Художня обробка матеріалів як засіб соціально-психологічної реабілітації учнів з обмеженими можливостями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Комунальний заклад І-ІІІ ст. №8 Вінницької міської ради

Художня обробка матеріалів як засіб соціально-психологічної реабілітації учнів з обмеженими можливостями

ОЛЕКСАНДР ЛІВШУН,

кандидат педагогічних наук, доцент

ОКСАНА РЯБОКОНЬ, Практичний психолог

м. Хмельницький, м. Вінниця

Анотація

соціальний психологічний реабілітація обмежений

У статті розглянуто місце та роль соціально-психологічної реабілітації у адаптації учнівської молоді з обмеженими можливостями до умов сьогодення. З'ясовано, що соціальна реабілітація - це вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб для молоді та інших інституцій, спрямованої на здійснення системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей та молоді.

Зазначено, що сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Досліджено основні принципи соціально-психологічної реабілітації та засоби їх реалізації на практиці. Обґрунтовано основні складові програми соціально-психологічної реабілітації та особливості формування навичок ручної праці на основі занять з елементами тренінгу. Наведено форми використання художньої обробки матеріалів на заняттях із соціально-психологічної реабілітації, схарактеризовано основні матеріали для роботи з дітьми з обмеженими можливостями. З'ясовано, що образотворче мистецтво є одним із видів арт-терапії, оскільки в процесі роботи дозволяє дитині відчути і зрозуміти саму себе, виявити думку і почуття, звільнитися від конфліктів, вільно висвітлювати свої мрії та сподівання. Доведено що використання різних видів та форм організованої художньої творчості пробуджує у дітей інтерес та потребу в продуктивній діяльності, сприяє успішній їх адаптації та соціалізації у суспільство.

Ключові слова: реабілітація, соціальна реабілітація, соціально-психологічна реабілітація, діти з обмеженими можливостями, ручна праця, художня обробка матеріалів, засоби навчання, образотворче мистецтво.

Summary

Artistic Processing of Materials as a Means of Social-Psychological Rehabilitation of Students with Disabilities

OLEKSANDR LIVSHUN, Candidate of pedagogical science, associate professor Khmelnitskyі, Khmelnytskyі National University,

OKSANA RYABOKON, Practical psychologist, Vinnytsia, Communal institution I-IIIgrades No. 8 Vinnytsia City Council

The article consders the ріасе аnd the role of social-psychological rehabilitation іп the adaptation of students wtih disabilities to the present-day tife condtitins. It has been found out that social rehabilitation ti а type of socdl actwtiy performed by speedily authorized sdte bodtis, socdl servties for youth а.nd other msttiutions, aimed at mplementmg the system of organizational, economy, low, cultural, educational, medical, healthcare аnd other socdl measures that are necessary to restore the physwal sdte, honor, d^rnty, rights аnd freedoms of children аnd youth.

It has been sdted that the аm of social-pedagogical rehabilitation is to create such condMons for а person's self-development, whtih wtil encourage development of an individual's active tife position.

The key prinaples of social-psychological rehabilitation and the means of theti practical implementation have been analyzed. The core components of the program for social-psychological rehabMdtion and the peculiarities of development of manual labor sktils at the training-based classes have been substantdted. The forms of usmg artistti materdl processmg at the social-psychological rehabilitation classes have been offered. The basti materdls for the work wtih the chtidren wtih disabilities have been characterized. Ftne arts ti consdered as a form of art therapy, smce іп the process of work chtidren are enabled to feel and understand themselves, to express theti thoughts and feelmgs, to be free from confticts, freely express theti dreams and hopes. It has been proved that the use of dfferent types and forms of orgamzed artistic creattitiy arouses chUdren's interest and need for productive actwtiy, contributes to theti successful adaptation and socdtization.

Key Words: rehabilitation, socdl rehabilitation, social-psychological rehabilitation, chtidren wtih disabtiities, manual labor, artistic processing of materials, teachmg ads, ftne arts.

Постановка проблеми в загальному вигляді

Проблема навчання дітей (молоді) з особливими потребами набуває сьогодні широкої актуальності. Освітній інклюзивний простір стає доступним для таких дітей, адже право на рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах загальноосвітнього закладу -- це право всіх дітей. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей -- усі діти є цінними й активними членами суспільства.

Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в масові навчальні заклади -- це процес, який все більш розповсюджується в освіті. Такий підхід до їхнього навчання зумовлений багатьма причинами різного характеру. Однією з них є те, що надання освітніх послуг дітям з особливими потребами в закладах інтернатного типу певною мірою призводить до зниження у частини з них соціальної компетенції та дезадаптації в цілому.

Трансформація сучасного українського суспільства тісно пов'язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства, яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої людини. Об'єктами такої політики на сьогодні дедалі частіше стають різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та методів роботи. Процеси реформування соціального, економічного, культурного та політичного життя в Україні сприяли загостренню проблем невідповідності прав та можливостей окремих членів та груп суспільства. Особи, що мають обмежені фізичні можливості, часто не можуть адаптуватися до суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи соціальну позицію тощо. Відповідно, існує потреба в соціально-психологічній реабілітації та відновленні означених функцій таких осіб (Дементьева Ф., Багаева Г.Н., Исаева Т.Н., 1996).

Аналіз основних досліджень і публікацій

У сучасній науці існує значна кількість підходів до теоретичного осмислення проблем соціальної реабілітації та адаптації осіб з обмеженими можливостями. Розроблені також і методики вирішення практичних завдань, що визначають специфічну сутність та механізми цього соціального феномена. Так, аналіз соціальних проблем інвалідизації в цілому і соціальної реабілітації зокрема здійснювався в проблемному полі двох концептуальних соціологічних підходів: з точки зору соціоцентристських теорій і на теоретико-методологічній платформі антропоцентризму. На основі соціцентритських теорій розвитку особистості К. Маркса, Е. Дюркгейма, Г. Спенсера, Т. Парсонса розглядалися соціальні проблеми конкретного індивіда за допомогою вивчення суспільства в цілому. На основі антропоцентриського підходу Г.М. Лндрєєвої, Л. С. Виготського, Ю. Габермаса, Ф. Гіддінгс, Е. Еріксона, І.С. Кона, Л.В. Мудрика, Ж. Піаже, Г. Тарда, та інших вчених розкриваються психологічні аспекти повсякденної міжособистісної взаємодії.

Для осмислення проблеми аналізу інвалідності як соціального феномена важливою залишається проблема соціальної норми, яка з різних боків вивчається такими вченими, як П. Бергер, П. Бурдьє, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Лукман, Р. Мертон.

Аналіз соціальних проблем обмеженості в цілому і соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями зокрема здійснюється у площині соціологічних концепцій більш загального рівня узагальнення сутності цього соціально явища -- концепції соціалізації. Соціальна реабілітація дітей з обмеженими можливостями важлива не тільки сама по собі. Вона важлива як засіб інтеграції осіб з обмеженими можливостями в соціум, як механізм створення рівних можливостей для них, для того, щоб бути соціально затребуваними.

Важливими в розробці теорії соціальної реабілітації є підходи до поняття інвалідності, запропоновані Н.В. Васильєвою, що розглянула вісім соціологічних концепцій інвалідизації.

У структурно функціональному підході (К. Девіс, Р. Мертон, Т. Парсонс) розглянуті проблеми інвалідності як специфічного соціального стану індивіда (модель ролі хворого Т. Парсонса), соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави по відношенню до інвалідів, конкретизації в діяльності соціальних служб з підтримки сімей, що мають дітей-інвалідів. Запропоновано поняття «діти з обмеженими можливостями», «інваліди». У вітчизняних дослідженнях у рамках структурно-функціонального аналізу проблему інвалідизації досліджували Т.А. Добровольська, П. Каткова, Н.С. Морова, Н.Б. Шабаліна та ін (Романовська Л.І., 2009).

У рамках соціально-антропологічного підходу стандартизовані та інституційні форми соціальних відносин (соціальна норма і девіація), соціальні інститути, механізми соціального контролю. Використана така термінологія для позначення дітей-інвалідів: нетипові діти, діти з обмеженими можливостями. У вітчизняних працях даний підхід запропонували О.М. Суворов, Н.В. Шапкіна та ін.

Макросоціологічний підхід до вивчення проблем інвалідності відрізняє соціально-екологічну теорію У. Бронфебреннера, запропоновану у вітчизняних дослідженнях В.О. Скворцової. Проблеми інвалідності розглядаються в контексті «ланцюга» понять: макросистема, екзосистема, мезасистема, мікросистема (відповідно -- політичні, економічні та правові позиції, що панують у суспільстві, громадські інститути, органи влади; взаємовідносини між різними життєвими сферами; безпосереднє оточення індивіда).

У теоріях символічного інтеракціоналізма (Н. А. Залигіна, Дж.Г. Мід) інвалідність описується за допомогою системи символів, що характеризують цю соціальну групу осіб з обмеженими можливостями. Розглядаються проблеми становлення соціального «Я» інваліда, аналізується специфіка цієї соціальної ролі, стійко відтворювані стереотипи поведінки самих інвалідів і ставлення до них соціального оточення (Закон України, 2006).

У рамках теорії наклеювання ярликів або теорії соціальної реакції (Г. Беккер, Е. Лемертон) для позначення осіб з обмеженими можливостями з'являється поняття «девіант». Інвалідність розглядається як відхилення від соціальної норми, носіям цієї девіації наклеюється ярлик -- інвалід. У рамках цієї теорії вивчаються соціальні проблеми конкретного індивіда за допомогою вивчення ставлення до нього суспільства в цілому. У вітчизняних дослідженнях на цій методологічній базі проблеми інвалідизації вивчалися М.П. Левицькою та ін. (Звєрєва Д., 2008).

Феноменологічний підхід відрізняє соціокультурну теорію нетиповості Є.Р. Ярською-Смирновою (Ярська-Смирнова Є. Р., 1999). Феномен «нетипової дитини» формується і транслюється всім його соціальним оточенням. Він характеризується усім різноманіттям історично сформованого етноконфесійного, соціокультурного макро і мікросоціуму, в якому нетипова дитина проходить соціалізацію.

Мета статті

Теоретично обґрунтувати ефективні форми художньої обробки матеріалів як засобу соціально психологічної реабілітації учнівської молоді з обмеженими можливостями.

Виклад основного матеріалу

Історія розвитку проблеми обмеженості (iнвaлiдностi) свідчить про те, що вонa пройшлa склaдний шлях, починаючи від фізичного знищення, невизнaння ізоляції « неповноцінних членів» до необхідності iнтегрaцiї осіб з різними фізичними вaдaми, пaтофiзiологiчними синдромaми, психосоцiaльними порушеннями в суспільстві, створення для них безбaр'єрного середовища. Iншими словaми, обмеженість стaє проблемою не тільки однієї людини aбо групи людей, a всього суспільства в цілому. За даними Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та НАН України, на початку 2015 року в Україні офіційно зареєстровано понад 2,8 мільйона осіб, що мають статус інваліда. Це близько 6,1 % від загальної кількості населення. Саме тому так гостро на порядку денному стоять проблеми соціальної реабілітації. Соціальна реабілітація одержала в останні роки широке визнання. Цьому сприяє розвиток теоретикометодологічної бази, з одного боку, і підготовка високопрофесійних фахівців з соціальної роботи, які реалізовувавтимуть наукові положення, -- з іншого.

Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна життєва позиція особистості.

Реабілітація (від лат. -- rehabіHtatіon -- відновлення) -- комплекс медичних, соціально-економічних, педагогічних, юридичних заходів, спрямованих на відновлення (чи компенсацію) порушених функцій, дефектів, соціальних відхилень (Акатов Л.И., 2003).

Реабілітація -- це комплексна, багаторівнева, етапна й динамічна система взаємозалежних дій, спрямованих на відновлення людини в правах, статусі, здоров'ї, дієздатності.

Соціальна реабілітація -- вид соціальної діяльності спеціально уповноважених органів держави, соціальних служб для молоді та інших інституцій, спрямованої на здійснення системи організаційних, економічних, правових, культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших соціальних заходів щодо відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей та молоді (Закон України, 2009)

Реабілітація не тільки пов'язана з подоланням сімейних, шкільних проблем і соціальної дискримінації неповнолітніх, а зі зміною уявлень дитини про саму себе, становлення її «Я-концепції».

Дослідники виділяють такі принципи реабілітації:

— принцип врахування регіональних особливостей, соціокультурної та економічної ситуації в регіоні;

— принцип партнерства (соціальний педагог, лікар, психолог-дитина);

— принцип різнобічності (комплекс різноманітних заходів з реалізації реабілітаційної програми);

— принцип взаємозв'язку психосоціальних, біологічних і педагогічних методів впливу (різнопланове розуміння особистості дитини, враховуючи її психологічні, фізіологічні та патофізіологічні якості);

- принцип поступовості (поступовий перехід від одного реабілітаційного заходу до іншого у відповідності з основними потребами нa дaний момент, у відповідності з віком, стaном організму і психосоціальними особливостями особистості);

- принцип індивідуально-особистісного, гуманістичного підходу (адресний характер допомоги, який передбачає врахування зони актуального й наступного розвитку дитини, орієнтація на загальнолюдські цінності);

- принципи послідовності, комплексності, доступності, диференційованості (Овчарова Р.В., 1996).

Засіб навчання-- це матеріальний або ідеальний об'єкт, розміщений між учителем та учнем і який використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та особистісне становлення.

У сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища, взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, ґрунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіоі телепередачі, звукоі відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери (Зайченко І.В., 2008).

Цей перелік засобів навчання не є вичерпним, але він містить найбільш вживані з них.

Об'єкти, які виконують функцію засобів навчання, можна класифікувати за різними ознаками: за їх властивостями, суб'єктами діяльності, впливом на якість знань і розвиток здібностей, їх ефективністю в навчальному процесі (щодо зменшення кількості помилок при розв'язуванні задач).

За суб'єктом діяльності засоби навчання можна умовно розділити на засоби викладання і засоби навчання. Так, обладнання демонстраційного експерименту належить до засобів викладання, а обладнання лабораторного практикуму - до засобів навчання. Засобами викладання користується переважно вчитель для роз'яснення та закріплення навчального матеріалу, а засобами навчання - учні для його засвоєння. Водночас, частина засобів навчання може бути і тим, і іншим, в залежності від етапу навчання.

Засоби викладання мають суттєве значення для реалізації інформаційної та управлінської функцій учителя. Вони допомагають будувати та підтримувати пізнавальні інтереси учнів, покращувати надійність навчального матеріалу, зробити його більш доступним, забезпечувати більш точну інформацію про явище, що вивчається, інтенсифікувати самостійну роботу учня та її темп. їх можна розділити на засоби пояснювання нового матеріалу, засоби закріплення і повторення, та засоби контролю. Проведений аналіз дає можливість виокремити ті засоби навчання (графічні (художній напрям)), які, на наш погляд, сприятимуть соціально-психолочній реабілітації дітей (молоді) з обмеженими можливостями (Зайченко І.В., 2008).

На наш погляд, для розробки програми соціально-психологічної реабілітації доцільно використовувати саме формування навичок ручної праці за допомогою занять з елементами тренінгу, що, на нашу думку, найкраще допомагає дітям з обмеженими можливостями. Трудова діяльність, до складу якої ми включаємо художню обробку, допоможе дітям (молоді) розв'язати низку завдань пізнавального, емоційно-вольового, мовленнєвого, особистісного розвитку, зокрема:

- ознайомлення із працею дорослих;

- формування уявлень про соціальну значущість праці;

- виховання на цій основі інтересу й поваги до праці інших людей, розвиток бажання долучитися до посильної трудової діяльності;

- формування мотиваційної готовності до трудових зусиль;

- формування елементарних трудових знань, умінь і навичок, необхідних для виконання трудових завдань;

- формування знань про засоби праці;

- навчання трудових дій на основі наслідування, за зразком та за словесною інструкцією;

- розвиток пізнавальних процесів (уявлень, сприймання, уваги, пам'яті, наочно-практичного мислення, мовлення);

- розвиток дрібної моторики та зорово-моторної координації у процесі навчання прийомів праці;

- збагачення досвіду соціальної комунікації у процесі організованої трудової діяльності;

-- формування позитивних якостей особистості.

Навчання ручній праці особливих дітей доцільно планувати у формі занять. У процесі занять з ручної праці передбачається виготовлення дітьми різноманітних найпростіших виробів з паперу, глини, пластиліну, солоного тіста, тканини, природного та інших матеріалів. Доцільним є використання природних матеріалів: жолудів, шишок, каштанів, насіння та гілочок рослин. За допомогою клею та інших матеріалів, що допомагають з'єднувати окремі частини у єдиний виріб, діти можуть виготовляти сувеніри для своїх близьких і знайомих (вітальні листівки, саморобні іграшки), предмети для ігор (картонні меблі), атрибути святкового оздоблення кімнати: гірлянди, прапорці, сніжинки, ліхтарики тощо.

Прагнення до результату спонукає до вольових зусиль, а сам результат виступає джерелом позитивних емоцій як самої дитини, так і людей із її найближчого оточення. Ручна праця виступає засобом розвитку сенсорних відчуттів (кінестетичних, зорових, слухових), психічних процесів (сприймання, уяви, пам'яті, мислення, мовлення), моторних навичок, естетичного смаку, моральних якостей

Образотворче мистецтво є одним із видів арт-терапії. Воно дозволяє дитині відчути і зрозуміти саму себе, виявити думку і почуття, звільнитися від конфліктів, вільно висвітлювати свої мрії та сподівання.

Малювання є ефективним реабілітаційним засобом для корекції та розвитку координації рухів дітей із функціональними обмеженнями рухового апарату, фантазії та мислення розумово відсталих дітей, формує та розвиває сенсорно-моторну координацію, зорові образи, просторові уявлення, координує конкретно-образне мислення, допомагає оволодінню формами.

На заняттях зі образотворчої діяльності діти створюють не лише прості дитячі поробки, а й закінчені вироби, які можна використовувати по-різному: дарувати друзям, прикрашати домівку. Це суттєво і для дітей, і для батьків. А найголовніше в таких заняттях є те, що, створюючи щось своїми руками, дитина зміцнює свій зв'язок із світом, а виріб, створений дитиною, несе відбиток її особистості, і, в той же час, існує окремо від неї. Образотворча діяльність вводить дитину в сферу мистецтв, надає великі можливості приймати участь у виставках, конкурсах та ярмарках.

Малювання надає великі можливості як для вирішення загальнотерапевтичних завдань, так і для досягнення конкретних корекційних цілей: засвоєння дитиною нової для неї образотворчої техніки; вміння взаємодіяти з іншими дітьми; вирішення емоційно-вольових проблем; здатність виконувати свою частину роботи тощо.

Висновки

Отже, перелічені види трудової діяльності є соціальною технікою збалансованості внутрішнього стану фізичних, психічних та емоційних якостей в розвитку дитини. З усіх видів праці за основу соціально-психологічної реабілітації намии було обрано ручну працю та арт-терапію.

Зміст соціально-психологічної реабілітаці засобами художньої обробки матеріалів враховує реалізацію гуманістичної, особистісно зорієнтованої парадигми спеціальної освіти. Організація трудової діяльності дітей, яка повинна реалізовуватись згідно визначених освітніх та корекційно-розвивальних завдань, є важливою умовою цілісного гармонійного розвитку дитини з обмеженими можливостями.

Засвоєння дітьми необхідних знань, умінь та навичок у школі є важливою умовою успішної адаптації до життя. Використання різних видів та форм організованої трудової діяльності пробуджує в них інтерес та потребу в продуктивній діяльності, сприяє успішній їх адаптації та соціалізації у суспільство.

Перспективи подальших дослідженнь вбачаємо у розробці програми та методичних рекомендацій проведення гурткових занять із соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями засобами художньої обробки матеріалів у навчальному закладі.

Список використаних джерел і літератури / References

1. Акатов, Л.И. (2003). Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. Психологические основы: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС / Akatov, L.I. (2003). Social'naya reabilitaciya detej s ogranichennymi vozmozhnostyami zdorov'ya [Social rehabilitation of children with limited health opportunities]. Moskva: Humanyt. yzd. tsentr VLADOS [in Russian].

2. Дементьева, Н.Ф. & Багаева, Г.Н. & Исаева, Т.Н. (1996). Социальная работа с семьей ребенка с ограниченными возможностями. Москва / Dement'eva N.F. & Bagaeva G.N. & Isaeva, T.N. (1996). Social'naya rabota s sem'ej rebenka s ogranichennymi vozmozhnostyami [Social work with the family of a child with disabilities], Moskva[in Russian].

3. Зaкон Укрaїни «Про реaбiлiтaцiю iнвaлiдiв в y^arni», (2006). Вiдомостi Верховної Ради України (ВВР). № 2-3 / Zakon Ukrainy «Pro reabilitatsiiu invalidiv v Ukraini», (2006). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR) [Law of Ukraine «On Rehabilitation of Disabled Persons in Ukraine»]. № 2-3. Kyiv [in Ukrainian].

4. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», (2009). Відомості Верховної Ради України (ВВР). № 23 / Zakon Ukrainy «Pro sotsialnu robotu z ditmy ta moloddiu», (2009). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR). [Law of Ukraine «On social work with children and youth»]. №23. Kyiv [in Ukrainian].

5. Зверева, Д. (2008). Соціальна педагогіка: мала енциклопедія. К.: Центр учбової літератури / Zvierieva, D. (2008). Sotsialna pedahohika: mala entsyklopediia [Socialpedagogy: a small encyclopedia]. K^v: Tsentr uchbovoi literatury [in Ukrainian].

6. Зайченко, І.В. (2008). Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. К.: «Освіта України», «КНТ» / Zaichenko, I.V. (2008). Pedahohika. Navchalnyi posibnyk dlia studentiv vyshchykh pedahohichnykh navchalnykh zakladiv [Pedagogy. A textbook for students of higher pedagogical educational institutions]. Kyiv: «Osvita Ukrainy», «KNT» [in Ukrainian].

7. Овчарова, Р.В. (1996). Справочная книга школьного психолога. Москва / Ovcharova, R.V. (1996). Spravochnaya kniga shkol'nogo psihologa [Reference book of a school psychologist]. Moskva [in Russian].

8. Романовська, Л. І. (2009). Теорія та практика реабілітаційної роботи: навч. посібник. Хмельницький: ХНУ / Romanovska L. I. (2009). Teoriia ta praktyka reabilitatsiinoi roboty: navch. posibnyk [Theory and practice of rehabilitation work: textbook. manual]. Khmelnytskyi: KhNU [in Ukrainian].

9. Ярська-Смирнова, Є. Р. (1999). Соціальне конструювання інвалідності. Соціологічні дослідження Социс. 4. / Iarska-Smyrnova, Ye. R. (1999). Sotsialne konstruiuvannia invalidnosti [Social construction of disability].4 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru