Аномалії соціальної нормативності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

Аномалії соціальної нормативності

Г.М. Чувакова, к.ю.н., доцент

Резюме

Чувакова А.М. Аномалії соціальної нормативності

Статтю присвячено аномальним проявам соціально-правової сфери, які існують в реальному житті. Соціальна нормативність взаємозумовлена з правовою нормативністю, оскільки право є соціальним явищем, про що неодноразово наголошується в науковій літературі.

Правова нормативність орієнтована на регулювання, впорядкування відносин у суспільстві через внесення загального обов'язку порядку, встановлення міри, закріпленої в нормах права. Як показує практика, нині існування нормативності і її закріплення в правових формах, нормативно-правових актах, є обов'язковим для суспільства і держави.

На думку автора, правова нормативність надає соціальному світу регулятивність і передбачливість. Але в періоди послаблення дії норм, їх протиріч і невідповідності розвитку суспільних відносин відбуваються аномальні явища в поведінці індивідів і їх груп, їх поведінка починає відхилятися від правил. Саме в такій ситуації ми маємо справу з аномією - морально- психологічним станом індивідуальної і суспільної свідомості, який характеризується деформацією системи цінностей, що зумовлено кризою сучасного суспільства. У широкому розумінні поняття аномії означає різного роду порушення (відхилення) в ціннісно-нормативній системі суспільства, що є різновидом аномалій правової сфери.

Ключові слова: аномалії в праві, аномалії нормотворчої діяльності, колізія у праві, прогалини у праві.

Резюме

Чувакова А.М. Аномалии социальной нормативности

Статья посвящена аномальным проявлениям социально-правовой сферы, которые существуют в реальной жизни. Социальная нормативность взаимообусловлена с правовой нормативностью, поскольку право является социальным явлением, что неоднократно подчеркивается в научной литературе.

Правовая нормативность ориентирована на регулирование, упорядочение отношений в обществе через внесение общей обязанности порядка, установление меры, закрепленной в нормах права. Как показывает практика, на сегодняшний день существование нормативности и её закрепление в правовых формах, нормативно-правовых актах, есть обязательным для общества и государства.

По мнению автора, правовая нормативность придает социальному миру регулятивность и предусмотрительность. Но в периоды ослабления действия норм, их противоречий и несоответствия развитию общественных отношений происходят аномальные явления в поведении индивидов и их групп, их поведение начинает отклоняться от правил. Именно в такой ситуации мы имеем дело с аномией - морально-психологическим состоянием индивидуального и общественного сознания, которое характеризуется деструкцией системы ценностей, что обусловлено кризисом современного общества. В широком понимании понятие аномии означает разного рода нарушения (отклонения) в ценностно-нормативной системе общества, что является разновидностью аномалий правовой сферы.

Ключевые слова: аномалии в праве, аномалии нормотворческой деятельности, коллизия в праве, пробелы в праве.

Summary

H. Chuvakova. Anomies of social normativeness

This article covers anomalous manifestations of the social and legal sphere taking place in reality. Social normativity is interdependent with legal normativity, since law is a social phenomenon, which is repeatedly emphasized in doctrine.

Legal normativity is focused on regulating, ordering relations in society through the introduction of a general duty of order, the establishment of a measure enshrined in the rule of law. As practice shows, today the existence of normativeness and its consolidation in legal forms, legal acts, is mandatory for society and the state. In the legal norm, the boundaries of possible and appropriate behavior are unified, significant values and ideals are reflected, from which legal consciousness is formed, as a phenomenon of a person's inner world, phenomena necessary for society are fixed, which play the role of normative regulators of social relations, order the process of social practice, prevent destructive manifestations in society. Legal normativity is directly related to the regulation of social relations, which is a way of realizing the necessary organization of people within the framework of society and maintaining the balance of the system.

According to the author, legal normativity gives the social world regulation and certainty. But, in periods of weakening of the norms, their contradictions and inconsistency with the development of social relations, anomalous phenomena occur in the behavior of individuals and their groups, their behavior begins to deviate from the rules. It is in such a situation that we are dealing with anomie, a moral and psychological state of individual and social consciousness, characterized by the destruction of the value system, which is due to the crisis of modern society. In a broad sense, the concept of anomie means various kinds of violations (deviations) in the value and normative system of society, which is a kind of anomies in the legal sphere. Key words: anomies in law, anomies in lawmaking, conflict in law, gaps in law.

Нормативність як соціальне явище об'єктивується через систему соціальних норм, призначення і характеристики яких є похідними від соціальної нормативності в цілому.

Соціальна нормативність взаємообумовлена з правовою нормативністю, оскільки право є соціальним явищем, що неодноразово підкреслювалось у науковій літературі. Свого часу С. Алексєєв зауважував: право, усі частини механізму правового регулювання існують об'єктивно, є реальними явищами соціального життя. Ю. Оборотов визначає право як історично зумовлену, морально обґрунтовану та релігійно вивірену, легалізовану ціннісно-нормативну систему, розраховану на всезагальне визнання (легітимацію) і відповідну поведінку людей, організацій, соціальних спільнот, у якій використовуються процедури, формалізовані рішення та державний примус для попередження і вирішення конфліктів, збереження соціальної цілісності.

Правова нормативність орієнтована на регулювання, упорядкування відносин у суспільстві через внесення загальної обов'язковості порядку, встановлення міри, закріпленої в нормах права. Як показує практика, сьогодні наявність нормативності та її закріплення у правових формах, нормативно-правових актах, є обов'язковим для суспільства і держави. У правовій нормі уніфікуються межі можливої й належної поведінки, відображаються значущі цінності та ідеали, з яких складається правосвідомість як явище внутрішнього світу людини, закріплюються необхідні для суспільства явища, що виконують роль нормативних регуляторів суспільних відносин, упорядкування процесу соціальної практики, попередження деструктивних проявів у суспільстві.

Нормативність права розуміється як: «спосіб його функціонування»; «дещо глибинне юридично і більш значуще соціально, безпосередньо пов'язане із власною цінністю права»; «засіб об'єктивації ціннісної сутності права»; «об'єктивна закономірність розвитку функціонування правових явищ на основі об'єктивних потреб і природної необхідності, соціальної (і правової в тому числі) матерії»; «об'єктивна закономірність соціального розвитку (впорядкування соціальної реальності)».

Правова нормативність безпосередньо пов'язана з регулюванням суспільних відносин, яке є способом здійснення необхідної організованості людей в рамках соціуму та підтримання рівноваги системи. У загальному вигляді таке регулювання визначається як «іманентний суспільству і визначаючий порядок процес». Його необхідність, за словами Я. Гайворонської, зумовлена об'єктивними законами суспільного розвитку, які, однак, не передбачають фатальну зумовленість поведінки людини. Регулювання розуміється вченою як форма цілеспрямованого, керуючого впливу, орієнтованого на підтримання рівноваги й розвиток шляхом уведення регуляторів (норм, правил, цілей, зв'язків). Люди, наділені свободою волі, діють у межах об'єктивно можливих варіантів вчинків та своїх суб'єктивних можливостей. У зв'язку з цим з'являється множинність варіантів рішень однієї задачі, що, власне, й створює можливість задавати певне направлення їх діям, тобто регулювати їх діями з боку суспільства в особі його суспільних інститутів. Шляхом регулювання створюються можливості та обмеження діяльності, які повинні викликати в об'єкті, що управляється, мотивацію і ціле- покладання, бажані з токи зору суб'єкта управління. Соціальної регуляції й відповідних засобів (в тому числі й нормативних) такої регуляції потребує будь-яке суспільство на будь-якій стадії історичного розвитку. Регулювання суспільно-значимої поведінки особистості є невідворотним в умовах будь-якої формації в силу характеру суспільних відносин, де, з одного боку, знаходяться інтереси суспільства, групи, соціальної громади, а з другого, - інтерес особистості й пов'язані з ним індивідуальні цілі, прагнення, бажання тощо.

Правова нормативність придає соціальному світові регулятивність й передбачуваність. Але в періоди послаблення чи руйнування норм, їх суперечливості й невідповідності розвитку суспільних відносин, відбуваються аномальні явища у поведінці груп та індивідів, їх поведінка починає відхилятися від правил, якими вони повинні були керуватися. Стан суспільства, за якого настає розпад, дезінтеграція системи цінностей і норм, що гарантує суспільний порядок, визначається як «аномія». Термін «аномія» походить від грецької «а» - заперечення і «nomos» - закон, від англ. «атому» і фр. «anomie» - відсутність закону, організації. Цей термін використовується для позначення стану суспільства, за якого відсутність чи нестійкість регулюючих відносини між індивідами і суспільством імперативів та правил призводить до того, що більшість населення опиняється «поза» суспільством, вступаючи в конфронтацію з ним Аномія - це морально-психологічний стан індивідуальної й суспільної свідомості, котрий характеризується розкладанням системи цінностей, зумовленим кризою сучасного суспільства, протиріччями між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. У широкому сенсі поняття аномії означає різні види порушень (відхилень) в ціннісно-нормативній системі суспільства, що є різновидом аномалій правової сфери.

Поняття аномії виникло ще в античній філософії і зустрічається, зокрема, у Платона. Під аномією він розумів беззаконня, несправедливість безвір'я, безлад. Із зародженням сучасної теорії аномії в центрі наукової уваги дослідників пріоритетно перебували проблеми соціального характеру.

Е. Дюркгейм розуміє під аномією такий стан суспільства, при якому відсутня чітка несуперечлива регуляція поведінки індивідів та утворюється нормативний вакуум, коли старі норми й цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися Відповідно до поглядів Е. Дюркгейма аномія повинна бути осмислена в предметному полі взаємодії закону і моралі, права та інших соціальних регуляторів, причому як форма правової девіації, що має два виміри. В рамках першого аномії слід розглядати як стан суспільства, в якому нормативні стандарти поведінки, а також існуючі в ньому переконання або серйозно ослаблені, або зовсім відсутні. У контексті другого виміру під аномією розуміється поведінка особи, схильної до соціальної дезадаптації і дезорієнтації, що знаходиться в стані тривоги і переживає почуття ізольованості від суспільства. Для Дюркгейма аномія і соціальна дезорганізація по суті одне й те ж. Порушення «колективного порядку», нестабільність суспільного розвитку, руйнування нормативних систем дезорієнтує людей, що багато в чому сприяє підвищенню рівня різних форм соціальних відхилень і патологій (аномалій), зокрема, злочинності.

Отже, в широкому сенсі аномія - це стан суспільства, при якому порушується нормативна регуляція поведінки індивідів та соціальних груп, оскільки загальноприйняті перш норми, закони, культурні цінності не відповідають новим або нові ще не прийняті.

В якості основних причин аномії називають: невідповідність нормативного й інституціонального аспектів соціально-правового порядку; відступлення від традиційних цінностей і значне класове розшарування, що супроводжується соціально-економічними потрясіннями й знедоленням великої частини населення; падіння моральних та етичних норм тощо.

Аномія найбільш посилюється в період глобальних змін, які пов'язані як у зв'язку з суспільною регресією, так і з прогресивними процесами. Особливо різке й інтенсивне її зростання відбувається при зародженні та розвиткові глибинних і системних кризових процесів. Аналізуючи подібні явища, В. Горшенін розглядає декілька основних взаємозалежних чинників, що характеризують дезінтеграційні зміни: цивілізаційний фактор - розпад ведучих соціальних інститутів, що становлять підґрунтя будь-якої локальної цивілізації; нормативно-правовий - деформація правової свідомості, втрата імперативності законів, різке й значне звужування сфери нормативного регулювання; культурний - руйнування основоположних нормативно-ціннісних початків духовного, морального характеру, що надавали людському співіснуванню гуманістичне направлення; антропологічний - негативні мутації в самому типі людської особистості, деформації в психіці, свідомості, що примушує говорити про сходження людини на нижчий ступінь соціокультурного розвитку. Усі ці чинники як у сукупності, так і кожен окремо, мають складну багатоаспектну внутрішню структуру і зміст, що обумовлює комплексний, різнобічний характер їх деструктивного впливу на суспільство. аномальний соціальний правовий ціннісний деформація

Наслідком аномічних явищ в суспільстві стають відхилення від нормальної поведінки індивідів, під якою, з токи зору соціології і психології, як правило, розуміють нормативно-схвальну поведінку, характерну для більшості людей, тобто стандартна (нормативна) поведінка, що відповідає соціально-правовим нормам, є продуктивною і адекватною ситуації і, як результат, приводить до нормальної адаптації особистості і групи в соціумі. Натомість анормальна (ненормативна) поведінка відображує будь-яку невідповідність вчинків, дій, видів діяльності тим еталонам, взірцям, правилам, ідеям, стереотипам, цінностям тощо, які офіційно встановлені або є розповсюдженими в конкретному суспільстві. У свою чергу, ненормативна поведінка може бути як позитивної направленості (креативна, творча, пов'язана з новими відкриттями й досягненнями, що на початку є неприйнятними для соціуму, але в подальшому стають соціально схвальними і прогресивними для розвитку суспільства), так і негативного направлення, деструктивною, соціально не схвальною.

Характеристика поведінки з відхиленнями похідна від поняття «відхилення» негативного направлення - девіації (від лат. deviatio - відхилення), звідси походить і назва девіантної поведінки.

Єдиного погляду на сутність «девіантної поведінки» та єдиної теорії такої поведінки в літературі немає. Якщо одні автори вважають, що має йтися про будь-які відхилення від соціальних норм, схвалених суспільством, то інші пропонують включати в це поняття лише порушення правових норм, ще інші - лише різні види соціальної патології (злочини, правопорушення, алкоголізм, наркоманія тощо).

Погляди щодо «таврування» девіантна знайшли своє відображення у теорії «стигматизації», розробленої американським соціологом І. Гофманом, котрий і увів у практику поняття «стигми» (ярлик, тавро). Стигматизована людина - зневажена суспільством, затаврована, визнана «чужою серед своїх».

І. Гоффман виділяє три типи стигми. Перша група - фізична стигма (кульгавість, сліпота та інші тілесні ушкодження). До другої групи він включає людей з вадами, пов'язаними з волею, - це алкоголіки, наркомани, душевно хворі. Третій тип - расова стигма (наприклад, чорні). Оскільки теорія Гоффмана розглядає стигмацію (затаврування) в контексті кримінології, то до його класифікації Ю. Клейберг пропонує додати ще один її (соціальний) вид - морально-правову стигму (злочинці, повії тощо). Особистість з морально-правової стигмою можна охарактеризувати як таку, що одного разу дискредитувала себе з моральної і правової сторони в очах громадськості.

І. Гофман, таким чином, за словами Ю. Клейберга, поділив людей на «нормальних», чия поведінка збігається з суспільно очікуваною, й «стигматизованих», чий зовнішній вигляд та спосіб життя відхиляється від загальноприйнятих норм тієї чи іншої соціальної громади.

Отже, стигмацію, як прояв девіантної поведінки, на наш погляд, також можна вважати аномалією нормативності.

Але в сучасний період в будь-якому суспільстві поряд з відомими формами девіантної поведінки, з'являються нові, недостатньо вивчені форми девіації, пов'язані, як правило, із впливом норм девіантної субкультури. Вплив сучасних субкультур на девіантну поведінку особистості, за словами Е. Змановської, є надзвичайно важливим, хоча й недостатньо вивченим питанням. Водночас добре відомо, що особистість завжди включена в будь-яку соціальну групу. У ряді випадків групові потреби домінують - бути включеним в групу, слідувати її нормам, наслідувати її учасникам, протиставляти себе іншим групам. На цьому ґрунті виростають найрізноманітніші субкультури - аристократична еліта, хіпі, металісти, рокери, геї, скінхеди тощо. Люди схильні ідентифікуватися з груповими лідерами та їхніми ідеалами (в тому числі деструктивними), що багато в чому пояснює існування таких масових девіацій, як геноцид, расизм, фашизм. До подібного виду девіацій можна віднести, зокрема, маргінальність, нетрадиційну сексуальну орієнтацію, бродяжництво, комп'ютерну та ігрову залежність тощо.

Проте ці відхилення нормативності не мають негативного спрямування, хоча й суперечать загальноприйнятим моральним нормам, принципам та правилам суспільства, які існують на даний момент. Така нестандартна (ненормативна) поведінка не належить ні до креативної (творчої), ні до девіантної деструктивної поведінки. На наш погляд, такі відхилення можна вважати нестандартною («ненормативною») нейтральною поведінкою.

Зіставивши класифікації поведінкових девіацій, Е. Змановська формулює наступні варіанти соціально- правової поведінки:

1) нормативна поведінка («стандартна») - відповідає соціально-правовим нормам, є характерною для більшості людей, викликає схвалення оточуючих та приводить до нормальної адаптації;

2) маргінальна (межева) поведінка - знаходиться на крайній межі соціально-правових норм, розмиває й розширює межі норм, викликає напругу оточення;

3) нестандартна («ненормативна») поведінка - виходить за рамки прийнятих в певному суспільстві в даний час норм, властива меншій кількості людей, проявляється в двох основних формах: креативна (творча) поведінка - реалізує нові ідеї, самобутня, продуктивна, прогресивна, може приводити до зміни самих норм, у деяких випадках викликає супротив оточення; девіантна поведінка - непродуктивна, деструктивна, викликає засудження оточення і соціальну дезадаптацію.

У цілому погоджуючись з такою класифікацією, пропонуємо доповнити третю групу - нестандартну «ненормативну» поведінку - нейтральною формою поведінки, яка не має ознак творчості й деструктивності.

Література

1. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права. Курс лекций: учеб. пособ. Нормы права и правоотношения. Свердловск, 1964. Вып. 2. 266 с.

2. Оборотов Ю.Н. Праворозуміння як аксіоматичне начало (постулат) права. Право України. 2010. №4. С. 49-56.

3. Кабальський Р.О. Нормативність права як предмет філософського аналізу: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12. Харків, 2008. 18 с. С. 15.

4. Полонка І.А. Нормативність права: загальнотеоретичний аналіз: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний університет «Львівська політехніка». Львів, 2013. 221 с. С. 77-79.

5. Кабальський Р.О. Нормативність права як предмет філософського аналізу: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.12. Харків, 2008. 18 с. С. 6.

6. Гайворонская Я.В. Концепция нормативности права в отечественном правоведении: Советский и постсоветский периоды: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Санкт-Петербург, 2001. 20 с. С. 11.

7. Липатов Э.Г. Нормативность правовых явлений: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Саратов, 1996. 20 с. С. 3-4.

8. Гайворонская Я.В. Концепция нормативности права в отечественном правоведении: Советский и постсоветский периоды: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Санкт-Петербург, 2001. 20 с. С. 13.

9. Гайворонская Я.В. Концепция нормативности права в отечественном правоведении: Советский и постсоветский периоды: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Санкт-Петербург, 2001. 20 с. С. 13.

10. Дюркгейм Э. Норма и патология. Социология преступности. Москва, 1966; О разделении общественного труда. Москва, 1994; Самоубийство: социологический етюд. Москва, 1994.

11. Всемирная энциклопедия: Философия ХХ век / главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицанов. Москва: АСТ; Мн.: Харвест, Современный литератор, 2002. 976 с. С. 35.

12. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Словарь конфликтолога: 2-е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2006. 528 с.: ил. С. 20.

13. Дюркгейм Э. Норма и патология. Социология преступности. Москва, 1966; О разделении общественного труда. Москва, 1994; Самоубийство: социологический етюд. Москва, 1994.

14. Горшенин В.М. Аномия как общественный феномен: Социально-философский анализ: автореф. дисс. ... канд. філософ. наук: 09.00.11 / Дальневосточный госдарственный университет путей сообщения. Хабаровск, 2004. 19 с.

15. Змановская Е.В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения): учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений. Москва: Изда. центр «Академия», 2003. 288 с.

16. Там само.

17. Goffman E. Stigma: Notes on the Management of the Spoiled Identity. N.J., Englewood Cliffs: Prentice Hall, 1963.

18. Goffman E. Stigma: Notes on the Management of the Spoiled Identity. N.J., Englewood Cliffs: Prentice Hall, 1963.

19. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: учеб. пособ. для вузов. Москва: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт-М». 2001. 160 с. С. 13-14.

20. Змановская Е.В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения): учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений. Москва: Изд. центр «Академия», 2003. 288 с. С. 44.

21. Змановская Е.В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения): учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений. Москва: Изд. центр «Академия», 2003. 288 с. С. 38-39.

Размещено на allbest.ru