Психологічні особливості "медіазалежності" як деструктивного чинника розвитку психічного здоров’я молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості «медіазалежності» як деструктивного чинника розвитку психічного здоров'я молоді

Оксана Шпортун

доктор психологічних наук, професор, професор кафедри психології,

Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти»

Анотація

Мета статті полягає у теоретичному аналізі та обґрунтуванні поняття «медіазалежність»; виявленні психологічних передумов розвитку медіазалежності в молоді. Методологія дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження виступили: основні положення вікової психології про закономірності фор-мування особистості, про структуру особистості та її взаємозв'язок з діяльністю (Г. Костюк, С. Максименко, С. Рубінштейн). Прийняті до уваги концептуальні положення щодо сутності феномену залежності (Ц. Короленко, С. Куліков, Є. Мельник), соціально-психологічних особливостей діяльності та комунікації у віртуальному середовищі Інтернету (О. Арестова, Ю. Бабаєва, Л. Бабанін, О. Войскунський, А. Гольдберг, А. Жичкіна, Л. Юр'єва, К. Янг). Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає у визначенні психологічного змісту медіазалежності. Уточнено та проаналізовано зміст поняття «медіазалежність»; систематизовано методологічні підходи та напрями щодо розуміння медіазалежної поведінки молоді. Висновки. У найбільш широкому смислі медіазалежність можна розглядати як інтегративне поняття, яке поєднує велику кількість проблем поведінки, контролю над потягами і характеризує низький рівень медіакультури особистості. Найпоширенішими і активно досліджуваними формами медійної залежності є телеманія, пристрасть до комп'ютерних ігор, інтернет-залежність. Вплив медіа на людей, їхні моральні цінності, етичні і поведінкові норми може зруйнувати структуру суспільних цінностей, викликати заміну вищих цінностей цінностями нижчих порядків, що призводить до морального розладу молоді і суспільства загалом і, безумовно, може спричинити розвиток негативних тенденцій у суспільстві.

Ключові слова: медіазалежність, психологічні особливості медіазалежності, психічне здоров'я молоді.

Abstract

PSYCHOLOGICAL FEATURES OF “MEDIA ADDICTION” AS A DESTRUCTIVE FACTOR IN THE DEVELOPMENT OF MENTAL HEALTH OF YOUNG PEOPLE

Oksana SHPORTUN

Doctor of Psychological Sciences, Professor, Professor of the Department of Psychology, Public Higher Educational Establishment “Vinnytsia Academy of Continuing Education”

The purpose of the article is to theoretically analyze and substantiate the concept of “media dependence ”; identifiedpsychological prerequisitesfor the development of media addiction in youth. Research methodology. The theoretical and methodological basis of the study were: the main provisions of age psychology on the laws of personality formation, the structure of personality and its relationship with activity (G. Kostyuk, S. Maksimenko, S. Rubinstein). Conceptual provisions on the essence of the phenomenon of dependence (Ts. Korolenko, S. Kulikov, E. Melnyk), socio-psychological features of activity and communication in the virtual environment of the Internet are taken into account (O. Arestova, Yu. Babayeva, L. Babanin, O. Voiskunsky, A. Goldberg, A. Zhichkina, L. Yurieva, K. Young). Scientific novelty. The scientific novelty of the work is to determine the psychological content of media addiction. The content of the concept of media dependence has been clarified and analyzed; methodological approaches and directions for understanding media-dependent behavior of young people are systematized. Conclusions. In the broadest sense, media addiction can be seen as an integrative concept that combines a large number ofproblems of behavior, control over trains and characterizes the low level of media culture of the individual. The most common and actively studied forms of media addiction are telemania, addiction to computer games, Internet addiction. The influence of the media on people, their moral values, ethical and behavioral norms, can destroy the structure of social values, replace higher values with values of lower orders, leading to moral discord of youth and society as a whole and can certainly cause negative trends in society.

Key words: media addiction, psychological features of media addiction, mental health of young people.

Постановка проблеми

Розвиток новітніх мультимедійних технологій та швидкості передачі інформації без перебільшення перетворює сучасних homosapiens на homomedias. При цьому світ медіа вимагає від них бути не стільки розумними, скільки актуальними і максимально відкритими для сприймання інформації. Це, своєю чергою, породжує необхідність формування способів активного, критичного споживання медіапродукції, вміння орієнтуватися у інтенсивних інформаційних потоках сучасного суспільства. Інакше неспроможність практичного засвоєння людиною всього того, що виробляється і пропонується у вигляді інформації, своєрідна «медіабезпорадність» особистості може стати причиною виникнення медіазалежності.

Медіазалежні особи присвячують мульти-медіа стільки часу, що врешті-решт останні починають зумовлювати їхнє реальне життя, причому до такої межі, що можна констатувати виникнення «дереалізації» - психічного процесу, за якого індивід перестає вірити в реальність оточуючих його речей або істот і замикається у своїй віртуальній оболонці.

На сьогодні питання медіазалежності у вітчизняній науці перебуває в зародковому стані, попри значний доробок дослідників щодо комп'ютерної та інтернет-залежності.

Аналіз джерел та останніх досліджень

медіазалежність психічне здоров'я молодь

Чимало дослідників (Ю. Лотман, Д. Узнадзе та ін.) не раз звертали увагу на зв'язок між настановленням на сприйняття і самим процесом сприйняття, їхнім впливом на посилення, переформатування чи руйнацію моделей дійсності в людській свідомості. Ми поділяємо думку медіапедагога О. Шарикова, який вважає що медіакультура - це частина загальної культури, пов'язана, з одного боку, із засобами масової комунікації у соціальному плані (культура суспільства - медіакультура суспільства), а з іншого боку, в особистішому (культура людини - медіакультура людини), коли акцентується взаємодія людини зі світом масмедіа, які, зрештою, забезпечують повноцінне включення людини в життя суспільства [Данилюк, 2006 : 104].

На переконання О. Ліщинської, цілий спектр форм залежності слід розглядати у рамках психічної норми, не надаючи їм негативного забарвлення. У роботах Г Бєлавіна, Т Мітельова досліджені особливості психічних станів медіакористувачів. У роботах Б. Браун, В. Лоскутова проаналізовані проблеми медіазалежності як різновиду адиктивної поведінки.

Згідно з дослідженнями зарубіжних учених, медіазалежність - це інформаційні системи, включені в процес формування стабільності, змін і конфліктів на рівні соціуму та індивіда. Люди стають залежними від медіа, знань і оцінок, які ті поширюють, причому ця залежність збільшується, якщо суспільство перебуває у стані трансформації або конфлікту.

Таким чином, актуальність такої проблеми, її недостатня теоретична, методична і практична розробленість зумовили вибір теми дослідження: «Медіазалежність як деструктивний чинник розвитку психічного здоров'я молоді».

Мета статті полягає у теоретичному аналізі та обґрунтуванні поняття «медіазалежність»; виявленні психологічних передумов розвитку медіазалежності в молоді.

Виклад основного матеріалу

Проблема медіазалежності існує тривалий час, проте досі не розроблена чітка та загальноприйнята система критеріїв визначення такої адикції. Такий розлад не визнаний офіційною медициною як психічний і не включений до Міжнародного статистичного класифікатора хвороб і проблем, пов'язаних зі здоров'ям.

Медіа, як і все у житті, має два боки - чорний і білий. Окрім переваг, медіа принісли певні незручності. Для деяких медіа є ще одним видом наркотику, що за силою своєї дії і прихильності не поступається алкоголю чи нікотину. Медики обговорюють питання, чи не розширити розділ Міжнародної класифікації хвороб, що стосується хвороб залежності. У нього входять наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління. Останніми роками сюди додалися лікарська залежність і обжерливість. Тепер ідеться і про віртуальну наркоманію.

Ця проблема останнім часом хвилює представників багатьох професій. Про медіазалежність вказують психологи, обурені педагоги і батьки, забуті чоловіки та дружини.

Медіатехнологія означає інтеграцію різних засобів передачі інформації на спільній основі (наприклад, на базі комп'ютера). Медіатехнологія вживається як глобальне поняття, що охоплює як дидактичні засоби, наукову підтримку, так і засоби масової інформації [Данилюк, 2006: 87].

Медіатехнологія - поєднання різних засобів передачі інформації (тексту, звуку, графіки, рухомих і нерухомих зображень) за допомогоюкомп'ютераабоіншогоаудіовізуальногопристрою (телевізора, відеомагнітофона, програвача компакт-дисків тощо) [Гордеєва, 2004: 118]. Аналіз теорії і практики медіаосвіти в різних країнах наводить на думку, що у світі немає єдиної теоретичної концепції медіаосвіти. Можна виокремити, принаймні, вісім теоретичних підходів у цій сфері.

1. «ін'єкційна» теорія медіаосвіти. Її часто називають «протекціоністською» (запобіжною від шкідливих впливів медіа), «теорією громадянського захисту» (тобто знову ж захисту від медіа) чи «теорією культурних цінностей» (мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються «вічні цінності класичної культурної спадщини», приміром, мистецтво античності чи ренесансу. Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Приміром, діти «впроваджують» у життя прийоми насильства, побачені на екрані. Аудиторія складається з маси пасивних споживачів, які зазвичай не можуть зрозуміти суті медіатексту. Головна мета медіаосвіти в межах цієї теорії полягає в тому, щоби пом'якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа (в основному дитячою і молодіжною аудиторією). Педагоги прагнуть допомогти учням зрозуміти різницю між реальністю і медіатекстом шляхом розкриття негативного впливу медіа (приміром, телебачення) на конкретних прикладах, доступних для розуміння конкретної аудиторії. Супротивники «ін'єкційної» теорії медіаосвіти вважають, що, по-перше, медіа - невід'ємна частина нашого життя. А по-друге, хоча сучасні діти зазнають великого впливу медіа, ці медіа впливають на них менше, ніж, скажімо, на їхніх батьків у пору їхньої юності. Будучи першим «телевізійним поколінням», нинішні сорокарічні мали значно більший інтерес до технічних медіановинок, ніж нинішні перенасичені інформацією діти. Так чи інакше, але «ін'єкційна» теорія медіаосвіти й дотепер має своїх прибічників.

2. Теорія медіаосвіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії. Її теоретичною основою є ідея «споживання і задоволення» у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, молодь може сама правильно вибирати й оцінювати медіатекст відповідно до своїх потреб. Тому пріоритет медіаосвіти вбачається в тому, щоб допомогти молоді одержати з медіа максимум користі. Як бачимо, ця концепція цілком протилежна «ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга - на його позитивному ефекті. Водночас теорія задоволення потреб досить близька до теорії медіаосвіти як формування «критичного мислення», тому що і тут, і там ідеться про те, щоби розвивати уміння правильно вибирати і правильно оцінювати медіатекст. Однак є й істотна різниця: у першому випадку медіапедагоги спираються на «позитивні» сторони інформації, а в другому - на «негативні», тобто прагнуть захистити аудиторію від маніпулятивного впливу медіа.

3. «Практична» теорія медіаосвіти. Цей підхід відомий також під назвою «медіаосвіта як таблиця множення». Мається на увазі, що молодь повинна вміти працювати з медіа- апаратурою так само добро, як знати таблицю множення. «Практичні» медіапедагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне - навчити молодь медіаапаратури. Звідси - підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного уміння користуватися апаратурою, в тому числі й для створення власних медіатекстів. А це означає: мінімум міркувань і аналізу, максимум виконавської практики. Однак цього, безумовно, замало, якщо мати на увазі, що освіта й виховання громадянина - єдиний, нероздільний процес. Та й нині цей напрям має чимало прихильників серед зарубіжних педагогів, які відзначають педагогів, що вважають аналіз медіатекстів зайвою витратою часу. Вони віддають перевагу практичним вправам у гуртках юних кіномеханіків, операторів, фотографів тощо.

4. Теорія медіаосвіти як засобу формування «критичного мислення». Її основою, швидше за все, можна вважати теорію, в якій масмедіа видаються «четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіаосвіти - захистити молодь від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання молодь знайомиться з особливостями впливу медіа на індивіда і суспільство за допомогою так званих «кодів» (умовностей-симво- лів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення учнів та студентів стосовно медіатекстів. Вважається, що молоді потрібно дати орієнтири в умовах надлишку різної інформації, навчити грамотно сприймати її, розуміти, аналізувати, мати уявлення про механізми і наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Адже однобічна або спотворена інформація потребує осмислення. Тому вважається корисним, щоб молодь могла визначити: розбіжності між поданими і загальновідомими фактами, що потребує додаткової перевірки; надійність джерела інформації; припустимі і неприпустимі твердження; розбіжності між головною і другорядною інформацією; упередженість суджень; нечіткі чи двозначні аргументи; логічну несумісність у ланцюзі міркування; силу аргументу тощо. Безперечно, для аналізу інформаційних телепередач такого роду уміння можуть дати добрі педагогічні результати, виробляючи своєрідний «імунітет» до бездоказовості, спотворень, замовчування чи неправди.

Не можна не визнати, що, незалежно від політичного ладу тієї чи іншої країни, людина, не підготовлена до сприйняття інформації в різних її видах, не може повноцінно її зрозуміти й проаналізувати, не в змозі протистояти маніпу- лятивним впливам медіа (якщо така маніпуляція здійснюється), не здатна самостійно висловити свої думки і почуття. Так, британський дослідник Л. Мастерман вважає, що оскільки продукція ЗМІ є результатом свідомої діяльності, то відразу досить логічно визначаються щонайменше чотири напрями її аналізу:

- на кого покладається відповідальність за її створення, хто володіє засобами масової інформації і контролює їх;

- як досягається необхідний ефект;

- які ціннісні орієнтації створюваного в такий спосіб світу;

- як його сприймає аудиторія.

Як бачимо, Л. Мастерман прагне орієнтувати аудиторію на розвиток «критичного мислення», аналіз механізмів впливу і цінностей тієї чи іншої інформації [Богданова, 2008: 144]. На жаль, деякі педагоги спрощено розуміють медіаосвіту як розвиток «критичного мислення», звужуючи спектр вивчення до роботи з рекламою чи телевізійними інформаційними програмами, де, природно, досить легко виявити ті чи інші спроби маніпуляції, залишаючи художню сферу медіа.

5. Марксистська, теорія медїаосеїти. Основною тут є думка, що масмедіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп. І що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіаосвіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій), чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа - найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіакультура інших. Педагогічна стратегія зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу.

6. Семіотична теорія медіаосеіти опірною має таку тезу: масмедіа часто прагнуть завуалювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, насамперед дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно «читання» медіатекстів. Тому мета медіаосвіти - допомогти учням «правильно читати» медіатекст. Основним змістом медіаосвіти стають коди і «граматика» медіатексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією - навчання правил декодування медіатексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо. Семіотична теорія медіаосвіти є повною протилежністю марксистській теорії, оскільки акцентує увагу на проблемі мови медіа, а не на політичному чи соціальному змістові медіатексту. Своїми підходами до аналізу текстів ця теорія дещо нагадує теорію формування критичного мислення аудиторії.

7. Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав'язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває в процесі діалогу з медіатекстами. Вона не просто «зчитує» інформацію, а вкладає різні змісти в медіатексти, самостійно їх аналізує. А звідси випливає головна мета медіаосвіти: допомогти учням зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. Змістом медіаосвіти тут виступають її «ключові поняття», ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіапедагоги прагнуть навчити учнів оцінки і критичного аналізу медіатекстів.

8. Естетична, теорія медіаосвіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти учням зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіатекстів. Ось чому основний зміст медіаосвіти спирається на вивчення мови медіакультури, авторського світу, творця художнього тексту, історії медіакультури (кіномистецтва, художнього телебачення тощо) [Асмолов, 2004: 87]. Педагоги прагнуть навчити школярів і студентів критично аналізувати художні медіатвори, інтерпретувати їх і кваліфіковано оцінювати.

Аналіз праць зарубіжних учених приводить до висновку, що в концепціях медіаосвіти загалом переважають виховні, навчальні і креативні підходи до використання можливостей масмедіа. В узагальненому вигляді головні етапи реалізації більшості медіаосвітніх підходів є такими [Больбот, 2004: 204]:

- одержання знань про історію, структуру, мову і теорії медіа (освітній складник);

- розвиток сприйняття медіатекстів, їх «читання», активізація уяви, зорової пам'яті, розвиток різних видів мислення (у тому числі й критичного, логічного, творчого, образного, інтуїтивного), умінь для розуміння ідей (моральних, філософських проблем), образів тощо;

- розвиток креативних практичних умінь на матеріалі медіа.

Безперечно, кожен з цих етапів можна втілювати в життя автономно, однак у такому випадку медіаосвіта буде, швидше за все, однобічною. Так, в одному випадку на перший план вийде інформація, в іншому - критичне мислення, в третьому - практичні уміння.

Медіапедагоги різних країн активно використовують різні способи навчальної діяльності:

- «дескриптивний» (переказ медіатексту, перелік дійових осіб і подій);

- «особистісний» (опис відносин, емоцій, спогадів, які викликає медіатекст);

- «аналітичний» (аналіз структури медіатексту, мовних особливостей, точок зору);

- «класифікаційний» (визначення місця твору в історичному контексті);

- «пояснювальний» (формування суджень про медіатвір загалом чи про його частину); оцінний (висновок про його переваги на основі особистісних, моральних чи формальних критеріїв) [Безпалько, 2003: 76].

Уперше над потребою вивчати й розуміти медіа задумався канадський учений М. Маклуен (Розуміння медіа: Зовнішні розширення людини (1964)). Результатом його праць щодо вивчення медіа стала книжка «Закони медіа», що вийшла вже після його смерті. Характерно те, що медіа розглядається не лише як засоби та канали передачі інформації, а в ширшому значенні - як посередник (медіа/медіум) між людиною-суб'єктом і певним об'єктом сприйняття або іншої діяльності. Тобто медіа - певне розширення властивостей людини: одяг - розширення шкіри, телебачення - розширення зору, динаміки - розширення слуху. Медіа розширює властивості людини, водночас виникає проблема правильного й ефективного їх використання [Раттер, 2004: 119].

Так, згідно із Л. Пацлаф, телебачення зумовлює зниження природної діяльності органів чуттів: по-перше, воно призводить до повної зупинки акомодації очей, тобто власна активність очей значною мірою відключається (через саму природу телекадру, незмінну відстань до екрана); по-друге, воно надовго обмежує поле зору невеликою ділянкою. Практично відсутня активність очей передається і всьому тілу. При цьому, на думку дослідника, проблема полягає не в пасивності м'язів, а в пасивності волі, що управляє м'язами [Безпалько, 2003: 36].

Іншими словами, телебачення може паралізувати вольові здібності, як результат відбувається втрата «внутрішньої активності», самостійності, автономії особистості, що врешті-решт може призвести до її деградації.

На поведінковому рівні це проявляється у багаточасовому перебуванні перед телеекраном, коли «людина починає жити у стані постійного стресу - як би чогось не пропустити, як би подивитися усе - і тим не менше залишається ненаситною, очікує все нових, і нових «хітів» і найбільше у світі боїться порожнечі, яка наступає після вимкнення телевізора. І навіть коли втомлене тіло сигналізує їй, що слід припинити, вона не знаходить у собі сил на це - її воля паралізована. Відверто кажучи, вона виявляє всі симптоми телеманії» [Безпалько, 2003: 84].

Подібна втрата активності спостерігається і серед кіберзалежних осіб (власне, мережа - це той самий телевізор, тільки більше каналів).

Таким чином, медіазалежність сягає патологічних меж за класичною схемою розвитку будь-якої залежності. Спочатку перегляд телепередач, комп'ютерні ігри, перебування в Інтернеті приносять задоволення. Потім задоволення перетворюється на нагальну потребу. Навіть якщо залежна людина відчуває, що «підключення» не несе їй нічого доброго, вона не може без нього обійтися, тому що більше себе не контролює. Тільки вимушене «відключення» - поломка телевізора чи комп'ютера - може завадити їй у цьому.

Медіазалежні особи присвячують мульти- медіа стільки часу, що врешті-решт останні починають зумовлювати їхнє реальне життя, причому до такої межі, що можна констатувати виникнення «дереалізації» - психічного процесу, за якого індивід перестає вірити в реальність оточуючих його речей або істот і замикається у своїй віртуальній оболонці [Асмолов, 2004: 261].

До того ж дослідження показали, що інтенсивне використання мультимедійних засобів у формуванні особистого дозвілля не дає ніякої економії часу, а, навпаки, діє скоріше як пастка для часу. Взаємодія з мультимедіа розкрадає часові ресурси їх споживача і зумовлює виникнення стресу і хронічного цейтноту [Безпалько, 2003: 69].

Отже, споживачі масмедійної продукції неминуче втрачають активність, що зазвичай насамперед проявляється у безцільному блуканні телевізійними каналами або ж сайтами Інтернету. «Серфінг», «плавання», «блукання» - терміни, якими описують своєрідний стиль пошуку і ознайомлення з інформацією, що формується сьогодні у молодих людей і не може не викликати тривоги. Такий характер медіаспоживання можна розглядати як певну модель комунікативної взаємодії, що розвива-ється у молодої людини і полягає у поверховому, стрибкоподібному, без жодного порядку і сенсу «зчитуванні» інформації, яка потім ніяк не використовується.

За умови надто тривалого перебування перед екраном телевізора чи монітором комп'ютера можна говорити про формування «компульсивного медіасерфінгу» як прояву медіазалежності. Йдеться про інформаційне перенавантаження внаслідок нав'язливої, непереборної потреби у пошуку інформації.

Виникнення такого роду потреби частково пояснює теорія медіазалежності американських дослідників С. Болл-Рокича і М. Де Флюера, яка стверджує, що ЗМК - це інформаційні системи, включені в процес формування стабільності, зміни і конфліктів на рівні соціуму та індивіда. Люди стають залежними від ЗМК, знань і оцінок, які ті поширюють, причому ця залежність збільшується, якщо суспільство перебуває у стані трансформації або конфлікту [Богданова, 2008 : 97].

У науковому дослідженні Л. Матохнюк зазначає, що Інтернет-залежність може виникнути на основі використання Інтернету як засобу задоволення потреб, які не було задоволено у реальному житті. Наприклад, нереалізованість комунікативного потенціалу спонукає людину до розширення віртуального кола людей, які також виявляють бажання спілкуватися, що і призводить до постійного спілкування на форумах; нездатність людини взаємодіяти з іншими людьми приводить до встановлення великої кількості віртуальних знайомств; відсутність друзів, з якими хотілося б і можна було б розважитись, приводить до участі в онлайн-іграх, що стає нав'язливим бажанням. Підґрунтям Інтернет-залежності, яке є одним із чинників соціальної деформації, може стати відсутність життєвої мети, невихованість, легковажність, безвідповідальність, несерйозне ставлення до небезпеки в інформаційному середовищі, втрата цінностей, якостей особистості тощо. Л. Матохнюк трактує поняття «Інтернет-адикція» як реалізацію бажання людини вийти за межі з реального життя шляхом зміни стану своєї свідомості за допомогою Інтернет-середовища [Матохнюк, 2019: 170].

На переконання О. Ліщинської, цілий спектр форм залежності слід розглядати у рамках психічної норми, не надаючи їм негативного забарвлення. Тому феномен медіазалежності можна і треба розуміти непросто як виключно патологічну пристрасть, від якої слід будь-якою ціною позбавлятися, але й як насичену внутрішньою мотивацією пізнавальну діяльність. Патологічною, або тотальною, психологічна залежність, і зокрема медіазалежність стає тоді, коли «людина втрачає здатність критично мислити, співвідносити своє життя з цінностями однієї авторитетної особистості чи групи, руйнує надзвичайно важливі для неї сімейні та соціальні зв'язки тощо» [Бабаева, 1998: 145].

У найбільш широкому смислі медіазалежність можна розглядати як інтегративне поняття, яке поєднує велику кількість проблем поведінки, контролю над потягами і характеризує низький рівень медіакультури особистості. Найпоширенішими і активно досліджуваними формами медійної залежності є телеманія, пристрасть до комп'ютерних ігор, Інтернет-залежність.

Можна зазначити, що більша частина медіаадиктів, насамперед це стосується інтернет-залежних осіб, як правило, раніше виявляли певні патологічні залежності. У такому випадку дослідники називають медіазалежність «опортуністським синдромом», що включає вже наявні проблеми та діагностують проблему полізалежності [Асмолов, 2004: 188].

Існують різні точки зору щодо проблеми медіа. Дехто вбачає в них джерело знань, дехто - перешкоду в освіті і вихованні: медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і фактором руйнівним. Молодь сидить за монітором комп'ютера чи телевізора у середньому від 3 до 5 годин щодня, перебуваючи під впливом інформаційного простору. Вплив цей неоднозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно-психологічний психоз, медіазалежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації.

Термін «залежність» був запозичений із лексикона психіатрів для полегшення ідентифікації проблеми медіа шляхом асоціації її з характерними соціальними та психологічними проблемами.

Показником медіазалежності є: відсутність у молоді контролю над медіазасобами, молодь не в змозі припинити цей процес, продовжує значний час перебувати у віртуально-інформаційному середовищі, незважаючи на негативні наслідки.

Дослідниками виявлена низка негативних особистісних перетворень, що властиві особам, які надмірно використовують медіа: деформування особистісної структури, розвиток деструктивних форм поведінки, зниження інтелектуальних здібностей у вирішенні поточних задач, зниження гнучкості пізнавальних процесів, формування залежної поведінки, потенціювання судорожної активності. Ці дослідження доводять існування проблеми медіазалежності та підкреслюють актуальність її ретельного вивчення [Фрейд, 1989: 102].

Один з визнаних дослідників тематики новітніх медіа, американець Л. Манович звертає увагу на те, що таке визначення не є правильним, оскільки Інтернет, вебсайти, мультимедіа, комп'ютерні ігри, CD, DVD, віртуальна реальність, комп'ютерні спецефекти є об'єктами новітніх медіа. Інші культурні об'єкти: телевізійні програми, фільми, журнали, книги, паперові публікації не є такими, незважаючи на способи їх дистрибуції, навіть якщо для їх виготовлення використовують комп'ютер [Данилюк, 2006: 47].

Медіазалежність сприяє формуванню в молоді низки психологічних проблем: конфліктну поведінку, хронічні депресії, перевагу віртуального простору реальному життю, труднощі адаптації у соціумі, втрату здатності контролювати час перебування за комп'ютером, виникнення почуття дискомфорту у разі відсутності можливості користування медіазасобами. Використовуючи медіа, молодь замість прагнення «думати» і «вчити» вважає за краще «шукати». Багато дітей відкрито визнають, що дуже часто відвідують заборонені батьками сайти та канали. При цьому у них виникає ілюзія вседозволеності і безкарності. Це спонукає порушувати права людини, а ілюзія безкарності може виявитися пасткою і мати серйозні наслідки в реальному житті - відбувається девальвація моральності [Безпалько, 2003: 36].

Ю. Вітніюк у дослідженні причин медіа-залежності в молоді особливу увагу приділяв впливу сімейного виховання та стосунків у родині. До таких умов він відніс: відсутність контролю та належного керівництва і підтримки з боку батьків, учителів, дорослих взагалі; відсутність емоційного контакту оточуючих, передусім близьких, з дитиною; байдужість інших до неї, її інтересів та проблем; грубість та агресивність батьків; приниження гідності дітей; відсутність духовної близькості, взаєморозуміння, психологічної підтримки [Безпалько, 2003: 183].

Виникнення медіазалежності розглядається також як наслідок зниження психологічної стійкості особистості в молоді. Оскільки психологічна стійкість оберігає особистість від дезінтеграції і особистісних розладів, становить основу внутрішньої гармонії, повноцінного психічного здоров'я, то зниження психологічної стійкості призводить до дезінтеграції особистості, порушення регуляції поведінки та діяльності, розпаду системи життєвих цінностей, мотивів, цілей, що підвищує ризик виникнення залежності [Войскунский, 2000: 75].

В. Бурова у дослідженні причин, що впливають на виникнення медіазалежності у підлітковому віці, надає особливого значення аналізу внутрішнім психологічним конфліктам, що породжуються проблемами в особистому і сімейному житті. Занурюючись у віртуальну реальність, молодь ніби захищає себе від проблем. Віртуальний світ може використовуватися як засіб компенсації невдач. Медіазалежність може провокуватись і значними психологічними травмами, такими як втрата близької людини [Асмолов, 2004: 119].

До індивідуальних особливостей особистості, що можуть виступати як детермінанти медіазалежності, Ц. Короленко відносить слабкість вольового контролю, високий рівень нейротизму, велику емотивність, екстернальність, неадекватне самосприйняття, неадекватно занижену або завищену самооцінку, незадоволеність собою, сором'язливість, прагнення до незалежності, наявність соціальної фобії, почуття самотності та нестачі взаєморозуміння, усвідомлення нестатку соціального статусу та уваги до своєї персони, схильність до фантазій та азартних захоплень [Ваганов, 2000: 206].

М. Ревуцький вважає, що виникненню медіазалежності сприяють такі фактори, як потреба у стимуляції, подіях, впізнаванні, досягненнях і визнанні, структуруванні часу [Гордеєва, 2004: 197].

Дослідниками виявлена низка негативних особистісних перетворень, що властиві молоді, які надмірно використовують медіа: деформування особистісної структури, розвиток деструктивних форм поведінки, зниження інтелектуальних здібностей у вирішенні поточних задач, зниження гнучкості пізнавальних процесів, формування залежної поведінки, потенціювання судорожної активності. Ці дослідження доводять існування проблеми медіазалежності та підкреслюють актуальність її ретельного вивчення.

У разі визначення критеріїв медіазалежності дослідники визначають такі ознаки, як:

- відсутність у індивіда контролю над використанням медіа;

- домінування улюбленої діяльності в думках, почуттях і вчинках;

- руйнування в результаті такої поведінки стосунків зі значущими людьми, соціальна дезадаптація;

- неприйняття критики своєї поведінки та відмова від допомоги;

- почуття провини та стурбованості, бажання приховати адиктивну поведінку;

- безрезультатні спроби самостійно відмовитись від залежності;

- виникнення неприємних відчуттів та фізіологічних реакцій у разі втрати чи раптового скоро-чення можливостей використання медіазасобів.

Психологічні передумови медіазалежної поведінки включають у себе досить широке коло явищ, що вимагають вчасного виявлення та діагностики, а також диференційованого та адекватного застосування заходів вивчення та розробки профілактико-психологічних методів корекції.

Така проблема не легка сама по собі вже тому, що все біологічне у людині тією чи іншою мірою соціалізоване. Тобто ні соціальні, ні психологічні чинники у процесі формування медіазалежної поведінки не виступають ізольовано. Між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість, їх вивчення передбачає реалізацію міждисциплінарного, комплексного підходу, який не дозволяє зупинитися у межах вузької спеціальності, а навпаки, передбачає розгляд такої проблеми з урахуванням накопичених знань у різноманітних суміжних галузях психології (вікової та педагогічної, соціальної, загальної, медичної, юридичної тощо), а також галузях соціології, криміналістики, психіатрії тощо.

Причини формування медіазалежної поведінки можна поділити на три основні групи:

1) психологічні (зовнішні та внутрішні):

- можливість реалізації фантазій, самоствердження за рахунок створення віртуального образу, наближеного до «Я-ідеального»;

- брак визнання та уваги;

- втеча від проблем реальності;

- «ефект потоку»;

- простота самореалізації у творчості та самовираженні;

- неадекватна самооцінка, низький рівень самоповаги аж до неприйняття образу «Я»;

- несформованість мотивації досягнення мети, низький рівень розвитку самоусвідомлення, відсутність навичок рефлексії, дефіцит самоконтролю;

- індивідуальна пасивна життєва позиція;

- низький рівень комунікативних здібностей, соромливість, соціальна фобія;

- тенденція до втечі від реальності у ситуації фрустрації;

- емоційна нестійкість, депресивні стани, загострене відчуття самотності;

- загальна вразливість системи саморегуляції (внутрішні);

2) соціально-психологічні:

- необхідність самоствердження людини у суспільстві;

- потужне розширення меж спілкування особистості;

- легкість знаходження однодумців та емоційно близьких людей, задоволення потреби в належності до соціальної групи та визнання;

- можливість втечі від реального життя та його проблем;

3) соціальні:

- тиск на особистість економічних, екологічних та інших соціальних проблем, соціальна дезадаптація;

- доступність медіазасобів;

- необізнаність населення щодо можливості та негативних наслідків залежності;

- нерозробленість програм допомоги залежним особам [Максимова, 1996: 104].

Отже, важливою передумовою виникнення медіазалежної поведінки в молоді, на наш погляд, є наявність у них таких індивідуально- психологічних особливостей, як занижена самооцінка, високий рівень прояву суб'єктивного відчуття самотності, несформованість комунікативних та організаційних здібностей.

Людина ХХІ століття існує у медіатизованому просторі - просторі радіо, телебачення, комп'ютерів, мобільного зв'язку, за допомогою яких вона пізнає світ, спілкується з іншими людьми. Медіа стійко увійшли у повсякденність, стали невід'ємною частиною усіх сфер нашого буття та задають останньому нові життєві умови та стандарти.

Все більше у сучасному суспільстві стверджується думка про те, що людство перебуває на початку розвитку «третьої» (поряд з усною та писемною) системи культури - культури засобів масової комунікації суспільства. Водночас з точки зору соціологічної науки люди, що становлять аудиторію масової комунікації, розглядаються як особистості, котрі «включаються» в мережу реальних суспільних відносин завдяки функціонуванню технічних засобів. Медіазасоби дозволяють їм встановлювати та підтримувати зв'язок з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться далеко за межами їх безпосереднього оточення. Велике значення у вирішенні ефективності та значущості для людини цих процесів має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься зі змістом одержаної інформації [Безпалько, 2003: 175].

У сучасному світі людина з раннього дитинства опиняється в оточенні техносфери, вагомою частиною якої є медіазасоби, що грають важливу роль у житті людини.

Медіа - це сила, яка потужно і суперечливо впливає на думки, почуття та свідомість людини, перетворившись на головне джерело неформальної освіти громадян, провідний чинник соціалізації молодого покоління, його стихійного соціального навчання. Дедалі стає все більш зрозумілим, що медіа - це не лише прогрес у комунікативній сфері, а й небезпека, що полягає у надмірному психологічному тиску, вираженій тенденції до маніпуляцій. До того ж медіапростір сьогодення перенасичено найрізноманітнішою «брудною» інформацією, так званими меседжами з елементами жорстокості та агресії, насильства та цинізму. Тому існування людини в подібному медіасередовищі, яке є потенційно деструктивним, стає шкідливим, і насамперед для тих, чий індивідуальний розвиток лише починається або ще триває, тих, хто через свої природні вікові особливості дуже легко засвоює цінності, пропоновані медіа, у тому числі й хибні, стереотипи мислення й поведінки, із задоволенням і довірою занурюється у віртуальний світ «дорослих» проблем і розваг. Саме молодь опиняється під загрозою негативних впливів медіасоціалізації, яка нині дуже часто стає вимушеною та відбувається без належної участі та підтримки дорослих, поза їхньою увагою та контролем.

Тож осмислення проблеми деструктивного впливу медіа на формування особистості є необхідним, а ще більше актуалізується на сучасному етапі, коли дедалі небезпечними стають ризики соціалізації дітей в умовах агресивного медіасередовища, існування якого вже, безперечно, стало характерною рисою сьогодення.

Можливість розв'язання вищезазначеної проблеми, звичайно, не в заборонних заходах, а в тотальній відповідальності дорослих - політичних, державних та громадських діячів, але насамперед батьків і педагогів. Завдання останніх - формувати у дітей інформаційну компетентність, навички грамотного поводження з медіа, критичного, виваженого до них ставлення. Починати цей процес потрібно якомога раніше, і в школі, у якій необхідно готувати нове покоління до життя в умовах інформаційного буму, навчити людину сприймати та розуміти різноманітну інформацію, ефективно користуватися нею, і, звичайно ж, у колі сім'ї, яка повинна лишатися провідним соціальним інститутом, природним середовищем первинної соціалізації дитини.

Протидіяти негативному впливові телебачення належну увагу можна й потрібно в колі сім'ї. Звичайно, батьки не мають змоги весь час контролювати зміст та якість передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати у дитини критичне, креативне, вдумливе ставлення до телебачення.

Певну частину телепередач, мультфільмів, кіно батьки зобов'язані дивитись разом з дітьми. З тим, щоб після спільного перегляду провести дискусію щодо побаченого на екрані, обговорити те, що тільки-но переглянули, висловити ставлення до того, що відбувається, реагувати відповідним чином на продукт, який насаджує не властиві для конкретно взятої родини цінності.

А ось буде чи ні телевізійна та взагалі медійна продукція корисною або шкідливою для дитини, залежить від того, яким буде її вживання - «стихійним» або, навпаки, - чітким та цілеспрямованим, коли педагоги разом з батьками знайдуть та приведуть у дію механізм, що забезпечить гармонійний розвиток особистості у взаємозв'язку з культурою медіа. Для втілення в життя цієї умови педагогам і батькам у своїй взаємодії необхідно мати довгострокову перспективу з використання медіа, зокрема телебачення, у виховному процесі; постійно поширювати свої знання з питань медіаосвіти та медіакультури; мати практичну можливість регулювати контакти молоді, наприклад, з екранним мистецтвом; володіти методом визначення рівня виховного, естетичного, морального, пізнавального тощо впливів з боку медіа на особистість із тим, щоб мати можливість цей рівень контролювати.

Помічено, що медіа гіпнотично впливає не тільки на дітей, але й на дорослих. Люди поступово звикають до них як до паління або пияцтва, і без нього вже не можуть жити. Медіа поступово відбиває бажання читати, думати, робити щось корисне. Тому мають рацію ті люди (батьки), які строго контролюють час, який діти (самі) проводять біля телевізора, комп'ютера. Більшість сучасних телепередач містять, крім брудних сексуальних сцен, ще й різноманітні форми насилля, які «розжовують» режисери та які дозволяє комітет зі ЗМІ.

Орієнтуючись на позасвідому сферу особистості, на приховані інстинкти, інформація різних типів, фільми і реклама чинять тиск на психіку людини. Особливо під цей вплив підпадає молодь:

- по-перше, в пошуках науково-популярної інформації вона частіше за дорослих звертається до комп'ютера, журналів, а всі ці інформаційні потоки супроводжуються рекламою, оголошеннями (зазвичай продаж товарів та знайомств);

- по-друге, молодь більш емоційно вразлива, сприйнятлива;

- по-третє, молодь більше часу, ніж дорослі, проводить біля телевізорів та в Інтернеті.

Через медіазасоби широко рекламуються алкогольні напої, сигарети. Це негативно впливає на молодь, яка бере приклад з поведінки молодих людей у рекламах або у фільмах, де головні герої ведуть антисоціальний спосіб життя, але представлені як позитивні.

Через те, що для молоді дуже важливою є потреба у спілкуванні, а вуличне спілкування і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури молоді люди легко підхоплюють ці стереотипи. Юнаки ототожнюють себе з веселими, безтурботними хлопцями і дівчатами у відеороликах, сильними і володарними чоловіками з поганими звичками, які звикли всього добиватися силою, яких постійно показують у фільмах, і тим «красивим життям», до якого нібито такий спосіб життя веде. Таке ставлення до життя і оточуючих, а також розбіжність ідеалів і буденності нерідко призводить до серйозних наслідків - агресії, наркоманії, алкоголізму, частих депресій, нервових зривів, розладів психіки.

Такий вплив медіа на людей, їхні моральні цінності, етичні і поведінкові норми може зруйнувати структуру суспільних цінностей, викликати заміну вищих цінностей цінностями нижчих порядків, що призводить до морального розладу молоді і суспільства загалом і, безумовно, може спричинити розвиток негативних тенденцій у суспільстві [Войскунский, 2000: 114].

Сучасні медіа, особливо телебачення, набувають планетарного характеру, звертаються до бага-томільйонної аудиторії, створюють новий тип культури - аудіовізуальний [Ваганов, 2000: 76].

Особливо помітним стає вплив медіа на становлення властивостей молодої особистості у вивченні ідеалів юнацтва. Молоді люди прагнуть бути схожими на свої ідеали, які змінюються зі зміною часів. Ідеалами сучасних юнаків та дівчат є учасники шоу-бізнесу (співаки, музиканти, телеведучі), актори, постійні учасники світських заходів, бізнесмени, моделі, спортсмени. Рідше називають взірцем для себе батьків, політичних діячів, літературних героїв.

Наукові дослідження підтверджують негативний вплив телебачення на збільшення рівня злочинності. Зокрема, дослідженнями В. Ролінського встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії. Інший відомий експерт у галузі інформаційного простору Б. Потятиник наводить факти росту підліткової злочинності, що відбувався паралельно з наступом телебачення. Так, дослідження певних районів у Південній Африці та Канаді, які з політичних чи технічних причин не мали телебачення аж до початку 70-их років ХХ ст., показали, що через 3-8 років після запровадження телебачення відбулося різке зростання підліткової злочинності (у 2-3 рази) і в цих регіонах. Дослідники Медичного центру при Колумбійському університеті провели експеримент, учасникам якого запропонували переглянути декілька уривків з популярних фільмів, що містили у собі сцени насильства. У дослідженні науковці послуговувалися апаратом магнітно-резонансного сканування мозку. Результати показали, що перегляд «жорстоких» телешоу призводить до пригнічення активності ділянок мозку, що відповідають за контроль агресивної поведінки, тобто контроль людини за власними агресивними проявами зменшується.

Молодь, сидячи перед екраном, не має змоги діяти активно, тому після такого сидіння відбу-вається агресивний та неупорядкований вибух накопиченої, невитраченої активності.

Надмірне захоплення телевізором породжує низку проблем, серед яких: має нерозвинуту мову, не може читати, не може самостійно писати; не може сконцентрувати увагу - молодь стає пасивна, байдужа та бездіяльна.

Необхідно зауважити, що потік як зорової, так і звукової телевізійної інформації формує в дитини «базу даних», підсвідомі настановлення, які впливатимуть на все її подальше життя. Агресивність, негативне ставлення до навколишнього світу, розчарування в житті - безпосередні наслідки отриманих у дитинстві настановлень.

Широко розповсюджена телевізійна реклама алкогольних напоїв впливає на формування моделі поведінки підлітків. З одного боку, широко розповсюдженими стають різноманітні залежності - від алкоголю, наркотиків, Інтернету, ігрових автоматів, а з іншого - моделі насильницької поведінки щодо своїх близьких. Як результат, підвищена агресивність підлітків, поширеність вживання алкоголю, наркотиків, ризикованої сексуальної поведінки дітей та підлітків.

Комп'ютерна залежність розвивається швидше, ніж алкоголізм. Досить півтора року. Скільки дітей в Україні вже догралося до стану «ігроголіка», ніхто не підраховував. Але що їх багато - вже факт.

Молодь, яка ночує у приміщенні комп'ютерних залів, - реальність сьогодення. Наслідки для молодого організму регулярного багатогодинного сидіння у приміщенні, перенасиченому випромінюваннями від комп'ютерів, «довгограючі» і виявляються пізніше. Наприклад, у безплідді - і жіночому, і чоловічому. А ще втрата зору, дратівливість, підвищена збудливість і стомлюваність, порушення сну або, навпаки, сонливість.

Молодь - найбільш уразлива категорія користувачів медіа. Явище, коли шістнадцятирічна дитина вже має десятилітній «стаж» гравця, тепер мало кого здивує, але занепокоїть. До того ж на сполох слід бити ще й тому, що комп'ютер з усіма його можливостями вже стає не просто надмірним захопленням, а залежністю.

Якщо довго сидіти за комп'ютером, втрачається живий контакт з людьми, будь-які відчуття, людина просто заглиблюється у себе. Особливо це стосується молоді, у якої ще не відпрацьовані зв'язки з людьми. Батькам слід контролювати цей процес і не йти на поводу у дітей, адже від цього залежить те, як їхні діти зможуть у подальшому спілкуватися з людьми, взаємодіяти і домовлятися з ними. Рідним треба прагнути розвинути зацікавленість дитини до того чи іншого виду діяльності, щоб не бути для неї нянькою у майбутньому, вчити практичного спілкування вже сьогодні. У цій справі багато що залежить й від авторитету батьків, які повинні показувати приклад. І якщо вони кажуть, що можна сидіти за комп'ютером не більше години, то так повинні робити і самі.

Часто молодь сидить за комп'ютером чи телевізором до пізньої ночі, що призводить до неадекватної емоційної реакції, підвищеної функції кори головного мозку, органів зору і слуху, емоційної сфери, до порушення надходження крові. До того ж через те, що людина сидить годинами за комп'ютером, телевізором порушуються функції імунної і серцево-судинної систем. Починаються ішемічні розлади, порушення постачання кори головного мозку, зокрема, лобової частини.

Діти, які довго сидять за комп'ютером, не хочуть рухатися. Вони говорять, що в них болять ноги. І це дійсно так. Оскільки сидячий спосіб життя - це невеликі фізичні навантаження, не в повному обсязі працюють судини, порушується функція роботи м'язів.

Висновки

Таким чином, медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і фактором руйнівним, вплив цей не однозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно- психологічний психоз, медіазалежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації. Медіаосвіта як важливий напрям в освітянській галузі багатьох країн виникла кілька десятиріч тому і отримала не лише теоретичне осмислення й методологічне обґрунтування, а й набула широкого застосування. Формування таких умінь, безперечно, сприяє розумінню аудиторією місця медіакультури у суспільстві, оскільки вона пов'язана із соціальними, політичними, економічними, релігійними та інтелектуальними аспектами життя людей; розвитку естетичної свідомості (сприйняття, смаку тощо), творчої індивідуальності учня та студента.

У найбільш широкому смислі медіазалежність можна розглядати як інтегративне поняття, яке поєднує велику кількість проблем поведінки, контролю над потягами і характеризує низький рівень медіакультури особистості. Найпоширенішими й активно досліджуваними формами медійної залежності є телеманія, пристрасть до комп'ютерних ігор, Інтернет-залежність.

Вплив медіа на людей, їхні моральні цінності, етичні і поведінкові норми, може зруйнувати структуру суспільних цінностей, викликати заміну вищих цінностей цінностями нижчих порядків, що призводить до морального розладу молоді і суспільства загалом і, безумовно, може спричинити розвиток негативних тенденцій у суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Асмолов А.Г., Цветкова Н.А., Цветков А.В. (2004). Психологическая модель интернет-зависимости лич-ности. Мир психологии.

2. Безпалько О.В. (2003). Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Київ : «Логос».

...