Когнітивні стилі, творчі здібності та життєстійкість у структурі індивідуальності людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Когнітивні стилі, творчі здібності та життєстійкість у структурі індивідуальності людини

Заболотна Н.М.,

старший викладач кафедри психології

Омелянська В.І.,

старший викладач кафедри психології

Анотація

У статті розглянуто особливості та структуру життєстійкості особистості в теорії С. Мадді, здійснено порівняльний аналіз життєстійкості й адаптації, окреслено життєстійкість як інтегральну здібність, яка включає в себе загальні та спеціальні здібності, та розкрито взаємозв'язок між творчими здібностями та життєстійкістю. Показано, що творчий потенціал як ресурс творчих можливостей людини та творчості загалом (за В.О. Моляко) і умови розвитку творчих здібностей зумовлюють стратегічні тенденції організації творчого процесу та пов'язані з індивідуальним стилем творчої діяльності суб'єкта, проявляються як готовність до творчої діяльності. Рівень спеціальних здібностей, що забезпечує реалізацію життєстійкості в конкретній життєвій ситуації, можна розглядати як стиль діяльності подолання або індивідуальний стиль діяльності, або когнітивний стиль як індивідуально-своєрідний спосіб вивчення та пізнання реальності. Розглянуто теорію Д. Уорделла та Дж. Ройса, які здійснили спробу застосувати феноменологію когнітивних стилів як основу теорії індивідуальності. Згідно з їхньою теорією, когнітивні стилі є високоор - ганізованими рисами, що визначають спосіб, який в індивідуальній поведінці пов'язує одне з одним пізнавальні здібності й емоційні властивості особистості. Проаналізовані три «загальні стилі» індивідуальності, раціональний, емпіричний і метафоричний. Стильова система, таким чином, постає інтегратором когнітивної й афективної сфер, впливає на такі властивості індивідуальності: Образ світу, Образ - «Я» і стиль життя, включно із життєстійкістю.

Своєчасне виявлення креативності з метою стимулювання розвитку творчих здібностей і умінь - важливий аспект у реалізації творчого потенціалу кожної людини. Когнітивні стилі як метакогнітивні здібності визначають потенціал об'єктивації в позиціях і вчинках людини та пов'язані з широким спектром особистісних якостей і особливостей соціальної поведінки. Життєстійкість є потенціалом подолання, притаманним кожній людині. Знання про наявність у людини ресурсів подолання підвищує її впевненість у можливості опанування ситуації, її суб'єктивну готовність прийняття виклику долі, цим проявом своєї індивідуальності людина здійснює свій індивідуальний вибір, ухвалює індивідуальні рішення, вибудовує своє індивідуальне життя.

Ключові слова: індивідуальність людини, життєстійкість, когнітивні стилі, творчі здібності, творчий потенціал за В.О. Моляко, креативність, концепція «Hardiness» С. Мадді, теорія індивідуальності Д. Уорделла і Дж. Ройса, стилі індивідуальності - раціональний, емпіричний, метафоричний.

Abstract

мадді життєстійкість особистість творчий

Cognitive styles, creative abilities and resilience in the structure of human individuality

Having researched the features and structure of resilience of the individual in the theory of S. Maddi and having carried out a comparative analysis of adaptation and resilience, the latter is outlined in this article as an integral ability, which includes general and special skills, and the relationship between creative competence and resilience has been disclosed. It is illustrated that creative potential as a resource of creative possibilities of a person and creativity in general (according to V. Molyako) as well as the conditions for the creative abilities development determine the strategic tendencies of the creative process management and are related to the subject's creative activity style, manifesting as readiness for it. The level of special abilities that ensures the comprehension of resilience in a specific life situation can be considered either as a coping or an individual style of activity, or a cognitive style as an individually peculiar way of studying and reality cognition.

The theory of D. Wardell and J. Royce, who attempted to apply the phenomenology of cognitive styles as the basis of the theory of individuality, has been investigated. According to their study, cognitive styles are highly organised features that determine the approach which connects cognitive abilities and emotional properties in individual behaviour. Three general styles of individuality have been analysed, namely, rational, empirical and metaphorical. Thus, the style system appears as an integrator of cognitive and affective spheres, exerting an influence on the following properties of individuality - the Image of the world, the Image of «I» and the style of life, including resilience.

Timely detection of creativity to stimulate the development of creative abilities and skills is an essential aspect of comprehending the creative potential of each person. Cognitive styles as metacognitive abilities determine the capability of objectification in human positions and actions and are associated with a wide range of personal qualities and features of social behaviour. Resilience is the coping potential inherent in every human being. Knowing that a person has coping resources increases the confidence in the possibility of handling the situation and personal readiness to accept the challenge of fate, thereby demonstrating their individuality one makes the individual choices and decisions and builds their life.

Key words: human individuality, resilience, cognitive styles, creative abilities, creative potential according to V.O. Molyako, creativity, concept of «Hardiness» by S. Maddi, theory of individuality by D. Wardell and J. Royce, styles of individuality - rational, empirical, metaphorical.

Основна частина

Постановка проблеми. Видатний фізик М. Планк уважав, що важливою метою науки та наукової громадськості є цілковите звільнення «фізичної картини світу» від індивідуальності творчої думки. Чим менше індивідуальність представлена в актах пізнання, тим вище шанси одержати об'єктивні знання про світ. Інший погляд має М. Полані, фахівець у сфері фізичної хімії та філософії. На його думку, наукове знання неможливе без опертя на глибоко індивідуалізовані особистісні смисли. Адже у структурі наукової пізнавальної діяльності завжди представлені два типи знань - явні та неявні. Явні знання присутні у вигляді понять і теорій, неявні - як «особистісні знання», які поступово накопичуються завдяки особистому досвіду вченого, зумовлені його смаками та переконаннями, не можуть виражатися в загальноприйнятих формах комунікації (у вигляді усної та писемної мови) [7]. Роль «особистісного знання» збільшується на тих етапах наукової творчості, коли народжуються нові ідеї як результат руйнування традиційної системи наукових уявлень. Вивчення когнітивних стилів сприяє вирішенню цього дивного ефекту в роботі інтелекту: на вищих рівнях інтелектуальної продуктивності виникає дивне поєднання, з одного боку, зростання здібності до все більш об'єктивної форми відображення дійсності, з іншого - посилена індивідуалізація інтелектуальної діяльності.

В історії психології стильовий підхід сформувався як деяка альтернатива тестологічному підходу, як прагнення знайти інші форми аналізу інтелектуальних можливостей людини. І зародилось поняття когнітивного стилю на межі психології особистості та психології пізнання. І якщо у психології особистості переважала ідея про стиль як прояв вищих рівнів індивідуальності, то у психології пізнання принципово підкреслювався формальний характер стильових властивостей інтелектуальної діяльності, що жодним чином не свідчать про високий або низький рівень психологічного розвитку. Отже, психологія пізнання з науки про загальні закономірності пізнавальної психічної діяльності перетворювалась на науку про механізми індивідуальних відмінностей між людьми у способах пізнання навколишнього світу [8].

Виклад основного матеріалу. У психології буття людини водночас реалізуються, доповнюючи і збагачуючи одна одну, когнітивна й екзистенційна дослідницька парадигми. Це проявляється в тому, що ті самі життєво важливі для людини екзистенційні проблеми можуть вивчатися під різними кутами зору. Когнітив - ний план вивчення психічної реальності характеризується акцентом на пізнанні та поведінці людини, прагненням учених виявити загальні закономірності психічного розвитку, їхнім інтересом радше до фактів і правил, аніж до винятків. Когнітивні дослідження орієнтовані переважно на вивчення того, як суб'єкт відображає дійсність і свій внутрішній світ. В екзистенцій - ній площині аналізу психічної діяльності акцент здійснюється на переживання та споглядання.

Відомо, що людське буття не вичерпується пізнавальним ставленням до світу. Щодо переживання недоречно звертатися до відображення або даності в переживанні предметного світу. Переживання страждання, захоплення, любові набувають у свідомості суб'єкта оціночного ціннісного характеру, утілюють екзистенційну наповненість людського буття, убезпечують людину від так званого «екзистенційного вакууму», відчуття спустошеності та беззмістовності життя. Дослідження спрямовуються переважно не стільки на пошук фактів, подій, явищ, як на те, який зміст вони мають для суб'єкта [1; 3; 7].

Загальні тенденції розвитку суспільства зумовлюють необхідність виходу на соціальну арену нової людини, здатної творчо вирішувати різноманітні проблеми: від перегляду «досягнень» науково-технічного прогресу до повноцінної реалізації кожної людини. За А. Маслоу, кожна людина від природи наділена багатьма різноманітними здібностями, творчі здібності, як і будь-які інші, можна та необхідно розвивати. До загальних умов розвитку цих здібностей варто віднести такі: 1) відсутність взірця регламентованої поведінки; 2) наявність позитивної моделі творчої поведінки; 3) створення умов для творчості; 4) соціальне підкріплення.

Однак до того, як розвивати здібності до творчості, необхідно виявити загальний рівень прояву творчих здібностей із метою прогнозування індивідуального підходу до кожної особистості. Творчі здібності відрізняються від загальних і спеціальних, оскільки зорієнтовані насамперед на зміни, перетворення, створення чогось нового, тобто виконання людиною її найважливішого призначення - творче перетворення світу. Саме тому кожній людині притаманний творчий потенціал - ресурс творчих можливостей, здатність до здійснення творчих дій, творчої діяльності загалом [6]. У структурі творчого потенціалу, розробленій В.А. Моляко, здатність до творчості є її центральною складовою частиною. Творчий потенціал, як система психогенетичних (психофізіологічних, психічних, психологічних) якостей людини, визначається як здатність до продукування творчих стратегій і тактик. Здібність до творчості, або творчі здібності, В.М. Дружинін визначає як креативність, В.О. Моляко - як уміння комбінувати, підбирати аналоги, реконструювати.

Високі темпи науково-технічного та соціально-економічного розвитку сучасних розвинутих держав пов'язані з постійним оновленням суспільних і економічних відносин. До людини в такому суспільстві ставляться вимоги не тільки щодо компетентного володіння наявним рівнем знань, умінь, навичок, але і продуктивної діяльності й інноваційного мислення. Реалізація такого соціального запиту передбачає орієнтацію на розкриття механізмів розвитку самої людини та розвитку її творчих здібностей. У зв'язку із цим особливої актуальності набувають психологічні підходи та технології, орієнтовані не стільки на засвоєння знань, умінь і навичок, як на створення таких психологічних умов, які дають можливість кожній дитині зрозуміти, проявити та реалізувати себе, розвинути свої творчі здібності, проявити їх у самостійній діяльності. Вивченню творчої діяльності у психологічних дослідженнях присвячені праці Дж.Р. Гілфорда, Е.П. Торренса, В.М. Дружиніна, Ж. Адамар, Є. де Боно, М. Вертгеймера, К. Дункера, В.О. Моляко, Д. Пойа, Л. Виготського, С.Л. Рубінштейна й інших.

Складний діалектичний характер переплетіння процесуального й особистісного у творчості вивчали українські психологи В.О. Моляко, Н.І. Литвинова, А.Б. Коваленко. Він базувався на гіпотезі про стратегічну організацію процесу творчої діяльності. Автори досліджень виходили з того, що є психічна система регулювання творчої поведінки, мислення, розумової діяльності. Ця система є багаторівневою, багатокомпонентною та розгалуженою; вона має центр «особистісної активності», який являє собою багатознаково закодовану інформацію про набір основних дій і прийомів їх групування в разі зіткнення суб'єкта з незнайомими ситуаціями або незнайомими елементами у знайомих ситуаціях. Ця система породжує те, що автори називають стратегіями, - своєрідні особистісні утворення у вигляді програм діяльності, які включають і логічні складові частини, і інтуїтивні компоненти, і поки що мало зрозумілі та мало вивчені прояви «ситуативної футурології», що базується як на точних, так і на розмитих даних, відчуттях, неясних почуттях [5].

У дослідженнях В.О. Моляко на матеріалі проєктно-конструкторської діяльності були виділені п'ять основних стратегій - пошуку аналогів, реконструювання, комбінування, універсальна і випадкових підстановок. Специфічний сенс стратегії як психічного регулятора поведінки полягає в готовності людини до творчої діяльності, у наявності в конкретного суб'єкта комплексу вмінь, здібностей щодо здійснення творчої діяльності взагалі або ж окремих її видів [4].

Відповідно до стратегічної концепції організації творчої проєктно-конструкторської діяльності, цей процес можна умовно поділити на три основні цикли, що взаємно проникають один в одного: еталонування, проєктування, апробування.

Стратегічні тенденції щодо організації творчого процесу пов'язані з індивідуальним стилем творчої діяльності суб'єкта. Сутність стратегії полягає в готовності до творчої діяльності, у використанні комплексу вмінь і здібностей до здійснення творчої діяльності, а також до продукування інтелектуальних засобів. У процесі мисленнєвої діяльності, ухвалення рішень суб'єкт використовує стратегію, що домінує. На думку В.О. Моляко, стратегії зумовлені генетично, але людина під впливом виховання, яке визначає схильності, обирає одну провідну. Поняття стратегії можна застосувати як до великого відрізка часу, так і до значної кількості подій. У психології прийнято вживати це поняття щодо стратегії життя, стратегії поведінки, стратегії діяльності, стратегії вирішення завдань тощо. Отже, стратегіальна організація мислення та свідомості - одна з форм творчого прояву психіки, у результаті якого суб'єкт створює щось нове як для себе, так і для інших [5].

Саме тому розвитком творчих умінь ми будемо стимулювати розвиток творчих стратегій особистості та формування, відповідно, життєстійкості, яка потребує нових підходів до відомих, старих завдань.

За теорією С. Мадді, життєстійкість - це інтегральна особистісна риса, яка відповідає за успішність подолання особистістю життєвих труднощів. Або ще інакше - властивість, яка визначає готовність або здатність особистості до подолання. Концепція «Hardiness» характеризує міру здібності особистості витримувати стресову ситуацію та водночас зберігати внутрішній баланс і успішність діяльності. Поняття «hardiness» відображає, на думку С. Мадді, психологічну живучість і розширену ефективність людини, а також є показником психічного здоров'я людини. Ставлення людини до змін, можливість застосувати наявні внутрішні ресурси, які допомагають ефективно управляти ними, визначають, наскільки людина здатна справлятися із щоденними труднощамита змінами, які мають екстремальний або майже екстремальний характер. Життєстійкість за С. Мадді - система переконань, диспозиція, що складається із трьох компонентів: залученості, контролю, прийняття ризику.

Залученість - здатність отримувати задоволення від діяльності. Важлива характеристика, яка мотивує людину до реалізації, лідерства, здорового способу мислення та поведінки. Створює можливість відчувати себе значущою, досить цінною для повноцінного вирішення життєвих завдань, попри стресогенні чинники та зміни.

Контроль - переконання, що боротьба впливає на результат. Мотивує до пошуку способів впливу на результати стресогенних змін, на противагу впаданню у стан безпомічності, пасивності. На відміну від почуття переляку в ситуації змін, hardy(виклик) - те, що допомагає залишатись відкритим для світу та суспільства. Контроль полягає у сприйманні особистістю життя як виклику й особистісного випробування.

Прийняття ризику - переконаність у тому, що все, що трапляється, сприяє розвитку. Це особливий патерн настанов і навичок, що сприяє трансформації змін у можливості [2]. К. Роджерс називає таку рису відкритістю переживанням, уважає її однією з базових характеристик особистості, яка повноцінно функціонує.

Базуючись на психологічній теорії діяльності та психології здібностей, життєстійкість можна розглядати як здатність людини до діяльності з подолання життєвих труднощів і як результат розвитку та застосування цієї здібності. Якщо порівняємо з адаптацією, адаптація - це використання людиною адаптаційних резервів або здібностей, а також процес цього застосування, тобто діяльність з адаптації. Отже, будь-які індивідуально-психологічні особливості особистості, які використовуються у процесі адаптації (або психологічного подолання), можна розглядати як психологічні ресурси або як здібності. Якщо життєстійкість - це здібність, то це інтегральна здібність людини, у якій виокремлюємо блоки загальних і спеціальних здібностей. До загальних можна віднести такі особливості особистості, які також можна назвати особи - стісними ресурсами. Це - базові особистісні настанови, відповідальність, самоусвідомлення, інтелект і смисл, як вектор організації активності людини. До спеціальних відносять навички подолання різних типів ситуацій і життєвих обставин, взаємодії з людьми, саморегуляції тощо, тобто такі, що відповідають за успішність вирішення конкретних специфічних життєвих проблем.

Якщо життєстійкість - це здібність, то постає питання, на чому вона базується. Згідно з позицією В. Франкла, якщо людина знає «заради чого», то вона може витримати будь - яке «як». Отже, особистісний смисл подолання є організуючим центром життєстійкості особистості. Ідеться про здібність розуміти, відчувати, творити та ставитися, що характерно для так званого «екзистенційного вакууму». Варто акцентувати увагу на прийнятті виклику життя, або контролі над життям. За С. Мадді, це така залученість у процес подолання, що відображає, по суті, позицію особистості стосовно подій власного життя загалом і значущих подій зокрема. Однак така позиція неможлива без ставлення й оцінки, яка здійснюється як на інтелектуальному (адаптаційна функція інтелекту, за Ж. Піаже), так і емоційному рівнях.

Очевидно, що у структуру життєстійкості має бути включений і досвід подолання, який накопичила особистість у процесі свого життя. На думку В. Франкла, «неправильно говорити, що в особистості є досвід, особистість - це і є досвід». За К. Роджерсом, особистість - це є певне поле досвіду також.

Якщо рівень загальних здібностей, що входять у життєстійкість, досить стабільний, то рівень спеціальних здібностей, що забезпечує реалізацію цієї життєстійкості в конкретній життєвій ситуації, досить гнучкий і варіативний. Відповідно, тут можна розглядати стилі діяльності подолання або індивідуальні стилі діяльності, або когнітивні стилі як індивідуально-своєрідні способи вивчення та пізнання реальності.

Д. Уордел і Дж. Ройс використали феноменологію когнітивних стилів як основу теорії індивідуальності. На їхню думку, хоча когнітивні стилі розглядаються переважно в контексті пізнання, у згорнутому вигляді вони містять в собі елементи афективних станів. Когнітивні стилі, таким чином, виступають як високоорганізовані риси в тому сенсі, що саме вони визначають спосіб, який в індивідуальній поведінці пов'язують одне з одним пізнавальні здібності й емоційні властивості особистості. Д. Уордел і Дж. Ройс описали три «загальні стилі» - раціональний, емпіричний і метафоричний. Кожний із цих стилів характеризується певним балансом когнітивних і емоційних компонентів досвіду. Раціональний стиль передбачає одночасний розвиток концептуальних здібностей (вербальні здібності, здібність до міркування) і емоційної незалежності (особистісна автономія, неупередженість), емпіричний стиль - перцептивних здібностей (здібність до візуалізації, пам'ять) і проявів інтро/екстраверсії (загальна та соціальна стриманість), метафоричний стиль - символічних здібностей (здібність до генерування нових образів і швидке продукування ідей) і емоційної збудливості (різноманітність емоційних переживань, тривожність) [9].

У результаті автори запропонували модель інтегрованої індивідуальності, у якій стилі розглядаються як посередники, які об'єднують когнітивні й емоційні властивості суб'єкта. Стильова система стає інтегратором когнітив - ної й афективної сфер і, таким чином, здійснює вплив на такі властивості індивідуальності - Образ світу, Образ - «Я» і стиль життя, включно із життєстійкістю.

Отже, когнітивні стилі як метакогнітивні здібності характеризують: 1) здібність до побудови об'єктивованих ментальних репрезентацій реальності; 2) здібність до саморегуляції власних афективних станів. Відповідно, ступінь вираження стильових характеристик визначає потенціал об'єктивації в оцінках, судженнях, позиціях і вчинках людини - саме тому когнітивні стилі пов'язані з настільки широким спектром особистісних якостей і особливостей соціальної поведінки.

Висновки. Діяльність подолання - це навичка, уміння, що не дається одразу, цього потрібно навчатись, а навчатись можна тільки на основі того ж таки подолання. У М. Реріха є чудова фраза - «Благословенні перешкоди - ними зростаємо». Таке научіння подолання є формою становлення життєстійкості, тобто вона формується, як і будь-яка інша здібність, тільки в діяльності та завдяки діяльності з подолання життєвих труднощів. Діяльність подолання - це щоденна діяльність кожної людини. Проаналізувати цю діяльність, зрозуміти, завдяки чому людина долає свої власні випробування та перетворює їх на скарби власного життєвого досвіду - це означає знайти способи та методи підтримати тих, хто поки що цього робити не вміє. Розглядаючи життєстійкість у контексті психології здібностей, творчих зокрема, варто підкреслити, що потенціал подолання притаманний кожній людині, а також людина сама відповідає за розвиток цих здібностей. І вже саме знання про наявність у неї ресурсів подолання підвищує впевненість у можливості опанування ситуації і суб'єктивну готовність прийняття виклику долі.

Своєчасне виявлення креативності з метою стимулювання розвитку творчих здібностей і умінь - важливий аспект у реалізації творчого потенціалу кожної людини. Систематичні вправи у творчих уміннях приводять до їх автоматизації та подальшого переходу у сферу підсвідомості. Надалі наше підсвідоме актуалізує ці вміння у свідомості під виглядом сплеску інтуїції, здогаду, оригінального рішення чи ідеї в майбутніх творчих пошуках.

Когнітивні стилі як метакогнітивні здібності є одним із проявів сформованості базових механізмів регуляції поведінки, які лежать в основі самостійної об'єктивної діяльності, що є відносно незалежною від ситуативних обставин і егоцентричних психічних станів. Це, у свою чергу, може мотивувати до пошуку способів впливу на результати стресогенних змін, на противагу впаданню у стан пасивності.

Можна стверджувати, що для кожної людини існує свій власний життєвий світ, опосередкований смислами та цінностями, у контексті якого людина здійснює свій вибір, ухвалює рішення, вибудовує своє життя. Кожна життєва ситуація ставить людині умови для виживання, адаптації, самореалізації тощо. Таким чином формується та проявляється індивідуальність кожного.

Література

1. Ларіна Т.О. Життєстійкість як життєве завдання особистості. Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика/ за ред. Н.В. Чепе - левої. Київ:ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2007. Т 2. Вип. 5. С. 131-138.

2. Мадди Сальваторе. Жизнестойкость, ее диагностика и тренинг. URL: http://institut.smysl.ru/ article/21.php (датазвернення: 10.02.2023).

3. Маннапова К.Р Життєстійкість в системі поняття життєздатності. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Серія «Психологія». 2012. Вип. 44 (1). С. 143-150.

4. Моляко В.О. Робоча концепція стратегічного та тактичного подолання кризових науково-освітніх проблем (психологічні ракурси). Актуальні проблеми психології:збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Київ: Фенікс, 2017. Т ХІІ: Психологія творчості. Вип. 23. С. 6-12.

5. Психологічні закономірності творчого сприймання інформаційних індикаторів реальності: монографія / В.О. Моляко та ін.; за ред. В.О. Моляко. Київ: Педагогічна думка, 2015. 145 с.

6. Рибалка В.В. Теорії особистості у вітчизняній психології. Київ: ІПППО АПН України, 2006. 530 с.

7. Титаренко Т.М., Ларіна Т.О. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність і безпека: навчальний посібник. Київ, 2009. 76 с.

8. Холодная М.А. Когнитивные стили. О природе индивидуального ума. 2-е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2004. 384 с.

9. Wardell D.M., Royce J.R. Toward a multi-factor theory of styles and their relationship to cognition and affect. J. of Personality. 1978. V. 46 (3). P 474-505.

Размещено на Allbest.ru