Ранні десинхронізації, що спотворюють картину світу та їх адиктивний потенціал

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького

Ранні десинхронізації, що спотворюють картину світу та їх адиктивний потенціал

Борщевська Анжела Вікторівна кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії і психотерапії

Кирилюк Сергій Сергійович кандидат медичних наук, доцент кафедри психіатрії і психотерапії

м. Львів

Анотація

Однією з провідних проблем у сфері охорони здоров'я як України так і більшості країн Європи, не залежно від рівня економічного розвитку держави, залишається зловживання алкоголем. В Україні, крім того, спостерігаються і високі темпи зростання узалежнення від інших психоактивних речовин (ПАР). Через наркотики щороку помирає близько тисячі українців. З цією проблемою зіштовхуються в усьому світі, і Україна - не виняток. Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні також набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних проблем держави.

Для розвитку профілактичних стратегій щодо узалежнення від ПАР важливо досліджувати ранні чинники впливу. І базовою системою формування таких факторів є сім'я. Нажаль, фокус ранніх чинників, що можуть стати сприятливим грунтом для розвитку початкових етапів процесу узалежнення від ПАР ще не розроблений і не систематизований в достатньому обсязі.

Соціально-психологічна модель, що розвивається командою Міжнародної асоціації психотерапії адикцій (МАЛА), членом якої є автор, розглядає узалежнення від ПАР, передусім, як порушення у психологічній сфері функціонування людини та в її системі стосунків із оточенням та світом. Вказані порушення беруть свій початок переважно у ранньому періоді життя людини. Наявність безпечної гавані у цей період сприяє «синхронізації» малюка зі своїм оточенням, його розвиваючи самосвідомість, співчуття, вміння контролювати свої імпульси, внутрішню мотивацію для становлення та гармонії. Проте, після психологічної травми дитина сприймає оточуючий світ з цілковито новою нервовою системою. Всю свою енергію вона тепер витрачає на пригнічення внутрішнього хаосу, віддаючи у жертву невимушену залученість у власне життя.

Комплекс спадкових, пре-, пери- та постнатальних негативних впливів стає причиною того, що в період пубертатної кризи підліток не має достатнього потенціалу для її успішного подолання, активується пошук зовнішніх допоміжних засобів для вирішення внутрішніх проблем, і часто таким засобом виступають різноманітні психоактивні речовини.

Зазначено, що напрацьовуючи стандарти своєчасного звертання сімей по допомогу; стратегії ефективної психоедукації та сучасні моделі мультидисциплінарних інтнрвенцій, інституції, відповідальні за охорону ментального здоров'я зможуть сприяти оздоровленню суспільства, зокрема і щодо узалежнення від ПАР.

Ключові слова: зловживання психоактивними речовинами серед підлітків, профілактика, нездорова прихильність, синхронізація у ранніх стосунках, психологічна травма, загальні стратегії батьківства.

Abstract

Borshchevska Anzhela Viktorivna PhD (Medical Sciences), Associate Professor of the Department of Psychiatry and Psychotherapy of Danylo Halytsky LNMU, Kulrarkivska St., 95, Lviv

Kyryliuk Sehii Serhiiovych PhD (Medical Sciences), Associate Professor of the Department of Psychiatry and Psychotherapy of Danylo Halytsky LNMU, Kulrarkivska St., 95, Lviv

EARLY DESYNCHRONIZATIONS THAT DISTORT THE PICTURE
OF THE WORLD AND THEIR ADDICTIVE POTENTIAL

Alcohol abuse remains one of the leading problems in the field of health care both in Ukraine and in most European countries, regardless of the state's level of economic development. In Ukraine, in addition, high growth rates of addiction to other psychoactive substances are observed. About a thousand Ukrainians die every year because of drugs. This problem is faced all over the world, and Ukraine is no exception. The use of psychoactive substances by minors in Ukraine has also become widespread and poses a serious danger to the further development of our society, therefore prevention of this phenomenon belongs to the most priority problems of the state.

In order to develop preventive strategies for dependence on surfactants, it is important to investigate early influencing factors. And the basic system of formation of such factors is the family. Unfortunately, the focus of early factors that can become a favorable ground for the development of the initial stages of the process of dependence on surfactants has not yet been developed and systematized to a sufficient extent.

The socio-psychological model developed by the team of the International Addiction Psychotherapy Association (IAPA), of which the author is a member, considers drug addiction primarily as a disorder in the psychological sphere of human functioning and in its system of relationships with the environment and the world. These disorders originate mainly in the early period of a person's life. The presence of a safe harbor during this period contributes to the "synchronization" of the baby with his environment, developing self-awareness, compassion, the ability to control his impulses, internal motivation for development and harmony. However, after psychological trauma, the child perceives the surrounding world with a completely new nervous system. She now spends all her energy suppressing her inner chaos, sacrificing casual involvement in her own life.

A complex of hereditary, pre-, peri- and postnatal negative influences is the reason that during the puberty crisis the teenager does not have enough potential to successfully overcome it, the search for external aids to solve internal problems is activated, and various psychoactive substances are often used as such means .

It is noted that while working on the standards of timely application of families for help; strategies of effective psychoeducation and modern models of multidisciplinary interventions, institutions responsible for mental health care will be able to contribute to the improvement of society, in particular, in relation to drug addiction.

Keywords: adolescent substance abuse, prevention, unhealthy attachment, synchronization in early relationships, psychological trauma, general parenting strategies.

Коріння психологічної стійкості... лежать у відчутті того, що тебе розуміє хтось інший люблячий, гармонійний і стриманий, що ти існуєш в його серці та розумі. Діана Фоша, румунсько-американський психолог, автор прискореної експериментальної динамічної психотерапії (AEDP)

В житті головне ритм. Ми вібруємо, наші серця перекачують кров. Ми - ритм машини, ось хто ми такі. Міккі Г арт, ірландський співак

Постановка проблеми. Однією з провідних проблем у сфері охорони здоров'я як України так і більшості країн Європи, не залежно від рівня економічного розвитку держави, залишається зловживання алкоголем. Алкоголь - одна з трьох основних причин, які прямо чи опосередковано збільшують смертність [1].

В Україні, крім того, спостерігаються й високі темпи зростання узалежнення від інших психоактивних речовин (ПАР). Через наркотики щороку помирає близько тисячі українців. З цією проблемою зіштовхуються в усьому світі, і Україна - не виняток. Світовий ринок заборонених препаратів змінюється, і значною мірою це пов'язано з розвитком інтернет технологій. У наркозлочинців з'являються нові "безконтактні" канали розповсюдження. Кожен п'ятий факт збуту наркотиків у 2021 році здійснювався за допомогою мережі Інтернет. У 2021 році правоохоронцями обліковано 24,5 тисячі кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів.

Особливу тривогу викликає також те, що порушується стаття 54 Закону України «Про освіту» у частині недостатньої діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти щодо запобігання вживанню здобувачами освіти алкогольних напоїв та наркотичних засобів. Уживання психоактивних речовин неповнолітніми в Україні набуло значного поширення та являє серйозну небезпеку для подальшого розвитку нашого суспільства, тому профілактика цього явища належить до найбільш пріоритетних соціально-педагогічних проблем [5].

В Україні біля 3,5 тис. дітей перебувають на обліку з приводу зловживання алкоголю та інших ПАР. Серед українських підлітків 13-15р. курять тютюн майже 63%, досвід вживання алкоголю мають 90%, ПАР - до 40% підлітків (http://khocz.com.ua/psihichne-zdorov-ja-suspilstva-trivozhna-

statistika-po-depresii/). За офіційними даними 8,6 л алкоголю щорічно випиває кожен українець віком від 15р. Однак вважається, що дані не об'єктивні, адже не враховують кількість нелегально виготовленого та ввезеного алкоголю (Проф. Олександр Мінко, VI національний конгрес неврологів, психіатрів та наркологів України «Неврологія, психіатрія та наркологія у сучасному світі: глобальні виклики та шляхи розвитку», 6-8. 10.22р.). психоактивний адикція соціальний

За результатами опитування підлітків встановлено, що вживання алкоголю серед них є достатньо розповсюдженим явищем. Так, 28,3% опитаних повідомили, що більшість їхніх друзів вживають алкоголь; 28,9% респондентів відзначали, що мають декілька таких друзів; 18% підлітків відзначили одного-двох таких друзів. Тільки 12,8% опитаних мають друзів, які не вживають алкогольні напої, а 5% підлітків повідомили, що усі друзі вживають алкоголь [4].

Для неповнолітніх прикладом культури вживання спиртних напоїв є сім'я. Ця культура проявляється в алкогольній практиці батьків, інтенсивності й характері вживання алкоголю членами сім'ї підлітка. Батьки, старші брати та сестри, інші дорослі члени сім'ї, вживаючи алкогольні напої під час родинних свят, створюють сприятливу установку на вживання алкоголю дітьми, виступають ініціаторами першої проби алкоголю неповнолітніми, провокують ситуацію спільного вживання спиртних напоїв із підлітками. Неузгодженість між алкогольною практикою батьків та декларованими ними настановами про шкоду спиртних напоїв утруднює профілактичний вплив родини на збереження здоров'я неповнолітніх.

Таким чином, для розвитку превентивоних стратегій щодо узалежнення від ПАР важливо досліджувати ранні чинники впливу. І базовою системою формування таких факторів є сім'я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти формування та розвитку проблематики узалежнення від ПАР висвітлюються такими ученими як Gabor Mate, Yaniv Efrati Г.М., Yu-Qing Wu, Alina Osyntseva, Сердюк О.О., Кожина Г. М., Фітькало О.С., Фільц О.О., Седих К.В., Старков Д.Ю. Однак фокус ранніх чинників, що можуть стати сприятливим грунтом для розвитку початкових етапів процесу узалежнення від ПАР ще не розроблений і не систематизований в достатньому обсязі.

Мета статті - дослідження чинників нездорового формування ранніх стосунків дитини з батьківськими фігурами та їхніх впливів на розвиток системи узалежнення від ПАР.

Виклад основного матеріалу. Соціально-психологічна модель, що розвивається командою Міжнародної асоціації психотерапії адикцій (МАЛА), членом якої є автори, розглядає узалежнення від ПАР, передусім, як порушення у психологічній сфері функціонування людини та в її системі стосунків із оточенням та світом. Вказані порушення беруть свій початок переважно у ранньому періоді життя людини.

Розвиток прихильності у дітей відбувається на рівні інстинкту - в них просто нема вибору. Прихильність - можлива надійна пристань, відштовхуючись від якої дитина направляється у світ. Підлаштування починається на найневловиміших фізичних рівнях взаємодії між дитиною та дорослим, даючи малюку можливість відчути, що його розуміють. Мозок координує ритмічні рухи тіла, щоби вони виконувались у такт з роботою мозку інших людей. Малюки вловлюють ритмічність маминого голосу і научаються ритмічності ще до свого народження. Коли дитина синхронізована з дорослим, що турбується про неї, то її радість та відчуття зв'язку відображаються в рівномірному серцебитті та диханні, а також низьких рівнях гормонів стресу. Тіло малюка спокійне - спокійні і його емоції. Наявність безпечної гавані сприяє «синхронізації» зі своїм оточенням, розвиваючи самосвідомість, співчуття, вміння контролювати свої імпульси, внутрішню мотивацію для становлення та гармонії.

Управління власним збудженням (частіше завдання навчати цьому лягає на плечі татів) - важлива життєва навичка, і поки малюк її не освоїв, батькам доводиться це здійснювати замість нього. Відчувши голод, дитина починає кричати, отримуючи у відповідь груди чи пляшечку; коли малюк наляканий, його беруть на руки, заколихують доти не заспокоїться і т.ін. Встановлення зв'язку між сильними фізичними відчуттями та почуттям безпеки, комфорту та контролю лежить в основі саморегуляції, самозаспокоєння та турботи про себе. Прихильність, що викликає почуття захищеності разом з розвитком навичок саморегуляції формують т.з. внутрішній локус контролю - ключовий чинник здорової адаптації на протязі всього життя. Здорова прихильність розвиває у малюка усвідомлення того, що своїми діями він може змінювати свої відчуття та реакції оточуючих. Такі діти навчаються розрізняти ситуації, які вони можуть контролювати, і ситуації, в яких їм потрібна допомога. Вони поступово розуміють, що можуть виконувати активну роль, зіткнувшись зі складними обставинами [2].

У малюків, чия прив'язаність до матері не викликає у них почуття захищеності, картина на багато складніша. Діти, чиї матері не сприянятливі до їх потреб, чи нехтують ними, научаються давати раду тривожності, що розвивається внаслідок цього, двома різними способами. Деякі з них постійно засмучуються і вимагають уваги зі сторони матері, в той час як інші ведуть себе більш пасивно та відстороненно. Дітям з обох груп контакт з матір'ю не приносить втіхи.

Все, що відбувається з малюком, вносить свій вклад в розвиток емоційної та перцептивної (сприймаючої) карти світу, яка формується мозком, що розвивається. Розвиток мозку «визначається його використанням» [9].

В контексті нейропластичності, нейрони, що разом збуджуються, зв'язуються між собою. Коли певний нейронний контур раз за разом збуджується, він може стати стандартним налаштуванням - найбільш імовірною реакцією. Якщо дитина почуває себе в безпеці та любимою, її мозок починає спеціалізуватися на пізнанні світу, активній діяльності та взаємодії. Коли дитина боїться та чує себе небажаною, мозок налаштовується на переважання страху та почуття самотності.

Дзеркальні нейрони порівнюють з «нейронним вай-фаєм» - ми вловлюємо не тільки рухи іншої людини, але й її емоційний стан, а також наміри. Синхронізовані один з одним люди схильні стояти, сидіти подібним способом та навіть говорити в одному ритмі. Однак, наші дзеркальні нейрони роблять нас вразливими і до чужого негативу. Ми злимося у відповідь на гнів іншого чи індукуємося депресивним станом близької людини.

Отже, одна з стратегій терапії має бути направлена на відновлення здатності впевнено «дзеркалити» інших і бути «відзеркаленим» іншими, а також перешкоджати поглинанню чужих неприємних емоцій.

Наш особистий досвід є продуктом балансу між нашим емоційним та раціональним мозком. Проте, як би багато ми не знали про себе і про свою проблему, раціональний мозок просто не в стані переконати е моційний мозок щодо неспроможності його власної реальності. Нейробіолог Paul D.MacLean порівнював взаємодію між раціональнимм та емоційним мозком з більш-менш досвідченим вершником та його неслухняним конем. В спокійну погоду та на рівній дорозі вершник відчуває свій повний контроль над конем, однак із-за раптового звуку чи загрози зі сторони інших тварин коня може понести, і вершнику доведеться триматися зі всіх сил, щоб вижити. Точно так само, коли люди відчувають, що на кону їхнє життя, чи охоплені гнівом, страхом..., вони перестають чути голос розуму [7].

Так, після психологічної травми людина сприймає оточуючий світ з цілковито новою нервовою системою. Всю свою енергію людина тепер витрачає на пригнічення внутрішнього хаосу, віддаючи у жертву невимушену залученість у власне життя. Якщо організм застряг в режимі виживання, вся його енергія сфокусована на боротьбі з невидимими ворогами, із-за чого не залишається місця для емоційного «годування», турботи та любові. Для нас, людей, це означає, що поки розум захищається від уявних нападів, наші близькі зв'язки знаходяться під загрозою, так само як і наша здатність уявляти, планувати, грати, навчатися та приділяти увагу чужим потребам.

Під час одного з досліджень з допомогою комп'ютерної томографії 18-ти пацієнтів з хронічним ПТСР внаслідок дитячих травм було виявлено, що всі ділянки їх мозку, пов'язані з самосприйняттям, були практично повністю вимкнені: відповідні зони фронтальної кори, передня поясна звивина, тім'яна кора та острівкова доля взагалі не активувалися. Єдиною ділянкою, що демонструвала хоч якесь збудження, була задня поясна кора, що відповідає за базову орієнтацію у просторі. У цих результатів може бути лише одне пояснення. У відповідь на саму травму в спробі дати раду жаху, що не відпускає ще тривалий час після цього, ці люди навчились вимикати ділянки мозку, що відповідають за передачу внутрішніх відчуттів та емоцій, що супроводжують та визначають страх.

Разом з тим, у повсягденному житті ці ділянки відповідають за реєстрацію повного діапазону емоцій та відчуттів, що складають основу самосвідомості, нашого самосприйняття. Отже, у вказаному експерименті ми стали свідками трагічної адаптації: прагнучи позбавитися від жахаючих відчуттів, ці люди також втратили і здатність відчувати себе повністю живими.

У психологічно травмованих людей вхідні ворота розчинені навстіж. Із-за відсутності фільтру вони постійно перебувають у стані сенсорного перевантаження. Щоби дати раду цьому, вони намагаються закритися (відгородитися), звужуючи своє поле зору і виробляючи здатність до підсиленої концентрації. Якщо їм не вдається замкнутися природним способом, вони починають використовувати ПАР, щоб відгородитися від світу. Вся трагедія у тому, що відгороджуючись таким чином, вони позбавляють себе також й джерел задоволення та радості, насолоди від життя.

Щодо психологічно травмованих дітей, то ті діти, що влаштовують «істерику», як правило, привертають увагу і отримують необхідну допомогу. В той час як, діти, що замикаються в собі, нікого не турбують, будучи приречені по шматочку втрачати своє майбутнє. При т.з. «відстороненній» прив'язаності малюки виглядають так, ніби їх нічого не турбує - вони не плачуть при розлуці з матір'ю та не звертають на неї увагу, коли вона повертається. Проте, це не означає, що малюки не страждають, їх хронічно підвищене серцебиття вказує на те, що вони є в стані надмірного збудження. Це поведінка «байдужої адаптації». Більшості матерів таких відсторонених дітей ніби не подобається торкатися свої малюків, вони не схильні обіймати їх та тримати на руках, своїми виразами обличчя та голосом вони не створюють приємної ритмічної взаємодії зі своїми дітьми.

Нездорова прихильність іншого типу називається тривожною чи суперечливою. Такі малюки постійно привертають до себе увагу плачем чи криками. Вони «відчувають» та не адаптуються. Вони ніби прийшли до висновку, що ніхто не буде приділяти їм увагу, поки вони «не влаштують виставу». І хоча компанія матері не приносить їм видимого задоволення, вони продовжують пасивно чи озлоблено фокусуватися на ній, навіть у ситуаціях, коли інші діти віддали би перевагу грі.

Дослідники вважають, що три «впорядковані» стратегії (здорова, відстороненна та тривожна) спрацьовують, оскільки допомагають досягнути максимальної турботи, яку може надати конкретний дорослий. Модель прив'язаності, напрацьована в дитинстві, часто залишається і у дорослому житті. Тривожні діти виростають у тривожних дорослих, в той час як відстороненні діти, виростаючи, втрачають зв'язок зі своїми власними почуттями та почуттями оточуючих. У школі відстороненні частіше ображають однолітків, в той час як тривожні схильні ставати жертвами знущань. Разом з тим, розвиток відбувається нелінійно, і багато життєвих ситуацій здатні здійснити свій вплив на кінцевий результат.

Проте, існує ще одна група дітей з несформованою стійкою адаптацією. Дорослі були для таких малюків джерелом стресу та жаху. Опинившись у такій ситуації, дітям нема до кого звертатися по допомогу, і вони стикаються з дилемою, що не розрішується: їх матері одночасно і необхідні їм для виживання, і викликають у них страх. Вони не можуть ні зближатися (здорова та суперечлива «стратегії»), ні зміщувати свою увагу (тривожна «стратегія»), ні втікнути. Будучи не в стані вирішити чи намагатися їм зблизитися, чи уникати своїх батьків, вони можуть почати розхитуватися на карачках, ніби впадаючи у транс, завмирати на місці з піднятими догори руками, чи підійматися, щоби вітати своїх батьків, а потім падати на підлогу. Не розуміючи, хто для них безпечний, хто для них «свій», вони можуть бути надмірно велелюбні з незнайомцями чи не довіряти нікому. Це невпорядкована прихильність - і це безвихідний страх.

Дорослі часто не усвідомлюють, коли їхня синхронізація з дітьми порушується. Раз пораз виявляючись не в стані заспокоїти свого малюка чи побавитись з ним, мати може почати сприймати свою дитину як «важку», відчувати себе неспроможною матір'ю і в майбутньому більше не докладати зусиль, щоб заспокоїти малюка.

Отже, коли у дитини нема внутрішнього відчуття захищеності, їй складно розрізняти, що представляє небезпеку, а що ні. Коли емоції та почуття постійно притуплені, потенційно небезпечні ситуації можуть допомагати відчувати себе живим. Коли хтось приходить до висновку, що він, напевно, жахлива людина (інакше чому би батьки так до нього ставилися?), то він починає очікувати жахливого поводження зі сторони інших людей. Людина думає, що заслуговує цього, та й нічого не може з цим вчинити. Коли люди з дезорганізацією та десинхронізацією починають сприймати себе таким чином, вони приречені на отримання психологічної травми від подальших подій у своєму житті.

З іншого боку, коли «достатньо хороші» дорослі вчасно не відгукуються чи зайняті своїми справами, малюкам часто доводиться самим придумувати як заспокоїтися. В межах розумного це не проблема. Дітям слід вчитися давати раду своїм незадоволенням та розчаруванням. З «достатньо хорошими» дорослими діти поступово засвоюють, що розірваний зв'язок можна відновити.

Продовжуючи фокусуватись на проблематиці формування стосунків з батьками, слід вказати, що більшість досліджень, що стосуються general parenting (загальних стратегій батьківства/ виховання) у контексті ризикованої поведінки підлітків базуються на теорії Baumrind (1971, 1978, 1991, 2016р.р.). Ця теорія припускає дві різні (ортогональні) складові виховання:

батьківське тепло (parental warmth), схоже на чуйність або підтримку, що стосується того, якою мірою батьки навмисно сприяють розвитку індивідуальності, саморегуляції та самоствердження, пристосовуючись до особливих потреб і запитів дітей, підтримуючи їх і погоджуючись;

батьківський контроль, подібний до вимогливості чи суворості, які стосуються ступеня бажання батьків, щоб «діти стали інтегрованими в сім'ю загалом, через їхні вимоги зрілості, нагляду, дисциплінарні зусилля та готовність протистояти дитині, яка не слухається.

Комбінації низького/високого рівнів батьківської теплоти і контролю також дозволяють виділити чотири загальних стилі виховання: авторитетний (висока теплота, високий контроль); авторитарний (низька теплота, високий контроль); вседозволений/поблажливий (висока теплота, низький контроль); зневажливий (низька теплота, низький контроль). Природно, авторитетний стиль виховання дітей вважається найкориснішим для більшості наслідків для підліткових дизгармоній, включаючи вживання психоактивних речовин та іншу ризиковану поведінку. Дослідники вказують, що хороші стосунки між батьками, які часто відображаються дітьми/батьками як батьківське тепло, асоціюється з нижчим ризиком, зокрема, PIU (Problematic internet use, зловживання інтернетом). Поєднання батьківського тепла і контролю, тобто авторитетного батьківства, здається, теж суттєво зменшує ймовірність PIU підлітків, особливо коли таких виховних стратегій дотримуються обидва батьки . Навпаки, найвища поширеність PIU була виявлена у дітей авторитарних матерів, тобто тих, хто демонструє високий рівень контролю та низький рівень тепла, та при занедбаності батьками, тобто коли демонструється низький рівень контролю та тепла обома батьками. Це свідчить про те, що взаємодія між теплом і контролем у вихованні є складною і може по-різному працювати щодо матерів і татів [6].

Одна з найбільш вдалих метафор для адиктивності - це дурник (пустишка), який заспокоює на час, але не насичує. Немовля смокче дурник і заспокоюється. Під час ссання утворюється слина, активізується парасимпатична нервова система і знижується почуття тривоги. Смоктання - це рефлекс, необхідний новонародженому для виживання, і він безпосередньо пов'язаний з прихильністю, з відчуттям контакту і близькості. Завдання цього рефлексу - наповнити шлунок молоком, насититися. Але у випадку з дурником насичення не відбувається. Це і є головна властивість узалежнення - неможливість насичення.

Рани прихильності, голод за прихильністю, психологічна незрілість, коли людина дуже сильно потребує прихильності, втеча від вразливості цих ран - це все теми узалежнення. Діти, котрі мали досвід нехтування та жорстокого ставлення, засвоюють, що дорослі ніяк не реагують на їхній страх, благання та плач. Що би вони не робили, вони не в змозі припинити насильство чи привернути увагу до себе і досягнути допомоги. Таким чином, їх привчають здаватися перед лицем труднощів, і така модель поведінки може зберігатися протягом усього подальшого життя.

Сам залежний досвід контакту відображає етапи розвитку дитини, яка демонструє залежну поведінку від свого найближчого оточення. Залежні відносини для малюка - вікова норма. І хороші живильні стосунки в цьому досвіді контакту є профілактикою адиктивної поведінки і адикцій у майбутньому. Прихильність протиставлена залежності і визначає здатність бути з Іншим без страху бути поглинутим або зруйнованим у цій взаємодії. Це здатність до набуття, збереження, руйнування і відновлення своїх кордонів у взаємодії зі світом. Саме порушення цієї здатності поводження з власними кордонами лежить в основі адиктивної поведінки [3].

Адиктивна поведінка вимагає додаткового фокусу для превенції, терапії та реабілітації. Сучасна теорія розглядає розвиток адикції як два типи травматичного досвіду. Перший тип являє собою відповідь на гостру травму, іншими словами, це спосіб її подолання. Саме цей тип адикції, на думку частини авторів, найбільш часто зустрічається у підлітків і має, на щастя, кращі прогнози в терапії. Другий тип травми розглядається як адикція раннього віку, при якій прагнення до інтенсивних почуттів винагороди є домінуюче, інші способи випробування задоволення відходять на другий план, а навички відносин залишаються проблемними.

Таким чином, важливим фактором, що детермінує девіантну поведінку підлітка, є неблагополуччя родини, в якій він виховується . Критерієм благополуччя або неблагополуччя родини можна вважати міру її впливу на дітей, стиль дитячо-батьківських відносин, виконання родиною в повному обсязі виховної і соціалізуючої функції. Комплекс спадкових, пре-, пери- та постнатальних негативних впливів стає причиною того, що в період пубертатної кризи підліток не має достатнього потенціалу для її успішного подолання. І тоді активується пошук зовнішніх допоміжних засобів для вирішення внутрішніх проблем, і часто такими засобами виступають різноманітні психоактивні речовини.

Висновки. Саме у взаєминах задовольняються життєві потреби дитини (і дорослого теж), а задоволення потреб супроводжується переживанням приємних емоцій, що носить назву в звичайному житті «отримувати задоволення». Якщо дитина отримує задоволення в контактах з людьми, то вона формує «імунітет проти узалежнення». Такі стосунки в психології звуться тими, що «живлять», що дають не тільки фізичну їжу, але й тепло, любов, турботу, безпеку, ніжність ... Живильні відносини - це також, створення умов, щоб давати раду фрустрації, коли визнана потреба не задовольняється відразу, а визнається і знаходиться спосіб подальшого задоволення її або відмова від її задоволення в певній ситуації. Так дитина набуває навички у безпечному приймаючому середовищі переживати неприємні емоції, пов'язані з незадоволеною потребою, і управляти своїми бажаннями.

Тому напрацьовуючи стандарти своєчасного звертання сімей по допомогу; стратегії ефективної психоедукації та сучасні моделі мультидисциплінарних інтнрвенцій, інституції, відповідальні за охорону ментального здоров'я, зможуть сприяти оздоровленню суспільства, зокрема і щодо узалежнення від ПАР.

Біологічне народження людського немовляти та психологічне народження індивідуума не збігаються в часі. Перше - це яскрава подія, що спостерігається і має чіткі межі, а друге - внутрішньопсихічний процес, що повільно розгортається [8].

Література

1. Алкоголь забирає понад три мільйони життів за рік. Укрінформ.

2. Бессель ван дер Колк. Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому. - Харків: Vivat, 2022. - 442с.

3. Отдельные подходы в психотерапии аддиктивного и зависимого поведения у детей, подростков и взрослых: учебное пособие / М. Городнова. - С-Пб: Изд-во СЗГМУ им. И.И. Мечникова, 2020. - С. 27-28.

4. Проблема вживання алкоголю підлітками: вплив сім'ї та соціуму

5. Про здійснення превентивних заходів серед дітей та молоді в умовах воєнного стану. Міністерство освіти і науки України.

6. Lukavska K., Hrabec O., Lukavsky J. et al. The associations of adolescent problematic internet use with parenting: A meta-analysis // Addictive Behaviors journal homepage

7. Maclean P.. The Triune Brain in Evolution: Role in Paleocerebral Functions. New York, Springer, 1990, р. 78.

8. Mahler M., Pine F., Bergmsn A. The psychological birth of the human INFANT Symbiosis and Individuation. Copyright Year, 1975. P. 37.

9. Perry B., et al. Childhood Trauma, the Neurobiology of Adaptation and Use Dependent Development of the Brains How States Become Traits // Infant Mental Health Journal. 16. - № 4. 1995, С. 272-291.

References

1. Alkohol zabyraie ponad try miliony zhyttiv za rik (2023) [Alcohol kills more than three million people a year].

2. Bessel van der Kolk (2022). Tilo vede lik. Yak lyshyty psykhotravmy v mynulomu [The body keeps an account. How to leave psychological trauma in the past]. Kharkiv: Vivat, 442 p. [in Ukrainian].

3. Otdielnyie podkhody v psikhotierapii addiktivnoho i zavisimoho poviedieniia u dietiei, podrostkov i vzroslykh: uchiebnoie posobiie (2020) [A particular approaches in the psychotherapy of addictive and dependent behavior of children, adolescents and adults: tutorial]. M. Horodnova. S-Pb: SZHMU im. Y.Y. Mechnykova - M. Gorodnova. St. Petersburg: Publishing house of SZGMU named after I.I. Mechnikov. Pp. 27-28. [in Russian].

4. Problema vzhyvannia alkoholiu pidlitkamy: vplyv simi ta sotsiumu (2022) [The problem of alcohol use by teenagers: the influence of family and society].

5. Pro zdiisnennia preventyvnykh zakhodiv sered ditei ta molodi v umovakh voiennoho stanu (2022) [About implementation of preventive measures among children and youth in the conditions of martial law]. Ministerstvo osvity i nauky Ukrainy - The Ministry of Education and Science of Ukraine.

6. Lukavska, K., Hrabec, O., Lukavsky, J. et al. (2023) The associations of adolescent problematic internet use with parenting: A meta-analysis.

7. Maclean, P. (1990) The Triune Brain in Evolution: Role in Paleocerebral Functions. New York, Springer, р. 78. [in English].

8. Mahler, M., Pine, F., Bergmsn, A. (1975) The psychological birth of the human INFANT Symbiosis and Individuation. Copyright Year, р. 37. [in English].

9. Perry, B. et al. (1995) Childhood Trauma, the Neurobiology of Adaptation and Use Dependent Development of the Brains How States Become Traits. Infant Mental Health Journal. 16. - No 4. Pp. 272-291. [in English].

Размещено на Allbest.ru