Особливості психологічної реабілітації дітей та підлітків з депресивними порушеннями

Размещено на http://allbest.ru

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ З ДЕПРЕСИВНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Бочелюк Віталій Йосипович

доктор психологічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри спеціальної освіти та психології, Комунальний заклад вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Панов Микита Сергійович

доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри спеціальної освіти та психології, Комунальний заклад вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя,

Жадленко Ірина Олександрівна

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри спеціальної освіти та психології, Комунальний заклад вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, м. Запоріжжя

Анотація. У статті представлено огляд наукової літератури з теми організації системи соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків з депресивними розладами. Встановлено, що депресія у дітей та підлітків є дуже розповсюдженим явищем, а у періоди соціально-політичної, економічної нестабільності та найголовніше - постійної небезпеки для життя внаслідок війни ризики виникнення дитячих депресій збільшуються. Визначено особливості симптомокомплексу депресії у дітей та підлітків, описано систему чинників виникнення депресії. Зазначено, що в умовах постійної небезпеки для життя, внутрішньої міграції населення та потреби соціально-психологічної адаптації до нових умов життя, дестабілізація економічної ситуації діти є найбільш незахищеною верствою населення, оскільки на мають готовності до подолання кризових і стресових ситуацій та мають недостатньо сформовані копінг-стратегії. Підкреслено, що збільшення актуальності проблематики дитячої та підліткової депресії, потреба у психологічній реабілітації дітей та підлітків, що постраждали внаслідок воєнних дій сприяють створенню фундаментальних праць та розробки методології соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними порушеннями. Наголошено, що програма соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами має бути мультидисциплінарною (включати в себе роботу психологів, соціальних працівників, педагогів, медиків), комплексною (включати психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психопрофілактику, психологічну просвіту, психофармакологію). Система соціально-психологічної реабілітації має бути спрямована не лише безпосередньо на дитину, а й на створення реабілітаційного соціального середовища - включати в себе роботу з сім'єю, шкільним середовищем, а також спрямовуватись не тільки на зникнення наявних депресивних симптомів, а й на профілактику подальших рецидивів захворювання. Авторами здійснено детальний опис моделей соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків, запропонованих вітчизняними вченими, визначено їх переваги та недоліки.

депресія діти підлітки соціальна психологічна реабілітація

Bocheliuk Vitalii Yosypovych Full Doctor in Psychology, Professor, Honored Education Worker of Ukraine, Professor at the Department of Special Education and Psychology of Municipal Institution of Higher Education «Khortytsia National Educational Rehabilitation Academy» of Zaporizhzhia Regional Council, Zaporizhzhya

Panov Mykyta Serhiyovych Full Doctor in Psychology, Assistant Professor, Professor at the Department of Special Education and Psychology of Municipal Institution of Higher Education «Khortytsia National Educational Rehabilitation Academy» of Zaporizhzhia Regional Council, Zaporizhzhya

Zhadlenko Iryna Oleksandrivna PhD in Pedagogical Sciences, Assistant Professor of the Department of Special Education and Psychology of Municipal Institution of Higher Education «Khortytsia National Educational Rehabilitation Academy» of Zaporizhzhia Regional Council, Zaporizhzhya

FEATURES OF PSYCHOLOGICAL REHABILITATION OF CHILDREN AND ADOLESCENTS WITH DEPRESSIVE DISORDERS

Abstract. The article presents a review of scientific literature on the topic of organizing the system of social and psychological rehabilitation of children and adolescents with depressive disorders. It has been established that depression in children and adolescents is a very common phenomenon, and in periods of sociopolitical and economic instability and, most importantly, constant danger to life due to war, the risk of childhood depression increases. The features of the symptom complex of depression in children and adolescents are determined, the system of factors causing depression is described. It is noted that in conditions of constant danger to life, internal migration of the population and the need for social and psychological adaptation to new living conditions, destabilization of the economic situation, children are the most vulnerable segment of the population, as they are not ready to overcome crisis and stressful situations and have insufficiently formed coping skills, strategies. It is emphasized that the increasing relevance of the problem of child and adolescent depression, the need for psychological rehabilitation of children and adolescents who suffered because of military operations contribute to the creation of fundamental works and the development of a methodology for social and psychological rehabilitation of children and adolescents with depressive disorders. It was emphasized that the program of socio-psychological rehabilitation of children and adolescents with depressive disorders should be multidisciplinary (include the work of psychologists, social workers, teachers, doctors), comprehensive (include psychodiagnostics, psychocorrection, psychotherapy, psychoprophylaxis, psychological enlightenment, psychopharmacology). The system of socio-psychological rehabilitation should be aimed not only directly at the child, but also at creating a rehabilitative social environment - include work with the family, the school environment, and also be directed not only at the disappearance of existing depressive symptoms, but also at the prevention of further relapses of the disease. The authors carried out a detailed description of the models of social and psychological rehabilitation of children and adolescents proposed by domestic scientists identified their advantages and disadvantages.

Keywords: depression, adolescent depression, depressive disorder in children, prevention of depression, socio-psychological rehabilitation, depressive factors.

Постановка проблеми. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я 40% серед зареєстрованих психічних розладів складають депресивні та тривожні розлади. Особливу небезпеку становлять депресивні стани у дітей та підлітків, підвищуючи ризик суїцидальної поведінки. Однак, не зважаючи на актуальність проблему та небезпеку для життя та здоров'я, яку вона становить, питання лікування тривожно-депресивних розладів дітей та підлітків недостатньо представлено в науці та має труднощі практичної реалізації. Проблеми реабілітації дітей полягають у першу чергу в недостатній компетенції фахівців, які безпосередньо контактують з дитиною: мова йде про вчителів та лікарів загальної практики. Крім того, за даними ВООЗ лише 20% українських батьків звертаються до фахівців з проводу дитячої депресії. Враховуючи те, що психологічна допомога при даних розладах надається в межах медико-психіатричного та психотерапевтичного підходів, шкільні психологи також недостатньо компетентні для організації реабілітаційний заходів. Найбільш розпосвюджений метод лікування депресивних розладів у дорослих (використання психотропних препаратів, переважно антидепресантів та анксіолітиків) також не підходить для терапії дітей та підлітків. Ризик виникнення психічних розладів серед дітей та підлітків збільшується внаслідок переживання кризи в українському суспільстві. В умовах постійної небезпеки для життя, внутрішньої міграції населення та потреби соціально-психологічної адаптації до нових умов життя, дестабілізація економічної ситуації діти є найбільш незахищеною верствою населення, оскільки на мають готовності до подолання кризових і стресових ситуацій та мають недостатньо сформовані копінг-стратегії. Науково доведеним є факт збільшення ризику депресії у психологічно травмованих дітей у порівнянні з дітьми, що не зазнали психологічної травматизації. Втім більшість дитячих депресій залишаються недіагностованими. Збільшення актуальності проблематики дитячої та підліткової депресії, потреба у психологічній реабілітації дітей та підлітків, що постраждали внаслідок воєнних дій сприяють створенню фундаментальних праць та розробки методології соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними порушеннями.

Мета статті - здійснити аналіз сучасних наукових досліджень та визначити особливості психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними порушеннями.

Виклад основного матеріалу. Депресія не є суто проблемою дорослих, як вважалося у науці певний час. У другій половині ХХ століття численними дослідженнями було виявлено, що депресія не має вікових обмежень. Найбільшим вважається ризик виникнення депресії у підлітковому віці, адже і ризик суїцидальної поведінки у цьому віці, як правило, вище. При цьому дослідники зазначають, що протікання депресії у підлітків має подібні симптоми до депресії дорослих, однак має специфічні вікові особливості, такі як переважання маскованих форм депресивних розладів, атиповий перебіг, складність розпізнавання та ін [7].

Підліткова депресія характеризується такими симптомами: зниження фону настрою, дратівливість, тривога, соматологічні симптоми, розлади сну, когнітивні дисфункції, агресія, схильність до ризику, вразливість до пошкоджень і травм, порушення правил і вікова регресія. Компонентом психопатології депресивного розладу поведінки у підлітків є агресія [4].

Дослідження 102 підлітків з депресивними розладами колективом українських авторів показало, що у віці 15-18 років вже спостерігалися важкі симптоми депресії, що свідчить про її пізню діагностику та резистентість до лікування. Симптоми прояву депресії теж дещо різнилися в залежності від віку дітей. Так у молодших підлітків (12-14 років) спостерігаються такі симптоми депресії: проблеми в навчанні і міжособистісних відносинах в школі, загальмованість, «залипання», довге нерухоме сидіння в одній позі, тривожність, погіршання концентрації уваги, млявість, пасивність, нудьга, роздратування як відповідна реакцію на прохання батьків, таємний плач, капризи, відстороненість. У підлітків 14-18 років ознаки та симптоми депресії включали: печаль або безвихідь, дратівливість, гнів або ворожість, сльозливість, частий плач, уникнення друзів і сім'ї, втрату інтересу до раніше улюбленої діяльності, зміни в харчовій поведінці і режимі сну. Серед інших симптомів у цій категорії підлітків - занепокоєння і збудженість, почуття марності і провини, відсутність ентузіазму і мотивації, втома і брак енергії, труднощі з концентрацією уваги, думки про смерть або самогубство. В результаті ми можемо побачити як тривога, властива молодшим підліткам, перетворюється в хронічну тривожно-тужливу депресію з частими нападами і депресивний розлад поведінки, що не залежать від умов навколишнього світу. У спробі впоратись з емоційним болем підлітки збігають з дому, зловживають наркотиками і алкоголем, знижують самооцінку, провокують проблеми в школі, уходять в залежність від Інтернету, виникає безрозсудна поведінка, схильність до насильства. У 100% підлітків з депресивним розладом поведінки порушено рівень соціального когнітивного функціонування. Феноменологія поведінкових патернів депресії у підлітків проявляється агресією, патохарактерологічними реакціями, комунікативними девіаціями, аутоагресією (у 34,3 % випадках), рідше зустрічається аморальна, неестетична поведінка. Модель поведінки у дівчаток-підлітків з депресією найчастіше проявлялася у вигляді самоушкоджень (порізи, опіки). Аутоагресія у дівчаток 12-14 років проявлялася у порушеннях харчової поведінки за типом анорексії. У хлопчиків 12-14 років з депресією відзначені ігрова та Інтернет-залежності, у підлітків 15-18 років - гемблінг, залежна поведінка від наркотиків і куріння [5].

Н. Бігун зазначає, що симптомокомплекс підліткової депресії має не універсальний, а унікальний характер, зумовлений індивідуально- психологічними особливостями підлітка. В індивідуальних депресивних переживання знаходять вияв внутрішнє екзистенційне наповнення підлітка, життєвий досвід, феноменологічний світ, усвідомлення свого буття, відчуття власної самоцінності, автентичності [2].

Серед факторів, які підвищують ймовірність виникнення депресії у підлітків виділяють такі: негативний образ тіла, підвищена здатність до критичного осмислення особистістю, що розвивається, свого майбутнього, дисфункція родини або проблеми психічного здоров'я батьків, подружні розлучення або розлучення й економічні утруднення в родині (викликають стрес і депресію, низька популярність серед однолітків, низька шкільна успішність). Існують певні вікові особливості підлітків, які створюють підґрунтя для виникнення депресій - це особистісна та соціальна незрілість, емоційна нестійкість, підвищена реактивність тощо. Втім, не самі вікові особливості є причиною депресій, однак вони роблять дитину більш вразливою до зовнішніх впливів [7].

Однією із причин розвитку депресій у підлітковому віці також є порушення процесів рольового переходу. Рольовий перехід є невід'ємною частиною розвитку особистості підлітка та являє собою формування життєвих умінь, що вимагають виконання нової ролі. У підлітковому віці такими переходами є: перехід у період статевого дозрівання, зрушення від групових відносин до парних, початок сексуальних відносин і прояв бажань, відділення від батьків і родини для досягнення незалежності, прагнення знайти роботу, щоб забезпечувати себе фінансами, прийняття на себе відповідальності за своє майбутнє, планування кар'єри. За умови гармонійного попередньоого психологічного розвитку дитини та наявності у неї соціальної підтримки, проходження рольового переходу не викликає труднощів. Проблеми виникають, якщо батьки не можуть прийняти змін, що супроводжують переходу або коли підліток не може сам упоратися зі змінами. Зниження самооцінки, нездатність виправдати очікування своєї' родини, зростаючий тиск і відповідальність, тиск ровесників, нездатність уникнути залежності від родини через недостатню впевненість у собі або небажання родини відокремлюватися негативно впливають на проходження вікової кризи та можуть ставати причинами депресивних епізодів [7].

Однією із причин виникнення депресій є міжособистісні конфлікти з однолітками, при чому навіть за умови покращення емоційного стану підлітка, схильність до виникнення конфліктів не зникає. Найімовірніше до депресивного епізоду призводять суперечки, у яких дитина переживає безпорадність у вирішенні конфлікту, підліток почуває себе незрозумілим і втрачає надію на взаємне спілкування, його самооцінка падає, що відбивається на соціальному відстороненні [7].

Вагому роль як у виникненні депресії, так і в її подоланні відіграє родина. Дослідження підтверджують, що більшою мірою від депресій страждають діти із неблагополучних сімей, родин з високим рівнем психопатологій, схильністю батьків до депресії, наявність міжособистісних конфліктів в сім'ї тощо [7]. Підлітки з депресивним розладом поведінки вказують на низьку сімейну згуртованість, вкрай емоційно відокремлені відносини з батьками. Варто зазначити, що саме за цим показником результати опитування батьків та дітей суттєво різнилися: діти вбачали стосунки з батьками екстримально роз'єднаними, в той час як батьки відзначали стосунки збалансованими та навіть надмірно зчепленими та емоційно залученими. Даний факт відображає нереалістичне сприйняття батьками стосунків в родині, припускаємо наявність сімейного міфу єдності [5].

Вченими було здійснено спроби класифікації порушень сімейних стосунків, які зазвичай впливають на виникнення депресії та подальші рецидиви захворювання, сюди відносять: порушення сімейних уявлень, порушення структурно-рольового аспекту життєдіяльності сім'ї (а саме розширення сфери батьківських почуттів, перевага дитячих якостей, проекція на дитину власних небажаних якостей), порушення механізмів інтеграції родини можна ідентифікувати через нерозвиненість батьківських почуттів або через зміни в установках батьків по відношенню до дитини в залежності від її статі, порушення системи взаємного впливу членів сім'ї проявляється у виховній невпевненості батьків, у фобії втрати дитини. Відповідно психологічна реабілітація дитини в обов'язковому порядку має включати сімейну психотерапію. Робота з сім'єю, в першу чергу, має включати діагностику наявних порушень в родині. Психолог досліджує особливості контролю за дитиною, рівень задоволення потреб дитини, кількість і складність обов'язків у дитини, надмірність чи недостатність заборон по відношенню до дитини, методи покарання дитини за порушення вимог у сім'ї. Наступним етапом є психоедукація, метою якої є формування у батьків розуміння дитини та її стану. Батьків інформують про причини депресії, особливості її прояву, ризики та способи подолання. Психологу важливо у доступній формі наголосити батькам на необхідності практикування ресурсних активностей родини спільно з дитиною, розробляється план заохочення дитини до таких активностей та позитивне підкріплення. Значну користь родині може надати участь у тренінгах спілкування, тренінгах вирішення проблем, груповій психотерапії тощо. Окремо варто звернути увагу на психологічний стан батьків, адже вони не лише потребують власного додаткового ресурсу, але й є прикладом керування емоційним станом для дитини. Тож батьки мають вміти визначати симптоми депресії і у собі та вчитися піклуватися про власний емоційний стан. Особливо ефективними для батьків підлітків є участь у групах психологічної підтримки. Отже, завданнями сімейної психотерапії є: психоедукація, розвиток підтримуючого аспекту взаємин, відновлення взаємних ресурсних активностей, покращення комунікації та навичок розв'язання проблем. Сімейна психотерапія знижує стрес членів родини, що позитивно впливає перебіг хвороби дитини, покращується емоційний клімат в сім'ї, зменшується страх перед захворюванням чи його рецидивом, зростає проактивна опіка. Сімейна психотерапія допомагає сім'ї стати такою необхідною підтримкою для дітей із депресивними розладами [3].

Українськими вченими було запропоновано психоосвітній метод втручання як основу соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків з депресивними порушеннями. Основними завданнями терапевтичного втручання передбачаються такі: корекція депресивної симптоматики, первинна і вторинна профілактика прогресування депресії, відновлення соціально- психологічного функціонування. Зазначена модель реабілітації та психопрофілактики депресивного розладу поведінки у підлітків має багаторівневу структуру та включає стратегію первинного рівня втручання, спрямовану на сім'ю і найближче оточення підлітка (сімейна психотерапія, психоосвітня програма для батьків) і три рівні стратегії, орієнтованої на хворого підлітка (визначення зони дії психотравматичного фактору в сферах мотивації, психологічних установок і поведінкового реагування). Завданням первинного рівня є вирішення стресової ситуації в сім'ї. Заходи цього рівня передбачають залучення батьків до психопрофілактичних програм - набуття теоретичних знань і навичок ефективного управління поведінкою в стресових для дитини ситуаціях, зміну патерну внутрішньосімейних відносин батьки - дитина, батько - мати, участь у спеціальних програмах, що дають змогу батькам та іншим членам сім'ї, залученим до виховання дитини, діяти в рамках єдиної рольової моделі, надання емоційної підтримки (формування атмосфери, що дає змогу поважати потреби та інтереси дітей та їхніх батьків). А також даний рівень включає підвищення компетенції батьків у сфері охорони психічного здоров'я дітей, проведення активної компанії очищення інформаційного простору від небезпечного для дитячої психіки інформаційного середовища, що містить пропаганду жорстокості, насильства, вживання алкогольних напоїв, використання соціальної реклами, навчання батьків навичкам у сім'ях із високим ризиком жорстокої поведінки, психологічної нестійкості та соціальної дезадаптації.

Другий рівень, орієнтований безпосередньо на підлітка, передбачає корекцію депресивної і коморбідної поведінкової симптоматики методами психотерапії: арттерапія, когнітивно-поведінкова терапія, метод десенсибілізації. Заходи третього рівня мають на меті профілактику рецидивів захворювання та передбачають освіту пацієнтів у контексті - якість життя, копінг-поведінка, локус контролю, мотивація та модифікація неадекватних форм поведінки (моделювання нових когніцій); досягнення в галузі освіти, залучення в освіту порівняно з минулим, пропущення через призму свідомості змін в групі однолітків (спілкування, терпимість, комплаєнс, співпраця, дружба); зміни в сімейних відносинах (спілкування, терпимість, комплаєнс, співпраця, глибокі і теплі взаємини).

Перевагами даної технології є не лише ефективне комплексне лікування депресії у підлітків без використання психофармакотерапії, а також профілактика як рекурентної депресії, так і деструктивної поведінки [5].

На відміну від цієї моделі, де в основу рівнів реабілітації покладено об'єкта впливу, Н. Рябоконь пропонує інший погляд, де базисом моделі є напрямки психологічної роботи. Автори сходяться у поглядах, що соціально- психологічна реабілітація дітей та підлітків із депресивними розладами має носити комплексний та мультидисциплінарний характер. Першим етапом за моделлю реабілітації Н. Рябоконь є діагностичний. Цей етап включає визначення особливостей невротичного стану дитини на первинному рівні надання медичної допомоги; виявлення стресових факторів, що призводять до виникнення тривоги і депресії; вивчення мікросоціального оточення дитини; психологічне консультування; вивчення клінічних особливостей тривожно- депресивного розладу у дітей. За потреби в особливо складних випадках показана консультація дитячого психіатра з метою проведення диференційної діагностики з іншими психопатологічними станами, призначення психотропних засобів тощо [6]. У науковій літературі не виключається призначення антидепресантів для підлітків, але фармакотерапія може бути показана лише в особливо складних випадках. Більшою мірою перевага надається методам психотерапії.

Н. Бігун наголошує на важливості діагностичного етапу для ефективного лікування підліткової депресії, а саме дослідниця вважає доцільним вивчення індивідуального образу депресії підлітка. Метод включає визначення фізичного, афективного, поведінкового, асоціативного образу депресії. Аналіз індивідуальних образів депресії дає змогу виявити механізми, причини виникнення депресії в кожному конкретному випадку, а також стане в нагоді психологу для встановлення емоційного контакту з підлітком, допоможе проникнути у світ його пререживань і почуттів. Вивчення індивідуального образу депресії має важливе діагностичне та терапевтичне знання, адже саме на його основі має базуватися індивідуальний план психокореції розладу. Цей діагностичний прийом допомагає відшукати своєрідний внутрішній депресивний стимул, ірраціональні моменти у світобаченні та самосприйнятті дитини [2].

Другим етапом моделі є лікувально-реабілітаційний. На цьому етапі відбувається психологічна корекція, психотерапевтична допомога, медикаментозна терапія та соціальна адаптація.

Психологічна корекція на думку Н. Рябоконь має складатися з програми на 10-12 занять, метою якої є редукція тривоги у дітей. З цією метою можуть бути застосовані методи арт-терапії, ігрової терапії, казкотерапії. Психотерапевтична допомога на цьому етапі включає роботу з сім'єю. Сімейна психотерапія має бути спрямована на усунення сімейних конфліктів, неадекватних форм реагування, спілкування і поведінки членів сім'ї, формування довірливих стосунків з дитиною, покращення емоційної атмосфери в сім'ї. Науково доведеною є ефективність когнітивно-поведінкової терапії у лікування депресій, однак вона має вікові обмеження і може бути застосована для дітей старше 8 років. Тож у таких випадках когнітивно-поведінкова терапія направлена виявлення і модифікацію негативних автоматичних думок, дисфункціональних переконань і схем, експозицію фобічних об'єктів і ситуацій, планування діяльності, релаксацію). За даною моделлю психотерапія так само має проводитись курсом по 10-12 сеансів. За потреби на цьому етапі здійснюється медикаментозна терапія тривожно-депресивного розладу та коморбідної соматичної патології. Особливе місце на даному етапі займає соціальна адаптація протягом всього періоду наявної психопатології. Робота фахівців має бути спрямована на попередження конфліктів з однокласниками, вчителями, оточуючими, покращення соціального функціонування дитини.

Завершальним етапом моделі соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами є профілактичний. На цьому етапі передбачено первинну та вторинну профілактику. На первинному рівні здійснюється робота з сім'єю, де було виявлено фактори, що сприяють виникненню депресії. Вторинна профілактика проводиться після реабілітаційного лікування дитини з метою попередження загострення наявної психопатології. На відміну від попередніх етапів, профілактичний не має обмеження у часі, він триває поки продовжують діяти фактори, які сприяють виникненню депресивного розладу у дитини. На цьому етапі здійснюється психоосвіта батьків і дітей (інформування про фактори формування, розвитку і реабілітації дитини з тривожно-депресивним розладом); психоосвіта лікарів первинного рівня надання медичної допомоги щодо діагностики, лікування, реабілітації та профілактики депресій у дітей; психологічна корекція та соціальна адаптація [6].

Описані вище моделі соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами безумовно є фундаментальними та комплексними. Втім не можна оминути увагою той факт, що такий комплексний, багатоаспектний та мультидисциплінарний підхід має певні труднощі у реалізації на практиці. Оскільки у зазначених моделях передбачається залучення фахівців різних сфер: психології, медицини, шкільної освіти тощо, їх діяльність має регулюватися на державному рівні. Створення таких масштабних державних програм потребує значного фінансування, що підтверджується міжнародною практикою високорозвинених країн. Реалізації такої програми найближчим часом для країни із післявоєнною економікою та значною кількістю руйнувань здається маловірогідною. Тому ми звертаємо увагу на модель Н. Бігун, запропоновану у 2011 році, яка покладає відповідальність за реалізацію програм профілактики та подолання депресивних розладів у підлітків на сферу психологічної практики [1]. Задля практичного розв'язання проблеми підліткових депресивних розладів пропонується створення розгорнутої диференційованої системи спеціальних профілактичних, психорозвиваючих та психокорекційних заходів, які насамперед охоплюють провідні інститути соціалізації підлітків - сім'ю та школу. Відповідальність за реалізацію даної моделі соціально- психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами покладається на шкільну психологічну службу та психологічні служби для сім'ї, дітей та молоді. Вирішальною умовою профілактики і подолання депресії у дітей та підлітків є професійна підготовка практичних психологів, реабілітологів, соціальних педагогів, що працюють в освітніх та реабілітаційних закладах. Завданнями такої професійної підготовки фахівців є: формування знань про природу дитячої і підліткової депресивності, причини її виникнення, клінічні прояви та особливості перебігу; оволодіння методикою діагностики депресивних розладів у дітей та підлітків; ознайомлення з основними принципами профілактики і подолання депресії у школярів; оволодіння необхідними психокорекційними методами та прийомами подолання депресивних розладів; формування знань про особливості розробки психопрофілактичних та психокорекційних програм; ознайомлення з основними вимогами щодо проведення психопрофілактики і психокорекції депресивних станів у школярів; вироблення навичок аналізу ефективності психопрофілактичних, психорозвиваючих та психокорекційних заходів.

З метою реалізації такої підготовки фахівців Н. Бігун пропонує запровадження у навчальних планах закладів вищої освіти спеціальності «Психологія» спецкурсу «Психологія та психотерапія депресивних розладів». Ми хочемо наголосити на необхідності такого спецкурсу для здобувачів спеціальностей «Соціальна робота», «Соціальна педагогіка», а також на важливості представлення базових аспектів теми у курсі психології для педагогів, лікарів тощо.

Іншим напрямком цієї реабілітаційної моделі є вплив на особистість підлітка. Розвиток особистості підлітків засобами спеціальних психокорекційних, психорозвиваючих, психопрофілактичних програм, розроблених з позицій особистісного підходу, дозволяє актуалізувати внутрішній потенціал особистості для подолання депресивних станів. Завданнями роботи психолога з підлітками є: розвиток особистісної компетентності підлітків, створення умов для самопізнання підлітків і формування прагнення бути самим собою, вироблення здатності адекватного самовираження та самореалізації, розвиток навичок самоуправління, формування позитивного особистісного мислення, розвиток навичок особистісного самозахисту і самозцілення.

Програма реабілітації має носити перспективний характер, адже усунення наявного у підлітка депресивного розладу не вирішує проблему подолання депресії повною мірою. Особистісна захищеність від депресогенних чинників формується завдяки активізації внутрішніх резервів особистісного розвитку підлітків, формування у них психологічних якостей особистісної стійкості, розвиток адаптативних здібностей школярів, формування життєтворчих здібностей, які передбачають здатність орієнтуватись у різноманітних життєвих ситуаціях і досягати особистісних та навчально- професійних цілей.

Саме через розвиток функцій особистісної саморегуляції, шляхом створення умов для активізації процесів самоактуалізації здійснюється процес подолання та профілактики депресивних розладів, зазначає Н. Бігун [1]. При розробці моделі соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами авторка спирається на вроджене прагнення особистості до самооздоровлення, самовдосконалення, актуалізації латентних здібностей і потенціалу, що цілком відповідає природному процесу розвитку молодої людини. Таким чином, психологічна допомога депресивним підліткам набуває психорозвивального та психопрофілактичного характеру, адже вона спрямовується на формування вмінь і навичок розвитку особистісних властивостей, які допоможуть самостійно подолати депресію та ефективно протистояти дії депресогенних психологічних умов.

З метою реалізації вищезазначених цілей Н. Бігун пропонує введення у шкільну програму дисципліни «Основи депресологічних знань», втім ми вважаємо, що така назва шкільного предмету не сприяє розвитку інтересу підлітків, а може навпаки спонукати до негативізму. Зазначену програму можна вдало реалізувати під час шкільного курсу психології.

Третім напрямком даної моделі є створення реабілітаційного середовища. Програма взаємодії з батьками та педагогами підлітків повинна спрямовуватись на вирішення двох основних завдань:

- усунення несприятливих факторів соціального оточення підлітків та руйнування їх депресивного соціального середовища;

- створення спільними зусиллями спеціальних соціально- терапевтичних умов, які сприяли б послабленню, усуненню депресивного розладу та подальшому закріпленню досягнутого терапевтичного ефекту [1].

Формування реабілітаційного середовища та організація його діяльності передбачає розробку і реалізацію спеціального комплексу заходів, що передбачає консультативні бесіди з батьками, педагогами підлітків, налагодження співпраці з штатним лікарем навчального закладу, участь у підготовці та проведенні психолого-педагогічного консиліуму, тематичні виступи на психолого-педагогічних семінарах. Даний комплекс заходів дозволяє вирішити ряд важливих завдань, які полягають в: інформуванні батьків та педагогів досліджуваних про необхідність створення реабілітаційного середовища; наданні людям, які складають найближче соціальне оточення підлітків, спеціальної інформації про умови, принципи та методи формування реабілітаційного середовища; визначення стратегії дій кожного учасника реабілітаційного середовища; налагодженні взаємодії між безпосередніми учасниками реабілітаційного середовища, корекції та регуляції їх дій.

Н. Бігун наголошує, що наявність дієвого реабілітаційного середовища значно розширює можливості подолання депресивних розладів у підлітків. У тих випадках, коли батьки і педагоги розуміють необхідність та важливість своєї участі в реабілітаційному процесі, підлітки значно швидше виходять з депресивного стану, а досягнутий терапевтичний ефект є більш високим і стійким [1]. Недоліком даного підходу є значне навантаження на шкільного психолога, за умови якого повноцінна реалізація моделі соціально- психологічної профілактики депресивних розладів у дітей є малоймовірною. Хоча ідея покладення даних функцій на шкільного психолога, розставити акцент в його роботі на профілактику депресивних розладів у дітей є доцільною та потребує менших матеріально-технічних затрат.

Висновок. Депресія у дітей та підлітків є дуже розповсюдженим явищем, а у періоди соціально-політичної, економічної нестабільності та найголовніше - постійної небезпеки для життя внаслідок війни ризики виникнення дитячих депресій збільшуються. Набагато більшими також є негативні наслідки депресивного розладу у дітей - девіантна та навіть суїцидальна поведінка. Однак, більшість дитячих та підліткових депресій залишаються недіагностованими через специфічні вікові особливості прояву. На відміну від депресії дорослих, яка частіше за все проявляється апатією, симптомами дитячої депресії є надмірна агресивність, труднощі у навчанні, порушення соціальної взаємодії тощо. Батьки, сімейні лікарі, вчителі є недостатньо обізнаними у цьому питанні, внаслідок чого стан дитини погіршується, а процес лікування стає складнішим. Саме тому необхідною є система соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами. Українські вчені створюють фундаментальні наукові праці та пропонують свої моделі реабілітації. Усі сходяться на думці, що програма соціально-психологічної реабілітації дітей та підлітків із депресивними розладами має бути мультидисциплінарною (включати в себе роботу психологів, соціальних працівників, педагогів, медиків), комплексною (включати психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психопрофілактику, психологічну просвіту, психофармакологію). Система соціально-психологічної реабілітації має бути спрямована не лише безпосередньо на дитину, а й на створення реабілітаційного соціального середовища - включати в себе роботу з сім'єю, шкільним середовищем, а також спрямовуватись не тільки на зникнення наявних депресивних симптомів, а й на профілактику подальших рецидивів захворювання.

Література:

1. Бігун Н.І. Особливості організації психологічних заходів профілактики та подолання депресивних розладів у підлітків. Проблеми сучасної психології. 2011. №11. С. 37-46.

2. Бігун Н. Суб'єктивні образи депресії підлітків як предмет психологічної рефлексії. Психологія і суспільство. 2007. №3. С. 108-114.

3. Гавриловська К.П. Шляхи підтримки дітей та підлітків із депресивними проявами: робота з родиною / Актуальні проблеми особистісного зростання: Збірник наукових праць [за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції для молодих учених (м. Житомир, 19 квітня 2019 року)] / Ред. колегія: Л.П. Журавльова, Л.О. Котлова, К.А. Марчук / М-во освіти і науки України, Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, Вид-во ЖДУ імені Івана Франка, 2019. - С. 33-36.

4. Матковська Т.М., Гавенко Г.О. Соціо-психологічні особливості підлітків з депресивними розладами. Охорона здоров'я дітей та підлітків. 2020. №1. С. 20-24.

5. Михайлова Е.А., Матковська Т.М., Мітельов Д.А., Беляєва О.Е. Психоосвітня програма системі нейрореабілітації підлітків з депресивними розладами. Український вісник психоневрології. 2022. Вип. 3 (112). С.115-119.

6. Рябоконь Н.О. До проблеми реабілітації дітей зі змішаними тривожно- депресивними розладами та коморбідною соматичною патологією. Охорона здоров 'я дітей та підлітків. 2020. №2. С. 14-17.

7. Хасан І.Є. Чинники виникнення депресій у підлітковому віці. Перспективи розвитку сучасної психології. 2022. Вип. 11. С. 255-260.

Размещено на Allbest.ru