Стрес-реакції, травма та пост-травматичне зростання школярів в умовах війни Росії проти України

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru

СТРЕС-РЕАКЦІЇ, ТРАВМА ТА ПОСТ-ТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Великодна Мар'яна Сергіївна - кандидат психологічних наук, доцент, кафедра практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет;

Колісник Людмила Олексіївна - кандидат психологічних наук, кафедра психології, політичних наук та соціокультурних технологій, Сумський державний університет;

Шестопалова Олена Петрівна - кандидат психологічних наук, доцент, кафедра практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет;

Шило Оксана Сергіївна - асистент, кафедра практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет;

Депутатов Владислав Олександрович - аспірант, кафедра практичної психології, Криворізький державний педагогічний університет.

Надзвичайна ситуація воєнного нападу Росії на Україну створює особливо гострий запит для психологів в оцінці психологічного стану населення та наданні йому невідкладної психологічної допомоги, особливо дітям та підліткам. Аналіз актуальних досліджень доводить, що стресові й травмівні події шкільного віку часто стають підґрунтям для розвитку депресії та пост - травматичного стресового розладу, що залежить від характеру копінгів, віку, почуття сенсу життя, підтримки близьких, отримання психологічної допомоги. У статті висвітлено результати емпіричного дослідження психологічних впливів війни на школярів України, а також запропонувано рекомендації психологам у роботі з ними. Зокрема, встановлено, що в усіх вікових групах школярів переважають емоційні реакції на війну, передусім тривога та страх, менш вираженими є когнітивні, і мало вираженими - фізичні реакції. При цьому емоційні реакції молодших школярів об'єднані тим, що мають здебільшого ненаправлене, розмите генералізоване вираження, іншими словами - не мають конкретний об'єкт. Для учнів середньої школи більш притаманна конкретизація почуттів, особливо страху, розгубленість, зниження самооцінки, навчальні труднощі. У старшокласників найчастіше труднощі пов 'язані з вибудовуванням планів на майбутнє, а необхідніст ь вибору професії, вступу до вишу і загроза руйнування цих планів викликає в них найбільш гострі і різноманітні реакції: від зневіри й апатії до ненависті і провини. Динаміка пост-травматичного зростання школярів відповідає попереднім даним із вікової психології. Молодші школярі розвивають більшу емпатійність, тоді як підлітки ускладнюють картину своєї самосвідомості, формуючи цінності й світогляд як більш серйозні та обґрунтовані сенсом життя, відчувають власні сили впоратися з ним. Старшокласники надодачу до зазначених надбань, роблять більше екзистенційних відкриттів, відчувають більше розуміння духовного.

Ключові слова: молодші школярі, підлітковий вік, пост-травматичне зростання, психологічна травма, стрес, школярі.

Постановка проблеми. Надзвичайна ситуація воєнного нападу Росії на Україну, розпочатого в 2014 році, але істотно посиленого в лютому 2022 -го, створює зараз особливо гострий запит для психологів в оцінці психологічного стану населення та наданні йому невідкладної психологічної допомоги, особливо його вразливим групам. До таких у першу чергу належать діти та школярі, оскільки психологічний стан цих вікових категорій в останні роки має ознаки тривожності, гострого стресового і навіть пост -травматичного стресового розладу (ПТСР) не лише на територіях бойових дій (Bogdanov, Gimyk, Lazorenko, Savinov, Solovjova, 2017; Poznysh, та ін., 2019; Summers, Bilukha, 2018; Volchenko, 2018; Богданов, Гірник, Лазоренко, Савінов, Соловйова, 2017), але й в інших регіонах країни (Klymchuk, Gorbunova, 2017). Крім того, зважаючи на тривалий та множинний характер травматизації, спричиненої війною, важливо не лише розглядати актуальні, але й оцінювати потенційні майбутні її психологічні наслідки на психіку, що знаходиться у процесі формування та розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з теми стресу, травми та післятравматичного зростання школярів показує низку важливих емпіричних свідчень. Стосовно травмівного досвіду дітей шкільного віку через війну, дослідження V. Khamis встановило, що 30% дітей із тих, які мали високі ступені переживання травми, розвинули ПТСР у поєднанні з іншими емоційними та поведінковими розладами (Khamis, 2015). При цьому діти й підлітки, чиї копінги були проблемо-орієнтованими, мали нижчий рівень ризику розвитку ПТСР та інших розладів, ніж однолітки з емоційно-орієнтованими копінгами. Якщо говорити саме про молодших школярів, то картина ще виразніша. Так, дослідження G. Halevi, A. Djalovski, A. Vengrober та R. Feldman показало, що діти, які постраждали через війну, мали достовірно вищі рівні психопатології в подальшому, причому 81% із них виявили їх упродовж свого молодшого шкільного віку - 5-11 років (Halevi та ін., 2016). Оригінальні дані представив також K. Howell та співавтори (2015). Вони показали вплив копінг-стратегій залучення у теми чи відсторонення від тем, які нагадують війну та втрату, на розвиток ПТСР. Так, відсторонення від таких тем, було прямо пов'язане з перепроживанням травми, в той час як залученість до них була обернено пов'язана з розвитком ПТСР.

Мета-аналіз досліджень 44066 респондентів 2020 року встановив, що ранній стресовий досвід прямо пов'язаний з розвитком великого депресивного розладу в підлітковому віці (LeMoult, Humphreys, Tracy, Hoffmeister, Ip, Gotlib, 2020). Однак, окреме дослідження виявило, що у підлітковому віці стрес здатен спричинити депресію лише за умови низького почуття сенсу життя; в той час як при високих показниках цієї життєвої осмисленості стрес та депресія не були пов'язані (Dulaney, Graupmann, Grant, Adam, Chen, 2018). Огляд даних, виконаний E. Werner (2012), показав, що чим більш недавно відбулась війна і чим старша дитина, тим вищою є ймовірність появи симптомів посттравматичного стресового розладу. Особливо вразливими до розвитку тривалих емоційних страждань є діти-солдати, зґвалтовані та примусово переміщені діти. У дорослому віці ці діти демонструють ризик розвитку широкого спектру захворювань, в першу чергу серцево -судинних. Серед факторів, які пом'якшували вплив війни на дітей, виявились міцний зв'язок з одним із батьків чи іншим опікуном, підтримка вчителів і однолітків, а також спільне почуття цінностей. Примітно, що шкільні втручання, здійснені вчителями або іншими професіоналами, які пройшли спеціальну підготовку, виявилися хорошою альтернативою індивідуальній або груповій терапії (Werner, 2012). До цікавих висновків дійшли також M. K. Anniko, K. Boersma та M. Tillfors, визначивши занепокоєність (worry) як посередника між стресовою перевантаженістю та депресією, тому в превентивній роботі психолога у фокусі має бути саме роботі із занепокоєністю (Anniko, Boersma, Tillfors, 2019). Недостатньо розробленим залишається вивчення мультифакторного впливу війни на дітей, які стали біженцями (El Baba, Colucci, 2018).

В динаміці реакцій на війну упродовж року після її закінчення R. L. Punamдki зі співавторами виявили 3 траєкторії у дітей 10 -13 років: відновлювальну, стійку та посилену в симтоматиці (Punamдki, Palosaari, Diab, Peltonen, Qouta, 2015). Цікаво, що траєкторія відновлення (суттєве зниження симптоматики з часом) була засвідчена в 6 разів частіше, ніж інші дві траєкторії разом узяті, та була пов'язана з униканням прив'язаності у дитини та з вираженим ступенем травми у батьків. Стійка траєкторія (відсутність змін у симптоматиці впродовж року) була пов'язана з безпечною прив'язаністю у батьків. Траєкторія посилення симптоматики асоціювалась із почуттям провини та когнітивними проявами пост-травми. Ця тематика перегукується з ідеєю про пост-травматичне зростання (Tedeschi, Calhoun, 2004; Климчук, 2020), хоча воно на сьогодні мало розроблене в аспекті саме дітей, що пережили війну, і більше стосується інших надзвичайних ситуацій (Vloet, Vloet, Bьrger, Romanos, 2017).

Як бачимо, впливи війни мають свою вікову специфіку та часову траєкторію, залежну від низки факторів, включаючи надану психологічну допомогу. Відповідно, моніторинг психологічного стану українських школярів є першочерговим фокусом в роботі психологів цієї галузі.

Мета статті - висвітлити результати емпіричного дослідження психологічних впливів війни на школярів України, а також запропонувати рекомендації психологам у роботі з ними.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Дизайн дослідження. Дослідження проводилося на базі психологічних служб закладів загальної освіти міста Кривого Рогу. Респондентами стали шкільні психологи (n=48), які продовжували свою роботу зі школярами після воєнного вторгнення Росії в Україну. Збір даних відбувався анонімно через Google Forms через 1,5 місяці після початку війни. Ми просили психологів дати відповіді щодо дітей початкової, середньої та старшої школи, які продовжують навчатися онлайн із Кривого Рогу чи місць евакуації, ґрунтуючись на своїх спостереженнях, проведених консультаціях, результатах здійсненої психодіагностики.

Опитування включало: загальні дані щодо дітей, які продовжують навчання (онлайн), відкриті питання про психологічний стан школярів, а також експертну оцінку школярів різного віку за переліком стрес-реакцій та за методикою Опитувальник Пост-Травматичного Зростання (ОПТЗ (Tedeschi, Calhoun, 1996).

Стрес-реакції школярів на війну були досліджені за допомогою їхньої експертної оцінки психологами за переліком ознак стресу, запропонованим B. H. Young та іншими (Young, Ford, Ruzek, Friedman, Gusman, 1998). Серед переліку реакцій на стрес психологи обирали ті, які проявляються у школярів певного віку (початкової, середньої та старшої школи). Всі реакції представляють три групи: емоційні, когнітивні та фізичні. Згідно з отриманими результатами, існують суттєві відмінності у вираженості згаданих груп реакцій. Статистична значущість відмінностей підтверджена даними тесту Н Краскела - Уолеса.

Так, у всіх групах дітей переважають емоційні реакції, менш вираженими є когнітивні, і мало вираженими - фізичні. Така тенденція спостерігається як у початковій та середній школі (відповідно Н=21,29 і Н=29,84; р<0.01), так і у старшій школі (Н=11,2; р<0.01). Статистично значущих відмінностей у прояві досліджених реакцій у різних вікових групах при цьому не виявлено.

Найбільш поширеними стресовими реакціями у початковій школі, про які повідомили більш ніж у 40% опитаних психологів, є страх (75.7%), тривога і паніка (56.8%), порушення концентрації уваги (54.1%) та розсіяність уваги (45.9%). Школярам середніх класів теж характерний страх (67.4%), тривога і паніка (67.4%) та розсіяність уваги (47.8%), також знижена самоефективність (47.8%), роздратованість (43.5%), та занепокоєність (41.3%). Старшокласники найчастіше демонструють тривогу і паніку (69%), страх (55.2%), занепокоєність (55.2%), гнів (48.3%), безсоння (44.8%), та роздратованість (41.4%).

Особливості переживання травмівного досвіду. 12.5% опитаних психологів відзначили, що виявили школярів із ознаками Гострого стрессового розладу чи психологічної травми, 62.5% не мали таких школярів, а ще 25% відповіли, що не можуть сказати напевне. 25% повідомили, що працюють зі школярами, чиє житло зруйноване, а ще 6.3% зі школярами, яких поранено.

Щодо психологічного впливу війни на школярів ми поставили окремі відкриті питання про кожну освітню групу. Психологи могли вказати будь -які психологічні впливи, які вони помітили у роботі зі школярами. Ці відповіді у формі коротких повідомлень були проаналізовані та обраховані шляхом контент-аналізу. В процесі обробки й аналізу виділених контент-одиниць було сформовано 4 контент-групи: емоційні, фізичні, когнітивні й поведінкові (рис. 1).

Так, ми отримали 63 згадки про ефекти, спричинені війною, в учнів початкової школи. Емоційні реакції (згадані 39 разів) знову ж значно переважають і складають 62% з усіх відзначених практичними психологами впливів. Серед них тривога (24%), страх, лякливість (22%), агресивність, а саме роздратованість й імпульсивність (5%) і апатія як небажання спілкуватися, відстороненість від оточення (6%). Ці реакції об'єднані тим, що мають здебільшого ненаправлене, розмите генералізоване вираження (не мають конкретний об'єкт). Також відзначено стресові реакції у дітей, що вимушені були змінити місце перебування (ознаки дезадаптації при вимушеному переселенні) - 5%.

Наступними, за визначенням практичних психологів, за частотою вираження (15 ознак, що становить 24% впливів) йдуть когнітивні реакції, зокрема нічні жахіття або тривожні сни (12%), труднощі концентрації та запам'ятовування, неможливість якісно навчатися, зниження уваги та бажання вчитися, що має вияв у погіршенні результатів навчальної діяльності її мотивації (6%), а також занепокоєння через смерть або руйнування (стали більше говорити про війну та зображувати війну в малюнках) - 5%.

Далі за розповсюдженню (6% впливів) - порушення фізичного самопочуття, а саме порушення сну і соматичні розлади. Поведінкові реакції представлені регресивними проявами (енурез, істерики) і складають 5%. Двоє опитаних відзначили, що змін жодних впливів не було помічено, що складає 3%.

Щодо відзначених впливів війни на учнів 5 -9 класів, ми отримали 77 згадок, при цьому збільшилась їх варіативність, зокрема відбувається конкретизація страху, зміна ставлення до себе та ізоляція.

Емоційні реакції склали 73% відзначених психологами ефектів війни на дітей, що вчаться у 5-9 класах (названі 56 разів).

Підвищений рівень тривоги (від “підвищився не суттєво” і до “з депресивними ознаками”) психологи вказали 25 разів, що становить 32% впливів війни на дітей цього віку.

Рис. 1. Психологічний вплив травмівного досвіду війни на учнів

Відзначаємо зростання показника порівняно з молодшими школярами (з 24% до 32%). А ось показник розповсюдженості страху дещо знижується (з 22% у молодших школярів до 15%), проте набуває цілком конкретних обрисів: “Страх втрати батька, який захищає країну”; “страх реальності війни”; “страх самотності”; “Страх втратити життя”. Відзначаються прояви розпачу й безпорадності: невпевненість в безпеці і майбутньому, відчуття відсутності перспективи, зниження самооцінки, втрата впевненості у собі, розгубленість - вони склали 12%.

Майже не відбувається підвищення рівня агресивних реакцій: дратівливість, злість, нестриманість складають 8% (проти 5% у молодших школярів). Стресові реакції дезадаптації (адаптація до нових умов життя і навчання в учнів, що були змушені переїхати) склали 5 %.

Когнітивні, фізичні й поведінкові реакції відзначені з однаковою частотою - по 9% кожна група. Так, зазначено негативний вплив на навчальну діяльність, а саме: складності у навчанні, звуження кола інтересів, інертність, що, разом із запереченням реальності того, що відбувається, були віднесені до когнітивних проявів. Фізичні реакції представлені такими: поганий сон, порушення апетиту, втома, виснаження, астенія. До поведінкових реакцій віднесли ізоляцію (“Менше спілкуються”, “замкнутість”) та агресію (грубість, образи).

Стосовно старшої школи, практичні психологи зробили 60 згадок про психологічні впливи, спричинені війною. Найчастіше складності пов'язані з вибудовуванням планів на майбутнє, саме необхідність вибору професії, вступу до вишу і неочікуване руйнування цих планів викликає в учнів випускних класів найбільш гострі і різноманітні реакції: від зневіри й апатії до ненависті і провини.

Найбільшу групу згаданих ефектів війни склали емоційні реакції - 40 із 60 (67%). Найбільш характерним і визначальним в цьому віці є вказаний страх за майбутнє і життя - 20%, а також тривога через невизначеність майбутнього (“складнощі у плануванні”, “невпевненість у майбутньому”, “тривога щодо подальшого вступу у ЗВО”) - 10%. Непевність ситуації спричинила дисфорійні прояви: розпач, апатію, розчарування, загальний знижений емоційний фон, нічні жахіття, сльози. Гнів та ненависть мають чітко визначений, хоча й гранично узагальнений, об'єкт (“до усього російського народу”). До агресивних почуттів додаються також почуття провини й аутоагресія.

Когнітивні реакції представлені труднощами у навчанні, інертністю та неприйняттям наявної ситуації, а також нічними жахіттями, і становлять 16,5% загалом. Серед поведінкових проявів відзначено реакції уникання (“небажання обговорювати свій психологічний стан чи життєві ситуації в цілому”, “відгородженість”, “звуження кола спілкування”) і зниження самоефективності - вони також склали 16,5%. Психологи не відзначили змін у фізичних реакціях, що може бути пов'язане і з обмеженнями онлайн -роботи, і з небажанням учнів старших класів класів обговорювати свій фізичний стан зі спеціалістом, або ж із зосередженістю на питаннях майбутнього професійного становлення.

Загалом, наше дослідження виявило, що найбільш розповсюдженими реакціями школярів на травмівні події війни наразі є емоційні. Проаналізувавши їх окремо, маємо наступні дані (рис. 2).

Рис. 2. Емоційні реакції школярів на травмівні події війни (%)

Найрозповсюдженішою серед емоційних стресових реакцій на війну є почуття тривоги, від 30% усіх емоційних реакцій учнів 10 -11 класів до 45% в учнів середньої школи від загальної кількості.

Бачимо, що тривога зростає у підлітковому віці, що може бути пов'язаним із емоційною лабільністю пубертату (Velykodna, Edelieva, 2020), і дещо зменшується у юнацькому. П'ята частина реакцій представлені страхами, які поступово набувають більш реалістичних обрисів, переростаючи в учнів 10 - 11 класів у страх за майбутнє самовизначення і можливість професійного становлення.

Апатія є більш характерною реакцією на стрес у підлітковому та юнацькому віці й, зачіпаючи мотиваційну сферу, призводить до значного зниження активності особистості. Підвищення агресивності не є характерною стресовою реакцією серед учнів (до 11 від загальної кількості). Стресові реакції дезадаптації більш характерними є для учнів випускних класів, що пов'язано зі змінами місця перебування, змінами планів щодо подальшого навчання і складання ЗНО. Дещо насторожує поява у старшокласників почуття провини і проявів аутоагресії, проте, ці реакції не є розповсюдженими.

Посттравматичне зростання школярів. Наше дослідження показує, що існує вікова динаміка у проявах пост-травматичного зростання. Так, серед ознак посттравматичного зростання у молодших школярів найпоширенішими стали "Почуття близькості з іншими" (48,5%) та "Співчуття до інших" (48,5%). Цей результат цілком узгоджується з ідеями Ж. Піаже про зрушення дітей цієї вікової групи в напрямку стадії автономної моральності (Piaget, 2003). Цей розвиток дозволяє молодшим школярам розглядати альтернативи, краще розуміти інших і відповідно розвиває емпатію.

Спостереження А. Фройд і Д. Берлінгем, викладені у роботі “Війна і діти" (Burlingham, Freud, 1949) свідчать, що діти молодшого віку краще справлялися зі стресом війни, зокрема із ситуацією розлукою з рідними, якщо активно дбали одне про одного. А. Фройд і Д. Берлінгем зазначають: “Для більшості дітей війна щось означає, лише доки вона несе загрозу їх фізичній безпеці, погіршує умови життя, скорочує їх раціон; вона набуває вирішального значення лише тоді, коли порушує цілісність сім'ї і цим стає перешкодою на шляху перших емоційних уподобань дітей до найближчих родичів. Тому багато дітей краще переносили хвилювання, пов'язанні з бомбардуваннями Лондона, ніж започатковану задля їхньої безпеки евакуацію з небезпечної зони” (Burlingham, Freud, 1949). Тому основна рекомендація для родичів дитини - обговорювати з нею поточні події, думки дитини щодо цього, намагатися забезпечити їй звичний спосіб життя, а також включати її у посильну турботу про рідних.

Психологічна картина змін у свідомості учнів середньої та старшої школи, що свідчить про посттравматичне зростання, набагато складніша, ніж у молодшій віковій групі. У підлітків на перший план виходить “Усвідомлення цінності власного життя” (61,4%), "Пріоритети щодо того, що в житті важливо" (52,3%), "Почуття близькості з іншими" (47,7%), "Цінування кожного дня" (43,2%), "Готовність висловлювати свої емоції" (40,9%) та "Знання, що вони можуть впоратися з труднощами" (40,9%). Наголошуємо, що йдеться про зміни в особистісній сфері та укріплення самосвідомості, що стосується також зміни ієрархії цінностей, ступеня емоційної експресії. Збільшення почуття близькості до інших людей - це те, що А. Адлер називав соціальним інтересом і вважав основою духовного здоров'я. Зростає зв'язок зі справжнім моментом життя, потребою проживати кожен день повноцінно, збільшується емоційна експресія (Adler, 2002). Також у цьому віці проходить становлення система копінг- стратегій, зокрема відзначаємо появу установок на подолання труднощів. У віковій психології встановлено, що саме зниження здатності переносити стрес - одна з типових причин підліткової депресії та суїцидальних настроїв (LeMoult, Humphreys, Tracy, Hoffmeister, Ip, Gotlib, 2020). До того ж, як ми зазначали вище, почуття сенсу й цінності життя є запобіжним для розвитку ПТСР (Dulaney, Graupmann, Grant, Adam, Chen, 2018).

В результатах опитування фіксуємо ознаки "психологічної пружності", резилієнтності, посилення адаптаційних можливостей. Ще більш вираженою стає ця тенденція у старшокласників. Серед зазначених у опитувальнику змін практично однаково велику вагу мають такі тенденції: "Усвідомлення цінності власного життя" (74,1%), "Пріоритети щодо того, що важливо у житті" (74,1%). Практично однакову виразність мають також тенденції: "Знання того, що вони можуть впоратися з труднощами" (59,3%), "Співчуття до інших" (55,6%), "Цінують кожен день" (51,9%), "Почуття близькості з іншими" (51,9%). Наступну тріаду змін включає "Найкраще розуміння духовних питань" (48,1%), "Вони встановили новий шлях свого життя" (48,1%) та "Здатність прийняти те, як усе працює" (40,7%).

Очевидно, що для старшокласників екзистенційні питання цінності людського життя та вибудовування пріоритетів стають провідними. Одночасно збільшується значення духовних питань, побудова життєвої стратегії, осмислення складних питань буття і посилення значення почуття близькості з іншими людьми. На думку R. G. Tedeshi та L. G. Calhoun (2004), є кілька найважливіших факторів, що забезпечують посттравматичне зростання в період отроцтва та юності. Згідно з думкою авторів, по -перше, підліток чи юнак повинен мати навички подолання власної сильної психічної напруженості та негативних емоцій. По-друге, критично важливим стає відгук первинної референтної групи на розповіді підлітка чи юнака про травмівні події та його або її переживання в цьому аспекті. Відповідно, організація роботи психологічних груп може бути пріоритетною.

Висновки. Проведене дослідження показало, що діти різних вікових груп мають різні тенденції до проживання травмівного досвіду війни, включаючи стрес-реакції та пост-травматичне зростання. Виявлені вікові особливості дозволяють психологам, як працюють з дітьми шкільного віку, застосовувати диференційований підхід, фокусуючись на специфіці психологічного страждання через війну й зони розвитку. Ми бачимо, що школярі потребують психологічної допомоги, в той же час розуміємо, що така актуалізація запиту до роботи шкільного психолога не передбачає збільшення ставок чи фінансування. Тому більше навантаження, кризовий характер звернень, а також стан самого психолога внаслідок його чи її власних стресових реакцій, створює необхідність провести певну реорганізацію психологом своєї роботи на час війни. Ґрунтуючись на отриманих результатах, ми рекомендуємо шкільним психологам та методичним об'єднанням психологів звернути увагу на такі позиції:

1. Перевести загальну роботу зі школярами у режим щотижневого моніторингу їх психологічних станів за допомогою експрес -опитувальників онлайн через Google Forms із автоматичним підрахунком балів задля швидкого виявлення осіб та груп, які потребують першочергов ої уваги. Такі опитувальники можна знайти у фаховій пресі та в посібниках з кризових втручань (напр., Методики вивчення повсякденного стресу і способів розв'язання кризових життєвих ситуацій 2009; Циганенко, Великодна, 2020).

2. Групову роботу з молодшими школярами проводити в психоедукаційному ключі, сфокусувавшись на техніках емоційної регуляції, стабілізації та технік релаксації із залученням тілесності. Групову роботу з підлітками зосередити на легалізації страху та усвідомленні своїх сильних сторін, із підтримкою групи, а також на розвитку спектру ефективних копінг - стратегій, стараючись надмірно не залучати тілесність через специфіку віку. Групи старшої школи бажано формувати за бажанням, а не залучаючи класи. Вони мають будуватися довкола теми набуття цінностей і пошуку позицій, де втрата не відбулась (наприклад, “Я втратив можливість вступити до ВНЗ, в який планував, бо він тепер в окупації. Але я не втратив свою цінність, що вища освіта - це важливо для мене, тому я її обов 'язково здобуду”) з підтримкою групи. Індивідуальну роботу з учнями проводити за запитом і в форматі кризових втручань, в тому числі в методі Першої психологічної допомоги (Циганенко, Великодна, 2020).

3. Заручитися достатньою психологічною, методичною, технічною підтримкою через супервізійні, інтервізійні та психотерапевтичні групи, а також залучаючи волонтерські служби до надання психологічної допомоги дорослим (батькам школярів, педагогам). Слідкувати за обсягом своєї роботи, не допускаючи перепрацювання. Нагадуємо, що робота фахівців із кризових втручань як правило триває не більше, ніж 5 годин на день. Інший час бажано присвятити методичній роботі, відвідуванню груп та технікам відновлення. Організацію роботи інтервізійних та супервізійних груп, а також методичну підтримку можуть забезпечити фахівці місцевих (обласних, районних тощо) центрів психології, Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи, Інститут модернізації змісту освіти, Національна психологічна асоціація України тощо. В якості волонтерів до надання допомоги за потреби можна залучити випускників кафедр психології місцевих закладів вищої освіти, що здобули відповідні спеціалізації. Долучення до участі у навчальних заходах професійних психологічних спільнот також допоможе психологам поглибити свої професійні знання, покращити вміння та отримати підтримку від колег (Velykodna та ін., 2022).

4. Специфіка стресових реакцій дітей вказує також на потребу у прояві гнучкості при підготовці психологами просвітницького матеріалу як для дітей, так і для їхніх батьків та педагогів. Залучення батьків і педагогів до надання певної психологічної допомоги школярам є теж одним із способів забезпечення психологічної підтримки дітей у час війни. Батькам психолог може робити електронну розсилку із порадниками, а педагогам - із рекомендаціями та узагальненим конфіденційним звітом про психологічний стан учнів школи загалом із акцентом на пост-травматичному зростанню та копінгах, уникаючи залякування станом дітей.

Дотримання висвітлених рекомендацій забезпечить більш ефективну відповідь психологів закладів середньої освіти на виклики воєнного часу та упередження професійного вигорання.

школярі україна психологічний вплив війна

Література

1. Anniko, M. K., Boersma, K., & Tillfors, M. Sources of stress and worry in the development of stress-related mental health problems: A longitudinal investigation from early-to mid-adolescence. Anxiety, Stress, & Coping. 2019. № 32(2). Р. 155-167.

2. El Baba, R., & Colucci, E. Post-traumatic stress disorders, depression, and anxiety in unaccompanied refugee minors exposed to war-related trauma: a systematic review. International journal of culture and mental health. 2018. № 11(2). Р. 194-207.

3. Bogdanov, S., Girnyk, A., Lazorenko, B., Savinov, V., & Solovjova, V. Psychosocial problems and resilience strategies of children and youth who are living in the front line zone in the East of Ukraine. Проблеми політичної психології. 2017. № 15. С. 1-35.

4. Burlingham, D., Freud, A. Kriegskinder. London, 1949.

5. Dulaney, E. S., Graupmann, V., Grant, K. E., Adam, E. K., & Chen, E. Taking on the stress-depression link: Meaning as a resource in adolescence. Journal of adolescence. 2018. № 65, 39-49.

6. Halevi, G., Djalovski, A., Vengrober, A., & Feldman, R. Risk and resilience trajectories in war-exposed children across the first decade of life. Journal of Child Psychology and Psychiatry. 2016. № 57(10). Р. 1183-1193.

7. Howell, K. H., Kaplow, J. B., Layne, C. M., Benson, M. A., Compas, B. E., Katalinski, R., ... & Pynoos, R. Predicting adolescent posttraumatic stress in the aftermath of war: Differential effects of coping strategies across trauma reminder, loss reminder, and family conflict domains. Anxiety, Stress, & Coping. 2015. № 28(1). Р. 88-104.

8. Khamis, V. Coping with war trauma and psychological distress among school-age Palestinian children. American journal of orthopsychiatry. 2015. № 85(1). Р. 72.

9. Klymchuk, V. O., & Gorbunova, V. V. Prevalence of the PTSD symptoms among Ukrainian children: a brief report on the research findings. Проблеми політичної психології. 2017. № 6. С. 162-170.

10. LeMoult, J., Humphreys, K. L., Tracy, A., Hoffmeister, J. A., Ip, E., & Gotlib, I. H. Meta-analysis: exposure to early life stress and risk for depression in childhood and adolescence. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry. 2020. № 59(7). Р. 842-855.

11. Poznysh, V. A., et al. Application of art therapy for correction of personal disorders of psychoemotional state of children-inhabitants of radiation polluted territories and children displaced from the armed conflict on the southern east of Ukraine. Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. 2019. № 24. С. 439-448.

12. Punamдki, R. L., Palosaari, E., Diab, M., Peltonen, K., & Qouta, S. R. Trajectories of posttraumatic stress symptoms (PTSS) after major war among Palestinian children: Trauma, family-and child-related predictors. Journal of affective disorders. 2015. № 172. Р. 133-140.

13. Summers A., Bilukha O. O. Suboptimal infant and young child feeding practices among internally displaced persons during conflict in eastern Ukraine. Public Health Nutrition, 2018. Apr., № 21(5). Р. 917-926. DOI: 10.1017/S1368980017003421.

14. Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. The Posttraumatic Growth Inventory: Measuring the positive legacy of trauma. Journal of traumatic stress. 1996. № 9 (3). Р. 455-471.

15. Tedeschi, R. G., & Calhoun, L. G. Posttraumatic growth: conceptual foundations and empirical evidence. Psychological inquiry, № 15 (1), 2004. P. 1-18.

16. Velykodna M., Dorozhkin V., Nalyvaiko N., Yevlanova E., Lunov V. Life and death of psychoanalytic societies - Lessons from history and new prospects for unions. Psychodynamic Practice: Conference Report (Kyiv, 23-24th January 2021). Kyiv, 2021. Volume 28, Issue 3.

17. Vloet, T. D., Vloet, A., Bьrger, A., & Romanos, M. Post-traumatic growth in children and adolescents. Journal of Traumatic Stress Disorders & Treatment. 2017. № 6, 4 (2). Р. 2-7

18. Volchenko, L. P. Socio-psychological characteristics of the adaptation of schoolers that have the status of internally displaced persons to new conditions of life. Теоретичні та прикладні проблеми психології. 2018. № 3(1). С. 91-101.

19. Werner, E. E. Children and war: Risk, resilience, and recovery. Development and Psychopathology. 2012. № 24(2). Р. 553-558.

20. Young, B. H., Ford, J. D., Ruzek, J. I., Friedman, M. J., & Gusman, F. D. Disaster mental health services: A guidebook for clinicians and administrators. The USA. National Center for Post-Traumatic Stress Disorder, 1998. 180 p.

21. Адлер А. Индивидуальная психология как путь к познанию и самопознанию человека. Киев, 1997.

22. Богданов С. О., Гірник А. М., Лазоренко Б. П., Савінов В. В., Соловйова В. В. Соціально-психологічні чинники порушення стресостійкості дітей, що проживають у буферній зоні воєнного конфлікту на сході України. Проблеми політичної психології. 2017. Вип. 4 (18). С. 40-51.

23. Великодная М. С., Эделева Е. И. Проблематика подростковости в психоанализе: теория, этика и техника работы. Габітус. Вип. 12. 2020. С. 11-17.

24. Климчук В. О. Психологія посттравматичного зростання. Кропивницький, 2020. 125 с.

25. Методики вивчення повсякденного стресу і способів розв'язання кризових життєвих ситуацій / О. Я. Кляпець, Б. П. Лазоренко, Л. А. Лєпіхова, В. В. Савінов; за ред. Т. М. Титаренко. Київ, 2009. 120 с.

26. Піаже Ж. The psychology of intelligence. Routledge, 2003.

27. Циганенко Г. В., Великодна М. С. Надання психологічної допомоги вразливим групам населення під час та після карантину через пандемію COVID-19 : практичний посібник для психологів і фахівців соціальної роботи. Київ, Кривий Ріг, 2020. 100 с.

Velykodna M., Kolisnyk L., Shestopalova O., Shylo O., Deputatov V.

Stress reactions, trauma and post-traumatic growth of schoolers during the Russian war against Ukraine

The emergency situation of the Russian invasion of Ukraine creates a particularly acute demand for psychologists in assessing the psychological state of the population and providing them with emergency psychological assistance, especially for children and adolescents. Analysis of current research shows that stressful and traumatic events experienced during a school-age are often the basis for the development of depression and post-traumatic stress disorder, which depends on coping strategies, age, sense of life, support of loved ones, as well as psychological support. The article highlights the results of an empirical study of the psychological effects of war on schoolers in Ukraine, as well as offers recommendations to psychologists for working with them. In particular, it was found that for all age groups of schoolers the emotional reactions to war dominated, especially anxiety and fear, whilst less pronounced were cognitive and physical reactions. At the same time, the emotional reactions of primary schoolers are united by the fact that they have mostly undirected, generalized expressions, in other words, do not have a specific object. Concretization of feelings, especially fears, confusion, low self-esteem, and learning difficulties are more typical for secondary schoolers. High schoolers often have difficulty in making plans for the future, as their need to choose a profession and enter the university are with the threat of destroying their previous plans, which causes the most acute and varied reactions: from despair and apathy to hatred and guilt. The dynamics of post-traumatic growth of schoolers corresponds to preliminary data on age psychology. Primary schoolers develop greater empathy, while adolescents develop their self-awareness, form values and worldview of more serious and meaningful life, and feel their own strength to cope with it. High schoolers in addition to these achievements, make more existential discoveries and feel more understanding of the spiritual.

Key words: adolescents, primary schoolers, post-traumatic growth, schoolers, stress, trauma.

Размещено на http://allbest.ru