Психологічні детермінанти розвитку соціальних компетенцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні детермінанти розвитку соціальних компетенцій

Ткач Т.В.

Дослідження стосувалося детермінант соціальних компетенций, які є вагомими показниками якості міжособистісні відносини. Особлива увага приділяється соціальним компетенціям, які необхідні для життя в умовах зростаючого різноманіття технологічного світу, що є одним із засадничих викликів сучасності. Проаналізовано моделі соціальних компетенций в міжособистісному процесі, які включають: навички, необхідні для набору та збереження задовольняючих та підтримуючих відносин, та спрямованість, що регулює використання цих навичок. Компетенції емоційного та соціального інтелекту є практично і теоретично узгодженим, надійний та обґрунтованим підходом до оцінки та розвитку людини. Наголошується, що наразі більшої актуальності набувають соціальні крос-контексні компетенції, які можуть мати місце в самих різних сферах грамотності, взаємодії, адаптації. В основі лежать екзистенціальні навички - здатність управляти собою, життєвими орієнтирами, які дозволяють людині орієнтуватися в життєвих умовах, в пошуках себе, пошуках собі подібних, організовувати свою діяльність, реалізації себе (Life skills approach in Europe). Соціальні компетенції формують складні навички, які дозволяють людині функціонувати успішно в різних соціальних ситуаціях. Одна з умов ефективного соціального функціонування людини це володіння емоційними та соціальними компетенціями, які забезпечують людині формувати успішну поведінку.

Ключові слова: соціальні компетенції, емоційний інтелект, м'які і тверді навички.

Psychological determinants of development of social competences

Tkach T.

Emotional and social intelligence competencies are found to represent a practical and theoretically coherent, reliable and valid approach to assessing and developing individuals in diversecultures. It is emphasized that now social cross-context competencies, which can take place in various spheres of literacy, interaction, adaptation, are becoming more relevant. It is based on existential skills - the ability to manage themselves, life landmarks, which allow a person to navigate in living conditions, in search of themselves, in search of their own kind, to organize their activities, self-realization (Life skills approach in Europe). Social competencies form complex skills that allow a person to function successfully in different social situations. One of the conditions for effective human social functioning is the possession of emotional and social competencies that enable a person to form successful behavior.

Key words: social competencies, emotional intelligence, soft and hard skills.

Постановка проблеми

З розвитком інноваційних технологій і їх впровадженням стрімко змінюється сучасний світ, і його часто називають технологічним. Наступні 20 років можуть бути передбачені з точки зору розвитку технологій. На глобальному рівні вчені прогнозують, яким чином мають змінюватися бізнес-моделі, глобальна (планетарна) економіка: потоки фінансового капіталу між державами будуть сповільнюватися, натомість потоки знання і технологій зростатимуть. Відповідно до цих процесів змінюються життя і способи діяльності людини, життєві установки та цінності, соціальні умови і яким має відповідати людина. Враховуючи, що людина народжується у суспільстві і зобов'язана йому не менше, ніж своїм батькам, вже зараз можна констатувати, що останніми 20-30 роками людина становиться іншою, ніж всього років 15-20 тому. У контексті всіх цих прогнозів постає проблема розуміння місця людини в складному світі.

Постає завдання, яким ефективним інструментарієм життєвої адаптації до мінливих соціальних, професійних умов має бути забезпечена сучасна людина?

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Поняття «компетентність» вже давно уживане в нашій повсякденній мові і більше не є суто науковим привілейованим терміном. Дослідження цього поняття часто супроводжується певними кваліфікаторами, а саме, коммунікативними, цифровими, метакогнітивньїими, соціальними тощо. Всі вони є складовити навичками сучасних людей постмодерністського часу, які навчаються і удосконалюються протягом усього життя.

У цій статті ми в основному зосередимося на концепції «соціальних компетентностей», які відносяться до деяких аспектів людського спілкування, взаємодії і виховання громадянина. Однак, що саме ми маємо розуміти і робити, коли ми використовуємо термін «соціальна компетентність» і які якісні інгредієнти, на які ми маємо посилатися, оцінюючи соціальну поведінку людини, наприклад у сім'ї, у суспільстві, на робочому місці?

Як концепція, соціальна компетентність багатовимірна і складається з соціальних, емоційних, когнітивних і поведінкових навичок, які необхідний для успішної соціальної адаптації та функціональності людини, зі здатністю до самоконтролю, повагою до громадських традицій і моральної орієнтацією. У дослідницькій літературі соціальна компетентність зазвичай визначається як «ефективність в соціальній взаємодії» в ширшому сенсі.

У науковій літературі соціальна компетентність загалом визначається як «ефективність у соціальній взаємодії». В більш широкому розумінні це поняття включає перспективу іншого, а саме, здатність вчитися на досвіді, щоб навчання може покращити адаптованість індивіда до змін у його соціальному середовищі. Набуття навичок - це результат навчання, початковим відліком якого є насамперед практика, а не теорія (Дьюї, 1966).

Люди активізуються в певних соціальних середовищах, де вони взаємодіють з іншими, щоб виконати завдання, висловити певну думку, працювати разом для вирішення конкретних проблем тощо. Постійна взаємодія між людиною та її оточенням формують основи навчального процесу. Тому окремі особи ніколи не діють ізольовано, і їх дія відбувається в контексті, який значною мірою є визначаються іншими у вигляді цінностей, норм, установок, очікувань та умовностей.

З моменту появи терміну соціальна компетентність у психології (Oppenheimer, 1989), вчені впроваджують все нові та нові варіанти визначення цього поняття. Спосіб їх визначення залежить від зроблених теоретичних припущень.

Загальним є спільний погляд на походження та функції соціальних компетенцій. Так наприклад, деякі вчені сходяться до того, що мірою соціальної компетентності беззаперечно є ефективність функціонування людини в соціальних ситуаціях в процесах взаємодії з іншими. Відповідно до цього, найбільш поширеними у визначенні соціальних компетенцій таких термінів, як комунікаційна компетентність (ефективність), реляційна компетентність (Spitzberg, Cupach, 1989), компетентність в процесі ефективної діяльності (Raven, Stephenson, 2001), соціальні та комунікативні навички (Maxim, Nowicki, 2003; Miller, Omens, Delvadia, 1991; Riggio, 1986), соціальні навички (Argyle, 1994; Oppenheimer, 1989), навички спілкування, здатність до адаптації (Sillars, Weisberg, 1990), риторична чутливість, а також багато різноманітних здібностей, вмінь та характеристик (Greenspan, 1981; Zigler, & Phillips).

Ототожнення соціального та емоційного інтелекту з соціальними компетенціями та взаємозаміна застосування цих термінів, для цих авторів вважається очевидним. Разом із тим, вчені зазначають про відсутність наступності у застосуванні цих термінів.

Серед вчених, які займаються темою соціальних компетенцій, існують і розбіжності, а саме, у розумінні їх природи та структури (Argyle, 1994; Maxim, Nowicki, 2003; Miller, Omens, Delvadia, 1991; Raven, Stephenson, 2001; Riggio, 1986; Rose-Krasnor, 1997; Spitzberg, Cupach, 1989, Zhou, Ee, 2012).

Мета статті полягає у визначені певних знань і компетенцій, за допомогою яких людина має пізнавати сучасний світ і себе в ньому, самовизначатися і самоудосконалюватися, приймати розумні рішення, відрізняти в житті реальне від віртуального. Якою має бути людина надалі у майбутньому, щоб дати відповіді, перш за все для себе на виклики нового соціального контексту, опосередкованого впливом технологічного світу, аби стати успішною, соціально затребуваною і сформованою особистістю.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Загалом вчені визначають три типи соціальних компетенцій - компетенції, що зумовлюють ефективність функціонування в інтимних ситуаціях (тісні міжособистісні відносини); компетенції ефективного функціонування в соціальних ситуаціях та компетенції ефективності в ситуаціях, що вимагають наполегливості. З їх визначення видно, що соціальні компетенції формуються в результаті соціальних інтеракцій, тобто під час контактів з іншими людьми, в процесі соціальної, професійної та інших видів діяльності.

Kenneth A. Dodge (1985) зазначає, що в психологічній літературі існує стільки визначень, скільки існує авторів, і поняття соціальної компетентності іноді визначається і розуміється окремими авторами або однаково, з деякими відмінностями, а іноді демонструють зовсім різний зміст (Kenneth A. Dodge, 1985).

Найбільш поширений підхід до визначення соціальних компетенцій полягає у розумінні їх як складних навичок, набутих людиною під час соціальних взаємодій. Соціальна взаємодія завжди відбувається в умовах певного соціального контексту. Цей контекст може бути як безпосередній (інтерперсональні відносини) «очі в очі», так і непрямий, який відбувається у випадку контактів людини з засобами масової інформації, телебачення, преси. В процесі соціальної взаємодії створюється соціальні ситуації, в яких і проявляються соціальні компетенції. Соціальні ситуації розуміють як такі, в яких беруть участь інші люди - як партнери в процесі діяльності (Rose-Krasnor, 1997; Spitzberg, Cupach, 1989), як спостерігачі, які часто оцінюють ефективність поведінки людини, як джерело впливу на людину (Dodge, 1985; Oppenheimer, 1989) або об'єкти впливу, які вона здійснює (Argyle, 1994; Riggio, 1986; Spitzberg, Cupach, 1989).

Формування соціальних компетенцій відбувається при постановці та досягненні людиною життєвих цілей. В психологічній літературі поділ життєвих цілей людини має подвійний характер. З одного боку, це можуть бути інструментальні цілі, наприклад, вміння переконувати людей у певних ідеях, надання інформації, а з іншого - інтерперсональні цілі, які можуть також називатися емоційними цілями, наприклад, захистом почуття гідності, виклик симпатії, схильністю до довіри, зміцнення зв'язків (Argyle, 1994; Spitzberg, Cupach, 1989). На досягнення свідомо поставлених цілей людина спрямовує свою поведінку. Досягнення людиною цілей та відповідність її поведінки соціальним очікуванням, роблять поняття соціальної компетентності близьким до поняття асертивності і навіть їх ототожнюють (Spitzberg, Cupach, 1989). Умови формування соціально схваленої поведінки полягає у використанні своїх знань згідно норм і правил соціального життя (Dodge, 1985, Oppenheimer, 1989; Riggio, 1986). Тож поведінку людини можна вважати соціально компетентною, якщо вона є і майстерною, і суспільно прийнятною (Maxim, Nowicki, 2003).

Досить часто до критеріїв ефективності соціальної поведінки включають ефективність у досягненні цілей (Argyle, 1991; Dodge, 1985; Oppenheimer, 1989; Miller, 1991; Rose-Krasnor, 1997), здатність формувати міжособистісні стосунки (Maxim, Nowicki, 2003; Sillars, Weisberg, 1990; Spitzberg, Cupach, 1989), відчуття задоволення у процесі взаємодії з іншими, психологічного та психофізіологічного комфорту, а також адекватність поведінки по відношенню до соціальних стандартів, що гарантують соціальну адаптацію (Zigler, Phillips, 1961).

До змісту такої диспозиції включають засвоєні навички, які людина може використовувати залежно від своїх потреб. Це, також, можуть бути комунікативні навички, свобода у виявлені почуттів, емоцій та поглядів, захист власних прав, прийняття або відхилення критики, досягнення цілей без порушення прав інших людей. Як справедливо зазначав R. Riggio, «ідеальний баланс між задоволенням власних потреб та соціальними сподіваннями та очікуваннями з адаптивної точки зору не завжди можливий чи бажаний» (Riggio, 1986). Тому, хоча асертивність є одним із компонентів соціальної компетентності, не може розглядатися як єдиний елемент, що входить в її склад.

Відносно природи соціальних компетенцій вчені відрізняються своїм розумінням. Деякі з них до концепцій соціальних компетенцій традиційно включають здатності - найчастіше соціальний та емоційний інтелект, а також соціальні знання. Існує позитивний зв'язок між соціальною компетентністю та емоційним інтелектом. Емоційний інтелект виявився одним із предикторів соціальної компетентності.

Stephen Greenspan під поняттям соціальних компетенцій розуміє, однаковою мірою, як диспозиції інструментальні, так і мотиваційні. Автор визнає з одного боку, соціальний інтелект (соціальну свідомість), як один із чинників соціальної компетенції, що визначає здатність людини до розуміння подій та соціальних процесів, а з іншого боку, включає мотиваційні аспекти, включаючи риси темпераменту (рефлексивність, самоконтроль), а також, риси характеру (соціальна активність та упередженість). Окрім того, автор вважає, що про соціально компетентну поведінку людини свідчить її здатність правильного вибору соціальної інформації, ресурси якої сформовані на основі попереднього досвіду ( Greenspan, 1981). Це стосується декодування інформації, інтерпретації інформації, пошук адекватних рішень, прийняття рішення та його реалізація через компетентну поведінку. За принципом зворотного зв'язку, людина використовує необхідну інформацію з навколишнього середовища для формування власного знання про соціальні взаємодії. Очевидно, що розшифровка та інтерпретація соціальної інформації, пошук та прийняття рішення має характер поведінковий, що є одним із чинників соціального інтелекту. За таким принципом заснована модель Ronalda E. Riggio (1986), який включив соціальні навички в зміст соціальних компетенцій, а саме здібності до надавання, контролю і відбору емоційних і соціальних сигналів (вербальних і невербальних), або групові емоційні та соціальні здібності, а також диспозиції, які можна окреслити як соціальні маніпуляції (ефективний вплив на процес соціальних інтеракцій), яку також можна визнати за соціальні навички.

У Maxim, Nowicki, Miller та інших в рамках концепції соціальної компетентності можна знайти поєднання пізнання та діяльності. Пізнавальний аспект, який у деяких поняттях соціальної компетентності, включає емпатію, як вміння контактувати з новими людьми, як певний вид соціального знання разом із її практичним застосуванням, здатність до ефективного промислення ситуацій та соціальні інтеракції, до планування ефективної поведінки в соціальних ситуаціях (Maxim, Nowicki, 2003; Miller et al., 1991).

Greenspan, Maxim, Nowicki, Riggio до соціальних компетенцій включають диспозиції, що традиційно розуміються як якості людини у певних моделях соціальних компетенцій. До них належать емоційний та соціальний інтелект (Greenspan, 1981; Maxim, Nowicki, 2003; Riggio, 1986), що розуміється як можливість посилання, вибір та контроль над емоційними сигналами, здатність обробляти інформацію емоційного та соціального характеру.

М. Argyle вважає, що мотиваційний аспект означає врахування особистісних рис, які зумовлюють індивіда вступати в соціальні ситуації (Argyle, 1994). Людина, яка характеризується сприятливими психологічними властивостями для розвитку соціальних компетентностей, відкрита до нового досвіду і не переживає надмірного страху під час контактів з іншими, завдяки чому вона є більш соціально підготовленою, ніж інша людина.

Від рівня соціальних компетенцій залежать певні особливості цінностей та розвитку соціальних потреб людини. Разом із тим, такий підхід пов'язаний з труднощами визначення таких моментів: на чому саме закінчується пізнання і з чого розпочинається діяльність. Можна припустити, що деякі автори розглядають поділ когнітивних, поведінкових та мотиваційних аспектів соціальної компетентності як штучну процедуру.

Слід зазначити, що безпосередньо фіксація та презентація реальних соціальних компетенцій можливі лише завдяки пов'язаному із ними поведінковому аспекту (Argyle, 1994; Dodge, 1985; Miller et al., 1991). Він найбільше відображає сутність соціальних компетенцій, які є специфічними навичками ефективного функціонування в різних типах соціальних ситуацій.

Практично всі дослідники особливу увагу приділяють орієнтації людини на взаємодію і співробітництво. Такий вид соціальних компетенцій вважають за «вміння мислити живими системами, так званим, органічним мисленням». Критичне мислення є не менш важливим, але більш важливе є вміння мислити можливостями, живими процесами. Пошук способів і механізмів кооперуватися з живими людьми, поєднуватися з ними сприяє ефективній життєдіяльності людині у створенні свого майбутнього.

Отже, хоча багато хто з авторів розглядаючи когнітивні та мотиваційні диспозиції як компоненти соціальних компетенцій, в реальності, тим самим, вони й визначають соціальні компетенції. Когнітивні диспозиції зумовлюють здатність суб'єкта формувати соціальну поведінку. Мотиваційні диспозиції, в свою чергу, можуть свідчити про готовність до участі в соціальній поведінці. Однак, поведінковий аспект безпосередньо стосується конкретних навичок, які людина виявляє завдяки своїй поведінці.

соціальний компетенція навичка адаптація

Висновки і перспективи наукових пошуків

Ще не так давно людину готували до майбутнього, спираючись на її професійні, так званні, тверді навички (hard skills). До них додавали м'які навички (soft skills) - вміння спілкування, співробітництва, взаємодії. За теперішнього часу такий підхід втрачає свою актуальність. Тепер підготовка до майбутнього продовжується все життя і її потрібно постійно коректувати. І це вже відбувається. Найбільш важливим є вчити навчатися, зберігати і пробуджувати свою здатність до самостійної діяльності і активності, до пізнання. Неможливо підготуватися до життя в умовах зростаючої невизначеності без неперервного учіння, научіння протягом усього життя.

При цьому людина має сама вибирати свій напрямок свого розвитку. Причому, такий процес стосується не тільки професійного розвитку, а й всіх сфер соціального життя. Такий підхід може довизначатися, доповнюватися, трансформуватися. На цей час більшої актуальності набувають соціальні кросс-контексні компетенції, які можуть мати місце в самих різних сферах грамотності, взаємодії, адаптації. В основі лежать екзистенціальні навички - здатність управляти собою, життєвими орієнтирами, які дозволяють людині орієнтуватися в життєвих умовах, в пошуках себе, пошуках собі подібних, організовувати свою діяльність, реалізації себе (Life skills approach in Europe).

Соціальні компетенції формують складні навички, які дозволяють людині функціонувати успішно в різних соціальних ситуаціях. Одна з умов ефективного соціального функціонування людини це володіння емоційними та соціальними компетенціями, які забезпечують людині формувати успішну поведінку. Проте, навіть маючи однакові здібності, люди не завжди досягають однакових результатів у власному соціальному функціонуванні. Відмінності полягають у різних рівнях оволодіння соціальними навичками.

В перспективі, наукова спільнота окрім розвитку теоретичних засад, має здійснювати емпіричні дослідження механізмів оволодіння соціальними компетенціями, які є ключовими в житті сучасної людини і що сприяють її особистісному розвитку і конструктивній участі в житті соціуму.

Література

1. Argyle M. (1994). Psychology Of Interpersonal Behaviour. London, England: Penguin UK. 368 p.

2. Dodge K.A., Pettit G.S., McClaskey C.L., Brown M. (1985). Social Competence in Children. Monographs of the Society for Research in Child Development. Serial № 213, Vol. 51, № 2, 1985.

3. Greenspan S. (1981). Defining childhood social competence: a proposed working model. W: B.K. Keogh (red.), Advances in special education (t. 3, s. 1-39).

4. Life skills approach in Europe (2018)

5. Maxim L.A., Nowicki S.J. (2003). Developmental associations between nonverbal ability and social competence. Facta Universitatis, 2, 745-758

6. Miller M.L., Omens R.S., Delvadia R. (1991). Dimension of social competence: Personality and coping style correlates. Personality and Individual Differences, 12, 955-964.

7. Miller M.L., Omens R.S., Delvadia R. (1991). Dimension of social competence: Personality and coping style correlates. Personality and Individual Differences, 12, 955-964.

8. Oppenheimer L. (1989). The nature of social action: social competence versus social conformism. W: B.H. Schneider, G. Attili, J. Nadel, R.P. Weissberg (red.), Social competence in developmental perspective (s. 41-69). Dordrecht-Boston- London: Kluwer Academic Publishers.

9. Raven J., Stephenson J. (2001). The conceptualisation of competence. W: P. Lang (red.), Competence in the learning society (s. 253-274). New York: Peter Lang Publishing, Inc.

10. Riggio R.E. (1986). Assessment of basic social skills. Journal of Personality and Social Psychology, 51, 649-660.

11. Rose-Krasnor L. (1997). The nature of social competence: a theoretical review. Social Development, 6, 111-135.

12. Sillars A.L., Weisberg J., Burggraf C.S., Zietlow P.H. (1990). Communication and understanding revisited: Married couples' understanding and recall of conversations. Communication Resercb, 17.

13. Spitzberg R.H., Cupach W.R. (1989). Handbook of interpersonal competence research. New York: Springer-Verlag Inc.

14. Zhou Q., Eisenberg N., Losoya S.H., Fabes R.A., Reiser M., Guthrie І.K., Murphy B.C., Cumberland A.J., Shepard S.A. (2002). The relations of parental warmth and positive expressiveness to children's empathy-related responding and social functioning: A longitudinal study. Child Development, 73, 893-915.

15. Zigler E., Phillips L. (1961). Social competence and outcome in psychiatric disorder. Journal of Abnormal and Social Psychology, 1961, 63, 264-271.

References

1. Argyle M. (1994). Psychology Of Interpersonal Behaviour. London, England: Penguin UK. 368 p.

2. Dodge K.A., Pettit G.S., McClaskey C.L., Brown M. (1985). Social Competence in Children. Monographs of the Society for Research in Child Development. Serial No. 213, Vol. 51, No.2, 1985.

3. Greenspan S. (1981). Defining childhood social competence: a proposed working model. W: B.K. Keogh (red.), Advances in special education (t. 3, s. 1-39).

4. Life skills approach in Europe (2018).

5. Maxim L.A., Nowicki S.J. (2003). Developmental associations between nonverbal ability and social competence. Facta Universitatis, 2, 745-758

6. Miller M.L., Omens R.S., Delvadia R. (1991). Dimension of social competence: Personality and coping style correlates. Personality and Individual Differences, 12, 955-964.

7. Miller M.L., Omens R.S., Delvadia R. (1991). Dimension of social competence: Personality and coping style correlates. Personality and Individual Differences, 12, 955-964.

8.Oppenheimer L. (1989). The nature of social action: social competence versus social conformism.W: B.H. Schneider, G. Attili, J. Nadel, R.P. Weissberg (red.), Social competence in developmental perspective (s. 41-69). Dordrecht-Boston- London: Kluwer Academic Publishers.

9. Raven J., Stephenson J. (2001). The conceptualisation of competence. W: P. Lang (red.), Competence in the learning society (s. 253-274). New York: Peter Lang Publishing, Inc.

10. Riggio R.E. (1986). Assessment of basic social skills. Journal of Personality and Social Psychology, 51, 649-660.

11. Rose-Krasnor L. (1997). The nature of social competence: a theoretical review. Social Development, 6, 111-135.

12.Sillars A.L., Weisberg J., Burggraf C.S., Zietlow P.H. (1990). Communication and understanding revisited: Married couples' understanding and recall of conversations. Communication Resercb, 17.

13.Spitzberg R.H., Cupach W.R. (1989). Handbook of interpersonal competence research. New York: Springer-Verlag Inc.

14.Zhou Q., Eisenberg N., Losoya S.H., Fabes R.A., Reiser M., Guthrie I.K., Murphy B.C., Cumberland A.J., Shepard S.A. (2002). The relations of parental warmth and positive expressiveness to children's empathy-related responding and social functioning: A longitudinal study. Child Development, 73, 893-915.

15.Zigler E., Phillips L. (1961). Social competence and outcome in psychiatric disorder. Journal of Abnormal and Social Psychology, 1961, 63, 264-271.

Размещено на Allbest.ru