"Портрет" психіки на фоні фізичного світу: суб’єктивна оцінка та свобода вибору є рушіями інформаційного процесу в мозку

Далі, ознайомившись зі схемою на рис. 1, ми вже можемо поставити перед собою більш амбітне завдання, - зрозуміти логіку та механізм переробки інформації у фізично активному мозку завдяки тому, що його нейронні мережі у необхідний час формують та актуалізують до дії ті психічні явища, які потрібні для реалізації необхідних інформаційних операцій. Але перш за все, почнемо з того, що вкажемо на річ, яка зможе вже зараз різко пришвидшити наше розуміння того, як функціонує мозок, що переробляє інформацію. Останні десятиріччя в арсеналі науки про мозок з'явився один, дуже потужний концептуальний інструмент його дослідження. Він полягає у тому, що потоки інформації, що спостерігаються в мозку, розподіляють, в залежності від функціональних властивостей структур мозку та його нейронних мереж, на два великих потоки. Один з них, який у англомовній науці прийнято називати Bottom-Up, і який ми тут будемо називати уверх спрямованим потоком інформації, повинен доставляти інформацію "наверх", тобто у ті структури та коркові поля мозку, які мають її аналізувати та інтегрувати. Інше ж глобальне спрямування інформаційних потоків, те, яке у англомовній літературі зветься Top-Down, навпаки, є спрямованим "униз". А його функція полягає у тому, щоб вже інтегровану "наверху" інформацію доставляти "униз" заради того, щоб "верх" міг за рахунок цієї інтегрованої інформації здійснювати контроль та керувати "низом". Принцип, за яким були виділені ці два глобальних потоки інформації в мозку, фундується на встановлених нейрофізіологією функціях тих чи інших структур мозку (Соловйов, 2020). Тож нам, коли ми вперше ознайомились з цією концепцією, зразу ж кинулося у вічі, що такий механізм підтверджується тим фактом, що "чомусь" саме "верх", тобто структури мозку, до яких спрямований Bottom-Up потік інформації, є спеціалізованим на реалізації психічних явищ, що за нашою думкою, є саме психічними "інструментами здійснення управлінських функцій". На кшталт суб'єктивної оцінки, прийняття рішення чи вольового зусилля. Але крім цього, самі ці "інструменти управління" можуть і мають поясняти, як діє цей інформаційний механізм. Тож далі йтиметься саме про нього.

Але і тут, перед тим, як розібратись, для чого відбувається ця обопільна спрямованість інформації у мозку через психічні явища, ми скористаємося однією, дуже простою аналогією, аби суттєво полегшати нашу спробу знайти шукане. Ця аналогія відправляє нас до організаційної структури будь-якої країни у будь-який період історії людства. І насправді, будь-якій країні, чи то демократичній, чи то тоталітарній, чи то монархії, чи то республіці, чи, навіть, якомусь архаїчному племінному угрупуванню, є властивим мати управлінські органи. Починаючи з вождів племен та шаманів, і закінчуючи дуже витончено та збалансовано працюючими парламентом та урядом країни з великою політичною історією. І цей універсальний управлінський апарат має майже тільки тим і займатись, що збирати інформацію з безлічі підпорядкованих йому "державних" установ, соціальних груп та таке ін., аби інтегрувати її та спускати створені на основі інтеграції інформації управлінські рішення. Але і тут, на рівні соціальних процесів, теж діє цей "всюдисущій" фактор, що є основним актором цього дослідження. І насправді, у будь-якому управлінському апараті працюють люди із своїми цінностями. І ці люди опрацьовують, а точніше, інтегрують "вгору спрямовану інформацію саме тому, що вони мають свою роботу за свою власну суб'єктивну цінність. І в залежності від їх психологічних якостей вони формують униз спрямовані потоки управлінської інформації яка відповідає якості цих їх психічних здібностей. Але ту ж саму картину ми спостерігаємо в мозку: саме здатність певних нейронних мереж формувати суб'єктивну оцінку чогось біологічно чи соціально значущого.

Тепер ми маємо проінтерпретувати обопільну (уверх та униз) спрямованість інформаційних процесів у мозку у рамках одної з авторитетніших ідей біології та теорії управління, яка була сформована у 20 столітті. Маємо на увазі ідею так званого зворотного управлінського зв'язку (biofeedback). Якщо уважніше придивитись до системи вверх та униз-спрямованих стрілок на рис.1, то ми маємо констатувати, що два глобальних потоки інформації у мозку складаються з менших своїх фрагментів, які є деякими міні-варіантами усього багатоповерхового ієрархічного апарату управління у мозку. При чому, в кожній такій міні-управлінсько-підконтрольній мережі ми можемо запідозрити, знову ж таки, відповідні психічні явища у їх функціональній здатності. Так, наприклад, як це ми вже бачили у функціональних стосунках нейронних мереж у парах таких структур мозку як гіпоталамус-гіппокамп, чи гіпоталамусретикулярна формація. Або у більш широкому інформаційному контексті так, як це ми можемо спостерігати в управлінсько-підконтрольних відносинах між фронтальною корою мозку та різними підкірковими структурами. І тут ми маємо впізнати багато добре відомих нам психічних феноменів, починаючи з відчуття голоду та страху, і закінчуючи вольовим зусиллям та прийняттям рішення.

У цьому місці нашого дослідження ми маємо знову відволіктись від вибраного нами концептуального напрямку, але лише щоб в подальшому з більшим розумінням триматись його. Про що йдеться? Йдеться про те, що далі ми будемо продовжувати щільно застосовувати поняття "уверх" (чи "униз") спрямованого потіку інформації, та, одночасно, "уверх" (чи "униз") спрямованої причинності. Тут ми маємо зробити пояснення. Будь-яка інформація, вже тому, що вона є інформацією, є, одночасно, і причинним фактором. Бо причинність (causality) є атрибутивною властивістю феномена інформації, якої б природи не був інформаційний процес, що забезпечує функціонування інформації (інформація тому і накопичується, щоб рано чи пізно спричиняти щось діюче фізично). У нашому випадку ми постійно маємо справу з інформацією, яка функціонує завдяки двом різним механізмам, фундованим на двох, принципово різних, формах причинності. Це, по-перше, інформаційна активність в мозку, що забезпечується суто простою фізичною активністю. І, по-друге, це інформаційна активність нейронних мереж, що реалізується через посередництво психічних феноменів та процесів. Одна з них, а саме перша, це та, з якою ми вже мали тут справу у вигляді інформаційної активності безумовно-рефлекторних, чи стимул-реактивних (S-R) мереж (пояснення фізичної природи безумовно-рефлекторних нейронних мереж див. тут у розділі 2 та (Соловйов, Літвінова, 2022)). Коли йдеться про інформаційні процеси у мозку, що забезпечуються фізичною причинністю, діють різноманітні їх прояви. Будь-які біоелектричні, нейромолекулярні, нейроіонні та таке ін., тобто матеріальні, фізичні процеси, що діють у нейронних мережах мозку, навіть і у психічно активних, і що мають статус фізіологічних, реалізують інформаційні процеси. Але такі процеси лише зберігають минулий досвід, не формуючи новий. Бо вони, у свій час, набули цей статус фізіологічних не втрачаючи статус фізичних, коли, або були відібрані через випадковість мутацій, генетичні механізми, та еволюційний відбір з континууму фізичних процесів, які стали корисними для виживання живих істот. Інші ж фізичні процеси у мозку є теж інформаційними, але вже не через випадковість та еволюційний відбір, а через фактор суб'єктивної оцінки. І набули вони цей статус інформаційних не впродовж еволюції, а за індивідуальне коротке життя конкретної живої істоти. Тут ми маємо "зарубати собі на носі" що фізична причинність є базисною для реалізації інформаційної процесуальності та інформаційної причинності. Бо вона є первинною - саме вона забезпечує функціонування нейронних мереж, на яких, як на "матриці фіксованої в них інформації", може розгортатись психічно здійснюваний інформаційний процес.

Друга ж форма інформаційної активності нейронних мереж (а разом з нею і інформаційної причинності, що її забезпечує), тобто та форма, що безпосередньо здійснюється через психічні явища, та про яку ми, - як нам може здаватись зараз, - майже анічогісінько не знаємо, все ж таки, не є такою вже і втаємниченою. Особливо якщо ми є уважними до специфіки інформаційних можливостей нейронних мереж мозку та усвідомлюємо ті специфічні інформаційні операції, через які він є інформаційним органом саме живих істот. Далі спробуємо, претендуючи на таку уважність та усвідомленість, розібратись у питанні, яке, на нашу думку, тягне "на розрубування гордієвого вузла", що має корні аж у глибинах давньої філософської MindBody-Problem. Тож, у цьому розділі нам залишилось, у якості його підсумку, відповісти на два питання, перше з яких формулюється наступним чином: які інформаційні операції у нейронних мережах мозку можуть здійснюватись саме за рахунок "простої" фізичної причинності, а які за рахунок функціонування в них психічних явищ? Тобто, йдеться про те, як психічне є "вплетеним" у фізичну активність нейронних мереж, та як ця "вплетеність" обумовлює біологічну чи соціальну доцільність їх інформаційної активності. Друге ж питання формулюється так: яку, все ж таки, онтологію, тобто, спосіб свого існування та функціонування, має все психічне, чим, принципово, воно відрізняється від усього фізичного, та чому воно стало так у нагоді еволюціонуючим живим істотам?

Почнемо з першого з цих питань. Коли ми кажемо про фізичну причинність, ми маємо на увазі царину фізичного, в якій, якщо так можна сказати, "царює" фізична причинність, тобто, буквально усі процеси в ній протікають під егідою фізичної причинності. Тут для нас буде важливим помітити, що фізична причинність характеризується тим, що вона існує і діє тільки і тільки у рамках реальності (а не віртуальності). Вона, навіть, формує своєю дієвістю (процесуальністю) сам об'єктивно існуючий фізичний світ. Вона, фізична причинність, якщо ми не апелюємо до якихсь семіотичних, значеннєвих, віртуальних, психічних, текстуальних, та таке ін., конотацій (Соловьев, 2008), не може "самостійно" апелювати до минулого чи майбутнього, яких, як це постулюється тут у першому розділі, не може існувати фізично, і без яких годі й казати хоч щось про інформацію. Але саме через феномен психічного, у царині якого тільки і може відбуватись те, що ми тут називаємо "чистим інформаційним процесом", ця апеляція до минулого та майбутнього тільки і може відбуватись. Зрозуміло, ми маємо знову згадати те, що стверджувалось у першому розділі цієї статті. А саме: психічне є інформаційним засобом моделювання майбутньої фізичної реальності.

Далі, пояснивши деякі, найбільш значущі для нашого дослідження, особливості фізичного як такого, та психічного як такого, спробуємо пояснити, які інформаційні операції може забезпечувати саме фізична причинність, а які - інформаційна причинність, що реалізується в мозку через психічну процесуальність. Почнемо з фізичної причинності. І першим, що вона може забезпечити інформаційний процес, так це є довгострокове зберігання у структурі нейронних мереж інформації. І насправді, усі біохімічні, іонні, нейромолекулярні, біоелектричні процеси, що відбуваються у нейронних мережах мозку, усі без винятку, налаштовані таким чином, щоб, чи безпосередньо, чи опосередковано, забезпечувати фіксацію інформації у структурі нейронних мереж мозку. Саме тому мозок людини є величезною інформаційною ємністю. І саме тому його нейронні мережі є пластично змінюваними (Soloviov, 2015), адже їх пластичність є, зокрема, засобом, зміни їх структури в залежності від урахування фіксації нового досвіду. Далі про біоелектричні імпульси та їх безпосереднє відношення до інформаційного процесу у мозку. І дійсно, біоелектрична активність певних фрагментів нейронної мережі мозку, що актуалізує відповідну інформацію, фіксовану в цих фрагментах мережі, - що відбувається в усім відомих електродних експериментах, які здійснював нейрохірург W. Penfild (1964), - наочно демонструє таку фізичну причинність. Ту фізичну причинність, яка безпосередньо приймає участь у інформаційному процесі в мозку в рамках Bottom-Up та TopDown циркуляції інформації в мозку. Адже тільки через біоелектричне збудження нейронних мереж, що фіксують в своїй структурі відповідну інформацію, управлінські системи в мозку, реалізуючи феномен суб'єктивної оцінки, можуть відбирати саме ту інформацію, яка потрібна для вирішення певної проблемної ситуації. І цей приклад теж додає нам в розумінні того, що нейронні мережі мозку є, за великим рахунком, великою матеріальною матрицею, зі всією її фізіологічною машинерією (тобто фізично діючими механізмами), на якій тільки і може розгортатись психічно здійснюваний інформаційний процес.

Ну і останній приклад участі фізичних процесів у забезпеченні інформаційних процесів у нейронних мережах мозку, який ми можемо дозволити собі тут згадати. Йдеться про вже згадувану раніше спонтанність, яка може бути біоелектричною активністю підконтрольних нейронних мереж, спричиненою психічною активністю управлінських нейронних мереж. Адже активність психічних явищ об'єктивно, в силу їх нефізичної, а інформаційної природи, не може бути зареєстрованою фізично. Але ця біоелектрична активність може, і має реєструватись у об'єктивних показниках спонтанної активності нейронних мереж підконтрольних структур мозку. Так, наприклад, як фронтальна кора, через сформований в ній психічний образ просторової цілі, має змінювати структуру активності моторної кори під час формування моторного акту, що має досягти цієї цілі. Інакше кажучи, у цьому випадку активність моторної кори може здаватись спонтанною, тобто нічим не детермінованою. Але насправді вона є детермінованою, керованою, оркестрованою, диригованою через інтегровану інформацію, що формується на основі суб'єктивної цінності суб'єкта у фронтальній корі мозку. Але така обумовленість фізичного психічним не може бути виявленою об'єктивними методами дослідження у силу нефізичної, а саме інформаційної природи психічного. Тож, такий причинно-наслідковий інформаційний зв'язок можна виявити лише співставленням змістовної (інформаційної) специфіки активних на даний момент управлінських нейронних мереж та структури мереж, що реалізують в моторній корі відповідні моторні акти, або враховуючи суб'єктивні дані опитування людей, мозок яких при цьому досліджується методами, що знімають показники коркової активності, як мінімум, моторної та фронтальної кори.

Нарешті, ми маємо та здатні зробити аналіз тої форми причинності, яку у цій роботі вже неодноразово називалась інформаційною причинністю, що реалізується через психічні явища та процеси. Будемо тут лаконічними, бо майже увесь чималий текст цієї статті присвячено психічним явищам та процесам. Тож, першою і основною інформаційною операцією, що відбувається саме у психічний спосіб, є вже багато разів згадувана тут здатність живих істот до суб'єктивної оцінки будь-чого, що має біологічну або соціальну цінність. Її причинна природа проявляє себе майже у всіх психічно здійснюваних операціях переробки інформації в мозку. Наприклад, у суб 'єктивному співставленні та суб 'єктивно здійснюваному виборі будь-якого рівня, який може відбуватись тільки через процедуру суб 'єктивного співставлення. Тож, інтеграція інформації (минулого досвіду), яка відбувається через ряд психічно здійснюваних операцій переробки інформації, у тому числі суб'єктивної оцінки та суб'єктивного вибору, відбувається виключно у сфері психічного. І саме тому психічне є причинно незалежним від фізичних явищ оточуючого живу істоту фізичного світу, а, в певній мірі, і від фізично здійснюваної нейронної активності мозку, що породжує саме це психічне Це, може для когось дратівливе, твердження, є, поки що, гіпотезою. І воно фундується на індетерміністській природі фактора суб'єктивної оцінки. Про що мова ще попереду..

Тут, якщо ще раз повернутись до проблеми співдружності психічного та фізичного під час інтегрування інформації, треба мати на увазі ще і таке: біоелектричний імпульс є більш динамічним фізичним явищем, аніж структура самої нейронної мережі, по якій він "бігає". У той же час він, будучи в певній мірі "вільним" від самої структури нейронної мережі, підкоряючись фактору суб'єктивної оцінки, може, переміщаючись по ній та охоплюючи у певні моменти інформаційної активності різні її "структурні об'єми", може актуалізовувати до дії у зв'язку з цим і різні об'єми біологічно чи соціально доцільної інформації у вигляді психічних конструктів - чи то образів, чи то відчуттів, чи то думок. Тож тут, спонтанна біоелектрична активність мозку проявляє себе як функціональний посередник між нейронними мережами та психічними явищами.

Але для чого сфера психічного є відносно незалежною від фізичного світу та, одночасно, є породжуваною цим світом, особливо, коли йдеться про фізично функціонуючи нейронні мережі мозку, функціонування яких є безпосередньою умовою функціонування цього психічного? Відповідь є такою: тільки за ради одного, а саме, заради інтеграції інформації. Відштовхуючись від цього твердження, спробуємо описати, що уявляє собою інформаційна причинність, яка реалізується через психічні процеси та явища. Першим, ключовим її елементом є, вже трохи надоїла тут (але подітись нікуди, бо такої є її фундаментальна функція у цій "історії"), суб'єктивна оцінка. Адже саме вона є фактором суб'єктивного відбору з усього континууму фіксованої в мозку інформації саме тої, яка є, ймовірносно, корисною для вирішення тої проблеми, що зараз от стоїть перед живою істотою. Другим елементом структури інформаційної причинності, що реалізується через психічне, є суб'єктивно здійснюваний відбір необхідної для біологічно/соціально доцільного процесу переробки інформації, який відбувається тільки і тільки на обмеженому континуумі саме тої інформації, яка є принципово ймовірносно у нагоді для вирішення даної, наочної проблеми.

Таким чином, треба мати на увазі, що постульована тут інформаційна причинність є принципово, як то кажуть в математиці, описуваною як індетерміністський процес. А це значить, що будь-який вибір, що відбувається на "теренах психічного простору" через процедуру суб'єктивної оцінки, є принципово не обчислюваним (Пенроуз, 2003). Принаймні, не обчислюваним у межах усіх математичних операцій, що здійснюються у рамках сучасних, функціонуючих через парадигму алгоритмічності, обчислювальних пристроїв. Тож, індетермінізм є принциповою властивістю такої інформаційної причинності. Інакше кажучи, відбір інформації, що відбувається на віялі інформації (можливостей), що є фіксованою в мозку, не може бути передбаченим не тому, що людині не вистачає якоїсь суттєвої інформації для вирішення проблеми, а саме тому, що сама суб'єктивна цінність людини є досить мінливим психічним феноменом, і може принципово непередбачувано змінюватись під час інформаційного процесу. Саме тому людина і є для іншої людини, особливо в умовах зовнішніх біфуркаційних "хвиль", найбільш непередбачуваним фактором її, а то і свого власного, буття. Бо людина є носієм своїх власних прийнять рішень, непередбачувано змінюваних цінностей, які є засобом здійснення її власних вільних актів вибору.

Прояснивши сутність та структуру інформаційної причинності, що здійснюється тільки у царині психічного, і тільки за рахунок його специфічного "інструментарію", у цьому розділі нам залишилось лише у кількох словах описати онтологію психічного. Тобто, нам залишилось, хоча і, зрозуміло, далеко не в повній мірі, відповісти на питання "що таке психічне як таке?". Тож, ми і відповідаємо на нього такою, стислою, але яка фундується на всьому тому, що тут вже було сказано, відповіддю: Воно, психічне, є інформаційним процесом. Тож, інформація є його онтологічною основою, є засобом його існування. Крім цього, такою онтологічною основою психічного є те, що будь-який інформаційних процес, що здійснюється через психічні явища, може відбуватись через фактор здатності живих істот щось суб'єктивно оцінювати. І останнє, що тут вже можна сказати, це те, що у психічного є, крім його інформаційної природи та суб'єктивної оцінки, ще одна, тільки йому притаманна, специфічна особливість. Мається на увазі, що у сфері психічного інформація може репрезентуватись перед суб'єктом (перед "обличчям" його здатності щось суб'єктивно оцінювати, чи, якщо йдеться про людину, перед її "мультиціннісним Я" (Соловйов, Літвінова, 2022)) заради її оцінки і відбору, тільки у формі так званих qualia, тобто квалітативних означень певної інформації, на кшталт "зелене", "солене", "боляче", "гладке", "тепло" (більш докладно див. у (Соловйов, 2021)).

6. Схема включеності суб'єкта у фізичну структуру оточуючого його світу: свобода вибору та причинність зсередини-себе

Останнім акордом цього дослідження, за нашим замислом, мав стати розділ саме с такою назвою, яку він має. Тож, виходячи з цього замислу, що ставив собі на меті дослідити широкий діапазон функціонально та причинно пов'язаних між собою феноменів, у тому числі з поки що не зовсім з'ясованою онтологією, скориставшись термінологією, яка належить "діаметрально" різним методологіям дослідження (маємо на увазі гуманітарну та природничу науки), ми мали знайти більш-менш вдалий графічний спосіб представлення його кінцевих результатів. Що і втілилось у схему, яка представлена нижче на рис. 2. Наша ідея полягає в тому, що принципово "заточена" на моделювання майбутньої фізичної реальності жива істота (а найбільш віртуозною у цій справі є саме людина), не зовсім справедливо, як на наші освічені часи, вибраковується "строгою" природничою наукою як об'єкт дослідження, що в науці має називатись суб'єктом. Адже сам факт здатності суб'єкта передбачати та моделювати, а потім втілювати психічні моделі майбутнього у фізичну реальність, свідчить про те, що осучаснена наука вже може і має об'єднати природниче та гуманітарне знання у одну-єдину цілісну науку про світ - з цілісним концептуальним уявленням про фізичний світ та суб'єкта у ньому, з вже єдиним категоріальним апаратом. І ми, залюбки, і здається, що із "знанням справи", включимо "нашого" суб'єкта, з його каузальною своєрідністю, з його свободою, з його здатністю формувати "з-середини-себе" нові класично-фізичні каузальні лінії (Соловйов, 2021), з його мозком, який все це забезпечує, у фізичну структуру світу. А графічна схема на рис. 2 допоможе нам у цьому.

В наші часи навіть математика вже намагається розробити спеціалізований математичний апарат, стимулюючи, тим самим, включення об'єктів дослідження гуманітарних наук у свої "строгі" і не надто строгі, розрахунки (Пенроуз, 2003), використовуючи так звану баєсовську (що досліджує ймовірність) математику та математику, що не боїться працювати з так званими індетерміністськими об'єктами. А нас і тут найбільш буде цікавити один з таких феноменів, - звісно ж, суб'єктивна цінність. Тож, далі, при аналізі змісту рис. 2, і гуманітарні поняття суб'єкт, свобода вибору, інформаційна причинність, причинність-з-середини-себе, психіка, та ін., і поняття "строгої" природничої науки, - класична фізична причинність, ймовірність, фізичний час, випадковість, та ін., - будуть безконфліктно співпрацювати, аби визначитись, чим є суб'єкт у "тотально" фізичному світи. Але ця безконфліктність, як ми вважаємо, вже була досягнута через концептуальне узгодження уявлень про фізичну стрілу часу та новими фактами про інформаційну активність мозку. І у схемі на рис. 2 ми скористаємося цією, досягнутою нами, безконфліктністю.

Система координат, що утворюється двома координатними прямими Х та Y, є графічним відображенням фізичного світу. Одна з цих шкал, а саме Х, відображує зміну фізичного світу у часі. Інша ж, шкала Y (для спрощення рисунку вона, не порушуючи його сенсу, символічно заміняє тут три просторові шкали), відображує фізичний світ у його просторовому розвороті, що ідентифікується ще і значком нескінченності.

Рис. 2. Схема включеності суб 'єкта у фізичну структуру оточуючого його світу. Позначення: Переклад з англ. Шкала X "фізичного" часу, шкала Y фізичного простору, де відбуваються фізичні зміни на майбутнє, Past - Минуле, Probable Future - ймовірнісне майбутнє, Front of Present - фронт теперішнього, що "рухається" від минулого "до майбутнього", A (C.SV) - суб'єкт, який, маючи свободу вибору, вибирає вектор свого майбутнього; a, b, c, d - геометричні позначення закономірностей, що виявляються в минулому, аби моделювати майбутнє; V - вибраний суб'єктом вектор детермінації фізичного світу; B front of present - великий кольоровий круг - фрагмент підконтрольної нейронної мережі, активність якої психічно оркеструється у момент теперішнього. (Докладне пояснення в тексті).

Виходячи з сказаного, вісь Y можна ще інтерпретувати, - оскільки вона пересікає лінію стріли часу у точці, що символізує розділення часу на минуле та ймовірне майбутнє, - як вісь, що відображає теперішній час. Іншими словами, вона відображає "тут і зараз" існуючу фізичну реальність, яка тільки і може існувати в теперішньому часі, але постійно змінюватись, "рухаючись" по шкалі Х фізичного часу (на рис. 2 означена як Arrow of Time) з ліва направо у напряму від минулого до майбутнього. У такій парадигмі усе фізично існуюче може існувати і змінюватись тільки у теперішньому, яке на рис. 2 означене красномовним Front of Present (Фронт Теперішнього). Нагадаємо тут і те, що минулого вже фізично не існує, а майбутнього ще фізично не існує (і ніколи не буде існувати).

Далі, розвернувши на схемі рис. 2 "просторово-часову арену", на якій мають діяти людські суб 'єкти із своєю здатністю вільно вибирати своє майбутнє, з власною можливістю маніпулювати фізичними явищами, об'єктами, та, що там казати, й іншими суб'єктами, які не дуже вправно можуть це робити, ми маємо тепер ознайомитись з фізичними умовами, в яких цим суб'єктам (принаймні одному з них, а саме тому, що на рис. 2 означений червоним кольором та лат. літерами C.SV), належить шукати свого щастя. Але перед тим, як зробити це, ми уточнимо за допомогою, знову ж таки, графічних засобів, певні обставини цього пошуку. Ми знаємо, що у "тотально" фізичному світі має діяти тільки фізична причинність. І причино-наслідкові зв'язки, які діють у рамках фізичної реальності, можуть бути охарактеризовані певними математичними узагальнюючими інструментами, які графічно зображені на рис. 2. Ми бачимо, що на лінії Front of Present зображені добре нам відомі ще з шкільної програми парабола, пряма, та синусоїда. Те, що вони пересікають лінію Front of Present, свідчить про те, що певні фізичні процеси, що характеризуються саме такими математичними закономірностями, відбуваються на стрілі фізичного часу саме зараз, у момент теперішнього. Бо тільки у момент теперішнього може відбуватись усіляка фізична процесуальність. І не тільки поза організмом людини, але і у її мозку у вигляді фізично активних нейронних мереж, про що вже багато було сказано тут, і що ще буде активно аналізуватись у цьому розділі (тому не випадково "наш" суб'єкт є розташованим на цій, "рухомій" зліва направо у напрямку майбутнього лінії Front of Present).

Повертаючись до математично описуваної, зокрема, параболою, прямою та синусоїдою, динаміки причино-наслідкових закономірностей, спробуємо інтерпретувати описувану з їх допомогою можливість передбачення майбутнього, яке є неодмінною складовою можливості моделювання майбутнього. Усі ці три графіки закономірностей пересікають лінію Front of Present. А це значить, що вони, будучи "прокресленими" на просторово-часовій сітці реальності, та характеризуючи певні причино-наслідкові лінії, дозволяють на основі минулої траєкторії "докреслювати" лінії, що потрапляють в зону ймовірного майбутнього (останні зображено пунктиром). Тож, ці графіки є виразом закономірностей, за якими можна передбачувати майбутнє, і, таким чином, моделювати майбутнє. Бо закономірність і є закономірністю саме тому, що будучи виявленою в минулому, вона має спрацьовувати у майбутньому.

Але все це свідчить про те, що розташований на цієї ж лінії Front of Present, суб'єкт (див. кольоровий кружок C.SV), може, використовуючи переваги своєї психічної природи, виявляючи певні закономірності в минулому, моделювати свої майбутні стосунки з оточуючою його фізичною реальністю. Адже, тільки на цій лінії Front of Present, ми, люди, є живими і діючими, тобто реально існуючими. Тільки тут, на цій лінії, ми можемо змінювати своє власне буття "на краще", втілюючи ці психічні моделі майбутнього у фізичну реальність.

Тож, ця можливість передбачати та в подальшому моделювати, в усіх цих трьох випадках, фактично, фундується на тому, що вони усі три, є математично виведеними алгоритмами, які описують величезну кількість існуючих у природі фізичних процесів - лінійних чи нелінійних. Тут доречно сказати, що з таким передбаченням майбутнього легко справляються усі пристрої, що фундуються на принципах алгоритмічного обчислювання, виявлених британським математиком Аланом Тьюрінгом. Хоча, зрозуміло, не без допомоги людини, яка створила комп'ютер та надала йому відповідні математичні інструменти, а головне, надала йому "здатність" обчислювати лише те, що є суб'єктивно значимим (!) для людини-користувача. Тож, нам знову необхідно згадати фактор суб'єктивної оцінки, що діє у мозку, але якого геть не має у технічних обчислювальних пристроях сучасності. Адже саме він створює у мозку ситуацію виходу інформаційного процесу за межі алгоритмічності як такої, у сферу невідомого (Kallenberg, 2021). Бо саме суб'єктивна оцінка створює ситуацію невизначеності та, одночасно, спрямованості на елімінацію цієї невизначеності.

Рухаємося далі. У царині фізичного усе явно не обходиться простими алгоритмами та "графіками" (бо таке, крім того, що воно є не життєдайним, за великим рахунком, є ще і не життєздатним - тобто такою "фізичною реальністю", що не має потенції не тільки до саморозвитку, а й навіть до "простого" існування, як це демонструється, наприклад, неврівноваженою термодинамікою). Тож, з ускладненням фізичної процесуальності, "у передбачення майбутнього, а тож і "у моделювання майбутнього", виникають труднощі. І насправді, як на це вказує нобелевський лауреат з математики Р. Пенроуз, ускладнення структури фізичного процесу, - аж до величезних ступенів хаотичності (стохастичності), - здійснюється не тільки за рахунок простого розростання факторів впливу, що формують причино-наслідковий зв'язок чи мережу таких зв'язків, але і за рахунок факторів, які неможливо зафіксувати у силу їх фізичної слабкості (як-от, дихання людини в сусідньому місті). Але і це ще не доказує безсилості Тьюрінгівської алгоритмічної математики. Це лише вказує на слабкість здатності людини враховувати відповідну кількість факторів та силу їх впливу. Але у рамках такого бачення ми, взагалі, можемо будь-який процес, що здійснюється у фізичній реальності, назвати принципово таким, що вираховується через більш складні алгоритми. Крім цього, ми не можемо тут знайти місця тому феномену, який у науці, загалом, називають випадковістю. Натомість, ми "маємо" тут користуватись поняттям псевдо-випадковість. Щоб ще раз уточнити таке неповне уявлення про фізичний світ, - що надалі стане нам конче у нагоді, коли ми знову повернемось до здатності людського суб'єкту моделювати майбутнє за допомогою психіки (чи, хай то буде, за допомогою свідомості), - звернемось ще до одного красномовного фізичного феномену, який зветься Ніагарським водоспадом. На рис. 2 він зображений скупченням хвилястих ліній, що хаотично пересікають лінію Front of Present).

Припустимо далі, що якась чудернацька людина могла б, наприклад, захотіти чогось чудернацького (бо вона є суб'єктом, що може захотіти навіть і чогось незвичного). І вона, ця людина, захотіла, припустимо, вирахувати усю точну структуру Ніагарського водоспаду, - динаміку його найменших потоків, їх перетинань, взаємодій та турбулентностей, враховуючи, до того ж, зовнішні впливи на нього. Претензії такої грандіозної (але марнотратної) математичної задачі, як тут вже було сказано, звісно ж зупиняться не обмеженістю алгоритмічної математики Тьюрінга, а більш банальною причиною - не здатністю фізично урахувати усі начальні та поточні фізичні параметри цього грандіозного хаотичного процесу. Аж, наприклад, до помаху крила метелика, що десь, за тисячі кілометрів, порхає над швейцарським гірським лужком. Але, повторюємо, до самої математики і тут претензій аніяких.

Тож, такий "надскладний фізичний світ" Ніагарського водоспаду все ще є обчислюваним (хоча лише теоретично). Надалі ми покажемо, що фізичний, оточуючий нас світ, є ще складнішим, більш ймовірнісним, більш череватим невизначеністю, ніж "штучний світ математики алгоритмів та Ніагарського водоспаду". Адже в ньому ми зустрічаємось не тільки з фактором згадуваної вище псевдо-випадковості, а й з фактором випадковості як такої. (На роль такої випадковості як такої можуть претендувати, можливо, ті ж самі мутації, що зіграли ключову роль у становленні життя на Землі, а тож, і у формуванні мозку як системи організму, спроможної реалізовувати психічне). Адже у реальному фізичному світі існують такі непрості фізичні тіла (!), які ми звемо тут суб'єктами, і які мають свободу вибору як інструмент свого буття, а тож, які є причинами-з-середини-себе. Суб'єктами, кількість яких не обмежується одним бутафорським екземпляром, що є рожевого кольору та означений літерами C.SV. На противагу нашому бутафорському фізичному світові, що зображений координатною сіткою на рис. 2., реальний фізичний світ є іноді вщент заповненим цими суб'єктами (особливо в містах-мегаполісах), а іноді є здатним самопідвищувати "градус" невизначеності своїх процесів так, що годі й казати про якусь там передбачуваність, а з нею і моделювання майбутнього. І цей, тепер вже не просто фізичний світ, а світ, що включає в себе цього суб'єкта у безлічі своїх людських варіантів, і є, в кінці-кінців, тим світом, який нас тут остаточно цікавить.

Але щоб розглянути причинно-надскладну природу цього світу на тлі вже досліджуваної тут суто фізичної його іпостасі, нам треба, для початку, зазирнути в останній раз в середину мозку суб'єкта. Нас, зрозуміло, у даному випадку задовольнить лише один екземпляр мозку. Хай то буде мозок суб'єкту, що є означеним літерами C.SV на рис. 2. Але спочатку пояснимо цю абревіатуру: літера C є першою літерою в англійському слові Consciousness (свідомість), а літери SV означують, відповідно, словосполучення суб'єктивна цінність. А це, виходячи з всього вже сказаного, значить, що такий суб'єкт, накопичуючи інформацію через SI (сенсорний вхід) свого мозку (дів. рис. 2, стрілки t1-t4, що символізують фіксацію інформації про минуле в його мозку, яка була здійснена у моменти t1-t4) та зберігаючи її, потім вільно відбирає її з анналів своєї пам'яті заради її інтеграції через дію психічних явищ (свідомість, психіка, та таке ін.). Це дає змогу нашому суб'єкту C.SV у царині свого внутрішнього вільного суб'єктивного буття з відібраної інформації інтегрувати суб'єктивно бажані ним психічні моделі свого майбутнього суб'єктивного буття. Це дозволяє йому користуючись "віялом можливостей", яке розгортається перед кожним суб'єктом (див. пунктирні невеличкі стрілки, що виходять у вигляді віяла з кольорового кружка, який символізує суб'єкта), - і розгортається тим більше, чим більше фіксовано інформації в його мозку, - вибрати одну з цих можливостей (часто, нажаль, а може і на щастя, не найкращу). Так суб'єкт є фундаментально вписаним у фізичний світ через свою "розумну" м'язову активність (див. на тому ж фрагменті рис. 2 вектор V). Тут маємо пояснити: оскільки шкала Y є просторовою (узагальнюючою три просторові координати) шкалою, то будь-який вибір суб'єкта (навіть вибір смислу буття), на рис. 2 описується у просторових координатах вільно вибраних рухів суб'єкта. (А, взагалі то, як ми побачимо в подальшому, будь-яка детермінація психічним фізичного у рамках ієрархічно організованих потоків інформації у мозку суб'єкта має зафіксуватись у форма зміни просторових параметрів відповідних нейрохімічних елементів підконтрольних нейронних мереж).

На прикладі специфіки інформаційної активності суб'єкта C.SV ми маємо можливість побачити принципову різницю між світом "Ніагарського водоспаду та Тьюрінгівских алгоритмів", та світом, де суб'єкт, моделюючи бажане майбутнє, стає причиною-зсередини-себе. Тож, яку таку причинність демонструє цей суб'єкт C.SV, що привносить у нудний "світ Ніагарського водоспаду" феномен причинності-зсередини-себе? Феномен, який, за великим рахунком, може змінити вщент наше уявлення про цей фізичний світ. Фізичний світ, який тепер може уявлятись нами світом, що "кипить свободою" (тобто причинністю-зсередини-себе) з середини того локусів фізичного світу, який є обмеженим границями людських фізично існуючих тіл, в яких еволюція всесвіту випестувала таку форму інформаційної причинності (Соловйов, 2021).

В чому ж вона полягає, ця форма інформаційної, психічно, субєктивно здійснюваної, причинності, яка забезпечує причинність-зсередини-себе", і яка дозволяє людині змінювати фізичний світ "на краще"? Виходячи з всього сказаного тут про психічне, що здійснює інформаційний процес у нашому людському мозку, відповісти на це питання буде вже не складно. Структура цієї причинності стає зрозумілою, якщо ми приймемо до уваги, що в сфері психічного, на відміну від царини фізичного, де панує класичний фізичний детермінізм, оператором переробки інформації виступає фактор суб'єктивної реальності. І цей, виявлений нами, факт має стати для нас тою відправною позицією, з якої ми маємо дістатись чіткого розуміння того, що є те, що ми тут можемо назвати інформаційною причинністю.

Спробуємо більш докладно описати структуру інформаційної, що забезпечується в мозку фактором суб'єктивної оцінки, причинності, через яку будь-яка істота, що вже еволюційно "придбала" відповідно розвинений мозок, стає "причиною-зсередини-себе" - зрозуміло, в міру розвиненості цього мозку. Перш за все, ми маємо взяти до уваги, що операцію вільного вибору можна зробити тільки через операцію суб'єктивного оцінювання. У той же час суб'єктивне оцінювання і є тим ключовим моментом інформаційної активності мозку, який, свідчить про те, що такий інформаційний процес спричиняється в мозку саме з середини організму, при чому спричиняється фактором нефізичної природи. А ця нефізичність свідчить, що аніякі фізично існуючи та діючи чинники не є чинниками, що хоч якось безпосереднім (не опосередкованим інформацією) чином, впливають на той суб'єктивний вибір, що здійснюється через суб'єктивну оцінку. Ця ж започаткованість такого вибору, - чи то подальшої інформаційної операції, чи то тої чи іншої інформації, що є в нагоді при вирішення наявної проблеми, чи то, в кінці-кінців, вибору такої структури власної м'язової активності, що вдало втілює задуману психічну модель майбутнього у реальність, - є саме нефізичним фактором, що має впливати на фізичні процеси у мозку в рамках ієрархічних відносин нейронних мереж між собою. Тут нам мають зацікавити дві речі. По-перше, суб'єктивний вибір, як саме не фізичний фактор, на якій би фазі інформаційного процесу він не відбувався, буде започатковувати нову фізичну каузальну (причино-наслідкову) лінію, чи пучок нових фізичних каузальних ліній. І, по-друге, той же самий факт нефізичної природи самої суб'єктивної оцінки і, як наслідок цього, факт нефізичної започаткованості "нею" нових каузальних фізичних ліній, є фактами, що дозволяють нам назвати суб'єкта тим, хто є "причиною з середини себе". Про це свідчить і сама структура вільного вибору, бо якщо обмежений континуумом накопиченої інформації вибір хоча і може свідчити про деяку обмеженість поведінки живої істоти континуумом минулих фізичних подій, але, сам вибір, здійснюваний через суб'єктивну оцінку, може бути принципово непередбачуваним. Особливо в стресових ситуаціях. Приклад тут може бути таким: якщо ми дратуємо та розлючуємо собаку, то, на певному етапі цього "процесу", він, собака, з майже рівною 50-ти відсотковою можливістю може або кинутись на того, хто його дратує, або збігти злякавшись. І тут ми можемо констатувати принципову неможливість передбачити поведінку собаки. Ця ситуація може бути описана у рамках терміну індетермінізм (не у філософському, а радше у біологічно-математичному його сенсі).

Припустимо, що у нас не вистачає інформації точно чи, принаймні, задовільно точно, передбачити поведінку якоїсь людини в певних умовах. Припустимо також, що в нас є час збільшити точність ймовірнісного прогнозу. Ми збираємо відповідну інформацію, яка, так чи інакше, звужує діапазон ймовірності, роблячи прогноз чіткішим (наприклад, ми враховуємо, отримавши дані про певні випадки, коли наш досліджуваний поводив себе певним чином у схожих умовах, відповідних тій ситуації, яка нас цікавить. Ці дані, дійсно, можуть звузити цей діапазон невизначеності. Але, скільки б ми не уточнювали наше "досьє", в кінцевому підсумку ми ніколи не досягнемо стовідсоткової елімінації невизначеності. Ми не зможемо її елімінувати вщент. І саме з тої причини, що тут діє фактор суб'єктивної оцінки: ми ніколи не зможемо передбачити, яка саме цінність і з яким ступенем своєї актуалізованості, буде актуалізованою у той чи інший момент людського буття. Що теж свідчить про людину, як "причину-зсередини-себе", яка має свободу вибору як психічно функціонуючий "інструмент" переробки інформації у своєму мозку. Усвідомлюючи те, що інтерпретація свободи вибору, яка тут постулюється, може не зовсім комусь сподобатись, ми маємо дещо пояснити. Насправді, представлена тут інтерпретація свободи вибору аж ніяк не суперечить таким формам соціальної свободи, як от, свобода слова, свобода віросповідання, та таке ін. Вона є їх онтологічним базисом. Адже не зробивши первинного "вибору всередині-себе", ти не здійсниш вторинного вибору у "більш жорсткішій" до людини, аніж її власна психіка, царині соціальності.

Скільки б ми тут не пояснювали інформаційну природу психічного та роль фізичної причинності у його функціонуванні, надійна довірливість до створеної тут концепції "психічного, що управляє фізичним" може виникнути лише тоді, коли ми прояснимо, як інтегрований у психічних змістах досвід живої істоти має оркеструвати, диригувати, детермінувати м'язово (фізично) здійснювані поведінкові акти, що, в свою чергу, змінюють фізичний світ "на краще". Інакше кажучи, ми маємо вказати, хоча б гіпотетично, на механізм цього оркестрування психічним фізичного. Маємо зробити це хоча б не на рівні механізму, а на рівні принципу, чи принципів, за якими цей механізм має відбуватись. Аби зробити це, годі й очікувати успіху, якщо не врахувати того, що це оркестрування "розумним" психічним "нерозумного" фізичного є можливим у мозку тільки у рамках ієрархічних відносин між різними структурами та мережами мозку (див., розділ 5). Але про щоб не йшлося, - чи про керування управлінськими структурами мозку процесами пам'яті, чи про керування ними процесами сприйняття, чи процесами, що управляють в мозку моторикою живої істоти, - у будь-якому з цих випадків має йтись про деякі загальні закономірності, що втілюють у фізичну процесуальність підконтрольних мереж ту інтегровану через суб'єктивну оцінку інформацію, яка є результатом інформаційної активності цілісного мозку.

Тож, далі, щоб описати цю універсальну здатність мозку всередині себе обумовлювати вже інтегрованим досвідом фізичну активність підконтрольних мереж мозку, ми знову звернемось до рис. 2, а точніше, до того його фрагменту, що ще не був у епіцентрі нашої уваги. Цим фрагментом є великий рожевий круг, який є проекцією маленького рожевого кружка, що означує на цьому рисунку суб'єкта C.SV. Але на відміну від цього "суб'єкта", що є, за нашим задумом, переважно психічної природи, велика його проекція демонструє суто об'єктивно, фізично існуючу мережу в одній з ділянок мозку однієї з підконтрольних його мереж, - не важливо, в якій саме. І тут головне полягає в тому, щоб зрозуміти, як змінює, наприклад, просторовий образ, що фіксує інформацію про просторову локалізацію цілі, активність моторної кори, яка має сформувати послідовність моторних актів, здатних привести живу істоту до цієї цілі. Ця проекція, як і її оригінал на рис. 2 теж є переділеною навпіл віссю Y, яка символізує собою Front of Present (фронт теперішнього, що відокремлює минуле від ймовірного майбутнього). Тобто, тільки в момент теперішнього у цьому фрагменті нейронної мережі може змінюватись фізична активність під управляючим впливом відповідного психічного образу, в якому фіксована інформація про просторові координати цілі, без урахування яких є неможливим сформувати моторні акти, спрямовані на досягнення цієї цілі. Тож, як це відбувається?

Тут нам треба згадати, що нейронні мережі, самі по собі, не можуть виконувати свої інформаційні функції. Вони є лише деякими "доріжками" (матрицами), сформованими по "лекалах" пам'яті живої істоти (Tononi, 2008), по яким "бігають" електричні імпульси, які можуть (як під час електродних досліджень мозку в експериментах Пенфілда) актуалізувати у цій нейронній мережі активність відповідних їх структурі психічних конструктів, а з ними разом і фіксованої в них інформації. Так ось, саме вони, біоелектричні імпульси, і є безпосередніми фізично функціонуючими виконавцями інформаційних операцій, які допомагають психічним процесам розгортати на нейронній мережі інформаційний процес. Вони ж, біоелектричні імпульси, "визначають" в моторній корі, які саме нейронні мережі і у яких комбінаціях мають реалізовувати потрібні на даний момент моторні акти, що відповідають задачі досягнення сформованої у фронтальній корі просторової цілі. А тож, просторовий образ цілі, що містить в своїй психічній структурі її просторові координати, має, якимсь чином, управляти саме біоелектрикою, функціонуючою в моторній (первинній та вторинній) корі мозку. Адже ця біоелектрика, потім розповсюджуючись з моторної кори у м'язи, змушує їх системно збуджуватись та розслаблятись.

З іншого ж боку, це управління, оркестрування психічним фізичного відбувається тільки у теперішньому, бо тільки в момент теперішнього може здійснюватись будь-який фізичний процес, у тому числі і процес зміни конфігурації біоелектричної активності даного фрагменту нейронних мереж мозку. Зрозуміло, що точно таким же чином має відбуватись оркестрування психічним образом і інших фрагментів моторної кори мозку, а не тільки у тому її фрагменті, що вказаний на рис. 2. В управлінських мережах фронтальної кори формується такий інтегрований психічний просторовий образ, який координує біоелектричну активність системно, керуючи разом усіма фрагментами моторної кори, які, в свою чергу, "відсилають" потік вже системно організованих імпульсів у скелетні м'язи, аби вони системно реалізовували м'язову активність, спрямовану на досягнення цілі. Іншими словами, аби оркеструвати біоелектричну активність мозку, психічний просторовий образ, що формується у фронтальній корі, має системно щось збуджувати, а щось гальмувати в моторній корі, щоб вона відправляла певним скелетним м'язам тіла живої істоти це системне збудження та гальмування (це збудження чи гальмування може відбуватись через синапси нейронних мереж).

Одначе, такий механізм обумовлювання інтегрованим досвідом структури фізичного через оркеструючу дію психічного має діяти, зрозуміло, не тільки по відношенню до моторних коркових структур, а і по відношенню до будь-якої підконтрольної мережі в мозку. Тут важливий принцип, а не приватні процесуальні властивості.

Висновки: визначення поняття "психіка" та ін.

Наразі завершивши наші дослідження того, як і для чого психічні процеси відбуваються у мозку, прослідивши їх основні етапи, починаючи від сенсорного входу та закінчуючи моторним виходом, ми маємо констатувати: ми досягли мети, пояснивши, навіщо і як психічні явища тотально супроводжують людське існування. Крім цього, ми зробили спробу виявити онтологічні підвалини психіки, які, за нашою думкою, полягають у тому, що психіка є, передусім, інформаційною сутністю, а її функціональність фундується на двох речах - суб'єктивній оцінці та свободі відбору інформації. І нам залишилось лише, не задовольняючись відповідними реаліями, зробити визначення того, що, в кінці-кінців, ми маємо тут на увазі, коли застосовуємо поняття "психіка".

Одна з таких дефініцій, що ще донедавна була найавторитетнішою на теренах пострадянської (і не тільки) науки, стверджувала, що "психіка - це суб'єктивне відображення об'єктивного світу". Але нас не може задовольнити ця поважна дефініція, не зважаючи на її правоту, тому, що вона не відповідає на ключове питання: "а навіщо живим істотам таке суб'єктивне відображення об'єктивної реальності". Бо занадто загальна відповідь, - мовляв, "для пристосування живих істот до зовнішніх умов існування", - не вказує на спосіб такого пристосування, який, як раз, і характеризує саме психічне. Тож...

Психіка - це причинно-незалежна від оточуючого живу істоту фізичного світу сфера суб'єктивно здійснюваної переробки інформації (що реалізується нейронними мережами мозку), де діє, в якості оператора цієї переробки, фактор суб'єктивної оцінки. Він, фактор суб'єктивної оцінки, забезпечуючи через вільний відбір інформації процес біологічно та/або соціально доцільної інтеграції інформації, реалізує елімінацію невизначеність (дефіциту інформації) у відносинах живої істоти зі своїм ймовірнісним середовищем.

Доповнення до визначення психіки. Результати таким чином здійснюваної в сфері психіки інтеграції інформації можуть, одночасно, проявляти себе у трьох формах: по-перше, здатності живих істот з психічно активним мозком відповідати на середовищну новизну своєю поведінковою новизною; по-друге, у здатності таких живих істот створювати на основі свого минулого досвіду психічні (образні, розумові) моделі своїх майбутніх взаємовідносин з оточуючим їх фізичним середовищем; і, по-третє, формувати на основі інтегрованого досвіду "розумні" (чи, принаймні, біологічно та соціально доцільні) моторні акти.

До підсумків цього дослідження можна віднести декілька загальнонаукових тверджень про природу інформації. Насамперед таке: інформаційні процеси у мозку психічно активних живих істот є здійснюваними саме завдяки "своїй власній логіці", а не через обумовленість фізичними закономірностями. Ця фундаментальна відмінність функціонування інформації в мозку через дію психічного та в технічно функціонуючих пристроях, де вона переробляється через класичну фізичну причинність, відібрану людиною, аби вирішувати свої, ангажовані її суб'єктивністю, проблеми, вказує на те, що сам феномен інформації є, взагалі, засобом існування живих істот і не має статусу самостійно існуючого в якому б то не було іншому контексті. Там де говорять про інформацію, там, іноді не помічаючи цього, говорять про суб'єктивні цінності. Тому все, про що тут йдеться, це, в кінцевому підсумку, про "інформаційну причинність, що реалізується через суб'єктивну цінність.