Особливості когнітивних чинників суїцидальної поведінки підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості когнітивних чинників суїцидальної поведінки підлітків

Федоренко Раїса Петрівна кандидатка психологічних наук, доцентка кафедри практичної психології та психодіагностики, Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк,

Анотація

У статті представлено розгляд проблеми самогубства серед дітей підліткового віку. Здійснено аналіз результатів теоретико-емпіричних досліджень особливостей підліткового віку, оскільки проблема самогубства, у контексті підліткового віку, набуває особливої гостроти за останній період. Проаналізовано когнітивні чинники розглядуваного явища, що дає змогу з'ясувати причини існування, способів його попередження і його дефініції та розуміння. самогубство підлітковий вік

Melnyk Antonii Petrovych Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor of the Department of Practical Psychology and Psychodiagnostics, Lesya Ukrainka Volyn National University, Lutsk

COGNITIVE FACTORS FEATURES RELATED TO ADOLESCENT SUICIDAL BEHAVIOR

The article highlights the analysis of the suicidal behaviour factors among adolescents. An analysis of the theoretical-empirical studies results of the adolescents' peculiarities was carried out since the suicidal rate has been rising recently. The cognitive factors of the above-mentioned phenomenon are analyzed. That analysis helped to find out the reasons for the existence of suicidal behaviour, ways of its prevention, definition, and understanding.

On an empirical level, it has been established that half of the study participants are characterized by a medium and high-level tendency to commit suicide. It has been found that a third of respondents often do not assess themselves adequately. They have low or high self-esteem. Therefore, it can be concluded that a significant part of the teenagers who participated in the study have idealized ideas about themselves, their abilities, and opportunities. They thought they are more than significant to the people around them. At the same time, such respondents ignore personal failures for the sake of maintaining their psychological comfort, showing their superiority. A small number of respondents are not confident in their abilities, shy, indecisive, and overly cautious. They need support and approval from people around them.

The research demonstrated that the majority of respondents have a low level of situational anxiety. The level of personal anxiety among the majority of participants is moderate, while a third of them have high indicators of personal anxiety.

Постановка проблеми. Життя особистості в час загальних соціальних реконструкцій і потужного інформаційного тиску, які змушують перебувати в стані постійного емоційного напруження, стає загальною нормою. Перебуваючи у ситуаціях постійних стресів та емоційних навантажень, таким проблемам, як внутрішній неспокій, тривога, дискомфорт, зазвичай, не надається належної уваги, не дивлячись на те, що вони можуть призводити до криз, тяжких душевних розладів, потрясінь, які в трагічних випадках закінчуються самогубством.

Особливої актуальності набуває проблема суїцидальної поведінки в підлітковому віці. Сьогодні цю актуальну тему активно обговорюють спеціалісти, урядовці, правоохоронці і громадськість. Однак пересічний українець частіше засуджує самовбивцю або сприймає його як психічно хворого, якому - впевнений - не допомогти, а людям, чиї близькі чи родичі здійснили суїцид, доводиться потерпати від невиправданих звинувачень і неоднозначних поглядів оточуючих.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Глибоке висвітлення деструктивної людської поведінки, а саме вчинення самогубства, досить широко репрезентоване вже у творчості мислителів античного світу. Серед досліджень цієї проблеми останніх десятиліть привертають увагу праці і сучасних вітчизняних і зарубіжних учених різних галузей знання, серед яких, зокрема, Р. Авакян, І. Алієв, О. Вроно, М. Ковальов, А. Амбрумова, І. Паперно та ін.

Самогубство та шляхи його попередження вивчали такі відомі науковці, як: Ю. Александров, Я. Гошовський, В. Глушков, В. Войцех, С. Жабокрицький, М. Мелентьєв, В. Москалець, О. Моховиков, Г. Пілягіна, В. Сулицький, А. Тищенко, Р. Федоренко, В. Шаповалов, С. Яковенко, Н. Ярмиш та інші, які висловлювали доволі різні думки не лише щодо причин існування розглядуваного явища, способів його попередження, а й з приводу його дефініції та розуміння.

Слід визнати, що за часів освоєння космосу, біоінженерії, а після світових воєн і розвитку масової культури відбулися зміни й у духовності людини. Чим освідченішою вона стає, що більше знань про світ здобуває, то глибше "зазирає" в себе, частіше замислюється над сенсом свого життя. Проте дедалі більше людей на планеті втрачають потяг до життя, вдаються до самогубства. Залишаючись на індивідуальному рівні затабованим через свою інтимність, нині самогубство сприймається загалом як негативне моральне явище, адже людські втрати не можна виправдати. Це розуміють і в широкому загалі, і в державі. Проте проблема мінімізації самогубства визнається дотепер не розв'язаною.

Про загострену екзистенційно важливу для соціогенезу людства значущість цієї проблематики йдеться у фундаментальних дослідженнях багатьох учених (А. Адлер, К. Горні, Е. Дюркгейм, К. Меннінгер, В. Роменець, Г. Салліван, З. Фройд, К. Юнг та ін.).

З точки зору теорій діяльності та теорій адаптації, суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах певних конфліктів. Дії, що мають конкретну мету покінчити з життям, можна включити у більш ширшу систему предметної діяльності з відповідним їй мотивом. Зазвичай, мета та мотив суїциду не збігаються, а їх співвідношення складають сенс самогубства для особистості [1;5].

На думку О. Лосієвської, особливого значення на сьогоднішній день набуває тема дитячого та підліткового самогубства [2], оскільки саме у підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів. Підліткова криза об'єднує в собі різні види поведінки і переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання, які найчастіше є характерними для кризи ідентичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя [2].

Відомий психолог Л. Виготський досить докладно досліджував проблему інтересів у перехідному віці, називаючи її "ключем до всієї проблеми психологічного розвитку підлітка". Він писав, що всі психічні функції людини на кожному ступені розвитку, у тому числі і в підлітковому віці, діють не безсистемно, не автоматично, не випадково, а в певній системі, направлені конкретними прагненнями, потягами і інтересами, які відклалися в особистості.

Вчений підкреслював, що є період руйнування старих зацікавлень і формування нової основи, за якою розвиваються нові інтереси. Він вважав, що якщо на початку фаза розвитку інтересів стоїть під знаком романтичних прагнень, то кінець фази знаменується реалістичним і практичним вибором одного найбільш стійкого інтересу, здебільшого безпосередньо пов'язаного з основною життєвою лінією, що обирається підлітком" [4].

Саме у підлітковому віці в особистості з'являються різні проблеми, і вона не завжди буває спроможна виробити відповідно новій соціальній ситуації розвитку механізми подолання труднощів. Підліткова криза об'єднує в собі різні види поведінки і переживань, які пов'язані з труднощами особистісного зростання, які найчастіше є характерними для кризи ідентичності. Останню можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, на невпевненість у своїй компетентності у багатьох питаннях життя [2;4].

У межах підліткової кризи деперсоналізація виступає як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного "Я" [5].

Надзвичайно актуальним стає порівняння себе з однолітками. Уважно спостерігаючи за ними і постійно порівнюючи себе з іншими, підліток часто перебільшує свої справжні фізичні недоліки. Заниження самооцінки, обумовлене переживаннями з приводу надуманих недоліків образу фізичного "Я", призводить до появи "комплексу Терсіта". Існують значні індивідуальні відмінності у проявах цього комплексу. У дуже чутливих підлітків можуть виникати важкі кризи самооцінки, хоча в інших їх однолітків, навіть значні дефекти тіла не викликають даного комплексу [2].

У межах підліткової кризи деперсоналізація виступає як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного "Я".

Вплив батьків у підлітковому періоді помітно знижується і підвищується значущість однолітків. Підлітки починають критично оцінювати своїх батьків, їхню думку, виробляють власну позицію стосовно батьківської оцінки. Батьківську позицію починають сприймати лише як одну з можливих[4].

Шкільний психолог В.І. Силяхіна вважає, що мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути: втрата близької, коханої людини; самотність, відчуженість; шкільні проблеми; почуття помсти, протесту, загрози; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття; страх покарання, тортури; ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність; переживання, образи; почуття провини, сорому, невдоволення собою; неможливість бути зрозумілим, почутим; уникнення наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації. Вважається, що це лише загальні мотиви, а часткові можуть бути настільки різними, що їх важко перерахувати [5].

Методологічну та теоретичну основу дослідження когнітивних чинників суїцидальної поведінки склали праці А. Бека, Т. Вашека, Я. Гошовського, О. Лісової, О. Лосієвської, В. Мушинського, та інших.

Когнітивні психологи визначають принципи організації пізнавальних процесів та відмінності в тому, як люди сприймають, осмислюють й організовують свій досвід, оцінюють його та користуються ним. Особистість при цьому цікавить їх не сама по собі, а як пояснювальний принцип [1].

Отже, поняття когніції охоплює не тільки теоретичне пізнання, а й просте, повсякденне (не завжди усвідомлене) осягнення світу в щоденному житті людини, набуття самого простого тілесного, чуттєво-наочного, сенсорно-моторного досвіду в повсякденній взаємодії людини з навколишнім світом.

Це будь-який процес (свідомий чи несвідомий), пов'язаний з отриманням інформації, знань, їх перетворенням, запам'ятовуванням, використанням. Позначає, таким чином, пізнавальний процес або сукупність психічних (ментальних, розумових) процесів - сприйняття, категоризації, мислення, мовлення та ін.

Оскільки, когніція - це поняття, що поєднує в собі значення двох латинських слів - cognitio, пізнання, пізнавання і cogitatio, мислення, міркування, то вона також включає усвідомлення і оцінку самого себе в навколишньому світі і побудова особливої картини світу - все те, що складає основу для поведінки людини[2]. Вивчення ролі когнітивних чинників у формуванні суїцидальної поведінки в підлітковому віці і лягло в основу нашого дослідження.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному розгляді ролі когнітивних чинників у формуванні суїцидальної поведінки в підлітковому віці.

Згідно з метою дослідження було сформульовані наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми в науковій літературі.

2. Проаналізувати фактори, які сприяють виникненню суїцидальної поведінки в дітей підліткового віку.

3. Провести емпіричне дослідження за допомогою комплексу діагностичних методик.

4. За отриманими результатами проведеної роботи зробити висновки та узагальнення.

Виклад основного матеріалу. Вибірку дослідження склали 100 осіб - учнів Луцького НВК № 22 - ліцей, віком 13 - 15 років, з них 46 осіб чоловічої статі і 54 - жіночої. З усієї вибірки 57 дітей проживають в повних сім'ях, 38 - в неповних і 5 осіб виховуються в дистантних сім'ях. Дослідження проводилось упродовж 2021-22 років.

Досягненню мети дослідження й розв'язанню поставлених завдань сприяло використання комплексу методів дослідження, а саме:

- теоретичні (вивчення, аналіз та узагальнення психолого-педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизація), які дали можливість виявити й узагальнити дослідницькі матеріали з проблеми;

- емпіричні (комплекс взаємодоповнюючих діагностичних методик: Опитувальник визначення схильності до суїцидальної поведінки М. Горської; методика на визначення самооцінки Дембо-Рубінштейн (модифікація А.П. Прихожан), проективна методика "Дерево" Джон і Дайан Лампен).

- математичні (коефіцієнт кореляції Пірсона, порівняльний аналіз.)

З метою виявлення рівня схильності підлітків до суїцидальної поведінки нами було запропоновано методику "Визначення схильності до суїцидальної поведінки" М. Горської. Отримані результати виявили наступне: 55% опитаних мають низький рівень схильності до суїцидальної поведінки, у 24% - рівень суїцидальної поведінки потребує уваги до респондентів і 21% учнів мають високий рівень суїцидальних схильностей та потребують корекційної роботи.

Отже, за результатами даної методики можна робити висновки, що підлітковий період є дуже гострим в питаннях самогубств. Тому, в цей період діти потребують надзвичайної уваги з боку батьків, близьких, вчителів та психологів.

Наступний етап дослідження передбачав визначення рівня самооцінки підлітків за методикою Дембо-Рубінштейн за модифікацією А.М. Прихожан. Аналіз результатів показав, що приблизно 68% підлітків оцінюють себе адекватно, тобто мають самооцінку середнього і високого рівня, 13% опитаних мають занижену, а 19% - завищену самооцінку. Як бачимо, третина опитаних мають неадекватно сформовану самооцінку.

Отож, можна зробити висновки, що значна частина підлітків має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для навколишніх людей. Разом з тим, є і такі, що ігнорують особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту, проявляючи зверхність по відношенню до оточуючих. Незначна кількість опитаних невпевнені у своїх силах, сором'язливі, нерішучі, надміру обережні. Вони гостро потребують підтримки і схвалення навколишніх.

Відповідно до завдання дослідження, нами було виявлено рівень адаптованості підлітків в колективі за проективною методикою "Дерево" Дж. Лампен і Д. Лампен. Приблизно 12% опитаних на даний момент характеризують себе як особи, які мають установку на подолання життєвих перешкод, 36% - мають активну життєву позицію, є комунікабельними та можуть інколи проявляти альтруїзм у відношенні до інших. Близько 40% підлітків почуваюсь себе впевнено та мають досить високий статус в колективі.

Разом з тим, 8% досліджуваних потребують зміни діяльності та відпочинку, вони є замкнутими, тривожними, в деяких випадках мають непорозуміння в колективі. Приблизно 2% опитаних усуваються від колективних справ, можливі прояви суїцидальної поведінки; також 2% проявляють бажання бути лідером, "командувати", мають завищену самооцінку.

У майбутньому хотіли б мати установку на подолання перешкод 8% опитаних, 25% - бажали б мати активну життєву позицію та дружнє взаєморозуміння, приблизно 8% досліджуваних бажають досягти успіху без подолання перешкод, близько 25 % хотіли б бути впевненими у своїх силах та комфортно себе почувати, аж 37% прагнуть до лідерства та командування. Хотіли б привернути до себе увагу, та мати кризовий стан "падіння у прірву" 5% опитаних.

Отже, нами було встановлено, що близько 90% підлітків є соціально та психологічно адаптованими, приймають себе та інших, відчувають емоційний комфорт, при цьому, 10% опитаних є дезадаптовані, відчувають внутрішню напруженість, тривожність, незадоволеність системою своїх стосунків з оточуючими людьми, своїм місцем у колективі.

Наступне завдання дослідження передбачало встановлення взаємозв'язку між рівнем самооцінки підлітків та схильністю до суїцидальної поведінки. Отримані результати показали, що серед опитаних із адекватною самооцінкою 58% мають низький рівень схильності до суїциду, 19% - середній та 19% високий рівень. Близько 4% досліджуваних мають дуже високу схильність до самогубства.

Близько 66% підлітків із завищеною самооцінкою мають низький рівень схильності та 34% - середній рівень. Цій групі підлітків не характерна висока схильність до самогубств.

Серед підлітків із заниженою самооцінкою 33% мають низький рівень, трохи більше 17 % показали середній рівень, та 50% високий рівень схильності до суїцидальної поведінки. Варто зауважити, що цим дітям необхідно приділяти більше уваги і працювати над формуванням адекватного сприйняття себе.

Проаналізувавши результати за проведеними методиками, ми не встановили чіткого взаємозв'язку між рівнем самооцінки підлітків та їхньою схильністю до суїцидальної поведінки. Разом з тим, потрібно звертати увагу на дітей із заниженою самооцінкою, так як вони можуть входити до групи ризику, оскільки половина з них мають високий рівень схильності до самогубств.

Одним із завдань дослідження було визначення рівня тривожності (за методикою Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна) у досліджуваних дітей підліткового віку. Виявлено, що більшість респондентів (75%) мають низький рівень ситуативної тривожності, що засвідчує переважання спокійного стану під час заповнення бланків методики. Для 16 % підлітків характерним є середній рівень тривожності. Відповідно, у 9% досліджуваних підлітків виявилися високі показники ситуативної тривожності, тому проходження методики стало для них достатньо напруженим, вони сприйняли його за ситуацію оцінки власних якостей тощо.

Результати, отримані за шкалою "особистісна тривожність", виявились наступними: 37% підлітків засвідчили високий її рівень. Характерною особливістю цієї групи досліджуваних є схильність до сприйняття широкого кола ситуацій як таких, що несуть загрозу самооцінці, самоповазі або нормальній життєдіяльності.

Отримані дані дають підстави припускати, що для цієї категорії респондентів стан тривоги є характерним у різноманітних ситуаціях, особливо тих, що пов'язані з оцінкою компетентності та престижу особистості. При цьому, для осіб з високим рівнем тривожності звичною є концентрація на зовнішніх вимогах, критичність суджень та ставлень, переоцінка рівня значимості поставленої задачі.

Для виявлення взаємозв'язку між рівнем тривожності та рівнем схильності до суїцидальної поведінки ми порівняли отримані в дослідженні дані і отримали наступні результати: серед групи підлітків, що мають низький рівень схильності до суїцидів (n=55) - 37% характерним є низький рівень ситуативної тривожності, 44% - середній рівень та 19% високий рівень.

У підлітків з середнім рівнем схильності до суїцидів (n=23) 26% опитаних мають низький рівень ситуативної тривожності, 39% - помірний рівень та 35% - високий.

З групи респондентів з високим рівнем схильності до суїцидальної поведінки (n=22) низький рівень ситуативної тривожності показали 23%, середній рівень - 50% та високий рівень у 27%.

Зв'язок між особистісною тривожністю та схильностями до самогубств в підлітковому віці за даними отриманими виглядає наступним чином: в групі опитаних з низьким рівнем схильності до суїциду (n=55) 34% показали низький рівень особистісної тривожності, 40% - помірний та 26% - високий рівень.

В групі опитаних із виявленим середнім рівнем схильності до суїциду (n=23) 21% опитаних показали низький рівень особистісної тривожності, у 30% - середній та 49% - високий.

В групі опитаних з високим рівнем схильності до суїциду (n=22) 9% опитаних показали низький рівень особистісної тривожності, 55% - середній та 36% - високий.

В ході аналізу результатів емпіричного дослідження було виявлено, що, незалежно від рівня ситуативної та особистісної тривожності, є висока схильність до самогубств в різних групах підлітків. Тобто, у молодої людини, яка стикається хоча б з однією із складних чи конфліктних ситуацій або проблем, може не виявитися емоційних, розумових або фізичних сил протистояти будь-яким іншим неприємностям. І тоді суїцид може стати для неї єдиним прийнятним виходом.

Дані свідчать про те, що як особистісна, так і ситуативна тривожності, перебувають на середньому рівні з помітною тенденцією до збільшення у підлітковому віці. Це може бути спричинене через мораторій ідентичності, адже в цей час починається чергова вікова криза, яка провокує особистість постійно шукати вихід з неї, випробовуючи різні варіанти.

В ході аналізу, порівняння та узагальнення отриманих даних ми визначили групу ризику, яка становить 22 % респондентів, що є практично четвертою частиною всіх опитаних. Це досить значний показник, який свідчить про гостроту даної проблеми в підлітковому віці. При цьому, варто відмітити, що ці діти виховуються в різних типах сімей.

За отриманими даними, в групі ризику опинились 6% підлітків, що виховуються в повних сім'ях, 9% - в неповних та 7% - в дистантних. Така ситуація є свідченням того, що в сучасних сім'ях зменшується педагогічний потенціал, нівелюються моральні цінності, батьки не усвідомлюють відповідальності щодо прав та обов'язків підлітків, а надмірна нервова напруженість чи надмірна їх зайнятість негативно впливають на емоційний та психічний розвиток дитини. Як наслідок, у підлітків формується відчуття самотності, тривожності, бажання приховувати свої переживання, частішають прояви надмірної дратівливості та агресії, що може призвести до фатальних наслідків.

Висновки

Теоретичне опрацювання наукових джерел та проведене комплексне дослідження дали змогу зробити наступні висновки: