Психологічні особливості хорового співу в аспекті формування емоційного інтелекту особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні особливості хорового співу в аспекті формування емоційного інтелекту особистості

Анатолій Мартинюк, доктор педагогічних наук, професор кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі

У статті розглянуто психологічні особливості хорового співу, окреслено його роль у формуванні емоційного інтелекту особистості. Визначено основні компоненти емоційного інтелекту особистості, а також приділено увагу основам їх розвитку. Констатовано, що хоровий спів взаємозв 'язаний з емоційним інтелектом особистості, впливає на його формування та розвиток.

Ключові слова: хор; хоровий спів; музика; музична терапія; емоційний інтелект; соціальна чуйність; емпатія; самоусвідомлення емоцій; самоконтроль; особистість.

Psychological features of choral singing in the aspect of forming the emotional intelligence of the individual

Anatolii Martyniuk, Doctor of Science (Pedagogy), Professor of the Art Disciplines and Teaching Methods Department, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

In the article, the effect of choral singing on the development of the emotional intelligence of a person is theoretically substantiated and empirically investigated. It was established that choral singing has a relationship with the emotional intelligence of a person and affects its development.

Psychological phenomena arising in the process of choral performance are considered in this article in terms of the formation of the emotional intelligence of the individual.

It was established that the relationship between choral art and emotional intelligence is manifested in the following psychological phenomena: empathy, self-awareness of emotions; the development of self-control, which is connected with the development of internal possibilities of adaptation to a stressful situation; managing relations, development of cooperation; social responsibility, attention and respect for individual personal characteristics of everyone, which can be effectively formed in the process of choral singing.

The article is devoted to the study of the peculiarities and directions of the use of choral art in modern practice and its scientific and theoretical understanding. The main focus of the study is on the influence of the choir on the formation of the components of emotional intelligence as the most promising technology for the psychological harmonization of the emotional and the rational in a person.

The research was conducted using such general scientific methods as analysis, synthesis, classification, comparison, content analysis. The results of the study summarize the prospects of using choral singing in the formation of the emotional intelligence of the individual.

Keywords: choir; choral singing; music; music therapy; emotional intelligence; social sensitivity; empathy; self-awareness of emotions; self-control; personality.

Постановка проблеми

хоровой спів емоційний інтелект

У світі очевидна актуальність теми розвитку емоційного інтелекту серед представників різних вікових груп та професій, що обумовлене взаємозв'язком рівня емоційного інтелекту людини та її успішності у всіх сферах життя. Крім того, можна помітити, що тема емоційного інтелекту та засобів його розвитку піднімається як у практичному аспекті (експерименти з розвитку емоційного інтелекту, шляхи розвитку емоційного інтелекту), так і в теоретичному полі.

Найбільш природним і органічним серед способів розвитку емоційного інтелекту є спосіб звернення до музичної діяльності, оскільки у музиці закодовано весь емоційний спектр психічних процесів людини.

Хорова діяльність завжди була потужним соціо- утворювальним інструментом, а також сприяла вихованню гармонійно розвиненої особистості та якостей людини, що було помічено ще за часів античності. Історія професійного хорового виконавства в Україні бере початок від часів Київської Русі. Усі аспекти суспільного життя людини, зокрема духовно-релігійні, емоційно-чуттєві, знаходили втілення у високохудожніх музичних творах для хору, які до сьогодні становлять основу репертуару сучасних хорових колективів, у тому числі студентських та молодіжних. У наш час хорове виконавство набуває нового змісту у світлі останніх досліджень у галузі психології, соціології, педагогіки.

Актуальність і практична значущість порушеної проблеми полягають у тому, що в психології ще не нагромаджено продуктивний досвід використання хорового співу та технік роботи з компонентами емоційного інтелекту, у той час як саме емоційний інтелект є засобом розв'язання більшості життєвих проблем особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Центральною темою соціологічних та психологічних досліджень двадцятого століття стало вивчення лідерських якостей особистості, творчого потенціалу, обдарованості, що неминуче привело до виникнення питання про співвідношення раціонального та емоційного в людині.

Наприкінці століття проблема розвитку емоційної сфери людини почала розглядатися через виявлення взаємозв'язків між емоцією та інтелектом.

На сьогоднішній день науковці розробили цілу низку моделей емоційного інтелекту (Д. Гоулман, Р. Бар-Она, Дж. Мейер, П. Селовей, Д. Карузо, Д Люсин та ін.); учені провели дослідження щодо його впливу на успішність в окремих видах діяльності (І. Єгоров, А. Петровська, С. Дерев'янко та ін.); вчені докладно обговорюють структуру та методи вивчення емоційного інтелекту (Д. Люсин, Е. Носенко, Н. Коврига, М. Манойлова, О. Власова, Т. Березовська, В. Шадріков, І. Плужников та ін.).

Починаючи з 20-х рр. минулого століття, видатні музиканти-педагоги (Н. Брюсова, В. Коротигін, Н. Ковін, А. Шеншин, а пізніше (В. Шацька, О. Апраксина, Н. Гродзенська та ін.), підкреслюючи психологічну спрямованість музичних занять, особливого значення надавали духовно-моральному вихованню засобами музики. Багато діячів (Е. Аб- дуллін, А. Болгарський, Д. Бондаренко, І. Гавран, Л. Зіновьєва, І. Коваленко, П. Ковалик, О. Коренюк, А. Лащенко, Т. Смирнова, І. Топчієва, Л. Хлєбнікова та ін.) говорили про емоційне виховання у хоровій діяльності, що є системою яка через сприйняття, запам'ятовування, усвідомлення, розуміння музики та тексту пробуджує переживання, бажання долучитися до краси відтворення сенсу через спів.

Доцільно зазначити, що поняття “вокально-хорова діяльність” досить часто використовують у дослідженнях в галузі загальної музичної психології та хорової творчості такі вчені: Г. Дмитрієв- ський, Д. Локшин, К. Птах, В. Соколов, Г. Струве, Г. Стулова, П. Чесноков, В. Попов та ін. При цьому єдність мети та умов становить основне завдання. Важливими для становлення людини в хоровому колективі є потреба в соціальних контактах із собі подібними, пізнавальна потреба та потреба у зовнішніх враженнях, особистісному сенсі [5].

Виходячи з цього, ми вважаємо, що будь-який хоровий колектив - це простір, де створені сприятливі умови для творчого й особистісного зростання як у галузі вокально-хорової діяльності, духовноморального розвитку, так і в розширенні суб'єкт- суб'єктної залежності, у сфері культури спілкування, взаємодоповнюваності тих, що співають.

Мета статті полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні доцільності, ефективності використання хору та емпіричному дослідженні його впливу на формування і розвиток компонентів емоційного інтелекту особистості.

Виклад основного матеріалу

На сьогоднішній момент у зарубіжній та вітчизняній науці представлено декілька підходів до поняття “емоційний інтелект”, створено алгоритм обчислення його коефіцієнта.

Дж. Мейєр і П. Селовей визначали емоційний інтелект як здатність сприймати та виражати емоції, асимілювати емоції та думки, розуміти й пояснювати емоції, а також регулювати емоції (власні та інших людей) [14].

На думку Д. Люсина, емоційний інтелект треба визначати як здатність до розуміння своїх і чужих емоцій (людина може розпізнати емоцію, ідентифікувати її, зрозуміти причини її виникнення і наслідки, до яких вона приведе) та здатність до керування власними емоціями й емоціями інших людей (людина може контролювати інтенсивність емоцій та їх зовнішнє вираження, довільно викликати ту чи ту емоцію) [11].

У теорії Р. Бар-Она емоційний інтелект отримує вкрай широке трактування, виступаючи як набір деяких узагальнених особистісних якостей. Підкреслимо, що Р. Бар-Он заснував свої уявлення про емоційний інтелект на особливостях особистості, що досягла успіхів у житті [7].

Отже, емоційний інтелект особистості - це система стійких зв'язків емоційного інтелекту з рисами особистості, що сприяють просоціальній поведінці (емоційній креативності, адаптивності, самосприй- няттю та прийняттю інших, товариськості, емоційній комфортності).

Розуміючи цінність емоційного інтелекту для особистісної самореалізації, сучасні педагоги і психологи, методисти перебувають у пошуку найбільш ефективніших інструментів для його формування і розвитку.

С. Дерев'янко наголошує на важливості теоретичного обґрунтування програм розвитку емоційного інтелекту, виділяючи найбільш доцільні напрями: поведінковий, когнітивний, гуманістичний. Вчений також виділяє найефективніші методи розвитку емоційного інтелекту: арттерапія, поведінкова та когнітивна терапії, гра, дискусія [6].

Найбільш природним і органічним з-поміж способів розвитку емоційного інтелекту є звернення до музичної діяльності, оскільки у музиці закодовано весь емоційний спектр психічних процесів людини.

Природа створила людину, щоб вона мала чудовий інструмент для вираження емоцій у музичній формі. Цей інструмент - голос, неповторний тембр якого здатний передати у співі найтонші нюанси індивідуальних рис особистості [12].

Найдавнішою активною формою співочої діяльності є хоровий спів. Ще в Стародавньому Єгипті з'явилася професія хейронома (попередника сучасного диригента), а хори стали важливим елементом релігійних культових дій, храмових обрядів, містерій [1].

В античний період значення хорового мистецтва було настільки вагомим, що людина, яка не вміла співати в хорі, вважалася неосвіченою. У працях античних філософів відзначається соціальна роль хорового співу, зокрема, в Аристотеля, Цицерона, Горація [5]. Хорове мистецтво виділяється серед інших видів музичного мистецтва як найефективніше, зокрема, в аспекті виховання почуття спільності, розуміння людей та як засіб розвитку гармонійної особистості.

Платон характеризував хоровий спів як “божественне і небесне заняття, що зміцнює все добре і шляхетне в людині” [2].

У період Середньовіччя соціальна роль хорового співу у створенні почуття спільності в людей, емоційного резонансу відзначалася В. Кесарійським [5].

Хорове мистецтво у своєму історичному русі переживало періоди піднесення та спаду залежно від філософсько-етичних та політичних тенденцій суспільства. Однак природа хорового співу спочатку містить у собі такий величезний потенціал для гармонізації людського суспільства та для розвитку індивідуальних якостей особистості, що і в наш час стрімких змін та мінливості естетичних уподобань хорове виконавство не втратило свого місця у сучасній музичній культурі [7].

Дослідження в галузі емоційного інтелекту дозволяють нам розглянути процес хорового співу в соціопсихологічному аспекті. Розроблені концепції емоційного інтелекту включають різні сфери життєдіяльності людини [3].

Можна виділити два рівні впливу співу на людину: фізично-фізіологічний та психологічний.

Спів сприяє розвитку лицьової мускулатури, а також мускулатури шийного відділу. Спів, однак, сприяє розвитку артикуляційних здібностей, а опосередковано - моториці дрібних і точних рухів кінцівок. Розвиток дрібної моторики м'язів обличчя сприяє активізації мовних центрів мозку. Крім того, у процесі співу активно розвиваються мовні навички. Відомо, що люди, які заїкаються в повсякденному мовленні, практично позбавлені цієї складності під час співу, а ця навичка з часом закріплюється і в повсякденному мовленні [10].

Досвід численних хорових колективів (у тому числі автентичних хорових гуртів, дитячих хорових колективів, хорових колективів підприємств та організацій) показує, що загальний фізичний стан учасників хорів, як правило, перебуває на вищому рівні, ніж у їхніх колег (однокласників), які не займаються регулярно хоровим співом. Неодмінною умовою описаного позитивного впливу занять хоровим співом на стан здоров'я хористів є забезпечення достатньою циркуляцією свіжого повітря у приміщення для занять.

За даними Б. Олех, кількість днів непрацездатності в людей, які займаються в хорах на підприємствах Варшави, Кракова, Вроцлава, у середньому на 30 % менша, ніж загалом на підприємствах) [6].

На думку вчених, хоровий спів виявляє важливий психологічний ефект, відзначений багатьма дослідниками: слова, які людині буває складно вимовити в повсякденному мовленні, порівняно легко вимовляються під час співу. При цьому емоції, які супроводжують спів, закріплюються в повсякденній поведінці.

Поняття “втілення”, “відтворення”, “сприйняття”, “віддавання стану чути” передають процес творення, який супроводжується психологічним переживанням. Живе відчуття музики під час осмислення музичного твору, якого не можна досягти за допомогою лише різних пояснювальних промов, зокрема, під час хорового співу стає ефективним ключем до розуміння музики [2].

Як стверджує В. Суханцева, розуміння сенсу музики як феномена, що об'єднує “глибинні структури буття з людською психікою, що, звісно, перевищує межі виду мистецтва чи художньої діяльності” [9].

Хоровий спів має початкову властивість дарувати себе, ділитися творчою радістю, втішати у горі, зміцнювати віру. Хоровий спів - явище духовного життя, що виражає найглибші людські переживання за допомогою слова та звуку. Це - один із проявів естетичного у світі людини, людського існування. Він прямо впливає на емоції і вимагає спеціальних пояснень. Чуттєвий за своєю природою вид мистецтва, хоровий спів дає можливість людині поринути у той шар буття, який перебуває поза поняттями [3].

На думку психологів, сутність хорового співу найкраще характеризує особистісні уявлення, відчуття та переживання. Це явище містить таємну духовну основу, свої метафізичні глибини, розкриває та формує соціальну чуйність особистості [9].

Під соціальною чуйністю розуміється здатність до співпереживання, чи емпатії. При цьому важливо розуміти, що “співпереживання - основна з навичок, що утворюють соціальну чуйність. Уміти співпереживати - не означає ставитися до емоцій інших людей як до власних, і намагатися догодити всім і кожному” [2].

З давніх-давен хоровий спів мав властивість об'єднувати людей у процесі трудової діяльності, у станах горя і радості, веселощів і скорбот.

На сценічному майданчику хор завжди постає як єдиний організм, що підтверджується експериментально. Такі психологічні феномени, як духовна спільність людей, емоційне піднесення знайшли вираження у фізіологічних процесах, що відбуваються в організмах учасників хорової діяльності. Нейрофізіологи та психологи Університету Гетеборга (Б. Вікхофф та його колеги, автори статті у журналі Frontiers in Neuroscience) провели дослідження щодо змін серцевого ритму у студентів, які співають у хорі [8].

Розглянемо, як ці поняття корелюються з психологічними феноменами, що формуються у процесі хорового виконавства.

Так, у теорії видатного ізраїльського психолога Р. Бар-Она міжособистісна сфера, згідно з концепцією, включає: емпатію - здатність розуміти, що інші люди можуть відчувати та думати; соціальну відповідальність - здатність співпрацювати з іншими людьми та бути корисним членом своєї соціальної групи; міжособистісні відносини - вміння зав'язувати та підтримувати відносини, які взаємно благо - творні та відзначені здатністю до компромісів та почуття соціальної близькості [7].

Хор допомагає людині краще розуміти себе, свої емоційні переживання (самоусвідомлення емоцій). Під самосвідомістю Д. Гоулман та його колеги розуміють здатність до рефлексії та адекватної оцінки індивідом “характеру власних емоцій, а також усвідомлення своїх сильних і слабких сторін, цінностей та мотивів”. Розвинена самосвідомість дозволяє лідерам ефективно використовувати інтуїцію, під якою у цьому контексті розуміється “здатність застосовувати при прийнятті управлінських рішень не лише технічні знання, а й життєву мудрість” [2].

Як повідомляє Д. Гоулман, згідно з даними неврологічних досліджень, вміння прислухатися до власних відчуттів допомагає бачити сенс у морі інформації, а отже, приймати грамотніші рішення [2].

Істотним психологічним фактором, що визначає рівень життя сучасної людини, є її внутрішні можливості адаптації до стресових ситуацій. У концепції емоційного інтелекту Р. Бар-Она цей аспект психічної реальності людини представлений двома здібностями: здатністю залишатися спокійним та зосередженим у ситуації стресу, конструктивно протистояти суперечливим емоціям та несприятливим обставинам; здатністю контролювати свої імпульси [7].

Самоконтроль у рамках концепції емоційного інтелекту найбільш тісно пов'язаний із самосвідомістю, оскільки, якщо ми не розуміємо своїх почуттів, то не можемо керувати ними. Страх помилки, критики, хвилювання від підвищеної уваги величезної кількості людей - усіма цими складними, суперечливими емоційними імпульсами вчиться керувати учасник хору за кожного концертного виходу на сцену. Самовладання, концентрація уваги на виконанні нотного тексту та вказівки хормейстера в умовах сценічного стресу - це ті якості, які виробляються участю у хоровій діяльності. Тим часом, на думку Д Гоулмана, розвинений самоконтроль є тим елементом емоційного інтелекту, який не дозволяє почуттям диктувати особистості свою волю. Саме він надає ясність розуму, наділяє людину енергією, яка так необхідна лідерам, і рятує її від впливу руйнівних емоцій [2].

Таким чином, стає очевидним, що сфера емоційного інтелекту, пов'язана з розвитком внутрішніх можливостей адаптації до стресової ситуації так само, як і раніше згадані галузі соціальних взаємодій можуть активно розвиватися у процесі хорового виконавства.

Управління відносинами в рамках концепції емоційного інтелекту визначається як доброзичливий вплив, що має певну мету: спрямовувати людей у потрібному напрямку, неважливо, чи йдеться про згоду з маркетинговою стратегією чи про запуск нового проєкту. Як показали дослідження Д. Гоул- мана та його колег, емоційні лідери вміло пробуджують інтерес до спільної справи. Завдяки їм люди знаходять сенс і бачать щось більше за рутиною повсякденних завдань або контрольних звітів, які часто займають місце дійсно значущої концепції [3].

Хоровий спів завжди є феноменом естетичного, духовного і має “надкомунікативне” значення у взаємодії людини зі світом та навколишніми [14]. У процесі спільної музичної творчості міжособистісні відносини учасників хору набувають властивостей співробітництва, взаємної підтримки та поваги. Кожен учасник хорового колективу розкриває свої особистісні та професійні індивідуальні якості, які привносять особливий неповторний колорит до загального ладу хорового колективу.

Отже, можна стверджувати, що властивості емоційного інтелекту, які належать до міжособистісної сфери, такі як емпатія, уміння контролювати та розуміти власні емоції, соціальна відповідальність, увага та повага до індивідуальних особистісних особливостей, можуть ефективно формуватися у процесі хорового співу. Безперечним є факт, що оптимістичний настрій особистості, здатність відчувати стан творчого натхнення, щастя, ентузіазму є властивостями особистості, яка успішна у самореалізації.

Згідно з дослідженнями А. Маслоу, саме прагнення самоактуалізації є вершиною позначеної ним піраміди потреб. Самоактуалізація - це квінтесенція людського в людині, що здійснює її прорив до стану усвідомленості та творчості [12].

У концепції емоційного інтелекту Р. Бар-Она особистість, що самоактуалізується, сповнена оптимізму і здібності з ентузіазмом вдаватися до захоплень, відчувати радість життя, ділитися нею з навколишніми людьми. Саме ці властивості становлять сферу загального настрої, що характеризує розвинений емоційний інтелект особистості [2].

Хорове виконавство привносить у життя людини емоції радості та гордості за спільно досягнутий творчий результат, що підвищує самооцінку. У процесі злагодженого співу, на піку емоційного єднання учасники хору зазнають екстатичних переживань, стану творчого піднесення та натхнення, що загалом допомагає їм зберігати умиротворене і радісне тло загального настрою у повсякденній діяльності [6].

Отже, мета дослідження полягає у вивчені особливостей впливу хору на розвиток та формування компонентів емоційного інтелекту особистості. Завданням дослідження було емпірично дослідити ці прояви.

Для вивчення впливу заняття хором на формування емоційного інтелекту ми використали методики, які за своїми можливостями здатні розв'язати завдання дослідження: Методика діагностики емоційного інтелекту М. Манойлової [8]; Діагностика емоційного інтелекту - Опитувальник емоційного інтелекту К. Барчард [4].

Дослідження проводилося у Київській дитячо- юнацькій музичній вокально-хореографічній студії “Світанок" (60 учасників) та у Київській гімназії ім. Богдана Хмельницького (60 школярів). До участі у дослідженні всього було залучено 120 учасників, особи жіночої та чоловічої статі від 15 до 17 років.

Результати емпіричного дослідження представлені у таблицях 1 та 2.

Таблиця 1 Методика діагностики емоційного інтелекту М. Манойлової