Наукове пізнання як творчий процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

за темою «Пізнання та інтуїція»

Наукове пізнання як творчий процес

За своєю природою майже кожній людині властиво вияв цікавості, прагнення до придбання нових знань. За тисячоліття свого розвитку людство зафіксувало безліч фактів, відкрило безліч властивостей і законів природи. Теорія пізнання, або гносеология, сформувалася в ході розвитку філософії як один з її фундаментальних розділів. Фактично, в гносеології знання розуміється як своєрідна зв'язуюча нитка між природою, людським духом і практичною діяльністю людини.

Пізнання неможливо без творчого підходу до рішення практично будь-якої задачі. Коли дослідник намагається взнати, зрозуміти що-небудь для нього нове, він стикається з цілим рядом проблем, визначуваних передусім особливостями його особистістю, а також характером розуміння ним задачею і ціліше за дослідження, що проводяться.

У всіх наукових дисциплінах розроблена безліч приватних методик, проходження яким є необхідною попередньою умовою здійснення відкриттів в рамках даної конкретної дисципліни; крім цього, існує ще і ряд загальних для всіх дисциплін однієї спрямованості (природних, гуманітарних etc.) принципів (розпоряджень, заборон, обмежень, правил і т. п.). Але при цьому необхідно усвідомлювати, що визнання творчого характеру наукового дослідження є сьогодні загальною тезою методології науки. Творча діяльність вченого відбувається в рамках загальних основ методики наукових досліджень, серед яких видне місце займають, так звані "методологічні регулятиви" теорії. Сюди звичайно відносять принцип проверяемости (або фальсифицируемости), принцип простоти, принцип інваріантності, принцип відповідності, і деякі інші.

Взагалі, говорячи про методику наукового пізнання, не можна не згадати про те, що в теорії пізнання вже давно залишається нерозв'язним питання про пізнаваність світу. Ось що з цього приводу пише англійський філософ, основоположник теорії критичного раціоналізму Карл Поппер: Суперечка, що "Аналізується ведеться між критичним і сміливим раціоналізмом - душа відкриття - і вузьким, оборонним вченням, згідно з яким нам не треба, так ми і не можемо взнати або зрозуміти відносно нашого миру більше того, що нам вже відомо. Це вчення, крім того, несумісне з оцінкою науки як одного з найбільших досягнень людського духа".

Вчений-дослідник в своїй роботі "прагне до знаходження істинної теорії, т. е. такого опису світу (зокрема, його регулярності, або законів), який був би також поясненням фактів, що спостерігаються. (Це означає, що опис фактів повинен бути такий, що виводиться з теорії, сполученої з певними твердженнями - так званими "початковими умовами". Поппер захищає цю тезу, і далі він вважає, що "причина можливої невірогідності будь-якої теорії укладається просто в тому, що наші перевірки ніколи не можуть бути вичерпними".

Тут з Поппером можна і не погодитися, але сміливі теорії завжди спочатку не знаходили належної оцінки, хоч би тому, що людям важко міняти свої уявлення, що устоялися. "Якщо бажано, основний парадокс пізнання можна сформулювати так: об'єктом пізнання може бути те, що якось дано мисленню, охарактеризоване ним; але те, що вже дано, що відомо мисленню, робить пізнання непотрібним, бо пізнання щоб бути таким, зобов'язано мати справу з невідомим. Або інакше: пізнання, щоб бути пізнанням, зобов'язано мати справу з невідомим; але, щоб з "чимсь" мати справу, це "щось" повинне бути відоме". Цей "парадокс пізнання" вирішують філософські категорії, даючи попередню (і по самій суті справи невизначену) характеристику "сущого", задаючи пізнанню його об'єкт. Так однією з філософських категорій в методиці наукового пізнання є інтуїція.

Интуитивизм" - назва філософської школи, в основі якої лежить положення про те, що у людини є деяка особлива здатність або дар інтелектуальної інтуїції, що дозволяє "бачити істину". Хоч інтелектуальна інтуїція "в деякому розумінні і є нашим неминучим супутником, вона часто збиває нас з істинного шляху і це блукання являють собою серйозну небезпеку. У загальному випадку ми не бачимо істину тоді, коли нам найбільш ясно здається, що ми бачимо її. І тільки помилки можуть навчити нас не довіряти нашій інтуїції".

Наступне висловлювання Поппера досить об'єктивно відображає положення інтуїції в пізнавальному процесі:

1. "У все, що ми приймаємо, вірити слідує тільки в пробному, попередньому порядку, завжди пам'ятаючи, що щонайбільше ми володіємо тільки частиною істини (або справедливість) і за самої нашою природою ми вимушені здійснювати, принаймні, деякі помилки і винести невірні думки. Це відноситися не тільки до фактів, але і до норм, що приймаються нами ".

2. "Ми можемо вірити в інтуїцію (навіть в пробному порядку) тільки в тому випадку, якщо ми прийшли до неї внаслідок багатьох випробувань нашої уяви, багатьох помилок, багатьох перевірок, багатьох сумнівів і довгих пошуків можливих шляхів критики".

3. "Процес вчення, зростання суб'єктивного знання завжди в основних рисах один і той же. Він складається в критиці, що володіє творчою уявою".

Психологія наукового пізнання

Говорячи про методологію наукового пізнання, не можна не згадати психологічну сторону процесу пізнання, і тут цікаво звернутися до того, що думають самі вчені з приводу своїх наукових досягнень. Відомий французький математик Анрі Пуанкаре вважав, що "важливо подивитися, що ж відбувається в самій душі математика", і вважав, що "краще, що можна для цього зробити, це провести власні спогади". У цих спогадах міститься опис наступного епізоду: "Ми сіли в омнибус для якоїсь прогулянки: в момент, коли я встав на підніжку, мені прийшла в голову ідея без всяких здавалося б роздумів, що передували з моєї сторони". Аналіз А. Пуанкаре містить не тільки описи, але і інтерпретацію, наприклад твердження, що несвідома робота "можлива або, принаймні, плідна лише в тому випадку, коли їй передує і за нею слідує свідома робота. А. Пуанкаре говорив про почуття абсолютної упевненості, яке супроводить осяяння, але підкреслювало, що воно може нас обманювати. Разом з тим А. Пуанкаре підкреслював, що його погляди на природу творчості "безсумнівно потребують перевірки, оскільки незважаючи ні на що залишаються гіпотетичними".

У цьому положенні чітко фіксується евристична цінність і обмеженість самоанализа: його результати є джерелом формування гіпотез, але не є доказом правильності цих гіпотез, доказом є тільки результати об'єктивного дослідження психіки.

До образу при характеристиці творчості вдається і Г. Гельмгольц: "Я можу порівняти себе з мандрівником, який зробив сходження на гору, не знаючи дороги; довго і насилу підіймається він, часто вимушений повертатися назад, бо далі немає проходу. То роздум, то випадок відкриває йому нові стежини, вони ведуть його декілька далі, і, нарешті, коли мета досягнута, він, до свого сорому, знаходить широку дорогу, по якій міг би піднятися, якби умів вірно відшукати початок." Г. Гельмгольц аналізував залежність появи нових думок від зовнішніх умов: думка "ніколи не народжується в утомленому мозку і ніколи за письмовим столом...". До числа умов, що сприяють появі нових думок, відносяться: "почуття спокійного добробуту", "пробудження, неквапливий підйом по лісистих горах, в сонячний день. Найменша кількість спиртного напою як би відлякувало їх геть".

А. Ейнштейн вважав, що "слова, написані або вимовлені, не грають, видимо ні найменшої ролі в механізмі мого мислення", але не можна зводити творчість до функціонування образного мислення".

Таким чином, в психологічній літературі на основі узагальнення розповідей вчених і винахідників, їх інтерв'ю і біографічних даних склалося відоме уявлення про основні стадії мислительного процесу. І це уявлення є по суті відповіддю на питання: з чого "складається" мислення, що відбувається між моментом прийняття задачі, належної рішенню, і моментом видачі назви її рішення?

Приведемо одну з найбільш загальних схем організації стадій рішення задачі, яка передбачає виділення чотирьох стадій:

1) підготовка (постановка проблеми);

2) дозрівання рішення (винесення);

3) натхнення (ождение рішення, інтуїтивне осяяння);

4) перевірка знайденого рішення.

Це уявлення про четирехстадийности будь-яку складну мислительной діяльність показує, як розвертається процес мислення. Відмітимо, однак, що ця схема народилася на основі самоописаний, самоанализа мислительной діяльності вчених і винахідників. Другим джерелом отримання знань про мислительной діяльність, яке розглядається в сукупності з першим джерелом і засновується на приведеній вище схемі процесу мислення, є експерементально-психологічні дослідження. Найбільш загальними висновками про діяльність мислення, отриманими внаслідок цих досліджень і що представляють інтерес для даної роботи, є наступні положення:

· діяльність мислення складається не тільки з процесів, підлеглих свідомій меті, але і з процесів, підлеглих неусвідомленому передбаченню майбутніх результатів, і процесів формування цих уявлень, які не можна, природно, зводити до операцій;

· 2) в складі діяльності (т. е. в тому з чого вона складається) процеси цього другого роду можуть займати більше місця, ніж власне цілеспрямовані дії".

· Таким чином, наука про психологію наукового пізнання затверджує, що в мислительной діяльності є деякі неусвідомлені процеси, пов'язані з натхненням.

Інтуїція як частина механізму мислення

Кінцевим продуктом всіх наукових досліджень є наукові відкриття. Наукові відкриття різноманітні за своїм змістом і характеру; в широкому значенні слова відкриттям є всякий новий науковий результат.

Наукове досягнення звичайно пов'язане з утворенням принципово нових представлень і ідей, що не є простим логічним слідством з відомих наукових положень. Яким же чином вчений приходить до принципово нових представлень і ідеям, якщо вони не виводяться з в наяности наукового знання, що є, а іноді навіть настільки не вписуються в нього, що повинні здаватися, по вираженню Н. Бора, божевільними?

Як вже згадувалося в першій частині даної роботи, коли вчені намагаються описати і проаналізувати процес своєї творчості, вони рідко обходяться без посилань на "здогадку", "осяяння", "прозріння", "переживання". Інтуїція - ось що, ймовірно, грає саму істотну, вирішальну роль в створенні нових наукових уявлень і висуненні нових ідей.

Ось що пише об цю А. Ейнштейн: "Справжньою цінністю є в суті тільки інтуїція. Що тільки не називають інтуїцією! Це і вище, навіть - надприродний дар, єдино здатний пролити світло істини на таємні таємниці буття, недоступні ні почуттям, блукаючим по поверхні віщій, ні розуму, скутому дисциплінарним статутом логіки. Це і дивна сила, легко і просто пері що носить нас через провалля, що розвернулося між умовою задачі і її рішенням. Це і щаслива здатність вмить знайти ідею, яка лише заднім числом, в поту і муках буде обгрунтована міркуванням і досвідом. Але разом з тим це і ненадійний, несистематизований шлях, що може завести в тупик, безплідна надія ледарів не бажаючих доводити свій мозок до знемоги нарядженими розумовими зусиллями; наївне дитя пізнання, чий незв'язний лепет позбавлений ясного значення і тільки після незліченних поправок може розглядатися як інформаційне повідомлення".

Щоб краще зрозуміти, що ж таке інтуїція і по-якому її місце в науковому пізнанні, необхідно трохи сказати про предисторії цього поняття. Інтенсивний розвиток природознавства і математики в ХVII в. висунуло перед наукою цілий ряд гносеологічних проблем: про перехід від одиничних чинників до загальних і необхідних положень науки, про достовірність даних природних наук і математики, про природу математичних понять і аксіом, про спробу створити логічне і гносеологічне пояснення математичному пізнанню, і т. д. Бурхливий розвиток математики і природознавства вимагав нових методів в теорії пізнання, які дозволили б визначити джерело необхідності і загальність виведених наукою законів. Інтерес до методів наукового дослідження підвищувався не тільки в природознавстві але і в філософській науці, в якій з'являлися раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції.

Основним пунктом раціоналістичної концепції було розмежування знання на опосредствованное і безпосереднє, т. е. інтуїтивне, що є необхідним моментом в процесі наукового дослідження. Родоначальник раціоналізму Декарт говорив про існування істин особливого роду, пізнаваних "прямим інтелектуальним розсудом" без допомоги доказу.

Для Канта інтуїція є джерело знання. І "чиста" інтуїція ( "чиста інтуїція простору і часу") є невичерпним джерелом знання: з неї бере початок абсолютна упевненість. Дана концепція має свою історію: Кант в значній мірі запозичив її у Платона, Фоми Аквінського і Декарта.

М. В. Ломоносов був противником раціоналізму. Пізнання, з точки зору Ломоносова, здійснюється таким чином: "З спостережень встановлювати теорію, через теорію виправляти спостереження є кращий спосіб до вишукування правди". Ломоносов впритул підійшов до проблеми співвідношення безпосереднього і опосредствованного знання як результатів почуттєвого і теоретичного пізнання і вплинув величезний чином на розробку проблеми інтуїції в російській філософії.

Спочатку інтуїція означає, звісно, сприйняття: це є те, що ми бачимо або сприймаємо, якщо дивимося на деякий об'єкт або його пильно розглядаємо. Однак починаючи, принаймні, вже з Платона, розробляється протилежність між інтуїцією, з одного боку, і дискурсивним мисленням з іншою. Відповідно до цього інтуїція є божественний спосіб пізнання чого-небудь лише одним поглядом, в одну мить, поза часом, а дискурсивное мислення є людський спосіб пізнання, що полягає в тому, що ми в ході деякого міркування, яке вимагає часу, крок за кроком розгортаємо нашу аргументацію.

Як витікає з вище сказаного, протягом всієї історії розвитку уявлень про інтуїцію йде зіставлення сприйнять, т. е. почуттєвих образів поняттям, т. е. логічно обгрунтованим твердженням. Можливо, місце потрібно шукати в області двох пізнавальних процесів: при переході від почуттєвих образів до понять і при переході від понять до почуттєвих образів. Ці два процеси є якісно-особливими способами формування почуттєвих образів і понять. Відмінність їх від всіх інших полягає в тому, що вони пов'язані з переходом з сфери почуттєво-наочного в сферу абстрактно-понятійного і навпаки. У ході їх розгортання можуть бути знайдені поняття, що не виводяться логічно з інших понять, і образи, що не породжуються іншими образами по законах почуттєвої асоціації.

Процесам переходу від почуттєвих образів до понять і, навпаки, дійсно властиві ті якості, які частіше за все вважаються обов'язковими ознаками інтуїції: безпосередність що отримується об знання і характер механізму його виникнення, що не цілком усвідомлюється.

Можна думати, що людська мислительная діяльність має "двухплоскостной характер", зумовлений наявністю двох мов, в яких кодується циркулююча в мисленні інформація (мова" предметних гештальтов" і "символически-операторний" мова). Якщо в процесах почуттєво-асоціативного, образного мислення рух думки йде в площині наочних образів, а в ході дискурсивних, логічних міркувань в площині абстрактних понять, то інтуїція представляє собою "стрибок" з однією з цих площин на іншу. Переходи від почуттєвих образів до понять (концептуальна інтуїція) і від понять до почуттєвих образів (ейдетическая інтуїція) розрізнюються напрямом цього "стрибка". Перескакуючи з площини почуттєво-наочного в площину абстрактно-понятійного, думка здійснює як би своєрідний "обхідний маневр", щоб подолати бар'єри, що перегороджують їй дорогу до нового знання при русі в одній і тій же площині. Цей "маневр" і дозволяє отримати такі результати, які не можна досягнути іншими коштами (залишаючись весь час в одній площині).

На основі елементарних форм концептуальної і ейдетической інтуїції розгортаються специфічні механізми інтуїтивного мислення, які залучають у взаємодію між собою образи і поняття з абсолютно, здавалося б, далеких один від одного предметних областей. Вступаючи у взаємодію ці образи і поняття видозмінюються і перебудовуються, що веде до виникнення принципово нових представлень і ідей.

Зрозуміло, реконструкція мислительних процесів, які приводять вченого до відкриття, наштовхується на великі труднощі. Однак на основі гносеологічного аналізу историко-наукового матеріалу, з урахуванням даних, що нагромадилися в психологічних дослідженнях, можна указати деякі механізми інтуїтивного мислення, за допомогою яких в свідомості вчених формуються нові уявлення і ідеї (на жаль, передбачуваний об'єм даної роботи не дозволяє привести їх докладний аналіз).

Ось один з прикладів, взятий з книги "Від мрії до відкриття", автором якої є Ганс Селье: "Логіка складає основу експериментальних досліджень точно також, як граматика складає основу мови. Однак, ми повинні навчитися користуватися математикою і статистикою інтуїтивно, т. е. неусвідомлено, оскільки у нас немає часу для того, щоб щокроку усвідомлено застосовувати закони логіки.

Логіка і математика здатні навіть блокувати вільний потік того полуинтуитивного мислення, який є основою основ наукових досліджень в області медицини.

Та полуинтуитивная логіка, якою користується кожний вчений-експериментатор в своїй повсякденній роботі, - це специфічна суміш жорсткої формальної логіки і психології. Вона формальна в тому значенні, що абстрагує форми мислення від їх змісту, з тим щоб встановити абстрактні критерії несуперечності. А оскільки ці абстракції можуть бути представлені символами, то логіка може бути також названа символічною (математика). Але, в той же час, ця логіка чесно і відверто визнає, що її понятійні елементи, її абстракції на відміну від математики або теоретичної фізики є внаслідок необхідності вариабельними і відносними. Отже, суворі закони мислення до неї застосувати не можна. Таким чином, в роздумах про природу мислення нам потрібно також відвести істотну роль інтуїції. Ось чому в нашій системі мислення психологія повинна бути інтегрована з логікою.

Нижче перераховані найбільш важливі проблеми, з якими має бути мати справу цій полуформальной логіці.

1. Формулювання понятійних елементів.

2. Класифікація понятійних елементів у відповідності з їх:

а) характеристиками (ознаками);

б) причиною.

3. Формування нових питань відносне: а) еволюції характеристик у часі (типии понятійних елементів, які їм передують і ті типи, в які вони ймовірно перейдуть);

б) опосредования причинно - слідчих зв'язків (циденти, які передують безпосередній причині, і консенвенти, які, ймовірно, є результатом її дії).

4. Спалах інтуїції, "осяяння". Хоч вона і підготовлена попередніми операціями, але протее не може бути виведена з них шляхом застосування формальної логіки.

Володіючи глибокими пізнаннями, працьовитістю і озброївшись логікою, можна більш або менш усвідомлено прокласти шлях від 1. до 3. а) або 3. б), т. е. Саме ту частину шляху, яка являє собою розвиток раніше сформульованого поняття. Однак тільки спалах інтуїції, творчої уяви, що відбувається в підсвідомості, здатний подолати розрив між всім довкола проблем і справжнім відкриттям".

Інтуїція тут грає замикаючу, зв'язуючу роль і розкриття з підсвідомості такого спалаху у вигляді усвідомленої бракуючої, зв'язуючої ланки є найбільш плідним науковим досягненням, яке складає основу фундаментальних досліджень.

Виходячи з розглянутих вище механізмів мислення, можна сказати так, що інтуїція - це якісний стрибок, який відбувається внаслідок того, що деякий, попередній йому, кількісний об'єм логічного мислення переходить на якісно-новий рівень інтуїтивного осяяння. Просто не з нічого нові ідеї не приходять, народженню нової ідеї передує довга робота розуму. Тут також необхідно сказати про те, що "фундаментальне відкриття не може здійсниться без процесу взаємодії почуттєвого і логічного пізнання, здійснюване дією інтуїції. Але це не дає ніякої підстави, вважати основним і тим більше єдиним способом отримання нового наукового знання. Інтуїція - це специфічна форма пізнання, що певним чином впливає на використання вченим конкретних наукових методів дослідження. Фундаментальні теоретичні відкриття є результат взаємодії інтуїції з методами і принципами конкретної науки (в фізиці, наприклад, з аналогією і гіпотезою) і експериментальної перевірки отриманих даних".

Розкриття закономірностей, що визначають собою інтуїцію, - справа вельми трудомістка, що вимагає зосередження зусиль фахівців самих різних областей. У цьому існує настійна необхідність, оскільки реальне прискорення науково - технічного прогресу пов'язано з якісним приростом насамперед фундаментальних, т. е. принципово нових (і тому що зазделегідь не програмуються і що не виводяться тільки формальним шляхом), результатів. Тут же неминуче виникає питання про роль інтуїції в науковому пізнанні. "Якщо є інтуїція, тобто і закономірності, на які вона спирається".

Розвиток інтуїтивних здібностей

В зв'язку з питанням про розвиток інтуїтивних здібностей представляється цікавою робота Едварда де Боно "Народження нової ідеї: Про нешаблонне мислення". У цій роботі автор аналізує співвідношення "шаблонного і "нешаблонного" мислення, т. е. намагається вирішити класичну проблему співвідношення логіки і інтуїції в пізнанні.

Також в своїй монографії Едвард де Боно дає наступні основні принципи нешаблонного мислення, які "можуть бути підведені під 4 дуже загальні, але далеко не єдино можливі рубрики:

1) усвідомлення пануючих, або що поляризують, ідей;

2) пошуки різних підходів до явищ;

3) вивільнення з-під жорсткого контролю шаблонного мислення;

4) використання випадку".

Для розкриття другого принципу можна вдатися до слів самого автора: "Перехід від очевидного способу підхід а до явищ до менш очевидного вимагає простого зміщення акценту уваги".

Розглядаючи третій принцип нешаблонного мислення, Едвард де Боно пише: "Один з способів уникнути жорсткості слів полягає в тому, щоб мислити на основі наочних образів, не користуючись словами взагалі. Спираючись на ці образи, людина цілком здатна мислити послідовно. Труднощі виникають лише тоді, коли думку треба висловити. На жаль, мало людей здатні мислити, так би мовити, візуально, так і не всі ситуації можуть бути проаналізовані за допомогою зорових образів. Проте, звичку до визуализації мислення коштувало було б придбати, бо зорові образи володіють такою рухливістю і пластичністю, якою не володіють слова.

Візуальне мислення означає не просто використання первинних зорових образів як матеріал мислення. Це було б дуже примітивно. Візуальна мова мислення використовує лінії, діаграми, кольори, графіки і масу інших коштів для того, щоб проілюструвати ті співвідношення, які було б вельми скрутно описати звичайною мовою. Подібні зорові образи легко міняються під впливом динамічних процесів і, крім того, дають можливість показати одночасно минулі, справжні і майбутні результати впливу будь-якого процесу.

Дуже корисним уникнути впливу фіксованих частин якоїсь проблеми є ділення цих частинна ще більш дрібні частини, а потім складання з них більш великих нових з'єднань. Набагато легше зібрати дрібні частини ситуації в різного роду з'єднання, ніж розбити вже роздроблену ситуацію на нові складові частини". наукове пізнання мислення інтуїція

Однак, тут же автор зазначає, що дуже важливо застосовувати нешаблонне мислення при таких ситуаціях, коли шаблонне мислення нездібно дати відповідь.

Загалом, потрібно відмітити, що питання розвитку інтуїтивних здібностей (так само як і сама проблема інтуїції) в цей час ще недостатньо вивчене; розв'язання даного питання представляється вельми важливою справою, оскільки воно здібно відкрити дорогу новим ефективним методикам проведення наукових досліджень. Висновок

На закінчення необхідно сказати про те, що вельми важливо як не переоцінити, так і недооцінити роль інтуїції в процесі наукового пізнання.

Інтуїтивні компоненти в більшій або меншій мірі присутні практично у всіх видах наукової творчості. Тому, абсолютно очевидно, що якщо інтуїція допомагає нам в отриманні нового знання, то, яким би таємничим і незбагненним не здавався цей механізм, їм треба намагатися управляти. Для цього застосовні, наприклад, досягнення сучасної психології - робота над подоланням підсвідомих бар'єрів і стереотипів. Причому краще не "переробляти" людини, а звертати увагу на ці питання на самих ранніх етапах виховання творчої особистості. Цікаві також методи управління процесом пізнання, що культивуються на Сході (медитація, йога і т. п.). Однак, представляється декілька сумнівним застосування цих методів саме в науковому пізнанні.

Необхідно також відмітити небезпеки, які таять в собі надмірне захоплення спробами штучного ініціювання інтуїції. Необхідно ясно представляти, що ефективні і безпечні тільки непрямі і слабі методи впливу на психіку і мозок.

У цьому значенні вчені знаходяться в більш вигідному положенні ніж люди інакших творчих професій. Вчені, яким би самим нез'ясовним шляхом було отримане нове знання, шукають, по-перше, логічні докази отриманому, і, по-друге, підтвердження їх в реальному об'єктивному світі. Людина ж, що займається, наприклад, художньою творчістю, і що дуже сподівається на різного роду інтуїтивні способи отримання нового, ризикує втратити зв'язок з дійсністю і навіть збожеволіти.

Размещено на Allbest.ru