Поняття тривалого травматичного стресу та контексти його застосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинський національний університет імені Лесі Українки

ПОНЯТТЯ ТРИВАЛОГО ТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСУ ТА КОНТЕКСТИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Козігора Марія Анатоліївна,

аспірантка кафедри загальної

та клінічної психології

Анотація

тривалий травматичний стрес катастрофа

Мета. Метою статті є визначення концептуального змісту тривалого травматичного стресу та контексти його застосування.

Методи. У дослідженні використано методи теоретичного вивчення літератури в сукупності аналізу, синтезу й узагальнення.

Результати. У статті представлено результати аналізу основних психологічних літературних джерел щодо визначення концептуального змісту поняття тривалого травматичного стресу. Виділено та проаналізовано основні контексти застосування поняття тривалого травматичного стресу: контекст техногенних і природних катастроф, військовий контекст, контексти домашнього насилля та пандемії. З'ясовано, що провідною особливістю тривалого травматичного стресу людей внаслідок катастроф є те, що вони не можуть визначити точний час моменту, коли одна травмуюча подія закінчилась, а інша розпочалася. Ознакою тривалого травматичного стресу у військовослужбовців, які перебувають у зоні проведення бойових дій, є те, що вони не тільки там перебувають, а й беруть безпосередню участь у діях. Не менш важливим є контекст домашнього насильства щодо жінок та дітей. Виявлено, що жінки, які постійно перебувають у таких стресових ситуаціях, постійно відчувають дискомфорт під час спілкування з чоловіками. У дітей, які переживають тривале домашнє насильство, порушуються зв'язки з дорослими, є недостатня кількість навичок спілкування з однолітками. Визначено, що тривалою травматичною і стресовою ситуацією є введення карантину у зв'язку з пандемією. Ситуація пандемії негативно впливає не тільки на соціальний статус, а й на психологічний стан осіб, зокрема найбільш уразливих груп: медпрацівників, осіб із хронічними захворюваннями, літніх людей. Після перенесеної хвороби деякі люди відчувають страх, занепокоєння, депресію, які за декілька місяців зникають.

Висновки. Результати дослідження дали змогу дійти висновків про те, що тривалий травматичний стрес позначає вплив минулих, теперішніх та майбутніх стресорів, яких неможливо уникнути. Це поняття застосовується в декількох контекстах: техногенних та природних катастроф, військовому контексті, контекстах домашнього насильства та пандемії. Травматичні ситуації мають не лише соціальний, а й психологічний вплив, що проявляється як одразу, так і за деякий час після тривалого травматичного досвіду.

Ключові слова: постійна небезпека, травмуюча подія, домашнє насильство, військові конфлікти, психологічна травма, пандемія.

Annotation

THE CONCEPT OF CONTINUOUS TRAUMATIC STRESS AND THE CONTEXT OF ITS APPLICATION

Kozihora Mariia Anatoliivna, Postgraduate Student at the Department of General and Clinical Psychology

Lesya Ukrainka Volyn National University

Purpose. The aim of the article is to determine the conceptual content of continuous traumatic stress and the contexts of its application.

Methods. The investigation uses methods of the literature theoretical study in combination with analysis, synthesis and generalization.

Results. The article presents the results of the analysis of the main psychological literature sources to determine the conceptual content of the prolonged traumatic stress concept. The main application contexts of the continuous traumatic stress concept are singled out and analyzed: the context of man - caused and natural disasters, the military context, the contexts of domestic violence and pandemics. The leading feature of continuous traumatic stress caused by disasters has been found to be that they cannot determine the exact time when one traumatic event ended and another began. A sign of prolonged traumatic stress in servicemen who are in the combat zone is that they are not only there, but also directly involved in the action. Equally important is the context of domestic violence against women and children. It was found that women who are constantly in such stressful situations, constantly feel discomfort when communicating with men. Children who experience prolonged domestic violence have broken relationships with adults and lack communication skills with peers. The introduction of quarantine in connection with a pandemic has been identified as a continuous traumatic and stressful situation. The pandemic situation has a negative impact not only on the social status, but also on the psychological state of people, including the most vulnerable groups: health workers, people with chronic diseases and the elderly. After the disease, some people experience fear, anxiety, depression, which disappear in a few months.

Conclusions. The results of the study allowed us to conclude that prolonged traumatic stress indicates the impact of past, present and future stressors, which cannot be avoided. This concept is used in several contexts: man-made and natural disasters, the military context, the contexts of domestic violence and pandemics. Traumatic situations have not only social but also psychological impact, which manifests itself both immediately and sometime after a long traumatic experience.

Key words: constant danger, traumatic event, domestic violence, military conflicts, psychological trauma, pandemic.

Вступ

У сучасному світі постійно збільшується ризик виникнення катастроф, національних та міжрегіональних конфліктів, насилля. Сучасні події, які відбуваються в Україні, формують особливі запити до психологічної науки. Внаслідок цих подій виникає потреба в підтримці й супроводі як деяких соціальних груп, так і окремих людей - дітей, дорослих, родин.

Однією з найбільш уразливих категорій, яка підпадає під вплив стресових ситуацій, є діти. Вони досить гостро сприймають події, які змінюють безпечність навколишнього середовища та спричиняють різку зміну психоемоційного стану. Масові заворушення, воєнні конфлікти, психологічне насильство в сім'ї значною мірою є травматичними для дитячого сприйняття.

Мета статті полягає в аналізі концептуального змісту поняття «тривалий травматичний стрес» та визначення контекстів застосування поняття в психологічній літературі.

Теоретичне обґрунтування проблеми

Термін «тривалий травматичний стрес» (далі - ТТС) було введено Г Стракером і його командою в контексті тривалого політичного насильства в Південній Африці. Працюючи над лікуванням жертв державних репресій, які піддавалися нападам, тортурам, зґвалтуванням і були змушені тікати зі своїх будинків, його команда помітила, що ефективність терапевтичного втручання зазнає проблем через наявність постійної небезпеки (Straker, 2013). Він стверджував: «Я хотів би розробити ідею ТТС відповідно до того факту, що провідною характеристикою цього явища є контекст. Цей контекст визначається наявністю стресових факторів, які здійснюють вплив на спільноту в теперішньому, минулому та в майбутньому. Стресори є надзвичайно сильними, оскільки їх практично не можна уникнути» (Straker, 2013: 209).

Основна відмінність між посттравматичним стресовим розладом (далі - ПТСР) і ТТС полягає в тому, що перший пов'язаний із психологічними переживаннями стосовно минулих подій. ТТС пов'язаний передусім із травмами в минулому, які постійно активуються в теперішньому, а також можуть відбутися в майбутньому.

ТТС найбільш притаманний суспільству з високим рівнем постійного насильства та конфліктів. Саме в такому суспільстві стрес є постійним, отже, ТТС можна розглядати як соціальне, а не як індивідуальне явище.

Методологія та методи

Для досягнення мети даної статті ми використали теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, узагальнення науково-психологічних джерел інформації, що дало змогу визначити концептуальний зміст та контексти застосування поняття «тривалий травматичний стрес».

Результати та дискусії

Конструкт ТТС визначається також у працях Дж. Ігл та Д. Камінер як «додаткове поняття в термінологічному лексиконі травматичного стресу для опису постійної небезпеки, наприклад, політичного/цивільного конфлікту чи насильства в громаді» (Eagle, 2013).

Для визначення контексту постійної загрози було запропоновано кілька термінів, пов'язаних із поняттям ТТС: «довготривала травма» (Murphy, 2004; Thomson, 2006), «кумулятивна травма» (Kira, 2010), «хронічна загроза» (Dickstein, 2012), багаторазова травма. І. Кіра та М. Фавзі визначили ТТС як безперервний, багаторазовий вплив патогенів. ТТС пов'язується з травмою як травматичною обставиною третього типу на противагу типу I як окремого епізоду травми або типу II як минулих повторюваних подібних травматичних епізодів. Вони стверджують, що тривалі травматичні події мають негативний вплив на особистість, оскільки відтворюють або посилюють наслідки минулої травми й підвищують уразливість до майбутніх травм (Kira, 2013).

Численні дослідження поглибили розуміння походження стресів, які мають постійний тривалий характер і функціонують у соціальних, економічних та політичних умовах повсякденного життя. К. Міллер та інші (Miller, 2008) досліджували «щоденні стресові фактори» в Афганістані та описали їх як «стресові соціальні умови, пов'язані з непрямими наслідками тривалого організованого насильства». Вони запропонували поняття ТТС як вихідну точку для вивчення стресових факторів, крім тих, які пов'язані з війною, хоча згодом вони визнали, що термін «щоденні стресові фактори» надто широкий і концептуально проблематичний (Miller, 2010).

О. Наттман-Шварц і Я. Шоваль-Цукерман проводили дослідження з тими, хто пережив наслідки техногенної або антропогенної катастрофи. Вони помітили, що коли вони просили розповісти про історію катастрофи, то індивіди не могли визначити точного часу небезпеки, для них не було дня чи точного моменту, коли перша травмуюча подія закінчилася і почалася нова. Вони вважали, що «необхідні додаткові рамки для розуміння психологічного впливу постійної небезпеки на життя індивіда, а також відповідні інтервенції для вироблення індивідуальних допінг-стратегій в умовах постійного насильства» (Nuttman-Shwartz, 2015).

І. Яреро та Л. Артігас здійснили порівняльний аналіз людей, які нещодавно пережили техногенну чи природну катастрофу, при цьому ще не опинилися в ситуації повної безпеки, та особами із симптомами ПТСР, зумовленого онкологічним захворюванням (Jarero, 2016). Г Морассо вважає, що особи з онкологічним захворюванням переживають подібну низку криз, які виникають під час перебігу захворювання або впродовж змін в екологічній екосистемі, що оточує індивіда (Morasso, 2002).

Для пояснення цього клінічного явища І. Яреро та Л. Артігас використовують теоретичну модель теорії адаптивної обробки інформації (AIP) Ф. Шапіро (Shapiro, 2018). Відповідно до цієї моделі ТТС, що відбувається впродовж трьох і більше місяців, спостерігається порушення безпеки і відсутність безпечного періоду після травми, який необхідний для консолідації травматичної пам'яті. Гострі травматичні ситуації пов'язані не тільки з часовими межами (дні, тижні або місяці), але й з періодом безпеки після травми.

Однією з категорій людей, в яких буде присутній ТТС, - це зони, постраждалі від конфлікту, та ті, в яких існує війна/військо- вий конфлікт низької інтенсивності, де є часті терористичні напади, зокрема на цивільні об'єкти, або в яких репресивні державні сили діють безкарно.

Другою категорією є категорія, де присутнє суспільне насильство, особливо там, де домінують банди, а органи державної безпеки не можуть втрутитися для захисту членів громади. Це можна було спостерігати в Мехіко або фавелах Бразилії.

Третя категорія, в якій можна спостерігати даний вид стресу, - люди, які були переміщені в силу переслідування чи війни та потрапили у ксенофобське суспільство (наприклад, біженців із Південної Африки часто цькують, грабують або нападають на них) (Eagle, 2013).

Не можна говорити, що існують тільки такі категорії людей, в яких спостерігається травматичний стрес, оскільки є багато подій, які можуть зумовити це явище. Все залежить як від травмуючої події (стихійні лиха, автомобільні аварії, технологічні катастрофи), так і від конкретного населення (ветерани бойових дій, жертви домашнього насильства, жертви злочинів).

Е. Сомер та Й. Атарія провели дослідження серед матерів містечка Сдерот, яке розташоване в Південному окрузі Ізраїлю, близьке до Сектору Гази. Результати опитування респондентів показали, що очікування травматичної події породжує страх. З отриманих результатів виділили п'ять основних тем, які були присутні в розповідях: страх попереджувального сигналу тривоги; постійний стан гіперпильно- сті; відчуття, що дім уже не є захистом; тривога матері за життя та здоров'я дитини; відчуження та соціальне уникнення. Помічено, що в розповідях були відсутні згадки про нав'язливі думки.

Практично всі респонденти говорили про підвищене фізіологічне збудження, що характеризується інтенсивною, збільшеною та постійною гіперпильністю, безсонням та втомою. Як результат, багато хто з учасників постійно стежили за своїм оточенням, за зовнішніми ознаками на предмет вхідних ракет, висловлювали глибокий страх перед звуками ракетної сигналізації, які стали незалежними потужними осередками тривоги, реагували на щонайменші сигнали, які нагадували вибух або звук ракети (наприклад, зграя птахів, яка вилітає), шукали прикриття. Деякі респонденти говорили про свою нездатність ділитися почуттями і терпіти близькість із членами сім'ї, тим самим позбавляючи себе потенційної соціальної підтримки та своєю чергою засмучуючи найближче оточення (Somer, 2015).

Постійна реакція як на травматичний стрес, так і ТТС, супроводжується очікуванням на небезпеку. Р. Пат-Горенчик використовувала термін «випадкове травмування», щоб відобразити досвід пропущення травматичної події випадково, часто як результат миттєвого відволікання уваги, що породжує страх знов постраждати в майбутньому. Результати останніх досліджень показують, що очікувана травма слугує основою тривоги, пов'язаної з постійною загрозою безпеки, і може бути центральною для розвитку посттравматичної психопатології (Pat-Horenczyk, 2005).

А. Горал та ін., вивчаючи наслідки впливу постійної небезпеки на життя особи, зосереджувались на особистих ресурсах, які допомагають впоратись із негативним впливом. До таких ресурсів належать: гарне відновлення під час сну, емоційна стійкість, прихильність і соціальна підтримка від найближчих людей, задоволеність життям, почуття безпеки, оптимізм, пошук допомоги, посттравматичне відновлення і зростання та фізичне здоров'я (Goral, 2021).

Вітчизняні дослідники В. Ромек, В. Кон- торович, Є. Круковіч виділяють такі характеристики травм, що можуть перевантажувати фізіологічні, психологічні та адаптаційні можливості та руйнувати особисті ресурси:

1) розуміння людиною ситуації, яка з нею сталася, та чому погіршився або погіршується психологічний стан;

2) зовнішні причини такого стану;

3) зміна звичного способу життя людини через пережиту травму;

4) певні події, що викликають відчуття безпорадності, неможливості щось зробити в даній ситуації, жах (Ромек, 2004).

Порушення, які виникають у людини після пережитої травмуючої ситуації, мають вплив на фізіологічний, міжособистісний або соціальний рівні взаємодії і призводять до осо- бистісних змін не тільки в тих, хто пережив цю ситуацію, але й у членів їхніх сімей (Пятницкая, 2007).

Через вплив травматичної події людина стикається з усвідомленістю власної безпорадності, а переконання, які існували раніше, руйнуються, частково втрачається відчуття реальності та власного «Я» (Тарабрина, 2009).

Т Дзюба використовує такі провідні характеристики травмуючої ситуації: потужне психічне напруження; значущі переживання як особлива внутрішня робота з подолання життєвих подій або травм; зміна самооцінки і мотивації; особистісні ресурси (обтяжуючі й захисні фактори), характерні для індивідуального життєвого досвіду людини (Дзюба, 2012).

Розглядаючи ТТС, який виникає у військовослужбовців, котрі працюють у зонах військових конфліктів, можна сказати, що основними причинами є страх бути вбитим, пораненим, фізичне і психічне напруження, незначне володіння інформацією, відсутність у минулому досвіду відповідних реакцій. Для того щоб вижити за таких умов, необхідно повністю себе перебудувати відповідно до того, що вимагає ця ситуація.

Однією з ознак травматичного стресу військовослужбовців є те, що вони тривалий час знаходяться в зоні конфліктів, і не тільки бачать, а й беруть учать у бойових діях. Страх, викликаний цією ситуацією, пригнічується шляхом нервового напруження, а досягнута рівновага може порушуватись додатковим впливом соматичного характеру (Підчасов, 2011).

Основними наслідками ТТС, які починають проявлятися за декілька місяців в осіб, що були учасниками бойових дій, є психосоматичні захворювання (гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки тощо); загальне самопочуття може характеризуватися запамороченням, слабкістю, головними болями, болями в області серця, зниженням працездатності; можуть дуже змінюватися психічні реакції особистості. Проблемами тих, хто повернувся із зон конфліктів, є страх, демонстративна поведінка, агресивність, підозрілість. Дуже часто вони починають конфліктувати в сім'ї, з родичами, з колегами на роботі. У них спостерігаються несподівані спалахи гніву, зловживання алкоголем чи наркотиками.

Крім вищезазначеного, спостерігається нестійкість психіки, за якої навіть найменші труднощі чи переживання можуть підштовхнути до самогубства; постійний страх, що ззаду нападуть; вони почуваються винними через те, що повернулися із зони конфлікту, ідентифікуючи себе з тими, хто там залишився. Також можуть проявлятися й інші психічні явища: песимізм, відчуття непотрібності чи забутості, недовіра до людей, неможливість або небажання говорити про ті події, втрата сенсу життя; нездатність відкритися у спілкуванні з іншими (Єна, 2014).

Як зазначають А. Собко та Н. Волинець, соціально-психологічний портрет жінки, яка зазнала насильства в сім'ї, передбачає наявність специфічних характеристик жертви, а також наслідків насильства на особистісному рівні. До таких характеристик належать наявність стресу, травматичного стресу та його наслідку - ПТСР, яке виникає як затяжна чи відстрочена реакція на ситуації, поєднані із серйозною загрозою для життя чи здоров'я особистості (Собко, 2017). З огляду на це в жінки, яка постраждала від домашнього насильства, спостерігаються такі психологічні розлади: порушення сну, жахи, згадки, які часто повторюються, виникають складнощі з концентрацією уваги, підвищені тривожність та збудженість, гіперактивність, порушення взаємозв'язків, відчуття ворожого ставлення з боку суспільства тощо (Платонова, 2004).

Досліджуючи жінок, що тривалий час зазнавали домашнє насильство, відзначають, що вони відчувають дискомфорт під час спілкування з чоловіком, ураховуючи такі стани, як страх та приниження. Ці переживання є суб'єктивними критеріями психологічного насильства. Об'єктивні критерії виявляються в діях особи, яка здійснює психологічне насилля: погрози, залякування, примус, заборони, словесні образи, приниження, знецінення особистості тощо. Однією з форм психологічного насильства є тривалий негативний словесний вплив, який призводить до знецінення ситуації, і вона починає сприйматися як нормальна. Ті, що перебувають у ситуації психологічного насильства, втрачають віру в себе, з'являється страх, пасивність, депресія.

ТТС у контексті домашнього насильства слід розглядати не тільки у жінок, а й у дітей, оскільки вони є частиною сім'ї і теж наражаються на небезпеку. Дане питання вивчали І. Бандурка, А. Блага, Т Малиновська та ін.

Діти, які живуть в атмосфері домашнього насильства, наражаються на небезпеку двох видів: 1) діти, які стають безпосередніми жертвами актів насильства; 2) діти, які є свідками насильства над рідними (зазвичай напади батька на матір). Вони, піддаючись насильству, можуть відчувати себе безсилими, винними, депресивними, вороже ставитись до всього. ТТС унаслідок неконтрольованих дій батьків може стати причиною розладів, таких як мігрень, шлункові розлади, нічні кошмари, проблеми з харчуванням (Лисюк, 2004).

І. Бандурка зазначає, що насильство до дітей та підлітків може чинити як мати, так і батько. У тих випадках, коли мати сама стає жертвою домашнього насильства, вона може бути «передавальною ланкою», прагнучи компенсувати своє принижене становище жертви пригніченням слабшого за себе - дітей (Бандурка, 2014).

Т. Малиновська у своїх дослідженнях відзначає, що діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі в соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатніми знаннями та ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі, у них низька самооцінка і т. ін.

Варто зауважити, що найчастіше дитина, яка пережила домашнє насильство, ставши дорослою, схильна застосовувати насильство і до своїх літніх батьків. Отже, спостерігається безсумнівний зв'язок між наявністю несприятливих факторів у сім'ї і злочинною поведінкою дитини в майбутньому (Малиновська, 2021).

Однією з актуальних стресових ситуацій для багатьох людей є введення карантинних умов через появу вірусу COVID-19. Вони позбавляють звичних умов життєдіяльності, знижують психологічне благополуччя та якість життя особистості.

Джерелами ТТС, викликаного ситуацією пандемії, є факт існування та потенційна небезпека зараження вірусом (Ushakov, 2020); негативні наслідки для економіки країни (Mamun, 2020); зміна звичного режиму життя (перехід на дистанційну форму навчання; тривалий час перебування вдома; зменшення соціальних контактів) (Федосенко, 2020); суперечливе висвітлення інформації про вірус у засобах масової інформації (Yao, 2020).

Результати дослідження В. Боснюка та В. Олефір показали, що ситуація пандемії характеризується високим стресовим кумулятивним потенціалом через переживання загрози інфікування, негативні економічні наслідки та суворі обмежувальні заходи карантину. Переважна більшість осіб указали, що пандемія істотно вплинула на їхнє життя й оцінка в загальному не залежала від соціально-демографічних факторів респондентів. Зростання суб'єктивного впливу пандемії на особистість супроводжується негативними змінами в професійній, фінансовій сферах, самопочутті, тривогою за здоров'я та можливими негативними економічними наслідками (Bosniuk, 2021).

Як зазначають К. Розен, Л. Глассман та Л. Морланд, багато людей відчувають занепокоєння, депресію, стрес або безсоння в перші кілька місяців після перенесеної хвороби, і в багатьох випадках ці симптоми з часом зникають. Однак невелика частина населення продовжує відчувати хронічні проблеми, що виникають унаслідок пандемії. Ці довгострокові проблеми можуть включати ПТСР, депресію, тривожні розлади або горе і можуть зберігатися роками після події. На ризик розвитку хронічних проблем психічного здоров'я у людини впливає кілька факторів до та після хвороби: попередні психічні розлади, низький соціально-економічний статус та стать. На розвиток ТТС під час коронавіру- сної інфекції впливають також обмежена соціальна підтримка та супутні стресові фактори (наприклад, фінансовий стрес) (Rosen, 2020).

З початком пандемії у світі значно збільшилися факти домашнього насильства, оскільки всі члени сім'ї постійно перебувають вдома в закритому приміщенні. Обмежені пересування, втрата доходів, соціальна ізоляція, високий рівень стресу та занепокоєння збільшують імовірність, що діти відчувають і спостерігають фізичне, психологічне та сексуальне насильство вдома - особливо діти, які вже знаходяться в насильницьких або неблагополучних сімейних ситуаціях. І хоча онлайн-спільноти стали для багатьох дітей центрами забезпечення навчання, підтримки, це також збільшує їхню схильність до кібер- булінгу, ризикованої поведінки в Інтернеті та сексуальної експлуатації (Чебанова, 2021).

Тривалий і повторюваний вплив травматичних подій залишає сліди в пам'яті, які мають більш яскравий і конкретний характер: 1) варіативні, множинні, повторювані або передбачені (наприклад, систематичне фізичне або сексуальне насильство, бойові дії); 2) мають високу ймовірність умисного створення ситуації; 3) переживання ситуації як одноразової травматичної події, однак якщо травматична подія повторюється, людина переживає страх цього ж повторювання; 4) характеризуються гострим почуттям безпорадності, втрати контролю й інтенсивним страхом; 5) невиразність і неоднозначність спогадів про події, що зумовлені впливом дисоціативного процесу. Згодом дисоціація може стати одним з основних способів подолання травматичної ситуації; 6) призводять до змінення образу світу людини та її особистісних і міжособистісних проблем, когнітивних спотворень і змін у способах регуляції афектів, що спричиняє іноді тривалі фізичні, психічні й особистісні розлади; 7) призводять до девіантної поведінки (зловживання алкоголем, психоактивними речовинами) як засобу захисту від нестерпних переживань (Сандал, 2021).

Таблиця 1

Концептуальна матриця контекстів ТТС у науковій літературі