Вдячність як метастратегія збереження благополуччя особистості

2) оцінка інших людей; 3) звертання уваги на те, що має людина; 4) відчуття благоговіння під час зустрічі з красою; 5) зосередженість на позитивному в плинний момент; 6) підвищення оцінок у момент розуміння того, що життя коротке; 7) увага до позитивного в плинний момент; 8) позитивні соціальні порівняння. Ці параметри складно організовані й мають індивідуальну варіативність значущості для кожної людини. Однак усі вони утворюють складне переживання, що дослідники позначають як вдячність. Відповідно особи, яким притаманна вдячність як особистісна риса, переживають вищезазначені компоненти часто, сильно і в значній кількості ситуацій [15].

На нашу думку, складність визначення цього феномену полягає в його багатокомпонентності. Тому доцільно вважати вдячність базовою життєвою настановою, що проявляється в когнітивному аспекті оцінці того, що в людини наявне, усвідомленні часової перспективи життя, розумінні проявів позитивності (імпліцитної теорії позитивного світу), в афективному аспекті переживанні специфічних емоцій (радості, натхнення, благоговіння, захопленості, розчуленості) під час зустрічі з певними об'єктами, які фактично обирає сама людина, у поведінковому аспекті контролі власної уваги для зосередження на позитивному в плинний момент, а також обранні більш оптимальних стратегій реагування. Зокрема психоаналітик М. Кляйн одна з перших дослідниць вдячності вважає останню важливим соціальним вмінням [17]. Різні дослідники виділяють окремі компоненти цілісного переживання, що проявляється в ускладненні переліків складових вдячності. Запропонований підхід дає можливість пояснити, яким чином вдячності можна навчитися (змінити поведінковий компонент або розширити когнітивний).

Психодіагностичних методик, присвячених вивченню вдячності, порівняно небагато. Найбільш поширеною є шкала вдячності Р. ЕммонсаМ. Є. МакКалоу (Gratitude Questionnaire-6, 2002). Вона містить 6 запитань і виводить показник вдячності як особистісної риси (посилання). Також використовуються наративні техніки, зокрема контент-аналіз (як приклад, есе «Коли ви переживали почуття вдячності?») [18]. Проблема психодіагностики вдячності ускладнюється тим, що вона має різні виміри. Наприклад, Н. В. Корчакова виділяє пряму та опосередковану, вербальну й невербальну, ритуальну (етикетну) та емоційну (особистісно-значущу) вдячність [7], однак відповідного інструментарію для її виміру поки що не запропоновано.

С. Любомирські вважає вдячність метастратегією для досягнення благополуччя. Кореляційні дослідження показали, що вдячність пов'язана зі: сприйманням соціальної підтримки та якості стосунків [10], готовністю пробачити [19], низькою самозакоханістю [20]. Таким чином, є атрибутом позитивного функціонування [21]. Вдячність може сприяти розв'язанню конфлікту та поліпшити взаємно корисну поведінку [22]. Висловлення вдячності порівняно з вдячними думками на адресу партнера суттєво впливає на позитивний характер стосунків [23]. Н.В. Корчакова вважає, що вдячність позитивно впливає на взаємини ще й тому, що людина перестає концентруватися на собі, а «центр її уваги переноситься у найближчий соціальний простір» [7, с. 91]. Виникає явище, яке в науковій літературі отримало назву алоцентризм погляд, якого дотримується індивід, що ставить інших у центр своїх інтересів, може сприйняти ситуацію «очима іншої людини» [24, с. 295]. Алоцентризм окремі дослідники розглядають як критерій особистісної зрілості [25]. Таким чином, вдячність підсилює позитивні взаємини і сприяє формуванню стосунків [26], а також підвищує задоволення від них [27].

Однак методика проведення цих досліджень не дає можливості встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між вдячністю і параметрами благополуччя особистості. Питання залишається відкритим, однак шукають пояснення таких зв'язків. Була запропонована теорія когнітивної схеми: за принципом самоздійсненого пророцтва люди, що практикують «вдячний» погляд на світ, спонукають оточення виправдовувати їхні надії [10]. За гіпотезою зарадної поведінки люди, яким притаманна вдячність, використовують більш ефективні копінг-стратегії, тому мають ширші ресурси для досягнення мети [28]. У теорії розширення та побудови позитивних емоцій (The broaden-and-build theory) Б. Фредріксон стверджується, що події, які викликають позитивні емоції, призводять до миттєвого розширення свідомості (уваги, мислення) людини й надихають на нові пізнавальні дії. З часом розширений поведінковий репертуар розвиває навички [29]. Останні зі свого боку сприяють створенню стійких особистісних ресурсів: фізичних (покращене здоров'я та координація), інтелектуальних (творчий потенціал і гнучкість поглядів), соціальних (здатність встановлювати контакти з іншими) та психологічних (адаптивність та оптимізм). Досвід вдячності підвищує рівень позитивних емоцій і стає своєрідним ресурсом під час переживання стресу. С. Любомирські підкреслює, що вдячність зменшує гедоністичну адаптацію, підтримує самооцінку й відчуття власної гідності та допомагає перестати порівнювати себе з іншими [30; 31]. П. Екман пропонує розрізняти вдячність людини, яка її проявляє, і почуття людини, що її отримує. Зворотна реакція на вдячність, особливо якщо вона висловлена публічно, може бути дуже інтенсивною. Вона є підкріпленням для прояву вдячності й зі свого боку підвищує благополуччя. Утворюється замкнуте коло [32].

С. К. Нартова-Бочавер та Г. К. Кислиця пропонують ще одне пояснення. Вони вважають, що є два типи життєвої філософії: один спирається на принципи справедливості, інший на принципи вдячності. Особи, що поділяють принцип справедливості, сприймають світ як визначений і передбачуваний, де благополуччя можна «заробити», дотримуючись певних правил. Вони орієнтовані на обмін і шукають баланс між витратами й бонусами, а якщо баланс порушується, то вимагають відплати від інших людей і долі. Особи, що поділяють принцип вдячності, вважають світ непередбачуваним і складним, не вважають себе здатними розв'язати будь-яку проблему. Вони менше напружуються в підрахунку витрат і здобутого, тому сприймають події як дарунки долі [18].

Вдячність є надзвичайним ресурсом для збереження благополуччя. Проведено чимало емпіричних досліджень, які свідчать, що посттравматичне зростання можливе у випадку, коли людина знайшла сенс і користь у негативному досвіді [6; 33]. Зокрема ця теза підтверджена в дослідженнях благополуччя американців після подій 11 вересня 2001 р. [34]. Психотерапевтичний ефект виявляється «в позитивній дії у відповідь (підтримка, допомога), у почутті вдячності, любові, симпатії, у налаштуванні думок на позитивний лад, у світогляді в цілому», зазначає Г. К. Кислиця [16, с. 71].

Практичну реалізацію феномену вдячності (її практики) можемо поділити на формальні (інституціоналізовані) та особистісні. До перших належать День подяки (другий понеділок жовтня в Канаді й четвертий четвер листопада в США), Міжнародний день вдячності (11 січня), традиція надавати публікаціям окрему рубрику «Вдячність», друковані грамоти й подяки тощо. Особистісні практики поділяємо на дієві й когнітивні. Дієві спонукають суб'єкта здійснити акт подяки. Однак у більшості досліджень стверджується, що прояв подяки як реальний поведінковий акт має незначний ефект (див. аналіз у [15]). Набагато дієвішою є внутрішня робота особистості з усвідомлення цінності того, що відбувається в її житті. Вважається, що першим кроком до прояву вдячності є «акцентування на тих речах, які щодня тішать» [35]. Тому більшість запропонованих когнітивних стратегій спрямована на актуалізацію переживання вдячності через підвищення уваги до дрібних деталей та усвідомлення їх значущості при зниженні орієнтації на справедливий обмін (зі світом, долею, іншими людьми тощо). Типовими способами є складання в різноманітній формі переліків речей та явищ, за які людина вдячна, розв'язання гіпотетичних ситуацій, написання листів подяки, використання візуальних стимулів, що нагадують про події, за які індивід вдячний. Ефективність значної кількості таких практик перевірена емпірично [36].

Одну з цікавих методик прояву вдячності в сімейній психотерапії пропонує Н. Хібберт. Подружжю треба скласти перелік з 30 пунктів, за що кожен вдячний своєму партнеру. Зазвичай перша десятка пригадується легко, а остання потребує глибоких роздумів. Потім кожний пункт записують на стікері і протягом місяця розміщують там, де партнер може його побачити. Очікувати відповіді не потрібно, пропонується просто спостерігати за партнером [5].