Сучасні моделі вирішення етичних проблем у роботі клінічного психолога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Сучасні моделі вирішення етичних проблем у роботі клінічного психолога

Перевязко Лілія Петрівна - кандидат психологічних наук, доцент кафедри диференціальної та спеціальної психології

У статті наголошується, що робота клінічного психолога вимагає вирішення низки етичних проблем, з якими професіонал зустрічається в процесі взаємодії зі своїми клієнтами. Етичні проблеми виникають в тому випадку, коли клінічний психолог зустрічається із конфліктом в межах етичних нормативів праці. Основними етичними проблемами в роботі клінічного психолога є конфлікт між медичною та гуманістичною парадигмами психології, складність та суб'єктивність діагностики психічних розладів, стигматизація психічних захворювань та етичні дилеми збереження правила конфіденційності. Конфлікт між медичною та гуманістичною парадигмами існує в різниці поглядів на особистість. Клінічна психологія походить від медицини, і медична модель розглядає хворого індивіда як перелік сим птомів, які необхідно вилікувати. Разом х тим, психологія все більше інтегрує гуманістичний погляд на особистість, згідно якого індивід - це цілісна та складна система. Проблема складності діагностики полягає у тому, що клініцист діагностує захворювання спираючись на власні суб'єктивні судження, тобто на власну систему норм та цінностей, яка може відрізнятись від системи клієнта. Іншою проблемою є стигматизація психічних захворювань у суспільстві, що перешкоджає звертанню по медичну допомогу до лікаря психіатра. Внаслідок упередженого ставлення сам клінічний психолог може продовжувати роботу з клієнтами, які вимагають медичного втручання та фармакотерапії. Нарешті, кожен клінічний психолог в роботі з клієнтом має зберігати конфіденційність останнього. Однак існують ситуації, за яких це правило має бути порушено, і такі випадки являють собою етичну проблему. В статті запропоновано дві моделі вирішення етичних конфліктів. Перше, фахівці мають спиратися на етичний кодекс психолога при вирішенні конфліктних проблем, зокрема проблему порушення правила конфіденційності та складності діагностики. Друге, співпраці з лікарями психіатрами дозволяє надавати більш компетентну допомогу та сприятиме вирішенню проблеми стигматизації психічного захворювання та конфлікту між гуманістичною та медичною парадигмами.

Ключові слова: клінічна психологія, етичні проблеми, медична та гуманістична модель, конфіденційність, діагностика, стигматизація психічних захворювань, етичний кодекс.

Pereviazko L.P.

MODERN MODELS OF SOLVING ETHICAL PROBLEMS IN THE WORK OF A CLINICAL PSYCHOLOGIST

The work of a clinical psychologist requires solving a number of ethical issues that a professional encounters in the process of interacting with their clients. Ethical problems arise when a clinical psychologist faces a conflict between different ethical standards of work. The main ethical issues in the work of a clinical psychologist are the conflict between medical and humanistic paradigms of psychology, complexity and subjectivity of the diagnosis of mental disorders, stigmatization of mental illness, and ethical dilemmas of confidentiality. The conflict between medical and humanistic paradigms exists in the difference of views on personality. Clinical psychology originates in the medicine, and the medical model considers a sick individual as a list of symptoms needed to be treated. At the same time, the psychology is increasingly integrating a humanistic view on an individual, according to which, the later is considered as a holistic and complex system. The problem with the complexity of diagnostics is that the diagnoses are made based on subjective judgments of a psychologist, i.e. on their own system of norms and values, which may differ from client's system. Another problem is the stigmatization of mental illnesses in society, which prevents patients from seeking the medical attention of a psychiatrist. As a result of the prejudice, the clinical psychologist may continue to work with clients who require the medical intervention and pharmacotherapy. Finally, every clinical psychologist in working with their client must maintain the confidentiality of the latter. However, there are situations in which, this rule should be violated, and such cases are an ethical issue. The article proposes two models for resolving ethical problems. First, professionals must rely on the ethical code in resolving conflict issues, including the problem of violating the rules of confidentiality and complexity of diagnosis. Second, working with psychiatrists can help to provide the more competent care and address the stigma of mental illness and the conflict between humanistic and medical paradigms.

Key words: clinical psychology, ethical problems, medical and humanistic model, confidentiality, diagnostics, stigmatization of mental illness, code of ethics.

Вступ

Постановка проблеми. Етичні питання та проблеми впливають на всю діяльності клінічних психологів. Етичні проблеми є багатогранними та включають інтелектуальні, емоційні, міжособистісні та соціальні фактори. Важливо визначати та обговорювати етичні проблеми та знаходити можливі рішення щоб запобігти неетичним діям клініцистів та можливої шкоди клієнтам. До того ж усвідомлення етичних проблем та моделей їхнього вирішення, а також етичних цінностей, принципів і стандартів практики клінічного психолога сприяє прийняттю обґрунтованих етичних рішень [19]. Існує декілька ключових етичних питань та проблем, з якими в своїй практиці зустрічаються більшість фахівців-психологів. Метою цієї статті є визначення основних етичних проблем в галузі клінічної психології та наведення моделей вирішення цих проблем.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Етика, згідно з Енциклопедією Сучасної України, походить від грецького i]Soc - звичай, вдача, характер та визначається як «філософська наука, об'єктом дослідження якої є мораль, моральність; система моральних норм і цінностей, властива певній спільноті, соціальній, професійній або іншій групі людей» [4]. Як правило, етика відноситься до набору певних моральних цінностей і принципів, які мають на меті керувати поведінкою особистості. У філософському плані нормативна етика розглядає основні питання, що стосуються моральних зобов'язань і обов'язків особистості, моральних цінностей, прав та уявлень про справедливість, а також розробку нормативних етичних принципів на основі таких досліджень, тоді як прикладна етика має справу з застосування цих принципів [19]. У контексті клінічної психології етика сфокусована на розумінні моральних принципів, що лежать в основі психологічної думки та діяльності. Кодекс етики являє собою перелік етичних принципів і цінностей, які прописані в конкретних поведінкових «стандартах» для певної групи населення, яка може являти собою суспільство в цілому, професійні спілки, родину, тощо [2]. Етична поведінка є вибором, який робиться для блага як особистості, так і спільноти, забезпечуючи індивідуальне щастя та прогрес суспільства [13]. Разом з тим 99 «етичні рекомендації» відрізняються від законів, оскільки представляють собою лише рекомендовані дії, і особистість обирає слідувати чи не слідувати цим рекомендаціям [17]. Отже, етику в контексті роботи клінічного психолога можна визначити як систему моральних цінностей та поведінкових нормативів, якими клінічний психолог керується в своїй професійній діяльності [ 14]. Разом з тим, робота клінічного психолога вимагає встановлювати професійні відносини з клієнтами та колегами, що, у свою чергу, пов'язано з виникненням низки проблем етичного характеру.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Першою етичною проблемою саме клінічної психології є конфлікт між «медичною» та «гуманістичною» парадигмами. У клінічній психології застосовують два підходи до особистості: медичний та гуманістичний, кожен із яких застосовує різні етичні стандарти. У ході історичного розвитку клінічної психології як науки і практики склалися два підходи -- медична та гуманістичне модель [22]. Між ними існують протиріччя, оскільки медичний підхід не враховує того факту, що психотерапія дедалі більше відділяється від медицини, що, однак, не означає заперечення клінічного підходу. Незважаючи на критику з боку багатьох психологів, медична модель залишається домінуючою схемою для опису клієнтів, їхніх проблем і процесу психотерапії [21]. Психотерапія походить від медицини та все ще перебуває під значним впливом медицини. У медичній моделі клінічний психолог є аналогічним лікарю. Він є експертом щодо природи проблем клієнта та способів їх вирішення, формує діагноз клієнту, а потім призначає лікування. Ці втручання викликають зміни у клієнта, тим самим полегшуючи симптом. Однак, медична модель у клінічній психології неточно описує процеси та процедури психотерапії. Така модель описує особистість, як перелік симптомів, які необхідно виправити [ 7]. Насправді, можна з упевненістю сказати, що переважна більшість «пацієнтів», які залучаються до психотерапії, роблять це не тому, що вони психічно хворі, а тому, що вони борються з проблемами в житті або націлені використовувати терапію як засіб особистого зростання, адже психотерапія є насамперед міжособистісним процесом, а не медичною процедурою.

Саме на такому тлі виникла думка, що образ особистості в медичній моделі був сильно спотворений. Особистість є набагато складнішою, ніж те, як її описує медична модель. Психологія, зокрема клінічна психологія повинна приділяти увагу до індивідуальних особливостей кожного клієнта, і це стало засадою розвитку гуманістичної моделі психології. Гуманістична модель психології розглядає особистість як індивідуальність із набором своїх власних неповторних характеристик [3]. Відповідно, для кожного клієнта необхідно застосовувати індивідуальний підхід. Гуманістичний підхід в клінічній психології означає, що клініцист не повинен зосереджуватись лише на лікуванні симптому, а радше розглядати особистість як цілісну багатовимірну систему та підтримувати спрямованість на здоров'я та благополуччя індивіда. Таким чином, конфлікт між медичною та гуманістичною моделлю становить важливу етичну проблему в роботі клініциста. З одного боку, психотерапія заснована на медичних засадах, і клінічний психолог має оцінювати прояви психічних та психосоматичних захворювань індивіда. З іншого боку, клініцист не повинен визначати особистість лише як перелік симптомів а вміти бачити багатогранність кожного клієнта та застосовувати індивідуальний підхід.

Ще однією етичною проблемою в роботі клінічного психолога є проблема стигматизації психічних захворювань. Стигматизація визначається як виділення суспільством індивіда або соціальної групи за якоюсь ознакою з наступним стереотипним набором негативних оцінок та соціальних реакцій [ 9]. Соціальна стигма психічних розладів є найбільш стійкою перешкодою до поліпшення якості надання психологічної допомоги. Навіть у сьогоденні звернення до психіатра пов'язане зі стигмою, тому у багатьох країнах світу спостерігається тенденція звертатися до лікарів загальної практики та або психологів із суто психіатричними проблемами [1]. Клінічні психологи не є виключенням і вони також зазнають впливу існуючого у соціумі упередженого ставлення до психічних розладів та психіатричних лікарень. Незважаючи на зусилля, що вживаються Всесвітньою психіатричною асоціацією та іншими професійними спільнотами, міждисциплінарна взаємодія багато в чому носить конкурентний характер. На практиці це може проявлятися в тому, що психолог під тиском соціуму, упереджень клієнта та власних упереджень не залучає колег-психіатрів до роботи і клієнтом та намагається психотерапевтичними засобами вирішити медичну проблему яка вимагає, зокрема, фармакотерапії. Прогрес у галузі профілактики та лікування психічних захворювань неможливий без розподілу обов'язків між психологічними структурами та власне психіатричною службою. Іншою етичною проблемою, пов'язаною із застосуванням медичного підходу до індивід є проблема діагностики. У процесі розвитку науки та практики психіатрії основними діагностичними процедурами з метою оцінки психічних станів стали спостереження та розмова з пацієнтом. Однією з важливих проблем, що виникають при цьому, є відсутність у деяких випадках затверджуваного інструментарію українською мовою для збору анамнезу хвороби, постановки діагнозу та оцінки ефективності лікування. Оскільки обидва - і клієнт, і клінічний психолог - є психологічними суб'єктами, то за відсутності об'єктивних критеріїв можливі помилки та зловживання. Відсутність чітких та валідних вимірювальних методик, суперечливість у ряді випадків об'єктивних даних та вплив характерологічних особливостей на поведінку клієнта при контакті з психологом підвищують суперечливість діагностичного процесу [14]. Ситуацію ускладнює та обставина, що кожен випадок психіатричного захворювання або розладу є специфічним, і у роботі клініциста велике значення має суб'єктивна думка спеціаліста [ 15]. У зв'язку з цим процес діагностики клієнта покладається на те, як клініцист сприймає його зовнішність, мову та поведінку відповідно до власного розуміння норми. Важливо зауважити, що окрім власного суб'єктивного судження, клінічні психологи також використовують діагностичні методики, які дозволяють отримати більш об'єктивний результат. Один із основоположних принципів проведення діагностичного дослідження у клінічній психології - це порівняльний аналіз отриманих результатів із нормативними даними. Однак фахівець, який працює в клініці, стаціонарі або приватній практиці, не має можливості досліджувати контрольну групу і повинен орієнтуватися на нормативні показники до кожної застосовуваної методики [11]. При цьому виникає низка питань насамперед - про актуальність нормативних даних. Відповідно до концепції Л.С. Виготського, розвиток будь-якої вищої психічної функції (ВПФ) є культурно обумовленим процесом, тобто залежить від соціально-історичних факторів [10]. Можна припустити, що громадські зміни, що відбуваються протягом останніх десятиліть, мали відбитися і на процесі формування мислення та інших ВПФ. Згідно з Д.І. Фельдштейн, глобальні зміни економічного, технологічного та соціального характеру зумовили якісні зміни самого індивіда, його сприйняття, свідомості, мислення, потребо-мотиваційної та емоційно-вольової сфер, життєвих ритмів, простору діяльності , структури відносин, душевних переживань, етичних та ціннісних аспектів буття [8]. Відповідно, виникають питання про те, що зараз можна розглядати як нормативні показники та чи можна спиратися на нормативні дані, які описані в книгах класиків клінічної психології. Існують і така проблема, як розмивання меж професіоналізму у клінічній психології, коли діагностичну, консультативну і навіть лікувальну допомогу надають фахівці, які не мають медичної освіти. Такі прецеденти є порушенням принципу компетентності, прописаного в усіх етичних кодексах [18]. Так, проблема складності діагностичного процесу який спирається на суб'єктивні судження клініциста та застарілі діагностичні дані є ще одним етичним питанням, яке вимагає обговорення.

Іншою етичною проблемою в практиці клінічного психолога є збереження конфіденційності клієнта. Правило конфіденційності в психології походить від поняття лікарської таємниці. Лікарська таємниця є багатогранним медичним, правовим та соціально-етичним поняттям, і вона стосується відомостей про факт звернення особистості за наданням медичної допомоги, стан її здоров'я та діагнозу та інших відомостей, отриманих при медичному обстеженні та 102 лікуванні [12]. Аналогічно, в галузі клінічної психології конфіденційність поширюється на факт звернення особистості до спеціаліста, інформації, яку індивід повідомив під час сесії, діагностики та лікування. Разом з тим, існують випадки, коли клініцист має право та навіть обов'язок порушити правило конфіденційності. Сьогодні ситуації, за яких допустимо порушувати принцип конфіденційності, обмежені випадками безпосередньої небезпеки для самого клієнта та оточуючих, пов'язаної з психічним розладом особистості [ 20]. У разі необхідності порушення правила конфіденційності необхідно по можливості повідомляти клієнта про неминучість розкриття інформації та залучати його до цього процесу, а саме заохочувати клієнта розповісти інформацію, яка має бути розкритою, самостійно. Також клініцист повинен розкривати конфіденційну інформацію лише тією мірою, яка необхідна. Однак за рамками регулювання залишаються багато ситуацій, що не мають характеру безпосередньої соціальної небезпеки. Наприклад, може виникнути необхідність інформування родичів про діагноз без згоди самого клієнта у випадку, якщо останній не дотримується необхідного лікування. Клініцист вирішує це завдання «індивідуально», але з етичних позицій такий конфлікт інтересів повинен однозначно вирішуватися на користь клієнта.

Першою моделлю вирішення етичних проблем є застосування етичного кодексу. Основним документом, в якому зафіксовані деонтологічні принципи роботи психолога, є етичний кодекс, який є зведенням правил професійної діяльності спеціаліста. Нині в Україні існує «Етичний кодекс психолога», прийнятий на І Установчому з'їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві. Цей документ являє собою перелік етичних норм та правил професійної діяльності, що склалися у психологічному співтоваристві [5]. В своїй діяльності клінічні психологи також можуть спиратися на міжнародні етичні стандарти, такі як «Принципи та стандарти етики психоаналізу», розроблені Американською психоаналітичною асоціацією [16], «Етичні принципи психологів і кодекс поведінки», розроблені Американської психологічної асоціацією [18] та ін. Всі етичні кодекси містять низку загальних положень. Це насамперед професійна компетентність психолога, що означає, що психолог має право надавати лише професійно компетентну допомогу і йому слід докладати зусиль, щоб покращити свої знання та практичні вміння. Інший загальноприйнятий етичний принцип - це принцип поваги до особи клієнта. Він означає, що психолог може працювати з клієнтом лише у разі поінформованої та добровільної згоди останньої. Більш того, у відносинах психолога та клієнта неприпустимі будь-які форми дискримінації чи експлуатації. Не можна не згадати і такий важливий принцип, як принцип не заподіяння шкоди клієнту. Він вимагає від психолога такої організації своєї діяльності, щоб ні її процес, ні 103 результати не завдавали шкоди здоров'ю клієнта, не погіршували його психічний чи фізичний стан. Діагностичні або психотерапевтичні методи, що застосовуються психологом, повинні відповідати вимогам безпеки. Особливого значення має у діяльності психолога і принцип конфіденційності. Результати психологічних досліджень, аудіо- та відеозаписи сесій в жодному разі не можна розголошувати без згоди клієнта. Навіть якщо психолог використовує матеріали випадків при обговореннях з колегами в консультативних, освіт ніх чи наукових цілях, дані щодо особи клієнта мають бути зашифровані. Нарешті, іншим загальним етичним принципом є те, що психолог повинен обов'язково дбати про інтереси свого професійного співтовариства та суспільства загалом, підтримувати честь і гідність своєї професії та усвідомлено приймати обмеження, які накладає нього приналежність до даної професії. Спирання на етичний кодекс дозволяє вирішити низку етичних проблем. Етичний кодекс підкреслює, що психолог має діяти в межах своєї компетенції. Така концепція дозволяє делегувати процес діагностики медичним працівникам. Також етичний кодекс регулює відносини між клініцистом та клієнтом, зокрема, чітко визначає правило конфіденційності, та випадки, коле це правило може бути порушено. Клінічний психолог може використовувати професійний етичний кодекс для вирішені дилеми про порушення правила конфіденційності в кожному окремому випадку. клінічний психолог етичний

Другою моделлю вирішення етичних проблем у клінічній психологіє є налагодження міжпрофесійної колегіальної вза ємодії та співпраця клінічних психологів та лікарів включаючи психіатрів. Весь історичний досвід світової медицини свідчить про взаємозумовленість, взаємодію соматичної та психічної сфер, причому ці зв'язки нелінійні та різноманітні. Дескриптивна патопсихологія Карла Ясперса відкрила дорогу новому феноменологічному підходу в психіатрії, вона допускає максимально можливе розуміння переживань особистості, спираючись не на концепт хвороби, а на саноцентричний підхід [ 6]. Згідно цього підходу, лікар повинен концентруватися на покращенні та збереженні здоров'я, а не на лікуванні хвороби. Співпраця між лікарями загальної практики, психіатрами, та клінічними психологами дозволяє надати комплексну допомогу клієнту. Такий підхід націлений не лише на усунення симптому, а на досягненні максимального рівня благополуччя клієнта. Лікарі допомагають усунути або зменшити симптом, у той час як у ході психотерапії здійснюється спрямоване розкриття та розвиток особистості. Комбінація зусиль лікарів та клінічних психологів є потужним лікувальним та профілактичним засобом. Застосування цієї моделі дозволяє вирішити проблему конфлікту між медичною та гуманістичною моделлю в психології. Співпраця з лікарями дозволяє інтегрувати обидві моделі в єдиний процес допомоги особистості. Також ця модель дозволяє покращити ситуацію зі стигматизацією психічних хвороб. Фахівці в галузі психології повинні дестігматизувати процес психіатричної допомоги.

Висновки

Клінічна психологія - це наука, яка знаходиться на стику медицини та психології, інтегруючу в собі дві основні парадигми: медичну та гуманістичну. У своїй роботі клінічні психологи надають допомогу індивідам, що страждають від психічних захворювань. Як будь -яка сфера діяльності, що побудована на відносинах між індивідами, клінічна психологія має низку актуальних етичних проблем. До таких проблем відносять конфлікт між медичною та гуманістичною парадигмами, складність та суб'єктивність діагностики психічних розладів, стигматизація психічних захворювань та етичні дилеми збереження правила конфіденційності клієнта. Клінічний психолог вирішую етичні проблеми в кожному окремому випадку індивідуально. Разом з тим, дві моделі вирішення етичних проблем включають застосування етичного кодексу в своїй праці та співпрацю з лікарями-психіатрами.

Література

1. Білобривка Р. І. Стигма в психіатрії. Архів Психіатрії. 2013. Т. 19. № 1. С. 22-24.

2. Гоцалюк С. Ю. Правове регулювання етичних кодексів у соціокультурній діяльності. Науковий Вісник Міжнародного Гуманітарного Університету. 2019. С. 61.

3. Діаконов Г. В. Гуманістична психотерапія К. Роджерса і психологія діалогу. Психологія і Особистість. 2012. Т. 1. С. 127-136.

4. Етика. Енциклопедія Сучасної України, вебсайт. URL: https://esu.com.ua/search articles.php?id=18041 (дата звернення: 28.04.2022).

5. Етичний кодекс психолога (2019) Відділ Освіти Дружбівської Міської Ради, вебсайт. URL: http://druzhba.osv.org.ua/etichnij-kodeks-psihologa-11-28-42-27-03-2019/ (дата звернення: 28.04.2022).

6. Завійська М. Історія філософії на перетині індивідуального та універсального: проект Карла Ясперса. Наукові Записки НаУКМА. 2012. Т. 128. Філософія та релігієзнавство. С. 46-52.

7. Кісарчук З.Г. Соціокультурні чинники становлення сучасної парадигми психотерапевтичної допомоги: Аналіз основних понять. Актуальні Проблеми Психології. 2010. Т. 7. С. 5 - 22.

8. Кондратенко Л. О. Довизначення реальності в процесі її інтеріоризації. Актуальні Проблеми Психології. 2019. Т. 8. №. 9. С. 166-175.

9. Коробка Л. М. Підтримка стигматизовуваних меншин: соціально - психологічні технології. Практичний посібник. Київ: Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. 2022, 168 с.

10. Мазяр О. В. Мовлення та мислення у концептуальних поглядах Л.С. Виготського. Психологія Людини: Л.С. Виготський та Сучасна Наука. 2020. Т. 2-3. С. 175-192.

11. Марута Н. О., Лінська К. І. Сучасні напрямки у розробці інструментів для об'єктивної діагностики афективних розладів (огляд літератури). Український Вісник Психоневрології. 2018. Т. 26. №. 1. С. 110-115.

12. Негодченко О. В. Медична та лікарська таємниці як гаранти інформаційної приватності. Право і Суспільство. 2013. Т. 2. С. 41-48.

13. Помніков О. І. Платон і Арістотель: Дві парадигми усвідомлення справедливості. Ученые записки Крымского федерального университета имени ВИ Вернадского. Социология. Педагогика. Психология. 2012. Т. 24. №. 1-2. С. 4148.

14. Родіна Н. В. Клінічна психологія. Методичні рекомендації до курсу зі спеціальності 053 «Психологія» Галузь знань 05 «Соціальні та поведінкові науки». Одеса: ОНУ, 2019. 56 с.

15. Хобзей М. К., Волошин П. В., Марута Н. О. Соціально-орієнтована психіатрична допомога в Україні: Проблеми та рішення. Український Вісник Психоневрології. 2010. Т. 18. № 3. С. 10-14.

16. Code of Ethics Principles and Standards of Ethics for Psychoanalysts. American Psychoanalytic Association, вебсайт. 2019. URL: https://apsa.org/code-of- ethics (дата звернення: 28.04.2022).

17. Crook K. H., Truscott D. Ethics for the practice of psychology in Canada, Revised and expanded edition. University of Alberta, 2013. 264 с.

18. Ethical Principles of Psychologists and Code of Conduct. American Psychological Association, вебсайт. 2017. URL: https://www.apa.org/ethics/code (дата звернення: 28.04.2022).

19. Knapp M. C. та ін. APA handbook of ethics in psychology. Vol. 1. Moral foundations and common themes. Вашингтон: American Psychological Association, 2012. 1036 с.

20. Lamont-Mills A. та ін. Confidentiality and informed consent in counselling and psychotherapy: A systematic review/ Melbourne: PACFA. 2018. 18 с.

21. Nesse R. M., Stein D. J. Towards a genuinely medical model for psychiatric nosology. BMC Medicine. 2012. Т. 10. №. 1. С. 1-9.

22. Schneider K. J. та ін. The handbook of humanistic psychology: Theory, research, and practice. Thousand Oaks: Sage Publications, 2014. 832 с.

References

1. Bilobrivka R. I. (2013) Stigma v psihiatriyi. Arhiv Psihiatriyi, 19, 22-24 [in Ukrainian].

2. Gocalyuk S. Yu. (2019) Pravove regulyuvannya etichnih kodeksiv u sociokulturnij diyalnosti. Naukovij Visnik Mizhnarodnogo Gumanitarnogo Universitetu, 4, 61 [in Ukrainian].

3. Diakonov G. V. (2012) Gumanistichna psihoterapiya K. Rodzhersa i psihologiya dialogu. Psihologiya i Osobistist, 1, 127-136 [in Ukrainian].

4. Etika. Enciklopediya Suchasnoyi Ukrayini, vebsajt. 2009. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=18041 (data zvernennya: 28.04.2022).

5. Etichnij kodeks psihologa (2019) Viddil Osviti Druzhbivskoyi Miskoyi Radi, vebsajt. URL: http://druzhba.osv.org.ua/etichnij-kodeks-psihologa-11-28-42-27- 03-2019/ (data zvernennya: 28.04.2022).

6. Zavijska M. (2012) Istoriya filosofiyi na peretini individualnogo ta universalnogo: proekt Karla Yaspersa. Naukovi Zapiski NaUKMA, 128, 46-52 [in Ukrainian].

7. Kisarchuk Z.G. (2010) Sociokulturni chinniki stanovlennya suchasnoyi paradigmi psihoterapevtichnoyi dopomogi: Analiz osnovnih ponyat. Aktualni Problemi Psihologiyi,3, 5 - 22 [in Ukrainian].

8. Kondratenko L. O. (2019) Doviznachennya realnosti v procesi yiyi interiorizaciyi. Aktualni Problemi Psihologiyi, 8, 166-175 [in Ukrainian].

9. Korobka L. M. (2022) Pidtrimka stigmatizovuvanih menshin: socialno- psihologichni tehnologiyi [An Praktichnij posibnik]. Kiyiv: Institut socialnoyi ta politichnoyi psihologiyi NAPN Ukrayini [in Ukrainian].

10. Mazyar O. V. (2020) Movlennya ta mislennya u konceptualnih poglyadah LS Vigotskogo. Psihologiya Lyudini: L.S. Vigotskij ta Suchasna Nauka, 2-3, 175-192 [in Ukrainian].

11. Maruta N. O., Linska K. I. (2018) Suchasni napryamki u rozrobci instrumentiv dlya ob'yektivnoyi diagnostiki afektivnih rozladiv (oglyad literaturi). Ukrayinskij Visnik Psihonevrologiyi, 26-1, 110-115[in Ukrainian].

12. Negodchenko O. V. (2013) Medichna ta likarska tayemnici yak garanti informacijnoyi privatnosti. Pravo i Suspilstvo, 2, 41-48 [in Ukrainian].

13. Pomnikov O. I. (2012) Platon i Aristotel: Dvi paradigmi usvidomlennya spravedlivosti. Uchenye zapiski Krymskogo federalnogo universiteta imeni V.I. Vernadskogo. Sociologiya. Pedagogika. Psihologiya, 24-1-2, 41-48 [in Ukrainian].

14. Rodina N. V. (2019) Klinichna psihologiya [An Metodichni rekomendaciyi do kursu zi specialnosti 053 «Psihologiya» Galuz znan 05 «Socialni ta povedinkovi nauki»] Odesa: ONU [in Ukrainian].

15. Hobzej M. K., Voloshin P. V., Maruta N. O. (2010) Socialno-oriyentovana psihiatrichna dopomoga v Ukrayini: Problemi ta rishennya. Ukrayinskij Visnik Psihonevrologiyi, 18-3,10-14 [in Ukrainian].

16. Code of Ethics Principles and Standards of Ethics for Psychoanalysts (2019) American Psychoanalytic Association, вебсайт. URL: https://apsa.org/code-of- ethics (дата звернення: 28.04.2022) [in English]

17. Crook K. H., Truscott D. (2013) Ethics for the practice of psychology in Canada, Revised and expanded edition. University of Alberta [ in English].

18. Ethical Principles of Psychologists and Code of Conduct (2017) American Psychological Association, вебсайт. URL: https://www.apa.org/ethics/code (дата звернення: 28.04.2022) [ in English].

19. Knapp M. C. та ін. (2012) APA handbook of ethics in psychology. Vol. 1. Moral foundations and common themes. American Psychological Association [in English].

20. Lamont-Mills A., at al. (2018) Confidentiality and informed consent in counselling and psychotherapy: A systematic review/ Melbourne: PACFA.

21. Nesse R. M., Stein D. J. (2012) Towards a genuinely medical model for psychiatric nosology. BMC Medicine, 10-1, 1-9 [in English].

22. Schneider K. J., at al. (2014) The handbook of humanistic psychology: Theory, research, and practice. Thousand Oaks: Sage Publications [in English].

Размещено на Allbest.ru