Дослідження кризи та мотиваційних характеристик особистості у структурі компетенції самоосвіти студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра загальної та практичної психології

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Дослідження кризи та мотиваційних характеристик особистості у структурі компетенції самоосвіти студентів

Олена Проданова

аспірантка, викладач

У статті проаналізовано базові підходи щодо вивчення кризи та визначено особливості перебігу цього складного явища в житті особистості. Дослідження присвячено актуальній для психології проблематиці життєвого кризового стану особистості у контексті активації власних ресурсів. Визначено сутність мотивації та її місце в структурі психіки. Окреслено форми мотивів з позиції психодіагностики.

Мета дослідження - поглибити теоретичні уявлення щодо механізмів та основних детермінант життєвої кризи з позиції мотиватора активації ресурсів особистості.

В процесі роботи реалізовано емпіричне дослідження мотиваційних показників, дослідницьку вибірку якого склали студенти бакалавріату Ізмаїльського державного гуманітарного університету. В експерименті взяло участь 64 особи.

Висновки. Результати експериментального дослідження мотиваційних характеристик особистості у структурі компетенції самоосвіти студентів із застосуванням методики В. Мільмана «Діагностика мотиваційної структури особистості» є свідченням того, що студенти-респонденти свої мотиваційні ресурси активізують за черговістю наступних щаблів: по-перше, спілкування; по-друге, творча активність; по-третє, соціальний статус по-четверте, суспільна корисність та по-п'яте, комфорт та підтримка життєзабезпечення як певного роду прояв матеріальних цінностей.

Напрямки подальшої роботи в колі окресленої проблематики має бути зорієнтовано на дослідження особливостей процесу подолання життєвих криз в різних вікових періодах. Крім цього, актуальним є питання розробки та апробації цільових методичних прийомів та психодіагностичних процедур, котрі нададуть змогу вивчити механізми усвідомлення та вибору певних стратегій подолання та залежність цих механізмів від розвитку складових самосвідомості.

Ключові слова: потреби, мотиви, ресурси, криза, особистість, складні життєві ситуації.

Olena Prodanova

Postgraduate Student, Lecturer at the Department of General and Practical Psychology, Izmail State University of Humanities

RESEARCH OF CRISIS AND MOTIVATIVE CHARACTERISTICS OF PERSONALITY IN THE STRUCTURE OF STUDENTS 'SELF-EDUCATION COMPETENCE

The article analyzes the basic approaches to the study of the crisis and identifies the features of this complex phenomenon in the life of the individual. The research is devoted to the problem of life crisis of the individual in the context of activation of own resources, which is relevant for psychology. The essence of motivation and its place in the structure of the psyche is determined. The forms of motives from the standpoint of psychodiagnostics are outlined.

The purpose of the article is to deepen the theoretical understanding of the mechanisms and main determinants of life crisis from the standpoint of the motivator of activation ofpersonal resources.

In the process of work, an empirical study of motivational indicators was implemented, the research sample of which was made up of undergraduate students of the Izmail State University for the Humanities. 200 people took part in the experiment.

Conclusions. The results of experimental study of motivational characteristics of personality in the structure of competence of students ' self-education using V. Milman's method "Diagnosis of motivational structure of personality" are evidence that student respondents activate their motivational resources in the following order: first, communication; secondly, creative activity; thirdly, social status fourthly, social utility andfifthly, comfort and support of life support as a kind of manifestation of material values.

The directions of further work in the circle of the outlined problems should be focused on the study of the peculiarities of the process of overcoming life crises in different age periods. In addition, the issue ofdevelopment and testing of targeted methods and psychodiagnostic procedures is relevant, which will allow to study the mechanisms of awareness and choice of certain coping strategies and the dependence of these mechanisms on the development of components of self-awareness.

Key words: needs, motives, resources, crisis, personality, difficult life situations.

Вступ

Постановка проблеми. Контокорентний інтерес до вивчення в психології проблеми особистісних кризових станів серед наукової спільноти має глибоке історичне коріння. Проте нагальна необхідність швидко та цілком ефективно адаптуватися до різних ситуацій у сучасному світі, що активно змінюється, як і раніше визначає актуальність окресленої проблематики. Крім того, незважаючи на широкий інтерес до вивчення кризи в психологічній науці та застосування отриманих знань на практиці, нині невирішеною залишається низка методологічних проблем, пов'язаних з різноманіттям підходів до визначення поняття «криза» та її феноменології. Відповідно, така позиція додатково формує окремі питання у сфері досліджень щодо визначення життєвої кризи та її основних детермінантів з мотиваційної позиції ресурсів особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Найперші дослідницькі звернення до категорії «криза» (від гр. krisis - рішення, поворотний пункт, результат) серед наукової спільноти можна зустріти у роботах таких психологів, як А. Адлер, Л. Божович, Л. Виготський, С. Гроф, Е. Еріксон, З. Фрейд, К. Юнг та ін. Зокрема, у їхніх працях кризові стани супроводжують розвиток та становлення особистості [2; 6-9; 20; 23].

Вивченню мотиваційної сфери особистості відводиться значна кількість наукових досліджень Є. Ільїна, О. Леонтьєва, П. Якобсона та ін. [11; 12; 24].

Окремі аспекти щодо подолання життєвих криз аналізували Р Ахмеров, Ф. Василюк та ін. [3; 4]. Крім того, П. Лушин, В. Ромек, Т Титаренко [14; 17; 19] для об'єкту своїх досліджень обрали категорію надання психологічної допомоги особистості, що знаходиться в кризовій життєвій ситуації.

Сьогоднішній трансформаційний вектор перебудови нашого суспільства та глобалізаційний курс державотворення зумовлюють тенденційну новацію поглядів серед науковців у полі окресленої проблематики нашого дослідження [1; 17; 21; 22]. Наприклад, аналіз ортобіотичних засад психологічних феноменів з позиції проблеми активації особистісних ресурсів для подолання складних життєвих ситуацій формує новий компетентнісний ортобіотичний підхід у концептуальних основах ресурсних чинників людини [17].

Мета дослідження - на основі аналізу психологічної літератури поглибити теоретичні уявлення щодо поняття «криза», «ресурси», «мотиви» та дослідити завдяки проведеному емпіричному дослідженню особливості основних детермінантів життєвої кризи з позиції мотиватора активації ресурсів особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження

криза мотиваційний самоосвіта студент

Перші дослідження кризової проблематики, котрі згодом стали основою виникнення теорії криз, були проведені психіатром Е. Ліндеманном. Зокрема, Е. Ліндеманн позиціонував кризу як стан, що виникає внаслідок впливу на людину психотравмуючих подій [13, с. 214]. В свою чергу, криза - це період нерівноваги, обмежений за часом, що супроводжується неприємними психічними і фізичними відчуттями, іноді сильно виснажує здібності особистості компетентно долати ситуацію або справлятися з нею [25, с. 73].

Ф. Василюк визначає поняття «криза» як поворотний пункт життєвого шляху, що виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що вже склався [4, с. 92].

Л. Виготський в своїх дослідницьких концепціях сутність будь-якої кризи визначав перебудовою потреб і спонукань та переоцінкою цінностей, які керують поведінкою особистості [7].

Проте, цілком протилежну наукову позицію стосовно кризи висвітлював О. Леонтьєв, котрий зазначав, що «:...кризи у жодному разі не є неминучим супутником психічного розвитку. Неминучі не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку. Навпаки, криза - це свідоцтво того, що перелом не відбувся своєчасно. Криз узагалі може не бути, якщо психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є грамотно керованим процесом - процесом виховання» [12, с. 288].

В екзистенційно-гуманістичних дослідженнях (С. Гроф, А. Маслоу та ін.) криза є органічною частиною процесу розвитку особистості [8; 15]. Так, наприклад, С. Гроф зазначає, що кризовий стан може бути важким, але при цьому він має величезний еволюційний і лікувальний потенціал, оскільки, будучи складною ситуацією природного розвитку, криза може призвести до лікування різних емоційних та психосоматичних розладів, до сприятливих змін особистості, до вирішення важливих життєвих проблем [8, с. 99].

Виходячи з окреслених позицій, можна стверджувати, що будь-який різновид кризи у її психологічному розумінні є відповіддю на фрустрацію найважливіших потреб особистості та її специфічною власною реакцією на цю фрустрацію.

В процесі вивчення проблеми кризи та переживання особистістю складних життєвих ситуацій були введені такі поняття, як «особистісна криза», «психологічна криза», «психодуховна криза», «біографічна криза», «криза професійного становлення» та ряд інших. Сучасні дослідження виокремлюють різні види криз: вікові, екзистенціальні, життєві, біографічні, духовні, особистісні, психологічні тощо.

Поділяючи людське життя на періоди, стадії та, звертаючи увагу на труднощі переходу з однієї стадії на іншу, науковою спільнотою акцентувалася увагу на тому, що криза - це поворотний момент у житті людини. Так, згідно епігенетичної теорії Е. Еріксона, «кожна психосоціальна стадія розвитку особистості супроводжується кризою - поворотним моментом у житті індивідуума, який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості та соціальних вимог, що пред'являються до нього на цій стадії» [9, с. 286].

Т. Титаренко життєву кризу визначає як тривалий внутрішній конфлікт з приводу життя в цілому, його сенсу, головних цілей та шляхів їх досягнення [19, с. 31].

У зарубіжній науковій літературі життєві кризи розглядаються як «обмежені за часом ситуації, що характеризуються порушенням рівноваги між зовнішнім та внутрішнім планами буття людини і які не можуть бути подолані за допомогою наявних у особистості ресурсів» [25, с.104].

Е. Зеєр вважає джерелом розвитку кризових станів особистості стадії професіоналізації людини. У професійному розвитку він виділяє чотири стадії в основу яких покладено соціальну ситуацію розвитку та рівень реалізації професійної діяльності: оптація, професійна освіта і підготовка, професійна адаптація, первинна і вторинна професіоналізація і майстерність [10].

При розгляді сучасних підходів до вивчення життєвих криз особистості Ф. Василюк виявив, що більшість дослідників відзначають посилення впливу гетерохронності розвитку психічних функцій, ролі індивідуально-особистісних та суб'єктно-діяльних особливостей у змісті криз, оскільки, періоди, що виділяються різними авторами, мають схожі вікові межі, що дозволяє вважати їх нормативними [4].

Криза завжди є випробуванням для особистості, виникаючи на життєвому шляху кожної людини незалежно від її бажання чи небажання, у процесі якого кардинально змінюється все життя людини на всіх рівнях: сенсотворчому або когнітивному (як інтроекція нових життєвих цінностей або нової ієрархії цінностей), афективному (здатність проходити випробування, зберігаючи цілісність) і поведінковому (необхідність виробити нові поведінкові патерни). Тому життєвий психологічно кризовий стан вимагає концентрації та використання всіх наявних у людини сил на вирішення завдань, які поставило перед ним життя, оскільки наслідки життєвої кризи можуть бути різними. До прикладу, можлива фіксація неадекватних способів адаптації, що ще більше ускладнює становище особистості й збільшує ризик виникнення несприятливих наслідків. Однак результатом життєвої кризи може стати й збагачення ресурсів особистості, тобто, криза одночасно містить як загрозу для особистості, так і можливість для її зростання.

Відповідно, проблема психологічних механізмів впливу особистісних особливостей на процеси подолання важких життєвих ситуацій, а також регуляцію повсякденної діяльності у контексті мотиваційної складової традиційно привертає увагу дослідників.

У працях більшості представників біхевіористичного напряму мотивація розумілася зі схожих з ортодоксальним психоаналізом позицій про біологічну обумовленість поведінки людини саме з погляду задоволення фізіологічних потреб [3].

Гуманістична психологія, протиставлена психоаналізу і біхевіоризму, у своєму розумінні мотивації спиралася на уявлення про активну природу людини, яка здатна впливати на власне життя. Однією з найвідомі- ших концепцій гуманістичного спрямування, зокрема і поза психологічною наукою, є теорія, розроблена А. Маслоу, котрий розділив усі потреби (мотиви) на п'ять груп:

1) потреби фізіологічного циклу (сон, голод, спрага та ін.),

2) потреби в безпеці,

3) потреби приналежності та любові,

4) потреби самоповаги та поваги,

5) потреби самоактуалізації, що укладають у реалізацію потенціалу людини [15].

Як вважав А. Маслоу, дані мотиви подібно до інстинктів є вродженими, а їх задоволення - необхідна умова для життя людини та її переходу від потреб нижнього рівня (фізіологічні потреби) до вершини піраміди (самоактуалізації) [14]. Відповідно, основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби - динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Когнітивна психологія, попри відносну молодість даного напряму психологічної науки, послужила основою виникнення кількох мотиваційних теорій. При всьому зовнішньому розмаїтті даних теорій, їх поєднує загальне для когнітивної психології положення про те, що знання та уявлення суб'єкта про себе, свої можливості, причини своїх вчинків та їх наслідки, багато в чому визначають його мислення та поведінку. У рамках узагальнюючої когнітивної моделі, мотив розглядається як цілісне когнітивне утворення, складний когнітивний конструкт, а мотиваційний процес розуміється як оцінка подій з погляду їхньої очікуваної цінності та ймовірності досягнення [2; 3].

Відповідно, актуалізація мотиву відбувається під впливом ситуації, яку можна охарактеризувати як посттравматичне зростання, котре описує переживання і досвід людей, які не просто впоралися зі стресом, а й досягли, на їхню думку, значних позитивних змін, що виходять за межі наявного стану речей до початку травмуючих подій. Численні дослідження показують, що високий рівень особистісних ресурсів є основним предиктором посттравматичного зростання. Найбільш значущим ресурсом для того, щоб не тільки впоратися з труднощами, але й піднятися на високий рівень функціонування, є резилентність.

Поняття «ресурси особистості» порівняно недавно з'явилося в науковій психології і було запозичене з економіки та теорії управління, а останні десятиліття починає займати в психології особистості все більш важливе місце.

Такі ресурси, як «позитивні риси особистості» [15], «значний капітал кожної особистості» [17], внутрішні сили, істотно розширюють можливості людини, роблять її успішнішою, продуктивнішою, життєстійкою, також є фактором ефективності та усвідомленості життя.

Незважаючи на те, що в зарубіжній психології та соціології проблема ресурсів досліджується вже понад 40 років, область вивчення постійно розширюється: це копінг-поведінка, психологія спорту, психологія стресу, коучинг, психологія управління, психологія розвитку та ін.

На відміну від теорії рис, що підкреслює стійкий характер особистісних особливостей, що становлять ядро особистості, у сучасних підходах ресурси розглядаються як гнучкі властивості особистості, що мають прижиттєвий генезис і піддаються корекції та розвитку. Доказом цього є експериментальні роботи з формування відповідних особливостей особистості, наприклад вивченого оптимізму [26], життєстійкості [27], психологічного капіталу [28] та інших ресурсних характеристик.

У сучасних умовах глобалізації, інформатизації та цифровізації всіх сфер людської життєдіяльності, гостро стоїть необхідність розвитку самоосвіти. У зв'язку з цим, актуалізується проблема пошуку умов, що забезпечують розвиток самоосвітньої компетенції студента як невід'ємного фактору його соціальної успішності. Окреслена позиція дозволить практично нівелювати певні кризові стани у майбутньому та надасть змогу більш вдало «вийти» з життєвих кризових ситуацій. Як одну з першорядних умов у цьому питані ми виділяємо мотиваційну складову, як ресурс особистості, що дозволяє забезпечувати свої основні соціально-психологічні потреби, включаючи потребу у самоосвіті та саморозвитку.

До того ж, вивчення мотиваційного ресурсу особистості у такому контексті дозволить визначити напрями програмно-змістовного забезпечення розвитку компетенції самоосвіти у студентів.

З метою експериментального дослідження мотиваційних характеристик особистості у структурі компетенції самоосвіти студентів ми застосовували методику В. Мільмана «Діагностика мотиваційної структури особистості». Респондентами виступили 64 студенти 2-4-их курсів різних спеціальностей Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Визначена методика надає змогу визначити окремі стійкі шкали мотиваційного профілю особистості, котрі наочно покажуть домінування у студентів тих чи інших мотиваційних тенденцій (див. Таблиця 1).

Таким чином, продемонстровані результати з таблиці є свідченням того, що студенти-респонденти головною мотивацією визначають спілкування, що на нашу думку є загалом нативним, адже сучасною складовою студентського життя у контексті саморозвитку та самоосвіти є членство в студентських організаціях, участь в наукових конференціях, міжнародні круглі столи та інші організаційні заходи, котрі дозволять розширити свої комунікативні кордони.

Таблиця 1