Етично-альтруїстичний принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії у вихованні дітей-сиріт

ETHICAL-ALTRUISTIC PRINCIPLE OF SUBJECT-SUBJECT INTERACTION IN UPBRINGING ORPHAN CHILDREN

The article deals with the problem of introducing innovative methods of upbringing orphans in Ukraine, that are staying in state care institutions. The basic principles ofthe personal-humanistic strategy ofthe new pedagogical paradigm are revealed, the role of the subject-subject interaction between an educator and a fosterling is defined. Such scientific approaches to the understanding of altruism as personality-normative (moral norms, beliefs); emotional (manifestation of altruistic emotions, empathy, sympathy) are analyzed.

The ethical-altruistic principle of raising orphans in a state care institution aims at the development of altruistic tendencies of both sides of the subject-subject interaction - orphans and caregivers, namely empathy, sympathy, compassion. It is important to take into account the peculiarities of the development of the emotional intelligence of the both and the formation of competencies in the sphere of life.

The specifics of empathic manifestations ofpupils in state institutions, the peculiarities offunctioning of mechanisms of children's sympathy and empathy are outlined. Attention is drawn to the peculiarities of the empathy of the teachers working in state care institutions.

The altruistic-ethical principle defines the strategy of raising children, the humanistic load of technological means of education, the characteristic features of which are pedagogical help and support; guardianship, social security; dialogue, creative and searching character, a combination of traditions and innovations. The effectiveness of the implementation of the ethical-altruistic principle of the subject-subject interaction - an orphan and a teacher in the conditions of a state care institution is substantiated.

It has been proved that the subject-subject interaction based on the etho-altruistic principle has a strong educational potential. The actively humane, altruistic and ethical orientation of the subject-subject interaction between the caregiver and the orphan, the professional competence of the teachers in state care institutions can partially reduce the negative impact of the depriving conditions, which in turn will contribute to the actualization of the orphan child's personal resources.

Постановка проблеми

суб'єкт-суб'єктна взаємодія педагогічний виховання дитина

Серед найактуальніших проблем українського суспільства все гостріше постає проблема опіки та виховання дітей-сиріт. Зміни в системі інституційного догляду в напрямі до альтернативного, наближеного до сімейних форм утримання й виховання, задекларовані Національною стратегією реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, підсилюють актуальність забезпечення особистісного зростання дітей в умовах трансформаційних змін і оновлених форм державної опіки. Необхідною постає проблема впровадження інноваційних підходів з метою надання професійної допомоги дітям-сиротам на основі науково обґрунтованих концепцій виховання з урахуванням сучасних соціальних змін.

Особистісна парадигма виховання стала однією з домінуючих у сучасний період розвитку українського суспільства системою методолого-теоре- тичних норм і стандартів та аксіологічних критеріїв, які розкривають характерологічну цілісність освітньо-виховного процесу та регулюють науково-дослідну та практичну інноваційну педагогічну діяльність. Поняття «виховання» все більше набуває значення життєтворчості, зразків і норм культурного, гідного життя, втілених у цінностях виховання. Базовими цінностями є людина, культура, соціум. Однією з ключових ідей у виховному процесі є діяльність щодо розвитку духовного світу особистості, спрямована на надання їй педагогічної підтримки у самоформуванні свого морального образу.

Особистісна парадигма виховання дітей-сиріт не просто декларує, а утверджує дитину як найвищу цінність життя, передбачає визнання її індивідуальності, самобутності, самоцінності. Формування суб'єкт-суб'єктних відносин педагога й дитини-сироти є першоосновою й головною умовою виховання особистості; вони розвивають перцептивне, емоційне і когнітивне відображення педагогом і дитиною один одного, дозволяють здійснити найголовніше - усвідомити дитині не співпадіння її «Я - реального» і «Я - ідеального», без чого не можуть відбуватися об'єктивно її саморозвиток і самооцінка (Бойко, 2012: 317). Стратегія суб'єкт-суб'єктного, гуманного виховання передбачає реалізацію етично-гуманного принципу у вихованні дитини. Гуманність - іманентно характерна риса нашого народу, притаманна українській ментальності загалом. Гуманні суб'єкт-суб'єктні відносини є традиційно та соціально схваленою нормою функціонування освітньо-виховних закладів в Україні.

На мою думку, розглядаючи процес виховання дитини-сироти, яка перебуває у державному закладі опіки, важливо звернути увагу на альтруїстичну спрямованість суб'єкт-суб'єктної взаємодії вихователя та вихованця, а саме на етично-альтруїстичний принцип такої взаємодії. Альтруїзм став предметом наукових розвідок у галузі педагогіки, психології, філософії (І. Бех, Л. Виготський, А. Гоулднер, Є. Ільїн, І. Зязюн, М. Корф, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні та багато інших). Але численні наукові дослідження жодним чином не знімають гостроти питання, особливо коли йдеться про виховання дітей-сиріт.

Виклад основного матеріалу

Поняття «альтруїзм» (фр. аіїиізтс, з лат. аііег - інший) - безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших, на противагу егоїзму, здебільшого використовується для визначення властивості особистості жертвувати своїми вигодами заради загального блага. Клопіт про добробут ближнього у суспільстві можливий лише за умови свідомого обмеження власного добробуту. Це свідоме, нехай і короткочасне обмеження власного егоїзму (Енциклопедія освіти, 2008: 13). Слід зазначити, що до сфери альтруїстичних виявів не відносять акти допомоги, які здійснюються на рівні поведінкових виявів соціально- нормативного типу.

Натепер суть особистої якості альтруїзму науковці розглядають, пов'язуючи її із різноманітними акцентами на когнітивному, мотиваційному та поведінковому компонентах альтруїзму. У психології проблему альтруїзму вивчають в основному в контексті морального розвитку як цілісну осо- бистісну характеристику, а також із емоційним інтелектом, спрямованістю. Альтруїзм визначають як систему ціннісних орієнтацій людини, в яких основним мотивом і критерієм моральної оцінки є інтереси іншої людини чи соціальної спільноти, а також як «інтегративне особистісне утворення, базовими складниками якого є безкорислива діяльність і допомога людям, готовність пожертвувати для їхнього блага особистими інтересами, піклування про потреби, добробут інших, доброчинність» (Алєксєєнко, 2012: 24).

Можна умовно виділити два основних підходи до розуміння альтруїзму: особистісно-норматив- ний (моральні норми, переконання); емоційний (вияв альтруїстичних емоцій, емпатія співпереживання, співчуття). Зауважу, що термін «альтруїзм» має нестійку змістову характеристику, можна назвати і його розмитість при відсутності чіткої відокремленості суті альтруїзму як особливого явища.

У наукових розвідках Р. Апресяна, В. Беха, Л. Виготського, І. Зязюна, С. Рубінштейна, С. Русо- вої, Г. Сагач, В. Сухомлинського розкрито основні положення про культурно-історичні умови становлення та розвитку зарубіжних та українських педагогічних систем. Наявність альтруїзму як якості зумовлює виникнення специфічного діяльнісного ставлення особистості до навколишнього світу, суспільства та до самої себе протягом всього життя, що призводить до якісних змін у системі суб'єкт- суб'єктних відносин як на рівні міжособистісної, так і на рівні міжгрупової взаємодії .

Альтруїзм розуміють як якісне утворення на особистісному рівні, в якому наявні певні елементи з множиною взаємозв'язків, що зумовлює виникнення певної структурної цілісності, а не простої механічної сукупності. Сформованість цієї якості призводить до діяльнісного перетворення соціальних умов з урахуванням потреб інших та інтересів соціуму, що потребує домінування у системі ціннісно-світоглядних орієнтацій цінностей та ідеалів вищого порядку. Такі цінності та ідеали не лише спрямовують, унормовують та регламентують існування людини, а й надають її власному буттю сенсу, що кардинально позначається на її світогляді, на становленні як соціального, творчо-інтелектуального та духовного суб'єкта (Алєксєєнко, Данілова, Малиношевський, 2015)

Альтруїзм розглядається не тільки як короткочасний акт вияву, вираження особистості, її позицій, а й як постійне вирішення суб'єктом проблем його життєдіяльності, навіть при відсутності виражальних форм дії, поведінки (Рідкодубська, 2014: 315-320). Важливими методами виховання альтруїзму є допомога в усвідомленні дітьми пріоритетності людських цінностей, сприяння розвитку альтруїстичних почуттів (емпатії, співпереживання, співчуття).

Слід зазначити, що співчуття є досить істотною смисловою детермінантою альтруїзму. Реалізація мотиву співчуття не можлива без здійснення уявної постановки себе на місце іншої людини, без процесу співпереживання. Механізм співчуття заснований на ідентифікаційно-емпатійній взаємодії, ототожненні внутрішніх станів суб'єкта і об'єкта допомоги, тимчасовому стиранні межі між «Я» та «іншим Я» людини. Допомога тим, хто її потребує, безвідносно до можливості вигоди в майбутньому є нормою соціальної відповідальності.

Однак ні мотив співчуття, ні система ціннісних орієнтацій, ні усвідомлення себе як активного начала і предметно-перетворювальна діяльність самі по собі не є тотальним уособленням альтруїзму. Жодного окремо взятого з цих елементів (альтруїстичної мотивації з домінуванням мотиву співчуття, альтруїстичних ціннісних орієнтацій, готовності до соціально значущої діяльності) недо- сить для утворення альтруїзму, хоча вони і є його передумовами. Лише їх системне, а не механічне поєднання призводить до нового цілісного новоутворення у структурі особистості, яке можна розглядати як соціально значущу якість людини. Тому не можливо редукувати альтруїзм до певного окремого начала.

Етично-альтруїстичний принцип виховання дітей-сиріт в умовах державного закладу опіки передбачає розвиток альтруїстичних тенденцій обох сторін суб'єкт-суб'єктної взаємодії - дитини- сироти та вихователя, а саме емпатії, співпереживання, співчуття. При цьому важливим є врахування особливостей розвитку емоційного інтелекту обох сторін і формування компетентностей у сфері життєдіяльності.

Дитина-сирота, виховуючись у державному закладі опіки, змушена пристосовуватися до емоційно збіднених стимулами умов, тому емоційний та особистісний розвиток формуються за допомогою принципово інших механізмів і характеризується дисгармонійністю розвитку емоційної сфери. Ця дисгармонія емоційної сфери виявляється насамперед у загальному світосприйнятті дитини, яка є основою її внутрішнього особистісного ставлення до широкого світу людей та до самої себе. Не маючи власної самоцінності, дитина постійно відчуває емоційний дискомфорт (Бевз, 2006).

Більшість вітчизняних і зарубіжних науковців, які досліджували проблему виховання дітей у державних закладах опіки (М. Бевз, Л. Волинець, Дж. Боулбі, Я. Гошовський, У Денніс, М. Кондратьєв, Й. Лангмейєр, З. Матейчек, В. Мухіна, А. Поля- ничко та інші) одностайні у тому, що «емоційний голод» призводить до відчуття туги, самотності, тривоги, комплексу меншовартості дітей-сиріт, їм важко розпізнати емоційні стани не лише оточуючих, а й власні, тому часто виникають проблеми з емпатійним прийняттям інших людей, у дітей спостерігається дисформованість механізму емпатії. Тобто, у внутрішньому просторі дитини домінує переживання болю й страждання (залежно від глибини деприваційного ураження), від якого вона хоче захиститися, співчуваючи іншому. Але їй важко розпізнати свої почуття та емоції, співпереживати, у неї виникають проблеми з емпатійним прийняттям інших, порушенням емоційної прихильності через дефіцит досвіду емоційних між- особистісних взаємин (Мухіна, 2002: 119).

Зауважу, що вияви емпатійності вихователів державних закладів опіки мають свою специфіку. Наукові дослідження дають змогу констатувати, що у більшості працівників дитячих будинків та інтернатів (75%) домінують негативні емоції (печаль, страх), високий рівень емоційності у спілкуванні з дітьми-сиротами. Тривала педагогічна праця у закладі державної опіки часто призводить до так званої «емоційної глухоти», зниження емоційного інтелекту і навіть емоційного вигорання (Виговская, 1996). Тому особливо наголошую на цьому аспекті як у процесі опікунсько- виховної діяльності, так і при підготовці відповідних фахівців.

Етично-альтруїстичний принцип суб'єкт- суб'єктної взаємодії дитини-сироти та вихователя в умовах державного закладу опіки передбачає не тільки розвиток альтруїстичних тенденцій обох сторін взаємодії, емоційного інтелекту, але й визначає стратегію виховання дітей-сиріт, активно-гуманістичне навантаження технологічних засобів організації процесу виховання, характерними ознаками якого є педагогічна допомога і підтримка; опіка, соціальний захист; діалогічність, творчо-пошуковий характер, поєднання традиційності й інноваційності.

Активно гуманна, альтруїстично-етична спрямованість суб'єкт-суб'єктної взаємодії вихователя та дитини-сироти, професійна компетентність педагогів державних закладів опіки дозволяє частково знизити негативний вплив деприваційних умов, що сприятиме актуалізації особистісних ресурсів дитини-сироти. Видатний польський лікар і педагог Я. Корчак з цього приводу зауважував, що «інтернат для сиріт - це клініка, де зустрічаються різні недомагання душі і тіла при слабкому опорі організму, де важка спадковість заважає, затримує одужання. І якщо інтернат не буде моральним курортом, є загроза, що він стане осередком зарази» (Корчак, 1990: 114). Я. Корчак став найяскравішим прикладом альтруїзму у вихованні дітей-сиріт.

Висновки

Здійснивши аналіз наукових досліджень із вказаного питання, можу констатувати, що ефективна суб'єкт-суб'єктна взаємодія на основі етико-альтруїстичного принципу має потужний виховний потенціал. Реалізація етично-альтруїстичного принципу суб'єкт-суб'єктної взаємодії педагога та дитини-сироти в умовах державного закладу опіки сприяє усвідомленнюдітьми пріоритетності людських цінностей, розвитку альтруїстичних почуттів, духовно-моральної зрілості особистості дитини-сироти.

Перспективи подальших наукових розвідок вбачаю у висвітлені особливостей застосування технологічних засобів організації процесу виховання дітей-сиріт в умовах державних закладів опіки.

Список використаних джерел

суб'єкт-суб'єктна взаємодія педагогічний виховання дитина

REFERENCES