Психологічні особливості життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бердянський державний педагогічний університет

Психологічні особливості життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу

Радіонова Марина Сергіївна,

асистент кафедри психології

м. Бердянськ

Анотація

Сьогодні все населення України перебуває в досить напруженому емоційному стані, що пов'язано із воєнним конфліктом. Умови, в яких опинилися українці, вимагають від них стійкості та здатності протидіяти стресовим факторам, вміння зберігати психічне здоров'я, навіть перебуваючи в стресових та кризових станах. Однією із вразливих категорій, для яких питання психологічної стійкості постає досить гостро, є здобувачі вищої освіти, перед якими стоїть не лише завдання вижити (фізично та психологічно) в умовах воєнного часу, а й, при цьому, вирішити завдання, пов'язані з оволодінням майбутньою професією. Щоб впоратися із труднощами, що можуть виникнути в вищеозначеній ситуації та зберегти власне психічне здоров'я, здобувачам вищої освіти важливо мати у власному кейсі здатність адекватно реагувати на стресори та ефективно їм протидіяти. Тому, вважаємо, що сьогодні є актуальним дослідження життєстійкості здобувачів вищої освіти.

У статті проаналізовано підходи науковців до розуміння поняття «життєстійкість», описано її структурні компоненти та детермінанти. Обґрунтовано значення життєстійкості для життя особистості та подолання нею кризових і травмівних ситуацій, стресових станів, пов'язаних із воєнним конфліктом. Здійснено емпіричне дослідження психологічних особливостей розвитку та прояву життєстійкості, її компонентів (залученість, контроль та прийняття ризику) у здобувачів вищої освіти в умовах війни. Визначено кореляційні зв'язки між життєстійкістю, її компонентами та такими явищами як смисложиттєві орієнтації (цілі в житті, процес життя, результат життя, локус-контролю - я, локус контролю - життя, осмисленість життя) та сенс життя (його наявність та пошук). На основі емпіричного дослідження описано психологічні особливості життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах війни та запропоновано програму тренінгової роботи щодо її підвищення.

Ключові слова: життєстійкість, смисложиттєві орієнтації, сенс життя, резилєнтність, особистість в умовах війни, стресостійкість, психологічна стійкість, психологічна пружність, ресурси особистості, здобувачі вищої освіти, воєнний конфлікт, психічне здоров'я.

Abstract

Radionova Maryna Serhiivna Assistant Professor at the Department of Psychology, Berdyansk State Pedagogical UniversityBerdiansk

Psychological characteristics of life vitality of higher education students in wartime conditions

Today, the entire population of Ukraine is in a rather tense emotional state, because of the military conflict. The conditions Ukrainians live in require from them resilience and the ability to counteract stressful factors, the ability to maintain mental health, even in stressful and crisis situations. One of the vulnerable categories, for whom the issue of psychological stability is quite acute, is students of higher education. They face not only the task of surviving (physically and psychologically) in wartime conditions, but also mastering their future profession. In order to cope with difficulties and maintain their own mental health, it is important for students of higher education to be able to respond to stress triggers adequately and effectively counteract them. Therefore, we believe that today it is relevant to study the sustainability of higher education students.

Considering this, the author of the article analysed the approaches of scientists to understanding the concept of «vitality», described its structural components and determinants. The importance of resilience for the life of an individual and overcoming crisis and psycho-traumatic situations, stressful situations associated with a military conflict is substantiated. The author carried out an empirical study of the psychological features of the development and manifestation of vitality, its components (involvement, control and risk-taking) among students of higher education in wartime conditions. The author determined correlations between vitality, its components and such phenomena as meaningful life orientations (goals in life, life process, life outcome, locus of control - self, locus of control - life, meaningfulness of life) and the meaning of life (its presence and search). Based on empirical research, the psychological features of the vitality of higher education students in war conditions are described, and a program of training work to increase it is proposed.

Keywords: vitality, meaningful life orientations, meaning of life, resilience, personality in war conditions, stress resistance, psychological resilience, psychological vitality, personality resources, higher education seekers, military conflict, mental health.

Основна частина

Постановка проблеми. В сучасних умовах непостійності життя, невизначеності майбутнього, викликаного воєнним конфліктом зростає актуальність вивчення особистісних якостей, які допомагають людині ефективно долати наростаючу напруженість та стресові стани, викликані зміненою реальністю. Перед науковцями постає завдання дослідження реакцій людей різних категорій на обставини життя в яких вони перебувають, а також впливу травмівних факторів (таких як війна) на особистість. Це надасть можливість практикам розробити ефективні методи допомоги особам, що опинилися в кризовій ситуації, пережили особисту травму, сприяти знаходженню людьми сил та ресурсів жити далі, долаючи усі труднощі сьогодення.

Однією із категорій, які потребують такої допомоги є здобувачі вищої освіти, перед якими стоїть не лише завдання вижити (фізично та психологічно) в умовах воєнного часу, а й, при цьому, вирішити завдання, пов'язані з оволодінням майбутньою професією. В таких умовах важливо активізувати внутрішні ресурси та якості особистості, які сприятимуть підвищенню опірності стресу та здатності продовжувати повноцінну життєдіяльність в змінених реаліях. Тому, вважаємо, що сьогодні є актуальним дослідження психологічних особливостей життєстійкості здобувачів вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття «життєстійкість» розглядається у працях багатьох вчених: Л. Александровой Л. Коробка, Ю. Кобикової, Д. Леонтьєва, С. Мадді, В. Московченко, П. Лушина, В. Панченко, В. Предко, О. Расказової. Зокрема, вивчення проблеми життєстійкості у сучасній українській та пострадянській психології пов'язане з дослідженнями опанування складних ситуацій (Т. Ларіна, О. Лібін, О. Лібіна, Т. Титаренко, А. Фомінова), знаходження смислу життя (Н. Чепелева, М. Смульсон), із проблемою життєтворчості (Д. Леонтьєв), особистісно ситуативної взаємодії (О. Коржова), самореалізації особистості (Л. Коростильова, С. Максименко, Л. Сердюк), саморегуляції активності особистості (М. Боришевський, О. Кокун, С. Максименко, О. Осницький, В. Моросанова).

Розвитку життєстійкості в умовах воєнних конфліктів присвячені праці С. Богданова, О. Залеської, В. Климчука, Т. Ларіної, Т. Тарабриної, Т. Титаренко, В. Чернобровкіна. Методи надання психологічної допомоги особам, пережившим воєнний конфлікт, розглядаються у працях Є. Александрова, В. Березовця, А. Іванова, Н. Жуматій, С. Литвинцева, А. Маклакова, Є. Снєдкова, О. Рєзника, М. Титова. Вікова динаміка розвитку життєстійкості розкрита у працях О. Чиханцової.

Разом з тим, у сучасній психологічній науці недостатньо розкрито питання детермінант та психологічних особливостей життєстійкості у здобувачів вищої освіти, зокрема в умовах воєнного конфлікту.

До структури життєстійкості С. Мадді відносить три основні установки: залученість (впевненість у тому, що у скрутних ситуаціях, краще залишатися включеним у процес, бути в контакті з оточенням, переконання в необхідності інтегрувати пережитий досвід у власне життя як ресурс для особистісного зростання); 2) контроль (переконаність у тому, що завжди можливо і необхідно намагатися вплинути на результат подій, здатність приймати досвід, на який людина вплину ти не може); 3) прийняття ризику (переконаність в тому, що стреси і кризові ситуації - це природна частина життя, яку важливо сприймати як цінний досвід для самовдосконалення) [1].

Отже, дослідник робить висновок, що всі компоненти життєстійкості сприяють здатності особистості протистояти негативним подіям, приймати та творчо переробляти їх, інтегруючи отриманий досвід у власне життя. При цьому, особистість з вираженою життєстійкою позицією здатна переживати життєві події як позитивний наслідок особистісного вибору та як важливий стимул для засвоєння нового [2].

В. Московченко зазначає, що життєстійкість впливає на оцінку ситуації. Особистість, переконана у цінності та ресурсності подій, що з нею відбуваються, здатна припинити сприймати стрес травматичний або небезпечний фактор. Також, авторка зазначає, що життєстійкі переконання допомагають особистості активно боротися та долати з труднощі [3, С. 121].

О. Чиханцова у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що життєстійкість особистості є певним ресурсом, потенціалом, який може бути затребуваний ситуацією; інтегральною психологічною властивістю особистості, що розвивається на основі установок активної взаємодії із життєвими ситуаціями; інтегральною здатністю до соціально-психологічної адаптації на підставі динаміки смислової саморегуляції. Авторка підкреслює, що життєстійкість є цілісним системним утворенням, що поєднує значущі для особистості цілі та цінності, самоставлення, стильові характеристики поведінки, детерміновані установками й переконаннями щодо світу, соціального оточення та свого місця в ньому. Причому розвиток таких компонентів життєстійкості, як залучення, контроль і виклик, сприяє формуванню позитивного ставлення до себе та подій життя [4].

На думку, Л. Бобрової, життєстійкі переконання створюють «імунітет» до тяжких переживань, впливають на оцінку ситуації, стимулюють прийняття конструктивних рішень, що позначається на поведінці особистості, на її здатності долати труднощі. Іншими словами, життєстійкість - це ключовий параметр індивідуальної здатності особистості до зрілих і складних форм саморегуляції [5].

О. Даценко у своїх працях наводить думку І. Малкіної-Пих, яка в контексті вивчення впливу екстремальних ситуацій на особистість, розглядає життєстійкість як інтегральну характеристику особистості (що перегукується з висновками О. Чиханцової). Авторки зазначають, що дане явище дає змогу людині чинити опір негативним впливам середовища, ефективно долати життєві труднощі, трансформуючи їх у ресурси та ситуації розвитку. М. Логінова зауважує, що життєстійка людина має оптимістичні переконання, позитивне мислення, веде здоровий спосіб життя (підтримує власне фізичне і психічне здоров'я), постійно працює над собою в плані удосконалення самоорганізуючих дій, таким чином проявляють резилєнтну поведінку [6].

Євланова Е., Луньов В., досліджуючи атрибутивно-стильову детермінацію життєстійкості особистості ВПО зазначають, що остання ґрунтується на атитюдах щодо стресогенних життєвих подій. Виходячи з результатів свого дослідження, авторами запропоновано рекомендації з організації психологічної допомоги з розвитку життєстійкості. Зокрема, у їх працях зазначено, що вихідними «одиницями» корекції у жінок-переселенок виступають інваріанти життєстійкості: негативістична ізоляційна незалученість; прагматичний афективний контроль; проактивна нарцисична стратегія. Відповідно у чоловіків-переселенців: нарцисична ворожа незалученість; маскулінна домінантна політичність; стабільна проактивність; пасивна відстороненість [7].

К. Маннапова зазначає, що життєздатні люди у складних життєвих ситуаціях схильні використовувати конструктивні стратегії («вирішення проблеми» і «пошук соціальної підтримки»), які дозволяють їм активно задіяти як зовнішні, так і внутрішні ресурси для вирішення ситуації на свою користь. Вибір життєстійких стратегій, життєстійкого стилю подолання, за результатами дослідження, свідчить про сміливість, мужність, стимулює людину, сприяє постійному самооновлення, екзистенційному розвитку, розширення своїх уявлень про світ і кращому розумінню своїх взаємин із ним і стимулює здатність до життєвої творчості [8].

Науковець Т. Титаренко, досліджуючи психологічні наслідки травматизації в умовах воєнного часу, акцентує увагу на важливості конструктивного переосмислення людиною власних переживань, пов'язаних із травмою, що суттєво сприятиме підвищенню її життєстійкості. Дослідниця підкреслює, що пережиті травмівні події загартовують особистість, підвищують їхню життєстійкість, нерідко стаючи стимулом для особистісного зростання Тому, найголовнішою стратегією самозбереження є зміна ставлення до воєнної травматизації. Нове ставлення до стресових реакцій як до ресурсу посилює імунітет до травматизації і сприяє посттравматичному зростанню [9].

Таким чином, життєстійкість виступає важливою особистісною рисою, що допомагає людині більш екологічно та безпечно прожити стресову ситуацію, подолати труднощі з мінімальними негативним наслідками, конструктивно опрацювати пережитий травмівний досвід, ефективно інтегрувати його у власне життя та усвідомити його цінність як ресурсу для подальшого особистісного зростання.

Мета статті - теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження психологічних особливостей життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу.

Виклад основного матеріалу. Життєстійкість як інтегральна характеристика особистості має свої структурні компоненти та психологічні особливості, які дають можливість людині долати різного характеру стреси та підтримувати високий рівень фізичного й психологічного благополуччя. Результатом прояву життєстійкості О. Чиханцова називає позитивне світовідчуття, осмисленість життя, підвищення його якості, ефективна саморегуляція та самореалізація через адаптацію до соціуму, здатність і готовність витримувати стресову ситуацію, не знижуючи успішності діяльності й не погіршуючи стан психічного здоров «я [4]. Базовими компонентами досліджуваного явища, на думку І. Малкіної-Пих та О. Даценко, є: оптимальна смислова регуляція, адекватна самооцінка, розвинені вольові якості, високий рівень соціальної компетентності, розвинені комунікативні здібності та вміння [6].

Таким чином, обґрунтування цінності життєстійкості для збереження у особистості психологічного благополуччя та здатності продовжувати повноцінно жити в умовах воєнного часу зумовлює важливість розробки ефективних інструментів її підвищення. А підходи науковців до трактування взаємозв'язку даної інтегральної характеристики з властивостями особистості зумовлює актуальність нашого емпіричного дослідження.

Тому, з метою вивчення психологічних особливостей життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу, нами було проведено емпіричне дослідження, у якому брало участь 340 здобувачів Бердянського державного педагогічного університету віком від 18 до 21 років (294 дівчини та 46 юнаків). Дослідження проводилося у серпні 2022 року, на шостому місяці повномасштабної війни в Україні. Задля досягнення мети застосовувалися методики «Тест життєстійкості С. Мадді» (в адаптації Д. Леонтьєва, О. Рассказової, Є. Осіна), «Тест смисложиттєвих орієнтацій» (адаптація Д. Леонтьєва) та «Опитувальник сенсу життя» (MLQ).

Результати діагностики життєстійкості здобувачів показали, що високий рівень досліджуваного явища властивий лише для 11% здобувачів, середній рівень мають 61%, а низький виявлено у 28% респондентів. Зважаючи на те, що автор діагностичної методики С. Мадді визначає життєстійкість як систему переконань про себе, про світ та про відносини зі світом, яка перешкоджає виникненню внутрішньої напруги в стресових ситуаціях з допомогою стійкого їх подолання, вже на цьому етапі можна говорити про необхідність психологічного втручання з метою підвищення життєстійкості особистості в умовах воєнного конфлікту, адже, спираючись на результати теоретичного дослідження, особи з низьким рівнем життєстійкості значно гірше переживають кризу, мають труднощі у подолання стресів і більш вразливі до виникнення негативних наслідків травмівного досвіду.

Розглядаючи компоненти життєстійкості, результати опитування показали, що «залучення» як переконаність у тому, що включення у процеси, що відбуваються, дає максимальний шанс знайти для себе щось варте й цінне, на високому рівні проявляється лише у 3% респондентів. Середній рівень залучення властивий 57% опитаних, а 40% мають низький рівень, тобто схильні до виникнення почуття відкинутості, відчуття себе «поза» життям.

Наступний компонент життєстійкості - «контроль» - на високому рівні проявляється у 8% здобувачів вищої освіти, що свідчить про їх переконаність у тому, що боротьба дозволяє вплинути на результат подій, що відбуваються навколо (навіть якщо успіх не гарантований). Середній рівень сформованості даного явища властивий 74% респондентів. А ось 18% опитаних схильні проживати відчуття власної безпорадності.

«Прийняття ризику» як переконаність людини в тому, що все те, що з нею трапляється, сприяє її розвитку за рахунок отриманих знань та досвіду (як негативного, так і позитивного) на високому рівні проявляється у 34%. Порівняно з іншими компонентами, це найвищий показник, що відображає готовність третини респондентів діяти навіть за умови відсутності надійних гарантій успіху, вважаючи прагнення до простого комфорту та безпеки таким, що збіднює життя особистості. Такі здобувачі здатні рефлексувати власну поведінку в умовах, що склалися, робити висновки та сприймати пережитий досвід як ресурси до розвитку та особистісного зростання. Середній рівень сформованості даного компоненту властиве 55% опитаних, а у 11% це компонент розвинений на низькому рівні.

Таким чином, на шостому місяці проживання травмівної та стресової події - війни в країні, здобувачі вищої освіти загалом демонструють низькі та середні показники життєстійкості та окремих її компонентів.

Вважаємо за потрібне дослідити детальніше можливі взаємозв'язки життєстійкості особистості з її ціннісними орієнтаціями та ставленням до власного життя, що допоможе нам визначити психологічні особливості прояву та корекції даного явища.

Тому, на другому етапі емпіричного дослідження було розглянуто прояв двох вимірів сенсу життя: наявність сенсу (чи вважає людина, що її життя має сенс) та пошук сенсу (наскільки людина мотивована на розуміння сенсу свого життя) за допомогою методики «Опитувальник сенсу життя» (The Meaning in Life Questionnaire, MLQ 2006).

Результати діагностики за першою шкалою «наявність сенсу» показали, що високий рівень прояву даного явища властивий 59% здобувачів вищої освіти. Середній рівень проявляється у 32%, а 9% респондентів демонструє низький рівень, що свідчить про втрату та відсутність сенсу життя. Припускаємо, що такі низькі показними зумовлені війною як психотравмівною подією, яка призвела до зміни планів, оточення, втрати дому, близьких, соціальних контактів, коли існуючі раніше цілі вже не актуальні, а постановка нових в умовах невизначеності є майже неможливим.

Показники за шкалою «пошук сенсу» розподілилися наступним чином: високий рівень характерний для 78% здобувачів, середній - для 21%. Тобто, юнаки та дівчата не просто зберегли існуючі до початку війни сенси, а й намагаються віднайти нові. Разом з тим, 1% респондентів демонструють низький рівень пошуку сенсу життя. Припускаємо, що це пов'язано з відсутністю зовнішніх та внутрішніх ресурсів, незадоволенням базових потреб (зокрема фізіологічних та потреб у безпеці), тяжким емоційним станом (вигоряння, тривога, фрустрація, розгубленість) тощо. Разом з тим, припускаємо, що така ситуація, без вчасного кризового втручання, може призвести до розвитку у молоді екзистенційних криз та депресивних станів, посилення вразливості до психотравмівних факторів та втрати особистості загалом.

Проаналізувавши результати діагностики на даному етапі, з метою визначення взаємозв'язку між життєстійкістю особистості та сенсом життя, було проведено кореляційний аналіз. Його результати показали, що існує прямий кореляційний зв'язок між загальним рівнем життєстійкості та наявністю сенсу життя (г = 0,637, р^аіие <0.001), загальним рівнем життєстійкості та пошуком сенсу життя (г = 0,480, р^аіие <0.001), а також між компонентами життєстійкості та означеними вище явищами: наявність сенсу життя та «залученість» (г = 0,627, р^аіие <0.001), «контроль» (г = 0,562, р-уаІие <0.001), «прийняття ризику» (г = 0,521, р^аіие <0.001); пошук сенсу життя та «залученість» (г = 0,494, р^аіие <0.001), «контроль» (г = 0,427, р-уаіие <0.001), «прийняття ризику» (г = 0,349, р-уаіие <0.001).

Тобто, можемо зробити висновок, що розуміння сенсу власного життя, усвідомлення його змістовності, наявність чітких цілей та прагнення їх досягнення, прагнення отримувати задоволення від життя зумовлює підвищення життєстійкості та здатності особистості віднайти ресурси для подолання психотравмівних ситуацій.

Вивчення смисложиттєвих орієнтацій здобувачів вищої освіти показало, що серед респондентів домінує середній рівень осмисленості життя (62%), що свідчить про недостатню здатність особистості проєктувати своє життя, усвідомленість власних смисложиттєвих орієнтацій, узгодженість ціннісно - мотиваційної сфери, осмисленість власної відповідальності за життєві результати. Високий рівень за цією шкалою властивий 14% здобувачів, а низький - 24%.

За шкалою «цілі в житті» низький рівень демонструє 39% здобувачів вищої освіти, у решти визначено середній рівень (61%), що свідчить про відсутність або слабке бачення цілей на майбутнє, що знижує осмисленість життя загалом, його усвідомлюваність та часову перспективу. Високий рівень за даною шкалою не виявлено, що підкреслює відсутність у респондентів орієнтації на можливі досягнення та побудову бажаного майбутнього.

Шкала «процес життя» демонструє зацікавленість та емоційну насиченість життя студентів, рівень їхньої задоволеності життям. Високі показники за даною шкалою властиві 8% здобувачів, середній рівень - 65%, а низький - 27%. Тобто майже третина респондентів не задоволені власним життям та не бачать в ньому сенсу (що підтверджує результати попередньої методики).

Шкала «результативність життя» відображає задоволеність індивідом власною самореалізацією. За цією шкалою високі показники виявлено у 15% здобувачів, середній рівень - у 67%, а низький - у 18%, що свідчить про їх абсолютне незадоволення прожитим відрізком життя.

Наступні шкали методики «локус контролю - Я» та «локус контролю - життя» відображають здатність індивіда брати на себе відповідальність за власне життя, прийняття рішень, пошук сенсів і прояв свободи волі чи покладатися на зовнішні обставини і долю. За першою шкалою 15% здобувачів демонструє високий рівень управління власним життям, переконаність у силі та потенціалі власної особистості, здатності будувати власне життя відповідно до власних бажань та цілей, 15% - низький, і 70% - середній. За другою шкалою, де мова йде про переконаність в тому, що людині під силу контролювати власне життя і є сенс будувати плани на майбутнє, високий рівень проявляють лише 11% респондентів, 62% - середній рівень і 24% проявляють фаталізм і переконаність, що життя людини не підпорядковується свідомим рішенням.

Таким чином, ми можемо спостерігати тенденцію до домінування середніх показників за всіма смисложиттєвими орієнтаціями, що свідчить про невпевненість, нестійкість переконань здобувачів вищої освіти щодо власного життя. Разом з тим, у окремих респондентів (в середньому - у 10,5%) спостерігаються високі прояви усвідомлюваності власного життя, його наповненості та результативності. Ще одна частина здобувачів - близько 24% у середньому мають низькі результати, що свідчить про певну дезорієнтацію та втрату смисложиттєвих орієнтацій.

Відповідно до проведеного кореляційного розрахунку результатів діагностики життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій було визначено, що загальний рівень життєстійкості особистості має тісний позитивний кореляційний зв'язок з осмисленістю життя (г = 0,706, р^аіие <0.001). Тобто, чим більш свідомо здобувачі вищої освіти відносяться до власного життя, подій, які в ньому відбуваються та усвідомлюють власне місце в ньому, тим вище їх рівень життєстійкості. Такі ж тісні кореляції встановлено між осмисленістю життя та компонентами життєстійкості: «залученість» (г = 0,701, р^аіие <0.001), «контроль» (г = 0,599, р^аіие <0.001), «прийняття ризику» (г = 0,608, р^аіие <0.001). Такі результати свідчать про важливість розвитку навичок свідомого управління власним життям, вміння бути в моменті «тут і тепер», здатності зосереджуватися на поточному моменті та тому, що відбувається у теперішньому часі. Також, така кореляція підкреслює важливість наповненості життя сенсом, аби мати достатню опірність, життєстійкість, щоб протидіяти травмівним ситуація, зокрема зумовленим війною.

Завдяки даному дослідженню також встановлено, що життєстійкість позитивно корелює з такими смисложиттєвими орієнтаціями як «цілі в житті» (г = 0,637, p-value <0.001), «процес життя» (г = 0,723, p-value <0.001), «результат життя» (г = 0,653, p-value <0.001), «локус контролю - я» (г = 0,672, p-value <0.001), «локус контролю - життя» (г = 0,610, p-value <0.001). Тобто, чим вище рівень прояву названих смисложиттєвих орієнтацій тим краще проявляється життєстійкість особистості. Такі ж тісні кореляційні зв'язки встановлено між ними та окремими компонентами життєстійкості.

Таким чином, усі показники життєстійкості, сенсу життя та смисложиттєвих орієнтацій мають прямий кореляційний зв'язок, що свідчить про важливість свідомого ставлення до життя та його наповненості для здатність особистості ефективно долати стресові та травмівні ситуації.

Отже, проведене нами емпіричне дослідження дозволило визначити наступні психологічні особливості життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного конфлікту:

1. На шостий місяць повномасштабної війни в Україні, у здобувачів вищої освіти переважає середній рівень розвитку життєстійкості та його компонентів (замученість, контроль, прийняття ризику). При цьому, близько четвертої частини респондентів мають низькі показники сформованості названих явищ.

2. Чим більше здобувачі усвідомлюють сенс власного життя та проявляють активність для його пошуку, тим вище рівень їхньої життєстійкості.

3. Розвиток та підвищення життєстійкості здобувачів вищої освіти зумовлюють наявність у них життєвих та професійних цілей, емоційна насиченість та задоволеність життям і власною самореалізацією (у прожитому відрізку життя), переконаність у свободі вибору та здатності керувати власним життям.

Виходячи із цих даних та враховуючи результати теоретичного дослідження, нами розроблено програму тренінгової роботи з підвищення життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах воєнного конфлікту. Дана програма адаптована до самостійної асинхронної роботи здобувача онлайн, проте може бути реалізована у груповому форматі офлайн.

Мета такої тренінгової роботи - підвищення життєстійкості здобувачів вищої освіти через оволодіння ними методами пізнання себе, своїх сильних сторін та зони «росту» й набуття soft skills компетентностей.

Програма складається з чотирьох змістовних модулів:

1. Самопізнання та розкриття особистісного потенціалу.

2. Ефективна постановка цілей та пошук шляхів їх досягнення.

3. Емоційна саморегуляція та розвиток навичок усвідомленого життя.

4. Самоменеджмент, формування навичок ефективного управління власними ресурсами.

Кожен змістовний модуль включає в себе чотири заняття (8 академічних годин), на яких здобувачам пропонуються арт-терапевтичні вправи, техніки когнітивно-поведінкового напряму, спрямовані на самопізнання, розкриття та самовдосконалення особистісно-характерологічної, мотиваційно-ціннісної та емоційно-вольової сфер особистості, формування навичок емоційної саморегуляції та самоменеджменту (постановка і досягнення цілей, ефективне управління часом та власними психологічними ресурсами). Всього програма розрахована на 32 академічні години.

Кожен модуль супроводжується вступним відео-зверненням, в якому обґрунтовується важливість життєстійкості в житті людини та цінність вправ, які пропонуються в програмі, підкреслюються шляхи самоаналізу, саморефлексії та усвідомлення власних цінностей і сенсів.

Для досягнення мети у програму включені такі методи роботи як проективні діагностичні методики, дихальні вправи, психогімнастика, ізо - та казкотерапія, робота з метафоричними асоціативними картами та вправи когнітивно-поведінкового спрямування, mindfulness та медитативні практики, кінотерапія та написання наративів.

Припускаємо, що така глибинна та змістовна робота сприятиме наповненню здобувачів вищої освіти ресурсами, усвідомленню ними сенсу власного життя та цінності власної особистості, формуванню навичок самоорганізації, ефективної постановки та досягненню цілей, емоційної саморегуляції та відновлення психологічного благополуччя, покращенню їх здатності долати стреси та кризові ситуації, що, зрештою, підвищить їх рівень життєстійкості.

Висновки. Життєстійкість є важливою психологічною властивістю особистості, яка допомагає людині ефективно подолати психотравмівні події, зберігаючи власне психічне здоров'я та отримуючи ресурси для досягнення життєвих цілей у майбутньому. Щоб мати можливість адекватно реагувати на виклики сьогодення, екологічно проживати травмівний досвід та брати з нього ресурси для особистісного зростання, сприймати пережиту ситуацію як позитивний досвід та продовжувати жити повноцінним життям, зберігаючи внутрішній баланс та особистісну ефективність, здобувачам вищої освіти важливо усвідомлювати власні емоційні стани, вчитися навичкам емоційної саморегуляції, актуалізувати внутрішні ресурси, розвивати резилєнтність та життєстійкість. Проведене дослідження дало можливість визначити психологічні особливості життєстійкості здобувачів вищої освіти в умовах війни та розробити програму тренінгової роботи щодо її підвищення.

Література

1. Maddi S. Hardiness: An operationalization of existential courage. Journal of Humanistic Psychology, 2004. №44. Р. 279-298.

2. Радіонова М.С. Життєстійкість здобувачів вищої освіти в умовах воєнного часу. Proceedings of the 13th International scientific and practical conference: Science, innovations and education: problems and prospects. CPN Publishing Group. Tokyo, Japan. 2022. Pp. 348-357. URL: https://sci-conf.com.ua/xiii-mizhnarodna-naukovo-praktichna-konferentsiya-scienceinnovations-and-education-problems-and-prospects-28-30-07-2022-tokio-yaponiyaarhiv/

3. Московченко В. Складові життєстійкості. Особистість, суспільство, закон: психологічні проблеми та шляхи їхрозв «язання: зб. тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. С.П. Бочарової (30 берез. 2017 р., м. Харків, Україна) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ; Ін-т психології ім. Г.С. Костюка Нац. акад. пед. наук України; Консультат. місія Європейського Союзу в Україні. Харків: ХНУВС, 2017. 240 с. С. 120-122.

4. Чиханцова О.А. Психологія становлення життєстійкості особистості: дис. канд. психол. н.: 19.00.01. Київ, 2021. 430 с.

5. Боброва Л.Г. Життєстійкість як внутрішній ресурс оволодіння складними ситуаціями. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя: збірник наукових праць / [за ред: Кузікової С.Б., Щербакової І. М.]. Суми: Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2016. 408 с. С. 12-15.

6. Даценко, О.А. Психологічний дискурс життєстійкості особистості. Актуальні проблеми психології в закладах освіти. 2022. №7. С. 17-27. URL:

7. Євланова, Е.М., Луньов В.Є. Атрибутивно-стильова детермінація життєстійкості особистості. American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research. 2021. №22 (3). Р. 4-13.

8. Маннапова К.Р. Роль життєстійкості у подоланні складних життєвих ситуацій. Теорія і практика сучасної психології. 2019. №1. Т. 2. С. 75-78. URL: http://www.tpsp- j ournal.kpu.zp.ua/ archive/ 1_2019/part_2/ 16.pdf

9. Титаренко Т.М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Проблеми політичної психології: зб. наук. праць / Асоц. політ. психологів України, Ін-т соц. та політ. психології НАПН України; [ред. колегія: Л.А. Найдьонова, Л.Г. Чорна, І. Г. Батраченко та ін.]. К.: Міленіум, 2017. Вип. 5 (19). С. 3-10.

References

1. Maddi S. (2004). Hardiness: An operationalization of existential courage [Vytryvalist: operatsiina realizatsiia ekzystentsiinoi muzhnosti]. Journal of Humanistic Psychology. (рр. 279-298).

2. Radionova M.S. (2022). Zhyttiestiikist zdobuvachiv vyshchoi osvity v umovakh voiennoho chasu. Proceedings of the 13th International scientific and practical conference: Science, innovations and education: problems and prospects. (рр. 348-357). CPN Publishing Group. Tokyo, Japan. [in Ukrainian].

3. Moskovchenko V. (2017). Skladovi zhittyestijkosti. Osobistist, suspilstvo, zakon: psihologichni problemi ta shlyahi yih rozv'yazannya: zb. tez dop. mizhnar. nauk.-prakt. konf., prisvyach. pam «yatiprof. S.P. Bocharovoyi. (рр. 120-122) [in Ukrainian].

4. Chihancova O.A. (2021). Psihologiya stanovlennya zhittyestijkosti osobistosti: dis.kand.psihol.n.: 19.00.01. Kiyiv. [in Ukrainian].

5. Bobrova L.G. (2016). Zhittyestijkist yak vnutrishnij resurs ovolodinnya skladnimi situaciyami. Osobistist u krizovih umovah ta kritichnih situaciyah zhittya: zbirnik naukovih prac. (рр. 12-15). [in Ukrainian].

6. Dacenko, O.A. (2022). Psihologichnij diskurs zhittyestijkosti osobistosti. Aktualni problemi psihologiyi v zakladah osviti. (рр. 17-27). Retrieved from https://doi.org/10.31812/ psychology.v7i.7254 [in Ukrainian].

7. Yevlanova, E.M., Lunov V. Ye. (2021). Atributivno-stilova determinaciya zhittyestijkosti osobistosti. American Journal of Fundamental, Applied & Experimental Research. (рр. 4-13). [in Ukrainian].

8. Mannapova K.R. (2019). Rol zhittyestijkosti u podolanni skladnih zhittyevih situacij. Teoriya i praktika suchasnoyi psihologiyi. Retrieved from http://www.tpsp - journal.kpu.zp.ua/ archive/1_2019/part_2/16.pdf [in Ukrainian].

9. Titarenko T.M. (2017). Osobistist pered viklikami vijni: psihologichni naslidki travmatizaciyi. Problemipolitichnoyipsihologiyi: zb. nauk. prac. K.: Milenium

Размещено на Allbest.ru