Феномен довіри як детермінанта раціональної поведінки в екстремальних умовах

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Західноукраїнський національний університет

Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу

Кафедра фундаментальних та спеціальних дисциплін

ВСП "Чортківський фаховий коледж економіки та підприємництва

Феномен довіри як детермінанта раціональної поведінки в екстремальних умовах

Чекаловська Г.З., к.е.н., доцент

Гриців О.В., викладач

м. Чортків

Анотація

Зростання кількості людей, які стають учасниками екстремальних ситуацій, а також негативний вплив «людського фактору» вимагають розробки психологічних підходів, методів, які б зменшили негативний вплив екстремальної ситуації на особистість. У екстремальних ситуаціях довіра є соціально-психологічною потребою особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість.

Аналіз різних наукових підходів до визначення феномену довіри дав можливість встановити, що основними складовими відносин довіри, завдяки яким реалізуються її соціально-психологічні функції, є довіра до світу (до інших) та довіра до себе, суперечлива єдність яких забезпечує створення, існування і розвиток особистості зокрема та суспільства в цілому.

Встановлено, що довірче ставлення розвивається в умовах ситуації довіри, виникненню якої передують невизначеність, вразливість, відсутність контролю, відкритість суб'єктів взаємодії. Довіра відіграє важливу роль у міжособистісних відносинах, виступаючи головною умовою формування позитивних взаємин, своєрідним фундаментом людського спілкування.

Доведено, що довіра є складовою життєстійкості особистості, яка формується з рівноваги довіри до світу та довіри до себе. Явища довіри та життєстійкості перетинаються на межі екстремальної поведінки, що дозволяє реалізувати особистістю свій внутрішній потенціал для подолання труднощів та створює нові перспективи розвитку (пошук самого себе, себе нового та непізнаного). Існує зв'язок довіри до себе та життєстійкості: високий рівень довіри до себе сприяє подоланню екстремальної ситуації та особистісного розвитку, а низький рівень призводить до розвитку дезадаптації.

Аналіз наявного арсеналу діагностичних засобів вивчення довіри до себе та інших показав, що вони не лише імпліцитно поєднані, а й фактично відображають різні її аспекти. Описано доцільність використання вибраного комплексу методик для вивчення особливостей розвитку довіри до себе та до інших людей.

Ключові слова: довіра, недовіра, екстремальні умови, життєстійкість особистості, екстремальна поведінка.

Abstract

Trust phenomenon as a determinant of rational behavior under extreme conditions

Chekalovska H.Z. C. Ec. Sc., ass.e professor of the department of fundamental and special disciplines, Chortkiv educational and scientific institute of entrepreneurship and business of the West Ukrainian National University

Hrytsiv O.V., Lecturer, Separate Structural Unit of "Chortkiv Professional College of Economics and Entrepreneurship of West Ukrainian National University", Chortkiv

The increase in the number of people who become participants in extreme situations, as well as the negative impact of the "human factor", require the development of psychological approaches and methods that will reduce the negative impact of an extreme situation on a person. In extreme situations, trust is a socio- psychological need of an individual, the satisfaction of which ensures the normal functioning of his psyche. Trust gives a person a sense of security, reduces anxiety and uncertainty.

The analysis of various scientific approaches to the definition of the phenomenon of trust made it possible to establish that the main components of trust relations, thanks to which its socio-psychological functions are realized, are trust in the world (in others) and trust in oneself, the contradictory unity of which ensures the creation, existence and development of an individual in particular and society as a whole.

It has been established that a trusting attitude develops under the conditions of a situation of trust, the emergence of which is preceded by uncertainty, vulnerability, lack of control, and openness of the subjects of interaction. Trust plays an important role in interpersonal relations, acting as the main condition for the formation of positive relationships, a kind of foundation of human communication.

It has been proven that trust is a component of a person's vitality, which is formed from the balance of trust in the world and trust in oneself. The phenomena of trust and vitality intersect at the border of extreme behavior, which allows a person to realize his or her inner potential to overcome difficulties and creates new prospects for development (the search for oneself, a new and unknown self). There is a connection between self-confidence and resilience: a high level of self-confidence contributes to overcoming an extreme situation and personal development, and a low-level lead to the development of maladaptation.

The analysis of the existing arsenal of diagnostic tools for studying trust in oneself and others showed that they are not only implicitly combined, but also actually reflect its various aspects. The expediency of using a selected set of methods for studying the specifics of the development of trust in oneself and in other people is described.

Keywords: trust, mistrust, extreme conditions, vitality of the individual, extreme behavior.

Постановка проблеми

Сучасне суспільство безупинно впливає життєдіяльність індивіда. Військові дії, пандемії, нестабільність соціально- економічної та політичної систем, перевантаженість інформаційного простору, збільшення кількості катастроф виступають екстремальними факторами, що стимулюють розвиток стресу. Це все призводить до пошуку індивідуальних шляхів ефективного існування в екстремальних життєвих умовах, що стає викликом сучасності.

У сучасних психологічних дослідженнях простежується тенденція до пошуку психологічних феноменів, які б сприяли оптимальному функціонуванню людини в соціумі, досягненню більш успішних результатів у діяльності і розкритті внутрішніх ресурсів та життєстійкості особистості. Однією з таких важливих координат на життєвому шляху людини виступає довіра, яка стосується свідомості, взаємодії, поведінки, діяльності, спрямованості особистості і життя в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукове осмислення проблеми довіри до себе як найважливішого конструкту особистості, до інших людей та до світу розкривається в працях Б. Банкера, Е. Еріксона, Р. Левицькі, А. Маслоу, Ф. Перлза, К. Роджерса, А. Селігмена, М. Стівенсона, І.В. Антоненко, Г. О. Балла, ОА. Донченко, Н.О. Єрмакова, Г.В. Ложкіна, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та інших зарубіжних й вітчизняних психологів.

Не зважаючи на великий обсяг проведених досліджень, питання довіри не втрачає своєї актуальності, особливо в розрізі її ролі у поведінці особистості в екстримальних ситуаціях.

Мета статті - вивчення взаємозв'язку рівня вираженості довіри до себе, до інших та особливостей поведінки особистості в екстремальних ситуаціях, пошук можливостей корекційних впливів, орієнтованих на гармонізацію системи довірчих відносин особистості.

Виклад основного матеріалу

Вихідною психологічною умовою виникнення взаємин між людьми є довіра. Феномен довіри образно визначають як «категорію підвищеної складності». Це, перш за все, пов'язано зі змінністю, багатогранністю та багатофакторністю даного явища.

Погляди на поняття довіри часто залежать від аспектів розгляду і від того представники якої психологічної галузі займаються її вивченням.

Не лише міжособистісні стосунки, ефективне ділове чи особисте спілкування, а й існування, функціонування та розвиток кожного суспільства з моменту його існування, незалежно від того, усвідомлювалося це чи ні, засноване на довірі як основі всього, що існує у світі і має майбутнє. Ця обставина зумовила підвищення інтересу до феномену довіри в західній психології ще в середині минулого століття, тоді як до вітчизняної та пострадянської психології проблема довіри «прийшли» на кілька десятиліть пізніше [1].

На сьогоднішній день не тільки відсутня єдина цілісна психологічна концепція довіри, але й немає згоди серед вчених навіть у трактуванні цього феномену: від найбільш поширеного «позиція», «ставлення» (Т. Скрипкіна, А. Купрейченко, Д. Лисенко, С. Табхарова, Т. Пухарєва), - до специфічних «узагальненого очікування» (Дж. Роттер), «очікування» (П. Штомпка), «механізму соціальної взаємодії» (А. Селігман), «роль» (Г.-В. Бергоф, Б. Ворнефельд) або вихід за її межі (А. Селігман) - з підкресленням її очевидного зв'язку з моральністю особистості.

Багато вчених досліджували питання міжособистісної довіри. Дж. Сімпсон зазначає, що існують два основні підходи до розуміння довіри до іншої людини, міжособистісні, які сформувалися історично: перший - диспозиційний: «довіра передбачає загальні переконання та установки щодо ступеня, до якого інші люди ймовірно будуть надійними, готовими до співпраці, або корисний в експериментальних ігрових ситуаціях або в контексті повсякденного життя» [2]. Другий - з 1980-х років довіра «почала зосереджуватися на конкретних партнерах і стосунках» - діадична (міжособистісна) довіра - це психологічний стан або орієнтація довіреної особи, від якої особа певним чином незалежна (тобто, перший вимагає співпраці другого для досягнення цінних результатів (наслідків) або ресурсів). Цей підхід робить висновок, що довіра у стосунках зростає, коли: результат власних інтересів кожного партнера означає найкраще для його або її партнера чи стосунків; обидва партнери вважають, що дії їхнього партнера є найкращими для стосунків, навіть якщо вони шкодять їхнім власним інтересам [3].

На думку багатьох дослідників, кожному актові людської взаємодії завжди притаманна відповідна міра довіри. Польський психолог Є. Мелібруда наголошує, що «довіра породжує у відповідь довіру. Довіра - завжди ризик, без якого немає справжнього взаєморозуміння» [4]. Довіра є основною умовою формування позитивних міжособистісних відносин: довірчі взаємовідносини зменшують психологічні бар'єри під час спілкування, допомагають людині швидше адаптуватися в нових умовах, екстремальних ситуаціях. Тому, актуальним для сучасної психології є вивчення процесу формування довіри в міжособистісних відносинах, передумов її виникнення та закономірностей функціонування у різних життєвих обставинах, зокрема й в критичних.

Разом із чинниками, що впливають на актуальний рівень довіри у взаєминах, варто зазначити й найбільш значущі детермінанти довіри. Важливими визначниками довіри в міжособистісних відносинах є ціннісні орієнтації, оцінки та настанови суб'єктів.

Другою детермінантою довіри є безпека вчинків, поведінки об'єкта щодо суб'єкта. Дотримання визначених норм і правил взаємодії, виконання зобов'язань сприяють формуванню в суб'єкта впевненості в безпеці об'єкта відносин. Реальна або потенційна небезпека у взаєминах деструктивно впливає на рівень довіри між індивідами, призводить до конкурентної поведінки та конфліктів [5].

Третьою вагомою детермінантою довіри у взаєминах дослідники вважають упевненість у надійності іншої людини. Почуття впевненості щодо об'єкта довіри формується здебільшого на основі спільного досвіду попередньої взаємодії, а також на основі позитивних характеристик та відгуків про нього. Персоніфікованими маркерами надійності зазвичай виступають передбачуваність, чесність, порядність і компетентність людини, яка сприймається.

Аналізуючи динаміку міжособистісної довіри, П. Штомпка виділяє первинний і вторинний рівні цього феномену [6]. Спочатку довіра до іншої людини формується на основі первинного імпульсу довіри. На цьому етапі визначальне значення належить характеристикам зовнішності та поведінки об'єкта довіри, а також його статусним і соціально-рольовим позиціям. Схожої думки дотримується Л. Гозман, який зазначає, що на перших етапах спілкування людей найбільший вплив мають відкриті для спостереження характеристики людини: соціально-демографічна належність, символи соціального статусу тощо. Головною серед цих характеристик є зовнішність, ступінь фізичної привабливості, поведінкові патерни. На думку вченого, зазначені характеристики є детермінантами атракції, яка виникає за принципом схожості. Л. Гозман припускає, що віддання переваги схожим людям пов'язане з намаганням гарантувати собі психологічну безпеку та комфортність спілкування: людина в такому разі більш зрозуміла та передбачувана [2].

Надалі, на думку П. Штомпки, набувають значення такі чинники, як репутація, відгуки інших, рекомендації. Початковий імпульс довіри залежить також від соціальних уявлень, настанов, стереотипів і упереджень стосовно різних соціальних груп. Соціальна роль, що приписується людині, позначається на наборі якостей, якими наділяють її люди. Водночас суттєву роль у процесі сприйняття соціально-рольової позиції об'єкта довіри будуть відігравати еталони-вимоги, сформовані в людини протягом життя [6]. Отже, перший рівень міжособистісної довіри залежить від суб'єктних і об'єктних чинників та характеризується аналізом доступних для сприйняття соціально- психологічних характеристик партнерів із взаємодії, формуванням раціональної й емоційної готовності до здійснення довірчих дій.

Вторинний рівень у структурі довіри, за П. Штомпкою, залежить від контекстуальних і ситуативних чинників, які сприяють або перешкоджають довірі. Важливими чинниками є доступність до повної та достовірної інформації щодо учасників взаємодії, наприклад, зрозумілий і не двозначний статус іншої людини, прозорість і відкритість діяльності організації.

П. Штомпка зазначає, що наступний рівень у структурі довіри вже будуватиметься не на враженнях або імпульсах, а на раціональному оцінюванню дій людини, що виправдовує або не виправдовує довіру. Важливу роль на цьому етапі відіграє власне інтерпретація суб'єктом причин і мотивів поведінки об'єкта довіри - каузальна атрибуція [6].

На нашу думку, у процесі сприйняття іншої людини причинна інтерпретація її поведінки індивідом суттєво впливає на динамічність довіри: рівень довіри може збільшуватись або зменшуватись.

Отже, довіра трактується як елементарні психологічні відносини між людьми та розглядається як перший і найважливіший компонент виникнення й існування соціально-психологічної спільноти «ми».

Події останнього року показали практичну значимість проблематики впливу екстремальних умов життєдіяльності та екстремальних факторів на кожного з нас.

Сучасні ситуація в Україні, участь у бойових діях, умови проживання українців на тимчасово окупованих територіях є такими умовами, за яких характеристики екстремальності виражені максимально та супроводжуються постійною дією специфічних стрес-факторів бойової обстановки. Сьогодення є специфічним життєвим досвідом, який викликає істотні зміни у смисловій сфері особистості: відбувається формування унікальної системи цінностей, яка забезпечує виживання в екстремальних умовах, змінюється значущість окремих цінностей, що приводить до зміни в загальній структурі цінностей.

Невід'ємним атрибутом вищезазначених феноменів є довіра. Так, М. Варій зазначає, що внаслідок зародження у свідомості воїнів почуття довіри до товаришів по службі формуються позитивні міжособистісні відносини. Їх основою є взаємні, переважно емоційні реакції, які трансформуються у стійкі та міцні почуття товариства, взаємної прив'язаності [7].

Довіра відіграє значну роль у групових процесах військового підрозділу, зокрема формуванні психологічного клімату, згуртованості. У бойових умовах міжособистісні відносини виходять на тісніший та глибший рівень. Під час війни доводиться довіряти один одному своє життя, тому довіра у взаєминах, єдність дій, дає можливість приймати відповідальні рішення в екстремальних ситуаціях.

Бойові умови характеризуються постійним впливом на індивіда психотравмуючих чинників. На думку вчених, у небезпечних ситуаціях поведінка населення залежатиме не тільки від стану психіки , індивідуальної психологічної стійкості до впливу психологічних та фізичних навантажень, а й від рівня довіри до ЗСУ [8].

Таким чином, довіра є соціально-психологічною потребою. особистості, задоволення якої забезпечує нормальне функціонування її психіки в екстремальних умовах. Довіра надає людині відчуття безпеки, знижує тривожність і невпевненість, послаблює негативний вплив страху та паніки.

Залежно від завдань дослідження в даний час створено широкий спектр діагностичних методик до оцінки різних видів довіри особистості, зокрема довіри до світу, до себе, до інших людей. Як найбільш ранні методичні прийоми слід відзначити опитувальники, які розробили У. Фей, М. Розенберг, Дж.Б. Роттер, Л. Райтсман та ін. Методика «Віра в людей» М. Розенберга оцінює загальну довіру до людей та людської спільноти, а не до конкретних соціальних груп та їх представників. Дж.Б. Роттер є автором методики, яка оцінює узагальнені очікування особистості щодо інших людей, соціальних груп, соціальних інститутів та світу в цілому. Довіра особистості оцінюється за рівнем згоди [9].

Альтернативою узагальненого підходу до довіри, представленого в описаних методиках, є «Специфічні шкали довіри», які розробили С. Джонсон-Джордж та У.С. Свеп. Шкали оцінюють довіру особи іншій людині за чотирма категоріями відносин: довіру іншій щодо матеріального майна, довіру у сфері виконання обіцянок, довіру таємниць та конфіденційної інформації, довіру, пов'язану з фізичною безпекою.

За аналогічним принципом побудовано «Рефлексивний опитувальник рівня довіри себе» Т.П. Скрипкіної [10]. Ця методика оцінює ступінь довіри особистості собі у різних сферах життєдіяльності, зокрема у професійній, інтелектуальній, побутовій, сімейній тощо.

Окрему групу утворюють методики, які оцінюють ступінь довіри у різних сферах життєдіяльності, та підстави довіри особистості. Так, Дж.К. Ремпелі Дж.Ж. Холмс створили методику, що оцінює виразність у відносинах особистості з близькими людей наступних трьох компонентів довіри: надійності («Я впевнений, що партнер не поводитиметься нечесно по відношенню до мене, навіть якщо знає, що його не зловлять на обмані»), передбачуваності («Мій партнер дуже послідовний») та віри («Я можу покластися на партнера, навіть якщо покажу йому свою слабкість»).

Велика кількість середовищних і мотиваційних факторів призводить до того, що фактично відсутній зв'язок між аттитюдами довіри, виміряним за допомогою опитування, і довірчою поведінкою, що спостерігається.

Широкий репертуар діагностичних прийомів довіри членів групи до окремих його представників створено фахівцями у галузі психологічного тренінгу. Розроблені ними ігри та вправи дозволяють не лише оцінювати ступінь довіри у групі, а й формувати відносин довіри, згуртованість та толерантність. Поряд із іграми, усунути психологічні та соціальні бар'єри при діагностиці довіри до інших людей здатні проективні методи.

У сучасних соціально-психологічних, економіко-психологічних та соціологічних дослідженнях нерідко використовують пряму оцінку респондентами рівня довіри до того чи іншого об'єкта.

Однак можливий і інший підхід до аналізу особливостей довіри та недовіри особистості - через аналіз взаємовідносин із конкретними людьми, яким особистість довіряє та не довіряє найбільшою мірою. Такий підхід, реалізований у згаданих вище методиках Дж. Ремпела та Дж. Холмса, Р. Левицькі, М. Стівенсон та Б. Банкер, а також П. Рінга та А. Ван де. У даних опитувальниках використовується наступний прийом: респонденти оцінюють виразність певних характеристик у відносинах з певними людьми. Інструкція таких методик передбачає зіставлення за однойменними шкалами оцінок ставлення до людини, якій довіряють, і до людини, яка довіри не виправдала. Їхня величина є показником значущості даного показника для довіри/недовіри особистості. Тобто, чим вища різниця оцінок за шкалою надійності у відносинах до цих двох категорій людей, тим більш значуща надійність у формуванні довіри чи недовіри особистості.

Цей принцип використовується і в різного роду опитувальниках довіри/недовіри особистості іншим людям. У цього прийому, як і будь-якого іншого, існує низка обмежень. Насамперед вони пов'язані з тим, що відносини з конкретними людьми відрізняються неповторністю та своєрідністю, які не завжди можна інтерпретувати як стійкі особистісні особливості довіри та недовіри. Крім того, більшість людей, які оточують особистість може бути віднесена до двох категорій, що розглядаються (людина, якій довіряють, і людина, якій не довіряють, найбільшою мірою). Тому складно сказати, якою мірою оцінки відносин з цими категоріями дозволяють прогнозувати особливості довірчих відносин у професійній, дружній та інших сферах життя людини. Проведені емпіричні дослідження дозволили внести у це питання певну ясність. За результатами кореляційного аналізу, найбільші зв'язки з відносинами в колективі організації мають оцінки ставлення особи до людини, яка довіри не виправдала. Цей результат свідчить, що до даної людині проявляються найбільш значні і стійкі особливості довіри/недовіри до інших людей [63].

Для визначення сутності довіри населення в екстремальних умовах та підтвердження теоретичних положень ми провели емпіричне дослідження, суть якого полягає в діагностичному зрізі досліджуваних за рівнем довіри до себе та життєстійкості особистості в екстремальних умовах. В емпіричному дослідженні ми використали такі діагностичні методики:

1. Опитувальник «Самооцінка життєстійкості» (Модифікація опитувальника Форверга на контактність Т.А. Ларіна) [11]. Призначення опитувальника полягає у визначенні рівня свідомості та сформованості особистісних складових життєстійкості, які виявляються у спілкуванні.

2. Рефлексивний опитувальник рівня довіри до себе Т.П. Скрипкіної [10, 172], який ми використали з метою виявлення рівня довіри до себе на основі самозвітів піддослідних.

Вибірка досліджуваних склала 60 осіб, це студенти віком 18-22 років та зрілі особистості віком 50-55 років.

Проаналізуємо результати методики «Самооцінка життєстійкості», які подані на рис. 1.

Рис. 1. Результати опитувальника «Самооцінка життєстійкості»