Моделі формування резилієнтності у підлітків

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ У ПІДЛІТКІВ

Сошина Юлія Миколаївна - старший викладач кафедри практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет;

Горбачова Ольга Юріївна - старший викладач кафедри практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет.

У статті представлено теоретичний аналіз проблеми резилієнтності підлітків та моделей її формування у підлітковому віці. Змістовний аналіз проблеми резилієнтності особистості показав, що є певна неузгодженість у трактуванні цього явища, існує багато дефініцій у визначенні поняття «резилієнтність» (зокрема, «стресостійкість», «життєстійкість», «стійкість до травми», «психологічна пружність» та ін.). Резилієнтність визначено як здатність особистості справлятися з різноманітними проблемами чи труднощами, повернення до попереднього стану (який був до виникнення труднощів), рух вперед, прогрес через труднощі, проблеми до нового етапу життя. Підкреслено, що резилієнтність є надзвичайно важливим фактором у розвитку особистості підлітка. Розглянуто джерела розвитку резилієнтності. Представлено дані щодо гендерних відмінностей у резилієнтності підлітків. Подано інформацію щодо відмінностей у характеристиках резилієнтності підлітків з нормальною та девіантною поведінкою. Визначено, що здатність підлітків протистояти життєвим негараздам, стресам, збереження тенденції рухатись вперед, розвиватись, ґрунтується на резилієнтності особистості. В публікації проаналізовано моделі формування резилієнтності. їх втілення можливе на різних рівнях: фізіологічний (підтримка та турбота про здоров'я дітей та молоді); розвиток індивідуальних якостей (самоефективність, планування та цілепокладання, зібраність та ін.); робота з когніціями (сприймання проблем як частини життя, уникання катастрофізації, розширення перспективи та ін.); соціальний рівень (співпраця і взаємодія з найближчим соціальним оточенням - сім 'я, друзі, неформальні групи, тощо); робота з соціальними інститутами (формування у педагогічних працівників майстерності та компетентності у питанні формування резилієнтності особистості, тощо).

Ключові слова: резилієнтність, підлітковий вік, життєстійкість, посттравматичний зріст, стресостійкість.

Постановка проблеми. Українське суспільство сьогодні живе в надзвичайно складних умовах. Найбільшим стресовим фактором є війна, проте зовсім нещодавно були ще й інші - пандемія covid-19, суспільна та політична кризи, конфлікт на сході країни останні 8 років. Все це залишило відбиток на кожному з нас, знизивши адаптаційні можливості та ресурси, але серед широкого загалу є надзвичайно вразлива категорія - це підлітки. Цей непростий період онтогенетичного розвитку вимагає пильної уваги та підтримки на шляху дорослішання. Особливу увагу слід приділити питанню формування резилієнтності підлітків, оскільки це є запорукою успішного протистояння стресам та викликам у житті, яких зараз є чимало. Занепокоєння викликає той факт, що за перший квартал минулого 2021 року кількість дітей, що вчинили самогубство перевищила кількість всіх дитячих самогубств за 2020 рік (126 проти 123), переважну більшість склали саме підлітки (Зміна, 2020), а кількість дитячих смертей за час війни не залишить байдужим жодного. Тож, формування резилієнтності підростаючого покоління є необхідним і актуальним завданням сьогодення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідницький інтерес до проблеми резилієнтності, підвищенню стресостійкості особистості, її ресурсності знаходимо у працях Б. Бенард, С. Ваніштендаль, К. Джилліган, Р. Коллінз, Г.П. Лазос, Т. Ханмер та ін. Зокрема, Г.В. Войтович досліджував тендерні аспекти поняття резилієнтності; резилієнтність як головна компетенція вчителів початкових класів була предметом вивчення Т. Федотової; С. Ваніштендаль досліджував чинники, які впливають на формування резилієнтності; складові психологічної резилієнтності у дітей досліджено В. Чернобровкіною, тощо. Водночас, поза увагою дослідників залишається чимало аспектів досліджуваної проблеми, зокрема вивчення загальн их та специфічних особливостей резилієнтності підлітків та моделей щодо її формування.

Мета статті полягає у теоретичному аналізі моделей формування резилієнтності у підлітковому віці.

Виклад основного матеріалу і оезультатів дослідження. У науково- дослідній літературі зустрічається чимало дефініцій поняття «резилієнтність» серед яких можемо виокремити наступні - резилієнс, резильєнтність, психологічна пружність, стійкість до травми. Чимала кількість варіацій є зрозумілою, оскільки дослідження та саме поняття резилієнтності ввійшло у вжиток нещодавно. Термінологічна невизначеність науковців пояснюється ще одним фактом. Як зазначають Д. Ассонов та О. Хаустова, які здійснили ґрунтовне дослідження (якісний та кількісний аналіз наукових джерел за 2015-2019 роки), в «україномовній літературі термін «resilience» перекладають як «стресостійкість», «життєстійкість», «життєздатність», «стійкість до травми», «психологічна пружність», «психологічна стійкість», що погіршує проблему дефініції та спричиняє термінологічну плутанину» (Assonov, 2019: 4).

Як вказує Г.П. Лазос, сам термін резилієнтність увійшов у вжиток до психології з фізики, де він означає «властивість матерії набувати початкової форми, після деформації, отриманої в результаті тиску (опір матеріалів)» (Лазос, 2019: 79). Розглянемо, в чому ж полягає сутнісна особливість поняття резилієнтність.

Так, в Американський психологічній асоціації (АРА) наведено наступне - резилієнтність це «процес позитивної адаптації в умовах негараздів, травм, трагедій або значного стресу» (АРА, 2020).

І.М. Ющенко вказує, що резилієнтність нині використовується для позначення «здатності дитини чинити психічний опір стосовно біологічного, психологічного, психосоціального ризику, стійкості до стресу або психічної гнучкості» (Ющенко, 2015: 8). Інший науковець Г.П. Лазос зазначає, що резилієнтність - це процес, який «пов'язаний зі здатністю психіки відновлюватися після несприятливих умов» (Лазос, 2019: 77).

Ф. Лозель стверджує, що резилієнтність - це здатність людини або соціальної системи вибудовувати нормальне, повноцінне життя в складних умовах. Що важливо, дослідник вказує, що резилієнтність з одного боку є запорукою позитивного результату, навіть не зважаючи на чималий ризик, а з іншого - забезпечує збереження ключових сторін особистості під час стресу та повне відновлення після нього (Лазос, 2019: 78).

Дослідження показують, що здатність підлітків протистояти негативному впливу, життєвим негараздам чи труднощам, збереження тенденції рухатись вперед, розвиватись, ґрунтується саме на резилієнтності особистості (Бистрова, 2012: 48).

Резилієнтність особистості є надзвичайно важливим фактором її розвитку, оскільки знаходячись в однакових умовах, підліток який має зазначену характеристику буде протистояти негараздам, рухатись вперед, на противагу іншому підлітку, якого це може зламати. Саме тому, одні підлітки, які виховуються та ростуть у сім'ях алкоголіків з часом самі починають вживати алкоголь, а інші, які живуть в ідентичних умовах - протистоять цьому, займаються спортом, ведуть тверезий спосіб життя. Таких прикладів можна навести надзвичайно багато. І дуже важливо, що дослідниками виокремлено резилієнтність, оскільки розвиваючи її ми допоможемо стати людині, не важливо якого віку, на шлях саморозвитку та саморозкриття.

Однією із ключових ідей першопроходьця дослідження резилієнтності особистості С. Ваніштендаля є наступне - якщо підліток адаптований до оточуючого середовища, то в ньому одночасно формується дві протилежні тенденції - і до супротиву, і до розвитку. Якщо заданий вектор втра чається через-будь які причини, то підліток може поступово втратити власну резилієнтність (Ваніштендаль, 1998). Проте, ще однією особливістю резилієнтності є те, що вона може знаходитись у «сплячому режимі». Це означає, що в складних умовах життя, здатність противитись негараздам та розвиватись, будувати власне життя, може активуватись.

Г.В. Войтович, спираючись на дані численних досліджень, вказує, що існує ґендерна відмінність у резилієнтності підлітків (Войтович, 2019: 346). Так, саме у підлітковому віці дівчата мають більшу вразливість до депресії, ніж хлопці-підлітки, та є більш самокритичними. Цікаво, що жіночі стилі справляння зі стресом ґрунтуються на стосунках з іншими, зазначене проявляється в тенденції дівчат ділитись особистим із подругами, а чол овічі стилі коупінгу орієнтовані на вирішення проблем, тобто є інструментальними.

Дані дослідження, проведеного Л.В. Мучкіною, яка порівнювала характеристики резилієнтності підлітків з нормальною та девіантною поведінкою, показали, що існує суттєва відмінність в наступних факторах, які сприяють формуванню резилієнтності. Так, показники соціальної адаптації є значно нижчими у девіантних підлітків, вони мають менше підтримки та розуміння з боку оточення, відсутні або слабо виражені плани щодо майбутнього, більш низькі показники самооцінки. Проте, не зважаючи на зазначені особливості, підлітки з девіантною поведінкою мають свої власні адаптаційні можливості - це гумор, структура вмінь та навичок, уявлення про сенс життя, тощо (Мучкіна, 2017: 36).

Щодо моделей формування резилієнтності у підлітковому віці, то відома українська дослідниця цієї проблеми, Г.П. Лазос, аналізуючи погляди Дж. Річардсона, Б. Нейгер, С. Дженсен, наводить узагальнення їхніх поглядів на модель формування резилієнтності. Автор зазначає, що представлені авторами моделі ґрунтуються на уявленнях про біо-психо-духовний гомеостаз людини, який включає наступні компоненти: резилієнтне відновлення (розуміння та інтеграція пережитих негативних обставин життя, розвиток після негараздів); відновлення до зони комфорту (попередньої); відновлення з втратами; дисфункційне відновлення. Таким чином, в даній моделі лише один (перший) компонент вказує на набуття резилієнтності (Лазос, 2018: 41 -42).

Модель формування резилієнтності особистості, що запропонована Американською психологічною асоціацією (АРА) включає наступні складові компоненти (АРА, 2020: 4):

1. Встановлення міжособистісних контактів (добрі стосунки з іншими, готовність прийняти допомогу від інших та ін.).

Уникання сприйняття кризи чи проблем як непереборних та невирішуваних (суть зазначеного полягає у тому, що ми не можемо змінити те, що сталося, але ми можемо намагатися сприймати проблеми по -інакшому, тощо).

2. Сприйняття проблем як частини життя.

3. Рух до власних цілей.

4. Рішучість до дій.

5. Пошук можливостей та ресурсів у самовідкритті.

6. Виховання позитивного самоставлення.

7. Погляд на проблеми з перспективи майбутнього.

8. Розширення перспективи, постановка цілей.

9. Турбота про себе.

Г.П. Лазос розробила теоретичну та практичні моделі плекання резилієнтності, тож розглянемо їх ключові параметри та особливості. Так, теоретична модель формування резилієнтності включає чотири фази: 1) конфронтація з травматичними подіями (фактори ризику); 2) активація протекторних (захисних) та факторів вразливості; 3) взаємодія між протекторними факторами та факторами вразливості; 4) прогноз результату: або резилієнтність, або дезадаптація (Лазос, 2019: 80). Схематичне зображення моделі представлено на рис. 1.

резилієнтність проблеми особистість підлітки характеристика девіантний

Рис. 1. Теоретична модель формування резилієнтності Г.П. Лазос

Модель розвитку резилієнтності особистості, яку пропонують С. Саутвік та Д. Чарні ґрунтується на поділі на рівні:

- індивідуальний;

- сімейний;

- колегіальний (робота, кар'єра);

- громадський (Лазос, 2019: 85).

Так, індивідуальний рівень розвитку резилієнтності включає наступні орієнтири: розвиток оптимізму, робота зі страхами, чіткі моральні орієнтири, соціальна підтримка, підвищення емоційної та когнітивної лабільності (гнучкості), пошук сенсу життя, наявність цілей, тощо (Лазос, 2018).

А.О. Муравйова та О.М. Олейникова зробили спробу дослідити педагогічну шляхи формування резилієнтності школярів, оскільки в багатьох дослідженнях підкреслюється значення вчителів у формуванні резилієнтності учнів (Муравйова, Олєйникова, 2011). З цієї точки зору слід спочатку формувати відповідні компетенції саме у педагогічних працівників, щоб в подальшому інтегрувати їх в навчально-виховний процес, що дасть змогу транслювати їх учням. Розглянемо, які саме навички пропонують автори для розвитку резилієнтності через призму навчально-виховного процесу:

- розвиток саморефлексії та рефлексії (наприклад, творчі есе, групові обговорення, тренінгова форма навчання, тощо);

- допомога в розумінні та усвідомленні досвіду власних невдач (для цього культура навчання має бути дещо трансформована для того, щоб нормалізувати сприйняття помилок, невдач та розчарування від цього);

- створення атмосфери похвали та підтримки за зусилля, наполегливість, а не тільки високі оцінки та результати навчання;

- обговорення явища резилієнтності через призму досягнень, успіху, біографій відомих людей;

- формування атмосфери підтримки стосовно учнів (Муравйова, 2011: 20).

Вплив на формування резилієнтності школярів через призму школи та педагогічних працівників підтверджено в дослідженнях Р.С. Звягінцева, М.О. Пінської, які вивчали академічну резилієнтність школярів (Звягінцев, Пінська, 2013). Результатом проведеного ґрунтовного дослідження, в якому порівнювалися «резилієнтні» та «не резилієнтні» школи, стало те, що взагалі академічна резилієнтність радше за все є структурним, а не індивідуальним явищем, розвитку якого сприяють освітні стратегії школи, шкільний клімат та атмосфера, організаційний клімат, тощо.

Зауважимо, що саме поняття академічна резилієнтність стосується саме освітніх закладів, а не учнів. Резилієнтним є той заклад освіти, який функціонує в складних соціальних умовах і, не зважаючи на це, досягає високих освітніх результатів його учасників (школярів) (Рейхельгауз, 2020: 236).

Таким чином, результати ще раз підтверджують той факт, що резилієнтність формується на різних рівнях - і на індивідуально - психологічному, і на сімейному, і на рівні громади та інших соціальних інститутів (Звягінцев, 2013: 49). Отже, вплив на формування резилієнтності учнів в умовах шкільного середовища має бути більшою мірою реалізований через створення сприятливих умов навчання, середовища, яке є відкритим до нових стратегій навчання, створення атмосфери, де нормально звертатись за допомогою до оточуючих, - все це, в результаті буде сприяти розвитку резилієнтності школярів.

Однією із сучасних моделей формування резилієнтності дітей є соціоекономічна модель, що розроблена Бронфенбреннером (рис. 2) та детально описана в наукових працях В. А. Чернобровкіної (Богданов, 2017: 17).

Рис. 2. Модель впливу на формування резилієнтності Бронфенбреннера

Як бачимо, модель складається з багатьох рівнів (рівень мікросистеми - включає в себе набір соціальних ролей, стосунки в контексті сім'ї, школи, тощо; рівень мезосистеми - відносини між родиною, школою чи групою однолітків; рівень екзосистеми - опосередкований вплив на дитину (місце роботи батьків, ЗМІ, тощо); рівень макросистеми - цінності, культура, традиції, закони (Богданов, 2017: 18). Отже, цілеспрямований вплив на формування резилієнтності відбувається через призму розглянутих нами рівнів.

Наостанок хочемо запропонувати до розгляду комплексну модель психосоціальної допомоги та формування резилієнтності учнів, яка стала результатом реалізації проекту «Комплексна психосоціальна підтримка та допомога найуразливішим групам населення поблизу лінії зіткнення», яка є надзвичайно актуальною в даний час (виконано науковими співробітниками НУ «Києво-Могилянська Академія» в партнерстві з Міністерством освіти і науки України та ЮНІСЕФ) (Богданов, 2017: 22). Модель представлено на рис. 3.

Рис. 3. Комплексна модель психосоціальної допомоги та формування резилієнтності

Як бачимо, вказана модель у формуванні резилієнтності, наданні психологічної та соціальної допомоги, реалізує це через три ключові рівні - рівень школи та її психолого-педагогічного складу та рівень сторонніх фахівців, які можуть бути залучені до роботи з дітьми які складно переживають стресові події у житті, травматичні події, тощо. В тісній співпраці з різними фахівцями можливо сприяти формуванню резилієнтності школярів.

Висновки

Отже, розглянуті нами моделі впливають на формування резилієнтності на різних рівнях: фізіологічний (підтримка та турбота про здоров'я дітей та молоді); розвиток індивідуальних якостей (самоефективність, планування та цілепокладання, зібраність та ін.); робота з когніціями (сприймання проблем як частини життя, уникання катастрофізації, розширення перспективи та ін.); соціальний рівень (співпраця і взаємодія з найближчим соціальним оточенням - сім'я, друзі, неформальні групи, тощо); робота з соціальними інститутами (формування у педагогічних працівників майстерності та компетентності у питанні формування резилієнтності особистості, тощо).

Вважаємо, що для ефективного розвитку резилієнтності підлітків обов'язково слід працювати не тільки на індивідуальному рівні окремо зі школярами, а й на рівні батьків, психолого-педагогічних працівників і адміністрації навчальних закладів. Тільки комплексний підхід уможливить сприяння формуванню резилієнтності підлітків. Перспективою подальших досліджень вважаємо проведення емпіричного дослідження резилієнтності у підлітковому віці та розробці авторської моделі формування резилієнтності.

Размещено на Allbest.ru

Література

1. Быстрова Н.В., Мамонтова Т.С., Панфилова О.В. Механизмы и факторы развития резильентности подростков. Новые импульсы развития: вопросы научных исследований. 2012. №2. С. 48. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/mehanizmy-i-faktory-razvitiya-rezilientnosti- podrostkov.

2. Ваништендаль С. «Резильентность» или оправданные надежды. Раненный, но не побежденный. Женева : Bice, 1998.

3. Войтович Г.В. Тендерні особливості резилієнтності особистості. Актуальні проблеми психології. 2019. № 10. Том 8. С. 343-352. http://www.appsychology.org.ua/data/jrn/v8/i10/31.pdf.

4. Звягинцев Р.С. Личностные характеристики учащихся резильентных и неблагополучных школ: разные дети или разные школы. Вопросы образования. 2013. №3. С. 33-61. URL:

https://cyberleninka.ru/article/n/lichnostnye-harakteristiki-uchaschihsya-rezilientnyh-i-neblagopoluchnyh-shkol-raznye-deti-ili-raznye-shkoly.

5. Інтерв'ю Г. Мамедова заступника генерального прокурора України. Zmina, 2020 : веб-сайт. URL: https://zmina.info/news/za-ostanni-chotvrv- misvaczi-v-ukravini-126-ditei-skovilv-suviczvd-abo-namagalvsva-naklastv-na-sebe-ruky-mamedov/.

6. Лазос Г.П. Резільєнтність: концептуалізація понять, огляд сучасних досліджень. Актуальні проблеми психології. Т. ІІІ : Консультативна психологія і психотерапія. Київ : Логос, 2018. Вип. 14. С.26-64. URL:

https://core.ac.uk/download/pdf/200762199.pdf#page=26.

7. Лазос Г.П. Теоретико-методологічна модель резильєнтності як основа побудови психотехнології її розвитку. Організаційна психологія. Економічна психологія. № 2-3 (17). 2019. С. 77-89. URL: http://orgpsv- iournal.in.ua/userfiles/issues/i17/n17/10.pdf.

8. Муравьева А.А., Олейникова О.Н. Недооцененная компетенция или педагогические аспекты формирования резильентности. КПЖ. 2011. №2 (121). С. 16-21. URL: https://cvberleninka.ru/article/n/nedootsenennava-

kompetentsiva-ili-pedagogicheskie-aspektv-formirovamva-rezilientnosti.

9. Мучкина Л.В. Резильентность и ее роль в социальной адаптации трудных подростков. Вестник молодых ученых. 2017. № 17. С. 34-36. URL: http://87.255.247.245/upload/medialibraiy/3af/VMU_2017.PDF#page=33.

10. Підготовка вчителів до розвитку життєстійкості/стресостійкості у дітей в освітніх навчальних закладах / Богданов С.О. та ін.; за ред. В.М. Чернобровкіна, В.Г. Панок. Київ : Пульсари, 2017. 208 с. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11848/Bohdanov2017.pdf?sequence=1&isAllowed=v.

11. Райхельгауз Л.Б. Социально-педагогические основания формирования резильентности личности в образовательном процессе. Социальная компетентность личности : електронне наукове видання, 2020. С.230-239. URL: https://conf.vspu.org/wp-content/uploads/sites/12/2020/03/Sbornik- 20-nauchnvh-statei-internet-konf-SKL.pdf#page=227.

12. Ющенко І.М. Резилієнтність дитини в парадигмі ресурсного підходу. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія : Психологічні науки. 2015. Вип. 128. С. 302 -306.

URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VchdpuPH 2015 128 69.

13. Assonov D., Khaustova О. Development of resilience concept in scientific literature of recent vears. Psvchosomatic Medicine and General Practice. Vol. 4. No 4. 2019. URL: https://www.researchgate.net/profile/Dmvtro-

Assonov/publication/342344952_Development_of_resilience_concept_in_scientific_li terature_of_recent_years/links/5eef2e11299bf1faac690c58/Development-of- resilience-concept-in-scientific-literature-of-recent-vears.pdf.

14. The road to resilience. Brochure of American Psvchological Association.URL: https ://www.uis.edu/counselingcenter/wp -content/uploads/sites/87/2013/04/the road to resilience.pdf.

Soshyna Yu., Horbachova O.

Models of the formation of resilience in adolescents

The article presents a theoretical analysis of the problem of adolescent resilience and models of its formation in adolescence. Theoretical analysis of the problem of resilience of the individual showed that there is still some inconsistency in the interpretation of this phenomenon, there are many definitions in defining the concept of "resilience", researchers use different terms (including "stress", "resilience", "resistance to trauma", "psychological resilience", etc.). Resilience is defined as the ability of an individual to cope with various problems or difficulties, return to the previous state (which was before the difficulties), moving forward, progress through difficulties, problems to a new stage of life. Resilience is defined as an extremely important factor in the development of adolescent personality. Sources of development of resilience are considered. Data on gender differences in adolescent resilience are presented. Information on differences in the characteristics of resistance of adolescents with normal and deviant behavior is presented. It is determined that the ability of adolescents to withstand life's troubles, stresses, maintaining the tendency to move forward, develop, is based on the resilience of the individual. The publication analyzes the models of resilience formation. Their implementation is possible at different levels: physiological (support and care for the health of children and youth); development of individual qualities (self-efficacy, planning and goal setting, concentration, etc.); work with cognitions (perception of problems as a part of life, avoidance of catastrophe, expansion of perspective, etc.); social level (cooperation and interaction with the immediate social environment - family, friends, informal groups, etc.); work with social institutions (formation of teachers' skills and competence in the formation of resilience of the individual, etc.).

Key words: resilience, adolescence, viability, post-traumatic growth, stress resistance. Размещено на Allbest.ru