Психологічний аналіз статевих відмінностей у прояві життєстійкості підлітків в процесі освітньої соціалізації

Размещено на http://allbest.ru

16

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи

Психологічний аналіз статевих відмінностей у прояві життєстійкості підлітків в процесі освітньої соціалізації

Вступ

На сьогодні особливої актуальності набувають питання, пов'язані з переосмисленням змісту і результатів освітнього процесу, його відповідності вимогам сучасних стандартів. Так, удосконалення системи освіти здійснюється шляхом підвищення якості освітніх послуг, через впровадження нових технологій оптимізації способів освітньої взаємодії, підвищенням рівня безпеки в освітньому середовищі. Проте, будь-які як традиційні, так і інноваційні освітні процеси, мають враховувати не лише організаційно-методичні, але й особистісні аспекти. Відчуття нестабільності, дискомфорт, стан невизначеності - основне проблемне місце, що потребує негайного урегулювання, оскільки ігнорування психологічних потреб учасників освітнього процесу може негативно позначатися не тільки на емоційному дисбалансі, а й на їх інтелектуальній продуктивності.

Освітні організації, як провідні агенти соціалізації покликані забезпечити ефективний розвиток в безпечному освітньому середовищі, проте це можливо лише при створенні спеціальних для цього умов, зокрема розуміння індивідуально-особистісних особливостей учасників освітнього процесу і їх можливостей, не тільки в плані реалізації особистісного потенціалу, а й у плані протистояння об'єктивно існуючим «загрозам» психологічного характеру Таким чином, особливого значення набуває цілеспрямований розвиток в учнів відчуття життєстійкості, яке забезпечить розвиток почуття відповідальності за власну життєдіяльність, уміння ефективно реалізовувати власний потенціал, а також протистояти труднощам.

Останні 30 років психологи активно вивчають феномен життєстійкості, який інтерпретують як головний фактор подолання стресових подій та важких життєвих ситуацій. Основоположником цього поняття є Kobasa S. та Maddi S., які представляли його як провідну структуру особистості, основу якої складають три взаємопов'язані між собою загальні диспозиції, а саме залученість, відчуття контролю та прийняття виклику, які функціонують як основний ресурс опору під час зіткненні зі стресовими умовами (Kobasa, Maddi, & Kahn, 1982: 168-177). Залученість визначається як наявність справжнього інтересу до життєдіяльності, допитливість та соціальна активність. Диспозиція контролю визначається як усвідомленість власної здатності впливати на події, здатність контролювати ситуацію та власні емоційні реакції. Прийняття виклику - забезпечує сприйняття будь-яких змін і подій як основних можливостей для власного вдосконалення. Так, Мадді характеризував життєстійкість як необхідну психологічну якість, яка забезпечує здатність перетворювати стресові обставин із потенційно небезпечних у сприятливі можливості для особистісного зростання (Maddi, 2020: 393-398).

Сучасні дослідники визнають, що життєстійкість більше ніж просто ставлення особистості до труднощів, вони представляють її як стиль особистості, узагальнений спосіб існування, який забезпечує ефективне функціонування когнітивних, емоційних та поведінкових проявів. Вважається, що саме життєстійкість впливає на те, як людина сприймає себе та яким чином взаємодіє з оточуючим світом (Hosseini, Hesam & Hosseini, 2022: 196-207).

Життєстійкість дещо подібна іншим психологічним конструктам, зокрема локусу контролю, відчуттю конгруентності, самоефективності та оптимізму. Вона забезпечує адаптацію, психічне здоров'я та психологічне благополуччя, сприяє розвитку мотивації, впевненості у майбутньому, прагнення знайти сенс у житті та самореалізуватися. Життєстійкість - це вміння особистості відчувати задоволення від власної життєдіяльності, вона виражає активну життєву позицію особистості, ініціативність, відповідальність за всі життєві події. Надає можливість особистості повноцінно, найбільш ефективно використовувати свій потенціал, свої інтелектуальні здібності, повною мірою проявляти вищі психічні функції, а головне перешкоджає ролі жертви, допомагає впоратися навіть із найважчими життєвими подіями. Життєстійкість сприяє використанню ефективних усвідомлених стратегій протистояння стресу, оперативній здатності відновлюватися, а головне знаходити сенс в пережитих труднощах (Предко & Предко, 2021: 98-100).

Варто зазначити, що для сприятливого рівня життєстійкості важливим є наявність розвиненого, високого рівня всіх структурних компонентів: залученості, контролю, виклику. Тобто, для ефективного функціонування життєстійкості недостатнім буде розвиток лише одного з них. Так, якщо людина матиме високий рівень структурного компоненту життєстійкості - контроль і, в той же час, низький рівень - залученості та виклику, то взагалі не зможе сформувати екзистенційну мужність. Такі люди не матимуть схильності до аналізу власних помилок, тенденції до удосконалення та знаходження сенсу у життєвих труднощах. Вони можуть зазнати ще більшої невдачі, ніж будь-хто інший, оскільки для справжньої екзистенційної мужності, життєстійкості потрібно не просто вміти регулювати власні емоції, а усвідомлювати сенс життєвих подій, прагнути знайти позитив, незважаючи ні на що, не ізолюватися, а залишатися активними, залученими у життєдіяльність. Також, ці люди будуть сповнені нетерпіння, дратівливості та гірких страждань щоразу, коли зусилля контролю зазнають невдачі.

Люди з високим рівнем залученості, але водночас низьким рівнем контролю та виклику ніколи не зможуть конструктивно взаємодіяти з оточуючим середовищем, будувати стосунки з іншими. Вони схильні повністю розчинятися в інших, здатні повністю втратити себе, свою індивідуальність або ж, навпаки, порушувати особистісні кордони інших. Люди, які мають високий рівень структурного компоненту життєстійкості - виклик, й, водночас, мають низький рівень контролю й залученості, будуть прагнути отримати якомога більше нових вражень, однак вони не міститимуть ніякого екзистенційного сенсу Здебільше це має тенденцію проявлятися у авантюризмі, азартних іграх і ризикованих видах діяльності, які привносять азарт та адреналін. Згідно з екзистенційною психологією, сенс не надається людині від початку, а створюється завдяки рішенням, які вона приймає (May, 1958: 37-91). Будь-які життєві рішення, особливо в складних ситуаціях, мають бути здійснені завжди на користь нового, перспективного майбутнього, яке веде до особистісного розвитку та самореалізації. Однак, часто страх та онтологічна тривога стримує людей від рішень, орієнтованих на майбутнє та розвиток. Таким чином, лише поєднання всіх структурних компонентів: залученості, контролю, виклику є найкращою операціалізацією екзистенційної мужності та життєстійкості. Лише поєднання всіх структурних компонентів феномену життєстійкості забезпечують мотивацію приймати важливі рішення, робити вибір на користь нового та невідомого, рухатися на зустріч своїй мрії, незважаючи на ту невизначеність та тривогу Саме такий вибір і призводить до справжнього яскравого життя, а не буденного існування. С. Мадді використовував для опису життєстійкості термін «ідеальна ідентичність», який характеризує людину, яка живе енергійним і ініціативним життям, відкриту новим враженням та невизначеності майбутнього. На іншому, протилежному кінці спектру життєстійкості - «екзистенційний невротик», який ухиляється від будь-яких змін, завжди шукаючий передбачуваність та безпеку (Maddi, 2020: 393-398).

Рівень життєстійкості значною мірою пов'язаний з ефективністю переживання, зокрема зі здатністю осягнути внутрішній досвід. Переживаючи важкі життєві обставини, людина долає їх завдяки внутрішній діяльності, яка є певним продукуючим процесом, що забезпечує особистості усвідомлення власних цінностей, особливого індивідуального сенсу Відповідно, це переживання сповнене значними рефлексивними механізмами, які допомагають людині пізнати свій внутрішній світ, а головне надає можливість вирішити критичну ситуацію. Іншими словами, розуміння значимості пережитої події, її сенсу надає ресурси задля адаптації й подальшої реалізації життєвих планів (Предко, 2019). Життєстійкість надає змогу особистості успішно переносити стресові ситуації, підтримувати оптимальну працездатність, зберігати внутрішній баланс, тобто вона постає провідним адаптаційним потенціалом, який сприяє особистісному зростанню. Життєстійкість не є вродженою якістю особистості, вона розвивається протягом життя, а особливо під час освітньої соціалізації. Відомо, що освітня соціалізація є ефективною системою, яка сприяє становленню особистості, зокрема забезпечує прийняття особистістю своєї соціальної ролі, поступове засвоєння вимог суспільства, норм та цінностей, формування значимих особистісних характеристик, які регулюють її взаємини із суспільством. Вона містить три взаємозалежних процеси, а саме: соціальну адаптацію, активне пристосування до умов середовища шляхом інтеріоризації зовнішніх норм; індивідуалізацію, прояв особливих реакцій пов'язаних з унікальним світосприйняттям; соціально-психологічну інтеграцію, поступове упорядкування інтрапсихічних функцій та узгодження їх у відповідності з вимогами соціальної реальності (Terziev & Vasileva, 2022). У зв'язку з тим що, найсензитивнішим етапом становлення особистості є підлітковий вік, то він є найбільш сприятливим часом для розвитку життєстійкості. Незважаючи на те, що цей період розвитку часто супроводжується вираженим внутрішнім конфліктом між прагненням до психологічної автономії та недостатнім рівнем розвитку психологічних механізмів регуляції поведінки, прагненням до самореалізації, самовдосконалення та неможливістю віднайти найоптимальніші стратегії розвитку, саме в підлітковому віці, формується життєвий план та основні психологічні установки особистості, активізується залученість в різні сфери суспільного життя, що й обумовлює весь зміст внутрішнього життя (Горленко, Марухина, Панок, Предко, Рибалка, Романовська & Сосновенко, 2020). Відповідно, близьке оточення людини здатне заохотити її вірити в те, що вона може перетворити негаразди на можливості, сформувати стійкі психологічні установки залученості, контролю та виклику, які й становлять екзистенційну мужність, а саме життєстійкість. Освітній заклад постає тим близьким оточенням, в якому знаходиться підліток. Зокрема, він є провідним процесом цілеспрямованої соціалізації особистості, який надає ресурси для подальшого розвитку, а саме забезпечує набуття індивідом тих особистісних характеристик, які є необхідними компонентами задля сприятливого становлення соціальних, професійних, світоглядних і громадських якостей.

Таким чином, лише шляхом організації сприятливого освітнього середовища, можна досягти необхідного рівня соціалізації підлітків, зокрема високого рівня її життєстійкості. Оскільки саме вона постає провідним ресурсом особистості, який забезпечує прагненням жити повноцінним життям, попри всі труднощі, які виникають у людини, вона допомагає ефективно долати труднощі та досягати поставлених цілей.

Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні рівня вияву життєстійкості та сформованості її структурних компонентів у підлітків. Завдання дослідження:1) визначити середній рівень прояву життєстійкості, а також її структурних компонентів у підлітків; 2) дослідити основні психологічні відмінності особливостей прояву життєстійкості серед дівчат та хлопців.

Методи дослідження

Було проведене дослідження для виявлення психологічних особливостей прояву життєстійкості підлітків в процесі освітньої соціалізації. Вибірка досліджуваних складала 174 особи віком від 14 до 18 років. Серед них 142 дівчат та 32 хлопців. Рівень життєстійкості визначався за допомогою методики: «Тест життєстійкості» в адаптації Д.А. Леонтьєва та Е.І. Рассказової (Леонтьев & Рассказова, 2006).

Під час дослідження було використано такі методи статистичного аналізу: описові статистики (середнє арифметичне, стандартне, відхилення, мінімальне значення, максимальне значення); частотний аналіз (для визначення кількості досліджуваних з низькою та високою життєстійкістю); метод таблиць сполучень (для порівняння різниці у вираженості життєстійкості між хлопцями та дівчатами); ANOVA (для визначення статистичної значущості); критерій Крамера (для визначення статистичної значущості між номінальними змінними (стать та рівень життєстійкості).

Дослідження проводилося у декілька етапів. На першому етапі було виявлено психологічні особливості прояву структурних компонентів життєстійкості. На другому етапі дослідження було визначено середній рівень життєстійкості підлітків. Наступним кроком було порівняння різниці у вираженості життєстійкості між хлопцями та дівчатами

Результати та дискусії

Для визначення вираженості компонентів життєстійкості у підлітків було пораховано описові статистики. Зокрема, визначено: середній рівень залученості складає 30,9 балів зі стандартним відхиленням у 4,86 балів. Максимальне значення у вибірці складає 34 бали, мінімальне - 14. Середній рівень контролю складає 22 бали зі стандартним відхиленням у 3,5 балів. Максимальне значення у вибірці складає 29 балів, мінімальне - 12. Середній рівень виклику складає 13,7 балів зі стандартним відхиленням у 3,3 балів. Максимальне значення у вибірці складає 20 балів, мінімальне - 5 (таблиця 1).

Таблиця 1

Середній рівень вираженості компонентів життєстійкості

Згідно отриманих даних домінуючим структурним компонентом життєстійкості серед досліджуваних виступає залученість. Так, у зв'язку з активним інтересом до оточуючого світу, амбіційністю, прагненням до самореалізації, знаходження свого місця та референтної групи, підлітки виявляють потребу бути залученими до соціальної взаємодії, бажання активної участі у соціальних процесах оточуючого середовища. Дещо меншим виявився показник структурного компоненту контролю, і ще меншим структурний компонент - виклику.

Так, молодим людям інколи важко контролювати прояви власних емоцій, гострі переживання та тривогу, особливо під час важких життєвих ситуацій. Низький прояв структурного компоненту виклику можна пояснити віковими особливостями, які спричинюють прояв максималізму та перфекціонізму. психологічний освітній соціалізація життєстійкість

Так, підлітки ще не мають досвіду і звички приймати будь-які труднощі як позитивний урок, вони занадто близько приймають до серця та гостро реагують на будь-яку невдачу, схильні висувати до себе надто високі вимоги, відповідно, мають тенденцію проявляти завищені очікування. На наступному етапі дослідження було визначено середній рівень життєстійкості підлітків. Для визначення середнього рівня життєстійкості у підлітків було пораховано описові статистики, які визначають середню вираженість життєстійкості, стандартне відхилення, її максимальні та мінімальні значення у вибірці (таблиця 2).

Таблиця 2

Середній рівень вираженості життєстійкості

Середній рівень життєстійкості складає 61,7 балів зі стандартним відхиленням у 10,07 балів. Максимальне значення у вибірці складає 79 балів, мінімальне - 31 бал. Для того, щоб мати можливість працювати з рівнями, змінна життєстійкості була перекодована у порядкову. В неї було визначено 2 рівня:

• 1 рівень - низька життєстійкість - включає всіх досліджуваних, які отримали 60 балів та нижче.

• 2 рівень - висока життєстійкість - включає всіх респондентів, які отримали 61 бал та вище.

Така межа у 60 балів була обрана у зв'язку з статистикою, вказаною у оригінальному дослідженні Д.А Леонтьєва та Е.І. Рассказової. В їх нормативних даних середня вираженість життєстійкості складає 80 балів зі стандартним відхиленням у 18 балів. Це свідчить про те, що найнижчий поріг високої життєстійкості у нормативних даних складає 62 бали. Згідно цих даних, вибірка досліджуваних була поділена на 2 групи. Для того, щоб визначити кількість досліджуваних з низькою та високою життєстійкістю був проведений частотний аналіз. Відповідно, у 66 осіб в групі низький рівень життєстійкості. Ця група складає 37,9% від усієї вибірки підлітків. У 108 осіб у групі мають високий рівень життєстійкості. Ця група складає 62,1% від усієї вибірки підлітків (таблиця 3).

Таблиця 3