Феномен ідентичності у проблемному полі структуралістських та постструктуралістських теорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен ідентичності у проблемному полі структуралістських та постструктуралістських теорій

Віта Прокопчук

Анотація

У статті здійснено експлікацію особливостей формування ідентичності у контексті дискусійного простору сучасного соціально-гуманітарного знання. Показано, що ідентичність є динамічною багаторівневою структурою, яка зазнає змін у процесі адаптації особистості до мінливої соціальної реальності, супроводжуючись кризовими періодами і виробленням захисних стратегій.

Відстежено трансформаційні зрушення розуміння особистісної ідентичності як внутрішньої самото- тожності та цілісності унікального Я у структуралістських та постструктуралістських теоріях. Стверджується, що відмова від сприймання індивідуального Я як особистісного центру призводить до утвердження фрагментарності, розщепленості, релятивності та віртуальності.

Ключові слова: ідентичність, особистість, особистісна ідентичність, соціальна ідентичність, «Я-ідентичність», структуралізм, постструктуралізм.

Abstract

Vita Prokopchuk

THE PHENOMENON OF IDENTITY IN THE PROBLEM FIELD OF STRUCTURALIST AND POSTSTRUCTURALIST THEORIES

The article explains the peculiarities of identity formation in the context of the discussion space of modern sociohumanitarian knowledge. It is shown that identity is a dynamic multilevel structure that undergoes changes in the process of adaptation of the individual to the changing social reality, accompanied by crisis periods and the development of protective strategies.

Transformational shifts in the understanding of personal identity as an inner identity and integrity of the unique self in structuralist and poststructuralist theories are traced. It is argued that the rejection of the individual self as a personal center leads to the assertion offragmentation, fragmentation, relativity and virtuality of the subject.

Key words: identity, personality, personal identity, social identity, "I-identity", structuralism, poststructuralism.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку проблема ідентичності концептуалізувала дискусійний простір соціально-гуманітарного знання і стала одним із провідних міждисциплінарних дослідницьких наративів. Зростання інтересу до цієї проблеми обумовлене передусім процесами розмивання соціально-рольової структури сучасного суспільства, його нестабільністю та неможливістю побудови такої системи координат, яка б забезпечувала гармонійний і збалансований розвиток усіх потенцій особистісного Я. Особливо це стосується структуралізму та постструктуралізму де проблема ідентичності стає епіцентром дискусій, переоцінки та своєрідної ревізії філософського спадку класичного і почасти некласичного етапу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поза межами особистісної ідентичності неможливе усвідомлення власної унікальності, свого Я, своїх можливостей та перспектив. Відчуття ідентичності досягається і засвоюється людиною у процесі життєдіяльності і має відповідати її усвідомленим та неусвідомлюваним потребам та запитам. Проблема ідентичності створює високе резонансне поле. Найперше маємо на увазі парадигму когнітивно орієнтованої психології, представниками якої є X. Теджфел, Дж. Тернер, Г. Брейквел, феноменології (М. Хайдегер), американської екзистенцій- ної психології (Р. Мей, І. Ялом, Дж. Б'юдженталь, С. Мадді), у контексті постмодерну (Е. Гідденс, П. Бурдьє) тощо.

Означені підходи свідчать про розмаїття варіантів осмислення феномену ідентичності, який набуває статусу системотворного поняття у теорії особистості (особистісна ідентичність) та проблемному полі соціальної детермінації (соціальна ідентичність). Соціальна та особистісна ідентичність постають в цілісній єдності та взаємодії.

Метою статті є теоретичне обґрунтування та висвітлення феномену ідентичності у контексті структуралістських та пост структуралістських терій.

Виклад основного матеріалу. На даний час не існує єдиного підходу щодо вивчення ідентичності, для того, щоб достатньою мірою експлікувати смисловий простір даного поняття, необхідно відстежити еволюцію поглядів на цю проблему у досить широкому історичному спектрі.

З точки зору реальної динаміки особистісна та соціальна ідентичності не є різними частинами чи аспектами єдиної ідентичності, а різними точками у процесі розвитку останньої. Так, Г. Брейквел стверджує, що категорії соціальної ідентичності, засвоєні у процесі взаємодії із соціальним середовищем, не тільки сприяють самопізнанню, а й забезпечують формування структури особистісної ідентичності та оцінку моральних та соціальних норм, які задані референтною групою і є елементами змістової структури. І хоча особистісна ідентичність зазнає впливу соціальної, однак в уже сформованому варіанті особистісна ідентичність активно впливає на соціальну, причому процес їхньої взаємодії становить діалектичну єдність - упродовж усього життя індивіда.

Зважаючи на це, особистісна та соціальна ідентичності є різними точками у динаміці розвитку єдиної ідентичності, базовими елементами якої, згідно з Г. Брейквел, є біологічний організм, ціннісний, змістовий, оціночний і хронологічний компоненти. Біологічний організм являє собою осердя ідентичності. В міру її розвитку його вплив зростає.

Змістовий вимір вбирає в себе усі наявні параметри, з допомогою яких індивід може описати самого себе і які репрезентують його як унікальну особистість. Він зазнає значного розширення у процесі життєдіяльності, оскільки у ньому зливаються параметри як соціальної, так і особистісної ідентичності. Соціальна ідентичність (тут беремо до уваги групове членство та соціальні ролі), і осо- бистісна, складовими якої є цінності, мотиви, емоції, настанови, персональні конструкти, каузальні схеми тощо, разом засвідчують часову безперервність змістового виміру. У такому зрізі дихотомія між соціальною та особистісною ідентичністю нівелюється. Посутнім є також твердження Г. Брейквел про різний ступінь взаємозв'язку між елементами ідентичності у різних людей. Одним властива строго ієрархічна структурна організація змістових елементів ідентичності, а інші задовільняються простим невпорядкованим складом окремих елементів.

Усі елементи змістового виміру можуть претендувати на позитивну чи негативну оцінку з боку індивіда, критерієм якої стають соціальні норми та цінності. Динаміка оцінювання обумовлюється змінами в наявному соціальному середовищі. Загальним планом розвитку ідентичності стає суб'єктивний час. Прикметно, що Г. Брейквел уводить поняття біографічного часу, у якому переплітаються змістові й ціннісні параметри виміру ідентичності [8]. ідентичність самототожність структуралістський

Американська екзистенційна психологія - Р. Мей, І. Ялом, Дж. Б'юдженталь, С. Мадді - розглядає ідентичність як внутрішню сутність і відчуття власного Я, що охоплює різнополюсові переживання: з одного боку, - страх, тривога, одинокість, туга, відчай, абсурд, страждання, приреченість вибирати, а з другого, - трепет і благоговіння, свобода, відчуття цілісності, осмисленості, моральної відповідальності та закоріненості у світі. Представники цієї школи намагалися поєднати екзистенційну психологію з гуманістичною психологією і психоаналізом. У центрі уваги цієї школи - проблема людини, що опинилася перед необхідністю визначити свою ідентичність, постійно переборюючи сумніви, сум'яття і тривогу. Тривогу Р. Мей називає «суб'єктивним станом особистості, котра розуміє, що її існування може бути зруйноване і що вона може перетворитися у Ніщо» [9, с. 50]. Причиною тривоги Р. Мей [9] називає усвідомлення особистістю потенційності свого буття та можливості небуття і відчуття загрози життєво важливим цінностям. Саме тривога являє людині фундаментальне буття-у-світі. Її породжує страх, пройти через який означає повною мірою відчути екзистенцію як безкінечність та постійну присутність власного Я, яке боїться, чинить опір і появляється з небуття.

Тривога може бути конструктивною, і деструктивною, нормальною і невротичною. Переглядаючи свої цінності, людина може конструктивно протистояти життєвим обставинам. З тривогою Р. Мей пов'язує такі стани, як: почуття провини, турботи, любові, волі. Експлікуючи поняття онтологічної провини, дослідник співвідносить кожен її тип із способом буття-у-світі. Так, тип провини, що відповідає Umwelt, закорінений у недостатньому усвідомленні нашого буття-у-світі. Це провина викликана поділом (separation guilt) людини і природи. Неспроможність розуміти світ інших (Mitwelt) викликає другий тип провини. А третій - заснований на стосунках із власним Я (Eigenwelt). І тут «справа не у моральній недосконалості... це невідворотний результат того факту, що кожен з нас є окрема особистість і не має іншого вибору, окрім як дивитись на світ власними очима» [9, с. 4]. Екзистенційну свободу (existential freedom) Р. Мей трактує як свободу діяти відповідно до власного вибору [9].

Водночас Дж. Б'юдженталь розуміє ідентичність як «процес постійного відчуття свого Я, а також прийняття себе як даності» [1, с. 112]. У його творчості основне місце належить суб'єктивності. Суб'єктивне позначає багатоманітний внутрішній світ, потік свідомості, глибинну і до кінця не омов- лену сутність кожної людини, яка нині втрачена і потребує відновлення. Дж. Б'юдженталь проти спрощеного розуміння людини і людства в цілому. Автентична природа людини прихована у безперервному процесі дорефлексивного невербального усвідомлення буття, у якому людина відчуває незнищенну внутрішню опору і творчо переосмислює наявну дійсність. К. Ясперс [7] трактує ідентичність в статусі однієї із чотирьох формальних ознак свідомості Я: найперше - це відчуття діяльності, що дозволяє усвідомлювати себе активною істотою, друге - це відчуття власної єдності, позаяк воно забезпечує усвідомлення того, що саме в цей час я єдиний, третьою ознакою постає усвідомлення власної ідентичності, що дозволяє говорити про те, що Я зараз такий самий, як і колись, а четвертою - усвідомлення власної нетотожності іншим, відмінності від світу [6].

Ці думки стають особливо актуальними у постсучасну епоху глобалістських трансформацій, що суттєво видозмінюють особистісний простір. У контексті структуралізму та постструктуралізму проблема ідентичності стає епіцентром дискусій, що стали засобом переоцінки та своєрідної ревізії філософського спадку класичного і почасти некласичного етапу. Ідентифікація тут трактується як особлива практика означування і самопозначення індивіда, внаслідок чого індивідуальність конституює людину як Я, на відміну від «тіла» та «особистості» шляхом обмеження вибору із множинності можливого. Відтак, ідентичність перестає бути фіксованою реальністю, вона сама для себе стає проблемою, яка знаходиться у стані постійного пошуку вирішення. Під загрозу поставлена цілісність суб'єкта, суперечливим стає і авторство власної особистості. Структуралісти та постструктуралісти, підкреслюючи процесуальність ідентичності, відмовляються сприймати Я як особистісний центр, для них Я - це ілюзія, віртуальний простір, у якому сходяться перспективні лінії смислу.

Так, особистість у Ж. Лакана [2] являє собою розщепленого суб'єкта, кожен елемент якого має власну історію, яка постійно змінюється, тим самим перерозподіляючи структуру суб'єктивності. Позаяк не існує стабільного Я, значить немає цілісного індивіда. Його місце у Ж. Лакана займає фрагментований індивід. Суб'єктність набуває релятивного характеру, позаяк вона стає похідною від практики взаємостосунків суб'єктів і проявляє себе через принцип розмежування, опозиції іншого по відношенню до мене. У даному контексті суб'єктивність являє собою дію системи означень, яка існує до індивіда, задаючи його культурну ідентичність. Адже Ж. Лакан обмежує світ людського існування мовою і мовленням, що трактуються як первинні щодо людської суб'єктності. Сама ж суб'єктність вписана у безперервний символічний порядок, що складається зі слів, які постають замінниками реальності і можуть перевизначати структуру суб'єктності [2]. Постструктуралісти, постулюючи множинність суб'єкта, розщеплюють його на непостійні ідентичності, позаяк свідомість людини відпочатково є розколотою. Суб'єкт, що промовляє, завжди перебуває між свідомим та несвідомим, фізіологією та соціальністю, а тому ніяк не може злитися воєдино. Для М. Фуко [5] він складає множинні Его.

Невипадково М. Фуко говорить про номада-кочівника, який ніде не знаходить собі прихистку [5]. Постструктуралізм культивує поняття «номадичної сингулярності» та симулякра. Стверджуючи ідею смерті суб'єкта, він нівелює ідею активного творчого перетворення світу шляхом становлення ідентичності. Необхідно визнати тенденції сучасного глобалізованого світу з притаманним йому інформаційним прискоренням та розростанням комунікативних транскультурних зв'язків неминучою реальністю, яка вимагає жити за принципами «глобального он-лайну» у новій системі ціннісних координат. Нині йдеться про необхідність переформатування архітектоніки сучасного світу, пошук альтернативних варіантів глобалізації з метою подолання вакууму, заповненого уніфікованою масовою глобальною і транснаціональною культурами.

На сучасному етапі важливо підтримувати стан динамічної рівноваги і сформувати адекватну рефлексивну площину для збереження самоцінності людського Я, його невід'ємної ідентичності. Цією площиною має стати проаналізований нами багатий і розмаїтий досвід філософської та психо- лого-педагогічної традиції. За твердженням Е. Носенко, дослідження психологічних новоутворень особистості має здійснюватися на «перетині» особистості та її здібностей; особистості і цінностей; особистості й діяльності [4, с. 176.]. В юності образ майбутнього є складним інтегративним утворенням, який охоплює ціннісні орієнтації, перші життєві плани, планові та очікувані події, елементи рефлексії та самооцінки, засвоєні стереотипи поведінки, настанови та емоційне ставлення до майбутнього. Так, І. Мельничук трактує ідентичність як співвіднесення того, що «має буття», з самим собою у зв'язаності та безперервності власної мінливості, а сутністю ідентичності називає відповідність, що усвідомлюється як досконалість [3]. А Л. Шнейдер розглядає особистісну ідентичність як «самореферентність, відчуття і усвідомлення унікальності Я у його екзистенції та неповторності особистісних якостей» [6, с. 13]. Дослідниця стверджує думку про те, що особистісна ідентичність є результатом активного процесу, який відображає уявлення суб'єкта про себе, власний шлях розвитку і супроводжується відчуттям сильного Я у власній безперервності, тотожності та визначеності. Саме це відчуття дозволяє людині сприймати своє життя як досвід тривалості та єдності свідомості, цілісності життєвих планів і щоденних вчинків, що дозволяють діяти послідовно [5].

Висновки

Отже, ідентичність являє собою синтез таких характеристик людини як тотожність, цілісність і визначеність в унікальній структурі, яка змінюється внаслідок адаптації і переорієнтації у мінливому світі. Вона вимірюється такими індивідуальними параметрами, які мають постійний характер і дозволяють розвивати історію власного Я, його унікальність та нетотожність з іншим. А процес формування ідентичності є центральним психологічним новоутворенням, що являє собою динамічну багаторівневу структуру, яка зазнає змін у процесі адаптації особистості до мінливої соціальної реальності, що супроводжується кризовими періодами і виробленням захисних стратегій.

Література

1. Бьюдженталь Д. К. Наука бьпъ живым: Диалоги между терапевтом и пациентом в гуманистической психотерапии. М.: Класс, 1998. 336 с.

2. Лакан Ж. Ниспровержение субъекта и диалектика желания в бессознательном у Фрейда. Инстанция буквы в бессознательном, или судьба разума после Фрейда. М.: Логос, 1997. С. 148-183.

3. Мельничук І. М. Формування професійної ідентичності майбутніх соціальних працівників в умовах тренінгу. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки : зб. наук. праць / відп. ред. Т. І. Сущенко. Київ-Запоріжжя, 2008. Вип. 48. С. 214-221.

4. Носенко Е. Л. Сучасні напрями зарубіжної психології: психологія особистості: підручник. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2010. 261 с.

5. Фуко М. Археология знания: пер. с фр. В. П. Визигина; общ. ред. Б. Левченко. Киев: Ника-Центр, 1996. 208 с.

6. Шнейдер Л. Б. Личностная, гендерная и профессиональная идентичность: теория и методы диагностики. М.: МПСИ, 2007. 128 с.

7. Ясперс К. Общая психопатология / Пер. с нем. Л. О. Акопяна. М.: Практика, 1997. 1056 с.

8. Breakwell G. M. 2001. Social representational constraints upon identity processes. In Representations of the social: Bridging theoretical traditions, Edited by: Deaux, K. and Philogene. Pp. 271-284.

9. May R. Contributions of existencial psychotherapy. In R. May, E. Angel, & H. F. Ellenberger (Ed.) Existence: A New Dimension in Psychiatry and Psychology. New York: Basic Books. 1958 а, р. 50.

Размещено на Allbest.ru