Соціально-психологічні особливості прояву цілісності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні особливості прояву цілісності особистості

Гейко Є.В.

У статті здійснюється аналіз поняття цілісності особистості з позицій різних підходів й вирізняються власне передумови самоорганізації цілісності. Наголос здійснюється на динаміці й полісистемності природи цілісності особистості. Розкриваються провідні чинники, що сприяють самоорганізаційним процесам. Так, цілісність - це належний взаємозв'язок елементів, внутрішнє співвідношення та відповідність, ієрархія компонентів або елементів системи. Цілісність пов'язана з ієрархією структур. Однак ієрархія структур вважається спільною рисою цілісності. Крім того, кожен компонент цілісності, у свою чергу, має свою структуру. Організація цілісності - це відповідність структурних утворень деталей загальній структурі.

Цілісність визначається сукупністю внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків, зв'язків та взаємодій системи. Внутрішні та зовнішні зв'язки цілісної системи певним чином узгоджуються (гармонізуються) між собою. Під час формування та існування цілісності завжди виникає розбіжність між зовнішніми та внутрішніми зв'язками системи. Отже, цілісність системи - це не стільки результат її попереднього розвитку, скільки здатність підтримувати такий стан у процесі постійного руху, змін та розвитку. Таким чином, цілісність системи є обов'язковою умовою та результатом самої себе.

Окрім цього, велике значення має той факт, що цілісністю системи є не тільки відповідність елементів, інтегралів тіла, але і зв'язок кожного елемента з цілим. Взаємодія частини, елемента, цілого характеризується перешкодами. Під час взаємодії частини і цілого, коли частина може представляти ціле, а ціле проникає в частини, це шлях розвитку частини і цілого, поліпшення структури системи в цілому та окремих її компонентів. Провідна дія в цьому складному процесі належить структурі цілого; тобто ціле, що визначає власний прогрес через розвиток частин.

В якості провідних факторів доцільно виділити системні концепції ізомерії, багатовимірності, ієрархічності. Ізомерія розглядається як механізм спілкування, переходів від одного компонента мультимодальної цілісності особистості до іншого. Багатовимірність повинна розкриватися як багатоаспектність полісистемної цілісності особистості. Ієрархія повинна відображатися через "вертикаль" і "горизонталь" у структурі цілісності мультимодальної особистості. Отже, "вертикальною" структурою є Холон, особлива форма співвідношення цілого та частин.

Ключові слова: системний підхід, провідні фактори цілісності особистості, цілісність, цілісність особистості, полісистемна цілісність особистості

Geyko Ye.

SOCIO-PSYCHOLOGICAL FEATURES OF THE MANIFESTATION OF THE INTEGRITY OF PERSONALITY

Key words: system approach, leading factors of personality integrity, integrity, personality integrity, polysystem personality integrity

Вступ

Постановка проблеми. Безумовно, вирішення проблеми цілісності особистості уможливлює визначення питань смислу і цінності людського життя, упрозорення універсальності і унікальності людської природи і сутності внутрішнього світу, призначення людини і укріплення та збереження здоров'я: психічного, психологічного, фізичного.

На сучасному рівні розвитку наукового пізнання проблема цілісності особистості розглядається в русі соціально-психологічних досліджень, класичної психології з позиції системного, синергетичного, аксіологічного підходів у працях Г. Балла, Є. Гейко, Л. Дорфмана, С. Максименко, Т. Яценко. Зокрема, увага дослідників акцентується під час дослідження цілісності: на гармонії особистості (Г. Балл), звернення до соціально-психологічної сутності цілісності особистості, як однієї з фундаментальних властивостей складних утворень (систем) й висвітлення її полісистемної структурної організації (Є. Гейко), полімодальній структурі інтегрованого «Я» (Л. Дорфман), розкриття психічного, як системного цілісного утворення (С. Максименко, Т. Яценко), цілісний підхід до вивченя психічного (Н. Завацька, З. Карпенко).

Втім цілісність як інтегроване утворення, що поєднує в собі усе розмаїття природно-соціально-духовного змісту особистості й визначає особливості її індивідуального відображення безперервних перетворень різноманітних загальних і часткових властивостей у відповідності із суттєвими трансформаціями світу, саме поняття потребує обґрунтованого висвітлення і вивчення.

Базові основи особистості є психологічною формою уособлення сутнісних властивостей людини, а саме: універсальності, безкінечності, здатності щодо ототожнення себе із іншими й відособлення. Означені якості є умовою засвоєння людиною соціального досвіду в процесі спілкування, умовою функціонування її як соціального і індивідуального суб'єкту, тотожності, єдності Людини та Світу й Універсуму - підгрунття її цілісності.

Отже, цілісність особистості розкривається у спрямованості людини сформувати певне підґрунтя власного свідомого існування, в якому природне і соціальне, індивідуальне, об'єктивне і суб'єктивне у розвитку індивіда поєднуються у ціле. Відтак, відокремлювати їх означає руйнувати їх цілісність. буття. Тобто в такий спосіб, завдяки численним діяльнісним актам людина створює себе і основою вибору цілей та засобів їх досягнення є її життєві смисли і загальнолюдськи цінності, що й визначають спрямованість розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Системний підхід передбачає обов'язковий аналіз структури системи (психіки, особистості). Водночас це особлива відкрита система зі зворотними зв'язками (Завацька, 2010). Отже, як зазначає М. Савчин: “На кожному рівні детермінації вона включена в регуляцію взаємодії суб'єкта із ширшою біологічною системою (на рівні організму), соціальною системою (на рівні індивіда), створюваними культурно - історичними цінностями суспільства і предметного світу (на рівні особистості) та духовною сферою (на рівні духовності)” (Савчин, 2011).

Подальшим розвитком системного підходу вважається інтеграція вікового й психологічного та суб'єктивного. Як відмічають М. Єрмолаєва, Д. Лубовський спроби цілісного опису розвитку людини впродовж життєвого шляху характеризуються парадигмальними зрушеннями, а саме: психологія дитинства передусім представлена у теоретичних поглядах Л. Виготського, О. Леонтьєва, Д. Ельконіна, утім юність найчастіше постає у вимірі історико - соціологічного вивчення життєвого шляху, висвітленого у працях І. Кона, а зрілість, старіння у вимірі суб'єктного підходу С. Рубінштейна, Б. Ананьєва (Ермолаева, Лубовский 2012).

У межах цього підходу уможливлюється розгляд активності суб'єкта у плані власного розвитку. Це дозволило увести у психологічну науку поняття “саморозвитку”, “самореалізації”, “самодетермінації”, що спрямовані на виявлення витоків психічного розвитку людини. Однак цей підхід реалізується у процесі вивчення дорослої людини, тому що його неможливо інакше розуміти, ніж саморозвиток.

Таким чином, підкреслюють М. Єромолаєва й Д. Лубовський, важливість поєднання двох підходів у межах системного пов'язана з тим, що неможливо вповні розкрити розвиток дорослої людини у всій її цілісності, специфіку її саморозвитку, не висвітливши рушійні сили, механізми цього процесу, що сягають корінням у дитинство (Ермолаева, Лубовский 2012:105).

Окрім цього, варто зазначити, що саме інтегрування або запровадження системно-цілісного підходу сприяє висвітленню психологічної природи цілісності особистості. Втім виходячи із взаємопов'язаності елементів, внутрішньої співвіднесеності та ієрархічності складових або елементів системи правомірним є застосування терміну “полісистемність”, й відповідно, варто розглядати власне “полісистемну цілісність особистості”. Такий ракурс є малодослідженим у сучасній психологічні науці.

Таким чином, метою нашої статті є висвітлення особливостей цілісності особистості як суттєвої передумови її самореалізації з позиції системного підходу, який сприяє визначенню найсуттєвіших особливостей зазначеного явища, а також визначення саме полісистемної її структурної організації.

Мета статті - розкрити соціально-психологічні особливості прояву цілісності особистості.

цілісність особистість самоорганізація

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Уособлюючи поняття “цілісності” власне у русі системного підходу, С. Максименко розглядає цілісність як змістовну (ключову) ознаку особистості. Характеризуючи особистість як утворення, яке складається з окремих психічних явищ (процесів, станів, властивостей), учений наполягає на тому, що особистість не є сумою цих явищ, не є “додаванням розумінь” окрем их її складових, водночас, цілісність особистості не визначається сумою її складових. Навіть кожна складова не існує окремо, самостійно. “Вона є носієм усієї особистості, а також її відбитком. Особистість живе, розвивається і формується лише вся разом, як цілісність” зазначає С. Максименко (Максименко, 2007).

Відтак, дослідник акцентує увагу на “живому русі цілісності”, тобто підкреслює постійний розвиток, динаміку, змінювання власне цілісності як ознаки особистості. Таким чином, ми можемо спостерігати взаємозв'язки складових цілісності, їх змінювання, а внаслідок цього й особистості в цілому. Проте автор відмічає, що такі зміни є вторинними та навіть третинними у порівнянні із цілим - особистістю. “Вони виникають після окремого живого руху особистості і сприяють наступним цілісним рухам”. Така здатність особистості як цілісності проявляється у віддзеркалюванні як на рівні окремої риси (складової цілісності), так і на рівні особистості. Згідно з положеннями концепції цілісності особистості С. Максименка, в цілому особистість має існувати як цілісність, власне цілісність є проявом і суттєвою ознакою особистості. “Таким чином, цілісність особистості специфічно охоплює всі структурні і динамічні вияви життя людини. Вона зумовлена не сумою окремих складових, а інтегрованою єдністю трьох витоків існування особистості - біологічного, соціального та духовного”. При цьому вчений зауважує, що розглядати цілісність як атрибутивну ознаку особистості, не можна. Тому що у кожній окремій особистості така цілісність своєрідна, чимось схожа з іншими, але все ж таки, суттєво відмінна.

Проблема психологічної природи цілісності тісно пов'язана із духовністю особистості. М. Савчин навіть уводить у психологічний обіг поняття «цілісної життєдіяльності». Отже, “згідно з духовною парадигмою, особистість і психіку людини слід розглядати в контексті цілісної життєдіяльності, основним змістом якої є її (людини) самовдосконалення як Образу Божого, що спрямований до Подоби Божої та вдосконалення світу (творення любові, добра) як Царства Божого на землі” (Савчин, 2011).

Також учений наполягає на розгляді цілісності особистості у контексті провідних принципів психологічної науки: “цілісність суб'єкта є основою системних зв'язків усіх його психічних якостей, часто суперечливих, важ - копоєднуваних, і означає передусім єдність, інтегральність його діяльності та розвитку”. Розмірковуючи над природою особистості, науковець зазначає, що “індивідуального суб'єкта визначають на підставі його неповторного внеску у спільну, цілісну діяльність, участі в її проектуванні, побудові та розвитку”. Це і є власне провідним критерієм саморозвитку індивідуального суб'єкта, людини, яка перебуває на вищому рівні активності, цілісності (системності), автономності. Окрім цього, автор відмічає, що окреслений рівень індивідуалізований стосовно кожної конкретної людини чи групи людей з урахуванням мотивації, здібностей, інтелекту, волі, реальних історичних умов. Людина не народжується суб'єктом, а стає ним, виокремлюючи себе з оточення і протиставляючи себе йому як об'єкту дії, пізнання, споглядання. У процесі діяльності дійсність постає для суб'єкта не тільки як система подразників, із якими він взаємодіє на рівні реакції, а і як об'єкт, а інші люди - також як суб'єкти.

Звернемось до поняття “цілісності особистості” у концепції особистості, яка запропонована Т. Титаренко. Науковець, зокрема, вважає, що уведення категорії “життєвий світ”, забезпечує справжню цілісність людини і світу, дає змогу вивчати саме психологічну реальність, у межах якої і розгортається кожне людське життя (Титаренко, 2003).

У межах власної концепції особистості Т. Титаренко виокремлює індивідуальні варіанти психологічного простору, а також поняття “цілісність особистості”.

Варто відзначити, що поняття “психологічний простір життєвого світу особистості” характеризується такими властивостями:

- наявність полюсів добра і зла, позитивного і негативного. Між цими полюсами постійно здійснюється взаємодія, яка створює в залежності від просування особистості до полюсу особистісний потенціал, стимулюючи особистісне зростання, або, навпаки невротичні захисти, агресивні прояви, реакції, що розчаровують, викликають паніку, острах чи сором.

З урахуванням принципів системно-цілісного підходу зазначимо, що цілісність особистості як система складається з багатьох базових взаємопов'язаних, взаємозалежних елементів. Проблема критеріїв щодо визначення базових елементів, їх специфіки та особливостей прояву є найбільш складною і майже не висвітленою у наукових розробках. Недостатньо розробленим залишається і питання комплексації цілісності особистості із урахуванням її диференціації.

Якщо з цієї позиції розглянути концепцію цілісності особистості, то особистість та світ є водночас складовими і самостійними системами. Складова особистості має біохімічні, фізіологічні, соматичні властивості. Складова світу - теж саме наповнення, але коли з'являється інша людина, то додаються ще й фізичні, механічні і інші властивості, якщо в якості світу постають речі і предмети. Цілісність у такий спосіб є розділеною, а її складові дискретні.

Системи є дещо іншим, ніж складові, надскладові і позачуттєві утворення. Цілісність особистості як система, це сфера функцій, що перекривають складові особистості і світу. Особистість як система віддиференційовується від особистості як складової, переходить її фізичні межі й асимілює світ. В особистості, як системі, особистість виконує роль системоутворювальної якості, а її світ - роль керованої підсистеми. У свою чергу світ, як система, - це сфера функцій, що перекривають складові світу і особистості. Світ, як система, уособлюється від світу як складової, переходить його фізичні межі і залучає у діяльність особистість. У світі, як системі, виконується роль системоутворювальної якості, а особистість - роль керованої системи.

Особистість, як система, і світ, як система віддиференційовуються, але також і взаємодіють. Один з ефектів їхньої взаємодії - розширення. Особистість входить у світ і система особистості розширюється; світ входить у особистість і система світу розширюється. Світ, як підсистема особистості, і особистість, як підсистема світу, - результати розширень і взаємодій особистості та світу.

У концепції цілісності особистості, як системи поняття взаємодії поширюється на особистість, світ і активність. Згідно з вказаною концепцією, цілісний світ постає у вигляді полісистеми і підкорюється принципу подвійності якісної визначеності: особистість і світ взаємодіють як системи і підсистеми одна одної. Важливим є те, що декілька форм активності надають взаємодіям особистості і світу характер активнісної поліфонії. Отже, цілісний світ зорганізується в полісистему через взаємодію особистості і її світу у двох позиціях: незалежних систем і підсистем одна одної. Полісистемні взаємодії особистості і її світу розподіляються за різними складовими. Взаємодії локалізуються в поле складової особистості і в поле складової світу. Позиція (система чи підсистема), локалізація (у складовій особистості і світу) і взаємодія (з урахуванням позиції і локалізації) - ключові параметри цілісного світу. Вони надають йому розмаїтості, різнопорядковості, релятивності.

У залежності від позицій, локалізації і взаємодій виокремлюють чотири сфери цілісного світу. У першій сфері (у полі складової особистості) локалізується системна якість особистості. Це - сфера системи “Особистість”. Тут “особистість”, як система, не взаємодіє зі світом, як системою. У другій сфері (поліскладової світу) локалізується системна якість світу. Це - сфера системи “Світ”. Тут “світ”, як система, взаємодіє з особистістю як із підсистемою.

Саме системний підхід приділяє увагу сув'язності цілісності особистості. У когнітивній моделі цілісності особистості, як устрою щодо динамічної обробки інформації розглядаються суто системні питання: інтеграції, фрагментації, багатомірності, ієрархії. Поряд з цим когнітивна парадигма здійснює певний вплив на розуміння цілісності особистості. Проте розгляд лише із позицій механізму щодо опрацювання інформації призводить до того, що феномен цілісності особистості втрачає власну природу й специфіку. Виокремлення підсистем у цілісності (когнітивно-афективно-виконувальної й інтерперсональної, когнітивної, емоційної) є логічним для коннекціоністської моделі.

Дослідження цілісності особистості в єдності її диференціації і інтеграції у межах системного підходу набуває вагомого значення. Саме концепція цілісності особистості може слугувати такою підставою. Така концепція уможливлює системно уявити цілісність особистості як полісистему, виявити модальності, субмодальності і диспозиції в якості її різних аспектів.

З позиції системно-цілісного підходу цілісність особистості визначається в такий спосіб: ментальна репрезентація цілісного світу людині. Ментальні репрезентації є розмаїтими, інтерперсональними, позиційними; такими, що змінюються.

Задля висвітлення саме системно-цілісного підходу варто використовувати термін “полісистемна цілісність особистості”, який близький за змістом з поняттям “полімодальність”, що уведено в науковий обіг Л. Дорфманом (Дорфман, 2004). Полімодальність ґрунтується на положеннях про “Я-концепцію” особистості, що розроблені Дж. Кіґлштромом, Л. Маршезе-Фостером, С. Клейном й уточнені Л. Дорфманом у його концепції мета - індивідуального світу. Так, “Я-концепція” постає у вигляді ментальної репрезентації людиною особливостей її метаі -ндивідуального світу.

Проте полісистемність характеризується подвійністю якісної визначеності і релятивністю. Подвійність має прояв: стабільність і варіативність, узгодженість і неузгодженість, раціональність і іраційність, здатність до планування й автоматизм, ініціативність і шаблонність.

У дослідженнях Л. Дорфмана визначено загальні властивості полімодальності, акцентовано увагу саме на субмодальностях, поряд з якими розглядалися системи, модальності і диспозиції (Дорфман, 2004: 96-157).

Висновки

Таким чином, цілісність - відповідний взаємозв'язок елементів, внутрішня співвіднесеність і відповідність, ієрархічність складових або елементів системи. Цілісність пов'язана із наявністю ієрархізації структур. Втім наявність ієрархізації структур вважають загальною ознакою цілісності. Також кожна складова цілісності, у свою чергу, має власну структуру. Організація цілісності уявляє собою узгодженість структурних утворень частин у загальній структурі.

Цілісність визначається сукупністю зв'язків внутрішніх елементів системи й зовнішніх відносин, зв'язків і взаємодій. Внутрішні й зовнішні зв'язки цілісної системи певним чином відповідають один одному, гармонізовані. Упродовж становлення і існування цілісності постійно виникає певне неспівпадіння зовнішніх й внутрішніх зв'язків системи. Тому цілісність системи є не стільки результатом її попереднього розвитку, скільки здатністю зберегти такий стан у процесі постійного руху, змін і розвитку. Таким чином, цілісність системи є водночас передумовою та результатом самої себе.

Окрім цього, вагомого значення набуває той факт, що цілісність системи має не лише відповідність елементів, частин цілого один одному, але й зв'язок кожного елементу з цілим. Взаємодія частини, елемента, цілого характеризується взаємовпливом. Під час взаємодії частини й цілого, коли частина може представляти ціле, а ціле проникати у частини, саме в такий спосіб відбувається розвиток частини і цілого, удосконалення структури системи в цілому та окремих її компонентів. Провідна дія у цьому складному процесі належить власне структурі цілого, саме ціле через розвиток частин детермінує власний розвиток.

У якості провідних чинників доцільно виділити системні поняття ізомерії, багатомірності, ієрархії. Ізомерію розглядають як механізм зв'язку, переходів від одних компонентів полімодальної цілісності особистості до інших. Багатомірність слід розкривати як багатоаспектність полісистемної цілісності особистості. Ієрархію необхідно відобразити через “вертикаль” і “горизонталь” у структурі полімодальної цілісності особистості. Так, “вертикальна” структура - це є холон, особлива форма співвідношення цілого і частин.

Тобто, цілісніть особистості розкривається через узгоджені між собою структурні елементи (системи, модальності, диспозиції) у загальній структурі за принципом полісистемності. Полісистемна цілісність особистості - відповідна взаємопов'язаність елементів, внутрішня співвіднесеність та ієрархічність складових або елементів системи.

Література

1. Балл Г. О. Проблема обґрунтування суспільної ідеології у світлі гуманістичного підходу. Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матеріали методологічного семінару Академії педагогічних наук України, 12 листопада 1998р. К.: Гнозис, 1998. С. 28 - 32.

2. Берталанфи Л. Общая теория систем. М.: Мир, 1960. 328 с.

3. Выготский Л. С. Психология развития человека. М.: Смысл; Эксмо, 2005. 1136 с.

4. Дорфман Л. Я. Я-концепция: дифференциация и интеграция. Интегральная индивидуальность, Я-концепция, личность. Под ред. Л. Я. Дорфмана. М.: Смысл, 2004. С. 96 - 123.

5. Завацька Н. Є. Системний підхід у вирішенні проблеми реадаптації особистості. Теорія і практика управління соціальними системами, 2010. № 4. C. 30 - 38.

6. Ермолаева М. В., Лубовский Д. В. Теоретико-методологический анализ развития внутренней позиции личности на протяжении жизненного пути (интеграция возрастно-психологического и субъектного подходов). Мир психологии. 2012. № 3 (71). С. 104 - 113.

7. Максименко С. Д. Структура особистості. Практ. психологія та соц. робота. 2007. № 1. С. 1 - 13.

8. Савчин М. Дослідження особистості в контексті духовної парадигми психології. Психологія особистості, 2011. No 1 (2). С. 191 - 199.

9. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за межами буденності. К.: ДП Спеціалізоване видавництво «Либідь», 2003. 376 с.

References

1. Ball, G. O. (1998). Problema obgruntuvannya suspilnoyi ideologiyi u svitli gumanIstichnogo pidhodu [The problem of justification of social ideology in the light of a humanistic approach]. Psihologo-pedagogichna nauka i suspilna ideologiya: Materiali metodologichnogo seminaru Akademiyi pedagogichnih nauk

Ukratini, 12 listopada 1998 r. [Psychological and Pedagogical Science and Social Ideology: Materials of the Methodological Seminar of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine] Kyiv. Gnozis. S. 28 - 32. [in Ukrainian].

2. Bertalanfi, L.(1960). Obschaya teoriya sistem [General theory of systems]. Moscow. Mir. 328 s. [in Russian].

3. Vyigotskiy, L. S. (2005). Psihologiya razvitiya cheloveka [Psychology of human development]. Moscow. Smyisl; Eksmo. 1136 s. [in Russian].

4. Dorfman, L. Ya. (2004). Ya-kontseptsiya: differentsiatsiya i integratsiya [I-

concept: differentiation and integration]. Integralnaya individualnost, Ya-

kontseptsiya, lichnost [Integral personality, I-concept, personality]. Pod red. L. Ya. Dorfmana. Moscow. Smyisl. S. 96 - 123. [in Russian].

5. Zavatska, N. Ye. (2010). Systemnyi pidkhid u vyrishenni problemy readaptatsii osobystosti. [A systematic approach to solving the problem of personality readaptation]. Teoriia i praktyka upravlinnia sotsialnymy systemamy. № 4. C. 30 - 38. [in Ukrainian].

6. Ermolaeva, M. V., Lubovskiy, D. V. (2012). Teoretiko-metodologicheskiy analiz razvitiya vnutrenney pozitsii lichnosti na protyazhenii zhiznennogo puti (integratsiya vozrastno-psihologicheskogo i sub'ektnogo podhodov) [Theoretical and methodological analysis of the development of the internal position of the person throughout the life (integration of age-psychological and subjective approaches)]. Mirpsihologii. 3 (71). S. 104 - 113. [in Russian].

4. Maksymenko, S. D. (2007) Struktura osobystosti [The structure of the person]. Prakt. psykholohiia ta sots. robota. № 1. S. 1 - 13. [in Ukrainian].

5. Savchin, M. (2011). Doslidzhennya osobistosti v kontekstI duhovnoyi paradigmi psihologiyi [Investigation of personality in the context of the spiritual paradigm of psychology]. Psihologiya osobistosti. No 1 (2). S. 191 - 199. [in Ukrainian].

6. Tytarenko, T. M. (2003). Zhyttievyi svit osobystosti: u mezhakh i za mezhamy budennosti [The vital world of personality: within and beyond the ordinary]. Kyiv: DP Spetsializovane vydavnytstvo «Lybid». 376 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru