Соціальна зрілість підлітків: компоненти, критерії та рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНА ЗРІЛІСТЬ ПІДЛІТКІВ: КОМПОНЕНТИ, КРИТЕРІЇ ТА РІВНІ

Кислюк Жанна Михайлівна, аспірант кафедри соціальної роботи та менеджменту соціокультурної діяльності,

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Анотація

У статті надано психолого-педагогічну характеристику старших підлітків та розглянуто поняття «соціальна зрілість», її компоненти, критерії та рівні. Останнім часом в Україні поступово зростає інтерес до соціальної зрілості суспільства. Це пов'язано, перш за все, зі змінами, що відбуваються в суспільстві, у світі, що веде до прийняття відповідальних рішень за майбутнє нового покоління. Сучасна соціальна ситуація в українському суспільстві характеризується збільшенням кількості молодих людей, не здатних «грамотно» вирішувати свої особисті, соціальні, економічні та моральні завдання.

Прояв жорстокості та насильства в молодіжному середовищі призводить до збільшення кількості підлітків із спотвореними моральними орієнтирами, неадаптованих у суспільстві інфантильних дітей, які не розуміють основ соціальної зрілості зі збереження культурної спадщини, сімейних традицій, бажання захищати інтереси та межі своєї Батьківщини. Бути сучасним громадянином передбачає усвідомлення соціальної зрілості перед собою, близькими, суспільством, країною. Події сьогодення показують, що виховання соціальної зрілості в підлітковому віці має проходити під контролем не лише з боку педагога, а й сім'ї, суспільства. Педагогічні умови, сприяють формуванню зрілості, визначаються, спираючись на вікові та психологічні особливості дітей.

У сучасних умовах питання про виховання соціальної зрілості у підлітків актуальне як ніколи, тому що соціальна зрілість та відповідальність є одним з основних факторів благополучного духовно-морального розвитку особистості. Зрілість полягає не тільки в тому, що людина боїться покарання, а в тому, що вона і без покарання почувається ніяково, якщо з її вини зіпсувалася чи знищена річ. Саме таку зрілість потрібно виховувати у сучасного покоління, особливо важливо виховувати зрілість у тих випадках, коли це торкається інтересів інших людей, тобто інтересів суспільства.

Ключові слова: підлітковий вік, соціальна зрілість, соціальна відповідальність, самосвідомість, компоненти, критерії, рівні.

Abstract

Kislyuk Zhanna Mykhaylivna Graduate student of the department of social work and management of socio-cultural activities, Ternopil Volodymyr Hnatyuk National Pedagogical University.

SOCIAL MATURITY OF ADOLESCENTS: COMPONENTS, CRITERIA AND LEVELS.

The article provides a psychological and pedagogical description of older teenagers and considers the concept of «social maturity», its components, criteria and levels. Recently, interest in the social maturity of society is gradually growing in Ukraine. This is connected, first of all, with changes taking place in society, in the world, which leads to making responsible decisions for the future of the new generation. The current social situation in Ukrainian society is characterized by an increase in the number of young people who are unable to "competently" solve their personal, social, economic and moral tasks. The manifestation of cruelty and violence in the youth environment leads to an increase in the number of teenagers with distorted moral orientations, infantile children who are not adapted to society, who do not understand the basics of social maturity in terms of preserving cultural heritage, family traditions, the desire to protect the interests and borders of their Motherland. Being a modern citizen implies awareness of social maturity in front of oneself, loved ones, society, and country. Today's events show that the education of social maturity in adolescence should be controlled not only by the teacher, but also by the family and society. Pedagogical conditions that contribute to the formation of maturity are determined based on the age and psychological characteristics of children. In today's conditions, the issue of raising social maturity in teenagers is more relevant than ever, because social maturity and responsibility are one of the main factors in the successful spiritual and moral development of an individual. Maturity consists not only in the fact that a person is afraid of punishment, but in the fact that he feels embarrassed even without punishment, if a thing is spoiled or destroyed due to his fault. It is this kind of maturity that needs to be cultivated in the modern generation, it is especially important to cultivate maturity in those cases where the interests of other people, that is, the interests of society, are affected.

Keywords: adolescence, social maturity, social responsibility, self-awareness, components, criteria, levels.

Постановка проблеми

Підлітковим періодом життя людини прийнято називати вік між дитинством та дорослістю. Цей період характеризується різкими, якісними змінами, що зачіпають усі сторони розвитку особистості.

Формуючи власне почуття зрілості, людина захищає себе від «деіндивідуалізації». Отже, зрілість категорія етики і права, що відображає особливе соціальне та морально-правове ставлення особистості до людей, до суспільства (людства загалом), яке характеризується виконанням свого морального обов'язку та правових норм.

Почуття зрілості супроводжує не будь-який вчинок особистості, а лише соціально значимий. Об'єктивна основа зрілості перед соціумом і собою це реальний зв'язок нашого суспільства та людини, але він має суперечливий характер. З іншого боку, соціальні умови впливають на прояв зрілості суб'єкта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відповідно до сучасних наукових уявлень, підлітковий вік категорія культурно-історична. У психології культурно-історичний підхід у розумінні віку пов'язаний, в першу чергу, з іменами П. Блонського та Л. Виготського. У своїх працях 20-30-х років ХХ ст. вони показали, не просто дитинство, а історію розвитку дитинства, що дитинство феномен: воно інше на кожній стадії історичного поступу людства. Іншими словами, дитинство, юність, як і наступні віки життя, являють собою конкретно-історичну визначеність, яка залежить від характеру та рівня розвитку того чи іншого суспільства [2].

Дослідження, присвячені особливостям переходу від дитинства до дорослості в різних культурах, свідчать про надзвичайну варіативність уявлень про те, коли цей перехід починається і коли закінчується. Сьогодні проблему визначення меж підліткового віку остаточно не вирішено.

Одним із ключів до розуміння проблеми хронологічних кордонів юнацтва є існуюче в сучасній науці уявлення про наявність різного віку, що визначається з позицій різних наук. Дослідники пропонують підлітковий вік розділити на такі категорії: молодший підлітковий вік (з 10-11 до 14 років), старший підлітковий вік або молодший юнацький (15-17 років) та пізній юнацький вік (18-20 років) [5].

Розглянемо психолого-педагогічну характеристику старших підлітків у різних дослідженнях. Особливістю поведінки старшого підлітка є бажання стати дорослим. Він прагне відстояти свою незалежність, набути права голосу. Звільнення від батьківського піклування є універсальною метою юнацтва. Все те, до чого підліток звик з дитинства сім'я, школа, однолітки, піддається оцінці та переоцінці, набуває нового значення і сенсу.

Формування своєї позиції різні дослідники [1, 3, 5, 6] називають реакцією емансипації, що означає специфічну підліткову поведінкову реакцію. Вона проявляється у прагненні вивільнитися з-під опіки, контролю, заступництва старших, і пов'язані з боротьбою за самостійність, за самоствердження особистості. У результаті яскраво виражений потяг до інтимно-особистісного і стихійно-групового спілкування з однолітками, поява неформальних груп і компаній.

З погляду внутрішніх психологічних передумов підліткової кризи ключовою є проблема інтересу:

• інтерес підлітка до особистості;

• встановлення підлітком масштабних цілей, які йому більш суб'єктивно прийнятні, ніж найближчі («сьогоднішні»);

• інтерес підлітка до опору, подолання, що виявляється у впертості, хуліганстві, боротьбі проти виховного авторитету;

• інтерес до невідомого, ризикованого, пригод.

Відбувається і перебудова інтересів з боку світогляду, що змінюється. Інтереси починають перебудовувати форму потягів, стають внутрішніми складовими особистості.

Для підлітка характерна громадська активність і прагнення знайти себе в собі та інших, знайти вірного друга, уникнути ізоляції в соціумі, визначити своє місце в колективі, переоцінка своїх можливостей, нехтування заборонами дорослих, тенденція вдаватися до мрій, вимогливість до відповідності слова та справи, відсутність адаптації до невдач.

У цьому періоді життя виникає підвищений інтерес до своєї зовнішності, бажання відповідати нормам, прийнятим у його референтному середовищі. Підлітку хочеться зрозуміти себе, розібратися у своїх почуттях, настроях, думках, стосунках. Починає встановлюватися коло інтересів, з'являється цікавість до питань моралі, релігії, світогляду, естетики [4].

Високий рівень самосвідомості спонукає підлітків систематизувати і узагальнювати свої знання себе, що, в свою чергу, призводить до самовизначення через самовиховання. Останнє проходить через низку психологічних перешкод, властивих даному віковому періоду: прагнення виявляти вольові зусилля у самовихованні і в той же час не завжди позитивне ставлення до конкретних прийомів самовиховання, які рекомендують дорослі; сприйнятливість до моральної оцінки особи з боку колективу, суспільства; прагнення до ідеалу та принциповості у великих відповідальних справах та безпринципність у малому, незначному; бажання формувати стійкість, витримку, самовладання й водночас прояв безпосередності, імпульсивності у поведінці, тенденції до перебільшення особистого горя, незначної неприємності.

У ході самовизначення, спроб розібратися в навколишньому світі і в собі, підліток здійснює пошук сенсу життя взагалі і свого життя зокрема. В результаті у нього формуються не тільки переконання та погляди на світ загалом, а й система переконань, що виражає ставлення людини до світу, формуються головні ціннісні орієнтації.

Виклад основного матеріалу

Зрілість як форма прояви взаємодії особистості та суспільства носить і особистий, і суспільний характер, існує не тільки зрілість людини перед суспільством, а й суспільства перед людиною.

Зрілість це моральна якість особистості та категорія етики, що відображає здатність людини відповідати за свої вчинки, можливість для суспільства піддавати ці дії моральній оцінці, а «соціальна зрілість» інтерпретується як набута особистістю здатність аналізувати власні та чужі вчинки та дії за допомогою психолого-педагогічного інструментарію.

Соціальна зрілість це діалектичний взаємозв'язок між особистістю та суспільством, що характеризується взаємними правами та обов'язками щодо дотримання приписів соціальних норм, їх виконання, що спричиняє схвалення, заохочення, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає написам цих норм, обов'язок зазнавати неблагополуччя.

Соціальна зрілість це стійка особистісна освіта, що розвивається у процесі навчання та виховання, що визначає поведінку дітей та дорослих на основі усвідомлення ними соціально-правових норм, прийняття духовних та моральних цінностей суспільства, особливостей особистого вибору, перетворення суспільно-значимих ситуацій через організацію діяльності, досягнення поставлених цілей і подолання перешкод. Більше того, соціальну зрілість можна визначити як стійку якість особистості, спрямовану на прийняття, усвідомлення та перетворення людиною суспільно-значущих ситуацій через організацію діяльності, досягнення поставлених цілей та подолання виникаючих перешкод.

Соціальна зрілість це такий рівень свідомого, виборчого ставлення до своїх дій, вчинків та взаємовідносин, коли особистість виявляє готовність і здатність враховувати інтереси та потреби інших людей, брати до уваги соціальні обставини та передбачати соціальні наслідки.

На думку зарубіжних вчених М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі [9], людина несе зрілість перед суспільством, в якому функціонує, крім надзабезпечення ефективності, зайнятості, прибутку та дотримання закону. У суспільстві склалися певні уявлення про те, як має поводитися людина, щоб вважатися доброчесним вихованим членом спільноти. Точка зору, що формується на цій основі, значною мірою визначається громадськими очікуваннями, зводиться до того, що людина повинна відповідально діяти в таких численних сферах, як захист довкілля, охорона здоров'я та безпека, громадянські права, захист інтересів споживача тощо.

Дослідники стверджують, що «соціальна зрілість, на відміну від інших видів зрілості, передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми із боку суспільства. Цей відгук має місце стосовно того, що лежить поза визначеними законом або регулюючими органами вимог або понад цих вимог» [9].

Соціальна зрілість передбачає зовнішню та внутрішню обумовлену необхідність дотримання основних правил, вимог, принципів, традицій колективного життя. Сама собою соціальна зрілість сформуватися неспроможна, вона вимагає цілеспрямованого процесу виховання як від школи та інших установ, так й від самого суспільства та індивіда.

Формування саме соціальної зрілості дуже індивідуальне та різноманітне. Усвідомлення соціальної зрілості настає лише за наявності трьох умов. Перше свободи волі людини та розуміння зрілості перед самим собою за свої слова, дії, вчинки; друге можливість вибору різних варіантів поведінки та розуміння зрілості перед іншими людьми за її результати; третє обов'язкового контролю ззовні над виконанням взятих зобов'язань [8].

Поняття «соціальна зрілість» трактується у соціологічній науці як очікування стосовно дій окремих осіб, груп, громадських об'єднань та усвідомлення ними свого обов'язку. Як гурт може виступати будь-який колектив чи об'єднання. У цьому зрілість розглядається з урахуванням соціальних норм і реалізується через форми соціального контролю через розуміння своєї суспільної ролі діючими суб'єктами.

З розвитком суспільства поняття терміну «соціальна зрілість» змінюється, з одного боку, у бік вироблення механізмів, що перешкоджають розпорошенню (дифузії) колективної зрілості, з другого у бік диференціації її форм. Це призводить до появи нових форм соціальної зрілості: корпоративної, екологічної, інформаційної, охоронної (що запобігає) зрілості у важко прогнозованих, але потенційно небезпечних видах діяльності (пов'язаних, наприклад, з генною інженерією).

Механізм реалізації соціальної зрілості включає три рівні:

· суб'єктивний (представлений цілями, цінностями, мотивами та вибором). Безпосередній зв'язок ціннісних орієнтацій з передбачуваними соціальними наслідками і прийняттям за них відповідальності виникає в момент вибору та прийняття рішення й обумовлена тим, що в основі її лежить принцип поваги до людини.

· особистісно-психологічний (включає систему особистісних смислів, ініціативу та вольове зусилля). Відмінною особливістю соціально відповідальної поведінки є її ініціативність і добровільність, коли вольове зусилля спрямоване на подолання обставин, що ускладнюють дію (страху, упередження оточуючих, необхідності організації інших учасників, фінансових витрат тощо). Мотиви соціально відповідальної поведінки характеризуються низьким рівнем розвитку спонукальної функції при одночасно високому рівні смислоутворення.

· практичний (вчинок). Вищим проявом соціальної зрілості є вчинок як цілісно особистісно-значуща і морально забарвлена дія людини, орієнтована на соціальне благо, реалізацію сенсожиттєвих цінностей та свобод.

Також можна виділити функціональну структуру соціальної зрілості, весь її складний багатоплановий характер можна поєднати в три компоненти:

• мотиваційний система, що складається з мотивів соціальної відповідальності;

• когнітивний система засвоєних особистістю знань про соціальну зрілість;

• діяльнісний система, що включає у себе готовність здійснювати усвідомлений вибір лінії поведінки.

Серед функцій соціальної зрілості виділимо такі як:

1) ціннісно-орієнтуюча орієнтує в нормах, цінностях, традиціях суспільства;

2) нормативно-регулююча виражає моральні відносини, комплекс моральних вимог та способів регуляції поведінки у співтоваристві;

3) перетворююча сприяє трансформації наявних знань на переконання, систему поглядів світу навколо себе, себе і своє місце у світі.

У суспільстві соціальна зрілість із завершального елемента соціальної дії (описуваного схемою «цінність вчинок зрілість») перетворюється на принцип практичної поведінки, що передує вчинку і дозволяє гармонізувати діяльність людини (схема «цінність зрілість вчинок»). Соціальна зрілість як принцип практичної поведінки може розглядатися як основа всього соціального життя, що задає загальні вимоги до соціальних відносин і норм поведінки в суспільстві.

Формування соціальної зрілості можна подати як безперервний процес прийняття рішень на основі трьох основних паралелей: послідовності, тривалості, повторюваності. До властивостей соціальної зрілості належить соціальна зацікавленість, яка визначається стимулом до праці, зростання професійної кваліфікації, соціальною самосвідомістю особистості чи групи.

Соціальну зрілість можна визначити як добровільне прийняття на себе суб'єктом соціальної діяльності обов'язків, пов'язаних із соціальними очікуваннями та поняттям турботи, що передбачає усвідомлення наслідків здійснюваної суб'єктом діяльності для суспільства в цілому. Залежно від того, чи ініціюється соціальна зрілість активністю людини або соціальної групи, вона ділиться на індивідуальну та колективну, що передбачає, що за дії, скоєні одним чи кількома членами більш-менш організованої групи, відповідає вся ця група.

Як будь-яке соціальне явище, соціальну зрілість можна класифікувати. В основі критеріїв такої класифікації можна виділити різні форми соціальної зрілості, до них відносять моральну, релігійну, філософську, політичну, правову, наукову, естетичну.

Отже, соціальна зрілість є найважливішою характеристикою особистості, що виявляється у всіх сферах життєдіяльності індивіда, є критерієм оцінки його взаємовідносин та взаємодії з іншими членами соціуму, і займає певне місце в системі життєвих цінностей людини.

Цінності особистості утворюють систему ціннісних орієнтацій, тобто систему найважливіших її якостей, у яких проявляється ступінь соціальної зрілості людини.

Соціальна зрілість на кожному етапі свого розвитку передбачає використання специфічних принципів самоорганізації особистості. Так дослідники відзначають три основні моделі структурування таких принципів.

Перша модель виходить із принципу абсолютизації та розрахунку. Якщо цей тип моделі стає провідним у діяльності, то ступінь соціальної зрілості особистості знижується. За такого підходу духовні та моральні критерії залишаються лише на рівні підсвідомості особистості та їх вплив на мотивацію поведінки виявляється ослабленим. А оскільки суспільство не може ігнорувати дотримання загальноприйнятих духовно-моральних критеріїв організації та здійснення діяльності, воно за допомогою суспільного нормоутворення встановлює санкції за їх недотримання, тобто зберігає формальну соціальну зрілість.

Для другої моделі соціально відповідальної поведінки особистості характерні такі пріоритетні духовні та моральні критерії, як совість, справедливість, честь і гідність, людяність, доброзичливість до понять прагматизму, гедонізму, «розрахунку». Слід зазначити, що за наявності такої ієрархії ціннісних орієнтацій негативні прояви прагматизму і гедонізму не переростають у свої крайні форми (жорстокість, нелюдяність, користолюбство), що дозволяє формувати реальну соціальну зрілість особистості.

Третя модель соціальної зрілості особистості пов'язана з пріоритетністю двох груп ціннісних критеріїв у створенні її діяльності. За такого збалансованого підходу соціальна зрілість, як правило, виявляється менш зрілою та системною; у поведінці особистості спостерігаються відхилення від суспільних вимог до феномену соціальної зрілості, що викликає необхідність застосування зовнішніх санкцій. Такий стан соціальної зрілості можна охарактеризувати як перехідний.

Соціальна зрілість проявляється суб'єктивно як ступінь переживання людиною зрілості за себе та за своє життя в цілому, активна у досягненні мети. підліток самоорганізація соціальна зрілість

Проаналізувавши літературу [4, 7], можна охарактеризувати критерії соціальної зрілості:

· цінностно-мотиваційний критерій відображає ставлення особистості до прояву соціальної зрілості, ступінь усвідомлення мотивації соціально відповідальної поведінки, включення соціальної зрілості до ієрархії цінностей особистості;

· когнітивно-аналітичний критерій характеризує обсяг, глибину, характер знань про соціальну зрілість, усвідомлення особистістю ситуації соціальної зрілості, ступінь свідомості суджень про сутність та значення соціально відповідальної поведінки;

· діяльнісно-рефлексивний критерій визначає ступінь включеності особистості у соціально відповідальну поведінку і діяльність, характер ставлення до такої поведінки, наявність рефлексивності себе як суб'єкта соціально відповідальної поведінки, показує ступінь усвідомленості рішень, дій.

Понад те, можна назвати рівні сформованості соціальної зрілості:

· пасивний рівень. Характеризується незначним обсягом знань про соціальну зрілість; поверхневими судженнями щодо соціальної зрілості; низьким ступенем свідомості соціальної зрілості у життєвій перспективі; розгубленістю та сумнівами правильності поведінки у ситуації соціальної зрілості; безініціативністю та уникненням ситуації соціально відповідальної поведінки; уникненням рефлексії; нейтральністю емоції, протестом проти необхідності виявляти вольові зусилля у ситуації соціальної зрілості;

· ситуативний рівень. Характеризується повним, але не глибоким обсягом знання соціальної зрілості; нестійкою оцінкою важливості соціальної зрілості у житті особистості; низьким рівнем мотивації на соціальну зрілість; відсутністю рефлексії щодо вибору та прийняття на себе зрілості за власний вибір; короткочасним емоційним відгуком на соціальну зрілість; переважанням зовнішніх мотивів у усвідомленні соціальної зрілості як цінності; усвідомленням необхідності соціальної зрілості як цінності, але з включеністю їх у ієрархію цінностей;

· стійкий рівень. Характеризується диференційованим знанням про соціальну зрілість; усвідомлення важливості соціальної зрілості у відносинах з іншими людьми; сталістю рефлексії щодо вибору та прийняття на себе зрілості за власний вибір; появою позитивних емоцій у ситуації соціальної зрілості; демонстрацією цінності соціальної зрілості у знайомих та незнайомих ситуаціях; визнанням соціальної зрілості як особистісної цінності;

· смислоорієнтований рівень. Характеризується широтою та глибиною знань про соціальну зрілість; готовністю відстоювати судження та свою думку про важливість соціальної зрілості; орієнтацією рефлексії на сенси життя; щирістю прояву емоцій у ситуації соціальної зрілості; усвідомленням включення соціальної зрілості до рангу провідних цінностей.

У сучасних умовах розвитку суспільства зміст поняття «соціальна зрілість» змінюється вона визначається як соціальна якість суб'єкта, що виражає моральну позицію людини щодо передбачуваних наслідків діяльності, пов'язану з совістю, самоконтролем, самооцінкою, яка залежить від його професійної діяльності, повноважень та заходів при прийнятті рішень.

Висновки

Таким чином, соціальна зрілість це сумлінне прийняття на себе суспільством, групою, індивідом обов'язків щодо розвитку та вирішення соціальних проблем, а також взаємозв'язок між особистістю та суспільством, що характеризується взаємними правами та обов'язками при дотриманні розпоряджень соціальних норм, перетворення суспільно-значущих ситуацій через організацію суспільної та індивідуальної діяльності, досягнення поставлених цілей і подолання перешкод. Соціальна зрілість спрямована як на окремих індивідів, так й на групи, колективи та різні об'єднання, за таких умов вона сприймається як соціальна норма. У міру розвитку суспільства соціальна зрілість змінюється, що веде до розвитку різних її форм: корпоративної, екологічної, інформаційної, охоронної. Крім того, виділяють функціональну структуру соціальної зрілості, яка включає три компоненти: когнітивний, мотиваційний, діяльнісний. Більше того, існують критерії (когнітивно-аналітичний, діяльнісно-рефлексивний, емоційно-вольовий, ціннісно-мотиваційний) та рівні (пасивний, ситуативний, стійкий, смисло-орієнтований) сформованості соціальної зрілості.

Література

1. Завгородня О. В. Особистість: шляхи досягнення зрілості. Практична психологія та соціальна робота. 2010. № 12. С. 11-17.

2. Зайченко І. В. Педагогіка: підручник. 3-тє видання, перероблене та доповнене. Київ: Видавництво Ліра-К, 2016. 608 с.

3. Коптєва О. Особливості формування соціально-професійної зрілості в період ранньої юності. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Педагогічні науки. 2016. Вип. 147. С. 192-196.

4. Панченко С. М. Особистісна зрілість: сутність і перспективи актуалізації в умовах післядипломної освіти. Вісник післядипломної освіти. 2010. Вип. 1(2). С. 308-316.

5. Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія: навч. посібник. Вид-во 3-тє, виправ. Суми: Університетська книга, 2010. 352 с.

6. Савчин М. В. Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник. Київ: Академвидав, 2005. 360 с.

7. Хмуринська, Т. О. Компонентно-структурний аналіз соціальної зрілості у студентів майбутніх соціальних педагогів. Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Педагогіка. Соціальна робота. Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2011. Вип. 21. С. 205-207.

8. Штепа О. С. Особистісна зрілість: Модель. Опитувальник. Тренінг. Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. 210 с.

9. Michael H. Mescon, Michael Albert, Franklin Khedouri. Management. Third edition. Harper & Row Publishers, Inc, 1988. 777 p.

References

1. Zavhorodnia O. V. Osobystist: shliakhy dosiahnennia zrilosti. Praktychna psykholohiia ta sotsialna robota. 2010. № 12. S. 11-17.

2. Zaichenko I. V. Pedahohika: pidruchnyk. 3-tie vydannia, pereroblene ta dopovnene. Kyiv: Vydavnytstvo Lira-K, 2016. 608 s.

3. Koptieva O. Osoblyvosti formuvannia sotsialno-profesiinoi zrilosti v period rannoi yunosti. Naukovi zapysky Kirovohradskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Vynnychenka. Seriia: Pedahohichni nauky. 2016. Vyp. 147. S. 192-196.

4. Panchenko S. M. Osobystisna zrilist: sutnist i perspektyvy aktualizatsii v umovakh pisliadyplomnoi osvity. Visnyk pisliadyplomnoi osvity. 2010. Vyp. 1(2). S. 308-316.

5. Polishchuk V. M. Vikova ta pedahohichna psykholohiia: navch. posibnyk. Vyd-vo 3-tie, vyprav. Sumy: Universytetska knyha, 2010. 352 s.

6. Savchyn M. V. Vasylenko L. P. Vikova psykholohiia: Navchalnyi posibnyk. Kyiv: Akademvydav, 2005. 360 s.

7. Khmurynska, T. O. Komponentno-strukturnyi analiz sotsialnoi zrilosti u studentiv maibutnikh sotsialnykh pedahohiv. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu: Seriia: Pedahohika. Sotsialna robota. Uzhhorod: Vydavnytstvo UzhNU «Hoverla», 2011. Vyp. 21. S. 205-207.

8. Shtepa O. S. Osobystisna zrilist: Model. Opytuvalnyk. Treninh. Monohrafiia. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2008. 210 s.

9. Michael H. Mescon, Michael Albert, Franklin Khedouri. Management. Third edition. Harper & Row Publishers, Inc, 1988. 777 p.

Размещено на Allbest.ru