Контекстуально-семантична диференціація міжгрупових атрибутів "радянський" та "європейський" у призмі етнонаціонального сприйняття українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра соціальної та практичної психології

Житомирського державного університеті імені Івана Франка

Контекстуально-семантична диференціація міжгрупових атрибутів «радянський» та «європейський» у призмі етнонаціонального сприйняття українців

Кириченко Віктор Васильович,

доктор психологічних наук, професор

У статті представлені результати психосемантичного дослідження особливостей міжетнічного сприйняття українців після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України. Під час проведення гібридної війни росіяни активно використовували концепти історичної спорідненості українців та росіян у межах радянської історії, вказували на культурну спорідненість слов'янських народів та відмінності у традиційних цінностях між українцями та європейськими народами. У процесі підготовки до військового вторгнення наративи культурної близькості українців та росіян протиставлялися наративам «бандерівців», «галичан», які уособлювали у собі ту частину українського суспільства, яка була інтегрована у європейське культурне середовище. У дослідженні використано процедуру семантичного диференціала Дж.Келлі та факторно-семантичного моделювання. За результатами дослідження було встановлено, що для українців є властивим у процесі міжетнічного сприйняття використовувати конструкт «європейський» у поєднанні з іншими особистісними характеристиками, які стосуються специфіки соціально-економічної взаємодії. Атрибут «радянський» не використовується досліджуваними, росія не ототожнюється з радянським союзом, на рівні масової свідомості українців, росія і радянський союз є відмінними етнонаціональними групами, які не мають спільних рис. За результатами дослідження ми можемо констатувати, що у призмі міжетнічного сприйняття українців існує тенденція до диференціації інших етнонаціональних груп за принципом «європейський - не європейський» та виявився абсолютно нежиттєздатними атрибути «радянський», «російський» для пошуків певної групової спорідненості. У контексті інформаційно-психологічного протистояння будь-яка спроба використання ідей етнічної, культурної, історичної спорідненості між українцями та росіянами не матимуть військово-тактичної ефективності.

Ключові слова: картина світу, особистісні риси, нація, українсько-російська війна.

CONTEXTUAL-SEMANTIC DIFFERENTIATION OF INTERGROUP ATTRIBUTES «SOVIET» AND «EUROPEAN» IN THE PRISM OF ETHNO-NATIONAL PERCEPTION OF UKRAINIANS

The article presents the results of a psychosemantic study of the peculiarities of the interethnic perception of Ukrainians after the beginning of the full-scale Russian invasion of the territory of Ukraine. During the hybrid war, the Russians actively used the concepts of the historical kinship of Ukrainians and Russians within the limits of Soviet history, pointed to the cultural kinship of the Slavic peoples and the differences in traditional values between Ukrainians and European peoples. In the process ofpreparing for the military invasion, the narratives of the cultural closeness of Ukrainians and Russians were contrasted with the narratives of the «Banderivites», «Galicians», who represented the part of Ukrainian society that was integrated into the European cultural environment. The study used the procedure of J. Kelly's semantic differential and factor-semantic modeling. Based on the results of the research, it was found that it is characteristic for Ukrainians to use the «European» construct in the process of interethnic perception in combination with other personal characteristics that relate to the specifics of socioeconomic interaction. The attribute «Soviet» is not used by the researched, Russia is not identified with the Soviet Union, at the level of the mass consciousness of Ukrainians, Russia and the Soviet Union are distinct national groups that have no common features. According to the results of the research, we can state that in the prism of the interethnic perception of Ukrainians, there is a tendency to differentiate other national groups according to the principle «European - not European», and the attributes «Soviet», «Russian» turned out to be completely unsustainable for the search for a certain group affinity. In the context of informational and psychological confrontation, any attempt to use the ideas of ethnic, cultural, historical affinity between Ukrainians and Russians will have no results.

Key words: worldview, personality traits, nation, Ukrainian-Russian war.

Атрибуція етнонаціонального сприйняття виконує вагому роль в критичні моменти функціонування суспільства. Національність - це основний критерій пошуку групової єдності у періоди соціальних, демографічних, культурних катастроф, цей атрибут дає можливість пошуку певної спільності у процесі боротьби: з обставинами, проблемами чи ворогом. Загострене усвідомлення своєї етнічної чи національної приналежності свідчить про те, що суспільство перебуває у критичному або перед критичному стані. Пошуком виходу з цієї ситуації буде займатися саме етнос, який може акумулювати у собі велику кількість людей на основі їх культурної спорідненості. З іншого боку винними у виникненні критичної ситуації будуть також представники певного етнічного угрупування, а не професійного чи політичного.

Показовою у цьому може бути історія євреїв часів Другої Світової Війни, які стали жертвами нацистського режиму Німеччини саме через безпідставні звинувачення їх у знижені добробуту німців після завершення Першої Світової Війни. В історії великих диктатур такого масштабу геноциду ще не було, хоча в Радянському Союзі «народами-ворогами» ставали кримські татари, німці (які проживали на території СРСР до початку війни). У період «великого терору» (1937-38 рр.) радянським союзом було проведено «румунську», «польську», «харбінську», «грецьку», «македонську» операції, які сфокусувалися на вирішенні національного питання з тими, хто не вміщувався в рамки радянського етнонаціонального конгломерату [6]. На початку 20-х. років ХХ ст. під час громадянської війни радянська влада одразу взялася за вирішення національного питання шляхом заперечення існування етнонаціональних відмінностей між усіма територіальними суб'єктами. Громадянська війна, яка мала цілком національне підґрунтя як результат легітимації незалежності окремих частин Російської Імперії, одразу отримала ідеологічний маркер «класової» - сегрегації у межах кожної національності чи етносу, тієї частини населення, яка є менш лояльною до провадження радянської ідеології (Smith, J., 2001). Приклад Північної Кореї показав, що якщо етнос цілком не можна втиснути в рамки радянської ідеології, то його можна розчепити на частини: умовно кажучи, «радянських корейців» та «нерадянських» [11]. Відповідні паралелі можна простежити і в медійному дискурсі «українсько-російського» протистояння, яке почалося одразу після розвалу радянського союзу. Правонаступниця радянської ідеології одразу знайшла винних у «найбільшій геополітичні катастрофі ХХ ст.». Ними стали окрім інших «галичани», які протиставлялися українському етносу, який є частиною слов'янської культури та гарно вписувалися в новий геополітичний проєкт. У роботах одного з українських ідеологів «руського світу» Юрія Чернишова, популяризується ідея протидії українців (русинів) та галичан, які, на його думку, становлять певну небезпеку для державності України. На думку автора, відокремлення від України «галичан» - націоналістів, які агресивно досягають своїх політичних цілей, загрожують безпеці України, проваджують ідею «титульної нації», врятує українців від втрати державності загалом. Автор протиставляє Україну Галичині, стверджує, що Галичина не є Україною (адже галичани не слов'яни). У історичному описі історії становлення Галицької держави наводить приклади протистояння русинів (українців) та галичан, яке наразі загострилося на сході України. Таким чином війна ДНР і ЛНР є війною (продовженням війни) українців з галичанами (громадянська війна) а не агресією росії (порушення територіальної цілісності держави). Просувається ідея федералізації, яка може вирішити проблеми державності України. Фактично, федералізація дасть можливість відділити «регіони», які не є лояльним ідеї «руського світу» (а він не обмежується кордонами якоїсь держави). Україна у цій геополітичній картині світу дружня до інших братніх, «руських» народів, а от умовна «Галичина» тероризує усіх, змушує дистанціюватися від братніх народів, поводить себе агресивно відносно «інакомислячих». Такі ідеї схилили росіян до повномасштабної війни в Україні у лютому 2022 року і у цьому було ключове завдання - воювати не проти українців, а з «невеличкою Галичиною», яка захопила владу (війна не з регулярною армією, а націоналістичним угрупованнями). Під час Югославських воєн 1991-2001 років просербські еліти аналогічно намагалися втримати штучно створений Радянським Союзом етнонаціональний конгломерат Югославія за рахунок штучної сегрегації та проведення етнічних чисток серед боснійців та косовців, які також у свій своїй масі стали ворогами народу. Це ще раз довело, що політична модель, яку запропонували (а у більшості випадків) агресивно насадили комуністи у різних куточках світу є нежиттєздатною та тримається на тотальному терорі. Усі створені у межах цієї ідеології союзи існували лише в умовах жорсткої диктатури [13].

Якщо аналізувати антологію casus belli воєн, які проводилися за останні сто років, то вони виникали саме на підґрунті етнонаціонального непорозуміння: прямого територіального (наприклад Вірменія та Нагірний Карабах) чи прихованого мовного (наприклад Росія та Україна) або релігійного (наприклад Ізраїль та Палестина).

Війни, які б відбувалися між іншими соціальними групами: расовими, гендерними, професійними - важко уявити. Якщо виникає потреба у війні - вона буде етнонаціональною, адже національність є архаїчним, потужним інструментом групового об'єднання людей, що дуже гостро відчувається на рівні масової свідомості у піки військового протистояння [9]. З іншого боку, лише у системі етнонаціональних стосунків можливо здійснити групову сегрегацію, що підтвердили результати наших досліджень [4]. Етнонаціональна ідентифікація завжди використовувалася в державній політиці які дієвий інструмент випливу на громадськість з метою формування їх поведінки. Для розширення впливу - потрібно розширювати межі етнічної інтеграції або створювати нові, більш потужні об'єднання. Радянський Союз пішов шляхом класового об'єднання різних етносів та національностей, створивши систему де будь-яка національність прирівнювалася їм: неважливо ким ти був «росіянином», «українцем», «таджиком» чи «грузином» - ти у першу чергу був «людиною радянською» [5]. Європейська, Американська (США) чи Китайська конгломерація створювалися за цим принципом, у них до цього часу присутня внутрішня етнонаціональна диференціація, яка зникає коли справа стосується інтересів країни загалом. За майже 70-річну історію радянська імперія остаточно продемонструвала свою нежиттєздатність, але це не означало, що процес «етнонаціональної» ідентифікації мав опуститися на щабель нижче, тобто ті люди, які у першу чергу вважали себе «людьми радянськими» почали знову ідентифікувати себе як українці, білоруси, казахи чи грузини. Сутність людської культури полягає у тому, що вона є результатом пошуку людьми певної подібності з іншими задля створення сильного об'єднання, яке може протистояти соціальним та природним катаклізмам. На думку нейроендокринолога Р.Сапольські кожна людина намагається бути частиною сильного «ми» з метою протистояння умовному ворогу чи гіпотетичним катастрофічним обставинам, і чим чисельною більшим це угрупування є - тим більш убезпеченою є людина [7]. Тому процес етнона- ціонального укрупнення триває постійно. Українцям буде важко уявити, що тисячу років тому вони були цілком автентичними у культурному плані «полянами», «древлянами», «дулібами», «тіверцями». А уже станом на лютий 2023 року в Україні триває війна за їх право бути не просто українцями а «європейцями».

Після розвалу радянського союзу почалася поступова зміна семантичної тотожності у свідомості українців з «український=радянський» до «український=європейський». Першим, хто почав підтримувати цю ідею були саме жителі заходу Україну, які порівняли «радянську» та «європейську» культури у процесі багаторічної трудової міграції. Натомість, ідеологія російської федерації будувалася на тому, що «російським» вважається усе, що становить геополітичні інтереси росії. Така політика неодмінно призведе до загострення конфлікту як у середині самої росії, так і за її межами, адже підтримання величі росії на фоні інших національностей можливе лише як умова продовження експансивної, колоніальної політики [8]. Проведені етнопсихологічні дослідження в Україні в період з 1995 по 2013 роки свідчать про те, що на рівні масової свідомості українці схилялися до соціокультурної інтеграції з білорусами та росіянами [2], відповідні уявлення зберігалися до початку військової агресії росії на території України [1]. У проведених нами дослідженнях було виявлено, що військові події на території України, які почала російська федерація 2014 року кардинально змінила світоглядні уявлення українців про історичну та етнонаціональну спорідненість з українцями та росіянами, наблизила їх на рівні міжособистісної перцепції до відчуття спільності з поляками та іншими національностями, які входять до складу Європейського Союзу [3].

У розрізі дослідження дискурсу етнонаціональної ідентифікації українців та планів російської федерації щодо відновлення геополітичного союзу у рамках СРСР вартим уваги є вивчення стану семантичної репрезентації у масовій свідомості конструктів «радянський» та «європейський», які на нашу думку сигналізують про певні соціально-психологічні тенденції інтеграції українців до великих етнонаціональних конгломератів, яким є Європейський Союз та на роль якого претендує російська федерація. Завданням проведеного нами дослідження є вивчення семантичної близькості у сприйнятті етнонаціональних груп з якими взаємодіють українці. Особливе зацікавлення становить вивчення зміни семантичної близькості лексем, які позначають етнонаціональні групи у контексті повномасштабної агресії росії на території України, яка почалася у лютому 2022 року. У нашому дослідженні ми використовували методику репертуарних решіток Дж.Келлі [10], яка дала можливість виділити біполярні шкали семантичного сприйняття етнонаціональних груп з метою подальшого вивчення семантичної спорідненості цих конструктів з лексемами «європейський» та «радянський». Таким чином ми можемо простежити наскільки близькими вини є по відношенню до українців як етнонаціональної групи та інших національностей, з якими ми перебуваємо у тісних стосунках в контексті російсько-української війни.

У дослідженні взяли участь 50 осіб дорослого віку чоловічої та жіночої статі (статева приналежність не маркувалася). Досліджувані мали порівняти запропоновані національності за принципом репертуарних решіток Дж. Келлі. У результаті порівняння ми виявили конструкти у межах кожної з тріад, які пропонувалися досліджуваним до порівняння, для подальшої оцінки їх властивості кожній з національностей реального чи історичного контексту (табл. 1).

психосемантичний міжетнічний сприйняття українець

Таблиця 1

Результати частотного аналізу виявлених конструктів за методикою семантичного диференціалу Дж. Келлі