Чинники прокрастинації та її взаємозв’язок з психологічним благополуччям особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чинники прокрастинації та її взаємозв'язок з психологічним благополуччям особистості

Лісовенко Анна Федорівна кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, Національний університет «Одеська юридична, академія», м. Одеса

Третьякова Тетяна Миколаївна кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри психології, Національний університет «Одеська юридична академія», м. Одеса

Цільмак Олена Миколаївна доктор юридичних наук, кандидат психологічних наук, професор, завідувачка кафедри психології, Національний університет «Одеська юридична академія», м. Одеса

Анотація

Сучасні умови життєдіяльності людей вимагають від членів суспільства серйозних здібностей до самоорганізації, але замість зростання ефективності часто спостерігається активність, яка не призводить до бажаних результатів. При цьому людина мотивована, обізнана про негативні наслідки бездіяльності, до того ж, вона постійно щось робить (наприклад, проявляє активність в соціальних мережах), але не переходить до тих важливих справ, які вона сама собі запланувала. Це особливо негативно позначається на результатах у навчальній та професійній сферах. Наростання прокрастинації в сучасному суспільстві знижує ефективність роботи як окремої людини, так і міжособистісної взаємодії в цілому.

У роботі наведено результати теоретичного аналізу чинників прокрастинації та даються результати теоретико-емпіричного дослідження кореляційних взаємозв'язків між психологічним добробутом та схильністю до прокрастинації. Під психологічним благополуччям розуміємо «базовий суб'єктивний конструкт, що відображає сприйняття і оцінку свого функціонування з точки зору вершини потенційних можливостей людини». Прокрастинація розглядається як ірраціональне прагнення, схильність відкладати «на потім» важливі заплановані справи, відносини. Шляхом кореляційного аналізу за Спірменом встановлено значущі від'ємні зв'язки прокрастинації з психологічним благополуччям за методикою К. Ріфф.

Встановлено, що прокрастинація як якість особистості супроводжується недостатністю осмисленості життя, відчуттям нудьги і безцільності свого існування, відсутністю видимих життєвих перспектив і орієнтирів, нездатністю справлятися з повсякденними справами, відчуттям неможливості змінити або поліпшити умови свого життя, почуттям безсилля в управлінні навколишнім світом, нездатністю засвоювати нові навички та відсутністю відчуття особистісного прогресу з плином часу; переважає занижена самооцінка, негативне ставлення до власного життя, недооцінка власних здібностей долати життєві перешкоди; зростає надмірна заклопотаність очікуваннями і оцінками інших людей, нездатність протистояти соціальному тиску, неприйняття себе, бажання бути не тим, ким є насправді. прокрастинація психологічне благополуччя особистості

Ключові слова: прокрастинація, психологічне благополуччя особистості, саморегуляція, осмисленість життя, нестача мотивації, відсутність життєвих перспектив.

Lisovenko Anna Fedorivna Candidate of Psychological Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Psychology of the National University "Odesa Law Academy", Odessa

Tretiakova Tetiana Mykolaivna Candidate оf Political Sciences, Associate Professor Associate Professor of the Department of Psychology of the National University "Odesa Law Academy", Odessa,

Tsilmak Olena Mykolaivna Doctor of Juridical Sciences, Candidate of Psychological Sciences, Professor, Head of the Department of Psychology of the National University "Odesa Law Academy", Odessa

FACTORS OF PROCRASTINATION AND ITS RELATIONSHIP

WITH THE PSYCHOLOGICAL WELL-BEING OF PERSONALITY

Abstract. Modern living conditions of people require serious abilities of selforganization from members of society, but instead of increasing efficiency, there is often activity that does not lead to the desired results. At the same time, a person is motivated, aware of the negative consequences of inactivity, besides, he is constantly doing something (for example, he is active in social networks), but he does not move on to those important things that he planned for himself. This has a particularly negative effect on academic and professional results. The increase in procrastination in modern society reduces the efficiency of both individual work and interpersonal interaction as a whole.

The paper presents the results of a theoretical analysis of the factors of procrastination and gives the results of a theoretical-empirical study of correlational relationships between psychological well-being and procrastination propensity. We understand psychological well-being as "a basic subjective construct that reflects the perception and assessment of one's functioning from the point of view of the peak of a person's potential." Procrastination is seen as an irrational desire, a tendency to put off "for later" important planned affairs, relationships. Through Spearman's correlation analysis, significant negative correlations between procrastination and psychological well-being were established using K. Riff's method. It has been established that procrastination as a personality quality is accompanied by a lack of meaningfulness in life, a feeling of boredom and purposelessness of one's existence, a lack of visible life prospects and landmarks, an inability to cope with everyday tasks, a feeling of impossibility to change or improve the conditions of one's life, a feeling of powerlessness in managing the surrounding world, an inability to learn new skills and lack of a sense of personal progress over time; low self-esteem prevails, a negative attitude towards one's own life, an underestimation of one's own abilities to overcome life's obstacles; excessive preoccupation with other people's expectations and evaluations, inability to resist social pressure, self-rejection, and the desire to not be who one really is grows.

Keywords: procrastination, psychological well-being of the individual, self regulation, meaningfulness of life, lack of motivation, lack of life prospects.

Постановка проблеми

Проблема прокрастинації перебуває у сфері інтересів зарубіжних дослідників вже досить давно, з кінця 70-х років ХХ століття (А. Елліс, В. Кнаус, Дж. Бурка, Л. Юен) [1; 2]. У полі зору українських психологів прокрастинація як об'єкт вивчення існує відносно нещодавно, з початку ХХІ ст.

Спочатку, в філософській традиції, поняття «прокрастинація» використовували як синонім слова «лінощі», тобто відсутність бажання виконувати роботу, що вимагає вольового зусилля. К. Лей та її послідовники додали такі компоненти як: добровільність, ірраціональність, усвідомлення негативних наслідків [3]. П. Стіл акцентував увагу на неприємних емоційних переживаннях, які супроводжують прокрастинацію [4; 5]. Деякі автори відзначали наявність особливих «гострих» відчуттів, що виникають під час роботи у вкрай стислий термін [5; 6]. Насьогодні прокрастинація є досить поширеним феноменом в сучасному житті. Більш того, для суспільств, котрі орієнтовані на досягнення, прокрастинація постає саме як проблема особистості. Та найважливішим для розгляду прокрастинації на думку М.С. Дворник [7; 8]. стало розуміння того, що вона з якоїсь персональної, поодинокої форми поведінки щодо виконання завдань перетворилася на масовий спосіб поводження, повсякденно відтворюючись у життєвих стратегіях великої кількості людей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Актуальність цього феномена призвела до активної його розробки у психології, але дотепер немає загальноприйнятого розуміння прокрастинації і вона розглядається виходячи з методологічних переваг учених. Так, у літературі можна зустріти визначення, в яких цей термін розуміється як: тенденція, схильність, звичка, прагнення відкладати «на потім» важливі заплановані відносини; властивість особистості; механізм боротьби з тривогою, неадаптивна копінг-стратегія подолання стресу або захисний механізм; поведінкова реакція, пов'язана з нестачею мотивації; дисфункціональна соціально-психологічна практика; несформованість регулятивного потенціалу [7; 9; 10; 11; 12; 13; 14]. Прокрастинація розуміється також як синонім лінощів; перекладання відповідальності та раціоналізація сумнівних альтернатив; особливий психічний стан, що характеризується відсутністю бажання здійснювати вольові дії; пошук «гострих» відчуттів, що виникають під час виконання завдання у гранично короткі терміни; добровільне ірраціональне відкладання запланованих справ; свідоме відкладання намічених дій за обов'язкового усвідомлення негативних наслідків; нарешті, як складно обумовлений неоднорідний психологічний феномен [Цит. по 14].

За наявними дослідженнями прокрастинація має тісний зв'язок з мотивацією, емоційно-вольовою саморегуляцією; може бути пов'язана з перфекціонізмом особистості; загальною тривожністю; порушенням самооцінки особистості тощо.

При дослідженні рівня загальної прокрастинації та її суб'єктивних причин, Дворник М.С. виявила, що посилення відтермінування прямо пов'язане з неуважністю до планування справ, небажанням обмірковувати завдання, нестачею організованості, рутинністю й повторюваністю завдань. А зниженню рівня прокрастинації сприяє посилення структурованості й концентрації на справі. Найзначущим виявився зв'язок прокрастинації з невмотивованістю та незацікавленістю у виконанні поставлених завдань [7; 8].

Крім того, у дослідженнях західних та пострадянських учених (P. Steel, C. Ryff Н.Г. Гаранян, Є. В. Борусяк, М.А. Кисельової) показано, що прокрастинація може корелювати не тільки з високим рівнем стресу, але й з неадекватними копінг-стратегіями, неадекватним особистісним самовизначенням. За даними досліджень Звєрєвої М. В. у осіб із прокрастинацією вищий ризик розвитку депресивних станів та загального погіршення здоров'я.

Мета статті - теоретично проаналізувати можливі причини прокрастинації та теоретико-емпірично дослідити кореляційні взаємозв'язки між психологічним благополуччям та схильністю до прокрастинації.

Виклад основного матеріалу

Проблема прокрастинації насьогодні є дуже гострою і люди потребують допомоги.

Загалом, можна виділити три основні напрями, за якими йде пошук причин прокрастинації: 1) аналіз ситуативних чинників - відстроченість наслідків, характеристики завдань (нав'язані, нудні, рутинні, неприємні тощо), загроза оцінювання тощо; 2) виявлення ролі індивідуальних відмінностей - тривожність, страхи (у тому числі страх невдачі, оцінки, успіху, втрати самостійності та контролю за ситуацією); 3) вивчення демографічних показників - вплив статі, віку та національності тощо.

Невирішеність питання про джерела, структуру та види прокрастинації призвела до появи великої кількості теорій, відповідно до яких намагаються знайти різні чинники її виникнення та посилення, які можна об'єднати у кілька підходів.

Проблеми з саморегуляцією. Саморегуляція відповідно до теорії Ю. Куля (J. Kuhl) - це система, в якій реалізація наміру залежить від гнучкої та узгодженої взаємодії наступних підсистем: мотиваційний контроль (стійке очікування позитивних результатів); контроль уваги (утримання у зоні уваги інформації, важливої для реалізації задуманого); перцептивний контроль (інформація, що підтримує намір пропускається, а суперечлива або несуттєва - відфільтровується); емоційний контроль (підтримка емоційного стану, необхідного для реалізації наміру); контроль активації зусиль (в ситуації неуспіху - актуалізація додаткових внутрішніх ресурсів); контроль кодування та оперативна пам'ять (утримання частини інформації у «фоновому режимі», у разі успішного розвитку подій інформація актуалізується); поведінковий контроль (усунення від об'єктів, що заважають реалізації наміру). Ці механізми найчастіше не усвідомлюються, але можуть бути перетворені на усвідомлені стратегії. У разі коли дані механізми не забезпечують реалізацію контролю за дією, формується неповноцінний намір. Зовні ця ситуація нагадує прокрастинацію: людина пам'ятає про те, що мала намір зробити, знає, навіщо їй це потрібно, має для цього достатньо сил і часу, але не приступає до реальних дій, хоча сама незадоволена своїм зволіканням [15].

Подібний погляд ми можемо знайти у роботі О.П. Кондаурової та О.Г. Ломакіної, котрі під час емпіричного дослідження підтверджують наявність негативних взаємозв'язків між прокрастинацією та показниками саморегуляції.

Теорія лінощів (Н.В. Боровська). Більшість вчених, сходяться на думці, що лінощі і прокрастинація не ідентичні, тому що лінощі - це швидше бажання щось не робити, а не відсутність бажання щось робити (В.В. Воробйова та І.С. Якиманська). Прокрастинатор усвідомлює важливість роботи і хотів би що-небудь зробити, та спеціально шукає аргументи, якими виправдовує перед собою її відкладання на потім. Але прихильники цієї теорії вважають, що в основі обох феноменів лежать тотожні психологічні механізми, у тому числі вони називають такі фактори: психофізіологічні (слабка нервова система, інертні нервові процеси, переважання гальмування над збудженням); вольові (низький рівень наполегливості, самостійності, слабка саморегуляція); мотиваційні (стратегія уникнення невдач, слабка мотивація).

Психодинамічний підхід. Суть теорій послідовників З. Фрейда (А. Адлер, К. Хорні) зводиться до пояснення прокрастинації прагненням людини захистити уявлення щодо себе. Справи, що становлять загрозу для Его, викликають тривогу та сприяють запуску захисного механізму уникнення виконання цих завдань. Подібна реакція - наслідок дитячих травм та проблем у відносинах з батьками (нереалістичні установки та вимоги батьків, брак уваги та емоційного контакту, відсутність чітких вимог або навпаки, авторитарний батьківський стиль тощо). Тому люди, схильні до прокрастинації, орієнтовані на сьогодення, а не на планування майбутнього. Саме відсутність безпеки самопрезентації викликає тривогу, страх, депресію, стрес, бажання уникнути ситуації [5; 6; 7; 10; 16; 17].

Тривога займає особливе місце у психодинамічному підході. Автори описують такі причини зростання тривоги з прокрастинацією:

1) Страх оцінки. Виявляється у вигляді тривожних думок і емоційних переживань з приводу серйозності вимог, рівня власної компетентності, очікувань оточуючих. Тривога змушує людину затягувати вирішення завдання, якомога довше відкладати момент пред'явлення отриманих результатів [10; 14].

2) Перфекціонізм [16; 17]. Перший аспект - людина зайве багато часу приділяє деталям, намагаючись довести результат до досконалості, у зв'язку з чим затягує терміни. Другий аспект - робота «на межі фолу», коли в кров викидається адреналін, приносить особливу насолоду, тому людина приступає до неї в останній момент [18]. Характер співвідношення перфекціонізму та прокрастинації на сьогоднішній день не встановлено до кінця: одні вчені вважають прокрастинацію одним із деструктивних наслідків перфекціонізму інші - причиною, а треті - незмінним супутником.

3) Страх успіху. Успіх пов'язаний не лише з приємними емоційними переживаннями. Багато людей бояться виділитися з оточення, виявити свої здібності, оскільки з одного боку, вони не особливо вірять у себе, а з іншого, якщо людина стане успішною, їй доведеться зустрітися із заздрістю та критикою інших людей [18].

Поведінковий підхід був розроблений у рамках біхевіоризму і з опорою на його ключові принципи. Біхевіористи вбачають у прокрастинації закріплену стратегію поведінки:прокрастинатори легко можуть назвати випадки

відкладання справ та успішного їх завершення у найкоротші терміни. Вони неодноразово відкладали або кидали нецікаві їм справи та завдання, зрештою виконуючи їх швидко, отримавши два бонуси: задоволення від успіху та мінімум тимчасових витрат. Успішно реалізована в одній сфері, ця стратегія застосовується в інших, формуючи стиль роботи прокрастинатора [4; 9; 19].

У рамках цього підходу прокрастинацію також можуть розглядати як поведінкову реакцію «розрив посил-дія». Відповідно до цього погляду, необхідно накопичення «критичної маси» мотивації, щоб перейти від посилу (бажання, ідея, рекомендації фахівця) до реальних кроків щодо його втілення в життя. Факторами, що заважають подолати цей розрив, можуть бути прагнення зберегти поточний хід (ритм, рівень насиченості) життя, небажання відмовлятися від цікавих справ і планів, страх змін та їх наслідків [5; 20].

У багатьох дослідженнях було виявлено, що прокрастинація пов'язана з поведінкою, що уникає. Цікавими із цього погляду є роботи О.В. Каріної, М.А. Кисельової, Н.Є. Шустової, у яких розробляють проблему прокрастинації та соціальних експектацій. Згідно з цією теорією, експектації (соціальні очікування) змушують людину усвідомлено та несвідомо діяти певним чином, вони визначають рівень та напрямок активності людини, впливають на процес цілепокладання, отже, безпосередньо пов'язані з проблемою прокрастинації. Тобто прокрастинація розглядається як результат функціонування негативних соціальних очікувань щодо власної самоефективності, що негативно впливає на процес самодетермінації й адаптації особистості, призводить до відчуття нереалізованості, стресу, зниження самоефективності, страху успіху, низького рівня домагань.

Когнітивний підхід [2] включає три джерела прокрастинації - ірраціональні переконання, занижена самооцінка і нездатність самостійно приймати рішення. Одне з ірраціональних переконань прокрастинатора - «Я завжди виконую свою роботу добре». Це переконання містить упевненість у відсутності помилок, але оскільки помилки найчастіше неминучі, необхідно раціональне пояснення їх появи. У такому разі прокрастинація постає як найлегший спосіб знайти пояснення: помилки з'явилися через брак часу. У межах когнітивного підходу ігнорується почуття тривоги, ключове психодинамічного. Друге явище, що лежать в основі прокрастинації, згідно з когнітивним підходом, - це захист від заниженої самооцінки: відкладаючи виконання завдання, людина відкладає момент пред'явлення результату та очікуваної критики. Третя основа прокрастинації - нездатність приймати рішення, або іншими словами - неефективна копінг-стратегія, яка використовується при необхідності приймати рішення у складній, неоднозначній чи негативній ситуації. Прокрастинація вважається однією з форм психологічного захисту (уникнення), підвищує і так високий рівень стресу і негативно позначається на адекватності дій у конкретній ситуації [10; 11; 12; 13]. У цьому випадку прокрастинація викликає почуття провини і змушує виправдовуватися перед собою та іншими людьми [3].

Мотиваційний підхід. У межах цієї групи теорій прокрастинація і мотивація виступають як протиставлені одне одному поняття: мотив спонукає людину до дії, а його відсутність породжує прокрастинацію; при цьому вважається, що ефективна мотивація постає як спосіб боротьби з прокрастинацією. Змістовні теорії мотивації пояснюють виникнення прокрастинації тим, що домінуюча потреба не може бути реалізована в актуальній діяльності. Тому ключем до ефективної діяльності є ідентифікація внутрішніх спонукань і розробка заходів для їх задоволення. Згідно з розробками процесуальних теорій мотивації, прокрастинація виникає, коли людина не впевнена, що зусилля, що докладаються, з великою ймовірністю дозволять їй досягти бажаного [4; 5; 20].

П. Стіл у своїй теорії тимчасової мотивації [4; 5; 20] описав ряд емоційних переживань, пов'язаних із різними компонентами прокрастинації. По-перше, наближення термінів здачі завдання викликає підвищення її суб'єктивної значущості та супроводжується тривогою та стресом. По-друге, слабка мотивація чи відсутність впевненості у задоволенні своєї актуальної потреби у рамках завдання викликають почуття незадоволеності та розчарування. По-третє, за наявності ризиків низької оцінки люди відчувають страх, тривогу, відчуття можливої втрати. По-четверте, людина відчуває гостру незадоволеність, якщо відчуває неможливість наситити свої потреби. Ще одна основна причина прокрастинації - відсутність чітко описаних цілей, оскільки нестача чи неадекватність цілей створюють проблеми з мотивацією; «розпливчасті цілі породжують розпливчасті зусилля» [21]. Також прокрастинацію часто пов'язують із відсутністю цінності, яка веде індивіда до відкладення виконання зобов'язань на користь діяльності, що несе найближче задоволення [4].

У теоріях мотиваційного підходу прокрастинація супроводжується рядом астенічних емоційних переживань (незадоволеність, образа, скептицизм, тривога, стрес, депресія тощо). Цілеспрямованість, як протилежність прокрастинації, автори пов'язують із позитивним регістром емоцій - радість, гордість, наповненість, ресурсний стан, тоді як прокрастинацію пов'язують із напругою, злістю, виснаженістю тощо. Прокрастинація включає невротизацію і імпульсивність. Вона обов'язково має на увазі емоційні навантаження, тривогу, занижену самооцінку, сором'язливість і самокритику.

Існуючі підходи відображають конкрентно ті компоненти прокрастинації, які доступні з їх дослідницьких позицій. У більшості випадків можна виділити кілька причин прокрастинації, які зустрічаються окремо або в комбінації. Їх комплексний теоретичний аналіз дозволяє узагальнити накопичений досвід і виділити ті аспекти, які важливі при системному описі феномена прокрастинації.

Виходячи з теоретичного аналізу літератури видно, що схильність до прокрастинації може негативно впливати на діяльність людини, стан її психологічного добробуту, самоповагу і самооцінку. Тож, здійснемо емпіричне дослідження взаємозв'язків прокрастинації з психологічним благополуччям за методикою К. Ріфф [22]. К. Ріфф під психологічним благополуччям розуміє «базовий суб'єктивний конструкт, що відображає сприйняття і оцінку свого функціонування з точки зору вершини потенційних можливостей людини» [22]. Ми передбачаємо, що психологічно благополучна людина менш схильна до прокрастинації.

За даними діагностичного матеріалу за методикою «Шкала загальної прокрастинації» К. Лей (адаптація Т. Юдєєвої) [3; 23], нами було виявлено такі типи схильності особистостей до прокрастинації, які показані у відсотках (%): 54% - група досліджуваних з високою схильністю до прокрастинації; 29% - група досліджуваних із середньою схильністю до прокрастинації; 17% - група досліджуваних з низькою схильністю до прокрастинації. (n=67).

Дослідження проводилося серед здобувачів Національного університету «Одеська юридична академія» різних напрямків підготовки. Емпірична вибірка становила 67 осіб (n = 67) у віці від 17 до 25 років. Вибірка була зумовлена тим, що саме у студентському віці, на нашу думку, найчастіше та найяскравіше проявлена прокрастинація особистості.

Тож, проаналізуємо значимі кореляційні зв'язки між показниками психологічного благополуччя та прокрастинації (табл. 1).

Таблиця 1

Значимі коефіцієнти кореляцій між показниками психологічного благополуччя та схильності особистості до прокрастинації

Примітка: 1) нулі та коми опущені; 2) позначення **- значущість зв'язку на 1% рівні; позначення * - значущість зв'язку на 5% рівні; 3) позначення шкал прокрастинації: ВСП - висока схильність до прокрастинації; ССП - середня схильність до прокрастинації; НСП - низька схильність до прокрастинації;

4) позначення шкал психологічного благополуччя: ПБ1 - позитивні стосунки, ПБ2 - автономія, ПБ3 - керування середовищем, ПБ4 - особистісне зростання, ПБ5 - цілі в житті, ПБ6 - самоприйняття, ПБ7 - баланс афекту, ПБ8 - осмисленість життя, ПБ9 - людина як відкрита система, ПБ10 - індекс психологічного благополуччя.

Констатуємо наявність значущих від'ємних зв'язків (переважно на рівні p<0,01 - висока статистична значимість) між показниками «висока схильність до прокрастинації» і такими показниками психологічного благополуччя як: «осмисленість життя», «цілі в житті», «керування середовищем», «особистісне зростання», «баланс афекту», «самоприйняття», «позитивні стосунки», «автономія», «людина як відкрита система». Це означає, що прокрастинація як якість особистості супроводжується недоліком або повною відсутністю відчуття осмисленості життя. Минуле й сьогодення сприймаються як безглузді. Переважає почуття нудьги і безцільності свого існування та відсутність видимих життєвих перспектив і орієнтирів, які володіли б достатньою привабливістю, щоб надати життю сенс. Прокрастинація супроводжується також нездатністю справлятися з повсякденними справами, відчуттям неможливості змінити або поліпшити умови свого життя, почуттям безсилля в управлінні навколишнім світом, переживанням особистісної стагнації та відсутністю відчуття особистісного прогресу з плином часу, відчуттям нездатності засвоювати нові навички, а значить слабкою вольовою саморегуляцією. Переважає негативна самооцінка, негативне ставлення до себе і власного життя, відчуття нікчемності і безсилля, недолік здатності підтримувати позитивні відносини з оточуючими, зневіра у власних силах, недооцінка власних здібностей долати життєві перешкоди. Зростає надмірна заклопотаність очікуваннями і оцінками інших людей, орієнтація на думку значущих інших людей при прийнятті важливих рішень, прагнення «бути, як усі», нездатність протистояти соціальному тиску в думках і вчинках, неприйняття себе, бажання бути іншим, не таким, як є.

Також виявлено наявність значущих додатних зв'язків (переважно на рівні p<0,01 - висока статистична значимість) між показниками «низька схильність до прокрастинації» і такими показниками психологічного благополуччя як: «баланс афекту», «осмисленість життя», «керування середовищем», «цілі в житті», «особистісне зростання», «самоприйняття», «позитивні стосунки», «автономія». Це означає, що впевненість в собі та власних силах, почуття компетентності в управлінні повсякденними справами, емоційно позитивна оцінка себе, своїх якостей та життя в цілому, прийняття себе з усіма своїми перевагами та недоліками, здатність набувати і підтримувати контакти з оточуючими та задоволеність життям найсуттєвіше пов'язані з відсутністю прокрастинації. Наявність переконань та життєвих цілей, які надають життю сенсу разом з впевненістю в тому, що майбутнє має перспективи формує цілеспрямованість та, ймовірно, запобігає прокрастинації. Чим більше навички в управлінні оточенням, здатність уловлювати або створювати умови і обставини, які підходять для задоволення особистих потреб і досягнення цілей, більше самостійність та незалежність, впевненість у власних можливостях - тим менше бажання особистості відкладати справи і рішення на потім. В цілому, чим вище рівень психологічного благополуччя особистості, тим менше її схильність до прокрастинації.

Висновки

Прокрастинація розглядається як ірраціональне прагнення, схильність відкладати «на потім» важливі заплановані справи, відносини. Під психологічним благополуччям розуміємо, слідом за К.Ріфф, «базовий суб'єктивний конструкт, що відображає сприйняття і оцінку свого функціонування з точки зору вершини потенційних можливостей людини». У роботі наведено результати теоретичного аналізу чинників прокрастинації та даються результати теоретико-емпіричного дослідження кореляційних взаємозв'язків між психологічним добробутом та схильністю до прокрастинації. Шляхом кореляційного аналізу встановлено значущі від'ємні зв'язки прокрастинації з психологічним благополуччям. Встановлено, що прокрастинація супроводжується нестачею осмисленості життя, відсутністю видимих життєвих перспектив та сенсів, почуттям безсилля в управлінні навколишнім світом, слабкою вольовою саморегуляцією, зниженою самооцінкою, нездатністю підтримувати позитивні стосунки з оточуючими, зневірою у власні сили та здібності долати життєві перешкоди. Зростає надмірна заклопотаність очікуваннями і оцінками інших людей, нездатність протистояти соціальному тиску в думках і вчинках, неприйняття себе, бажання бути іншим, не таким, як є.

Перспективою подальших досліджень є добір шляхів та технік психокорекції прокрастинації.

Література:

1. Burka, Jane B. Procrastination./ Jane B. Burka, Lenora Yuen - Da Capo Press, 2008. 322 p.

2. Ellis A., Knaus W.J. Overcoming procrastination. New York: Signet Books. 1977. 192 p.

3. Lay C., Kovacs A., Danto D. (1998). The relation of trait procrastination to the big-five factor conscientiousness: An assessment with primary-junior school children based on self-report scales. Personality and Individual Differences, 25, 187-193.

4. Steel, P. Procrastination and personality, performance and mood. / Steel, P., Brothen T., Wambach C. //Personality and Individual Differences, 30, р. 95-106. 2001.

5. Steel P., Ferrari J. (2013) Sex, education and procrastination: An epidemiological study of procrastinators` characteristics from a global sample. European Journal of Personality, 27(1), 51-58.

6. Harriott J., Ferrari J.R. (1996) Prevalence of procrastination among samples of adults // Psychological Reports, 78, 611-616.

7. Дворник М. С. Прокрастинація в конструюванні особистісного майбутнього : монографія / М. С. Дворник. Кропивницький : ІмексЛТД, 2018. 120 с.

8. Дворник М.С. Соціально-психологічні практики відтермінування в конструюванні особистістю власного майбутнього : дис. канд. психол. наук : 19.00.05. К., 2014. 215 с.

9. Вайда Т. С. Прокрастинація як компонент поведінки працівників ОВС та її профілактика під час професійної підготовки курсантів у ВНЗ МВС України / Т. С. Вайда // Юридичний бюлетень. 2016. Вип. 2. С. 197-211.

10. Грабчак О. Особливості академічної прокрастинації студентів-першокурсників /

О.Грабчак // Педагогіка і психологія професійної освіти. 2016. № 4. С. 210-218.

11. Бабатіна С. І. Синдром академічної прокрастинації і соціальна відповідальність у студентському віці / С. І. Бабатіна // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. 2013. № 2. С. 24-25.

12. Кузнєцов М. А. Прокрастинація як чинник емоційного ставлення студентів до навчальної діяльності / М. А. Кузнєцов, Я. В. Козуб // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Психологія. 2016. Вип. 22. С. 61-70.

13. Камінська А. Прокрастинація як психологічний феномен, механізми формування, психокорекція методами когнітивно-поведінкової терапії. Львів, 2017. 70 с.

14. Лісовенко А.Ф., Мендаленкова А.С., Прокрастинація як особистісний феномен // Theories, methods and practices of the latest technologies. Abstracts of III International Scientific and Practical Conference. Tokyo, Japan 2022. Pp. 325-330.

15. Kuhl J., Fuhrman A. Decomposing self-regulation and self-control: The Volitional Components Inventory //Motivation and self-regulation across the life span. / Eds. J. Heckhausen, C.Dweck.New York, NY, US: Cambridge University Press,1998. P. 15-49.

16. Hamachek D. (1978). Psychodynamics of normal and neurotic perfectionism. Psychology, 15, 27-33.

17. Frost R. O. et al. (1990) The dimensions of perfectionism. Cognitive therapy and research, 14(5), 449-468.

18. Lindsley D.H., Brass D.J., Thomas J.B. (1995) Efficacy-performing spirals: A multilevel perspective. Academy of management review, 20(3), 645-678.

19. Ziezat, H.A. Behavioral self-control in treating procrastination of studying./Ziezat, H.A., Rozenthal T.L., White G.M. // Psychological reports. - № 42. 1978. p. 59-69.

20. Steel P. The Procrastination Equation: How to Stop Putting Things Off and Start Getting Things Done / Piers Steel. New York: HarperCollins, 2011. 328 p.

21. Locke, E.A. What should we do about motivation theory? Six recommendation for the twenty-first century. / Locke, E.A., Latham G.P. //Academy of management review, 29, 388-403. 2004.

22. Ryff C. The structure of psychological well-being revisited / C. Ryff, C. Keyes // Journal of Personality and Social Psychology. 1995. № 69. P. 719-727.

23. Карамушка Л. М., Бондарчук О. І., Грубі Т. В. Методики дослідження перфекціонізму, трудоголізму та прокрастинації особистості: методичний посібник / Л. М. Карамушка, О. І. Бондарчук, Т. В. Грубі. Кам'янець-Подільський : ПП «Аксіома», 2019. 80 с.

References:

1. Jane B. Burka, Lenora Yuen (2008) Procrastination. Da Capo Press [In English].

2. Ellis A., Knaus W.J. (1977) Overcoming procrastination. New York: Signet Books [In English].

3. Lay C., Kovacs A., Danto D. (1998). The relation of trait procrastination to the big-five factor conscientiousness: An assessment with primary-junior school children based on self-report scales. Personality and Individual Differences, 25, 187-193. [In English].

4. Steel, P., Brothen T., Wambach C. (2001) Procrastination and personality, performance and mood. Personality and Individual Differences, 30, 95-106. [In English].

5. Steel P., Ferrari J. (2013) Sex, education and procrastination: An epidemiological study of procrastinators` characteristics from a global sample. European Journal of Personality, 27(1), 51-58. [In English].

6. Harriott J., Ferrari J.R. (1996) Prevalence of procrastination among samples of adults Psychological Reports, 78, 611-616. [In English].

7. Dvornyk M.S. (2018) Prokrastynatsiia v konstruiuvanni osobystisnoho maibutnoho [Procrastination in the construction of personalfuture]. Kropyvnytskyi : ImeksLTD [in Ukrainian].

8. Dvornyk M.S. (2014) Sotsialno-psykholohichni praktyky vidterminuvannia v konstruiuvanni osobystistiu vlasnoho maibutnoho [Socio-psychological practices of postponement in the construction of the individual's own future]. Candidate's thesis. Kyiv [in Ukrainian].

9. Vaida T.S. (2016) Prokrastynatsiia yak komponent povedinky pratsivnykiv OVS ta yii profilaktyka pid chas profesiinoi pidhotovky kursantiv u VNZ MVS Ukrainy [Procrastination as a component of the behavior of employees of the Ministry of Internal Affairs and its prevention during the professional training of cadets at the Higher Education Institution of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine] Yurydychnyi biuleten. 2, 197-211 [in Ukrainian].

10. Hrabchak O. (2016) Osoblyvosti akademichnoi prokrastynatsii studentiv- pershokursnykiv [Peculiarities of academic procrastination of first-year students] Pedahohika i psykholohiiaprofesiinoi osvity. 4, 210-218. [in Ukrainian].

11. Babatina S.I. (2013) Syndrom akademichnoi prokrastynatsii i sotsialna vidpovidalnist u studentskomu vitsi [Academic procrastination syndrome and social responsibility in student age] Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu Ukrainy «Kyivskyi politekhnichnyi instytut». Filosofiia. Psykholohiia. Pedahohika 2, 24-25. [in Ukrainian].

12. Kuznietsov M.A., Kozub Ya. V. (2016) Prokrastynatsiia yak chynnyk emotsiinoho stavlennia studentiv do navchalnoi diialnosti [Procrastination as a factor in students' emotional attitude to educational activities] VisnykDnipropetrovskoho universytetu. Seriia: Psykholohiia 22, 61-70. [in Ukrainian].

13. Kaminska A. (2017) Prokrastynatsiia yak psykholohichnyi fenomen, mekhanizmy formuvannia, psykhokorektsiia metodamy kohnityvno-povedinkovoi terapii. [Procrastination as a psychological phenomenon, formation mechanisms, psychocorrection using methods of cognitive- behavioral therapy] Lviv [in Ukrainian].

14. Lisovenko A.F., Mendalenkova A.S. (2022) Prokrastynatsiia yak osobystisnyi fenomen [Procrastination as a personal phenomenon] Theories, methods and practices of the latest technologies. Abstracts of III International Scientific and Practical Conference. Tokyo, Japan (pp. 325-330) [in Ukrainian].

15. Kuhl J., Fuhrman A. (1998) Decomposing self-regulation and self-control: The Volitional Components Inventory. Motivation and self-regulation across the life span. Eds. J. Heckhausen, C.Dweck.New York, NY, US: Cambridge University Press, (15-49). [In English].

16. Hamachek D. (1978). Psychodynamics of normal and neurotic perfectionism. Psychology, 15, 27-33. [In English].

17. Frost R. O. et al. (1990) The dimensions of perfectionism. Cognitive therapy and research, 14(5), 449-468. [In English].

18. Lindsley D.H., Brass D.J., Thomas J.B. (1995) Efficacy-performing spirals: A multilevel perspective. Academy of management review, 20(3), 645-678. [In English].

19. Ziezat, H.A., Rozenthal T.L., White G.M. (1978) Behavioral self-control in treating procrastination of studying. Psychological reports, 42. 59-69. [In English].

20. Steel P. (2011) The Procrastination Equation: How to Stop Putting Things Off and Start Getting Things Done. New York: HarperCollins [In English].

21. Locke, E.A., Latham G.P. (2004) What should we do about motivation theory? Six recommendation for the twenty-first century. Academy of management review, 29, 388-403. [In English].

22. Ryff C. (1995) The structure of psychological well-being revisited. Journal of Personality and Social Psychology. 69, 719-727 [In English].

23. Karamushka L.M., Bondarchuk O.I., Hrubi T.V. (2019). Metodyky doslidzhennia

perfektsionizmu, trudoholizmu ta prokrastynatsii osobystosti:metodychnyi posibnyk.

[Research methods of perfectionism, workaholism and procrastination of the individual] Kamianets-Podilskyi : PP «Aksioma», [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru