Психологічні особливості самоорганізації цілісності управлінців засобами технік активації свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Психологічні особливості самоорганізації цілісності управлінців засобами технік активації свідомості

Гейко Євгенія Вікторівна - доктор психологічних наук, професор

Радул Ірина Геннадіївна - кандидат психологічних наук, доцент

У статті розкривається поняття полісистемної цілісності особистості працівника управлінської галузі. Доводиться, що полісистемна цілісність управлінців взаємопов'язана з факторами, які уособлюють цілісність особистості.

Ключові слова: особистість, працівники управлінської галузі, самоорганізація, техніки активації свідомості, цілісність особистості, полісистемна цілісність особистості.

Psychological features of self-organisation of the integrity of managers by means of techniques of activation of consciousness

The article reveals the concept of polysystemic integrity of the individual. It turns out that the polysystemic integrity of the individual is interrelated with the factors that embody the integrity of the individual in the concept of L. Sondi.

Key words: personality, employees of the managerial branch, self-organization, techniques of activation of consciousness, integrity of personality, polysystemic integrity of personality.

Вступ

Постановка проблеми. Найсуттєвіші аспекти цілісного пізнання людини полягають у гетерогенності буття, безперервності психічного, поліфункціональності та поліструктурності, системному характері свідомості та її здатності до саморегуляції, активність людини як суб'єкта, її змінювання, розвиток та саморозвиток.

Цілісність визначається сукупністю зв'язків внутрішніх елементів системи й зовнішніх відношень, зв'язків і взаємодій. Внутрішні й зовнішні зв'язки цілісної системи певним чином відповідають один одному, гармонізовані. Упродовж становлення і існування цілісності постійно виникає певне неспівпадіння зовнішніх й внутрішніх зв'язків системи. Тому цілісність системи є результатом її попереднього розвитку, вона є результатом, що забезпечується здатністю зберегти такий стан у процесі постійного руху, змін і розвитку.

Безперечно, проблема цілісності як суттєвої характеристики людського буття і місця людини у світі постає в різні історичні епохи в розмаїтті форм: як своєрідний мікрокосм розглядається частиною макрокосму; уподібненість Божественому; цілісність як уособлення земного і небесного в індивідові, наділеного свободою волі; цілісність людини в раціоналістичному або натуралістичному вимірі, особистісний аспект й цілісність буття індивіда.

Окрім цього, визначаються найсуттєвіші підходи щодо поняття «цілісність». Передусім, слід відзначити розуміння цілісності в антропологічних учіннях - у містичній антропології: концепція «істинної людини», пізнання притаманної в кожній особистості такої істинної людини відбувається за умов пізнання через віру й у містичному злитті з Богом.

Також, у межах висвітлення сутності особистості проявляється цілісно - особистісний підхід, що увиразнює психічне в межах категорії особистість. Передумовою цілісного підходу є комплексні дослідження Б. Ананьєва [1], інтегральні дослідження індивідуальності В. Мерліна [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У квітні 2014 року Станіслас Дехайєн (Stanislas Dehaene) оприлюднив нову концепцію свідомості - Conscionness and the Brain. У своїй роботі, яка здобула титул кращого дослідження 2014 року «Le Code de la conscience» доводиться, що мозок є цілісним, будь-які поділи, зони в ньому умовні [9]. Найбільшу увагу приділено коннектому (сonnectome). Будь-яке психічне відхилення чи захворювання (наприклад, депресія) пояснюється порушенням лише на рівні волокон коннектома.

Один із послідовників цієї ідеї, Ж. Беккіо, французький клінічний психотерапевт, доктор наук [2]. Вчений наполягає на понятті цілісну свідомість, він використовує термін «mainfullness». Відкидаючи поняття "несвідоме", «підсвідоме», що разом з їх засновником З. Фрейдом пішли в історію, вчений вважає за необхідне звернутися до справжнього розвитку нейронауки, яка спростовує наявність зазначених феноменів.

Тому варто оперувати поняттям «глобальний простір свідомості» («Global space», work space), що є цілісним. І будь-який його розподіл на півкулі також умовний. Отже, сфера розподілюється на сектори. Чотири сектори отримують інформацію. Один (motricity) віддає. Це один з найважливіших в терапевтичному плані сектор. У середині знаходиться центральна зона (central zone).

У процесі сприйняття інформація передається через нейрони в центральну зону. На рівні фізичному - це зона коннектома, так інформація, яка надходить у коннектом, розподіляється там по секторах. Спрямовується до сфери прийняття рішення, яка розташована між кортексом та коннектомом (motricity). Людина тоді реагує рухом. Інформація, яка надходить, вже з чимось пов'язана, на щось схожа. Вмикається сектор пам'яті. Звідси інформація передається до центральної зони. І тоді блокується сенсорний центр. У той же час працює лише один канал.

Представлені такі сектори: I сектор сьогодення, II сектор минуле (пам'ять), III сектор система оцінки напряму життя IV сектор активної уваги (попередження небезпеки, несподіванки). IV сектор активізується під час небезпеки та перекриває всі інші. V сектор найближчого майбутнього (система рухової активності).

Представлені сектори завжди є, кордонів між ними немає, вони умовні. У відповідний період певні сектори домінують.

Отже, сучасна концепція свідомості визначає, що свідомість - це сфера. Свідомість має математичні характеристики вектора. Вектор уваги може бути спрямований у будь-якому напрямку. Він може бути великим та маленьким. Усі події життя фіксуються у цій сфері. Усі образи також розташовані там. Тут чітка структурована організація за категоріями. Для того, щоб знайти певну категорію, вектор свідомості спрямовується у візуальний чи аудіальний або інший напрямок. Напрям сектора здійснюється так, як це необхідно.

Промінь свідомості в людини, що переживає депресію нерухомий, в одному стані та напрямку. Тому людина не відчуває і не помічає краси природи, вона концентрується повною мірою болю, печалі. Щоб вивести людину з цього процесу, слід активізувати свідомість, прагнути «глобальної свідомості». Коли промінь свідомості починає рухатися, людина поступово виходить із цього стану.

Ми говоримо про нові карти мозку. Отже, мозок - це цілісність. Весь мозок водночас чутливий та рухливий. Усі його зони постійно працюють і перебувають у постійному взаємозв'язку. Виходячи з нових досягнень нейронаук, Жан Беккіо з послідовниками, розробили новий напрямок у гіпнотерапії - ТАС (техніки активації свідомості). Цей напрямок має чітку синтетичну математико-нейробіологічну та когнітивну основу. Результативність підтверджується щоденною практикою дослідників та терапевтів, які працюють у даній парадигмі.

Виходячи з основних завдань, психологічна допомога передбачає набуття душевного здоров'я та внутрішньої рівноваги, поліпшення якості внутрішнього - психосоматичного, духовного та соціального життя. У процесі практичної допомоги ТАС дозволяють людині просуватися вглиб себе, встановлюючи все більш стабільну внутрішню рівновагу та усвідомлену стійкість до несприятливих впливів.

Даний напрямок - чудовий інструмент самогіпнозу, а значить самотерапії та турботи про себе в процесі встановлення динамічної рівноваги взаємин. Психотерапія як галузь практики - наслідок сучасної реальності, що все більш ускладнюється та інтегрується водночас. І це є особливо актуальним з позиції задіяння активації уваги і свідомості.

Тобто, для збереження цілісності ми вимушені мати відповідну складність уваги, усвідомлення та дій. Раніше, ми могли спиратися на соціальні інститути в наших повсякденних потребах, а в науці - на редукціонізм експерименту без суб'єкта. Сьогодні ж ми, якщо не хочемо перетворитися на штучний інтелект, все більшої вагомості набуває необхідність спиратися на природу активованої уваги та усвідомлених дій.

Проникнення в суб'єктивне життя та досвід його застосування нам пропонують геніальні філософи та духовники протягом усієї історії. Сьогодні практично друге народження переживає феноменологія Абсолютного духу (викладена в роботі Г. Гегеля «Феноменологія духу» [4]), у методології ТАС, що розкривається як індивідуальний процес саморозкриття духу - від сприйняття до розуму та досвіду. Однак, сприйняття є різноманітні, у кожного виду сприйняття має власну свідомість, а досвід та узагальнення відіграють різну роль у пізнанні.

Найчастіше існуючи визначення свідомості говорять про тісний зв'язок свідомості з розумом. Для ТАС важлива як межа між свідомістю так й неусвідомленим і робота свідомості з неусвідомленим через активацію сприйняття і свідомості. Робота активації не може бути проведена лише розумово-орієнтованою свідомістю Г. Гегеля [4].

За розумовою свідомістю розташовується діяльна, інтенційна свідомість із феноменології Е. Гуссерля [5]. Воно має загальніші властивості, і завжди спрямоване. Щоб знання про предмет було безперечним, необхідно опанувати операцію феноменологічної редукції свідомості. Однак, спрямованості на предмет недостатньо для розуміння природи суб'єктивного, тому що суб'єктивне, у своїй суті нематеріальне. Необхідність перезвернути увагу і вивчати свідомість саме як хвилю, висловлював психіатр і філософ-екзистенціаліст Карл Ясперс [8]. І тоді доводиться досліджувати і суб'єктивно-буття свідомості, перенаправляючи його на «Буття і Ніщо» (Ж.-П.Сартра) [9]. Тоді очевидно, що Ніщо означає - ні-річ. Предметні визначення як суб'єкта, і його свідомості тут безсилі. А тому, і класичні ньютонівські уявлення про предметний світ поступаються місцем іншої методології дослідження. Тільки ніщо уваги та свідомості не означають неможливості їх вивчення.

У вивченні основ ТАС необхідно прийняття самих процесів уваги та усвідомлення як структурованих явищ із зворотними зв'язками у складній системі, що еволюціонує, «сприйняття - усвідомлення - дія - результат - зворотний зв'язок». Ця спрощена схема відображає дуже важливу дискретну суб'єктно-об'єктну послідовність, якусь суб'єктивно-важливу сукупність процесу-і-події. Для її філософсько-психологічного вивчення необхідна суб'єктна залученість дослідника до досліджуваного. Ця залучення повністю збігається з позицією психотерапевта в рапорті з клієнтом. Ця ж залученість збігається з роллю спостерігача у квантовій теорії.

Якщо з цієї позиції розглянути концепцію цілісності особистості, то особистість і світ є водночас і складові, і самостійні системи. Складова особистості має біохімічні, фізіологічні, соматичні властивості. Складова світу те саме наповнення, але коли з'являється інша людина, то додаються ще й фізичні, механічні тощо властивості, якщо в якості світу постають речі і предмети. Цілісність у такий спосіб є розділеною, а її складові дискретні.

Мета статті полягає у висвітленні психологічних особливостей саме сучасного трактування проблем цілісності особистості й можливості її саморганізації засобами тенік активації свідомості.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Цілісний світ організується в полісистему через взаємодію особистості і її світу у двох позиціях: незалежних систем і підсистем одна одної. Полісистемні взаємодії особистості і її світу розподіляються за різними складовими. Взаємодії локалізуються в поле складової особистості і в поле складової світу. Позиція (система чи підсистема), локалізація (у складовій особистості і світу) і взаємодія (з урахуванням позиції і локалізації) - ключові параметри цілісного світу. Вони надають йому розмаїтості, різнопорядковості, релятивності.

У залежності від позицій, локалізації і взаємодій виокремлюють чотири сфери цілісного світу. У першій сфері (у полі складової особистості) локалізується системна якість особистості. Це - сфера системи «Особистість». «Тут» особистість, як система, не взаємодіє зі світом, як системою. У другій сфері (полі складової світу) локалізується системна якість світу. Це - сфера системи «Світ». «Тут» світ, як система, взаємодіє з особистістю як із підсистемою.

Саме системний підхід приділяє увагу сув'язності цілісності особистості. У когнітивній моделі цілісності особистості, як устрою щодо динамічної обробки інформації розглядаються суто системні питання: інтеграції, фрагментації, багатомірності, ієрархії. Поряд з цим когнітивна парадигма здійснює певний вплив на розуміння цілісності особистості. Проте розгляд лише із позицій механізму щодо опрацювання інформації призводить до того, що феномен цілісності особистості втрачає власну природу й специфіку. Виокремлення підсистем у цілісності (когнітивно-афективно-виконувальної й інтерперсональної, когнітивної, емоційної) є логічним для коннекціоністської моделі.

Дослідження цілісності особистості в єдності її диференціації і інтеграції у межах системного підходу набуває вагомого значення. Усі вищезазначені моделі і підходи не дозволяють виявити їх. Проте саме концепція цілісності особистості може слугувати такою підставою. Така концепція уможливлює системно уявити цілісність особистості як полісистему, виявити модальності, субмодальності і диспозиції в якості її різних аспектів.

З позиції системно-цілісного підходу цілісність особистості визначається в такий спосіб: ментальна репрезентація цілісного світу людині. Ментальні репрезентації є розмаїтими, інтерперсональними, позиційними; такими, що змінюються.

Отже, цілісний світ організується в полісистему через взаємодію особистості і її світу у двох позиціях: незалежних систем і підсистем одна одної. Полісистемні взаємодії особистості і її світу розподіляються за різними складовими. Взаємодії локалізуються в поле складової особистості і в поле складової світу. Позиція (система чи підсистема), локалізація (у складовій особистості і світу) і взаємодія (з урахуванням позиції і локалізації) - ключові параметри цілісного світу. Вони надають йому розмаїтості, різнопорядковості, релятивності.

У залежності від позицій, локалізації і взаємодій виокремлюють чотири сфери цілісного світу. У першій сфері (у полі складової особистості) локалізується системна якість особистості. Це - сфера системи «Особистість». «Тут» особистість, як система, не взаємодіє зі світом, як системою. У другій сфері (полі складової світу) локалізується системна якість світу. Це - сфера системи «Світ». «Тут» світ, як система, взаємодіє з особистістю як із підсистемою.

Саме системний підхід приділяє увагу сув'язності цілісності особистості. У когнітивній моделі цілісності особистості, як устрою щодо динамічної обробки інформації розглядаються суто системні питання: інтеграції, фрагментації, багатомірності, ієрархії. Поряд з цим когнітивна парадигма здійснює певний вплив на розуміння цілісності особистості. Проте розгляд лише із позицій механізму щодо опрацювання інформації призводить до того, що феномен цілісності особистості втрачає власну природу й специфіку. Виокремлення підсистем у цілісності (когнітивно-афективно-виконувальної й інтерперсональної, когнітивної, емоційної) є логічним для коннекціоністської моделі.

Дослідження цілісності особистості в єдності її диференціації і інтеграції у межах системного підходу набуває вагомого значення. Усі вищезазначені моделі і підходи не дозволяють виявити їх. Проте саме концепція цілісності особистості може слугувати такою підставою. Така концепція уможливлює системно уявити цілісність особистості як полісистему, виявити модальності, субмодальності і диспозиції в якості її різних аспектів.

З позиції системно-цілісного підходу цілісність особистості визначається в такий спосіб: ментальна репрезентація цілісного світу людині. Ментальні репрезентації є розмаїтими, інтерперсональними, позиційними; такими, що змінюються.

Задля висвітлення саме системно-цілісного підходу варто використовувати термін «полісистемна цілісність особистості», який близький за змістом з поняттям «полімодальність», що уведено в науковий обіг Л. Дорфманом

Відтак, полімодальна цілісність особистості існує у чотирьох субмодальностях. У кожній з них ментально репрезентується окрема сфера цілісного світу. Ми виділили такі субмодальності, як «Самість», «Перетворена», «Втілена», «Повторювальна». Цілісність-самість ментально репрезентує особистість як системну якість системи «Особистість», у цілісності - перетвореній - світ як системна властивість системи «Світ». У цілісності - втіленій ментально репрезентується світ як підсистема системи «Особистість», у цілісності-повторювальній - особистість як підсистема системи «Світ».

У субмодальностях цілісності особистості репрезентується не інформація про різні сфери цілісного світу, а позиції, які займає в них особистість. Позиція - стан, схожий на установку. Вона функціонує у вигляді загальної внутрішньої готовності сприймати, фокусувати увагу, рефлектувати, регулювати, відповідати на певні впливи і події певним чином. Тобто субмодальності можуть здійснювати різний внесок у переробку однієї інформації. Або, навпаки, одна й та сама субмодальність може бути загальною під час обробки різної інформації.

Так, зазначені вище субмодальності виявляють такі особливості: цілісність-самість - автентичність, суверенність, незалежність. Цілісність -трансформована - толерантність, прийняття іншого. Цілісність-втілена - володіння іншим; цілісність-повторювальна - залежність від іншого. Отже, суверенність, прийняття, володіння, залежність є суттєвими ознаками - цілісності особистості.

Підґрунтям полісистемної цілісності особистості є субмодальності, що є самостійними базовими елементами полімодальності цілісності особистості, що характеризують її різні аспекти. Водночас з цим субмодальності є не лише розмаїтими і незалежними базовими елементами. Так, якщо полісистемна цілісність особистості дійсно організована як система, то її складові субмодальності перебувають у тісному взаємозв'язку.

Зв'язок відображений у парному співвідношенні субмодальностей. Утім, комбінації субмодальностей є ментальними репрезентаціями декількох сфер цілісного світу. Слід зазначити, що цілісний світ є власне цілим або результатом інтеграції його окремих галузей. Виокремлення окремих сфер у цілісному світі - результат його фрагментації. Поєднання декількох сфер є рухом у бік інтеграції, іноді часткової.

Системний підхід має на меті розгляд об'єкта через аналіз не лише як продукт фрагментації і інтеграції, але і категоризації (узагальнення; частина шляху у бік інтеграції). Отже, парні комбінації субмодальностей цілісності особистості необхідно розглядати як категорії. Зважаючи на те, що субмодальності мають опозиційний характер стосовно одна до одної, кожна категорія є полярною. Парні комбінації субмодальностей цілісності особистості є полярними категоріями. У полісистемній цілісності особистості можна виділити декілька полярних категорій, кожна з яких залучає пару субмодальностей. У залежності від складу полярні категорії можуть приймати вигляд систем, модальностей, диспозицій.

Такі полярні категорії є системами: система «Цілісність» і система «Інша цілісність». Дві полярні категорії є модальностями: модальність «цілісність» і модальність «інша цілісність». Дві полярні категорії є диспозиціями: диспозиції «відділення» і диспозиція «поєднання».

Полярні категорії є системами, тому що в системі «Цілісність» ментально репрезентується система «Особистість». У системну категорію «Цілісність-самість» залучаються субмодальності «самість» і «трансформована». Вони займають протилежні позиції: «Цілісність-самість» - автентичність, суверенність, «Цілісність-втілена» - володіння «іншою цілісністю». У системі «Інша цілісність» ментально репрезентується система «Світ». У системну категорію «Інша цілісність» залучаються субмодальності «трансформована» і «повторювальна». Вони також займають протилежні позиції: «Цілісність - перетворена» - толерантність, прийняття іншого, «Цілісність -повторювальна» - залежність від іншого.

Полярні категорії є модальностями, тому в модальності «Цілісність - самість» ментально репрезентуються особистість як системоутворювальна властивість і особистість як підсистема. У модальну категорію «Цілісність - самість» залучаються субмодальності «самість» і «повторювальна». Вони займають протилежні позиції: «Цілісність -самість» - автентичність,

суверенність, «Цілісність-повторювальна» - залежність від іншого. У модальності «Інша цілісність» ментально репрезентується світ як підсистема. У модальну категорію «Інша цілісність» залучаються субмодальності «Перетворена» і «втілена». Вони займають протилежні позиції: «Цілісність - перетворена» - толерантність, прийняття «іншої цілісності», «Цілісність- втілена» - володіння іншою цілісністю.

Полярні категорії або диспозиції, тому що в диспозиції «відділення» ментально репрезентується особистість і світ як системоутворювальні властивості. Вони спрямовані на управління власними підсистемами і тому відділяються. У полярну категорію «відділення» залучаються субмодальності «самість» і «перетворена». Вони займають протилежні позиції: «Цілісність - самість» - автентичність, суверенність, «Цілісність-перетворена» - толерантність, прийняття іншої цілісності. У диспозиції «інтеграція» ментально репрезентуються світ, як підсистема, і особистість, як підсистема. Вони спрямовані на обслуговування систем одна одної і тому інтегруються. У полярну категорію «інтеграція» залучаються субмодальності «трансформована» і «повторювальна». Вони займають протилежні позиції: «Цілісність -відтворена» - володіння іншою цілісністю, «Цілісність-повторювальна» - залежність від «іншої цілісності».

психологічний цілісність особистість

Висновки

Таким чином, полярні категорії «полімодальної цілісності особистості» диференціюються на системи, модальності, диспозиції. У полярних категоріях має прояв фундаментальний принцип організації полісистемної цілісності особистості: подвійність (розмаїтість) її якісної визначеності.

Показано, що феномен організації цілісності індивіда визначається суб'єктивною картиною світу. Вагомим її аспектом є контекстність світорозуміння, котра розглядається, передусім, як ситуативна зумовленість, уміння враховувати контекст системи-цілого, уміння враховувати контекст взаємодії “інший-ціле” та “Я-ціле”.

Визначено, що цілісність особистості постає як внутрішня узгодженість і сув'язність, взаємопідтримка всіх частин-систем суб'єкта. Цілісна особистість - така, яка спрямовується до суттєвих самозмінювань; приймає і цінує власний досвід як вагомий ресурс для таких самозмінювань; звернена і схильна до утилізації іншого позитивного досвіду задля власних самозмінювань.

Література

1. Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания: избр. психол. тр. М.: Изд-во «Ин-т практ. психологии»; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. 382 с.

2. Беккио Ж., Росси Э. Гипноз XXI века. М.: Независимая фирма «Класс», 2007. 254 с.

3. Дорфман Л. Я. Я-концепция: дифференциация и интеграция.

Интегральная индивидуальность, Я-концепция, личность М.: Смысл, 2004. С. 96 - 123.

4. Гегель Г. В. Ф. Наука логики. СПБ.: Наука, 1997. 800 с.

5. Гуссерль Є. Феноменология внутреннего сознания времени. Собр.соч. Т. 1. М.: Гнозис. 1994. 162 с.

6. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М.: Педагогика. 1986. 256 с.

7. Мудрагей Н. Карл Ясперс о многоуровневой структуре сознания. Вопросы философии. 2021. Т. № 12. С. 187-192.

8. Сартр Ж.П. Бытие и ничто: Опыт феноменологической онтологии. Пер. с фр., предисл., примеч. В. И. Колядко. М.: Республика, 2000. 639 с.

9. Dehaene S. Le code de la conscience. Stanislas Dehaene. Paris: Odile Jacob. 2014. 432 p.

10. Erickson M.N. Hypnotic psychotherapy. The Medical Clinics of North America, 1948. P. 571 - 584. New York W.D.Sounders Co. Reprinted in Ericson. 1980.

References

1. Ananev B. H. Psykholohyia y problembi chelovekoznanyia: yzbr. psykhol. tr. M.: Yzd-vo «Yn-t prakt. psykholohyy»; Voronezh: NPO «MODEK», 1996. 382 s.

2. Bekkyo Zh., Rossy Е. Hypnoz XXI veka. M.: Nezavysymaia fyrma «Klass», 2007. 254 s.

3. Dorfman L. Ya. Ya-kontseptsyia: dyfferentsyatsyia y yntehratsyia. Yntehralnaia yndyvydualnost, Ya-kontseptsyia, lychnost. Pod red. L. Ya. Dorfmana. M.: Smуsl, 2004. S. 96 - 123.

4. Hehel H. V. F. Nauka lohyky.. SPB.: Nauka, 1997. 800 s.

5. Husserl Ye. Fenomenolohyia vnutrenneho soznanyia vremeny. Sobr.soch. T. 1. M.: Hnozys. 1994. 162 s.

6. Merlyn V. S. Ocherk yntehralnoho yssledovanyia yndyvydualnosty. M.: Pedahohyka. 1986. 256 s.

7. Mudrahei N. Karl Yaspers o mnohourovnevoi strukture soznanyia. Voprosyfylosofyy. 2021. T. № 12. S. 187-192.

8. Sartr Zh.P. B^ye y nychto: Opyt fenomenolohycheskoi ontolohyy. Per. s fr., predysl., prymech. V. Y. Koliadko. M.: Respublyka, 2000. 639 s.

9. Dehaene S. Le code de la conscience. Stanislas Dehaene. Paris: Odile Jacob. 2014. 432 p.

10. Erickson M.N. Hypnotic psychotherapy. The Medical Clinics of North America, 1948. P. 571 - 584. New York W.D. Sounders Co. Reprinted in Ericson. 1980.

Размещено на Allbest.ru