Специфіка подолання посттравматичних стресових розладів особистості в період криз: аналіз соціально-психологічних чинників

Сербін Ю.В.

Царенок Л.Б.

Bokhonkova Yu.O., Zavatskyi V.Yu., Serbin Yu.V., Zavatska N.Ye., Tsarenok L.B.

SPECIFICS OF OVERCOMING POST-TRAUMATIC STRESS PERSONALITY DISORDERS DURING THE CRISIS: ANALYSIS OF SOCIO- PSYCHOLOGICAL FACTORS.

The article reveals the specifics of overcoming post-traumatic stress disorder in times of crisis in the socio-psychological dimension. The system-forming social and psychological factors of PTSD of the person are defined and the structural model of their differentiation is developed.

Key words: personality, modern society, post-traumatic stress disorder (PTSD), socio-psychological factors of overcoming PTSD, crisis periods of life.

Постановка проблеми

В сучасних умовах напруженої соціально-політичної ситуації, природних й техногенних катастроф, зростання кількості протиправних дій, гострих конфліктів у суспільстві та мікросоціумі, коли людина часто перебуває в умовах психотравмуючих та / або екстремальних ситуацій, вивчення проблеми виникнення посттравматичних стресових розладів (ПТСР) та їх подолання є актуальним як у психологічному, так і в соціальному аспектах (Cesario, McFarlane, Nava, Gilroy, Maddoux, 2014).

Констатовано, що більша частина досліджень з проблеми ПТСР стосується епідеміології, етіології, динаміки, діагностики й терапії учасників бойових дій, жертв різного виду катастроф й терористичних актів, та переважно виконана на контингенті респондентів зрілого віку (Costa, Ceolim, Neri, 2011). При цьому відзначається недостатньо досліджень, присвячених вивченню соціально- психологічних особливостей розвитку та подолання ПТСР, попри те, що науковці (Л. Боярин, І. Добряков, З. Кекелідзе, Т. Мельницька, Л. Пілецька та ін.) вказують на специфіку формування проявів ПТСР та їх корекції у осіб різних вікових груп. Крім того, наявний досвід психологічної допомоги при ПТСР вимагає поглибленого наукового аналізу, узагальнення та систематизації (d'Orsi, Xavier, Ramos, 2011).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Встановлено, що дослідження ПТСР здебільшого виконані в межах робіт медичного та медико-психологічного профілю (Nabirye, Brown, Pryor, Maples, 2011; Wodarski, Feit, 2011). Визначено клініко-психопатологічні особливості ПТСР у комбатантів (Б. Бадмаєв, В. Василевський, О. Єпанчинцева, О. Караяні, Я. Подоляк, О. Столяренко, Г. Фастовець) і ліквідаторів наслідків аварій на ЧАЕС (М. Зеленова, О. Лазебна, Н. Тарабрина); клінічну типологію ПТСР й питання диференціальної психофармакотерапії (В. Волошин, М. Маркова, Б. Михайлов, В. Підкоритов, В. Черкасов, Л. Шаповалова); транзиторні психотичні стани при ПТСР (Т. Дмитрієва, Б. Дрига, Г. Растовцев), клініко-динамічні характеристики ПТСР (Н. Бундало, М. Григорьєв, О. Дорожкін, О. Малюткіна, К. Пурсенко, А. Сумароков, Б. Циганков) і психофізіологічні маркери стійкості при бойовій психотравмі (Ю. Бубєєв, І. Ушаков); психічну ригідність як фактор розвитку ПТСР у співробітників оперативних підрозділів (О. Косова) та його особливості при ендогенних захворюваннях (Н. Ільїна, О. Колюцька, А. Смулевич, Л. Тухватуліна); розкрито патопсихологічні аспекти ПТСР (Ю. Зинченко, Т. Марчук, О. Напреєнко, О. Тхостов), зокрема, особистісні зміни при таких розладах (Х. Ахмедова, В. Вид, Ю. Попов, Д. Романовська, Н. Семенова, Л. Хохлов). Особливе значення відведено ставленню самих постраждалих до травматичної події (Т. Бохан, О. Ілащук, І. Озерецький, В. Стець, М. Щербак).

Мета статті - розкрити специфіку подолання посттравматичних стресових розладів особистості в період криз у соціально-психологічному вимірі.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

На першому етапі емпіричного дослідження було проведено аналіз даних структурованого інтерв'ю (SCID) зі шкалою для діагностики ПТСР (CAPS), документів, шкали оцінки впливу травматичної події (IES-R), опитувальника травматичного стресу (ОТС), що дозволило провести диференціацію ступенів та типології проявів ПТСР у досліджуваних.

На основі структурованого діагностичного інтерв'ю визначалися такі параметри як частота та інтенсивність травматичних ситуацій та посттравматичних переживань, тривожність, збудливість, опозиційна поведінка, соціофобії, соціальна активність/пасивність, рефлексія, самоставлення, етнокультурні особливості, релігійність. Дані інтерв'ю та аналізу документів надали можливість співставити суб'єктивне бачення досліджуваних і тих параметрів, які були визначені за допомогою шкали оцінки впливу травматичної події (IES-R) й опитувальника травматичного стресу (ОТС), зокрема за шкалами: «інтрузії» (повторне переживання травми), «уникнення» (запобігання спогадів про травму), «гіперактивація», «депресія»; «дистрес», «дезадаптація».

Застосування кластерного аналізу методом К-середніх дозволило за параметрами частоти, інтенсивності травматичних стресових ситуацій та рівнем дистресу виокремити ступені прояву ПТСР: низький, виражений і глобальний. Для розподілу досліджуваних в підгрупах різного ступеня проявів ПТСР використовувалися тести Колмогорова-Смирнова і %2, які показали приналежність вибірки до нормального розподілу з високою вірогідністю (p<0,01). Це підтвердило правомірність використання даних у виокремлених підгрупах для отримання статистично значущих результатів при подальшому застосуванні методів параметричної статистики. Респонденти ЕГ розділилися по 3-х підгрупах: І - 55 (34,4%) осіб із низьким ступенем проявів ПТСР, ІІ - 69 (43,1%) досліджуваних із вираженим і ІІІ - 36 (22,5%) осіб із глобальним ступенем проявів таких розладів.

За результатами регресійного аналізу зроблено відбір значущих параметрів ПТСР - предикторів соціальної дезадаптації досліджуваних та виокремлено типи проявів цих розладів у підгрупах ЕГ (активно-захисний, пасивно-захисний та дисгармонійний).

Показано, що активно-захисний (переважно адаптивний) тип проявів ПТСР із адекватною оцінкою травматичної ситуації (іноді з тенденцією до її ігнорування) переважав у досліджуваних І (20,0%) та ІІ (11,9%) груп. Пасивно-захисний тип (дезадаптація з інтрапсихічною спрямованістю) із тривожно-депресивними тенденціями здебільшого зафіксований у респондентів ІІ (20,5%) та І (13,2%) груп. Дисгармонійний тип (дезадаптація з інтерпсихічною спрямованістю) з розладами соціального функціонування, внутрішньою напруженістю, дисфорією відзначався у 12,5% осіб ІІІ групи, яких відрізняли міжособистісні конфлікти, експлозивність, брутальність, аутоагресивні тенденції, вживання психоактивних речовин.

Виявлено статистично значущий зв'язок між інтенсивністю проявів ПТСР та соціально-демографічними характеристиками досліджуваних. Загалом можна стверджувати, що у молоді віком від 20 до 24 років із низьким освітнім рівнем інтенсивність таких проявів була вищою (р<0,01). На погіршення перебігу ПТСР впливали також сімейний (неодружені, розлучені; вдівство) та соціальний (студенти, безробітні) статус досліджуваних (р<0,05).

На другому етапі емпіричного дослідження виокремлено соціально- психологічні чинники ПТСР та запропонована структурна модель їх диференціації з метою урахування цих даних при побудові корекційної програми.

Встановлено, що диференціація коефіцієнта дезінтеграції за ступенем проявів ПТСР у виокремлених підгрупах виявила статистично значущі відмінності. У більшості (65,5%) досліджуваних І групи цей коефіцієнт становив 32,3±0,5 балів, що відповідало нормативним даним і вказувало на відсутність стійких внутрішніх конфліктів та означало збіг категорій «цінності» та «доступності» по основних життєвих сферах (ф=2,25; р<0,01). У 73,9% респондентів ІІ групи категорії «цінності» та «доступності» в значній мірі розрізнялися, а середній показник коефіцієнту дезінтеграції становив 46,7±0,3 бали, що вказувало на стан фрустрації й наявність значних труднощів у досягненні ціннісних об'єктів (зокрема, у сфері матеріального добробуту, міжособистісних відносин, здоров'я) (ф=1,57; р<0,05). У 72,2% осіб ІІІ групи категорії «цінності» та «доступності» повністю розходилися, а коефіцієнт дезінтеграції становив 65,2±0,4 бали, при цьому коли цінності переважали над доступністю у їх досягненні був наявний стійкий, глибокий внутрішній конфлікт, а при зворотному відношенні - стан внутрішньої спустошеності та суттєве зниження продуктивності діяльності (ф=1,61; р<0,05). Отримані результати були співставлені з даними оцінки стану внутрішнього дискомфорту при ПТСР. Визначено, що респондентам І групи притаманна відсутність виражених суб'єктивних переживань внутрішнього дискомфорту (ф=2,19; р<0,01). Досліджувані, які визначали свої внутрішні переживання як виражений дискомфорт, становили 76,8% та 80,1% осіб у ІІ та ІІІ групах відповідно. Отже, зафіксована наявність напруженості в ціннісній сфері осіб з ПТСР, що виражається в недоступності найбільш важливих життєвих цінностей і знаходить свій прояв у внутрішньому дискомфорті, та викликає суперечливі емоційні переживання, незадоволеність тим, що відбувається в житті.

Виявлено значущі взаємозв'язки між внутрішньою конфліктністю та самоставленням респондентів ЕГ (за параметрами самоприйняття, самоцінності та самоприхильності). Негативні кореляції між вказаними показниками означають, що при зростанні внутрішньої конфліктності зменшується інтерес до свого внутрішнього світу (за шкалою «самоцінність» r=-0,71; p<0,05), що відповідно призводить до зниження впевненості у собі, зростання незадоволеності собою, бажання змінитися у відповідності з ідеальними уявленнями про себе (за шкалою «самоприхильність» r=-0,66; p<0,05) та зменшення відкритості, збільшення критичності в усвідомленні себе (за шкалою «самоприйняття» r=-0,76; p<0,05). Визначений негативний кореляційний зв'язок між внутрішньою конфліктністю та самоповагою (статистично значущим є зв'язок зі шкалою «самокерівництво» r=-0,61; p<0,05), що означає зменшення здатності впливати на обставини, зниження саморегуляції та активності в досягненні поставлених цілей.

Доведено, що з підвищенням внутрішньої конфліктності зменшується рівень розвитку соціальної компетентності особистості. Про це свідчить те, що всі кореляційні зв'язки є негативними. Особливо значущими показниками з тенденцією до зниження стали такі ознаки соціальної компетентності, як відкритість, розвиненість логічного мислення, контроль за своєю поведінкою та вміння підкорювати себе встановленим правилам, низькі значення яких відрізняли респондентів ІІ та ІІІ груп (p<0,05).

Констатовано високий рівень особистісної тривожності у значної частини досліджуваних по всіх групах ЕГ. При цьому у більшості респондентів виявлене переважання особистісної тривожності над ситуативною (p<0,05). З'ясовано, що вираженість ситуативної тривожності у респондентів вірогідно підвищувалася зі збільшенням ступеня проявів ПТСР. При цьому зростала й частка осіб, які мають високі показники особистісної тривожності - від 52,7% із низьким ступенем проявів ПТСР до 86,1% із глобальним ступенем. посттравматичний стресовий розлад демографічний

Встановлено, що показники депресії були вищими у ІІ та ІІІ групах ЕГ (р<0,05). У досліджуваних І групи показники цього параметру були в межах норми (ф=1,86; р<0,03), проте вони виявилися вищими, ніж у молоді КГ. У міру зростання ступеня прояву ПТСР показники депресії підвищувалися, збільшувалася й чисельність осіб із більш високим її рівнем.

Визначено, що порядок вибору кольорів (тест М. Люшера) у 43,6% досліджуваних І групи свідчить про відсутність внутрішньоособистісних конфліктів, непродуктивну напруженість, нервово-психічні зриви (ф=2,22; р<0,01). У ІІ групі вибір кольорів вказує на прагнення відгородити себе від неприємних ситуацій, на уникнення збудження, прагнення до емоційної незалежності, негативне ставлення до обмежень, ускладнень (ф=2,05; р<0,02). Досліджуваним цієї групи притаманна пасивно-захисна психологічна позиція, ригідність. Для респондентів ІІІ групи вибір кольорів вказував на тривалий стан фрустрації, опір впливам зовнішнього середовища, протест щодо заборон, тенденцію до обмеження соціальних контактів, агресивність, песимістичний прогноз на майбутнє (ф=2,11; р<0,01).

Використання тесту Е. Вагнера дозволило виявити у осіб ІІ групи більш високу тривожність і емоційну нестійкість; у респондентів ІІІ групи - високі бали відкритої агресивної поведінки; соціальну дезадаптацію. Рівень агресивності, виявлений як різниця між сумою «адаптивних» відповідей та сумою відповідей по категоріях «агресія» та «вказівка», в І групі вказував на нестриманість у поведінці, недостатній контроль агресивних тенденцій (ф=2,16; р<0,01). Зростання агресивних тенденцій та перевага над тенденціями, які стримують агресивну поведінку, виявлене у осіб ІІ групи з вираженим ступенем проявів ПТСР (ф=2,07; р<0,01). Якісний аналіз значення і місця агресивних тенденцій в загальній системі диспозицій вказує на збільшення кількості агресивних відповідей при повній відсутності відповідей типу соціальної кооперації та високий ступінь ворожості у досліджуваних ІІІ групи (ф=1,81; р<0,03). Показники, отримані за тестом Е. Вагнера, корелюють з даними опитувальника А. Басса-А. Даркі (r=0,73; р<0,05).

Вивчення індивідуально-типологічних особливостей досліджуваних показало наявність у молоді ІІІ групи акцентуацій характеру дистимного, збудливого, екзальтованого, циклотимного типів. Це надає можливість констатувати схильність досліджуваних до імпульсивних, ризикованих, конфліктних та асоціальних дій. Серед досліджуваних І групи переважали акцентуації характеру емотивного, тривожного, дистимного типів (ф=2,31; р<0,01). У респондентів ІІ та ІІІ груп визначено мозаїчні акцентуації, а саме такі суперечливі поєднання акцентуйованих рис як застрягаючі зі збудливими рисами (34,3% осіб), або поєднання демонстративних і застрягаючих акцентуйованих рис у 17,4% осіб ІІ групи, а також сполучення демонстративних і збудливих рис у 11,1% осіб ІІІ групи (ф=2,19; р<0,01).

Показано, що у осіб із ПТСР більш висока активність таких психологічних захисних механізмів як витиснення, регресія, заміщення, компенсація, реактивне утворення (р<0,05). Визначене розходження у підгрупах ЕГ за вказаними параметрами свідчить про вибір досліджуваними найменш диференційованих малоефективних способів психологічного захисту. Такий вибір захисних механізмів респондентами І групи підкреслював бажання позбутися тривожної ситуації, відвернути увагу від усвідомлюваних афективних імпульсів і конфліктів (ф=1,59; р<0,05). У відповідь формувалася низька або занижена самооцінка. Психологічні захисти проявлялися по типу гіперкомпенсації; особистість залишалася внутрішньо інтегрованою. У респондентів ІІ групи реакція емоційно-психічного напруження в процесі інтрапсихічної адаптації відбувалася, насамперед, через такі психологічні механізми як регресія, заперечення, коли особистість відсторонюється від зовнішнього середовища, стає менш емоційно залученою; настає її дезінтеграція з соціумом (ф=1,63; р<0,05). Зняття афективних імпульсів досліджуваними ІІІ групи здійснювалося переважно за допомогою актуалізації експресивної поведінки у вигляді агресії, ворожнечі; посилювалася дезінтеграція особистості та зовнішнього середовища й одночасно внутрішньоособистісна дисгармонія (ф=1,56; р<0,05).

Констатовано, що особистісні копінг-ресурси молоді впливають на процес їх соціальної взаємодії, набуття та застосування адаптивних умінь і навичок, визначають усвідомлений вибір стратегій подолання стресу. Встановлено, що дезадаптивний психічний стан досліджуваних ІІ та ІІІ груп із ПТСР активує копінг-ресурси, які є або не сформованими або виснаженими (різко зниженими). Це обумовлює виражене домінування дезадаптивних копінг-стратегій (60,9% осіб). З'ясовано, що респондентам цих підгруп більш притаманні емоційно-орієнтовані варіанти копінг-стратегій («втеча-уникнення», «емоційна розрядка», «ігнорування»), які вважаються менш продуктивними, у порівнянні з проблемно-орієнтованими копінг-стратегіями. Обмежене використання когнітивних варіантів копінг-стратегій обумовлювало й недостатньо високу ефективність подолання ПТСР.

Визначено, що досліджувані виокремлених підгруп ЕГ по-різному сприймають підтримку, яка надходить від соціуму. Респонденти ІІ групи в більшому ступеню, ніж досліджувані І групи, суб'єктивно частіше відчувала самотність, дефіцит турботи, уваги, емоційної залученості з боку близьких людей (ф=1,94; р<0,02). Особам ІІІ групи, у порівнянні з респондентами І та ІІ груп, до того ж бракувало практичної, інструментальної підтримки з боку соціуму (ф=1,85; р<0,03). Вони визначали недостатність своїх соціальних зв'язків, заперечували їх наявність або вказували на їх кількісну обмеженість.

Загальний аналіз факторної матриці дозволив визначити дескриптори («зовнішні умови», «зовнішні вимоги», «особистісні ресурси», «соціальне функціонування»), які надали можливість виокремити соціально-психологічні чинники розвитку (на особистісному та міжособистісному рівнях) та подолання ПТСР особистості (на макро-, мезо- та мікро рівнях).

Висновки

Визначено системоутворюючі соціально-психологічні чинники ПТСР особистості та розроблена структурна модель їх диференціації.

Соціально-психологічними чинниками розвитку ПТСР на особистісному рівні є: розузгодження в системі ціннісних орієнтацій, виражений внутрішній дискомфорт; негативне самоставлення; висока тривожність, емоційна нестійкість, фрустраційна напруженість; наявність акцентуацій характеру (дистимного, збудливого, циклотимного, тривожного типів); несформованість ефективних механізмів психологічного захисту; дефіцитарність адаптивних копінг-ресурсів; на міжособистісному рівні - низька комунікативна компетентність та соціальне дистанціювання; обмеженість чи відсутність соціальної підтримки та конструктивного досвіду соціальної взаємодії; зниження гнучкості та мобільності соціальної поведінки.

Соціально-психологічними чинниками подолання ПТСР особистості в умовах сучасного соціуму на макрорівні є: соціальна підтримка та захист молоді на державному рівні; доступність та своєчасність психопрофілактичних і реабілітаційних програм, моніторинг їх впровадження; задовільний соціально- економічний статус особистості; на мезорівні - урахування етнокультурних особливостей, релігійності, ставлення та змісту сформованих суспільних стереотипів щодо екстремальних подій та катастроф; наявність інструментальної, психологічної підтримки; ефективна соціальна інтеграція; на мікро рівні - високі соціальна та комунікативна компетентність; застосування адаптивних варіантів поведінкового копінгу й механізмів психологічного захисту; фрустраційна толерантність; сприятливий соціальний статус.

Перспективи подальшого дослідження пов'язані з вивченням можливостей використання корекційної програми подолання ПТСР у різних вікових і професійних групах, а також відповідно до різновиду травматичної / катастрофічної події. Потребує подальшого теоретичного осмислення та експериментального дослідження тендерний аспект соціально-психологічної допомоги з використанням ресурсного та рефлексивного підходів для отримання тривалого ефекту при подоланні ПТСР.

References

1. Cesario S.K., McFarlane J., Nava А., Gilroy Н., Maddoux J. (2014). Linking cancer and intimate partner violence. Clin J Oncol Nurs. № 18(1). Р. 65 - 73. [in English].

2. Costa S.V., Ceolim M.F., Neri A.L. (2011). Sleep problems and social support: Frailty in a Brazilian Elderly Multicenter Study. Rev LatAm Enfermagem. № 19(4). Р. 920 - 927. [in English].

3. d'Orsi E., Xavier A.J., Ramos L.R. (2011). Work, social support and leisure protect the elderly from functional loss: EPIDOSO study. Rev Saude Publica. № 45(4). Р. 685 - 692. [in English].

4. Nabirye R.C., Brown K.C., Pryor E.R., Maples E.H. (2011). Occupational stress. JournalNursManag. № 19(6). Р. 760 - 768. [in English].

5. Wodarski J.S., Feit M.D. (2011). Adolescent preventive health and team-games-tournaments: five decades of evidence for an empirically based paradigm. Soc. Work Public Health. № 26(5). Р. 482 - 512. [in English].

Размещено на Allbest.ru