Психологічні особливості кризи духовного розвитку в юнацькому віці

У статті проаналізовано наукові підходи до проблеми духовної кризи особистості, основні ознаки та причини її виникнення, особливості прояву в юнацькому віці. Духовна криза розглядається як стан переживання втрати буттєвої основи існування, який виникає у відповідь на емоційну реакцію щодо індивідуально-значущої події або явища і супроводжується процесом пошуку сакрального. Генеза духовної сфери та виникнення криз духовного розвитку в юнацькому віці пов'язані з формуванням світогляду, внутрішньої позиції, моральної свідомості та самосвідомості.

В емпіричному дослідженні використано методику «Діагностика духовної кризи» Л. Шутової та А. Ляшук, за допомогою якої студенти Центрально-українського педагогічного університету імені Володимира Винниченка визначили свій стан за категоріями: страждання, переживання відсутності свободи, страх смерті, самотність, безглуздість, відчуття гріховності, відповідальність, незадоволеність у минулому, теперішньому та майбутньому часі.

Аналіз результатів засвідчив про домінування середнього рівня ймовірності виникнення духовної кризи та показників «напруженості екзистенційного вакууму». У часовому вимірі найбільш поширеним виявився регресивний та прогресивний тип духовної кризи. Піковий та низинний тип духовної кризи було діагностовано в 7,7% студентів, які потребували невідкладної психологічної допомоги.

Ключові слова: духовність, духовна криза, екзистенційна криза, сенс життя, духовний розвиток, психологічне консультування у контексті духовноорієнтованого підходу.

Melnychuk I.Y., Blyzniukova O.M.

PSYCHOLOGICAL FEATURES OF THE CRISIS OF SPIRITUAL DEVELOPMENT IN ADOLESCENCE

The article analyzes the scientific approaches to the problem of spiritual crisis of the personality, the main signs and its causes, the peculiarities of manifestation in adolescence. Spiritual crisis is considered as a state of experiencing the loss of the existential basis of existence, which occurs in response to an emotional reaction to an individually significant event or phenomenon and is accompanied by a process of finding the sacred. The genesis of the spiritual sphere and the emergence of crises of spiritual development in adolescence are associated with the formation of worldview, inner position, moral consciousness and self-awareness.

In the empirical study the authors used the test “Diagnosis of spiritual crisis" by L.Shutova and A.Lyashuk, with the help of which students of the Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University determined their condition according to the categories: suffering, experiencing lack of freedom, fear of death, loneliness, absurdity, feeling of sinfulness, responsibility, dissatisfaction in the past, present and future.

Key words: spirituality, spiritual crisis, existential crisis, meaning of life, spiritual development, psychological counseling in the context of a spiritually oriented approach.

Вступ

Постановка проблеми. Наше сьогодення ставить перед людством складні випробування, які пов'язані з коронавірусною епідемією, війнами, екологічними, економічними та політичними катаклізмами, тому поняття кризи стало стрижневим у багатьох психологічних дослідженнях.

Життєві кризи проявляються у різних формах переживання труднощів свого життєвого шляху, неможливості реалізації планів. Будь-яка криза розмежовує старий і новий досвід, перехід від одного стану до іншого та супроводжується емоційними переживаннями. Тому особистісна значущість події та емоційна реакція на неї вважаються тими визначальними причинами, які призводять до виникнення духовної кризи.

Духовна криза - це стан переживання втрати буттєвої основи існування, який виникає у відповідь на емоційну реакцію щодо індивідуально-значущої події або явища і супроводжується процесом пошуку сакрального (Восковская, Ляшук, 2005:52).

Дослідження особливостей подолання кризи духовного розвитку в юнацькому віці є особливо актуальним, оскільки у цей період відбувається формування світогляду, внутрішньої позиції, моральної свідомості та самосвідомості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Духовність людини, на думку М. Савчина, визначається усвідомленням і переживанням «істинності та значущості вищих духовних цінностей і смислів, спроможністю здійснювати моральні вчинки... що уособлює сутність людського буття» (Савчин, 2013: 23).

Духовна криза - це складний період у житті окремої людини або суспільства, який характеризується сильними внутрішніми конфліктами, розчаруваннями, а також може супроводжуватися зниженням культурного рівня, відсутністю віри та надії у краще майбутнє.

Духовна криза виникає під впливом взаємодії зовнішніх та внутрішніх факторів і часто пов'язана з тривалим внутрішнім конфліктом з приводу сенсу та цінностей життя, головних цілей і шляхів їх досягнення.

В. Козлов визначає такі основні причини виникнення духовної кризи як: деформація структури Его; неможливість реалізувати основні тенденції особистості; криза вітальності (невідповідність ситуації життєвим силам людини) (Козлов, 2003). Передумовою духовної кризи вчені вважають значний «розрив» між технократичним і гуманітарним видами мислення, що виражається у тому, що гуманістично спрямована людина орієнтується на загальнолюдські моральні цінності, а технічно зорієнтована - намагається досягати цілі, не замислюючись про совість чи мораль.

У науці немає однозначного визначення поняття «духовна криза», проте найчастіше її ототожнюють з смисложиттєвою кризою, яка проявляється у втраті цінностей і сенсу існування людини. Слід зазначити, що вчені чітко не розділяють ці поняття, проте наголошують, що поняття «духовна криза» є більш загальним і ширшим за поняття «екзистенційна криза» (Восковская, Ляшук, 2005).

Екзистенційна криза тлумачиться В. Франклом і І. Яломом як карколомна зміна способу життя, як надзвичайна подія, коли людина розуміє неможливість жити так, як раніше. Однією з вагомих причин екзистенційної кризи В. Франкл вбачає у виникненні проблем, які виникають під впливом усвідомлення безглуздості власного буття. При цьому людина може перебувати у відчаї до тих пір, поки не знайде екзистенційної опори (Чуйко, Гудима, 2019). духовний юнацький психологічний

При визначенні духовної кризи В. Козлов опирається на психологічну структуру, в якій виокремлюється «Я-матеріальне», «Я-соціальне» і «Я-духовне». Психодуховна криза трактується психологом як «особливий етап в розвитку особистості, коли ініціюється процес об'єднання внутрішніх підсистем матеріального, соціального і духовного «Я» в єдиний цілісний простір, настає час переоцінки усіх цінностей, і в цьому процесі особа починає переосмислювати своє місце в житті й основні екзистенції» (Козлов, 2003: 123).

Бердяєв М. підкреслює, що духовність протиставляється душі і тілу, вона оволодіває ними та перетворює їх. Людина із сильно вираженою духовністю є активною та вільною, вона йде до духовності через любов і віру. Все духовне життя зводиться до любові, бо любов є головною духовною силою, вона сильніша за смерть (Бердяєв, 1952).

Ставлення до духовності в сучасній гуманістичній психології прослідковується в позиції В.Франкла, який стверджував, що екзистенційний аналіз фокусується на духовному вимірі людини, де є місце свободі, відповідальності та волі досягти сенсу. Дотримуючись духовного шляху, людина виходить за межі власних інтересів, відкриває сенс життя. Вона знаходить віру у своє життєве призначення, бо без мети немає сенсу, а без сенсу життя неможливе (Франкл, 1990). А.Маслоу підкреслював, що духовне є невід'ємною частиною ідентичності людини, її внутрішнього ядра, видової приналежності (Маслоу, 1999).

Слід зазначити, що духовність часто ототожнюється з релігійністю, і благотворним фактором постає не стільки віра, скільки духовна спрямованість віруючої людини на щось, крім ситуативних вигод. Релігія - найбільш розповсюджена, але не єдина можлива форма духовності. Духовна спрямованість є однозначно благотворною за різної релігійної природи, позаяк, у всіх православних і духовних практиках, особливо у християнському консультуванні, релігія слугує підтримкою, виконуючи позитивну функцію психогігієни і психопрофілактики (Ассаджиолі, 1995).

Для подальшої роботи нами були визначені поняття духовності, віри, любові, оскільки вони є значущими аспектами духовної кризи клієнта в процесі психотерапевтичного консультування, зверненого до духовних цінностей.

Духовність - це рух до вищого, абсолютного змісту при вторинності матеріальних інтересів; сукупність системно-інтегрованих особливостей когнітивно-інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер, що забезпечує людині здатність до психічно-особистісного вдосконалення та самовдосконалення.

Віра - це базова умова виникнення та існування психологічної реальності, вона полягає в набутті глибинних рівнів несвідомого та свідомому їх прийнятті через переконаність і впевненість у можливостях.

Любов - це воля до розширення власного Я задля живлення власного духовного розвитку або духовного розвитку іншої людини, що виявляється в турботі, відповідальності та знанні. Духовна криза відбувається між певними аспектами особистості та прогресивними тенденціями і прагненнями морального, релігійного, гуманістичного чи духовного характеру, що виникають несподівано.

Виникнення протиріч між смисложиттєвими орієнтаціями, цінностями, мотивами і рівнем домагань, може призвести до виникнення кризи духовності у юнацькому віці. У процесі пошуку сенсу життя у юнаків виробляється світогляд, розширюється система цінностей, формується той етичний стрижень, який допомагає впоратися з життєвими перешкодами чи суперечностями. У юнацькому віці життєві мотиви конкретизуються, у їх змісті часто домінує орієнтація на матеріальний добробут і статус. Психологічні особливості життєвих цінностей сучасних юнаків детермінуються не лише смисложиттєвими особистісними утвореннями, але й когнітивними (осмислення життєвих цілей і ймовірності їх досягнення) та емоційно-вольовими (свобода-відповідальність, воля, позитивне ставлення до майбутнього, віра).

Важливими чинниками поведінки стають мотиви, пов'язані з поглядами і переконаннями як складовими світогляду молодої людини. Уся система її потреб і прагнень впорядковується, інтегрується у контексті формування світогляду. Особистість реалістичніше і об'єктивніше пізнає себе, у неї на більш високому рівні розвиваються такі форми прояву самосвідомості, як відповідальність за здійснений вибір, за свої дії і вчинки, а також почуття власної гідності, самоконтроль, самодисципліна, що надзвичайно важливо для духовного розвитку.

Юнацький вік є важливим періодом для становлення власних поглядів, ставлення до себе і навколишнього світу, прагнення до самостійного приймання рішень, здатності нести відповідальність за отримані результати, для розвитку системи ціннісних орієнтацій. Особливості формування та становлення смисложиттєвих орієнтацій є важливою складовою духовного розвитку в юнацькому віці.

Мета статті - проаналізувати наукові підходи до розуміння проблеми духовної кризи, виявити особливості її прояву та специфіку психологічної допомоги у юнацькому віці.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Духовна криза проявляється у конфліктних станах, обумовлених страхом смерті, самотністю, свободою, безглуздям, провиною, відповідальністю, незадоволенням і стражданням. Ці категорії знаходяться у серцевині духовного «Я», тому пов'язані з ними конфлікти з великою вірогідністю можуть призвести до виникнення духовної кризи. Саме ці показники стали критеріями методики «Діагностика духовної кризи», створеної Л. Восковською і А. Ляшук (Восковская, Ляшук, 2005). Діагностична методика ґрунтується на принципі суб'єктивного оцінювання свого стану за категоріями (страждання, переживання відсутності свободи, страху смерті, самотність, безглуздість, відчуття гріховності, відповідальність, незадоволеність) у минулому, теперішньому та майбутньому часі та оцінюється у відсотках.

У проведеному нами дослідженні взяли участь 52 студенти Центрально-українського державного педагогічного університету віком 18 -22 роки. Результати дослідження за методикою «Діагностика духовної кризи» з урахуванням суми усіх критеріїв засвідчили, що у 15,4 % осіб юнацького віку виявлено високий рівень ймовірності виникнення духовної кризи, середній рівень - у 57,7% респондентів, низький рівень - у 26,9% досліджуваних.

За критерієм «напруженість екзистенційного вакууму», який вказує на невдоволення, пов'язане з неможливістю реалізувати смисл життя, високий рівень виявлено у 23%, середній - у 63,5%, низький рівень - у 13,5% досліджуваних студентів, що виражається у високих показниках за категоріями: «одинокість», «свобода», «відповідальність», «страх смерті» та «безглуздість».

За допомогою розрахунку коефіцієнтів для кожного часового виміру було встановлено, що у відсотковому співвідношенні найбільш розповсюдженою серед досліджуваних студентів є регресивний (57,7%) та прогресивний тип (34,6%) духовної кризи. Регресивний тип вказує на тенденції до зменшення проявів духовної кризи, що може бути пов'язане з духовним зростанням, зміною поглядів на життєві цінності, появу усвідомлених цілей і смислу життя. При прогресивному типові спостерігається збільшення проявів духовної кризи в суб'єктивному часі, що може вказувати на незадоволення життям, бажання досягти вищого рівня розвитку, появу прагнень морального або релігійного змісту.

Стагнаційний тип, який може свідчити про глибоку і затяжну духовну кризу, серед досліджуваних студентів не було виявлено. Пікову духовну кризу, що спричинена емоційним шоком через втрату близької людини, було діагностовано в одного досліджуваного (1,9 %). Низинний вид було виявлено у трьох осіб юнацького віку (5,8 %), що вказує на схильність до періодичного переживання духовної кризи, але заперечення істинності та значущості своїх почуттів.

Найбільш типовими ознаками, які ми спостерігали у процесі взаємодії з клієнтами з високими показниками духовноособистісної кризи, були такі як: байдуже ставлення до свого зовнішнього вигляду; посилення скарг на фізичне нездужання, втому, дратівливість; схильність до різкої зміни настрою; скарги на поганий сон; ізоляція від друзів і сім'ї; відмова від соціальної активності; надмірне відчуття тривоги і безнадійності; відсутність планів на майбутнє; втрата сенсу життя, надії, внутрішня порожнеча, розчарування, пригніченість, туга, відчай.

Специфіка надання психологічної допомоги в таких ситуаціях полягає у духовному прийнятті клієнта, виключенні моралізаторства як зовнішньої сили, що перешкоджає вивільненню внутрішньої відповідальності, прагненні до полегшенні процесів особистісної трансформації, які ведуть до надбання віри й гідності.

Гуманітарна парадигма в психології спрямована до духовного світу людини, її особистісних цінностей та сенсу життя. Проблема духовності в психотерапевтичному консультуванні є надзвичайно важливою, оскільки формування духовно зрілої особистості сприяє створенню базових християнських цінностей у процесах самореалізації та формуванні світосприйняття.

Необхідною передумовою звернення до проблеми духовності в психологічній практиці є визначення її суті, місця, що його займає духовність у структурі людської психіки, її ролі в перебігу психічних процесів. Крім цього, з'ясування мотивації звернення до духовного аспекту в психології може певною мірою сприяти відображенню духовно-особистісного аналізу при проведенні психотерапевтичної консультації.

Аналіз літератури підкреслює, наскільки важливою і водночас недостатньо виразною є духовна складова у психотерапевтичному консультуванні. Праці зарубіжних і вітчизняних психологів, філософів переконливо демонструють важливість, плідність і перспективність використання проблеми духовності в процесі психотерапевтичного консультування.

Підкреслимо, що духовність (як і свобода, і відповідальність) не є особливою структурою, а постає певним способом існування людини, яка досягла особистої зрілості. Така людина приймає рішення на основі вільного вибору, який, незалежно від отриманого результату, збагачує особистість, дозволяє обирати і створювати майбутнє.

Необхідними складовими духовного світосприйняття є любов і віра, що спонукають людину до духовного пошуку. Знаходячи любов і віру, людина досягає нового щаблю розвитку власної духовності, що, у свою чергу, веде до пізнання нових аспектів любові й віри через духовні кризи та інсайти.

У повсякденному житті люди рідко задаються питаннями щодо сутності духовності, її значення. Проблеми, з якими вони звертаються до психолога, зазвичай конкретно орієнтовані, але найчастіше за ними криється пошук людиною духовного шляху, переживання спричиненої ним духовної кризи. Етапи руху цим шляхом мають певні закономірності, вирізнені й зазначені Р.Ассаджиолі як небхідні його складові. Автор вважає, що термін «духовний» відображає не тільки переживання, які традиційно вважаються релігійними, але всі, що стосуються виховання і пізнання, всю людську активність і функції, що мають один спільний знаменник - володіння цінностями більш високими, ніж загальноприйняті, такими як етичні, естетичні, гуманістичні та альтруїстичні (Ассаджиоли, 2002). На думку Р. Ассаджиолі, позитивним наслідком переживання людиною духовної кризи є духовний розвиток - «пробудження досі прихованих здібностей, піднесення свідомості до нових сфер і функціонування особистості в її новому внутрішньому вимірі» (Ассаджиоли, 2002: 57).

Для сучасних напрямків психологічного консультування характерним стає звернення до уявлень про людину як духовну істоту і розуміння неефективності вирішення психологічних проблем без супровідних духовних змін. У цьому руслі вирізняється християнське консультування, особливості якого полягають у психологічному знанні фізіологічного (рівень тіла), емоційного, когнітивного (усвідомлення себе у світі), соціального (прийняття нових ролей у соціальному оточенні) та екзистенційного рівні в, які торкаються всіх життєвих принципів людини, що призводить до глибоких змін самосвідомості, ставлення до себе, інших, світу.

На початковому етапі християнського консультування завданням психолога є подолання бар'єру недовіри й перестороги, формування свідомого ставлення клієнта до власного вибору і прийняття на себе повної відповідальності за його наслідки, максимальне послаблення емоційної напруги та підвищення міри усвідомлення ситуації, формування позитивного образу майбутнього, обговорення екзистенційних питань.

У процесі психотерапевтичного консультування для людини змінюється глибинний зміст понять віри й любові. Залежно від того, чим для неї тепер стають віра і любов, можна з'ясувати, які трансформації відбулися з людиною. Це стає можливим завдяки тому, що саме віра і любов як основні аспекти духовності є фундаментом основних смислових конструктів особистості. При цьому вони не виключають свободу і відповідальність, а наповнюють їх змістом. Шлях духовності - шлях набуття любові, що ґрунтується на вірі, з повним усвідомленням свободи й відповідальності за свій вибір.

Висновки

Отже, духовна криза є особливим станом, який характеризується зосередженням особистості на внутрішніх проблемах і проявляється у поведінці та вчинках особистості. Під час кризи духовності виражаються моральні потреби, інтереси, погляди, ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей і до себе.

У юнацькому віці виникає велика ймовірність виникнення духовної кризи у зв'язку з становленням смисложиттєвих орієнтацій і розвитком самосвідомості, що супроводжується глибокими переживаннями, які виражаються у стражданні, переживанні відсутності свободи, страху смерті, самотності, безглуздості, гріховності, відповідальності, незадоволенні.

Аналіз результатів за методикою Л. Восковської, А. Ляшук «Діагностика духовної кризи» засвідчив про домінування середнього рівня ймовірності виникнення духовної кризи та показників «напруженості екзистенційного вакууму». Найбільш поширеним серед досліджуваних студентів виявився регресивний та прогресивний тип духовної кризи. Незважаючи на те, що, пікова духовна криза та низинний тип було діагностовано у невеликої кількості студентів, саме вони потребували невідкладної та ґрунтовної психологічної допомоги, що базувалась на принципах співпереживання та духовного прийняття клієнта, розкритті можливості пізнання й самопізнання як умови зцілення, духовного та особистісного здоров'я.

Завданням психотерапевта є відновлення ієрархії цінностей, за допомогою яких людина відкривається назустріч цінностям абсолютним, сприяння організації та залученню внутрішніх і зовнішніх ресурсів, необхідних для подолання перепон на шляху духовного пошуку.

Подолання кризи духовності є сприятливим періодом для саморозвитку людини, для прийняття загальнолюдських цінностей, етичних норм, становлення духовної культури і розвитку здатності турбуватися про власну душу, а також для подолання егоїзму та зростання спроможності надавати безкорисну допомогу іншим людям.

Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо у розробці програми профілактики виникнення духовної кризи особистості, розвитку такого рівня особистісної зрілості, самоусвідомлення, який би постійно мотивував до оптимізації життєдіяльності, внутрішньої динаміки, досягнення особистісної цілісності.

Література

1. Ассаджиоли Р. Психосинтез. Принципы и техники. М.: ЭКСМОПресс, 2002. 416 с.

2. Ассаджиоли Р. Самореализация и психологические потрясения. Гроф С. Духовный кризис. М.: Изд-во МТМ, 1995. С.40-61.

3. Бердяев Н.А. Экзистенциональная диалектика божественного и человеческого. Париж: Ymca-press, 1952. 246 c.

4. Восковская Л.В., Ляшук А.В. Духовный кризис: проблемы

5. определения и диагностики: Психологическая диагностика № 1. 2005. С. 51-71.

6. Козлов В.В. Работа с кризисной личностью. Методическое пособие. М.: Изд-во Института Психотерапии. 2003.123 с.

7. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики. СПб.: Евразия, 1999. 432 с.

8. Савчин М.В. Духовна парадигма психології: монографія. Київ: Академвидав, 2013. 252 с.

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. М.: Прогресс, 1990. 372 с.

10. Чуйко Г., Гудима О. Духовна криза особистості як ознака інформаційного суспільства. Проблеми сучасної психології. Випуск 44, 2019. С.322-345. https://doi.org/10.32626/2227-6246.2019-44.322-345

References

1. Assadzhioli R. (2002). Psihosintez. Principy i tehniki [Psychosynthesis. Principles and techniques]. Moscow: EKSMOPress [in Russian].

2. Assadzhioli R. (1995). Samorealizacija i psihologicheskie potrjasenija. // Grof S. Duhovnyj krizis [Self-realization and psychological shock// Grof S. Spiritual crisis]. Moscow: Izd-vo MTM [in Russian].

3. Berdjaev N.A. (1952). Jekzistencional'naja dialektika bozhestvennogo i chelovecheskogo [Existential dialectic of the divine and the human]. Parizh: Ymca- press [in Russian].

4. Voskovskaja L.V., Ljashuk A.V. (2005). Duhovnyj krizis: problemy opredelenija i diagnostiki [Spiritual crisis: identification and diagnosis problems]. Psihologicheskaja diagnostika - Psychological diagnostics, 1, 51-71 [in Russian].

5. Kozlov V.V. (2003). Rabota s krizisnoj lichnost'ju. Metodicheskoe posobie [Working with a crisis person. Methodological guide.]. Moscow: Izd-vo Instituta Psihoterapii [in Russian].

6. Maslou A. (1999). Dal'nie predely chelovecheskoj psihiki [Far reaches of the human psyche]. St.Petersburg: Evrazija [in Russian].

7. Savchyn M.V. (2013). Dukhovna paradyghma psykhologhiji: monoghrafja [Spiritual paradigm of psychology: monograph]. Kyjiv: Akademvydav [in Ukrainian].

8. Frankl V. (1990). Chelovek v poiskah smysla [Man's search for meaning]. Moscow: Progress [in Russian].

9. Chujko Gh., Ghudyma O. (2019). Dukhovna kryza osobystosti jak oznaka informacijnogho suspiljstva [Spiritual crisis of personality as a sign of the information society]. Problemy suchasnoji psykhologhiji - Problems of modern psychology, 44. https://doi.org/10.32626/2227-6246.2019-44.322-345 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru