятия и выделение критериев. Личность и проблемы развития / Отв .ред. Е.А. Чудина. Москва, 2013. С. 112-116.

12. Broderick C.B. Beyond the five conceptual frameworks. A decade of development in family theory. A Decade of family reseacrch and action / Ed. by C.B. Broderick. Minneapolis, 2011. P 3-24.

13. Snaman J.M., Kaye E.C., Torres C., Gibson D., Baker J.N. Parental Grief Following the Death of a Child from Cancer: The Ongoing Odyssey Pediatric Blood & Cancer. 2016. Vol 63. Is. 9.

Размещено на Allbest.ru