Особливості життєстійкості особистості в умовах сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості життєстійкості особистості в умовах сьогодення

Гальцова Світлана Василівна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, Комунальний заклад Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, м. Суми

Анотація

життєстойкість психічне здоров'я стресостійкість

У статті розглянуто проблему життєстійкості особистості в умовах сьогодення. Визначено причини ускладнення розвитку життєстійкості дорослої особистості. Наголошено на необхідності підвищення рівня життєстійкості, що сприятиме розвитку стресостійкості організму.

Охарактеризовано поняття життєстійкості, як загального показника психічного здоров'я людини, та системи установок людини відносно себе, світу і ставлень до них. Визначено, що життєстійкість особистості лежить в основі сучасного підходу резилієнс, на відміну від підходу, орієнтованого на травму.

Головною метою розвитку і функціонування життєстійкості дорослої особистості вважається турбота про добробут і розкриття можливостей особистості і суспільства загалом. Встановлено, що дослідження феномену життєстійкості як внутрішнього ресурсу особистості має важливе практичне значення, оскільки розвиток даного ресурсу попереджує дезінтеграцію та психологічні розлади, забезпечує основу для внутрішньої гармонії.

Наголошено, що розвиток особистості та формування її життєстійкості відбувається у взаємодії внутрішніх та зовнішніх ресурсів, у взаємовпливі різних рівнів - мікросистеми (внутрішні ресурси та індивідуальні особливості, соціальні ролі, міжособистісні стосунки в родині, школі), мезосистеми (взаємини на рівні родини, школи, однолітків), екзосистеми (широка родина, громада, громадські інститути, засоби масової інформації) та макросистеми (суспільні норми, традиції, системи підтримки та соціально-культурне середовище).

Підкреслено, що до внутрішніх ресурсів розвитку життєстійкості особистості відноситься адекватна Я-концепція, позитивна самооцінка, низький нейротизм, емпатійний потенціал, афіліативна тенденція та когнітивні здібності (високий інтелект, креативність, розумова гнучкість). Визначено, що в осіб з високим рівнем життєстійкості переважає внутрішня мотивація, як-то мотиви до самореалізаци, отримання задоволення від корисної діяльності, над зовнішньою негативною мотивацією уникнення покарань та невдач, що, у такий спосіб, сприяє розвитку необхідних якостей продуктивного вирішення проблем.

Наявний взаємозв'язок між життєстійкістю особистості та її мотиваційно-смисловими компонентами, виявляє важливість для розвитку життєстійкості таких особистісних якостей, як самоусвідомлення, почуття відповідальності, здатність самостійно визначати цілі на шляху власного розвитку. Проаналізовані емпіричні дослідження показали, що коли особистість у стресових умовах має тенденцію до вибору асертивних дій, то показники компонентів життєстійкості мають тенденцію до збільшення, а, отже, і підвищення загального рівня життєстійкості. Середні показники адаптивності свідчать про те, що розвиток саме цієї властивості є однією з передумов пристосування особистості до складних умов діяльності, які пов'язані зі значними труднощами, що викликають мобілізацію їхніх адаптивних здібностей. Наголошено на необхідності обрати у якості основного формуючого психологічного методу розвитку життєстійкості дорослої особистості саме соціально-психологічний тренінг.

Підкреслено важливу роль соціальної підтримки, сприятливого соціально-екологічного контексту, що його сучасні провідні дослідники вважають найважливішим чинником успішного розвитку індивідуальної життєстійкості та психологічного відновлення після пережитого стресу та психотравми. Разом з тим, беззаперечним є також факт переважання у певних випадках впливу індивідуальних чинників попри наявність соціальної підтримки, а також далеко не завжди позитивного впливу надаваної спеціалізованої психосоціальної та психотерапевтичної допомоги.

Ключові слова: життєстійкість особистості, надзвичайні умови, резилієнс, адекватна самооцінка, адаптивність.

Abstract

Features of of the person's life-tenacity in nowadays conditions

Постановка проблеми

Воєнний конфлікт на Сході України, затяжна соціально-політична криза в країні, збройна агресія російської федерації та оголошення в Україні воєнного стану справляють деструктивний вплив на всі сфери життя населення. За умов сьогодення критичний процес внутрішніх особистісних перетворень ускладнюється і обтяжується психологічним травмуванням людей, порушенням та втратою усталеної мережі соціальних зв'язків і підтримки. Сучасні реалії життя, які відрізняються динамізмом, мінливістю та високою невизначеністю, вимагають від людини міцної життєстійкості, яка б забезпечувала якісне виконання нею життєвих та професійних задач, збереження внутрішньої цілісності та ресурсності.

Науковцями зазначено, що поняття «життєстійкість» відноситься до того понятійного поля психології особистості, яке розширює пояснювальний потенціал феноменології становлення, адаптації та саморозвитку людини. Завдяки життєстійкості, згідно Д. О. Леонтьєву, особистість витримує стресову ситуацію, зберігаючи при цьому внутрішню збалансованість і не знижує успішність діяльності [5]. С. Мадді вважає, що високий рівень життєстійкості сприяє підвищенню стресостійкості організму, здатності чинити опір захворюванням [9]. Деякі дослідники життєстійкість розглядають, як особистісний ресурс, а також здатність у життєво складних ситуаціях скористатися зовнішніми ресурсами [7]. Сказане підкреслює головну місію життєстійкості, її прикладний аспект, а саме ту роль, яку це особистісне утворення відіграє в успішному протистоянні особистості стресовим ситуаціям. У теоретичному та у практичному плані проблема життєстійкості розроблена недостатньо, хоча вона знаходиться на перетині теоретичних поглядів екзистенційної психології, психології здоров'я, психології праці, психології розвитку і прикладної галузі психології стресу та подолання його.

До цих пір серед науковців відсутня єдність у поглядах щодо природи цього феномену [3].

Але, дослідження феномену життєстійкості як внутрішнього ресурсу особистості має важливе практичне значення, оскільки розвиток даного ресурсу

попереджує дезінтеграцію та психологічні розлади; забезпечує основу для внутрішньої гармонії. Теоретичний аналіз досліджень свідчить, що життєстійкість є психологічним ресурсом особистості, який потребує більш детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку життєстійкості в умовах збройних конфліктів становить науковий інтерес низки вітчизняних та зарубіжних дослідників (В. Чернобровкін, В. Чернобровкіна, Т. Титаренко, С. Богданов, О. Залеська, В. Климчук, Т. Тарабрина, М. Маркова, E. Anthony, Т. Betancourt, C. Koupernik, W. Tol, M. Wessells, J. Williamson). Загалом тема війни та її зв'язок з проблематикою психоемоційного розвитку особистості в сучасних умовах, є досить новою для України. Наявні вітчизняні праці у цій сфері присвячено теоретичному огляду та емпіричному дослідженню окремих аспектів психологічного стану дітей та дорослих, що перебувають у зоні бойових дій та Сході України, на тимчасово окупованих територіях, є внутрішньо переміщеними особами (Н. Бастун, Н. Бочкор, Є. Дубровська, О. Панченко, А. Кабанцева, Н. Макаренко, Ю. Удовенко) та вивченню впливу окремих програм психологічної підтримки особистості (С. Богданов, В. Чернобровкін, В. Чернобровкіна, В. Панок, Н. Пророк, С. Гончаренко). У західних джерелах на сьогодні можна знайти значну кількість праць у сфері вивчення життєстійкості та психосоціальної допомоги постраждалим внаслідок воєнних конфліктів, однак все ще актуальною є потреба у дослідженні специфіки розвитку життєстійкості дітей та дорослих саме в умовах різних соціально-культурних контекстів воєнних конфліктів і надзвичайних ситуацій (Т. Betancourt, М. Euwema, М. Wessels, J. Cohen).

Значного поширення набули роботи дослідників щодо функціонування особистості в складних життєвих ситуаціях (Л. З. Сердюк, О. І. Купрєєва, Л. Алєксандрова, А. Ленгле, А. В. Махнач) та особливостей формування життєстійкості (Г. Е. Мосс, Р. Делахаій, А. В. Гаіллард).

Отже, вивчення результатів психолого-педагогічних досліджень показало, що проблема функціонування життєстійкості дорослої особистості в надзвичайних умовах є актуальною і потребує подальшого вивчення. Це і визначило мету нашого дослідження.

Мета статті - огляд та висвітлення доповнень до основних підходів життєстійкості особистості та виокремлення напрямку її розвитку.

Виклад основного матеріалу

Як відомо поняття життєстійкості ввели С. Кобейс та С. Мадді, що було створено в концепції екзистенційної психології. Дослідження С. Мадді і С. Кобейса показали, що життєстійкість - це загальний показник психічного здоров'я людини, та є системою установок людини відносно себе, світу і ставлень до них, і складається із трьох компенентів: включеність, впевненість у можливості контролю життєвих ситуацій та готовності до ризику (прийняття викликів життя) [9].

Термін «життєстійкість» активно став використовуватися в

психологічних дослідженнях. Однак важливо зазначити, що під час вивчення психологічних процесів протистояння людини стресу, способів подолання екстремальних ситуацій, здібностей до особистісного розвитку у важких життєвих обставинах використовуються різні поняття. Усі вони є спорідненими з поняттям «життєстійкість» і, насамперед, відображають наявність наявних внутрішніх можливостей людини, якими вона може скористатися в різних ситуаціях життя. Життєстійкі люди мають чіткі цілі, вони активно і творчо підходять до стресових ситуацій, у них розвинене почуття довіри та контролю, що допомагають знизити інтенсивність можливих загроз і небезпек. Це люди, які шукають прогресу та розвитку, а не прагнуть комфорту. Життєстійкість представлена трансформаційним копінгом, життєстійкими установками, життєстійким ставленням до оточуючих людей, є показником психосоматичного здоров'я, мотивує суб'єкта на перетворення стресогенних життєвих подій. Життєстійкість людини поєднується з деякими не менш важливими її індивідуальними особливостями, що надають їй стійкості та орієнтують на значущі цілі. Життєздатність - це прагнення людини вижити, не деградуючи, в умовах погіршення умов соціального і культурного середовища, відтворити й виховати життєстійке потомство в біологічному та соціальному плані; стати індивідуальністю, сформувати смисло-життєві установки, самоствердитися, знайти себе, реалізувати свої задатки та творчі можливості. Людина з високою життєстійкістю прагне керуватися у своєму житті якимось ідеальним образом світу, що дає їй змогу абстрагуватися від дрібниць життя і формулювати чіткі цілі свого майбутнього життя, і спрямовувати на них свою активність, незважаючи на труднощі, що виникають, креативно знаходити в них нові ресурси для просування до бажаного майбутнього. При цьому йому притаманний високий емоційний інтелект, що підвищує його «живучість» у сучасному соціумі за допомогою ефективного оцінювання своїх і чужих емоційних станів, здатності адекватно управляти емоціями, а також безумовне дотримання здорового способу життя.

Як наголошує в своїх дослідженнях О. А. Решетнік, серед підходів щодо дослідження структурної організації феномену життєстійкості найбільшого поширення у сучасній науковій думці набуває системний підхід у дослідженнях психологічних феноменів. Системний підхід передбачає принципово нову головну установку, спрямовану у своїй основі на виявлення конкретних механізмів цілісності об'єкта і при нагоді повної типології його зв'язків. Інший, структурно-функціональний, підхід розкриває склад і будову змісту феномену життєстійкості в категоріях елементів, зв'язків, структури та функцій і визначає їх важливими попередніми умовами для розуміння і пояснення сутності й розвитку феномену. Проблема життєстійкості особистості має у своїй основі теоретичні надбання екзистенціалізму як філософської течії та безпосередньо виходить із положень екзистенційно- гуманістичної психології. Іншим методологічним напрямом, що потребує додаткових досліджень у контексті уточнення категорії життєстійкості, є ресурсний підхід. Основною ідеєю підходу було досягнення рівноваги у використанні ресурсів [8].

Внутрішнім ресурсом дорослої людини є здатність бачити обмеженість і умовність своїх здібностей, визначень та норм. Доросла людина зустрічається з необхідністю вирішувати безліч складних соціальних завдань, долати життєві труднощі та кризи, болісні втрати в професійній сфері та особистому житті, які так чи інакше впливають на її життєстійкість. Діяльність є детермінантою розвитку оптимальних психічних процесів. Професійний розвиток формує «професійну Я-концепцію» особистості. За даними С. Мадді і С. Кобейса, життєстійкість має позитивну кореляцію із задоволеністю усіма аспектами роботи, упевненістю в тому, що надається достатня автономія і свобода прийняття рішень.

Як відомо, у житті кожної людини постійно присутньо безліч проблем. Щодня їй доводиться щось вирішувати, словом, не здаватися, і все одно домагатися свого. Одні проблеми зникають, проте з'являються нові, і якщо людина успішно долає труднощі, то вона може відчути, що таке успіх.

Можуть виникнути ситуації, розв'язати які надзвичайно складно і дуже складно, хоч би як сильно людина цього не хотіла і хоч би як вона до цього прагнула. При цьому забути про свою невдачу теж не можна, настільки сильно вона для тебе була значуща і так тебе зачіпає. Це може бути будь-яке нещастя: смерть близької людини, позбавлення даху над головою, майна, даху над головою, зрада коханої людини, смерть дітей, загалом усе, що здатне позбавити нас надії на світле майбутнє і бажання жити.

С. Мадді вважає, що ключем до життєстійкості є три базові установки:

1) залученість - упевненість у тому, що в скрутних ситуаціях, краще залишатися залученим: бути в курсі подій, у контакті з оточуючими людьми;

2) контроль - переконаність у тому, що завжди можливо і завжди ефективніше намагатися вплинути на результат подій. Якщо ж ситуація принципово не піддається жодному впливу, то людина з високою установкою контролю прийме ситуацію як є, тобто змінить своє ставлення до неї;

3) прийняття ризику - віра в те, що стреси і зміни - це природна частина життя, що будь-яка ситуація - це щонайменше цінний досвід, який допоможе розвинути себе і поглибити своє розуміння життя. Протилежністю прийняття ризику є відчуття загрози [2].

Вимоги соціуму до конкурентоспроможної людини визначають життєстійкість як важливий компонент формування особистості. Основні аспекти життєстійкості суб'єкта в соціокультурному просторі проглядаються через його орієнтацію на трудову активність, долучення до здорового способу життя, уміння справлятися зі стресом у мінливих умовах життя, мотивації досягнення задуманого, зростання рівня освіти, адаптації, соціалізації тощо. У сучасній науці відбувається постійне оновлення і розширення категорії життєстійкості, але слід визнати, що нині ще недостатньо вивчено макро- і мікросоціальні чинники, особистісні особливості життєстійкості суб'єкта, ресурсні й потенційні можливості її формування. Готовність суб'єкта жити, функціонувати, повноцінно розвиватися в соціумі, бути конкурентоспроможним, соціально зрілим інтегровані в якість життєстійкості, що підтримується здатністю суб'єкта до «виживання» в динамічно мінливих умовах життя та привертає увагу дослідників у царині соціальних наук.

Важливе значення внутрішнього потенціалу особистості та зовнішніх ресурсів для розвитку життєстійкості особистості лежить в основі сучасного підходу резилієнс, на відміну від підходу, орієнтованого на травму та ураженість [6]. В своїй роботі О. М. Басенко з посиланням на науковців Н. Є. Гусак, В. М. Чернобровкіна, В. А. Чернобровкіну, T. Bettoncourt, J. Cohen, S. Maddi, M. Ungar, M. Wessels, наголошує, що згідно з підходом резилієнс та відповідно до моделі соціальної екології, вперше запропонованої Ю. Бронфеннбренером, розвиток особистості та формування її життєстійкості відбувається у взаємодії внутрішніх та зовнішніх ресурсів, у взаємовпливі різних рівнів - мікросистеми (внутрішні ресурси та індивідуальні особливості, соціальні ролі, міжособистісні стосунки в родині, школі), мезосистеми (взаємини на рівні родини, школи, однолітків), екзосистеми (широка родина, громада, громадські інститути, засоби масової інформації) та макросистеми (суспільні норми, традиції, системи підтримки та соціально-культурне середовище). Зазначений підхід, на нашу думку, розширює змістовне наповнення концепту життєстійкість, використовуваного у наукових джерелах донині, з наголосом на внутрішню ресурсність особистості та її взаємозв'язок з зовнішніми чинниками і процесами. З позиції підходу резилієнс маємо можливість структурно поглянути на проблему розвитку життєстійкості дорослої особистості в умовах сьогодення, в екстремальних умовах воєнного конфлікту, виокремивши її внутрішні ресурси.

Людина постійно робить вибір, який залишає її на місці, і вибір, який просуває її вперед, створює перспективу розвитку особистості, дає змогу набути цінного досвіду розуміння соціокультурної взаємодії, самопізнання, розширює поле соціокультурного простору.

Як стверджує О. М. Басенко, з посиланням на інших авторів, до внутрішніх ресурсів розвитку життєстійкості особистості вітчизняні та зарубіжні науковці традиційно відносять адекватну Я-концепцію, позитивну самооцінку, низький нейротизм, емпатійний потенціал, афіліативну тенденцію (здатність до міжособистісних зв'язків) та когнітивні здібності: високий інтелект, креативність, розумову гнучкість (В. М. Корольчук, О. Н. Полякова, Л. З. Сердюк, U. Bronfennbrenner, C. Peterson, M. Ungar). У цій низці також традиційно називають інтернальний локус контролю, як схильність особи «атрибувати» відповідальність за події, що відбуваються з нею, власним можливостям. Однак, як зазначає Т. Селюкова, саме особи з проміжним локусом контролю демонструють найвищий рівень життєстійкості, тоді як виражені інтернальність або екстернальність негативно впливають на здатність індивіда адаптуватися до різних життєвих подій, що врешті послаблює його життєстійкість. Особливого значення у формуванні життєстійкості надають, з-поміж іншого, мотивації, спрямованої не лише на задоволення власних потреб у подоланні стресового стану, а й на соціальне визнання і прийняття. За спостереженнями А. Реана, в осіб з високим рівнем життєстійкості переважає внутрішня мотивація, як-то мотиви до самореалізації, отримання задоволення від корисної діяльності тощо, над зовнішньою негативною мотивацією уникнення покарань та невдач, що, у такий спосіб, сприяє розвитку необхідних якостей продуктивного вирішення проблем. Підвищенню мотивації сприяють, у свою чергу, розвиток таких якостей, як самостійність, відповідальність та лідерство. Дані дослідження Л. Сердюк та О. Купрєєвої свідчать про наявний взаємозв'язок між життєстійкістю особистості та її мотиваційно-смисловими компонентами, виявляють важливість для розвитку життєстійкості таких особистісних якостей, як самоусвідомлення, почуття відповідальності, здатність самостійно визначати цілі на майбутнє та шлях власного розвитку [1].

Зокрема, дослідницьку вибірку Н. Кордунової склали студенти першого курсу (80 осіб) Волинського національного університету імені Лесі Українки. Для досягнення мети та завдань дослідження були використані методи теоретичного наукового пошуку: аналіз, синтез, узагальнення, а також «Тест життєстійкості» S. Maddi (адаптація Д. Леонтьєва, О. Рассказової), опитувальник «Адаптивність» А. Г. Маклакова, С. В. Чермяніна.

Узагальнюючи дані науковець засвідчує, що в досліджуваних переважає середній рівень адаптаційного потенціалу. Згідно з результатами дослідження, студенти з високим рівнем нервово-психічної стійкості та поведінковою регуляцією мають адекватну самооцінку та реальне сприйняття дійсності, високий розвиток комунікативних здібностей та моральної нормативності. Студентам із середнім рівнем адаптаційного потенціалу властиві ознаки різних акцентуацій, які в звичних умовах частково компенсовані й можуть з'являтися зі зміною діяльності, тому успішність їхньої адаптації залежить від зовнішніх умов середовища. Студентам із низьким рівнем адаптаційного потенціалу властива нервово-психічна стабільність, поведінкова регуляція, відсутність адекватної самооцінки та реального сприйняття дійсності, низький рівень комунікативного потенціалу й моральної нормативності. Дослідження показує, що адаптивність має певну специфіку в пристосуванні до діяльності в кризових умовах. Вона виявляється на середньому рівні розвитку цієї властивості загалом та в певному якісно-кількісному сполученні її показників. Той факт, що більшість досліджуваних продемонстрували середні показники адаптивності, на думку дослідника, свідчить про те, що розвиток саме цієї властивості є однією з передумов пристосування цих осіб до складних умов діяльності, які пов'язані зі значними труднощами, що викликають мобілізацію їхніх адаптивних здібностей. Отримані дані підтверджують, що адаптивність - це така властивість особистості, яка має важливе значення для адаптації особистості до діяльності та професійної життєстійкості в кризових умовах [4].

У своєму дослідженні Т. С. Бондарєва вивчає вплив стратегій стрес- долаючої поведінки на компоненти життєстійкості у важких життєвих ситуаціях у юнацькому та дорослому віці, а також - гендерні відмінності у вираженості цих компонентів. У дослідженні автор використовує тест «Життєстійкість» С. Мадді (в адаптації Д. Леонтьєва, О. Рассказової) та опитувальник із визначення стратегій стресдолаючої поведінки «SACS» (С. Хобфолл). У дослідженні брали участь респонденти, які належать до двох вибірок. Перша вибірка: студенти НУХТ (м. Київ) віком від 19-ти до 22-х років - усього 71 особа (33 жінки, 38 чоловіків). Тестування із збереженням конфіденційності за обраними методиками відбувалося в період сесії у грудні 2018 року на території учбового закладу і займало 3 дні. Друга вибірка: дорослі у віці від 30-ти до 60-ти років, усього 91 особа (52 жінки, 39 чоловіків). Опитування відбувалось на біржі фрілансерів у лютому 2019 року в індивідуальному порядку, в зручних умовах для респондентів [2].

Також було проведено дослідження в КЗ СОІППО зі студентами спеціальності 053 Психологія (магістратура, 1 курс, денна форма навчання, м. Суми), віком від 25 до 45 років - усього 27 осіб (17 жінок, 12 чоловіків).

Опитування відбувалося в вересні 2022 року також в індивідуальному порядку, в зручних умовах.

Згідно з результатами дослідження, можна констатувати: якщо особистість у стресових умовах має тенденцію до вибору асертивних дій (здатності людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини), то показники компонентів життєстійкості мають тенденцію до збільшення, а, отже, і підвищення загального рівня життєстійкості. При вступі у соціальний контакт виявлена слабка тенденція до збільшення показників компоненту життєстійкості «залученість». Вибір пасивної стратегії поведінки «уникнення» створює тенденцію щодо зниження показників компонентів життєстійкості, а конструктивний вибір стратегій стрес-долаючої поведінки впливає на життєстійкість та всі її автономні компоненти. Чоловіки є більш схильними до контролю, ніж жінки. У показниках залученості та схильності до ризику значимої різниці не виявлено. Загальний рівень життєстійкості у вибірці значимої тендерної різниці не має. Високий рівень вираженості життєстійкості дає змогу респондентам легше переносити тривогу, що супроводжує вибір, здійснюваний на користь невідомості; перешкоджає виникненню внутрішнього напруження у стресових ситуаціях за рахунок стійкого подолання стресів та сприйняття їх як менш значущих; надає їм більше сил; мотивує до самореалізації, лідерства, оптимізму, здорового способу життя та поведінки; забезпечує можливість почуватися значущими та цінними, активно розв'язувати життєві задачі попри наявність стрессогенних чинників.

Залученість як компонент у структурі життєстійкості характеризує людину, яка прагне отримувати більше задоволення від власної діяльності, прагне активно освоювати соціокультурний простір. Люди такого типу є більш безтурботними, відкритими, доброзичливими, довірливими, вони більш упевнені в собі й уважають світ доброзичливим і великодушним, що породжує впевнену й доброзичливу поведінку, благополучні взаємини з колегами та закріплює наявну систему переконань.

Таким чином, якщо особистість у стресових умовах має тенденцію до вибору асертивних дій, то показники компонентів життєстійкості мають тенденцію до збільшення, а, отже, і підвищення загального рівня життєстійкості. Конструктивний вибір стратегій стрес-долаючої поведінки впливає на життєстійкість та всі її автономні компоненти.

Той факт, що більшість досліджуваних продемонстрували середні показники адаптивності, на думку дослідника, свідчить про те, що розвиток саме цієї властивості є однією з передумов пристосування цих осіб до складних умов діяльності, які пов'язані зі значними труднощами, що викликають мобілізацію їхніх адаптивних здібностей.

Зважаючи на вищеозначені висновки теоретичних та експериментальних досліджень, доцільно буде обрати у якості основного формуючого психологічного методу асертивної поведінки саме соціально- психологічний тренінг. Л. Тобіас визначає тренінг, як особливу форму навчання,

яка відрізняється від традиційних тим, що його учасники вчаться на своєму безпосередньому досвіді. Це «концентроване середовище» пильної уваги - до себе та інших. На тренінгу можна навчитися способам саморегуляції і використовувати власні ресурси, щоб знімати напругу. За допомогою тренінгу можна навчити привносити новизну у звичну діяльність, відкрити в собі здатність приймати нетривіальні рішення і домагатися нехай невеликих, але значимих успіхів. Як зазначає Л. Тобіас, тренінгове середовище - це середовище успіху: тут не потрібно вчитися «для галочки», а тому всі матеріали засвоюються без напруги і надовго. Тут ви цікаві іншим, тому що інший, і вас сприймають саме таким, яким ви є. Розробка програми тренінгу з розвитку асертивної поведінки та зміст вправ повинні відповідати віковому періоду тренінгової групи. Вправи можна добирати вже з існуючих програм, які пройшли пілотаж та мають статистично підтверджену динаміку ефективності. Добір вправ доцільно виконувати, враховуючи результати діагностики і дані рефлексивного аналізу після кожного з етапів. С. Мадді, який раніше виконував пілотаж програми з розвитку показників життєстійкості, рекомендує кількість складу тренінгової групи для ефективної спільної роботи у 8-9 осіб [9]. Як доповнення до програми тренінгу з розвитку асертивності та життєстійкості рекомендуємо: діагностичну форму роботи з методиками, які виконують функцію рефлексії та стимулу до саморозвитку; спеціально розроблений курс лекцій з урахуванням специфіки групи (орієнтовні теми: «Комунікативна толерантність», «Асертивна взаємодія», «Конструктивне вирішення конфліктних ситуацій», «Пошук нових смислів у важких життєвих ситуаціях» та інші); індивідуальне психологічне консультування відносно існуючих запитів.

Дані рекомендації з розробки тренінгової програми, за нашим припущенням, сприятимуть підвищенню рівня життєстійкості у дорослих для розвитку життєвої самоефективності та більш наповненого щасливого та здорового життя.

Висновки

Аналіз дослідження представленої проблеми показує, що життєстійкість розглядається як інтегративне утворення, що підкреслює головну місію життєстійкості, її прикладний аспект, а саме ту роль, яку це особистісне утворення відіграє в успішному протистоянні особистості стресовим ситуаціям.

Враховуючи вищевикладене, можна підсумувати що життєстійкість є важливою якісною характеристикою дорослої особистості, і складається із трьох компенентів: включеність, впевненість у можливості контролю життєвих ситуацій та готовності до ризику. Висока інтенсивність переживання стресових подій в умовах війни, супутні стресові чинники, виснаження копінг- ресурсів призводять до різкого послаблення життєстійкості та погіршення психічного здоров'я особи.

У зв'язку з цим великого значення набуває соціальна підтримка, сприятливий соціально-екологічний контекст, що його сучасні провідні дослідники вважають найважливішим чинником успішного розвитку індивідуальної життєстійкості та психологічного відновлення після пережитого стресу та психотравми. Разом з тим, беззаперечним є також факт переважання у певних випадках впливу індивідуальних чинників попри наявність соціальної підтримки, а також далеко не завжди позитивного впливу надаваної спеціалізованої психосоціальної та психотерапевтичної допомоги. Саме тому визначальним для розробки програм фахової психологічної підтримки є врахування конкретних особливих контекстуальних умов та індивідуальних чинників, а також застосування комплексного підходу відповідно до моделі соціальної екології.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з розробкою методичних рекомендацій з питань життєстійкості особистості та тренінгів, спрямованих на підвищення життєстійкості особистості в сучасних умовах. Перспектива дослідження - в розгорнутому вивченні психологічних особливостей життєстійкості та їх взаємозв'язку з іншими властивостями особистості, що сприятимуть ефективнішому функціонуванню особистості в мінливих умовах сьогодення.

Література

1. Басенко О. М. Психосоціальні передумови розвитку життєстійкості у підлітків в умовах воєнного конфлікту. Український психологічний журнал. № 2 (12). 2019. С. 27 - 48.

2. Бондарева Т. С. Життєстійкість особистості в контексті способів долання складних життєвих ситуацій. Актуальні проблеми психології. Т. ІІІ : Консультативна психологія і психотерапія. 2018. Вип. 14. С. 233 - 254.

3. Гуменюк Г. В. Методологія дослідження професійної життєстійкості особистості у постнекласичній психології. Досвід особистості: теорія і практика. Зб. матеріалів ІХ Міжнар. наук.-практ. конф. (27-28 лютого 2020 р., м. Ніжин) / за ред. М. В. Папучі. Ніжин: НДУ імені М. Гоголя, 2020. С. 47-51.

4. Кордунова Н, Мудрак І., Дмитріюк Н. Особливості життєстійкості та адаптивності студентів у кризових ситуаціях. Психологічні перспективи. Вип. 38, 2021, 96 - 109.

5. Леонтьев Д. А., Рассказова Е. И., Тест жизнестойкости. Москва, Россия: Смысл, 2006. 63 с.

6. Психосоціальна підтримка в умовах надзвичайних ситуацій: підхід резилієнс: навч.-метод. посіб. / Н. Є. Гусак, В. А. Чернобровкіна, В. М. Чернобровкін та ін.; [за заг. ред. Н. Є. Гусак]. Київ: НаУКМА, 2017. 92 с.

7. Рассказова Е. И. Динамика смысла в процессе совладания с тревогой. Проблемы смысла в науках о человеке (к 100-летию В. Франкла): материалы Междунар. конф. / под ред. Д. А. Леонтьева. М.: Смысл, 2005. С. 176 - 179.

8. Решетнік О. А. Порівняльний аналіз підходів до вивчення життєстійкості особистості як психологічного феномену. Вісник післядипломної освіти. Випуск 9 (38) «Серія «Соціальні та поведінкові науки». С. 73 - 90. https://doi.org/10.32405/2522-9931

9. Maddi S. R., Koshaba D. M. Resilience at work: how to succeed no matter what life throws at you / S. R. Maddi, D. M. Koshaba. NY: AMACOM, 2005. 213 p.

References

1. Basenko, O. M. (2019). Psykhosotsialni peredumovy rozvytku zhyttiestiikosti u pidlitkiv v umovakh voiennoho konfliktu [Psychosocial prerequisites for the development of resilience in adolescents in the conditions of a military conflict]. Ukrainskyi psykholohichnyi zhurnal - Ukrainian Psychological Journal, 2 (12), 27 - 48 [in Ukrainian].

2. Bondareva, T. S. (2018). Zhyttiestiikist osobystosti v konteksti sposobiv dolannia skladnykh zhyttievykh sytuatsii [Vitality of the individual in the context of ways to overcome difficult life situations]. Aktualni problemy psykholohii - Actual problems of psychology, 14, 233 - 254 [in Ukrainian].

3. Humeniuk, H. V. (2020). Metodolohiia doslidzhennia profesiinoi zhyttiestiikosti osobystosti u postneklasychnii psykholohii [Methodology of research of professional vitality of personality in post-non-classical psychology]. Proceedings from IX '9: IX Mizhnarodna naukovo- praktychna konferentsiia «Dosvid osobystosti: teoriia i praktyka» - The Nineth International Scientific and Practical Conference «Personal experience: theory and practice». (pp. 47-51). Nizhyn: NDU imeni M. Hoholia [in Ukrainian].

4. Kordunova, N, Mudrak, I., Dmytriiuk, N. (2021). Osoblyvosti zhyttiestiikosti ta adaptyvnosti studentiv u kryzovykh sytuatsiiakh [Peculiarities of resilience and adaptability of students in crisis situations]. Psykholohichni perspektyvy - Psychological perspectives, 38, 2021, 96 - 109 [in Ukrainian].

5. Leontev, D. A., Rasskazova, E. Y. (2006). Test zhyznestoikosty [Vitality test.]. Moskva, Rossyia: Smbisl [in Russian].

6. Husak, N. Ye. , Chernobrovkina, V. A. , Chernobrovkin, V. M. (2017). Psykhosotsialna pidtrymka v umovakh nadzvychainykh sytuatsii: pidkhid rezyliiens [Psychosocial support in emergency situations: resilience approach]. Kyiv: NaUKMA [in Ukrainian].

7. Rasskazova, E. Y. (2005). Dynamyka smbisla v protsesse sovladanyia s trevohoi [Dynamics of meaning in the process of coping with anxiety]. Proceedings from: Mizhnarodna konferentsiia «Problembi smbisla v naukakh o cheloveke (k 100-letyiu V. Frankla)» - The International Conference «Problems of meaning in human sciences (to the 100th anniversary of V. Frankl)». (pp. 176-179). M.: Smbisl [in Russian].

8. Reshetnik, O. A. Porivnialnyi analiz pidkhodiv do vyvchennia zhyttiestiikosti osobystosti yak psykholohichnoho fenomenu [Comparative analysis of approaches to the study of the vitality of the individual as a psychological phenomenon]. Visnykpisliadyplomnoi osvity - Bulletin of postgraduate education, 9 (38), 73 - 90. https://doi.org/10.32405/2522-9931 [in Ukrainian].

9. Maddi, S. R., Koshaba, D. M. (2005). Resilience at work: how to succeed no matter what life throws at you. NY: AMACOM [in English].

Размещено на Allbest.ru