Розвиток конфліктологічної компетеності фахівців медичної галузі з позиції соціальної психології

У статті показано, що конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є особливим видом компетентності, яка забезпечує розпізнавання, ефективну поведінку і оптимальне розв'язання професійних конфліктів в медичній сфері. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі істотно відрізняється від конфліктної компетентності, сформованої на основі загального досвіду соціального життя. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі характеризується освоєнням і доступністю просоціальних стратегій поведінки, які спрямовані на оптимальне розв'язання професійного конфлікту. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є складним психічним утворенням, яке включає риси особистості, процеси метакогнітівного контролю, регулювання та моніторингу когнітивної діяльності, а також рефлексію, спрямовану на надситуативний аналіз проблемних ситуацій професійної діяльності і довільну саморегуляцію психоемоційного стану. Ці компоненти разом забезпечують вибір і реалізацію у поведінці оптимальних для досягнення цілей професійної діяльності копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті. Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі успішно формується в процесі практико-орієнтованого активного соціально-психологічного навчання і складається з сукупності навчально-тренінгових заходів, змістовна сторона яких відображає професійну медичну діяльність.

Ключові слова: конфлікт, конфліктна компетентність, фахівці медичної галузі.

Вступ

Постановка проблеми. Проблема конфліктів в різних сферах людського життя є традиційним полем дослідження психології та суміжних наук. Для сучасної науки проблема професійних конфліктів особливо актуальна у зв'язку зі зміною соціально-економічної моделі розвитку країни (Жигаренко, Новицька, 2017). Вивчення професійних конфліктів у психології є досить обмеженим і зводиться переважно до дослідження конфліктів у структурних підрозділах промислових підприємств (І. Волков, Н. Гришина, Ю. Ємельянов,

Б. Паригін, Л. Петровська та ін.). Розширенню бази досліджень в цій області перешкоджали і об'єктивні (слабка вираженість соціально-економічних протиріч в суспільстві), і ідеологічні причини. Наразі соціальна психологія знаходиться на етапі освоєння і адаптації зарубіжного досвіду дослідження професійних конфліктів (Л. Почебут, Б. Хасан, та ін.), а власна концептуальна база і обсяг емпіричних досліджень невеликі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз прикладної спрямованості конфліктологічних досліджень професійної сфери показує, що вивчаються, перш за все, проблеми пов'язані з менеджментом (Т. Базаров, Деркач, B. Зазикін, Л. Почебут і ін.). В галузевому розрізі конфліктологічні проблеми переважно досліджуються в системі освіти (С. Гарькавець, О. Бондарчук, В. Журавльов, А. Маркова, М. Рибакова, Б. Хасан і ін.), зростає кількість досліджень конфліктів, пов'язаних з військовою службою (С. Круткін, Осьодло, В. Стасюк та ін.) Найчастіше, ці дослідження лише побічно зачіпають проблематику соціальної психології і виконуються з використанням теоретичної бази загальної та педагогічної психології.

Наразі інтерес вчених зміщується від аналізу конфліктних взаємодій до пошуку надситуативних характеристик і психологічних особливостей, що визначають той чи інший розвиток і вирішення конфлікту. Ці дослідження спираються на такі концепти як «конфліктологічна культура» (А. Маркова, М. Самсонова, Н. Серебровська, О. Щербакова та ін.) і «конфліктна (конфліктологічна) компетентність» (М. Бекетова, І. Грошев, Д. Давидов, О. Денисов, Ю. Горшков, М. Кашапов, О. Пашкова, І. Серафимович, Б. Хасан, Толстих та ін.). «Конфліктологічна компетентність» є науковим концептом, що знаходиться в стадії становлення. Більшість авторів згодні, що це складне особистісне утворення, яке визначає форми поведінки в ситуації конфлікту. Однак наукові уявлення про психічні феномени, що забезпечують високу конфліктологічну компетентність, зокрема у фахівців медичної галузі, слід визнати недостатньо розробленими.

Незважаючи на те, що конфліктологічна компетентність зазвичай розглядається як необхідна складова частина професійної компетентності, яка забезпечує професійну і особистісну надійність фахівців-медиків, специфіка її прояву і функціонування в медичній сфері найчастіше ігнорується. Особливої актуальності проблема конфліктологічної компетентності набуває для фахівців медичної галузі. Не визначені відмінності конфліктологічної компетентності в медичній сфері від загальної конфліктної компетентності особистості фахівця. Дискусійними є питання формування високого рівня конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі з метою забезпечення ефективної професійної діяльності в повсякденних і екстремальних умовах, зокрема при пандеміях. Недостатньо розроблені теоретичні підходи та конкретні способи формування конфліктологічної компетентності в професійній сфері. Все це робить актуальним дослідження розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі з позиції соціальної психології.

Мета статті - розкрити особливості розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі з позиції соціальної психології.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Теоретико- методологічну основу дослідження склали положення системного і суб'єктно- діяльнісного підходів (Б. Ананьєв, А. Брушлинский, Л. Виготський, Б. Ломов, С. Рубінштейн та ін.); положення психології професійної діяльності та організаційної психології (Т. Базаров, В. Бодров, А. Деркач, Е. Зеєр, Є. Клімов, Л. Почебут та ін.); загально- і соціально-психологічні концепції, розкривають структурні компоненти, особливості, характеристики і динаміку конфліктів (А. Анцупов, Н. Гришина, Ю. Ємельянов, М. Кашапов, Л. Петровська, Л. Почебут, Б. Хасан, В. Шейнов та ін.), теоретичні уявлення про професійні конфлікти (М. Бендюков, І. Волков, Н. Гришина, Ю. Ємельянов, Б. Паригін, Р. Ваптон, Ф. Глазл, Л. Понді, Е. Регнет та ін.); концепції конфліктної (конфліктологічної) компетентності (Ю. Горшков, Д. Давидов, О. Денисов, А. Деркач, В. Зазикін, М. Кашапов, Б. Хасан та ін.). Крім того, в основі дослідження лежать концепції копінг-механізмів (Л. Анциферова, Р. Лазарус, С. Хобфолл, С. Фолкман та ін.) і провідних типів реагування в конфлікті (М. Кашапов).

У дослідженні використовувався комплекс методів, що включає логіко-теоретичний аналіз проблеми, бесіду, опитування експертів, формувальний експеримент (експериментальний план з попереднім і підсумковим тестуванням рандомізованих вибірок) і методи емпіричного дослідження (анкетування, тестування). Збір емпіричного матеріалу

здійснювався за допомогою наступного інструментарію: анкета «Самооцінка типу особистості» (І. Соломін), методика самооцінки метакогнітивних знань і метакогнітивної активності (М. Кашапов, Ю. Скворцова), опитувальник «Стратегії подолання стресових ситуацій» (SACS) (С. Хобфолл, у модифікації Н. Водоп'янової), методика «Діагностика провідного типу реагування» в конфліктній ситуації (М. Кашапов, Т. Шалаєва), методика дослідження особистості «Hand-тест» Е. Вагнера (адаптація Т. Курбатової). Для обробки емпіричних даних застосовувалися методи математичної статистики з використанням пакета прикладних програм STATISTICA (описові статистики, кореляційний аналіз Пірсона, факторний аналіз, розрахунок U -критерію Манна- Уїтні) і якісний аналіз отриманих результатів. Виявлено, що об'єктивним джерелом професійних конфліктів є чинники, які містять соціально-економічні протиріччя; організаційні протиріччя між загальною організаційною метою і індивідуальними цілями фахівців; індивідуально-психологічні протиріччя.

Показано, що конфлікт має суб'єкт-об'єктну природу і виникає як соціальна ситуація, учасники якої надають сенс суперечливості об'єктивно сформованим обставинам життєдіяльності. Іншими словами, конфліктна взаємодія виступає як прояв у соціальній дії протиріч між ментальними репрезентаціями учасників (Ковальчук, 2014).

Встановлено, що в сучасній психології є велика різноманітність моделей конфлікту, які можуть бути розділені на дві групи (Комар, 2016; Попович, 2018).

Структурно-функціональні моделі конфлікту центровані на вивченні компонентів, причин, учасників, функцій, рушійних сил, окремих етапів ескалації і вирішення конфлікту. Методологічно ці дослідження засновані на принципі лінійного детермінізму.

Моделі процесу описують конфлікт як безперервний процес і діючий взаємозв'язок суб'єкта з навколишнім середовищем. Методологічно дані моделі засновані на принципі системної детермінації (Б. Ломов) і припускають, що виникнення і ескалація конфлікту визначається детермінантами двох типів: предикторами, що забезпечують каузальний зв'язок між причинами і наслідками і модератори, які визначають силу і напрям каузальних зв'язків.

Виявлено, що конфліктологічна компетентність фахівців медичної галузі визначається як інтегральна якість особистості і інтегральна когнітивна здатність, яка визначає темп формування та напрямки розвитку ситуації конфлікту, форми поведінки в конфліктній взаємодії і результати конфлікту. Конфліктологічна компетентність фахівців медичної галузі має складну структуру і включає когнітивний, мотиваційний та регулятивний компоненти, які комплексно реалізують превентивну, прогностичну, конструктивну, рефлексивну та корекційну функції (О. Денисов, А. Деркач, В. Зазикін, М. Кашапов та ін.).

В рамках процесуального підходу до конфлікту конфліктологічна компетентність виступає як базова індивідуально-психологічна детермінанта, що модерує (прискорює або уповільнює) розвиток конфлікту (М. Бендюков). Теоретичний аналіз показав, що більшість дослідників вважають конфліктологічну компетентність необхідною складовою частиною професійної компетентності, проте, не виділяють конфліктологічну компетентність професіонала як особливий вид компетентності, що дозволяє ефективно вирішувати конфлікти у професійній сфері.

У дослідженні ми дотримується уявлення про те, що конфліктологічна компетентність фахівця-медика суттєво відрізняється від конфліктної компетентності, сформованій поза професійної діяльності на основі загального досвіду соціального життя.

Структура конфліктологічна компетентність фахівця-медика, яка дозволяє ефективно вирішувати професійні конфлікти включає не тільки особливості особистості, а й здатність до рефлексії професійних ситуацій на надситуативному рівні (системне мислення) на основі метакогнітивних стратегій контролю, регулювання та моніторингу процесів оцінки конфліктних ситуацій і, на цій основі, вибору копінг-стратегій і типів реагування у конфлікті, а також сформованість навичок саморегуляції стану.

Аналіз робіт, присвячених формуванню конфліктологічної компетентності, дозволив визначити основні завдання програми розвитку конфліктологічна компетентність фахівця-медика: оволодіння знаннями про специфіку і ознаки конфліктів в медичній сфері, причини їх виникнення, динаміку та можливості вирішення; розвиток здатності до репрезентації проблемної ситуації, яка відповідає системній складності обставин, що об'єктивно у медичній сфері; розвиток метакогнітивних стратегій контролю і регулювання процесу осмислення потенційно конфліктних ситуацій, що відрізняються низькою когнітивною проникністю; розвиток навичок саморегуляції стану, тобто здібності гнучко реагувати на вимоги професійного медичного середовища з метою підтримки рівня активації, оптимального для вирішення завдань у проблемно-конфліктних ситуаціях професійної медичної діяльності; формування навички надситуативного аналізу конфліктної проблемності (системне мислення) на всіх етапах професійного конфлікту; підвищення суб'єктивної доступності системного мислення, метакогнітивного моніторингу та навичок саморегуляції стану в актуальній проблемній ситуації професійної медичної діяльності.

Кореляційний аналіз показників методик, використаних у дослідженні (коефіцієнт кореляції Пірсона), виявив високі кореляції між демонстративними, збудливими і застрягаючими рисами особистості, з одного боку, і такими копінг-стратегіями, як маніпулятивні, асоціальні і агресивні дії, а також агресією, як провідним типом реагування у конфлікті.

Виявлено такі кореляційні зв'язки. Демонстративні риси пов'язані з маніпулятивними діями (r = 0,39; р <0,01), асоціальними діями (r = 0,42; р <0,01), агресивними діями (r = 0,41; р <0,01) і агресією (г = 0,40; р <0,01); збудливі риси з маніпулятивними діями (r = 0,51; р <0,05), асоціальними діями (r = 0,50; р <0,01), агресивними діями (r = 0,43; р <0,001) і агресією ( г = 0,39; р <0,01); паранойяльні риси (застрягаючий тип) корелюють з маніпулятивними діями (r = 0,36; р <0,01), асоціальними діями (r = 0,37; р <0,01), агресивними діями (r = 0,29; р <0,05) і агресією (r = 0,38; р <0,01). Найбільш виражені гіпертимні риси особистості позитивно пов'язані з копінг-стратегіями «вступ до соціального контакту» (г = 0,39; р <0,01), «пошук соціальної підтримки» (г = 0,28; р <0,05), «імпульсивні дії» (г = 0,54; р <0,01). Астенічні риси негативно пов'язані зі стратегією «обережні дії» (г = 0,61; р <0,05), дистимічні риси негативно зі стратегією «асертивні дії» (г = -0,57; р <0,05). Виявлено зв'язки між провідним типом реагування у конфлікті і копінг-стратегіями. Агресія тісно пов'язана з маніпулятивними (r = 0,44; р <0,01), асоціальними (r = 0,56; р <0,01), і агресивними (r = 0,62; р <0,01), діями. Крім того, агресія має позитивну кореляцію зі схильністю до відкритої агресивної поведінки за «Тестом руки» (г = 0,47; р<0,05). Відхід тісно пов'язаний з униканням (r = 0,66; р <0,001) і, дещо менше, з агресивними (r = 0,59; р <0,05), діями. Оптимальне вирішення конфлікту має позитивні кореляційні зв'язки зі вступом у соціальний контакт (r = 0,36; р <0,01), пошуком соціальної підтримки (r = 0,31; р <0,05) і обережними діями (r = 0,30; р <0,01), а також негативну кореляцію з агресивними (r = -0,42; р <0,05), діями. Звертає на себе увагу мала кількість кореляційних зв'язків між копінг-стратегією «асертивні дії», з одного боку, і рисами особистості, а також провідним типом реагування, з іншого. Є лише досить слабкий (на межі значущості) зворотний зв'язок з дистимічними рисами особистості (r = -0,53; р <0,05) і очевидна негативна кореляція з копінг-стратегією «агресивні дії» (г = -0,50; р <0,05). Крім того, в структуру взаємозв'язків практично не включені показники метакогнітивних процесів. Виявлено лише зворотні кореляційні зв'язки між шизоїдними (замкнутість) рисами особистості, з одного боку, і метакогнітивною активністю (г = -0,43; р <0,05) і метакогнітивними знаннями (r = -0,36; р <0,05), з іншого. При цьому між показниками метакогнітивних процесів є висока позитивна кореляція (r = 0,67; р <0,01). психоемоційний конфліктологічний медичний

Результати факторного аналізу показують, що найбільшу вагу має фактор, який отримав назву «Агресивна стратегія» (17% дисперсії). Ця стратегія заснована на актуалізації поведінки, властивій демонстративному і збудливому типам особистості. Перше місце цього фактору пояснюється тим, що агресивні дії в конфлікті є не пов'язаними з вольовими формами організації поведінки.

Другий фактор «Пасивна стратегія» (11% дисперсії) демонструє, що для реалізації стратегії необхідно актуалізувати форми поведінки, властиві педантичному і замкнутому особистісним типам. Дана стратегія реалізується в разі, якщо суб'єкт конфлікту оцінює дефіцит ресурсів для продовження конфліктної взаємодії (наприклад, ситуація «вертикального» протиріччя начальник-підлеглий). Включення в цей фактор параметру метакогнітивного знання з негативним знаком демонструє, що дана стратегія передбачає суб'єктивно оцінку ситуації конфлікту, як складної і перевищує можливості індивіда щодо її когнітивного освоєння. У такій ситуації можливими є лише уникнення або обережні дії.

Третій фактор «Просоціальна стратегія» (8% дисперсії) ілюструє, що дана стратегія спирається на форми поведінки, властиві гипертимному типу особистості, і зводиться до пошуку ресурсів у найближчому соціальному середовищі. Відмінності між експериментальною і контрольною групами досліджувалися за допомогою U-критерію Манна-Уїтні. Результати показують, що в експериментальній групі істотно знизилася схильність до агресії, як провідного типу реагування у конфлікті (р<0,01) і, одночасно, підвищилося значення показника «оптимальне розв'язання» конфлікту (р<0,01).

Серед копінг-стратегій в експериментальній групі найбільше збільшилися показники копінг-стратегій «вступ до соціального контакту» і «маніпулятивні дії» (р<0,01). Схильність до використання таких копінг - стратегій як «агресивні дії», «асоціальні дії» і «імпульсивні дії» в експериментальній групі значимо знизилася (р<0,01), а показник копінг- стратегії «асертивні дії» виріс (р<0,05).

Принципово іншою є факторна структура конфліктологічної компетентності в експериментальній групі, яку можна розглядати як сформовану в процесі навчання конфліктологічну компетентність у професійній медичній сфері. В результатах факторного аналізу даних експериментальної групи наявне розходження факторної структури в порівнянні з контрольною групою. Першим фактором у новій структурі виявляється фактор «Просоціальна стратегія» (16% дисперсії). Фактор «Агресивна стратегія» (10% дисперсії) змістився на друге місце, а фактор «Пасивна стратегія» став третім (7% дисперсії). Основні зміни в структурі фактору «Просоціальна стратегія» полягають у тому, що після навчання в нього виявилися включеними показники копінг-стратегій «асертивні дії», «обережні дії» і «маніпулятивні дії». В цей же фактор увійшов показник провідного типу реагування в конфлікті «оптимальне розв'язання» і показник метакогнітивної активності. Показники, включені в даний фактор, дозволяють зробити висновок, що проактивна стратегія поведінки в конфлікті в експериментальній групі забезпечується не тільки проявом особистісних рис, а, перш за все, розумовими діями (когнітивними операціями), системним мисленням і метакогнітивним контролем.

Істотно змінилися показники, включені в чинники «Агресивна стратегія» і «Пасивна стратегія». У фактор «Агресивна стратегія» з негативним знаком увійшов показник провідного типу реагування «відхід», а у фактор «Пасивна стратегія», також з негативним знаком, показник «агресія». Ці результати показують, що доступність агресивної поведінки в конфлікті в експериментальній групі в цілому знизилася, а уникаюча поведінка стала більшою мірою забезпечуватися особливостями особистості (риси астенічного типу і відсутність експлозивності).

Розроблена програма має такі блоки.

1. Інформаційний, який включає надання інформації про конфлікти, конфліктні взаємодії та ефективні стратегії поведінки у формі лекційних занять з теми «Конфлікти у медичній галузі: механізми формування і шляхи вирішення». Обсяг 6 академічних годин.

2. Рефлексивний, що складається з імітаційних вправ, рольових ігор та групових дискусій, спрямованих на актуалізацію рефлексивних процесів у проблемно-конфліктних ситуаціях, а також моделювання конфліктних ситуацій професійної медичної діяльності і групових рефлексивних процедур з метою навчання і накопичення метакогнітивного досвіду. Оволодіння навчальним матеріалом даного блоку проводилося в режимі тренінгу «Ефективна поведінка у професійному конфлікт в медичній сфері» обсягом 3 заняття тривалістю 4-5 академічних годин кожне.

3. Блок розвитку навичок саморегуляції, спрямований на формування навичок довільної саморегуляції психоемоційного та функціонального стану фахівців-медиків. Даний блок методично забезпечувався прослуховуванням аудиопрограм курсу ментального тренінгу «Стресостійкість». Даний курс складається з п'яти програм, тривалістю 20-25 хв. кожна. Кожна програма прослухувалася 3-4 рази протягом тижня. У блок були включені такі програми (О. Харчук):

-«М'язове розслаблення». Мета програми: оволодіння практичними навичками входження у стан глибокого психом'язового розслаблення (релаксація) і навичками вольової уваги.

- «Психічне розслаблення». Мета програми: оволодіння практичними навичками ментального імаготренінгу, цілеспрямованої візуалізації та дисоціації від мимовільних думок, емоцій і зовнішніх стресових впливів.

- «Ключ релаксації». Програма спрямована на формування індивідуального способу екстреного зниження нервово-психічної напруги і заснована на методах уявної репетиції.

- «Впевненість». Мета програми: актуалізація минулого позитивного досвіду подолання важких ситуацій і реалізації стратегій ефективної поведінки за допомогою методів рефлексивного імаготренінгу.

- «Цілеспрямованість». Мета програми: формування позитивних образів майбутнього з використанням методів попередньої рефлексії, імаготренінгу і уявної репетиції.

Після тренінгової програми розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі відбулася істотна зміна факторних навантажень. Перше місце в експериментальній групі зайняв фактор «Просоціальна стратегія». При цьому, він став включати й такі показники, як копінг-стратегія «асертивні дії», провідний тип реагування «оптимальне розв'язання» і показник метакогнітивної активності. В цей же фактор увійшов і показник «маніпулятівні дії». Останнє можна пояснити тим, що необхідність координації і узгодження дій в експериментальній групі придбала більш високу значимість, ніж агресивне відстоювання власної позиції або відхід.

У комплексі, отримані відмінності між експериментальною і контрольною групами можна інтерпретувати як глибоке освоєння і вдосконалення конструктивних, розважливих стратегій поведінки в професійному конфлікті в експериментальній групі.

Висновки

Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі являє собою складне психічне утворення і інтегральну якість особистості, яке забезпечує успішне розпізнавання, ефективну поведінку і оптимальне розв'язання професійних конфліктів в медичній сфері.

Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі є особливим видом компетентності та не зводиться до конфліктної компетентності особистості, сформованій на основі загального досвіду соціального життя. Конфліктна компетентність професіонала виступає як важлива індивідуально-психологічна детермінанта-модератор, що визначає темп формування, напрямки ескалації, форми поведінки і результати професійного конфлікту в медичній сфері.

Конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі характеризується високою суб'єктивною доступністю ефективних для успішного вирішення професійного конфлікту типів реагування у конфлікті.

В результаті програми тренінгових заходів розвитку конфліктологічної компетентності фахівців-медиків відбулися такі зміни: встановлено, що найбільш доступним типом реагування на конфліктну ситуацію виступає «оптимальне розв'язання», забезпечене когнітивно складними копінгами «асертивні дії» і «маніпулятивні дії», а також соціально орієнтованими копінгами «вступ до соціального контакту» і «пошук соціальної підтримки»; тип реагування на конфлікт «оптимальне розв'язання» забезпечується метакогнітивними процесами контролю і моніторингу когнітивної діяльності, що спільно з копінгом «обережні дії» і поведінкою, властивою гіпертимному типу особистості фахівця-медика, свідчить про високу доступність рефлексивних процесів і розумових стратегій поведінки, які спрямовані на оптимальне розв'язання професійного конфлікту в медичній сфері.

Підтверджено гіпотезу про те, що конфліктологічна компетентність фахівця медичної галузі може бути сформована в результаті практико- орієнтованого навчання та тренінгу. Отримані результати доводять, що розроблена в ході дослідження програма розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі, яка складається з інформаційного, рефлексивного блоків і блоку розвитку навичок довільної саморегуляції стану, може бути використана як модель для розвитку конфліктологічної компетентності фахівців-медиків.

Література

Development of conflictological competence of medical industries from the position of social psychology