Комунікативний процес: природа, структура, аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Комунікативний процес: природа, структура, аспекти

Жук О.В.,

кафедра загальної і медичної психології

м. Київ

Огляд: Особливий вид спілкування це комунікаційна діяльність: передача інформації від комунікатора (джерело) до реципієнта (одержувач) за допомогою певного каналу. Комунікативний процес є суттю спілкування: встановлення й підтримання контактів. Головною метою комунікативного процесу є забезпечення розуміння інформації, тобто повідомлень. Щоб з'ясувати природу комунікативного процесу розглянемо деякі моделі комунікацій. Однією з перших була розроблена комунікаційна модель Г. Лассуелла, 1948 р. (LassweИ Н. D. (1948)). Згідно цієї формули комунікація розглядається як відповідь на питання: ХТО - ЩО (повідомлення) - КАНАЛ - КОМУ! Згодом (1968 р,) вчений додав допоміжні питання для вивчення комунікативного процесу: ХТО, який НАМІР, яка СИТУАЦІЯ, який РЕСУРС, СТРАТЕГІЯ. Відображена структура моделі у таблиці 1.

Модель комунікаційного процесу Г. Лассуелла

Дана модель представила розгорнутий план комунікативної дії, але не передбачає зворотнього зв'язку та спирається на біхевіористичний підхід: адресат розглядається як об'єкт реагуючий на отриману інформацію.

У 1949 р. співробітниками телефонної компанії К.Е. Шеннон та У Уівер була розроблена лінійна модель Шеннона-Уівера (мал. 1). Вони розробили математичну теорію комунікації та створили схему, грунтуючись на вивченні ефективності проходження сигналу по телефонному кабелю. Основна увага приділялася кількості інформації, швидкості її передачі та способам усунення перешкод, що заважають проходженню сигналу або спотворюють його (Shannon, ClaudeE., 1950).

Рис. 1. Модель комунікаційного процесу Шеннона-Уівера

У лінійній моделі з'явилося уявлення про швидкість та кількість інформації яка передається, що і стало перевагою цієї моделі. Комунікація розглядається діяльністю яка направлена на підготовку та збереження інформації в розрізі різноманітнихорганізаційних структур. Але ця модель абстрагується від сенсу переданої інформації та зосереджується переважно на кількості. Людина включена в модель як приймач інформації з відсутністю зворотнього зв'язку.

Вчені з США В. Шрамм і Ч. Осгуд (1954 р) розробили циркулярну (замкнуту), збалансовану модель комунікаційного процесу (мал. 2), в якій відправник і одержувач інформації виступають рівноправними партнерами (Schramm W., 1954).

комунікаційний спілкування лассуелл

Рис.2 Модель комунікаційного процесу Шрамма-Осгуда

Перевагою даної моделі у саморегулюванні за рахунок зворотного зв'язку, однак недоліком є помилкова ілюзія «рівноправності» сторін у комунікаційному процесі.

Вчений Теодор Ньюкомб розробив інтеракціоністську (соціально-психологічна) нелінійну модель комунікації (NewcombT. M., 1953).Він показав, що загальна тенденція в комунікації є прагнення до симетрії: якщо контактуючи зорієнтовані позитивно, то в них з'являється прагнення до збігу пОглядів на розглядання сумісної ситуації, при негативному відношенні прагнення до збігу пОглядів на розглядання сумісної ситуації не з'являється.

Модель Уестлі і Макліна (Westley B.H., &MacLean Jr, 1957) розглядає міжособистісну та масову комунікацію, розкриває роль мас-медіа в забезпеченні потреби реципієнта в інформації, як за допомогою комунікації можно задовольнити потреби соціального суб'єкта в умовах різної інформаційної доступності об'єкта.

Також були розроблені чотири теоретичних моделі комунікації: передавання; експресивна; публічна; рецепційна. Ці моделі є удосконаленням моделі Г Лассуела, та адаптовані до сучасних реалій.

Для визначення поняття «комунікація», її суті та ролі в сучасному суспільстві, звернемося до кількісті її трактувань. У 70-х роках Ф. Денс згрупував 15 категорій з зафіксованих 95 дефініцій, дослідниця H. Ва - лінська (1975 р.) зафіксувала понад 200 дефініцій в американській літературі та виділила 18 семантичних (значеннєвих) категорій (Косенко Ю.В., 2011). Науковець TГобан-Клас визначає сім типових категорій комунікації, які розкривають різні функції комунікаційного процесу: комунікація як трансмісія (трансляція, передача інформації, ідей, емоцій, умінь); комунікація як порозуміння інших; комунікація як вплив і взаємовплив; комунікація як об'єднання (створення спільноти); комунікація як взаємодія; комунікація як обмін; комунікація як складова суспільного процесу (групові норми, громадський контроль, ролі, координація зусиль) (Косенко Ю.В., 2011).

Така кількість визначень свідчить про багатоаспектність явища, яке воно позначає та торкається різних сфер: економіки, політики, права, психології, культури, моралі. Поняття «комунікація» відображається у трьох основних теоретичних підходах: структурний (соціологічні, політичні, правові, економічні аспекти); біхевіористичний (поєднання психології, соціальної психології, соціології); культурний (гуманітарні науки, антропологія, лінгвістика, проблеми значення та мови, культурне середовище).

Комунікація відбувається на різних рівнях кожний з яких має комунікаційні мережи.

Комунікаційні рівні: внутрішньо особистісний, міжособистісний, внутрішньогруповий, міжгруповий, інституційний, суспільний, глобальний.

Комунікаційні мережі: засоби, канали доставки, обмін та активний рух повідомлень, залученість всієї чи більшої частини групи.

Аспекти комунікативного процесу: історичний (з погляду походження й формування); типологічний (з погляду форми процесу спілкування); видовий (з погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу); онтологічний (з погляду сутнісного); рольовий (з погляду характеристики учасників комунікативного процесу); функціональний (з погляду ефективності й дієвості процесу); стильовий (з погляду самобутності й оригінальності організації процесу); формальний (з погляду форми процесу); квалілогічний (з погляду якості процесу); інструментальний (з погляду використання засобів); культурологічний (з погляду духовного забезпечення процесу); інформаціологічний (з погляду інформаційного забезпечення); системний аспект (з погляду складників процесу); структурний (з погляду зв'язків між складниками процесу); технологічний (з погляду організації процесу); мовленнєвий (з погляду характеру мовної організації процесу спілкування) (Панченко В.А., 2016).

Ланки комунікаційного процесу: одержувач (той, хто слухає і сприймає отриману інформацію); потік зв'язку (засоби, методи і способи передачі інформації); повідомлення (інформація, яка доноситься до співрозмовника); відправник (особа, що відправляє і доводить необхідну інформацію до іншої особи - одержувача).

Комунікація є об'ємним процесом, який розглядається, як одна з найважливіших психофізіологічних потреб людини. У сучасному світі більшість людей втягнулися у віртуальне спілкування, але, не дивлячись на це, міжособистісні комунікації зростають, бо це помагає вирішенню особистісних проблем, забезпеченню успішного навчання та кар'єрному росту.

Література

1. Косенко Ю.В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. / Ю.В. Косенко. - Суми: Сумський державний університет, 2011. - 187 с.

2. Панченко В.А. Комунікаційні процеси в ефективному управлінні персоналом. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки. 2016. №30. С. 147-154.

3. Lasswell H.D. (1948) Thestructureandfunctionofcommunicationinsociety. In: L. Bryson (ed.) The Communication of Ideas. New York: Harper, pp. 37-51.

4. Shannon, Claude E., Warren Weaver, and Norbert Wiener. The mathematical theory of communication. Physics Today. 1950. 3.9: 31.

5. Schramm W. How communication works. 1954. 3-26.

6. Newcomb T.M. An approach to the study of communicative acts. Psychological review. 1953. 60 (6), 393.

7. Westley B.H., &MacLean Jr, M.S. A conceptual model for communications research. JournalismQuarterly. 1957.34 (1), 31-38

Размещено на Allbest.ru