Смислові маркери особистісної адаптивності

Размещено на http://www.allbest.ru/

СМИСЛОВІ МАРКЕРИ ОСОБИСТІСНОЇ АДАПТИВНОСТІ

Кузнецова О.В.

к. психол. н., доцент, завідувач кафедри дошкільної і початкової освіти

Одеська академія неперервної освіти

Анотація

У статті висвітлено результати теоретико-емпіричного дослідження співвідношення показників смислової сфери особистості з адаптивністю як стійкою властивістю, з компонентами вищих її рівнів. Адаптивність особистості розглядається як здатність до внутрішніх (внутрішньо-особистісних) і зовнішніх (поведінкових) перетворень, перебудов, спрямованих на збереження або відновлення рівноважних взаємин особистості з мікро- і макросоціальним середовищем при змінах в його характеристиках. В структурі адаптивності виокремлено наступні рівні: 1) формально-динамічний; 2) змістовно-особистісний; 3) соціально-імперативний. Спектр якостей, котрі відображають сутнісні прояви вищих рівнів та забезпечують свідому регуляцію адаптивних процесів, позначається як особистісна адаптивність. Теоретично розглянуто питання про значення смислу і смислової регуляції для адаптації людини. Встановлено, що у актуалізації та розвитку особистісної адаптивності вагома роль належить механізмам смислової регуляції, активізації смислоутворення, смислознаходження, смислоздобуття. З'ясовано, що зміцнення екзистенційних основ особистості виступає умовою розгортання особистісної адаптивності. В результаті емпіричного дослідження встановлено численні взаємозв'язки компонентів особистісндї адаптивності та різноманітних складових смислової сфери особистості (смисложиттєві орієнтації, локус контролю, параметри екзистенційної наповненості). Особистісну адаптивність позначають такі смислові маркери: налаштованість на активний процес осмислення життя як такий, опрацювання особистісного смислу; смислова зв'язаність з сьогоденням, інтернальний локус контролю по відношенню до життя; розуміння суб'єктивної цінності явищ, здатність відкривати смисл; здатність реалізовувати свободу для прийняття рішень, що відповідають смислу; здатність здійснити знайдений смисл; відкритість, здатність налаштовувати свій внутрішній світ; здатність рішуче і відкрито взаємодіяти зі світом.

Ключові слова: адаптивність особистості, особистісна адаптивність, структура адаптивності, смисл, смислова регуляція, смислова сфера особистості, екзистенційна наповненість.

Key words: personality adaptability, personal adaptability, adaptability structure, meaning, semantic regulation, semantic sphere of personality, existential content.

Аналіз психологічної літератури вказує на різні точки зору щодо розуміння адаптивності. Один з напрямків пов'язаний з визначенням динамічної сутності даного феномену. Поняття адаптивність (неадаптивність, дезадаптивність) людини як суб'єкту власної життєдіяльності відображає структуру і динаміку адаптивної активності, протікання адаптивних процесів, де адаптивність розглядається як тенденція відповідності між цілями і досягненнями результату активності особистості [9]. Поширеним також є підхід, в якому увага фокусується на сутності адаптивності як певного психологічного утворення. Деякі автори розглядають адаптивність у співвідношенні з більш широкою системою адаптаційним потенціалом особистості. Так, адаптивність розглядається як властивість, що дозволяє «витримувати» адаптаційне навантаження, зберігаючи цілісність та стійкість особистості, й розкривається безпосередньо як наявні актуальні можливості особистості, в той час як адаптаційний потенціал особистості містить також латентні властивості, які тільки формуються [1, с. 69]. З інших позицій адаптивність розглядається як складова адаптаційного потенціалу особистості як складної ієрархічно-паритетної системи, що дозволяє говорити про сукупність різних адаптивностей (внутрішньо-особистісної, поведінкової, відсутності дезадаптаційних порушень, особистісного соціально-психологічного потенціалу та компетентнісної) [6, с. 60].

Разом з тим, продуктивним є аналіз адаптивності як самостійної системної характеристики, складно-організованої властивості. В межах цього напрямку адаптивність розуміється як полісистемна властивість інтегральної індивідуальності, як здатність, структура якої охоплює підсистеми індивідних, особистісних і суб'єктних властивостей, які забезпечують ефективне соціальне та професійне функціонування в умовах травматичного стресу з мінімальними затратами індивідуальних адаптивних ресурсів і збереженням психічного і фізичного здоров'я [10, с.59]. Ми також визначаємо адаптивність як самостійну інтегральну властивість особистості, що характеризує її здатність до внутрішніх (внутрішньоособистісних) і зовнішніх (поведінкових) перетворень, перебудов, спрямованих на збереження або відновлення рівноважних взаємин особистості з мікроі макросоціальним середовищем при змінах в його характеристиках [12, с. 16].

Адаптивність як універсальна властивість психіки є базисом подолання складних життєвих ситуацій будь якого типу, зокрема і надзвичайних. Варто підкреслити, що адаптивність виявляється не тільки дискретно, в межах окремої адаптаційної ситуації, де виникає безпосереднє розгортання адаптивних механізмів і реакцій, внаслідок чого відбувається адаптаційний ефект, котрий фіксується як відносно стабільний стан адаптованість. Йдеться про властивість, яка імманентно притаманна особистості й функціонує наскрізно, забезпечуючи досягнення збалансованих взаємин з середовищем в нестабільних умовах на основі внутрішніх та поведінкових змін [2]. Зважаючи на посилення динамічності середовища, що виявляється у невпинному зростанні новизни, складності, багатоманітності, невизначеності, швидкоплинності, найважливішими аспектами адаптивності як властивості особистості стають стійкість, трансситуативність і ресурсність у організації відносин особистості з сучасним високомінливим світом.

Спираючись на положення континуально-ієрархічного підходу до аналізу властивостей особистості, обґрунтованому О. Санніковою [11], ми виокремлюємо у структурі адаптивності такі рівні: 1) формально-динамічний; 2) змістовно-особистісний; 3) соціально-імперативний. Кожен з них є відносно автономним утворенням, що характеризується специфічним змістом і функціями, які забезпечують разом з тим за рахунок внутришньо-системної взаємодії цілісний прояв адаптивності в реальному життєвому контексті. При цьому компоненти різних рівнів адаптивності, виконуючи специфічні адаптивні функції, своєрідно взаємодіють між собою, доповнюють один одного і спільно утворюють інтегральну властивість, котра не зводиться до суми її складових, що розглядається як системна властивість особистості, наділена активністю цілісного об'єкта.

На формально-динамічному рівні особистості адаптивність проявляє себе в динамічних характеристиках, які відображають особливості виникнення проявів адаптивності і форму їх реалізації в адаптаційної ситуації. На якісному рівні (прикордонна зона між формально-динамічним і змістовно-особистісним рівнями) адаптивність містить показники, що відображають психологічну сутність досліджуваного феномена. На цьому ж рівні розглядається вектор спрямованості адаптивності на певні сфери життєдіяльності, переваги певних сфер для адаптування, тобто вибірковість у виборі середовища, до якої адаптується особистість, спрямованість адаптивних перебудов. смислова регуляція особистісна адаптивність

На змістово-особистісному рівні адаптивність проявляється в характеристиках, пов'язаних зі спрямованістю особистості, її потребо-мотиваційної, ціннісною сферою. До змістовних характеристик адаптивності відносяться здатність до свідомої регуляції адаптивних процесів, вольової регуляції поведінки і діяльності особистості. На цьому рівні можна виділити також стійкі переваги особистості у використанні певних форм адаптаційної поведінки.

На рівні індивідуального досвіду, самосвідомості (прикордонна зона між змістовно-особистісним і соціально-імперативним рівнями) адаптивність представлена індивідуальним досвідом адаптивної поведінки, який, з одного боку, є результатом попередніх адаптацій, а з іншого боку, забезпечує поточні та майбутні адаптації особистості. На цьому рівні в якості компонента адаптивності виступає самооцінка власної адаптивності, знання особистості про свої адаптаційні можливості, ставлення до себе як до суб'єкту адаптації. Тут же ми розглядаємо і такий компонент адаптивності, як засвоєні і особисто вироблені «норми» адаптивної поведінки, якими особистість безпосередньо керується в соціальних адаптаційних ситуаціях.

На соціально-імперативному рівні адаптивність містить в себе систему знань про адаптацію як явище включення особистості в групу, взаємодії з суспільством, зі світом, в цілому, її сенс і прояви, про прийняті в суспільстві способи адаптивної поведінки особистості, тобто про норми поведінки в адаптаційних ситуаціях, характерних для культури, з якою ідентифікує себе особистість. В цілому, соціально-імперативні характеристики виконують функцію нормативного регулювання проявів адаптивності [12, с. 39-42].

Розглядаючи цілісну властивість, на даному етапі дослідження ми приділяємо увагу особистісній адаптивності, тим аспектам, що представлені на вищих рівнях (змістово-особистісному, індивідуального досвіду, соціально-імперативному) цієї властивості. Ці рівні відображають сукупність якостей, які забезпечують свідому регуляцію адаптивних процесів, і у своєму розвитку відзначаються зростанням ролі саморегуляції. Тут виникає питання про роль смислової регуляції у функціонуванні вищих рівнів адаптивності, вивчення якого надає широкі можливості для цілеспрямованого впливу на цю властивість, її активізацію не тільки в системі професійної психологічної допомоги, а й в широкому контексті культурних, просвітницьких практик, неперервної освіти.

Значення смислу і смислової регуляції для адаптації людини до складних, в тому числі, і надзвичайних, життєвих ситуацій глибоко проаналізовано в класичних працях психологів гуманістично-екзистенціального напряму. Базовою ця ідея є для робіт фундатора логотерапії В. Франкла. Розглядаючи цей постулат в контексті проблем психічного здоров'я, психогігієни повсякденного життя, він стверджував, що «не існує нічого іншого, що допомагало б людині подолати життєві труднощі, крім її свідомого стремління служити певній справі» [14, с. 200]. Р Мей пов'язує ціннісно-смислові аспекти особистості з її здатністю конструктивно протистояти нормальній тривозі, викликаної труднощами повсякденного життя та кризами [8, с. 268-272]. Про загрозу псевдоадаптації у вигляді пасивного пристосування людини до анонімної влади та відірваності від справжнього Я внаслідок втрати сенсу, наголошував Е. Фромм [16, с. 246].

Розглядаючи різні системи регуляції поведінки людини, представлені в мультирегуляторній моделі особистості, Д. Леонтьєв зазначає, що ще на ранніх етапах онтогенезу смислова регуляція поступово займає одне з провідних місць в ряду регуляторних систем й її функціонування пов'язано з вирішенням адаптивних задач. При цьому для зрілої автономної особистості властиве становлення вищої системи регуляції системи, заснованої на логіці вільного вибору, що дозволяє трансформувати власну смислову реальність в процесі відкритої діалогічної взаємодії зі світом [5, с. 290-291], що, на наш погляд, також слугує вирішенню адаптивних задач, зважаючи на такі характеристики сучасного світу, як надзвичайна динамічність, мінливість, непередбачуваність, інноваційність. Як зазначає Т. Титаренко, невміння пристосовуватися до «надто мінливого соціуму з його непрогнозованими флуктуаціями, економічною і політичною нестабільністю, незрозумілими, нераціональними очікуваннями» це вибір життєвої некомпетентності [13, с. 203]. Тому адаптивність, яка дозволяє особистості підтримувати баланс у стосунках з високомінливим світом, також може бути предметом усвідомлення як ресурс реалізації смислу і проживання осмисленого життя в наявних історичних умовах.

В цьому контексті важливим є розгляд співвідношення показників смислової сфери особистості з адаптивністю як стійкою властивістю, з компонентами вищих її рівнів, що, гіпотетично, можуть зазнавати впливу смислової регуляції. Метою організованого нами емпіричного дослідження стало вивчення взаємозв'язків між смисложиттєвими орієнтаціями, локусом контролю, характеристиками езистенційної наповненості, усвідомленості життя як окремими параметрами смислової реальності та компонентами особистісної адаптивності, визначення на цій основі її смислових маркерів.

У емпіричному дослідженні прийняли участь 230 осіб, здобувачі освіти Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського, Національного університету «Одеська політехніка», Одеської державної академії будівництва та архітектури, Одеської академії неперервної освіти, віком від 22 до 60 років.

Психодіагностичний інструментарій дослідження склали наступні методики. Для вивчення показників вищих рівнів адаптивності психодіагностична методика «Структурна композиція особистісної адаптивності» (О. Саннікова, О. Кузнецова). Методика діагностує компоненти особистісної адаптивності: «установчий» (АдУ), «ціннісний» (АдЦ), «контрольно-регулятивний» (АдКР), «рефлексивний» (АдР), «суб'єктивно-нормативний» (АдСН), «апостеріорно-регулятивний» (АдАР), «імперативно-орієнтовний» (АдІО), «ідейно-трансформаційний» (АдІТ), «загальний показник особистісної адаптивності» (ЗПОА). Для виявлення показників смислової сфери особистості Тест смисложиттєвих орієнтацій (Д. Леонтьев). В цьому тесті до аналізу пропонуються такі шкали: «мета у житті» (М), «процес життя, або цікавість та емоційна насиченість життя» (П), «результативність життя або задоволеність самореалізацією» (Р), «локус контролю Я» (ЛКЯ), «локус контролю життя або керованість життям» (ЛКЖ), «загальний показник смисложиттєвих орієнтацій» (ЗПСО). Для вивчення усвідомленості життя та екзистенційної наповненості Шкала екзистенції А. Ленгле і К. Орглер, яка містить наступні виміри: «самодистанціювання» (SD), «самотрансценденція» (ST), «свобода» (F), «відповідальність» (V), «персональність» (P), «екзистенційність» (Е), «загальний показник екзистенційної наповненості» (G).

Відповідно до означеної мети аналіз отриманих в результаті діагностики емпіричних даних передбачав використання кількісних методів, а саме кореляційного аналізу, який був здійснений за допомогою статистичної програми SPSS for Windows 13.0.

Розглянемо отримані результати кореляційного аналізу, що розкривають співвідношення показників особистісної адаптивності та смисложиттєвих орієнтацій (табл. 1).

Отримані дані демонструють наявність численних додатних взаємозв'язків між всіма показниками особистісної адаптивності та загальним показником смисложиттєвих орієнтацій, при чому на високому рівні значущості (р<0,01). Це свідчить про широку палітру взаємозалежностей між змістовно-особистісними і соціально-імперативними характеристиками адаптивності та параметрами осмисленості життя. Отже, чим вищий рівень усвідомленості життя, звернення особистості до формування особистісного смислу, смислу життя, готовність до життєвого вибору на основі усвідомлених цілей, тим вище й здатність до вирішення адаптаційних завдань, подолання труднощів у періоди раптових, докорінних змін життєвих умов, до ефективного функціонування у швидкоплинному середовищі. Крім того, важливим аспектом такої взаємозалежності є наявність упевненості у власній здатності контролювати своє життя, самостійно визначати цілі, обирати шляхи їх досягнення, здійснювати вибір і добиватися результатів. Про це свідчить наявність статистично значущих додатних зв'язків (р<0,01, р < 0,05) переважної більшості показників особистісної адаптивності та шкали «локус контролю життя або керованість життям» (ЛКЖ). Слід вказати, що такі дані узгоджуються з результатами наших попередніх досліджень щодо співвідношення базисних, формально-динамічних та якісних, показників адаптивності з тими ж параметрами смисложиттєвих орієнтацій [3].

Таблиця 1. Значущі коефіцієнти кореляцій показників особистісної адаптивності та смисложиттєвих орієнтацій