Стратегії поведінки особистості в конфліктних ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru

Стратегії поведінки особистості в конфліктних ситуаціях

Бохонкова Ю. О.

Лосієвська О. Г.

Хунов Ю. А.

Сербін Ю. В.

Кобиляцька М. В.

Bohonkova Yu. О., Losiyevska O. G., Khunov Yu. A., Serbin Iy. V., Kobylyatska M. V.

STRATEGIES OF PERSONAL BEHAVIOR IN CONFLICT SITUATIONS

The article is dedicated to the theoretical and methodological consideration of the issue of a person's choice of an appropriate strategy of behavior in various life situations, including conflict situations. The analysis of existing researches, concepts and theories on the specified issues is made. The study is devoted to the description of conflicts and conflict situations in which a person may be involved. It is emphasized that in order to effectively solve any problem of personality, it is necessary to choose a certain style of behavior and strategy, taking into account the style of other people's behavior, as well as the nature of the conflict. Particular attention is paid to the description of the communicative capabilities of the individual, control over the implementation of the communicative program of behavior. It is determined that the resolution of specific conflicts requires the use of various styles of behavior, so it is extremely important to have the technology of all strategies and, depending on the circumstances, apply the suitable one. Deviation or postponement of conflict resolution can be a very successful and constructive response to a conflict situation. It has been shown that using a compromise at an early stage of a conflict that has arisen from an important solution can prevent the problem from being identified and reduce the time it takes to find alternatives.

Key words: behavior, behavioral strategies, interpersonal communication, communication, interaction, contradictions, behavior prediction, life path of an individual.

Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми вибору особистістю відповідної стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, в тому ж числі й конфліктних. Зроблено аналіз існуючих досліджень, концепцій та теорій із зазначеної проблематики. Дослідження присвячено опису конфліктів та конфліктних ситуацій, в які може бути включена особистість. Наголошується, що задля ефективного вирішення будь якої проблеми особистості необхідно обирати певний стиль поведінки, певну стратегію, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самого конфлікту. Особлива увага приділяється опису комунікативних можливостей особистості, контролю за реалізацією комунікативної програми поведінки. Визначено, що вирішення конкретних конфліктів потребує використання різних стилів поведінки, тому важливо володіти технологіями всіх стратегій і залежно від обставин застосовувати найкращі. Відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Доведено, що використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити визначенню проблеми і скоротити час пошуку альтернатив.

Ключові слова: поведінка, стратегії поведінки, міжособистісна комунікація, спілкування, взаємодія, суперечності, прогнозування поведінки, життєвий шлях особистості. конфлікт особистість поведінка

Постановка проблеми. Неминучість виникнення суперечностей є виявом закону єдності та боротьби протилежностей, одного з класичних законів розвитку. За цим законом будь-яке явище чи ситуація розглядається як єдність протилежних сторін, що взаємовиключають одна одну, долають опір свого антиподу, проте, водночас, не можуть існувати окремо, вони взаємо зумовлюються (одна існує лише тому, що наявна друга). Єдність протилежностей завжди умовна, а їх боротьба абсолютна. У конфліктах беруть участь як окремі особистості, так і групи людей. Конфлікт - це ситуація, набір обставин, при якій виникає: зіткнення протилежних сторін, сил чи поглядів; або має місце відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами; або спостерігається внутрішній дискомфорт однієї особистості. У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту та, загалом, міжособистісної взаємодії. Стратегія вирішення проблеми - це визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін.

Усвідомлення та прогнозування стратегії поведінки особистості, проактивний копінг (С. Тейлор) створюють можливість оптимізації наступного життєвого руху особистості, сприяють її розвитку, адже досягнення життєвого успіху базується насамперед на формуванні власної соціально-психологічної компетентності, на поєднанні життєвого досвіду із «роботою на випередження».

Знання та розуміння людиною своїх паттернів поведінки забезпечують можливість їхньої корекції та врахування у значущій сфері взаємовідносин. Особливо це є необхідним в сучасному світі, адже життя людини перенасичене стресовими ситуаціями, швидкими життєвими змінами, змінами в суспільстві, що може призводити до ірраціональної поведінки та психологічних проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою дослідження конфліктних ситуацій та стратегій поведінки в цих ситуаціях займалися такі вчені, як Б. Ананьєв, Л. Бурлачук, Л. Виготський, В. Зінченко, Г. Костюк, І. Кон,О. Леонтьєв, Г. Ложкін, Б. Ломов, С. Максименко, Л. Орбан-Лембрик,А. Петровський, В. Татенко, В. Третьяченко, К. Хорні, Ю. Швалб та інші.

Перші спроби раціонального осмислення конфліктів та особливостей поведінки особистості були зроблені старогрецькими філософами. Так, Анаксимандр (610 - 547 рр. до н. е.) стверджував, що речі виникають з постійного руху "алейрона" - єдиного матеріального початку, що призводить до виділення з нього протилежностей. Античний філософ - діалектик Геракліт (530-470 рр. до н. э.) прагнув зв'язати свої міркування про війни і соціальні конфлікти із загальною системою поглядів на природу всесвіту. Геракліт вважав, що в світі все народжується через ворожнечу і розбрати, що єдиний закон, що панує в Космосі, - це війна - батько всього і цар всього. Одним вона визначила бути богами, а іншим - людьми, одних вона зробила рабинями, інших - вільними. Ці слова з'явилися однією з перших спроб раціонального обгрунтування позитивної ролі боротьби в процесі суспільного розвитку (Кун, 2005). В середні віки Хома Аквінський (1225 - 1274 рр.) розвивав думку про те, що війни допустимі в житті суспільства, і визначив ще одну умову справедливої війни - санкція, дана державою. В період епохи Відродження відомі гуманісти Т. Мор, Е. Роттердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних зіткнень і соціальних конфліктів. Еразм Роттердамський (1469 - 1536 рр.) вказував на наявність власної логіки конфлікту, що розпочався, який, розростаючись подібно до ланцюгової реакції, залучає до орбіти свого впливу все нові і нові сили, верстви населення і країни. Е. Роттердамский звертав увагу на складність примирення протистоячих в конфлікті сторін навіть в тих випадках, коли обидві вони стоять на єдиних ідеологічних позиціях (Кун, 2005).

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561-1626 рр.) вперше піддав грунтовному теоретичному аналізу сукупність причин соціальних конфліктів усередині країни, детально розглянув матеріальні, політичні і психологічні умови соціальних безладів, а також можливі способи їх подолання (М'ясоїд, 2004).

Іммануїл Кант (1724 - 1804 рр.) вважав, що стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним станом... останнє, навпаки, є стан війни, тобто якщо і не безперервні ворожі дії, то існує постійна їх загроза. Отже, стан миру повинен бути встановлений на постійній основі. Від цього будуть залежати й стратегії поведінки, що будуть обирати люди (М'ясоїд, 2004).

На думку німецького філософа Георга Гегеля (1770 - 1831 рр.), головна причина конфліктів криється в соціальній поляризації між накопиченим багатством, з одного боку, і прив'язаним до праці класом, - з іншою. Він вважав, що держава повинна представляти інтереси всього суспільства і регулювати конфлікти (М'ясоїд, 2004).

Стереотипні моделі поведінки, стратегії поведінки особистості розглядалися в сучасній зарубіжній психології з точки зору когніцій щодо пізнавальних процесів (А. Адлер, Р. Гарднер, Дж. Каган, Дж. Келлі, Ю. Козелецький, Г. Олппорт та ін.); у вітчизняній психології у контексті цілеспрямованої діяльності (Б. Вяткін, Є. Ільїн, Є. Климов, С. Максименко,В. Мерлін, В. Моляко, Б. Паригін, В. Роменець та ін.).

Мета статті - теоретично обгрунтувати та психологічно схарактеризувати стратегії поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Кожний період життя будь якої людини ніяк не може пройти без конфліктів та відповідно стратегій поведінки в них. Людство не зможе повністю уникнути

конфліктів, а зможе тільки дійти до спроби навчитися правильно вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо. Коли людина знаходиться в конфліктній ситуації, для більш ефективного вирішення проблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, стратегію, властиву конкретній особистості та конкретній ситуації, враховуючи при цьому стиль інших людей, а також природу самого конфлікту.

Вивчення конфлікту у філософських дослідженнях йде по наступних напрямах:

Моральний конфлікт в сучасному суспільстві. Це найбільш розроблений напрям представлений працями загального змісту і класифікується по конкретних областях людської діяльності: етичні конфлікти в педагогічному процесі; причини етичних конфліктів в трудових колективах; моральні конфлікти у військових колективах; професійно-етичні конфлікти.

Методологічні аспекти етно-політичних конфліктів.

Художній конфлікт як естетична категорія. У роботах цього напряму основна увага приділяється виявленню естетичної природи художнього конфлікту, розкриттю суперечності в діалектичному розвитку процесу художнього мислення.

Розробка власне філософської концепції соціального конфлікту. На думку дослідників, це найбільш перспективний напрям з погляду наукового і практичного інтересу (Белан, 2011).

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження та узагальнення, дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту (Ложкін, 2007).

Наприклад, Р. Блейк і Дж. Моутон описують п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус, компроміс і вирішення проблеми. Стратегія ухилення має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Стратегію ухилення можливо використовувати у наступних ситуаціях:

дуже велика напруга і людина відчуває необхідність послаблення стану напруженості;

людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає занадто багато сил та ресурсів від неї;

- намагатися вирішити проблему негайно небезпечно, оскільки викриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію (Абульханова-Славська, 1991).

У дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стратегія згладжування характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен». «Згладжувач» намагається не випустити назовні ознаки конфлікту і розлюченості, апелюючи до потреби в солідарності. На жаль, дуже часто зовсім забувають про проблему, що лежить в основі конфлікту. Р. Блейк і Дж. Моутон відзначають, що можна погасити прагнення до конфлікту в іншої людини, повторюючи: «Це не має великого значення. Подумай про те добре, що проявилося тут сьогодні». У результаті може наступити мир, гармонія і тепло, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть всередині і накопичуються. Стає очевидним загальне занепокоєння, зростає ймовірність того, що в кінцевому рахунку відбудеться вибух (Бандура, 2000).

При використанні стратегії примусу переважають спроби саме примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Згідно за Р. Блейком і Дж. Моутоном, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступку через право начальника». Ця стратегія може бути ефективною в ситуаціях взаємодії в колективі, де керівник має значну владу над підлеглими. Недолік її полягає в тому, що він придушує ініціативу підлеглих, створює велику ймовірність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору (Бандура, 2000).

Стратегія компромісу характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко вирішити конфлікт, задовольнивши обидві сторін. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Як відзначають Р. Блейк і Дж. Моутон, «такий компроміс означає згоду, тільки щоб уникнути сварки, навіть якщо при цьому відмовляються від розсудливих дій. Такий компроміс - це задоволеність тим, що доступно, а не наполегливий пошук того, що є логічним на тлі явних фактів і даних» (Белан, 2011).

Алан Філлі висунув деякі пропозиції з використання різних стратегії вирішення конфлікту:

Визначте проблему в категоріях цілей, а не рішень.

Після того, як проблему визначено, визначте рішення, прийнятні для обох сторін.

Зосередьте увагу на проблемі, а не на особистих якостях іншої

сторони.

Створіть атмосферу довіри, збільшуючи взаємний вплив і обмін інформацією.

Під час спілкування створіть приязні стосунки один з одним, виявляючи симпатію і вислуховуючи думки іншої сторони, а також зводячи до мінімуму прояву гніву і погроз (Белан, 2011).

Залежно від ситуації виокремлюють різні типи стратегій поведінки особистості: вербальна (проявляється в мові); знакова (реакція на знак); рольова (відповідає вимогам, які висуваються до індивіда певною соціальною роллю); відхиляюча поведінка (суперечить прийнятим у суспільстві правовим, моральним, соціальним та іншим нормам) (Захаров, 1993). Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення критичності в контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки, тобто неадекватні стратегії поведінки особистості негативно позначаються на міжособистісних і групових стосунках, що може викликати агресію, депресію, конфлікт тощо (Короленко, 2001).

В. Моляко визначає специфічне значення стратегії як оригінального психічного утворення. На думку вченого, стратегія - це одиниця мисленнєвої діяльності особистості. Вона являє собою готовність до творчої діяльності й наявність здібностей та умінь для її здійснення. За його визначенням, стратегія - це генеральний план дій, напрямок пошуку та розробки, який підкорює всі інші дії, коли діяльність спрямована на отримання та перетворення нової інформації (Моляко, 2006). Вона складається з трьох циклів: оцінювання та розуміння умов; формування гіпотези та попереднє вирішення (прогнозування результату); досягнення підтвердження чи не підтвердження.

Згідно із дослідженнями А. Маслоу, поведінка, а отже і стратегії поведінки особистості, поділяються на експресивні та функціональні (цілеспрямовані). Експресивні стратегії поведінки особистості - це стратегії, які фактично не мають певної мети, а є відображенням особистості. Загальний стиль поведінки (стратегії поведінки) віддзеркалює індивідуальність людини. А. Маслоу розробив ієрархію потреб, згідно з якою стимулом діяльності є задоволення потреб. Доти, поки не задоволені базові потреби, вищі потреби є не цікавими. Після задоволення потреби втрачають свою мотивуючу силу в стратегіях поведінки особистості (Левин, 2001).

Висновки

Соціальна поведінка є поведінкою, яка виражається в сукупності вчинків та дій індивіда в суспільстві під впливом соціально - економічних чинників та пануючих норм. Тобто на стратегію поведінки особистості впливає вся сукупність чинників навколишнього середовища. Вирішення конкретних конфліктів потребує використання різних стилів поведінки, тому важливо володіти технологіями всіх стратегій і залежно від обставин застосовувати найкращі. Вибір стратегії поведінки тісно пов'язаний із особистісними характеристиками та очікуваними результатами власної потенційної поведінки. Основною функцією стадії вибору є розгляд наслідків можливих дій і відповідно їхня імовірність. Вироблення стратегії скероване, передусім, на адаптацію до змін зовнішніх умов. При цьому запланована стратегія часто значно відрізняється від реалізованої, тобто реалізується комбінація свідомої та виникаючої стратегії. На сприйняття людиною ситуації та її поведінку переважно впливають: прийняття себе та інших, довіра до себе, відповідальність, рівень розвитку рефлексивних здібностей, сприйняття життєвого шляху, загальна соціально-психологічна компетентність.

Література

Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991.

229 с.

Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита. Психология социальных ситуаций. СПб.: Питер, 2001. С. 314.

Бандура А. Теория социального научения. СПб.: Евразия, 2000.

320 с.

Белан Е. А. Концепция психологии активности в жизненных ситуациях. Ярославский педагогический вестник. 2011. № 3, т. 2. С. 228-232.

Захаров А. И. Как преодолеть отклонения в поведении. М.: Просвещение, 1993. 188 с.

Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень; за ред. В. О. Моляко, О. Л. Музики. Житомир: Вид -во Рута, 2006. 320 с.

Короленко Ц. П. Семь путей к катастрофе: деструктивное поведение в современном мире. М.: Проспект, 2001. 416 с.

Кун Д. Основы психологии: Все тайны поведения человека. СПб.: Прайм-Еврознак, 2005. 720 с.

Левин К. Конструктивное представление ситуации. Психология социальных ситуаций. СПб., 2001. С. 36.

Ложкін Г. В. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: навч. посібник. К.: Професіонал, 2007. 416 с.

М'ясоїд П. А. Загальна психологія. Київ: Вища школа, 2004. 487 с.

References

Abulhanova-Clavckaja K. A. (1991). Ctrategija jizni. [Life strategy]. M.: M'icl. 229 c. [in Russian].

Ants'iferova L. I. (2001). Lichnoct v trudn'ih jiznenn'ih uclovijah:

pereocm'iclivanie, preobrazovanie cituatsi' i pcihologicheckaja zaschita. Pcihologija cotsialn'ih cituatsi'. [Personality in difficult living conditions: rethinking,

transformation of situations and psychological protection]. CPb.: Piter. C. 314. [in Russian].

Bandura A. (2000). Teorija cotsialnogo nauchenija. [Social learning theory]. CPb.: Evrazija. 320 c. [in Russian].

Belan E. A. (2011). Kontseptsija pcihologii aktivnocti v jiznenn'ih cituatsijah. [The concept of psychology of activity in life situations]. Jaroclavcki' pedagogichecki' vectnik. № 3, t. 2. C. 228-232. [in Russian].

Zaharov A. I. (1993). Kak preodolet otklonenija v povedenii. [How to overcome behavioral deviations]. M.: Procveschenie. 188 c. [in Russian].

Zd^rnc!, horchtet, obdarovamct: teorija, metodika, rezultati dochdjen (2006); za red. V. O. Moljako, O. L. Muziki. [Healthiness, creativity, giftedness, theory, methodology and results]. Jitomir: Vid-vo Ruta. 320 c. [in Ukrainian].

Korolenko S. P. (2001). Cem pute' k katactrofe: dectruktivnoe povedenie v covremennom mire. [Seven ways to disaster: disruptive behavior in the modern world]. M.: Procpekt. 416 c. [in Russian].

Kun D. (2005). Ocnov'i pcihologii: Vce ta'n'i povedenija cheloveka. [Fundamentals of psychology: all the secrets of human behavior]. CPb.: Pra'm- Evroznak. 720 c. [in Russian].

Levin K. (2001). Konctruktivnoe predctavlenie cituatsii. [Constructive representation of the situation]. Pcihologija cotsialn'ih cituatsi'. CPb. C. 36. [in Russian].

Lojkm G. V. (2007). Pcihologja konfhktu: teorija і cuchacna praktika: navch. podbnik. [Psychology of conflict: theory and practice]. K.: Proferional. 416 c. [in Ukrainian].

M'jacoьd P. A. (2004). Zagalna pcihologja. [General psychology]. Knv: Vischa shkola. 487 c. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru