Основні поняття и структура психотерапії К.Г. Юнга

Размещено на http://allbest.ru

Відкритий міжнародний університет

розвитку людини «Україна»

Реферат

на тему: «Основні поняття и структура психотерапії К.Г. Юнга»

підготував

студент групи ЗПЛ 22-1м

Лісовий Сергій

Київ - 2023



ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Аналіз і психотерапія. Аналітична психологія Карла Густава Юнга

1.1 Психологічні типи особистості

Розділ 2. Методи аналітичної психології К.Г. Юнга

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Карл Густав Юнг (26 липня 1875, Кесвіль - 6 червня 1961, Кюснахт) - швейцарський психолог, основоположник одного з напрямків глибинної психології - аналітичної психології. Один із найвизначніших, найскладніших і найбільш суперечливих теоретиків психології. Завданням аналітичної психології Юнг вважав тлумачення архетипових образів, що виникають у пацієнтів. Юнг розвинув вчення про колективне несвідоме, в образах (архетипи) якого бачив джерело загальнолюдської символіки, в тому числі міфів і сновидінь. Мета психотерапії, за Юнгом, це здійснення індивідуації особистості. Також здобула популярність концепція психологічних типів Юнга: екстравертірованний і інтровертірованний. Юнг помер у 1961 році, але ось вже без малого століття, а особливо останні шістдесят років - його ідеї викликають зростаючий інтерес у світі, а послідовники його методу - «психологи-юнгіанци» - продовжують розвивати його методологію до аналізу явищ людської психіки.

Юнгианская психологія фокусується на встановлення та формуванні зв'язків між процесами свідомості і несвідомого. Діалог між свідомими і несвідомими аспектами психіки збагачує особистість, і Юнг вірив, що без цього діалогу процеси несвідомого можуть послабити особистість і піддати її небезпеці.

Юнгіанскій аналіз людської природи включає дослідження релігій Сходу і Заходу, алхімії, парапсихології та міфології. Спочатку вплив Юнга на філософів, фольклористів та письменників було помітніше, ніж вплив на психологів або психіатрів. Проте сьогодні зростання інтересу до всього, що відноситься до людської свідомості і людським можливостям, зумовило і відродження інтересу до ідей Юнга.

Проведений в ході підготовки роботи огляд літературних джерел таких авторів як Боснакр Н., Грінсон Р., Дікман Х., Роберт Фрейджер, Джеймс Фейдимен дозволяють зробити висновок про те, що багато класичні праці, написані всесвітньо відомими психоаналітиками, аж ніяк не легке читання. Психоаналітична термінологія, яка зазнала переклад з німецької на англійську, а потім на російську, часто неймовірно спотворюється, особливо в руках недосвідченого в тонкощах психоаналізу перекладача. Усталеної традиції російських варіантів психоаналітичної термінології поки немає. Але, незважаючи на це, автор приходить до висновку, що питання аналітичної психології Юнга досить повно й об'ємно розкриті у великій кількості літературних джерел вітчизняних і зарубіжних авторів.

Об'єкт: основи теоретичних концепцій провідних напрямків аналітичної психології.

Предмет: аналітична психологія Карла Густава Юнга.

Мета роботи: дослідження основ аналітичної психології, її методів для використання. в практиці.

Завдання:

1. Вивчити наявний теоретичний матеріал з даної теми.

2. Розглянути та проаналізувати методи аналітичної психології, включивши їх у контекст власної роботи.

3. Отримати уявлення про використовувані методи і особливості їх застосування в аналітичній психології.

Методи дослідження:

- Теоретичне вивчення наукової літератури;

- Аналіз проводився в ході всієї роботи;

- Синтез використовувався при формуванні висновків у структурних блоках роботи і в ув'язненні.

- Класифікація, узагальнення, спостереження.

Практична значимість полягає в можливості використання результатів дослідження:

1. У клініці для діагностики і лікування психічної патології різного спектру та тяжкості порушень.

2. У рамках сімейної психотерапії.

3. При роботі з особистісними травмами, кризовими станами, життєвими труднощами.

4. При психотерапевтичної роботи з дітьми та підлітками, а також у педагогіці та соціальної реабілітації.

5. Самопізнання - ще одна область практичного застосування аналітичної психології. Тут ключовим є опора на поняття самості і індивідуації. Досягнення індивідуації означає можливість відновити контакт із самим собою, зі своїми глибинами, з індивідуальним і колективним несвідомим, знаходячи тим самим більшу цілісність.

6. Методи аналітичної психології можуть бути використані також для аналізу міфології, порівняльного релігієзнавства та етології - створюючи тим самим особливу сферу - аналітичну культурологію.



Розділ 1 Аналіз і психотерапія. Аналітична психологія Карла Густава Юнга

Карл Густав Юнг був одним із засновників психоаналізу, учнем і близьким другом Фрейда. Теоретичні розбіжності і обставини особистого характеру призвели до того, що Юнг створив свою власну школу, названу ним аналітичною психологією. У підході Юнга залишається визнання головної ідеї Фрейда, що сучасна людина придушує свої інстинктивні потяги, часто не усвідомлює своїх життєво важливих потреб та мотиви своїх вчинків. Якщо допомогти йому краще розібратися в ситуації, досліджуючи прояви його несвідомого життя - фантазії, сновидіння, обмовки і т.п. То він навчиться краще справлятися зі своїми психологічними проблемами і його симптоми ослабнуть. Така в найзагальніших рисах ідея аналітичної терапії. Юнга завжди більше цікавили безпосередні переживання людей - їхні почуття, мрії, духовні пошуки, значущі події життя.

Він розробляв психологію близьку до самої стихії людських емоцій. Тому він прагнув описувати різні психологічні явища такими, якими вони є. Оскільки емоційне життя в природі універсальна - всі живі істоти відчувають страх, збудження, задоволення і т.п. - То це дозволило йому припустити колективні підстави людських переживань. У людині поєднуються індивідуальне і колективне. На нього в тій же мірі вплинули, наприклад, традиції, мова і культура суспільства, якому він належить, не кажучи вже про генетичні фактори. Цього не можна заперечувати і не можна спрощувати картину психічного життя, виділяючи в ній лише пару логічних ліній.

Логічна стрункість важлива для наукових дискусій, але для лікування людей потрібно мати гнучкість і широту бачення ситуацій, що виникають. Крім того, цілющу силу психоаналізу Юнг бачив не в точності пояснень аналітика, а в унікальності нового досвіду, одержуваного клієнтом на сесіях, досвіду самопізнання і трансформації своєї особистості.

Звертаючись до універсальних загальнолюдських тенденціям, можна виділити в будь-якій проблемі теми, добре відомі з міфології, літератури і релігії. Юнг називав такі теми архетипами. Якщо функціонування всієї психічної енергії даної людини обумовлено цією темою, то можна говорити про наявність психологічного комплексу. Цей термін також запропонував Юнг.

Але мало просто назвати комплекс, щоб розібратися у своїй ситуації, людині дуже корисно обговорити з іншим свої переживання і знайти описують їх образи, символи та метафори. У них не міститься конкретних рецептів або рад. Але символічна мова володіє достатньою смислової ємністю, щоб відобразити всі нюанси, не спотворивши картини реальної ситуації. Саме через образи передаються і виражаються емоційні стани у всій їх глибині. Тому щоб змінити свою емоційну ситуацію, необхідно спочатку хоча б бачити її такою, яка вона є у всій своїй багатогранності і суперечливості.

Ми не можемо жити, не придумавши собі якоїсь версії реальності, що надає сенс і структуру нашим переживанням. Хоча нам здається, що наша картина світу раціонально обгрунтована, насправді за нею стоять давні і добре знайомі з історії та міфології людські фантазії. Юнг називав цю несвідому тенденцію до впорядкування свого космосу прагненням до реалізації Самості. Слова Самість, Істинне Я, Вища Я, таємнича сутність, Бог, природа Будди і т.п. створюють подібні образи джерела, кінцевої мети або полюса, керуючого всіма процесами. Це завжди щось більше, значне, заряджене глуздом. І більшість людей погодяться, що відкриття цієї нової перспективи в житті абсолютно необхідно для душевної гармонії. Знайти себе, знайти сенс життя, досягти самореалізації - свідомо чи несвідомо - таке завдання будь-яких людських пошуків, що б кожен під цими поняттями не мав на увазі. Людина наближається до цієї мети складним спіральним шляхом проб і помилок. Не можна сказати, що він обов'язково, в кінці кінців, переконується в якихось певних істинах або приймає релігійну віру, що дають йому духовну силу. Швидше, щось кристалізується в ньому само собою в міру накопичення життєвого досвіду, пізнання світу і самого себе. У будь-якому випадку ми говоримо про таку людину як про сильної особистості, як про що має більш широке свідомість і розкрити свій творчий потенціал.

Юнг вірив, що для руху до цього стану абсолютно необхідний розвиток символічного відносини, і що аналіз по суті є однією з практик, розвиваючих таке ставлення. Юнгіанські аналітики особливо відрізняються тим, що розглядають будь-якої людини, якій би важкий період він не переживав в даний час, як потенційно здорового, талановитого і здатного до позитивних змін. Атмосфера юнгіанского аналізу вільна і аналітики виходять з того, що вірно лише те, що вірно для самого клієнта. Вони будуть намагатися обговорити проблему з усіх можливих точок зору, в м'якій манері роблячи припущення, а не затвердження, надаючи клієнтові право вибирати самому те, що важливо для нього на даний момент. Бачачи в аналізі більше ніж просто клінічну процедуру - спосіб інтенсифікації особистісного і духовного розвитку - юнгіанци підтримують будь-які творчі починання у клієнтів, які можуть проявитися в любові до малювання, ліплення з глини, у творі розповідей, ведення щоденника і т.п. Не випадково, пройшовши юнгіанскій аналіз, багато клієнтів знаходять себе у мистецтві. Типовим прикладом є доля Германа Гессе - лауреата Нобелівської премії в літературі. Не тільки його книги, але й твори Густава Майнріка, Борхеса та багатьох інших знаменитих письменників були створені під сильним впливом ідей Юнга.

Особливість сучасного читача така, що йому подобаються не тільки художні твори, а й захоплююче написані книги з психології, присвячені таємниць людської душі. Багато юнгіанські книги зараз доступні російською мовою. Але може бути для знайомства з ідеями Юнга навіть краще читати, наприклад, фантастичні романи Хогарта, Толкієна або Стівена Кінга або ж найцікавіші книги з міфології Джозефа Кемпбелла та Мірча Іліаді, колишніх близькими друзями Юнга.

1.1 Психологічні типи особистості

Четверту частину свого життя Юнг присвятив створенню книги «Психологічні типи». За цією працею стоїть колосальна безцінний досвід спостережень і узагальнень одного з найяскравіших мислителів 20 століття. Серед великого корпусу ідей Юнга, кожна з яких вимагає глибокого осмислення і непересічних інтелектуальних зусиль, його типологія являє собою найбільш повний і закінчений працю, але його стрункість та переконливість залишається як і раніше лабіринтом, в якому можна легко заблукати, незважаючи на те, що перед нами методологічно вивірена наукова концепція.

Чи так важливо в розумінні людини визначення його типу? Адже саме Юнг завжди підкреслював індивідуальну неповторність кожної окремо взятої людини. Але йому ж належить і інша іронічна фраза: «Всі люди схожі один на одного, в іншому випадку вони не впадали б в один і той же безумство» [1].

За Юнгом, подібність - це одна сторона людських проявів, індивідуальне відмінність - інша. У своїй типології Юнг бачив завдання внести якусь підставу в пізнання майже нескінченних варіацій і відтінків індивідуальної психології: «Щоб вловити однорідність людських психик, доводитися опуститися до фундаментів свідомості. Там я знаходжу те, в чому ми всі один на одного схожі»[2].

Сам Юнг про свою типології говорив: «Мені ні за що не хочеться обходитися в своїй психологічній дослідної експедиції без цього компаса, і не по напрошується загальнолюдської причини, що кожен закоханий у свої власні ідеї, а через те об'єктивного факту, що тим самим з'являється система вимірювання та орієнтації, а це, у свою чергу, робить можливим поява критичної психології, яка так довго у нас відсутня » [3].

Розуміння екстраверсії та інтроверсії як різних свідомих установок, як правило, труднощів не викликає. Набагато складніше йде справа, коли Юнг кожен з типів поділяє ще на чотири підтипи, в залежності від провідної функції. Труднощі ця закономірна, тому що кожна людина в своєму пристосуванні до світу використовує всі названі функції - мислення, почуття, інтуїцію і відчуття, і визначити, яка з них провідна, диференційована, а які перебувають у несвідомому в їх архаїчному стані, далеко не завжди просто .

З усього юнгівські спадщини теорія типів знаходить найменше послідовників у сучасному юнгіанства. Навряд чи це обгрунтовано. Присвятивши стільки років життя створенню своєї типології, Юнг не дивився на неї, як на мертву схему або як на умоглядне теоретизування. Він часто повторював, що з недовірою ставиться до теорії як такої в психології, але не менше його хвилювало і те, що запропоновані їм терміни залишаться поза практичного застосування.

Об'ємність таких понять Юнга, як архетип, Тінь, индивидуация, Самість, приваблюють дослідників в психології закономірно: в них закладено глибоке осмислення феномену людини, цілей його психічної самореалізації, а в кінцевому підсумку - цілей його життєвого шляху. Ці поняття мають високий ступінь узагальнення, піднімаються до рівня символу, який здатний встановити зв'язок між свідомістю та несвідомим, між іманентним і трансцендентним. Як будь-який символ, вони мають здатність до самозростання сенсу.

Ці наріжні поняття Юнга не можна редукувати до утилітарного застосування, але в рівній мірі не слід зводити їх до рівня абстрактного образу, який наповнюється вселенським змістом і далеко відводить від первісного змісту. Розмірковуючи про юнгівських поняттях, дослідник часто знаходиться у площині метафізичного осмислення. «Метафізика» означає «над фізикою», «над природою». Юнг завжди попереджав, що його філософія - робоча гіпотеза, вона не повинна перебувати «над» людиною. Вона якраз «о» людину, про її психічному пристосуванні. У зв'язку з цим він писав: «Завжди існує небезпека занадто піти від життя і дуже розглядати речі в їх символічному аспекті ... Небезпека цього процесу в тому, що хід думок віддаляється від будь-якої практичної застосовності, внаслідок чого пропорційно знижується його життєва цінність Людина створює собі абстракцію, абстрактний образ, який має для нього магічне значення. Він занурюється в цей образ і настільки втрачає себе в ньому, що ставить свою абстрактну істину вище реального життя і тим самим взагалі пригнічує життя. Він ототожнює самого себе зі значимістю свого образу і застигає в ньому. Таким образам він відчужується від самого себе». [4]

Ця думка Юнга перегукується з філософськими прозріннями Хайдеггера: «У сенсу є спрямованість. Усвідомлення повинно ставати тягне силою вчинку» [5].

По відношенню до юнгівських поняттям таке «практичне» осмислення представляється особливо важливим, це не просто терміни, а важливі і необхідні психічні процеси. Невипадково Юнг каже: «Самість - досконале вираз того, як складається доля» [6]. Говорячи про Самості, він підкреслював, що це «психодинамічний поняття». Відчути в собі захопливу силу Самості - це перш за все складний психічний процес, усвідомлення якого призводить до відчуття автентичності шляху і неповторності особистої присутності в бутті. У розумінні таких найважливіших понять Юнга як Самість, Тінь, Аніма, Анімус, людина повинна побачити не абстрактний образи, а вектори психічного розвитку. Тільки відчуте розуміння цих образів має цінність в пристосуванні до дійсності, тому що, як говорив Юнг, «звільняє наше ставлення до навколишнього реального світу від фантастичної домішки». Краса абстрактного образу, застигла у своїй досконалості, не рятує людину, а веде його з реального справжнього світу. І тоді він просто приречений на драму розбіжності. Символ - це завжди спроба нашої істоти стикнутися з вічністю. Але жити нам треба на землі. Тому символ не повинен ставати самодостатнім, самоцінним. Він не повинен нас гіпнотизувати, тому що тоді він деформує нашу психіку: «абстрактний образ стає вище самої реальності», а проживати нам треба цю земну реальне життя і не в її символічному аспекті. Щоб не було подібного розколу, Самість як символ повинна бути прожите душею як одкровення вищого сенсу і призначення, вона повинна стати не тотожністю з Его, а провідником між горней і дольней життям. Усвідомлення Тіні і передчуття Самості - це болісний і складний шлях людини до самої себе, справжнього і неповторному. На цьому шляху дуже багато перешкод, багато з яких людина так і не долає: його шлях петляє, відводить убік, відкидає назад. Допомогти людині усвідомити, де його психічна енергія наштовхується на перепони, може Юнгівська теорія типів, вона має статус «практичної застосовності», дає ключ до розв'язання внутрішніх протиріч і розчищення заторів скопилася психічної енергії, яка не знаходить продуктивного виходу.

Типи Юнга - це не ярлики, а опис складних психічних передумов людини. Крім характерологічних ознак, в них міститься вказівка на те, де людину підстерігають підводні течії його несвідомого, які можуть до крайності ускладнити його життя.

Причину серйозних розбіжностей між людьми, скандального нерозуміння, неможливість взяти іншу точку зору, Юнг бачив в нездатності людини побачити принципово різні психічні передумови, які й оформляють різні психологічні типи. Він писав: «Протилежність поглядів повинна бути пересунуто у психологічну сферу, де вона спочатку і виникає. Це показало б нам, що є різні психологічні установки, з яких кожна має право на існування і веде до встановлення непримиренних теорій. Справжнього угоди можна досягти тільки тоді, коли буде визнано відмінність психологічних передумов» [7].

Не менш важлива Юнгівська типологія для звичайної людини. У своїй книзі Юнг зачіпає і цю проблему, проблему відносин між представниками різних типів. Він говорить про необхідність раппорта: «У моїй практиці я постійно зустрічаюся з разючим фактом, що людина майже не здатен зрозуміти яку-небудь іншу точку зору, крім своєї власної, і визнати за нею право на існування ... Якщо зустрічаються протилежні типи, взаємне розуміння стає неможливим. Звичайно, суперечки та чвари завжди будуть необхідним приладдям людської трагікомедії. І все-таки основою для розуміння повинно служити визнання різних типів установки, у полоні якої знаходиться той чи інший тип ».Увага до юнгівські типології не є тільки пізнавальним інтересом, не має практичного застосування, а є нагальною потребою дослідника в спробі розуміння людських глибин в їх нескінченних варіаціях і відтінках індивідуальної психології.



Розділ 2. Методи аналітичної психології К.Г. Юнга

Треба зауважити, що сам Юнг заперечував проти перетворення лікування в суто технічну чи наукову процедуру, стверджуючи, що практична медицина є і завжди була мистецтвом, це відноситься і до аналізу. Тому не можна говорити про методи аналітичної психології в строгому сенсі. Юнг наполягав на необхідності залишати всі теорії на порозі консультаційної кімнати і працювати з кожним новим клієнтом спонтанно, не маючи будь-яких установок або планів. Єдиною теорією для аналітика є його щира, що йде від серця жертовна любов - агапе в біблійному розумінні - і активне дійове співчуття людям. А його єдиним інструментом є вся його особистість, тому що будь-яка терапія здійснюється не методами, а всієї особистістю терапевта. Юнг вважав, що психотерапевт в кожному конкретному випадку має вирішувати, чи хоче він вступати на ризикований шлях, озброївшись порадою і допомогою. Хоча в абсолютному значенні найкраща теорія - не мати теорій, а кращий метод - не мати методів, цю установку не слід використовувати захисним чином для виправдання власного непрофесіоналізму.

Юнгіанскій аналіз. Аналіз був і залишається основним методом практики аналітичної психології. Вихідною методологічною моделлю для юнгіанского аналізу послужив психоаналіз 3. Фрейда. Проте в аналітичній психології цей метод отримав дещо інше теоретичне обгрунтування і практичне вираження, так що можна говорити про юнгианской аналізі як про абсолютно іншому типі роботи.

Очевидно, що більшість людей, що звертаються за психологічною допомогою, шукають в аналізі насамперед полегшення своїх страждань. Повинно бути, вони розуміють, що якщо їм не вдається впоратися зі своїми проблемами вольовими свідомими зусиллями, то існують глибинні несвідомі чинники, що перешкоджають цьому. Зазвичай вони також усвідомлюють, що якщо їхня проблема існує вже кілька років і має довгу історію формування, то не так-то легко вирішити її за декілька сеансів і потрібна довга копітка робота з досвідченим фахівцем. Можна припустити, що типовий «аналітичний клієнт» з самого початку має установку на довгострокове співробітництво. У нього є достатньо самоповаги і самостійності, щоб не покладатися на диво або магічну силу ззовні, але вірити, що за допомогою аналітика йому вдасться самому поступово розібратися у своїх проблемах і рано чи пізно змінити своє життя.

Дуже часто клієнти юнгианских аналітиків - це люди, що мають за плечима невдалий досвід психотерапії. Такі люди вже вміють ставитися до себе психологічно, володіють психологічним мовою і здатні до рефлексії. Багатьох приваблює в аналізі можливість вільно виражати себе. Аналіз починається як звичайні людські відносини і більше нагадує теплу дружню бесіду. По суті, клієнтові не потрібно якось спеціально «підлаштовуватися» під аналітика, в значній мірі він сам диригує процесом. Аналітик - це не та людина, яка навчить жити, врятує або вилікує. Перш за все, це близький друг, з яким у клієнта є особисті відносини, в участі, уваги та доброті якого він стовідсотково впевнений. У той же час умови угоди з аналітиком дозволяють клієнту в цих відносинах не залежати від нього так, щоб це могло принести якусь шкоду або заподіяти незручність. Таким чином, аналіз стає досвідом нетравматичних та цілющих близьких взаємин. Можна припустити, що аналітичну терапію шукають люди, які відчувають в житті дефіцит таких відносин.

Аналіз є свідоме і добровільне залучення до символічної гру. Його завданням є створення нового інтерсуб'ектівного простору - свого роду віртуальної реальності - в результаті змішування суб'єктивностей учасників. Воно виникає на межі між «я» і «ти», зовнішнім і внутрішнім, і служить ареною експериментування по синтезуванню свідомості та несвідомого, уявного і реального та й усіх мислимих полярностей. По суті, цей простір є простором творчого життя. Аналіз допомагає жити творчо не лише стосовно якогось конкретного захоплення, але і по відношенню до будь-яких своїх переживань, особливо до людських стосунків.

Тому в аналізі клієнт делегує аналітику ті частини своєї особистості, які відповідають за порівняння, оцінювання, контроль, організацію. Наприклад, клієнт може ставитися до аналітика як хорошого фахівця в психології, можливо, як до того самого людині, що тільки йому потрібен, розуміючи в той же час, що він не Бог і не гуру, а проста людина, такий же, як всі, зі своїми недоліками і проблемами. Але він приходить до нього на сеанси як до фахівця, а не як до випадковій людині з вулиці. Тільки тоді аналіз буде працювати.

Таким чином, успіх аналізу залежить від того, наскільки пацієнт вміє бути пацієнтом. Тільки тоді він дозволить і аналітику бути аналітиком. У цьому полягає найважливіша умова аналізу. Аналітик використовує правила і встановлює рамки, щоб створити найбільш сприятливу ситуацію для лікування. Але останнє слово все-таки за самим клієнтом, за його доброю волею і бажанням співпрацювати. Тому очевидно, що аналіз як метод психотерапії призначений не для всіх. Потрібна певна готовність з боку пацієнта і збереження функцій його Его. Задача аналітичної психології - розкрити творчий потенціал будь-якого переживання, допомогти клієнту асимілювати його корисним для себе чином, індівідуіровать його.

Введення правил для зовнішніх елементів аналізу, що стосуються обстановки приймальні, частоти зустрічей, оплати, пов'язано не тільки з раціональними причинами. Аналітична приймальня повинна стати для клієнта тим місцем, де відбудеться зустріч з глибинами власної душі і психічна трансформація.

* Тривалість сеансів. Зазвичай вибирається довжина сеансів від сорока до шістдесяти хвилин. Тому часто сеанс називають годиною. Особливих раціональних причин для такого вибору, ймовірно, немає. Швидше, це данина традиції, так як сучасним людям властиво все відміряти годинами. Головний критерій при виборі тривалості сеансу - має встигнути відбутися щось реальне. Треба пам'ятати, що будь-який ритуал повинен займати строго певний час, що час для сакрального і час для буденної завжди повинно мати чіткі межі.

* Кушетка або крісло? Одне з важливих змін у техніці аналізу, введене Юнгом, відносилося до відмови від використання традиційної психоаналітичної кушетки. Він вважав за краще ситуацію «обличчям до обличчя», підкреслюючи тим самим рівність позицій клієнта і аналітика. Коли обидва учасники процесу сидять один проти одного, вони відкриті один одному, бачать реакції партнера. Це природна і, в якомусь сенсі, більш поважна ситуація, наближена до реального життя. У ситуації «обличчям до обличчя» добре помітні невербальні сигнали, і простір комунікацій стає щільнішим і багаторівневим.

Метод вільних асоціацій. Загальною інструкцією на початку аналізу є пропозиція розслабитися, ввійти в напівсонний стан з вільно плаваючим увагою і говорити абсолютно все, що приходить в голову. При цьому акцент робиться на тому, щоб промовляти всі виникаючі думки і почуття, навіть якщо вони здаються несуттєвими, неприємними або безглуздими, в тому числі пов'язані з аналізу та особистості аналітика. Саме так в ідеалі застосовується основний метод - метод вільних асоціацій.

Метод заснований на ідеї, що по-справжньому вільні асоціації людини, яка зуміла залишити раціональне мислення, зовсім не є випадковими і підпорядковані чіткої логіки - логіці афекту. У юнгианской практиці важливо кружляти біля образу, весь час повертатися до нього і пропонувати нові асоціації, поки не стане ясний його психологічний сенс. Завдання цього методу - не в тому, щоб «вивести клієнта на чисту воду», а в організації вільного доступу до несвідомого змісту. Такий підхід вимагає від аналітика відмови від власних моноїд, які можуть вести процес асоціювання і в результаті збіднювати образ. Існує спокуса привести клієнта до тих же асоціаціям, які виникли в аналітика.

Частота сеансів. Історично для аналізу потрібні як можна більш часті регулярні зустрічі. Однак Юнг відступив від цього принципу, вирішивши, що на просунутих етапах, коли найбільш важкі невротичні моменти вже опрацьовані і клієнт більшою мірою орієнтується безпосередньо на завдання індивідуації, кількість сеансів можна скоротити. Тим самим зменшується залежність клієнта від терапевта, і йому надається більше самостійності. Юнг і більшість його перших соратників воліли один-два сеанси на тиждень. Роблячи зустрічі більш рідкісними, ми надаємо їм більше символічного ваги. Свята, ритуали та церемонії не повинні відбуватися часто. Значущі події не трапляються щодня. Тому питання частоти сеансів виходить за рамки дилеми: аналіз або підтримуюча терапія. Швидше, важливо те місце, яке аналіз займає в емоційному житті клієнта. Однак, сучасним людям непросто виділити багато часу, а часом і значні грошові кошти для власного психологічного та духовного розвитку.

Інтерпретація. Будь-який психологічний аналіз передбачає вміння робити висновки, інтерпретувати. Це завжди вербальний і свідомий акт, спрямований на усвідомлення раніше несвідомого матеріалу. Можна припустити, що аналітику потрібно бути дуже спостережливим, мати розвинену мову і достатні інтелектуальні здібності. Однак інтерпретація не є чисто інтелектуальної процедурою. Навіть блискуче сформульована і точна інтерпретація, якщо вона висловлена несвоєчасно і не прийнята клієнтом, є абсолютно даремною. Тому юнгіанські аналітики в цілому рідко зверталися до методології інтерпретації, роблячи акцент на спонтанності і більше покладаючись на інтуїцію.

Етапи аналізу. Юнг пропонував лінійну модель психотерапевтичного процесу. У якості першої стадії він виділяв сповідання, визнання, або катарсис. Ця процедура більш-менш аналогічна відомим релігійним практикам. Будь-яке душевний рух починається зі спроби позбутися хибного і відкритися істинного. Другу стадію - прояснення причин - він пов'язував з фрейдівським психоаналізом. На цьому етапі людина повинна звільнитися від «неадекватних дитячих домагань», «інфантильного потурання собі» і «ретрогрессівной туги за раєм». Третя стадія - навчання і виховання - близька до адлеріанской терапії. Вона спрямована на кращу адаптацію до повсякденної реальності. Нарешті, четвертий етап - психічну трансформацію, об'єкт свого головного інтересу - Юнг протиставляв трьом попереднім. Однак очевидно, що зовсім неможливо уявити реальну терапію як послідовну зміну стадій. Тому багато аналітиків пропонували свої структурні метафори для кращого розуміння динаміки аналітичних відносин.

Активна уява. Термін «активне уяву» був введений Юнгом, щоб відрізнити його від звичайних мрій і фантазій, які є прикладами пасивного уяви, в якому образи переживаються нами без участі Его і тому не запам'ятовуються і нічого не змінюють у реальній життєвій ситуації. Юнг запропонував кілька особливих причин для введення активного уяви в терапію:

1) несвідоме переповнене фантазіями, і є необхідність внести до них якийсь порядок, їх структурувати;

2) дуже багато снів, і є небезпека в них потонути;

3) занадто мало снів або вони не запам'ятовуються;

4) людина відчуває на собі незрозуміле вплив ззовні (щось на кшталт «пристріту» чи року);

5) людина "зациклюється", потрапляє в одну й ту ж ситуацію знову і знову;

6) порушена адаптація до життя, і уява для нього може стати допоміжним простором для підготовки до тих труднощів, з якими він поки не справляється.

Юнг говорив про активний уяві як про занурення, проведеному на самоті і вимагає концентрації всієї душевної енергії на внутрішньому житті. Тому цей метод він пропонував пацієнтам як «домашнє завдання». Деякі юнгіанські аналітики вводять елементи цієї техніки в свою роботу з дітьми або з групами. Застосування ж їх в індивідуальному аналізі не так поширене. Однак іноді активна уява виходить як би само собою, коли пацієнт спонтанно розвиває свої фантазії. І якщо вони несуть важливе смислове навантаження для нього і не є виразом захистів або опорів, то є всі підстави їх підтримати і допомогти йому бути в контакті зі спливаючим несвідомим матеріалом. Але в будь-якому випадку аналітик не пропонує вихідного образу і не спрямовує процес за своїм розсудом. Адже активна уява те саме художньої творчості, а справжня творчість - справа дуже індивідуальне і самоцінне і не може здійснюватися «на замовлення» чи під примусом.

Найважче при оволодінні цим методом - позбутися від критичного мислення і запобігти сповзанню до раціонального відбору образів. Тільки тоді щось може абсолютно спонтанно прийти з несвідомого. Треба дозволити образам жити власним життям і розвиватися за своєю логікою. Щодо другого пункту є докладні поради самого Юнга:

1) споглядайте і уважно спостерігайте, як картина змінюється, і не поспішаєте;

2) не намагайтеся втручатися;

3) уникайте перескакувати з теми на тему;

4) аналізуйте таким чином ваше несвідоме, але також дайте можливість несвідомому аналізуватися самому і створюйте цим єдність свідомого і несвідомого.

Як правило, виникає драматичний розвиток сюжету. Образи стають яскравішими і переживаються нами майже як реальне життя (звичайно, при збереженні контролю і усвідомлення). Виникає новий досвід позитивного, який збагачує співробітництва Его і несвідомого. Сеанси активної уяви можна замальовувати, записувати і при бажанні обговорювати пізніше з аналітиком. Але потрібно пам'ятати, що це робиться виключно для себе, а не для аналітика. Це не те ж саме, що необхідність винести твір мистецтва на суд публіки, щоб отримати визнання. Деякі образи вимагають того, щоб їх тримали в секреті як найпотаємніше. І якщо ними діляться, то, швидше, як знак глибокої довіри. Тому особливої необхідності інтерпретувати ці образи немає, якщо тільки тлумачення не є логічним продовженням і завершенням сюжету. І ні в якому разі до них не можна ставитися як до психодіагностичних проективних методик. Для клієнта важливий сам безпосередній досвід співпраці з образами, тому що образи - це психіка, це справжня життя душі.

Ампліфікація. Ампліфікація означає розширення, збільшення або множення. Іноді для прояснення несвідомого змісту недостатньо звичайних методів. Такі випадки бувають, наприклад, коли образи видаються явно дивними або незвичайними і пацієнт може дати дуже мало особистих асоціацій на них. Образи можуть бути дуже ємними, натякають на щось що не піддається опису в простих формулюваннях.

Часто такі образи мають багатий спектр символічних значень; щоб їх побачити, корисно звернутися до матеріалу міфів, легенд, казок та історичних паралелей. Відновлення цієї цілісної картини зв'язків, що існують у світі уяви, в певному сенсі залишає образ у несвідомому, не прикріплюючи його до конкретного тлумачення в термінах поточних проблем клієнта. Завдяки цьому він залишається справжнім символом для нас, дозволяючи увійти в контакт з творчою силою несвідомого.

Говорячи про ампліфікації, Юнг стверджував, що необхідно давати таким фантастичним образам, які виникають перед очима свідомості в настільки дивному і загрозливому вигляді, деякий контекст, щоб вони стали більш зрозумілі. Досвід показав, що найкращий спосіб зробити це - використовувати порівняльний міфологічний матеріал. Як тільки ці паралелі починають розроблятися, вони займають дуже багато місця, через що уявлення випадку стає трудомістким завданням. Тут-то і необхідний багатий порівняльний матеріал. Знання суб'єктивного змісту свідомості дає дуже мало, але вона повідомляє все-таки щось про реальну прихованого життя душі. У психології, як і в будь-якій науці, досить великі пізнання в інших предметах є необхідним матеріалом для дослідницької роботи (Юнг, 1991). Ампліфікація приводить туди, де особисте стикається з колективним, і дає можливість побачити скарбницю архетипових форм і відчути енергії архетипових світу. Вона розмиває наше жорстке ототожнення зі звичним світосприйняттям, дозволяючи відчути себе частиною чогось більшого та сутнісного. Парадокс ампліфікації пов'язаний з обхідними шляхами самопізнання. Подібно до того, що коли ми хочемо побачити себе цілком у дзеркалі, то не підходимо до нього, а навпаки, віддаляємося, так і це розчинення в міфах і в чомусь на перший погляд не має до нас безпосереднього відношення, насправді дозволяє наблизитися до себе справжнього. У психічному світі все організовано за принципом аналогій, і його пізнання вимагає метафоричного мислення. Тому ампліфікація дає досвід навчання такого мислення. Звичайно, в аналізі не стоїть завдання навчати клієнтів чогось спеціально.

І немає сенсу перевантажувати їх знаннями, які їм зовсім не потрібні в повсякденному житті чи навіть небезпечні через загрозу психічної інфляції. Принцип аналізу тісно пов'язаний з розумінням проспективної природи несвідомих процесів. Посилення їх за допомогою ампліфікації сприяє появі чогось нового і цінного, реалізації тієї мети, на яку вони спрямовані. Фактично це досвід довіри несвідомому, коли ми просто йдемо за ним, дозволяючи йому зробити корисну для розвитку роботу. Але не слід думати, що ампліфікація передбачає активне втручання терапевта, що забиває час сеансу своїми аналогіями. Сам Юнг, працюючи з цікавими сновидіннями, дійсно частенько пускався в довгі міркування. Його енциклопедичні знання та вражаюча інтуїція дозволяли йому, почавши здалеку, повільно кружляючи навколо архетипових елементів сну, несподівано запропонувати таке тлумачення, яке, за свідченнями очевидців, породжувало відчуття дива, якогось магічного, чарівного події. Безумовно, унікальний талант Юнга давав йому право працювати дуже спонтанно, не за правилами аналізу в їхньому сьогоднішньому розумінні. Наприклад, він міг давати прямі поради, відправляти клієнтів на час до своїх учнів, кричати на них, коли вважав за потрібне розбуркати їх і вивести зі стану ступору (він порівнював цей прийом з електрошоком і з прийомами дзенскіх майстрів). Однак у сучасній повсякденній практиці не стоїть завдання придумувати і розігрувати для клієнта якісь фокуси. Навіть таким основним юнгіанскій методом, як ампліфікація, більшість аналітиків воліють користуватися украй обережно, зважаючи на наявність у самого пацієнта інтересу до цих паралелей і стежачи за зворотним зв'язком. Знання міфологічних аналогій потрібно перш за все самому терапевта, і достатньо, якщо він буде ампліфікувати про себе.

Аналіз сновидінь. У традиції лікування душі сновидінь завжди приділялася велика увага. Класичним прикладом є храми Асклепія, в яких хворий міг побачити зцілюють сни. В основі психотерапії Юнга лежить його віра в зцілюють можливості психіки, тому в сновидінні ми можемо побачити приховані руху душі, слідуючи яким вдається допомогти клієнту як у вирішенні його поточних проблем, так і в індивідуації. Починаючи працювати з сновидіннями, Юнг пропонував забути всі наші теорії, щоб уникнути редукціонізму, не тільки фрейдистського, але і будь-якого іншого. Він вважав, що навіть якщо хто-небудь володіє великим досвідом у цій галузі, то йому все ж таки необхідно - завжди і незмінно - перед кожним сновидінням зізнатися самому собі у своєму повному невіданні і налаштовуватися на щось зовсім несподіване, відкинувши всі упереджені думки. Кожне сновидіння, кожен його образ є самостійним символом, які потребують глибокої рефлексії. У цьому відмінність від підходу Фрейда. Юнг вважав, що Фрейд використовує символи сновидіння як знаки вже відомого, тобто зашифровані знаки бажань, витіснених у несвідоме. (Е. Самуельса, відзначаючи, що сучасний психоаналіз далеко відійшов від ідей Фрейда про обманні характер сновидінь, посилається на Райкрофт, який у своїй книзі «Невинність сновидінь» стверджує, що символізація - це природна загальна здатність свідомості, а не метод приховування неприйнятних бажань. ) У складній символіці сновидіння або серії сновидінь Юнг пропонував побачити власну лікувальну лінію психіки.

Юнг виділяє два типи компенсації. Перший спостерігається в окремих сновидіннях і компенсує поточні односторонні установки Его, направляючи його до всеосяжного розуміння. Другий тип можна помітити лише у великій серії сновидінь, в якій одноразові компенсації організовуються в цілеспрямований процес індивідуації. Для розуміння компенсації необхідно мати уявлення про свідому установці сновидіння, особистому контексті кожного образу сновидіння. Для розуміння процесу індивідуації, що лежить в основі компенсації, на думку Юнга, необхідно також мати пізнанням в області міфології і фольклору, знанням психології примітивних народів і порівняльної історії релігій. Звідси випливає два основних методи: циркулярний асоціювання та ампліфікація, докладно розглядалися в попередніх розділах. Очевидно, що в обговорюваному сновидінні ми не можемо обмежитися тільки асоціаціями. Стародавність кісток і океану за вікном адресує нас до двухмілліоннолетнему людині, про яке говорив Юнг (Jung, 1980, р. 100): «Ми разом з пацієнтом звертаємося до двухмілліоннолетнему людині, яка є в кожному з нас. У сучасному аналізі наші труднощі здебільшого виникають в результаті втрати контакту з нашими інстинктами, з древньою незабутої мудрістю, що зберігається в нас. А коли ми встановлюємо контакти з цим старим людиною в нас? У наших сновидіннях». Прикладом класичної ампліфікації образу парфумів у флаконі буде звернення до сюжета про дух у пляшці. Згідно алхімічному варіанту сюжету, до якого звертається Юнг, в посудині знаходиться дух Меркурій. Загнавши духу тому в пляшку хитрістю, герой домовляється з духом, і той за своє визволення дарує чарівний хустку, що перетворює все в срібло. У своєму неприборканої обличчі Меркурій постає духом кровожерливою пристрасті, отрутою. Але проштовхування тому в пляшку, у своїй просвітленої формі, облагороджений рефлексією, він здатний перетворювати просте залізо в дорогоцінний метал, він стає ліками.

Ампліфікація дозволяє сновидінню змінити виключно особисте і індивідуалістичне ставлення до образів сновидіння. Вона надає особливого значення швидше метафоричному, ніж буквальному тлумаченню змістів сну і готує сновидца до акту вибору.

юнг аналітична психологія психотерапія тип особистість



Висновок

Десятиліття після смерті Юнга його постать продовжує впливати на уми і серця величезного числа людей по всьому світу, які називають себе психологами юнгианской орієнтації. Геній Юнга унікальний для двадцятого сторіччя, масштаб його особистості близький титанів Відродження, і безперечно вплив його ідей на всі гуманітарні науки, на сам дух сучасного постмодерністського мислення. Психологія Юнга - це його особиста психологія, історія його пошуків, помилок і відкриттів. Її дух глибоко індивідуальний і чужий будь-якій спробі перетворення на фетиш чи зразок для наслідування. Його багатотомне спадщина містить дуже великий корпус ідей, непростих для розуміння і не призначених для будь-якого утилітарного використання. Тексти Юнга запрошують дослідника заглянути в іншу реальність, в якій такі слова, як суть, істина, сенс, вдягаються у плоть переживань.

Роботи Юнга фрустрирует наше раціонально-логічне мислення, занурюють його у вир хаосу, плутанини дуже складних побудов, у всесвіт розбігаються значень. Вони безперервно фемінізіруют нашу свідомість, роблячи його більш гнучким, повним, багатогранним, і допомагають вийти за межі самого себе. Їх сила в дусі свободи, що дозволяє позбавитися від догм і буквалістської тлумачення, зберігати критичну збалансовану позицію, з якої можливо поглиблювати і одночасно релятивізувала все, з чим стикаєшся. Це плавання в нічній темряві психіки, в тіні Бога, без компаса і керма, покладаючись на чуття, на запах відображених зірок і відгомони генетичної пам'яті. Юнгианская психологія - єдина психологія, яка, по суті, нічого не стверджує, а лише «запитує», підтримуючи активний інтерес до життя, яка не гарантує жодних рятівних соломинок того, хто згоден йти по лезу бритви без страху і надії. Може бути, скромність і упокорювання - наш посох на цьому шляху, а все зростаюче сумнів - єдиний смутний орієнтир. У цього шляху немає початку і немає кінця, але в кожний момент ми відчуваємо, що якщо робимо правильний крок, то весь всесвіт радіє за нас і звільняється разом з нами. Незважаючи на велику кількість послідовників, аналітична психологія - не секта, не наукова академічна школа і не абстрактна філософія життя. Все життя Юнга, яку він називав «історією самореалізації несвідомого» (чи не його особистої самореалізацією), вся його робота над собою і духовні пошуки робилися заради інших людей, заради надання їм конкретної допомоги. Ні психології поза практики психотерапії та психологічної допомоги. Всі наші знання, таланти і здібності, все краще, що накопичено людством за його довгу історію, служать тому, щоб реально допомогти іншій людині. Наш моральний обов'язок - уміти синтезувати все це в своїй практиці, невпинно удосконалюючи і творчо видозмінюючи для кожного конкретного випадку і відповідно до вимог часу.

Юнг не робив зі своїх ідей скам'янілих догм і не пропонував їм сліпо слідувати. Перш за все, Юнг дав нам приклад мужнього дослідження глибин власної душі і безкорисливого служіння людям. Він визнавав, що створена ним психологія була по суті його власної психологією, описом його особистих духовних пошуків і не бажав її поширення, тим більше перетворення на фетиш. Проте, він зробив величезний вплив на дуже багатьох людей. Його постать, безперечно геніальна, можна порівняти хіба що з титанами Відродження. Його ідеї надали потужний імпульс не тільки розвитку психології та психотерапії, але і практично всіх гуманітарних наук у XX столітті, і інтерес до них не слабшає. Можна сказати, що сучасного релігієзнавства, етнографії, досліджень фольклору та міфології не було б без Юнга. Деякі люди з містико-окультної середовища навіть вважали його західним гуру, приписували йому надприродні здібності і сприймали його психологію, як свого роду нове Євангеліє.

За минулі після його смерті роки створено кілька навчальних інститутів аналітичної психології в різних країнах світу, засновані журнали і написана величезна кількість книг. Вивчення психології Юнга давно стало обов'язковим для всіх, хто здобуває освіту в психології чи психотерапії. Але найважливіше, що виросло вже третє покоління його послідовників - юнгианских аналітиків, які продовжують успішно допомагати людям, інтегруючи його ідеї на практиці і творчо їх розвиваючи. Вони об'єднані в Міжнародну асоціацію аналітичної психології, а також у численні локальні клуби, товариства та національні асоціації. Періодично проводяться конгреси та конференції. Крім того, помітно взаємозбагачуючим вплив аналітичної психології та інших течій у психоаналізі, так що є багато прикладів синтезу юнгианских ідей з теоріями таких відомих психоаналітиків як Мелані Клейн, Віннікотт, Когут. Так що можна з повною впевненістю говорити про процес поступового стирання кордонів між психотерапевтичними школами і про одного єдиному полі ідей в глибинній психології. У деяких країнах юнганскій аналіз набув державне визнання і включений до системи медичного страхування. Є навіть приклади залучення юнгианских психологів у політичний консалтинг.



Список використаних джерел

1. Архетип і символ. - М.: Ренесанс. Юнг К. Г. 1996. . Боснакр Н.. Світ сновидінь. - М.: ЕСІ.

3. Грінсон Р. Техніка та практика психоаналізу. Воронеж. 1994 р .

4. Дікман Х. Про методології інтерпретації сновидінь. Хрестоматія з глибинної психології. - М.: Добросвет. 1997 р .

5. Карл Густав Юнг. Психологічні типи. «Університетська книга» АСТ. - М., 1996 р .

6. Карл Густав Юнг, Психологічна теорія типів. З-П. Ювента, 1995 р .

7. Матеріали сайту http://www.maap.ru/About_analysis/ Московська асоціація аналітичної психології

8. Роберт Фрейджер, Джеймс Фейдимен. Особистість. Теорії. Вправи. Експерименти. Психологічна енциклопедія. 2олма-прес ». М., - 2002.

9. Самуельса Е. Юнг та пост'юнгіанци. - М,: ЧеРо. 1997.

10. Самуельса Е., Шортер. Крітіческій словник аналітичної психології К. Юнга. - М.: ЕСІ. 1994.

11. Словник з психології; Ж. Лапланж, Ж.-Б. Попталіс - М.: Вища школа, 1996.

12. Структура психіки і процес індивідуалізації. - М.: Наука.

13. Хайдеггер М, Час і буття. М.: Республіка, 1993 р

14. Хендерсон Д. Психологічний аналіз культурних установок. - М.: Добросвет, 1997 р .

15. Хіллман Д. Зцілювальний вигадка. - СПб. 1997 р. Хол Д. А. юнгианской тлумачення сновидінь. - СПб.: БСК. Юнг К. Г. 1996.

16. Філософський словник; Під редакцією І.Т. Фролова, - М., 1995.

Размещено на Allbest.ru

...