Успіх як соціально-психологічній концепт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Успіх як соціально-психологічній концепт

Козьменко Олена Іванівна доктор педагогічних наук, доцент, в. о. декана факультету міжнародних відносин,

Сотнікова Катерина Костянтинівна аспірант кафедри практичної психології та соціальної роботи

Анотація

Стаття присвячена аналізу концета «успіх» як предмета дослідження соціально-психологічних теорій. Показано, що не існує єдиного розуміння поняття успіх і його визначення залежить від соціально-політичних, історичних та економічних чинників. Успіх розглядається як процес ціледосягнення особистості, який передбачає низку послідовних дій, починаючи з аналізу життєвої ситуації і закінчуючи діяльністю щодо зміни цієї ситуації. Метою статті є дослідження співвідношення суб'єктивних та об'єктивних чинників в процесі ціледосягання в межах концепції успіху як демонстративного споживання, концепції успіху як раціонального вибору, концепції успіху в теорії обміну, концепції успіху в теорії ризиків, символічної концепції успіху тощо. Згідно з теорією М. Вебера розуміння успіху в американській культурі сформувалося під впливом протестантської етики, де успіх у його матеріальному прояві визначається як благословення праведників, а невдача як покарання грішників. Т. Веблен стверджує, що, головним чинником, який впливає на життя й світогляд людини, а також вибір способів досягнення успіху є матеріальний (об'єктивний) чинник. Автори концепції успіху як раціонального вибору стверджують, що встановлення цілей досягнення успіху зумовлено перевагами особи, а діяльність індивіда, що спрямована на досягнення успіху залежить від впливу суб'єктивних (індивідуальні цінності) й об'єктивних чинників (соціальні інститути). Загальною ідеєю теорій обміну є спроби пояснити те, як очікування винагороди від інших людей впливає на поведінку людини щодо досягнення успіху. В межах теорії ризиків успіх - це модель поведінки, що передбачає уміння керувати ризиками. Успіх на засадах символічного інтеракціонізму визначається як індивідуальне досягнення, як соціальна дія, яка схвалюється іншими членами певного суспільства. Отже, успіх, як соціально-психологічний концепт є результатом цілеспрямованої діяльності людини в конкретному соціальному середовищі, що залежисть від впливу соціальної заданості та наявних від природи задатків до різних видів діяльності. ціледосягання успіх ризик

Ключові слова: успіх, соціально-психологічні теорії, ціледосягання, суб'єктивні та об'єктивні чинники, поведінка людини.

Kozmenko Olena Ivanivna Doctor of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Acting Dean of the Faculty of International Relations, Volodymyr Dahl East Ukrainian National University

Sotnikova Kateryna Kostyantynivna Postgraduate student of the Department of Practical Psychology and Social Work, Volodymyr Dahl East Ukrainian National University

SUCCESS AS A SOCIAL-PSYCHOLOGICAL CONCEPT

Abstract

The analysis of the concept of "success" as a subject of research of social and psychological theories is the subject of this article. It is shown that there is no single understanding of the concept of success and its definition depends on socio-political, historical and economic factors. Success is considered as a process of personal goal achievement, which involves a series of consecutive actions, starting with the analysis of the life situation and ending with activities to change this situation. The purpose of the article is to study the ratio of subjective and objective factors in the process of goal achievement within the concept of success as demonstrative consumption, the concept of success as a rational choice, the concept of success in exchange theory, the concept of success in risk theory, the symbolic concept of success, etc. According to M. Weber's theory, the understanding of success in American culture was formed under the influence of Protestant ethics, where success in its material manifestation is defined as a blessing for the righteous, and failure as a punishment for sinners. T. Veblen claims that the main factor influencing a person's life and worldview, as well as the choice of ways to achieve success, is a material (objective) factor. The authors of the concept of success as a rational choice claim that setting goals for achieving success is determined by individual preferences, and an individual's activity aimed at achieving success depends on the influence of subjective (individual values) and objective factors (social institutions). The general idea of exchange theories is to try to explain how the expectation of reward from other people influences the behavior of a person to achieve success. Within risk theory, success is a specific behavior model that involves the ability to manage risks. Success on the basis of symbolic interactionism is defined as an individual achievement, as a social action that is approved by other members of a certain society. So, success, as a socio-psychological concept, is the result of the purposeful activity of a person in a specific social environment, which depends on the influence of the social environment and naturally available predispositions to various types of activities.

Keywords: success, socio-psychological theories, goal achievement, subjective and objective factors, human behavior.

Постановка проблеми. Сучасні дослідження успіху свідчать про той факт, що цей концепт можна розглядати в будь-яких аспектах, але в межах нашого дослідження певний інтерес становить соціально-психологічний напрямок, тому аналізуючи всі визначення, що розглядалися іншими авторами, можна зауважити, що в самому загальному вигляді успіх визначається як досягнення людиною або групою людей значущих результатів, що відрізняють їх від інших у деякій сфері просоціальної активності. Особливий стан емоційного задоволення та піднесення, який супроводжує досягнення результату й наступає після подолання суттєвих перепон. Важливо пам'ятати, що позитивні емоції виникають також у наслідок визнання результатів успіхів із боку значущих інших, тобто референтного для самого суб'єкта кола осіб.

Цікаво, що розуміння успіху має тенденцію змінюватися під впливом історичних, соціально-економічних і політичних чинників. Цінності та ідеали суспільства визначають поняття «успіху». Якщо взяти історичний розвиток нашої країни, то в часи створення Радянського Союзу, цей термін відображав досягнення результатів у праці. Після перемоги в Другій світовій війні, значення успіху стало асоціюватися з героїзмом (С. Ожегов), з розквітом економічного добробуту, в 1960 - 70-ті роки успіх набуває суспільного значення, має колективістський характер у зв'язку з трудовими досягненнями народу і відображає ідеологію соціалізму [1]. Лише з початком розпаду планової економіки, розвалом Радянського Союзу та переходом до ринкових відносин у 1990-х роках, поняття «успіху» стає спорідненим із матеріальним благополуччям. У часи незалежної України успіх розглядають як «позитивний наслідок роботи, справи; значні досягнення, громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень» [2]. Успіх у США, головно, було пов'язано зі втіленням «американської мрії», проте деякі трансформаційні зміни відбулися в поглядах американського суспільства на цей феномен [3]. На думку К. Альбуханової, головними рисами успішної людини в межах психологічного конструкта «американська мрія» стали такі якості як «честолюбство, підприємливість, прагнення до перемоги, працьовитість, дисциплінованість, старанність, схильність до ризику, незалежність розуму, самостійність, наполегливість у досягненні мети, практицизм і обачність» [4]. Наявність цих рис сприяла визначенню чіткої життєвої орієнтації на досягнення та індивідуальний успіх, формуванню конкурентоспроможності в боротьбі за «краще місце під сонцем».

Українська дослідниця Ю. Ільїна надала науковий огляд визначення успіху і з'ясувала, що «слово успіх - слов'янського походження, але конотація поняття в нашому суспільстві найчастіше несе в собі наліт або західної, або східної філософії, відповідного світовідчуття» [5]. В англійській мові, як зауважує авторка, є три базові терміни «успіху»: «success (від латинської результат як досягнення мети, високе становище), progress (просування, розвиток), luck (талан)» [5]. Але американська модель успіху, на думку Ю. Ільїної виглядає таким чином: «високий професіоналізм, конкретика, стислість + самостійність + відвертість, спонтанність + енергійність + дружелюбність + висока мотивація досягнення + егоцентризм + швидкість + напористість, агресивність + цілеспрямованість. Наявне позитивне ставлення до індивідуального успіху» [5, с.101]. Українська дослідниця визнає, що такі категорії як фінансовий достаток, особисті та професійні стосунки, відчуття задоволеності життям є загальновизнаними майже у всіх культурах, і українська тут не виняток. Окрім цього, та діяльність, що спрямована на досягнення бажаного результату з мінімальними витратами ресурсів є, за суттю, успіхом у розумінні українських дослідників.

Отже, сучасне життя вносить значні зміни в поняття «успіх». Суспільство впливає на розуміння успішності, що призводить до браку єдиного визначення. Зміна системи координат оцінювання успіху відбувається через швидкий темп життя, зміну кордонів, стандартів, технологій. Це призводить до того, що традиційні загально визначені характеристики успіху і шляхи його досягнення не є актуальними в наш час. Брак єдиної формули успіху вимагає від індивідів пошуку власних шляхів досягнення успіху. «Кажучи про успішність, як головну характеристику людської діяльності, потрібно зазначити, що поняття життєвого успіху безпосередньо пов'язано з проблемою життєвого шляху людини, з її здатністю досягати поставлених цілей, а також із проблемою пошуку інструментів, за допомогою яких, особистість досягає життєвого успіху» [6, с. 38].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблеми успіху привертало увагу представників багатьох наук. Філософські, псіхологічні, соціологічні, культурологічні напрямки розглядають успіх у співставленні з суспільством та його цінностями, історичними подіями та політичними настроями. Успіх як соціально-психологічна категорія розглядався у працях М. Вебера, Т. Веблена, Е. Фромма, У. Галстона, Н. Піла, Р. Емерсона, П. Блау, Ч. С. Пірса та ін. Такі дослідники, як Б. Бесонов, А. Галюк, Д. Дільман, Ю. Ільїна, A. Кравченко, Г. Мінц, Г. Михайлишин, H. Наумова, О. Романовський, І. Сингаївська, В. Ядов пропонують сучасне трактування концепту «успіх» в соціально-психологічних дослідженнях.

Мета статті - проаналізувати концепт «успіх» як предмет дослідження різноманітних соціально-психологічних концепцій, показати визначення успіху в межах концепції демонстративного споживання, раціонального вибору, теорії обміну, теорії ризиків, символічної концепції.

Виклад основного матеріалу. Будь-яка діяльність людини є цілеспрямованою, тобто передбачає досягнення певного позитивного результату. Тобто, успіх може розглядатися як успішне здійснення цілей. Але специфіка соціологічного та соціально-психологічного дослідження життєвого успіху полягає в тому, що «розглядаються не тільки праксеологічні аспекти діяльності людини, не тільки ефективні й результативні дії, але і, насамперед, цінності людини, відповідно до яких вона ставить цілі та досягає їх» [7]. Як вказує професор Д. Дільман, «у соціальних науках успіх розглядається як складний, багатоаспектний об'єкт дослідження, що характеризується внутрішньою єдністю й суперечливістю: з одного боку, «успіх» - це характеристика й показник переживання результату індивідом власних дій та зусиль, з іншого - показник своєрідності його положення серед інших людей і, отже, специфіки його соціальних зв'язків і відносин» [8, с. 7]. Роботи М. Вебера в межах теорії соціальної дії доводять взаємозв'язок дії та цінності особистості, підкреслюючи важливість успіху як поняття, що пов'язане з досягненням значущих для індивіда цілей. Звісно, ці цілі мають певну цінність для особистості й досягаються відповідно до певної особистої ієрархії [9].

Соціально-психологічний підхід, порівняно з іншими, має певні переваги при вивченні феномену успіху, оскільки досліджує його за допомогою таких категорій як «ціль дії» й «цінність дії». Дослідниця Альона Галюк обстоює переваги цього підходу під час розгляду успіху, надає власні доводи його користі. По-перше, вона зазначає, що соціально-психологічний підхід дає змогу вивчити суб'єктивне та об'єктивне, дослідити свободу й необхідність у життєвому успіху. А. Галюк пояснює, що суб'єктивність успіху зумовлена індивідуальністю особистості, її особливостями формування, водночас, об'єктивність пов'язана з бажанням слідувати ідеалам певного суспільства, отримати схвалення членів значущої соціальної групи, прагненням стати таким, як усі. По-друге, співвідношення цінностей й цілей передбачає встановлення причинно-наслідкового зв'язку, а це так само надає можливість існування причинного пояснення в соціології та психології щодо дослідження взаємозв'язку уявлень особистості про успіх і способах, механізмах його досягнення [7]. Свій внесок у розвиток досліджень про успіх, А. Галюк робить, пропонуючи розглядати успіх, як процес ціледосягнення особистості, який передбачає низку послідовних дій, починаючи з аналізу життєвої ситуації і закінчуючи діяльністю щодо зміни цієї ситуації. Співвідношення суб'єктивних та об'єктивних чинників у цьому процесі є предметом дослідження різноманітних соціально-психологічних концепцій [7]. В межах нашого дослідження доречним є розгляд чинників в межах концепції успіху як демонстративного споживання, концепції успіху як раціонального вибору, концепції успіху в теорії обміну, концепції успіху в теорії ризиків, символічної концепції успіху.

Інші дослідники вважають, що достатню увагу цій проблемі присвятили західні вчені. Зокрема, А. Мутушев зазначає, що успіх, на думку М. Вебера - це проєкт протестантів, оскільки успішність окремої особи була створена Богом і є соціальною чеснотою. «Безпосередньо протестантська етика визначила американську життєву позицію: прагнення до успіху як до головної цінності. Змістотворною складовою уявлень про успішність стало об'єднання духовного й економічного процвітання» [10]. На думку української дослідниці О. Маркозової, цьому сприяли історичні умови створення американського суспільства, оскільки спочатку заснування держави, згідно з релігійними догмами, протестантські громади обмежували прояви самостійності й індивідуалізм деяких членів громади, але згодом стало зрозуміло, що високий індивідуальний прибуток, здатність самостійно заробляти гроші індивідуальною підприємницькою діяльністю сприяють добробуту всього суспільства. Оскільки громадянин, що здобув прибуток здатен ділитися ним із громадою, то «доброчесною стали вважати людину, яка була спроможна самостійно заробляти гроші, а частину доходів віддавати на потреби громади. Відповідно утворився принцип згідно з яким той, хто більше заробляв, той більше допомагав громаді, а, отже, був більш корисним для суспільства. Позитивно тепер оцінювалося все, що вело до фінансового успіху, а неспроможність людини заробляти гроші оцінювалася суспільством як порочність» [11].

Дослідниця О. Михайлова на підставі робіт М. Вебера, Е. Фромма, У. Галстона, Н. Піла також вважає, що особливість успіху в сучасній американській культурі полягає у впливі протестантської етики, де успіх у його матеріальному прояві визначається як благословення праведників, а невдача як покарання грішників [12]. На думку М. Вебера, який запровадив категорію «успіх» у теоретичний дискурс, історико-культурна значущість догмату про «обраність до спасіння», який лежить в основі більшості реформістських вчень є вкрай важливою [9]. Головні складники успіху, а саме аскетизм у житті, самотність і обраність перед богом, любов до ближнього як панування над ним, служіння професії, благополуччя і процвітання як Боже благовоління і свідчення могутності Всевишнього через велич обраного ним народу формують образ успішного господаря. Специфічне прагматичне розуміння успіху М. Вебера - переконаність, що успіх господарської діяльності, яка представляє собою суму ідеальних уявлень про місце людини в навколишньому світі, доводить винятковість успішності протестантської культурної моделі. На його думку, у XVI-XVII столітті формується пуританська етика, переосмислюються догмати католицизму, що впливає на розвиток капіталістичної системи й саме в цей час відбувається формування мовного концепту успіху майже у всіх європейських культурах. У цей час відбуваються корінні зміни самосвідомості європейських народів, формуються уявлення про націю, суверенітет і національну державність. Національна державність сакралізується як базова цінність, яка свідчить про успішність спільного життя всього народу під керуванням Богом обраних правителів. У роботах М. Вебера, особливо в порівняльному методі визначення ролі релігійного досвіду в формуванні особливих ментальних рис господарювання простежується вплив прагматичної психології У. Джеймса, в основі якої покладено принцип відбору позитивного досвіду [9]. Такий само принцип в інтерпретації Ч. Пірса розкриває гносеологічні підстави знання. Практична користь знання, на його думку, передбачає можливість його раціоналізації досвідним шляхом (емпіричної перевірки в повсякденності), отримує теоретичне обґрунтування еквівалента істинності: успішність досвіду - критерій його істинності [13]. Заслуга Ч. Пірса в тому, що він акцентував увагу на відсутності логічних підстав повторення неуспішного досвіду і, відповідно, орієнтацію знакових систем на закріплення позитивного досвіду [14].

Концепція успіху як демонстративного споживання базується на теорії американського науковця Т. Веблена, який на наприкінці ХІХ століття опублікував книгу «Теорія бездіяльного класу» (Theory of the Leisure Class: An Economic Study in the Evolution of Institutions). Згідно з Т. Вебленом, головним чинником, який впливає на життя й світогляд людини, а також вибір способів досягнення успіху є матеріальний (об'єктивний) чинник. На думку автора, успіх визначається наявністю великої кількості матеріальних ресурсів: власністю, коштовностями, грошима, одягом, продуктами харчування та ін. [15]. Інститут приватної власності формується в суспільстві завдяки таким етапам: «початкова стадія власності», тобто коли відбулося «придбання власності через захоплення й залучення на свою користь» та наступний етап - «організація виробництва, що зароджується на основі приватної власності», коли «трофеї хижацьких набігів як загальноприйнятий показник успіху й переваги в силі ... усе більш замінюються накопиченою власністю» [15]. У процесі розвитку культури в суспільстві, власність набувається в основному не загарбницькими, а цивілізованими методами. Але власність, як і раніше, є доказом успіху, високого становища в суспільстві.

На думку Т. Веблена, власність виявляється «найбільш помітним доказом успіху і традиційною основою поваги». Поступово в процесі історії власники майна стають привілейованою групою, яка очолює суспільну ієрархію. Представники цієї групи не беруть участь у виробництві матеріальних благ, створенні матеріальних цінностей, суспільно корисному труді. Ці люди лише користуються цими ресурсами, отримують продукти виробництва лише на підставі того факту, що вони є власниками засобів виробництва. Не працюючи й не надаючи користі суспільству, ця суспільна група отримала назву «бездіяльний клас» (the leisure class). Цей клас сформував свою ідеологію «досягнення» та «правила гри» - норму грошового суперництва й соціальні установки на грошовий успіх, грошовий стандарт рівня життя, грошові канони смаку й моди, тобто - демонстративне споживання [15]. Такого роду споживання передбачає прагнення до демонстрації багатства, підтримання престижу різними засобами, дозвільний спосіб життя, змагання за більш високе положення в суспільстві. Це сформувало певний стиль життя й певну культуру поведінки, а «успішна людина в такій культурі - це людина, здатна перемагати в конкурентній боротьбі за споживані ресурси. Стиль життя - знак і послання про успішність у такій конкуренції про належність до групи тих, хто вийшов на провідні позицій у цій грі-змаганні» [16].

У такий спосіб, концепція успіху як демонстративного споживання, сформувалася в процесі історичного розвитку людства і є проявом сучасного прагматичного суспільства.

Концепцію успіху як раціонального вибору запропонували Д. Фрідман і М. Хетчер, у якій автори стверджують, що встановлення цілей досягнення успіху зумовлено перевагами особи. Діячі-суб'єкти (актори), яких дослідники пропонують вважати предметом дослідження цієї концепції, мають цілі і їхні дії спрямовані на досягнення цих цілей. Потрібно враховувати той факт, що цілі суб'єкти обирають згідно з власними перевагами, які відповідно підпорядковуються певній ієрархії. Соціальні дії акторів розглядаються як досягнення цілей, обмежене, з одного боку, ієрархією переваг особистості, а з іншого боку, соціальними інститутами, оскільки вони нав'язують порядок, правила, норми, закони і «правила гри» [17]. Д. Фрідман і М. Хетчер говорять про ще два аспекти, які є, на їхній погляд, основними для теорії раціонального вибору. Перший з яких - процес, завдяки якому окремі індивідуальні дії зливаються разом, утворюючи соціальний результат. Другий - це значний вплив інформації на раціональний вибір індивіда. Тобто, ця концепція стверджує, що формування цілей досягнення успіху особистістю зумовлено її перевагами, які формуються під впливом інформаційного простору й суспільства. Теорія раціонального вибору враховує вірогідність обмеження дій суб'єктів, яка залежить від браку ресурсів та доступу до інших резервів. У такий спосіб, особи, які «володіють більшою кількістю ресурсів можуть порівняно легко досягти цілей у порівнянні з тими, хто має обмежені ресурси або не має ніяких» [17]. Відповідно успіх вимагає доступ до великої кількості ресурсів і резервів. Отже, ця концепція визначає діяльність індивіда, що спрямована на досягнення успіху, як таку, що залежить від впливу суб'єктивних (індивідуальні цінності) й об'єктивних чинників (соціальні інститути).

Що стосується теорій обміну, то їхньою загальною ідеєю є спроби пояснити те, як очікування винагороди від інших людей впливає на поведінку людини. Суспільство водночас розглядається як результат утилітарних дій осіб. Три суттєвих положення концепції Дж. Тібо та Х. Келлі вплинули на розвиток теорії обміну: питання влади й підкорення; поняття «рівень порівняння» й «рівень порівняння альтернатив»; поняття «матриця результатів» [18]. У такий спосіб, теорії обміну розглядають поведінку людини як процес вироблення раціональної моделі поводження з іншим об'єктом з урахуванням можливих витрат і отримання ймовірних винагород. Оптимальним є той обмін дій, який передбачає максимальну вигоду за мінімальних витрат.

Теорія обміну Джорджа Хоманса базується на положеннях поведінкової психології й економічної теорії (зокрема, теорії раціонального вибору). На думку науковця, процес досягнення індивідом успіху передбачає три фази: власне дія, заохочення за результат дії й повтор первісної дії або схожої на неї. Ця теорія має шість основних постулатів: аксіома успіху, аксіома стимулу, аксіома цінності, аксіома депривації-пересичення, аксіома агресії-схвалення, аксіома раціональності. Перша аксіома стверджує, що якщо деякі дії індивідів частіше дістають схвалення, то можливіше, що саме ці дії люди будуть надалі здійснювати. Аксіома стимулу передбачає, що стимул у теперішньому часі, схожий на той, який у минулому був пов'язаний із заохоченням дій особистості, ймовірно, заохотить особу виконати подібну дію. Велика значущість підсумку дії людини сприяє виконанню цих дій у майбутньому - аксіома цінності. Аксіома депривації-пересичення: чим частіше в минулому людина отримувала певну винагороду, тим меншу цінність несе для неї всяке подальше отримання цієї нагороди. Автор стверджує, що аксіома агресії- схвалення демонструє таку модель поведінки: відсутність бажаної нагороди або раптового покарання після дії викликає відчуття гніву і збільшує ймовірність того, що агресивна поведінка стане мати більшу цінність для індивіда; і навпаки, отримання бажаної похвали або відсутність очікуваного покарання викликає задоволення і збільшує вірогідність повторення схваленої поведінки, оскільки це стає для індивіда більш значущим. Головна ідея аксіоми раціональності полягає в тому, що під час вибору між альтернативними діями людина вибере ту дію, для якої буде найбільша цінність отриманого результату з урахуванням можливості його отримання [17]. Отже, усі ці шість аксіоматичних постулатів спрямовані на конкретизацію поняття обміну як головного способу поведінки індивідів під час взаємодії з іншими.

Теорія соціального обміну Пітера Блау розглядає дії людей, що зумовлені або залежать від винагороди. Автор вважає, що різноманітні причини спонукають людей створювати соціальні асоціації, які підтримуються й розширюються завдяки взаємним винагородам. Ці винагороди можуть бути внутрішніми (позитивні почуття, повага, любов) або зовнішніми (гроші, фізична праця). Учасники процесу спілкування не завжди забезпечують винагороду один одному рівною мірою, що спричиняє диференціацію влади в соціальній асоціації. Відповідно, той, хто може дати більшу винагороду, досягає успіху в цій групі і стає лідером. Згідно з теорією Блау, норми й цінності, які сповідує певне суспільство, постають з'єднувальними елементами в складних соціальних структурах. Досліджуючи питання норм і цінностей, автор дійшов висновку, що поняття норми стосується рівня обміну між індивідом і суспільством, у той час як, поняття цінності набагато ширше й належить до соцієтального рівня й аналізу відносин між спільнотами. Колективні цінності стають «засобами соціального регулювання, які дають змогу розширити діапазон взаємодії і структуру відносин у рамках соціального простору й часу» [17].

У такий спосіб, теорія соціального обміну П. Блау розглядає норми і цінності, як основу соціального обміну, на рівні макроструктур, відповідно, досягнення успіху передбачає дотримання певних норм й цінностей суспільства. У подальшому власні теорії обміну представили чимало американських дослідників (Р. Емерсон, К. Кук, Л. Молм, Л. Уехара, Б. Марковскі, Д. Вільер, Т. Петтон, Т. Ямагіші, М. Р. Гілмор). З погляду впливу чинників, які визначають ціледосягнення особи, теорії обміну підтверджують значущість об'єктивного чиннику на цей процес. Схожість думки щодо цього положення демонструють представники теорії ризиків. Прихильники цієї теорії стверджують, що сучасне суспільство характеризує наявність небезпеки та зумовлених нею ризиків. На відміну від попереднього етапу, індустріального суспільства, новий формат «суспільство ризиків» вимагає від людини нової моделі поведінки. Ця модель передбачає уміння керувати ризиками, і в такий спосіб, досягати успіху. На думку Ульріха Бека, автора теорії ризиків, саме ризик є умовою систематичної взаємодії соціума з небезпекою, яку створює модернізація [19].

Ризики є результатом прийняття рішень, вони відтворюються суспільством у будь-якій сфері життєдіяльності: економічній, політичній, соціальній та ін. Фокус уваги цієї теорії спрямовано на індивідуалізацію сучасної людини, мистецтво виживання в бурхливому постіндустріальному суспільстві, де індивідуальні й корпоративні інтереси домінують над національними інтересами й духовними цінностями, культурою й гармонійним розвитком. Свій внесок у розвиток цієї теорії внесли Ніколас Луман, Ентоні Гідденс, Мері Дуглас, Меер Валлах, Арон Вілдавскі, Кен Дейк, Біл Тернер та ін. Науковці пропонують різні аспекти дослідження «суспільства ризику», демонструючи багатогранність цієї теорії. Ризик неодмінно присутній у житті кожної людини, вимагає уміння приймати відповідальне рішення, брати відповідальність. Але будь-яка дія індивіда викликає ризик, і навіть відмова від активних дій, апатія, інертність є соціальними діями, які викликають ризик.

Е. Гідденс вважає, що ризик є наслідком модернізації та глобалізації, тому суспільство досягне рівня безпеки на наступному етапі розвитку, незважаючи на той факт, що модернізація спричинила нові ризики, а глобалізація сприяла їхньому розповсюдженню. Соціальна взаємодія має ґрунтуватися на довірі до соціальної структури, відмова від прийняття рішень підсилює загрозу виникнення ризиків. Тобто активна діяльність особистості в небезпечній ситуації створює можливість для досягнення успіху.

Дослідження поняття ризику в роботах Меера Валлаха акцентувало увагу на психологічному аспекті теорії. Якщо раніше дослідження ризику у зв'язку з теорією прийняття рішень відбувалося в контексті сприйняття й переробки інформації та розрахунку можливих варіантів вибору рішення, то сучасні наукові доробки довели, що на рішення впливають особисті вподобання, схильності, уміння, тобто особистісні чинники [20]. Отже, ця теорія наголошує на важливості керування ризиками, умінні правильно обирати відповідні варіанти діяльності і правильні рішення. Саме це, на думку авторів, сприяє досягненню успіху індивіда.

Дослідниця А. Галюк (2004) вважає, що успіх також є предметом дослідження символічної теорії, яка походить від положення американського соціолога Джорджа Герберта Міда про те, що «особистість і соціальна дія формуються за допомогою символів, які набуваються в процесі соціалізації і взаємно підтверджуються і змінюються в процесі соціальної взаємодії (інтеракції) його учасниками» [21]. Тобто, індивід здійснює соціальну комунікацію за допомогою обміну символами, які мають для нього суттєве значення. Автор теорії відрізняє знаки, жести і значущі символи. Ставлення людини до навколишнього світу залежить від «духу» (mind) - специфічної людської особливості, і, саме завдяки «духу» людина здатна створювати й використовувати значущі символи. Суб'єктивність має прояв у тому, як індивід інтерпретує ці символи, який вони мають для нього сенс і значущість. «Дух» виникає в соціальних стосунках, керує поведінкою людини. Значущі символи це, на думку Дж. Міда, «знаки й символічні жести, які викликають у іншого індивіда те ж саме уявлення про притаманне їм значення, що й у першого, й, відповідно, викликають однакову реакцію [21]. Значущими символами жести стають тоді, коли вони містять певну ідею, що при його появі також виникає в іншої особи. Успіх на засадах символічного інтеракціонізму визначається як індивідуальне досягнення, як соціальна дія, яка схвалюється іншими членами певного суспільства. Соціальна комунікація є важливою в цій теорії, оскільки соціальне становлення особистості, власного «Я», відбувається під час обміну символами, спочатку через «прийняття ролі іншого» (taking the role of other), а згодом «узагальненого іншого». «Прийняття ролі іншого» (у пізніших теоріях соціальної ролі - «емпатія») - це здатність розглядати ситуацію з позицій іншої людини [21]. Здатність приймати іншу людину надає особі певні переваги щодо моделювання власної поведінки заради отримання певного результату. Організація стратегії власних дій, спрямованих на виклик прогнозованих і запланованих реакцій інших людей допомагає індивіду спрямувати зусилля на досягнення успіху. Отже, у межах дослідження символічної теорії, успіх, як ціледосягнення розглядається як сукупність суб'єктивних і об'єктивних чинників.

Проаналізувавши відомі соціологічні теорії, А. Галюк [7] дійшла висновку, що увага дослідників, переважно, сконцентрована на вивченні тільки однієї групи чинників, або об'єктивних, або суб'єктивних. Її власна, запропонована інтегративна концепція життєвого успіху, на її думку, долає ці недоліки й дає змогу вивчити взаємопов'язаний вплив обидвох груп на феномен життєвого успіху. Значущість роботи дослідниці полягає в створенні класифікації чинників, які вона поділяє на ті, що впливають на уявлення особистості про життєвий успіх (сприяють процесу формування цілі) й ті, що впливають на уявлення особистості про способи досягнення успіху. Зокрема, науковиця, зазначає, що до групи об'єктивних чинників належать: домінуючі види діяльності: навчально-освітня, професійна; рівень матеріального благополуччя; визначені референтні групи - групи, належність до яких не зумовлена особистим вибором людини: сім'я, навчальна група, професійний колектив; гендерні можливості. До суб'єктивних чинників належать: різні за змістом думки й оцінки успіху в представників різних соціальних груп, у межах яких відбувається самоствердження особистості; обрані референтні групи; рівень прийняття уявлень референтної групи про життєвий успіх. Згідно з результатами дослідження, друга група (чинники, що впливають на уявлення особистості про способи досягнення успіху) містить такі об'єктивні чинники, як рівень матеріального благополуччя; рівень освіти; протекція; гендерні можливості; вдалий шлюб; можливості психофізичного здоров'я; реалізація задатків і здібностей; перспективна робота; вимоги професіоналізму, тобто вимоги, що висуваються до знань, умінь, навичок людини з конкретною професією; матеріальні можливості, тобто можливості досягти чогось за допомогою грошей. Суб'єктивні чинники другої групи - це уявлення особистості про найбільш прийнятні та можливі способи досягнення успіху; особистий досвід у досягненні успіху; рівень прояву потреби в досягненні успіху [7].

Підсумовуючи отримані результати, Альона Галюк, вказує, що ціледосягнення особистості зумовлено соціальною заданістю, тобто усвідомленим або неусвідомленим прийняттям цінностей соціальної групи та природними схильностями наявними від природи задатками до різних видів діяльності. У такий спосіб, на думку дослідниці, успіх - це «самоствердження особистості в конкретному середовищі за допомогою ціледосягнення, у результаті впливу соціальної заданості та наявних від природи задатків до різних видів діяльності» [7, с. 65].

Висновки

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що в сучасній науці є достатня кількість концепцій успіху. Але всі вони переважно визнають, що життєвий успіх людини залежить від соціального середовища та біологічних чинників: природних задатків і схильностей до різноманітних видів діяльності. Соціум визнає наявність досягнень особистості і визначає це як успіх, відсутність досягнень відповідно трактується як безуспішність. Успіх залежить від ступеня активності індивіда щодо досягнення того, що найбільше відповідає його природі, але, з іншого боку, успіх визначається ступенем ефективності подолання перешкод на шляху до досягнення цілей.

Сутність соціального успіху індивіда визначається його усвідомленим або неусвідомленим прийняттям соціальної групи або спільноти, у якому він має намір себе затвердити. Ця група має певну значущість для людини, оскільки відповідає її критеріям особистісних і групових цінностей та уявлень про способи досягнення успіху. Цінності та стандарти поведінки певної спільноти - це «своєрідний культурний код» моделей життєвого успіху, на основі якого і відбувається визнання або засудження досягнень особистості групою або спільнотою. Індивід спрямовує власні зусилля на досягнення успіху переважно у будь-якій одній сфері його життєдіяльності й, у такий спосіб, самостверджується в певній соціальній груп. Вибір особистістю сфери, у якій вона має намір себе затвердити, зумовлений тим, які природні задатки і здібності в неї виражені сильніше. Концепція життєвого успіху індивіда залежить від суб'єктивних і об'єктивних чинників, показників матеріального добробуту, ступеня раціональності вибору способу досягнення цілей, динамічності діяльності, соціального коду доступу та інших показників.

Література

Успех. (2020). Толковый словарь Ожегова. Восстановлено с //https://gufo.me/dict/ ozhegov/успех

Михайлишин, Г. Й., Довга, М. М. (2017). Успішність особистості: філософський та психолого-педагогічний контекст, Наукове мислення, Матеріали всеукраїнської практично- пізнавальної інтернет-конференції «Наукова думка сучасності і майбутнього». Дніпро: Вид-во НМ.

Kozmenko, O., & Krynski, А. (2020). Comparative Analysis of Success in Higher Education in Ukraine and the USA. Scientific Journal of Polonia University, 5 (42), 78-87.

Абульханова, К. А. (2002). Социальное мышление личности. Современная психология: состояние и перспективы исследований. Ч. 3. Социальные представления и мышление личности (с. 88-103). Москва: Изд-во «Институт психологии РАН».

Ільїна, Ю. М. (2009). Науковий огляд проблематики успіху та успішності. Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання, 8, 98-112.

Урмина, И. А. (2011). Концепция жизненного успеха в молодежной бреде. Москва: Изд-во РГСУ.

Галюк, А. Д. (2004). Особенности представлений молодёжи о жизненном успехе в современной России. (Автореф. дис. канд. социол. наук). Уральский государственный университет имени А. М. Г орького, Екатеринбург.

Дильман, Д. А. (2006). Организационный успех в феноменологическом поле социологии управления: концептуальные основания и эмпирические методы исследования. (Дис. д-ра социол. наук). Волгоградская академия государственной службы, Волгоград.

Вебер, М. (1990). Основные социологические понятия. Избранные произведения (с. 628-630). Москва: Прогресс.

Мутушев, А. А. (2015). Понятие ценности в системе философского знания. Теория и практика общественного развития, 5, 113-117.

Маркозова, О. О. (2015). США: держава, побудована на фреймі індивідуального успіху особистості. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія, 2 (25), 247-254. Відновлено з https://cyberleninka.ru/article/n/ssha-derzhava-pobudovana-na-freymiindividualnogo- uspihu-osobistosti

Михайлова, О. В. (2008). Экспликация понятия «успех» в американском культурноисторическом контексте. Вестник Томского государственного университета, 307, 48-50.

Пирс, Ч. С. (2000). Начала прагматизма. Санкт-Петербург: Алетейя.

Бакуменко, Г. В. (2019). Символизация успеха в современном кинематографе. (Дис. канд. культурологии). Краснодарский государственный институт культуры, Краснодар.

Veblen, Th. (1899) Theory of the Leisure Class: An Economic Study in the Evolution of Institutions. New York: Macmillan.

Бондаренко, І. С. (2012). Місце масової культури в детермінанті споживання. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: філософія, культурологія, соціологія, 3,108-114.

Ритцер, Дж. (2002). Современные социологические теории. (5-е изд.). Санкт Петербург: Питер.

Thibaut, J. W., & Kelley, H. H. (1959). The social psychology of groups. New York: John Wiley & Sons.

Бек, У. (2000). Общество риска. На пути к другому модерну. Москва: ПрогрессТрадиция.

Пучкина, И. Ю. (2005). Феномен риска: философско-антропологический аспект. (Дис. канд. филос. наук). Ростов-на-Дону.

Абельс, Х. (2000). Интеракция, идентичность, презентация. Введение в интерпретативную социологию. Санкт-Петербург: Алетейя.

References

Ozhegov S. (2020). Uspekh [Success]. Retrieved from //https://gufo.me/dict/ozhegov/ uspekh [in Russian].

Mykhaylyshyn, H. Y., & Dovha, M. M. (2017). Uspishnist' osobystosti: filosofs'kyy ta psykholoho-pedahohichnyy kontekst [Personality success: philosophical and psychological- pedagogical context]. Naukova dumka suchasnosti i maybutn'oho - Scientific Opinion of the Present and the Future: Proceedings of the Ukrainian Scientific and Practical Internet - Conference, «Naukove myslennya». Dnipro: Vyd-vo NM [in Ukrainian].

Kozmenko, O., & Krynski, A. (2020). Comparative Analysis of Success in Higher Education in Ukraine and the USA. Periodyk Naukowy Akademii Polonijnej, 42. doi: https://doi.org/10.23856/4211 [in English].

Abul'khanova, K. A. (2002). Sotsial'noye myshleniye lichnosti [Social thinking of the individual]. Sovremennayapsikhologiya: sostoyaniye iperspektivy issledovaniy. P. 3. Sotsial'nyye predstavleniya i myshleniye lichnosti - Modern Psychology: State and Prospects of Research. Part 3. Social Representations and Thinking of the Personality (pp. 88-103). Moskva: Izd-vo «Institut psikhologii RAN» [in Russian].

Il'ina, Yu. M. (2009). Naukovyi ohlyad problematyky uspikhu ta uspishnosti [Scientific review of the problems of success and the form of success]. Aktual'ni problemy psykholohiyi: Psykholohichna teoriya i tekhnolohiya navchannya - Actual Problems of Psychology: Psychological Theory and Learning Technology, 8, 98-112 [in Ukrainian].

Urmina, I. A. (2011). Kontseptsiya zhiznennogo uspekha v molodezhnoy srede [The concept of life success in youth environment]. Moskva: Izd-vo RGSU [in Russian].

Galyuk, A. D. (2004). Osobennosti predstavleniy molodezhi o zhiznennom uspekhe v sovremennoy Rossii [Features of youth ideas about success in life in modern Russia]. Extended abstract of candidate's thesis. Ural'skiy gosudarstvennyy universitet imeni A. M. Gor'kogo, Yekaterinburg [in Russian].

Dilman, D. A. (2006). Organizatsionnyy uspekh v fenomenologicheskom pole sotsiologii upravleniya: kontseptual'nyye osnovaniya i empiricheskiye metody issledovaniya [Organizational success in the phenomenological field of management sociology: conceptual foundations and empirical research methods]. Doctor's thesis. Volgogradskaya akademiya gosudarstvennoy sluzhby, Volgograd [in Russian].

Veber, M. (1990). Osnovnyye sotsiologicheskiye ponyatiya [Basic sociological concepts]. Izbrannyye proizvedeniya (pp. 628-630). Moskva: Progress [in Russian].

Mutushev, A. A. (2015). Ponyatiye tsennosti v sisteme filosofskogo znaniya [The concept of value in the system of philosophical knowledge]. Teoriya i praktika obshchestvennogo razvitiya - Theory and Practice of Social Development, 5, 113-117 [in Russian].

Markozova, O. O. (2015). SSHA: derzhava, pobudovana na freymi indyvidual'noho uspikhu osobystosti [USA: a state built on the framework of individual success of the individual]. Visnyk Natsional'noho universytetu «Yurydychna akademiya Ukrayiny imeni Yaroslava Mudroho». Seriya: Filosofiya, filosofiya prava, politolohiya, sotsiolohiya - Bulletin of the National University "Yaroslav the Wise Law Academy of Ukraine". Series: Philosophy, philosophy of law, political science, sociology, 2 (25), 247-254. Retrieved from https://cyberleninka.ru/article/n/ssha-derzhava- pobudovana-na-freymiindividualnogo-uspihu-osobistosti [in Ukrainian].

Mikhaylova, O. V. (2008). Eksplikatsiya ponyatiya «uspekh» v amerikanskom kul'turno-istoricheskom kontekste [Explication of the concept of "success" in the American cultural and historical context/. Vestnik Tomskogo gosudarstvennogo universiteta - Bulletin of Tomsk State University, 307, 48-50 [in Russian].

Pirs, C. S. (2000). Nachala pragmatizma [The beginning of pragmatism/. Sankt- Peterburg: Aleteyya [in Russian].

Bakumenko, H. V. (2019). Simvolizatsiya uspekha v sovremennom kinematografe [Symbolization of success in modern cinema]. Candidate's thesis. Krasnodarskiy gosudarstvennyy institut kul'tury, Krasnodar [in Russian].

Veblen, Th. (1899) Theory of the Leisure Class: An Economic Study in the Evolution of Institutions. New York: Macmillan [in English].

Bondarenko, I. S. (2012). Mistse masovoi kul'tury v determinanti spozhyvannya [The place of mass culture in the determinant of consumption]. Visnyk Mariupol's'koho derzhavnoho universytetu. Seriya: filosofiya, kul'turolohiya, sotsiolohiya - Bulletin of the Mariupol State University. Series: philosophy, cultural studies, sociology, 3,108-114 [in Ukrainian].

Rittser, G. (2002). Sovremennyye sotsiologicheskiye teorii [Modern sociological theories/. St. Petersburg: Peter. (5-ye izd.). Sankt Peterburg: Piter [in Russian].

Thibaut, J. W., & Kelley, H. H. (1959). The social psychology of groups. New York: John Wiley & Sons [in English].

Bek, U. (2000). Obshchestvo riska. Na puti k drugomu modern [Risk society. On the way to another modernity/. Moskva: ProgressTraditsiya [in Russian].

Puchkina, I. Yu. (2005). Fenomen riska: filosofsko-antropologicheskiy aspect [The Phenomenon of Risk: Philosophical and Anthropological Aspect]. Candidate's thesis. Rostov-na- Donu [in Russian].

Abel's, H. (2000). Interaktsiya, identichnost', prezentatsiya. Vvedeniye v interpretativnuyu sotsiologiyu [Interaction, identity, presentation. Introduction to interpretive sociology/. Sankt-Peterburg: Aleteyya [in Russian].

Размещено на Allbest.Ru/