Теоретична модель емпатійної взаємодії психолога з клієнтом: циклічно-вчинковий підхід

Вибудовуючи освітній сценарій тривалої психологічної роботи із винятковим чи проблемним школярем, психолог має знати, що важливою передумовою поступального розвитку емпатії, успішного привласнення моральних норм є його спрямованість на навколишніх, яка спричиняється особливостями ситуаційного спілкування з дорослими, перш за все з батьками і родичами, та іншими школярами різного віку. При цьому відомо, що відсутність зазначеної спрямованості та постійної комунікації з оточуючими зумовлює деприваційні розлади, щонайперше емоційні та соціальні, а також часто призводить до особистісної деструкції, до аномалій у психокультурному розвитку. Зокрема, у педагогічній психології аргументовано доведено, що наслідки психічної депривації в дітей, які перебувають в установах інтернатного типу, відображаються на розвитку не лише їхнього інтелекту, а й на емоційно-потребовій сфері, актуалізаційних ресурсах самосвідомості, довільної поведінки, на стосунках між іншими вихованцями і дорослими, негативно позначаються на моральному розвитку особистості. У депривованої дитини затримується в розвитку, або взагалі не виникає, почуття співпереживання, співчуття, співрадості іншому.

Опріч того, наші психологічні спостереження, кількісний та якісний аналіз змісту відповідей школярів різних освітніх закладів за відомою методикою «Вибір» виявили відмінності у характеристиках-параметрах емпатійних відносин школярів, з одного боку, з різними об'єктами емпатії - дорослий, тварина, однокласник, з іншого - з різними суб'єктами епатування - мати, батько, вчителька, психолог та ін. Зокрема, аргументовано, що діти молодшого шкільного віку у взаємодії з різними об'єктами емпатії більше схильні виявляти співпереживання, ніж співчуття. Та й їхня реальна поведінка сприяння іншому суб'єкту феноменологічно зумовлена атракцією, наслідуванням і соціальним контролем з боку дорослих (батьків, педагогів, старших школярів). Усе це вказує на те, що психолог, розробляючи і втілюючи у життя освітньо-психологічний сценарій із конкретним учнем чи студентом, зобов'язаний якомога повніше й детальніше враховувати його індивідуально-психологічні особливості та ресурси психокультурного розвитку. Лише на цьому шляху його чекає справжній професійний успіх.

Висновки

Емпатія - сильне переживання, глибоке почуття - хвилювання, котре близьке до страждання й характеризується як емоціогенна форма ідентифікації, ототожнення особою із кимось або чимось та внутрішньо організується як співпереживання чи співстраждання. Емпатія - це особливий психодуховний стан людини, тонкий і водночас глибокий резонанс на хвилювання і збентеження іншої людини чи групи людей.

У результаті детального аналізу психологічної літератури доведено, що науковці вивчають емоційну або емотивну, когнітивну або пізнавальну, співпереживальну, співчуттєву, діяльну або вчинково-вольову форми вияву емпатії. Звідси закономірно постають основні тенденції психологічного пізнання сутності та феноменології цього складного психодуховного явища. Здебільшого структурно-функціональна модель емпатії містить тристадійне розгортання її особистісно- смислового інваріанту, що охоплює емпатогенну ситуацію (природне співпереживання, емоційне забарвлення контактів, емпатійне ставлення), безпосереднє пережиття емпата з приводу почуттів іншої особи (когнітивна оцінка емпатогенної ситуації, мотиваційна установка, емоційна децентрація, амбівалентність, біполярність хвилювань тощо) і власне конативно-діяльне прожиття почуттів іншого, що актуалізує перебіг різних, часто суперечливих, хвилювань, почуттів, експресій (емпатійна поведінка особи емпата, обопільна емпатійна паритетність між співрозмовниками та ін.).

Пропонована нами теоретична модель емпатійної взаємодії практичного психолога з клієнтом, на відміну від існуючих у загальній психології: 1) методологічно ґрунтується на принципах, закономірностях і нормативах авторського циклічно-вчинкового підходу; 2) знайшла сутнісне ієрархічно-параметричне узмістовлення у вигляді мислесхеми емпатійного вчинення, що фіксує канонічну спіраль чотирьох періодів і двадцяти похідних тактів (актів) модульно-розвивального функціонування емпатійної взаємодії; 3) становить епістемологічне осереддя обстоюваної тут концепції рефлексивно-вчинкового сценарування і психомистецького втілення у життя емпатійних міжособистісних стосунків (див. Фурман А., 2009а, 2009б); 4) є психодидактично та освітологічно зорієнтованою за своїм призначенням, адже являє собою оригінальну, психологічно новаційну і процедурно алгоритмізовану, освітню технологію, якою кожен психолог має можливість компетентно опанувати.

У проведеному дослідженні психолого-змістову розгортку отримали чотири періоди сценарно обґрунтованого й миследіяльно зреалізованого емпатійного вчинення психолога у процесі регулярних міжособистісних стосунків із клієнтом певного віку, статі, досвіду, соціального статусу та інших психофізичних особливостей, що сутнісно доречно визначити як періоди, стадії чи етапи проходження обома учасниками діалогічних взаємин довершеної вчинкової спіралі:

а) ситуація: емпатійне входження контактних осіб у ситуацію міжсуб'єктної взаємодії, виникнення, розвиткове утворення чи цілеспрямоване її формування як емпатогенної, де переважають процеси споглядання, сприймання і співчуття, а також активізуються емоції та афекти, ресурси і механізми дії органічної (природної) емпатії;

б) мотивація: свідоме настановлення психолога на переведення в діяльний стан власної особистісної емпатійності стосовно клієнта, його внутрішньо вмотивоване й інтелектуально самоорганізоване співпереживання з приводу хвилювань, почуттів та особистих проблем останнього й одночасно фахова потреба надати йому найбільш дієву психосоціальну допомогу; тут переважають когнітивні процеси емпатування, позитивне ставлення контактерів один до одного, воднораз виникає амбівалентність, біполярність, модальність персональних переживань, домінує власне розвинена особистісно-смислова емпатійність та ін.;

в) учинкова дія: безпосереднє й урешті-решт успішне зреалізування психологом як емпатійною особою у діалогічних стосунках з клієнтом стратегії взаємного особистісного прийняття один одного і коректне використання технік експресивного мовлення й у такий спосіб формування обопільної довіри шляхом інтенсифікації їхніх емоційних та когнітивних децентрацій, психічних тенденцій і самоздійснювальних можливостей; тут актуально функціонують пізнавальні процеси, антиципація, когнітивна децентрація, персональне прийняття, трансфінітна емпатія, досягається емоційно-почуттєва суголосність міжособистісних контактів, набувають ваги ціннісно-смислові пріоритети регулярних зустрічей;

г) післядія: післядіяльне підсумкове рефлексування психологом поетапної ефективності перебігу природної, особистісно-смислової, трансфінітної і рефлексивної емпатійних інваріантів учинення за періодами співпраці з клієнтом, добротності надання йому дієвої психологічної допомоги і посилення психодуховних ресурсів його позитивного самісного зростання, а також реальна оцінка якості розробленого і втіленого в життя психомистецького сценарію, зважаючи на повноту реалізації емпатійного потенціалу обох учасників освітньої взаємодії і на особистісне зростання коефіцієнту соціальної емпатійності кожного.

Для деталізації сценарно спроєктованої емпатійної взаємодії професійного психолога із вихованцями закладів середньої і вищої освіти, котрі мають життєві чи суто особистісні проблеми, або належать до категорії осіб з інвалідністю (особливими потребами), контурно висвітлено: а) психогенетичні особливості вікових змін у розвитку їхньої природної, особистісно-смислової і трансфінітної різновидів емпатії за етапами розгортання розвивальних стосунків з батьками, педагогами, суб'єктним довкіллям і б) особливості регулярного професійного спілкування психолога з проблемними наступниками, яким властиві більша чи менша соціальна дистанційованість від навколишніх і деприваційні тенденції та психічні деструкції особистісного розвитку. Пропонована в даній розвідці вчинково-рефлексивна оргсхема сценарування періодичного, миследіяльнісного й циклічно довершеного, здійснення емпатійної взаємодії психолога із здобувачами певного рівня освіти пропонує оптимальний спосіб вирішення саме другого завдання. Воднораз вона з успіхом може бути використана колегами-психологами у будь-якій індивідуальній роботі з клієнтами.

Список використаних джерел

1. Академік В.А. Роменець: творчість і праці: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. Л.О. Шатирко. Київ: Либідь. 2016. 272 с. Бахтін М. До філософії вчинку. Психологія і суспільство. 2019. № 1. С. 5-34. БОЇ: https://doi.org/102307/431748 Вітакультурна методологія. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана: колективна монографія. Тернопіль: ТНЕУ. 2019. 980 с.

2. Журавльова Л.П. Психологія емпатії: монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. 328 с.

3. Методологія і психологія гуманітарного пізнання: колективна монографія. До 25-річчя наукової школи професора А.В. Фурмана. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 998 с. Модульно-розвивальна система як соціокультурна організація / гол. ред. А.В. Фурман. Психологія і суспільство: спецвипуск. 2002. № 3/4. 292 с.

4. Психологія вчинку: шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М'ясоїд; відп. ред. А.В. Фурман. Київ: Либідь, 2012. 296 с.

5. Роменець В.А., Маноха П.І. Історія психології XX століття: навч. посіб. 3-є вид. Київ: Либідь. 2017. 1056 с.

6. Роменець В.А. Предмет і принципи історико-психологічного дослідження. Психологія і суспільство. 2013. № 2. С. 6-27. Савчин М.В. Здоров'я людини: духовний, особистісний і тілесний виміри: монографія. Дрогобич: ПРОСВІТ, 2019. 232 с. Система сучасних методологій: хрестоматія у 4-х томах / упоряд., відп. ред., перекл. А.В. Фурман. Тернопіль: ТНЕУ, 2015. Т. 1. 314 с. Т. 2. 344 с. Т. 3. 400 с. Т. 4. 400 с.

7. Фурман А.В. Архітектоніка теорії діяльності: рефлексивно-вчинковий сценарій метаметодологування. Психологія і суспільство. 2022. № 1. С. 7-95. https: //doi.org/10.35774/pis2022.01.007 Фурман А.В. Ідея і зміст професійного методологування: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2016. 378 с.

8. Фурман А.В. Методологія парадигмальних досліджень у соціальній психології: монографія. Київ: Інс-тут соц. і політ. психології НАПН України; Тернопіль: ТНЕУ, 2013. 100 с. Фурман А.В. Модульно-розвивальний оргпростір методологування: аргументи розширення. Психологія і суспільство. 2017. № 1. С. 34-49. https: //doi.org/10.35774/pis2017.034 Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови, заперечення: монографія. Київ: Правда Ярославичів, 1997. 340 с.

9. Фурман А.В. Освітні сценарії: сутність, композиція, принципи створення. Психологія і суспільство. 2009а. № 3. С. 174-192. Фурман А.В. Освітні сценарії у системі модульно-розвивального навчання: наук. вид. Тернопіль: НДІ МЕВО, 2009б. 40 с. Фурман А.В. Сучасні тенденції розвитку сфери психології в оптиці вітакультурної методології. Психологія і суспільство. 2021. № 2. С. 6-15. https://doi.org/10.35774/pis2021.02.006 Фурман А.В. Теоретична модель гри як учинення. Наука і освіта. Психологія. 2014. №5/СХХІІ. С. 95-104.

10. Фурман А.В. Теоретична модель особистісного прийняття людини людиною. Психологія і суспільство. 2020. № 1. С. 56-77. https://doi.org/10.35774/pis2020.01.056 Фурман А.В., Фурман О.Є. Методологічне обґрунтування психології як сфери миследіяльності. Психологія і особистість. 2021. № 2. С. 9-45. https://doi.org/10.33989/2226-4078.2021.2.239951.

11. Фурман А.В., Шандрук С.К. Сутність гри як учинення: монографія. Тернопіль: ТНЕУ, 2014. 120 с.

12. Фурман О.Є., Гірняк А.Н. Сутнісне визначення модульно-розвивальної взаємодії викладача і студентів в освітньому процесі. Психологія і суспільство. 2020. № 3. С. 53-81. https://doi.org/10.35774/pis2020.03.053.

13. Фурман (Гуменюк) О. Методологія пізнання освітнього вчинку в контексті інноваційно-психологічного клімату. Психологія і суспільство. 2012. № 1. С. 47-81.

14. Хайрулін О.М. Професійне вигорання військовослужбовців як предмет психологічного аналізу. Психологія і суспільство. 2014. № 2. С. 98-128.

15. Furman A.V. Volodymyr Rovenets as the Architect of the methodology of humanitarian cognition. Психологія і суспільство. 2016. № 2. С. 10-24.

References

1. Bakhtin, M. (2019). Do filosofii vchynku [To the philosophy of action]. Psykholohiya i suspilstvo [Psychology and society], 1, 5-34 [in Ukrainian].

2. Furman (Gumenyuk), O.I. (2012). Metodologiya piznannya osvitnogo vchynku v konteksti innovacijno-psychologichnogo klimatu. [Methology cognition of educational act in the context innovation and psycholohi climate]. Psychologia i suspilstvo [Psychology and society], 1, 47-48 [in Ukrainian].

3. Furman, A.V. (1997). Modulno-rozvyvalne navchannia: pryntsypy, umovy, zabezpechennia [Modular and developmental education: principles, conditions, provision]. Kyiv: Pravda Iaroslavychiv [in Ukrainian].

4. Furman, A.V. (2009). Osvitni stsenariyi: sutnist', kompozytsiya, pryntsypy stvorennya [Essence composition principles of creation].

5. Psykholohiya i suspilstvo [Psychology and society], 3, 174-192 [in Ukrainian].

6. Furman, A.V. (2009). Osvitni stsenariyi u systemi modulno-rozvyvalnoho navchannya [Essence composition of system modular development teaching]. Ternopil: NDI MEVO [in Ukrainian].

7. Furman, A.V. (2013). Metodolohiia paradyhmalnykh doslidzhen u sotsialnii psykholohii [Methodology of paradigmatic research in social psychology]. Kyiv; Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

8. Furman, A.V. (2014). Teoretychna model' hry yak uchynennya [Theoretical model of the game as an act]. Nauka i osvita. Psykholohiya. [Sciense and education. Psychology], 5/CXXII, 95104 [in Ukrainian].

9. Furman, A.V., Shandruk, S.K. (2014). Sutnist hry yak uchynennya [The essence of the game committing]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

10. Furman, A.V. (Ed.). (2015). Systema suchasnykh metodolohii: khrestomatiia u 4-kh tomakh [The system of modern methodologies: a textbook in 4 volumes]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

11. Furman, A.V. (2016). Volodymyr Romenets as Architect of methodology of humanitarian cognition. Psychologia i suspilstvo [Psychology and society], 2, 11-24.

12. Furman, A.V. (2016). Ideia i zmist profesiinoho metodolohuvannia [The idea and content of professional methodology]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

13. Furman, A.V. (2017). Modulno-rozvyvalnyi orhprostir metodolohuvannia: arhumenty rozshyrennia [Modular-developmental organizational space of methodology: arguments of expansion]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 1, 34-49 [in Ukrainian].

14. Furman, A.V. & Furman, O.I. & Shandruk, S.K. & Co (Eds.). (2019). Vitakulturna metodolohiia: antolohiia. Do 25-richchia naukovoi shkoly profesora A.V. Furmana [Viticultural methodology: an anthology. To the 25th anniversary of professor A.V. Furman's Scientific School]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

15. Furman, A.V., Furman, O.I., Shandruk, S.K. et al. (2019). Metodolohiia i psykholohiia humanitarnoho piznannia. Do 25-richchia naukovoi shkoly profesora A.V. Furmana [Methodology and psychology of humanitarian cognition. To the 25th anniversary of professor A.V. Furman's scientific school]. Ternopil: TNEU [in Ukrainian].

16. Furman, A.V. (2020). Teoretychna model osobystisnoho pryynyattya lyudyny lyudynoyu [Theoretical model of the personal acceptance man man]. Psykholohiya i suspilstvo [Psychology and society], 1, 56-77 [in Ukrainian].

17. Furman, A.V. (2021). Suchasni tendentsiyi rozvytku sfery phycolohii v optytsi vitakul'turnoi metogolohiyi [Current trends spnere development of optics and cultural methodology]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 1, 6-15 [in Ukrainian].

18. Furman, A.V., Furman O.Ye. (2021). Metodolohichne obhruntuvannya psylholohii yak sfery myslediyal'nosti [Methodologicak justication psychology as areas of thought]. Psykholohiya i osobystosti [Psychology and personality], 2, 9-45 [in Ukrainian].

19. Furman, A.V. (2022). Arkhitektonika teoriyi diyal'nosti: refleksyvno-vchynkovyy stsenariy metametodolohuvannya [Architectonics of activity theory: reflexivedeed of metamethodologization].

20. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 1, 7-94 [in Ukrainian].

21. Furman (Humeniuk), O.Ye. (2012). Metodolohiia piznannia osvitnn'oho vchynku v kontecsti innovatsiino-psykholohichnoho klimatu [Methodologi of Cognition of educational Act in the Context of innovative Psychological Climate]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 1, 47-81 [in Ukrainian].

22. Furman, O.Ye., Hirniak, A.N. (2020). Sutnisne vyznachennia modulno-rozvyvalnoi vzayemodiyi vykladacha i studentiv v osvitn'omu protsesi [The essential definitions of modular developmental interaction of teacher and students the educational process]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 3, 53-81 [in Ukrainian].

23. Hairulin, O.M. (2014). Profesiyne vyhorannya viys'kovosluzhbovtsiv yak predmet psykholohishnoho piznannia [Professional Burnout of Militaries as Subgect of Psychological Analisis]. Psykholohiia i suspilstvo [Psychology and society], 2, 98-128 [in Ukrainian].

24. Myasoid, P.A. & Furman, A.V. (Eds.). (2012). Psykholohiia vchynku: Shliakhamy tvorchosti V.A. Romentsia [Psychology act: the way of creativity, ofRomenets V.A.]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

25. Miasoid, P.A. & Shatyrko, L.O. (Eds.). (2016). Akademik V.A. Romenets: tvorchist i pratsi [Akademic V.A. Romenets: creativity and work]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

26. Romenets, V.A. & Manokha, P.I. (2017). Istoriia psykholohii XX stolittia [History of psychology of the twentieth century]. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

27. Romenets, V.A. (2013). Predmet i pryncypy istoryko-psychologichnogo doslidzhennya [Subject and principles of historical and psychological research]. Psykholohiya i suspilstvo [Psychology and society], 2, 6-27 [in Ukrainian].

28. Savchyn, M.V. (2019). Zdorov'ya ludyny: dukhovnyy, osobystisnyy i tilesnyy vymiry [Human health: is spiritual, personal and Body measurements]. Drogobych [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru