Психологічне значення життєстійкості у формуванні фрустраційної толерантності особистості підлітка

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те, що переважна більшість українців опинилися в складних життєвих ситуаціях, зумовлених широкомасштабною війною, існує особлива група фрустраційного ризику - підлітки [5]. Підлітковий вік - це важливий перехідний період від дитинства до дорослого життя, коли особистість зазнає не лише фізичних, а й психологічних змін. Слово «підліток» походить від латинського слова «adolescere», що означає «рости» або «виростати до зрілості». Г Стенлі Холл називав підлітковий вік періодом стресу та бурі, зазначаючи, що однією з найважливіших особливостей підліткового періоду є «підвищена емоційність» [12]. Підвищена емоційність - характеризується тенденцією людини сприймати все близько до серця, проявляти крайнощі та фаталізм. Однією з провідних форм прояву підвищеної емоційності підлітків є фрустрація - певний психологічний стан, який виникає в умовах розчарування, незадоволення значимої для людини потреби. Основним джерелом підліткової фрустрації постають перешкоди у реалізації власних бажань, цілей та прагнень [9].

Однак, не всі складні ситуації можуть бути для особистості фруструючими. Варто зазначити, що фрустраційні чинники є досить індивідуальними і, значною мірою, залежать від суб'єктивного досвіду людини, своєрідності її сприйняття, того сенсу, який вона їм приписує. Загалом, фрустрація - це психічний стан, який виникає в результаті неможливості особистості задовольнити ті чи інші мотиви, потреби або цілі. Проте, незважаючи на те, що фрустрація спричинює значне розчарування, існує можливість її деактивувати. Зокрема, впоратися з фрустрацією допомагає толерантність, а саме фрустраційна толерантність.

Загалом, психологи розглядають толерантність як провідну властивість особистості, необхідну для адаптації, протиставляючи її стереотипності та авторитаризму. Толерантна особистість характеризується здатністю до емпатії, внутрішнім локусом контролю, почуття гумору, в той час як, людина із низькою толерантністю постійно відчуває стрес, деструктивно реагує у нових ситуаціях, уникає невизначених стимулів. У психологічних словниках толерантність визначається, як зниження чутливості до впливу несприятливих стимулів [8, с.388]. Тобто, уміння особистості протистояти напрузі оточуючого середовища, а також можливість швидко адаптуватись в умовах стресу та фрустрації визначається рівнем фрустраційної толерантності особистості.

Детального вивчення фрустраційна толерантність набуває у роботах З. Розенцвейга, який визначав її здатністю швидко адаптовуватись, витримувати фрустраційні чинники, відкладаючи задоволення своєї потреби. Вчений акцентував на ступені відповідності поведінки особистості принципу реальності, а не принципу задоволення, зазначаючи, що низька фрустраційна толерантність пов'язана зі слабкістю его, наявністю его-захисних реакцій [18, с. 11]. С. Розенцвейг підкреслював генетичну обумовленість фрустраційної толерантності [18]. Однак, найбільшою мірою фрустраційна толерантність виробляється в процесі становлення особистості, зокрема вироблення у неї здатності до передбачення сприятливого виходу з фрустраційної ситуації. Відповідно, люди з низькою толерантністю до фрустрації дуже гостро переживають свої невдачі, дискомфорт, не вміють змиритися з розбіжністю планів, а виникнення перешкод розглядають як катастрофу [20].

У психологічних дослідженнях під керівництвом Н. Варгезе були виявлені особистісні відмінності щодо прояву фрустраційної толерантності, зокрема дівчата-підлітки мають більш високу фрустраційну толерантність порівняно з хлопцями; підлітки з неповних сімей характеризуються більшим ступенем фрустрації толерантності. Можливо, це пов'язано з тим, що повна сім'я надає більш стабільне середовище для зростання підлітків, оскільки батьки приділяють їм більше уваги, турботи та любові, що, в свою чергу, унеможливлює розвиток фрустраційної толерантності. Більш того, підлітки, які характеризується більшою здатністю переносити фрустрацію є менш агресивними, ніж ті, у кого менша здатність переносити фрустрацію [23]. Р. Стангер наголошував на провідній ролі соціальних чинників у формуванні фрустраційної толерантності, зокрема він стверджував, що цю психічну якість молодь здобуває шляхом імітації дій дорослого у процесі цілеспрямованого розвитку, а також з накопичення власного досвіду [22]. Загалом, соціалізація особистості супроводжується процесом формування фрустраційної толерантності, вона ґрунтується на сприйнятті легких фрустраційних ситуацій, які поступово впливають на формування та вироблення толерантності. Подібні оптимальні дози фрустрації необхідні у всіх процесах навчання та виховання, оскільки саме вони постають провідними чинниками навчання та розвитку. Якщо ж на перших етапах розвитку індивіда сила фрустрації залишається нижче оптимального рівня, то він не зможе сформувати високий рівень толерантності, який перешкоджає психологічній зрілості. У повсякденному житті такі підлітки проявляють інфантильність та розбещеність, коли ж фрустрація постійно перевищує оптимальний рівень, то в особистості утворюється зона низької толерантності, яка спричинює появу психічних порушень. Психоаналітики описували фрустраційну толерантність як перехід від первинних до вторинних функцій, або ж від принципу задоволення до принципу реальності, зазначаючи, що вона носить кількісний, а не дихотомічний характер. Аналогічно, у процесі психотерапії, під час цілеспрямованого розвитку фрустраційної толерантності, клієнт піддається певним маленьким дозам фрустрації до того часу, поки внутрішня опірність зростає настільки, що зони низької толерантності зникають [21].

М. Д. Левітов виділяє три форми прояву фрустраційної толерантності: 1) прийняття ситуації з метою самовдосконалення, готовність використовувати здобутий новий досвід у майбутньому; 2) придушення деструктивних поведінкових реакцій та стимулювання позитивних, наявність внутрішнього психічного напруження; 3) демонстративна байдужість, переоцінка значущості фрустратора і фрустраційної потреби. Згідно з позицій вченого, фрустраційна толерантність може виражається не лише в спокійному стані, а й у певному психічному напруженні, цілеспрямованому прагненні стримати деструктивні поведінкові реакції. В свою чергу, демонстративна байдужість сприяє розвитку аутоагресії та інших деструктивних паттернів. Так, реакція особистості на фрустрацію може бути адаптивною, конструктивною, спрямованою на вирішення проблеми та неадаптивною, прагненням уникнути перешкоди шляхом їх знецінення, ігнорування. Неадаптивні реакції значно ускладнюють ситуацію, формують додаткові труднощі під час вирішення проблем. Досить часто фрустраційну толерантність ототожнюють з такими поняттями, як здатність задовольнити свої базові потреби, конструктивні реакції на труднощі, формування агресивної поведінки, як однієї із форм прояву фрустрації (біхевіористи); когнітивний дисонанс, соціальні установки, соціальні стереотипи й атрибуції, соціальні уявлення (когнітивна психологія); психологічний захист та копінг-стратегії поведінки (психоаналіз); відчуття конгруентності, як основний механізм внутрішньої сили для подолання складних ситуацій (гуманістична психологія); ідентичність і міжкультурна адаптація (кроскультурна психологія) [22].

Високий рівень фрустраційної толерантності вчені пов'язують з високою нервово-психічною стійкістю, інтернальністю локус контролю, низькою особистісною та ситуативною тривожністю [1]. Водночас, усвідомлення негативного впливу, прояв оптимізму та налаштування на вирішення життєвих проблем надають можливість людині зберігати психічну рівновагу, а саме проявити фрустраційну толерантність [3]. Згідно з В. Кнаусером, особистість з високим рівнем фрустраційної толерантності схильна оцінювати себе більш здібною, здатною впоратися з фруструючими обставинами. В той час як, особистість з низьким рівнем фрустраційної толерантності схильна недооцінювати себе, виявляти сумніви у власних можливостях, відповідно, це унеможливлює прояв внутрішнього потенціалу у подоланні труднощів. Поєднання низькою самооцінки з загальним небажанням подолати фруструючі обставини зумовлюють некомпетентну поведінку особистості, підсилють її невпевненість, неспроможність самоактуалізації [13]. Варто зазначити, про наявність взаємозв'язку фрустраційної толерантності та оптимізму особистості, зокрема низький рівень оптимізму сприяє розвитку емоційної неврівноваженості [18].

Фрустраціійна толерантість значною мірою пов'язана з психічним здоров'ям [11]. Зокрема, низька фрустраційна толерантність постає водночас і причиною, і наслідком існування нереалістичних переконань. А. Елліс зазначає, що невротичні проблеми особистості можна розділити на дві основні групи: 1) порушення душевної рівноваги Его, 2) низька фрустраційна толерантність (НФТ), або порушення душевної рівноваги, яка спричинена дискомфортом. Порушення душевної рівноваги Его є результатом слідування психологічної установки «Я маю досягти суцільного схвалення всіх своїх дій...», відповідно, люди, які мають таку установку, відчувають себе неповноцінними, особливо тоді, коли вони діють не так добре, як, на їхню думку, вони мали б діяти. А. Елліс розцінює цю установку як надмірну претензійність, яка містить підвищені вимоги, прагнення бути особливим, досконалим, видатним, богоподібними.

Низький рівень фрустраційної толерантності є результатом слідування деструктивних психологічних установок порушення душевної рівноваги Его, люди, з такими установками, схильні продовжують нагромаджувати та поглиблювати ірраціональні переконання, думаючи, що вони є досконалими, а саме: «Всі мають мене любити, я маю швидко та легко отримувати все, що забажаю..», невідповідність таких прагнень реальному результату спричинює внутрішню напругу, яку можна охарактеризувати як: «Це нестерпно, я не можу цього витримати». Таким чином, низький рівень фрустраційної толерантності супроводжується нереалістичними внутрішніми переконаннями на кшталт: «Моє життя має бути легким та сприятливим для мене, я маю бути ідеальним, а люди повинні завжди догоджати мені !» [11].

Фрустраційна толерантність формується в процесі вироблення в особистості стійких психологічних установок, своєрідних емоційних форм реагування на труднощі, складні життєві ситуації. Зокрема, дослідниками зазначено, що фрустраційна толерантність пов'язана із життєстійкістю. Так, суб'єкти з високим рівнем життєстійкості демонструють вищий рівень фрустраційної толерантності, оцінюють ситуацію як менш небезпечну, схильні реагувати на неї з меншою кількістю негативних емоцій, значно позитивніше, аніж суб'єкти з низьким рівнем життєстійкості [15]. На думку С. Мадді, життєстійкість це особистісна інтегральна риса, внутрішня система поглядів і переконань, яка підвищує стресостійкість, допомагає успішно долати життєві труднощі, зберігати позитивне ставлення та внутрішню рівновагу [15]. Життєстійкі переконання впливають на оцінку поточної ситуації, надають впевненість у можливості змінити ситуацію, допомагають сприймати її як менш травмуючу, сприяючи активному подаланню труднощів.

Таким чином, основною передумовою формування та розвитку фрустраційної толерантності є життєстійкість особистості, яка надає змогу підтримувати ефективну життєдіяльність, навіть за наявності несприятливих умов та обставин. Забезпечує готовність діяти в умовах невизначеності, йти на ризик без гарантії успіху. Життєстійкість постає єдністю психологічних установок, які спрямовані на актуалізацію сили людини в стресових обставинах, прояву мотивації до перетворення проблем та стресових ситуацій на нові можливості для самовдосконалення та саморозвитку [3]. Вона формує здатність справлятися з життєвими негараздами, забезпечує загальну адаптивність, гнучкість, можливість оптимально функціонувати навіть у ситуації невизначеності [6]. Життєстійкість -- це диспозиційна характеристика особистості, яка забезпечує здатність не лише долати стрес та негаразди, а й формує здатність зберігати внутрішню гармонію навіть під час динамічних змін, важких життєвих ситуацій. Вона сприяє прояву фрустраційної толерантності, а також пошуку та створення перспективних варіантів вирішення складної життєвої ситуації, надає особистості можливість сприймати будь-які зміни як шанс для вдосконалення та особистісного розвитку.

Сучасна наукова література вказує на те, що життєстійкість ґрунтується на двох вимірах: факторах ризику та захисних факторах. Чинники ризику відносяться до негативних обставин, фактичних або потенційних. Більш того, фактори ризику охоплюють безліч ситуацій, що призводять до неадекватної поведінки або психопатологічних паттернів поведінки. В той час, захисні фактори допомагають зменшити негативні наслідки ризикованих ситуацій та потреб у розвитку людини. Так, фрустраційна толерантність сприймається як захисний чинник у межах стійкості, вона виявляється як здатність людини контролювати всі ці емоційні стани [11]. У численних дослідженнях було підкреслено, що люди з нижчим рівнем фрустраційної толерантності схильні до неадекватних поведінкових (наприклад, вживання психоактивних речовин) та емоційних реакцій (наприклад, уникнення) при зіткненні зі стресовими обставинами чи подіями. Людям з нижчим рівнем фрустраційної толерантності важко справлятися зі стресовими ситуаціями, оскільки вони мають певні труднощі з регулюванням своїх почуттів [21]. Схожим феноменом є когнітивна гнучкість, а саме здатність мислити гнучко та легко змінювати свою поведінку залежно від ситуації [14]. Зокрема, люди, які усвідомлюють свої варіанти та альтернативи прагнуть застосувати гнучкість та адаптуватися до ситуації [10]. Дослідження показують наявність значного взаємозв'язку між когнітивною гнучкістю та емоційною гнучкістю [16]. Тобто, здатність людини поводитися та реагувати гнучко, пов'язано із здатністю мислити гнучко. Таким чином, розвиток життєстійкості відіграє важливу роль у формуванні фрустраційної толерантності, вона детермінує здатність прогнозувати та планувати бажане майбутнє, швидко пристосовуватися до мінливих умов довкілля, ефективно долати життєві труднощі, трансформувати несприятливі обставини у ситуації розвитку, використовувати конструктивні копінг-стратегії [4].