Особливості захисних механізмів особистості в психотерапії травми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лабораторія психології особистості імені П.Р. Чамати

Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України

Особливості захисних механізмів особистості в психотерапії травми

Володарська Наталія Дмитрівна, кандидат

психологічних наук, старший науковий співробітник

Анотація

Визначена проблема утримувати психотерапевтичну позицію для психотерапевта. Для терапевта необхідно було утримувати терапевтичну стійкість або (в разі втрати за певних обставин, складних ситуацій) повернути її. Визначено, що психологічне консультування, психотерапія спрямовується на формування здатності особистості жити теперішнім, тобто переживати справжній момент свого життя у всій його повноті. Не тільки захист від фатальних наслідків минулого або підготовку до майбутнього «справжнього життя», а відчувати нерозривність минулого, теперішнього і майбутнього. Саме світовідчуття, психологічне сприйняття свого життя не дискретним, а цілісним надає психологічний комфорт. Досліджено, що досягнення життєвих цілей пов'язане з компетенцією в управлінні оточенням, контролем зовнішньої діяльності. Прийняття відповідальності, як активна стратегія особистості, керується бажаним і необхідним, що збалансовує можливості досягнення і перспективи. Це виконує завдання психологічної допомоги особистості в кризових життєвих ситуаціях. Основою відновлення психологічного здоров'я людини в кризових життєвих ситуаціях є належний рівень розвитку у людини самопізнання свого внутрішнього світу і готовність, у разі необхідності, вносити в нього адекватні зміни. Техніки переборення симптоматики клієнта можуть бути як механізмами захисту, так і механізмами компенсації і пристосування. Окрім основних захисних механізмів, таких як заперечення, проекції, витіснення та інші, у госпіталізованих були виявлені допоміжні такі механізми опанування: мобілізація надії, налагодження міжособистісних контактів з сім'єю, підтримка, повага до себе, трактування того, що відбулось в гумористичному світлі.

Ключові слова: психологічний комфорт, психологічні механізми захисту, світовідчуття, психологічна допомога, гештальт-терапія, психологічне здоров'я.

Volodarska Natalia Dmytrivna PhD in Psychology, Leading Researcher in Laboratory of Psychology of Personality, G.S.Kostuk Institute of Psychology Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv

Features of personality's protective mechanisms in psychotherapy of trauma

Abstract

It is determined the problem to maintain psychotherapeutic position for a psychotherapist. It was necessary for the therapist to maintain therapeutic stability or (in case of loss under certain circumstances, complicated situations) to return it. It was determined that psychological consultancy, as well as psychotherapy, is aimed at forming the individual's ability to live in the present, it means, to experience the real moment of own life in its entirety. Not only protection against fatal consequences of the past or preparation for the future "real life", but also feeling inseparability of the past, present and future. Just the worldview, psychological perception that own life is not discrete but integral, provides psychological comfort. It was studied that achievement of life goals is related to competence in managing the environment and controlling external activities. Accepting responsibility as an active personality strategy is guided by the desired and required, which balances possibilities of achievement and prospects. It is the goal of psychological assistance to an individual in crisis life situations. The proper level of development of a person's self-knowledge of own inner world and readiness to make adequate changes in it, if necessary, is the basis of restoring a person's psychological health in crisis life situations. Techniques for overcoming the client's symptoms can be both mechanisms of protection and mechanisms of compensation and adaptation. In addition to the main protective mechanisms, such as denial, projection, displacement, etc., the following auxiliary mastery mechanisms were found in hospitalized patients: mobilization of hope, establishment of interpersonal contacts with the family, support, self-respect, interpretation of what happened in a humorous way.

Keywords: psychological comfort, psychological defense mechanisms, worldview, psychological assistance, Gestalt therapy, psychological health.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність відновлення психологічного здоров'я людини в сьогоднішніх реаліях України посилюється постійними загрозами військового стану (бомбардування територій, залякування ядерним ударом, хімічної зброї агресора, нападу військ країни агресора). В результаті цих подій у населення формуються посттравматичні розлади, неврози, підвищений рівень тривоги, страхи, стани фрустрації. Це вимагає психологічної допомоги населенню. Розгляд методів сприяння позитивному психічному здоров'ю особистості має певні обмеження у застосуванні в наших соціокультурних умовах. Постає питання критичного аналізу та адаптації вже наявних методів і розробка нових в наших реаліях. На сьогоднішній день в Україні організовані групи психологічної допомоги при лікарнях, госпіталях в містах, які не окуповані країною-агресором. В м. Києві при воєнному госпіталі практикують психотерапевти, надаючи психологічну підтримку пораненим військовим. На базі госпіталю проводяться психотерапевтичні групи і індивідуальна психотерапія.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти психологічної допомоги потерпілим від військового вторгнення агресора, насилля, в результаті чого отримані травми, ПТСР, висвітлюються такими українськими вченими як: З. Кисарчук, Н. Пророк, Л. Сердюк, А. Грись, Н. Володарська [1]. Однак впроваджені методи психологічної допомоги недостатньо систематизовані, постійно поповнюються новими розробками, потребують модифікації в залежності від змін у формі їхнього впровадження (лікувальні заклади, освітні заклади, центри психологічної реабілітації постраждалих від воєнних дій) і розроблені не в повному обсязі.

Мета статті - виокремити особливості психологічної допомоги постраждалим з психологічними травмами, отриманими в результаті військових дій.

Виклад основного матеріалу

Для психотерапевтів, які працюють з наслідками ПТСР, неврозами та іншими видами психічного нездоров'я, українською спілкою психотерапевтів м. Київ були організовані стабілізаційні групи підтримки (2021-2022 рр., один раз на тиждень, по 3 години) в он-лайн режимі. В таких групах надавалась супервізія терапевтам, які надають психологічну допомогу населенню (сім'ям військових, тимчасовим переселенцям, жінкам, які з дітьми переїхали за кордон, усім, хто звертався до терапевтів) певних випадків по запиту самих терапевтів, обговорення труднощів в роботі з певними клієнтами.

Одна стабілізаційна група складалась з 20 психотерапевтів-учасників і ведучого (в он-лайн режимі). Досвід ведучого допомагав скеровувати напрямок відновлення та стабілізації психологічного стану учасників групи.

В групах обговорювались питання психотерапевтичного втручання, метою якого було: - відновлення балансу негативних і позитивних емоцій в організмі, підтримка оптимального функціонування; - видалення певних нашарувань та компенсація недоліків; - відновлення в свідомості особистості тих її частин, які нею відкинуті, витіснені та перенесені на інший об'єкт. Обговорювались питання усвідомлення особистістю своїх страхів, що дозволяє позбавитись від уникнення більшості проблемних життєвих ситуацій. В більшості запитів від терапевтів була проблема механізмів невротичного уникнення, які завжди ведуть до негативних результатів, недоліків, неврозів і ніколи не досягають позитивних результатів для особистості.

Були виокремлені методи досягнення організмічного балансу у життєдіяльності особистості. За основу був узятий цикл з шести частин, визначений Ф. Перлзом, які з'єднують «особистість з оточуючим світом». Ці частини: організм у стану спокою; подразник, що може бути внутрішнім або зовнішнім; створення образу або реального замісника; відповідь на ситуацію, що склалась; відповідь, спрямована на зменшення напруги, і повернення до організмічного балансу. Саме за таким принципом опрацьовувались страхи клієнтів в терапії [2].

Принцип, який визначає стосунки людини з оточуючим світом, той же, що і внутрішній організмічний принцип стремління до рівноваги. Таке переривання досягається м'язовою напругою і тілесною нечуттєвістю. Військові, втрачають «почуття себе», притупляючи свій апетит, смак, не розуміючи чи хочеться їсти, чи ні. В результаті, вже не очікується повернення до нормального функціонування саморегуляції, і людина починає стимулювати почуття апетиту штучними подразниками. Як наслідок, посилюються прояви залежності (алкогольної та інші). Відновлення організмічного балансу не відбувається легко і просто, як хотілось. Це пов'язано з переборенням певного спротиву, який може включати в собі як географічні перепони, так і фінансові, певні соціальні табу на зміни в життєдіяльності, інвалідізація та інше. В життєвих кризах у особистості підвищується рівень емоційної тривоги, різні страхи, емоції гніву, агресії, стида.

Предметом досліджень багатьох психологів є розгляд механізмів психологічного захисту особистості в ситуаціях кризи, конфліктів в сім'ї та інших. Серед найбільш розглянутих психологічних механізмів захисту особистості є витіснення. В роботах З. Фрейда розглядається витіснення психотравмуючого змісту як таке, що в замаскованій формі повертається в свідомість і стає патологічним. Це породжує патогенний механізм невротичної симптоматики. З. Фрейд відстоював концепцію безумовної патогенності захисних процесів [3].

Інша точка зору стосується бачення захисних психологічних механізмів не патогенних, а як адаптивних в кризових життєвих ситуаціях. Так, Слобак Г. вказував на загальну основу адаптаційних та захисних процесів [Sjoback Н., 1973]. Дослідники вказують на те, що захисні механізми можуть не викликати розладів, тобто вони є непатогенні [Loewenstein R., 1963]. Виокремлюють диференційні критерії такого розділення: ригідність - гнучкість, ситуаційна неадекватність - ситуаційна адекватність, генералізованість (транситуативність) - ситуативність, викривлення психотравмівної інформації - відсутність викривлення, неусвідомлення дії - усвідомлення і т. інше. [Kofta M., 1979]. Ганна Фрейд розділяла захисні механізми як техніки емоційного контролю на такі, що спрямовані на захист від внутрішньої загрози, і ті, що спрямовані на захист від зовнішньої загрози. Захисному механізму інтелектуалізації дослідники протиставили прийняття певної настанови у ставленні до труднощів; раціоналізації - логічний аналіз ситуацій і своєї поведінки і т. інше.

Таким чином, цікава ідея: феноменологічні техніки емоційного самоконтролю можуть не мати розбіжності, хоча і належать до різних механізмів, у зв'язку з тим, що і механізм захисту, і механізм опанування виконують функцію редукції емоційної напруги. Техніки переборення симптоматики можуть бути як механізмами захисту, так і механізмами компенсації і пристосування. Окрім основних захисних механізмів, таких як заперечення, проекції, витіснення та інші, існують допоміжні такі механізми опанування: мобілізація надії, налагодження міжособистісних контактів з сім'єю, підтримка, повага до себе, трактування того, що відбулось в гумористичному світлі [4,5,6]. Ті ж самі техніки психотерапії з різними категоріями клієнтів в різних ситуаціях мають різну ефективність. Наприклад, в роботі з жінками, які виїхали за кордон опрацьовувались проблеми конфліктів в спілкуванні, взаємодії з дітьми. Батьки дітей, які мали проблеми в спілкуванні з однолітками, використовували стратегію відкидання-заперечення проблеми (звинувачення інших, ситуації). Це значно полегшує їхній емоційний стан (нівелюється почуття стиду за власну дитину, своєї провини за недоліки виховання, тощо). Разом з тим ефективність техніки визначається ситуацією. Така техніка емоційної саморегуляції як заперечення, більш ефективна, якщо передбачується можливістю позитивного закінчення ситуації. Почуття стида у батьків корегується запереченням проблеми під тиском значимих, близьких сусідів, вчителів, родичів та інших статусних людей. Приклад детермінації технік емоційної саморегуляції, коли батьки використовують механізм заперечення реальності, щоб не втрачати прихильність близьких. Особливого значення це набуває в ситуації підвищеної уваги оточення в еміграції. Для матері стає значущим те, як поводить себе дитина в навчальному закладі, на вулиці, що про неї говорять вчителі, іноземці сусіди. Нові правила поведінки примушують приховувати власні бажання, корегувати свою поведінку, що підвищує рівень емоційної напруги. Жінки жалілись на стан емоційної напруги (яка «майже вибухає», «з цим нічого не поробиш», «терпець урвавсь»). На он-лайн консультаціях жінки мали можливість проговорювати свої справжні проблеми, почуття, важкі переживання, складні ситуації з непорозумінням в новому соціальному середовищі, знайти нові поведінкові стратегії.

Опановуюча поведінка має два значення - це і поведінка, яка спрямована на активний вплив на ситуацію, і механізм опанування, який виконує функцію редукції емоційної напруги. Як розрізнити механізми захисту і опанування? За такими критеріями, як гнучкість, спрямованість на майбутнє, реалізм, усвідомлення дій, вирізняється механізм оволодіння. Захисні механізми мають альтернативні показники - ілюзорність і пасивність, ригідність, неадекватність ситуації, підпорядкованість принципу задоволення, викривлення реальності, генералізованість, ригідність, ситуаційна неадекватність, неусвідомлювана поведінка. Аналізуються характеристики технік опанування - закривання очей руками, очі відводяться у погляді, намагання заснути, зосередження на будь-яких непогрожуючих сторонах ситуації, прийняття фатальних установок і т. інше є варіантами стратегії відволікання - уникнення, ухилення, спотворення інформації про загрозливі ситуацію. Таким чином, важливо розрізняти механізми захисту і оволодіння ситуацією.

Функції психологічного захисту різноманітні: редукція емоційної напруги, обмеження деструктивних імпульсів (потягу) патогенної енергії, її трансформації в сприятливі для особистості форми, підвищення самооцінки, досягнення суб'єктивної інтеграції поведінки адаптації до середовища, емоційне зростання, переборення дефіциту розвитку і т. інше. Людна є добре адаптованою, якщо в неї є продуктивність, здатність насолоджуватись життям, внутрішня душевна рівновага. У випадку розладів відбуваються зміни цих механізмів захисту і оволодіння (опанування). Особистість почуває стид, і це породжує злість, ауто агресію. Чим складніша ситуація, в якій опинилась людина і в якій вона відчуває стид, тим більше зростає злість на себе, на інших. Токсичний стид породжує агресію на винних в ситуації і аутоагресію (у випадку неможливості відкритого прояву агресії). Наприклад, агресія може бути пов'язана з гнівом, але може бути також пов'язана з іншими емоціями, а може і не мати емоційних проявів; гнів зовсім не обов'язково проявляється у поведінці у вигляді агресії.

Наприклад, у жінок проявлялась саме така поведінкова форма, як регресія. Це може бути регресія, яка переслідує мету маніпулятивного впливу на значущого іншого є одною з цих форм, і яка є технікою інтеграції: жінки демонстрували безпорадність, власну неспроможність, але не тільки для того, щоб досягти допомоги і прихильності значущої людини. Це відбувається за рахунок механізму актуалізації. Разом з тим регресія може бути і формою захисного процесу - ухилення від відповідальності. Як у дорослих клієнтів, так і у дітей діагностувалась така форма психологічного захисту, що породжується почуттям стида. Регресуючи в ставленні до складної ситуації, відбувається перехід в дитячу позицію («не розумію, як я можу вплинути на проблему», «я не можу вирішувати такі складні ситуації», «це мене не стосується» і т. інше). Такий психологічний захист знижує емоційну напругу.

Усі п'ять захисних механізмів, які проявились у клієнтів (захисти, опанування, маніпуляції, компенсації, розслаблення) мають загальну функцію - редукцію емоційної напруги в травматичній ситуації. Саме прояв цих захистів характеризує теперішній стан психологічного здоров'я членів сімей, які звертаються за психологічною допомогою

Механізм захисту може бути ідентифікований на основі діяльнісного і ситуаційного критеріїв. Інакше кажучи, механізм захисту характеризується відходом від діяльності або ж відмовою від контролю ситуації. Техніки ж опанування функціонально підпорядковані цілі діяльності, або необхідності пройти, пережити ситуацію, не ухиляючись від неї. Це визначаючий критерій механізму опанування. Наприклад, в якості окремих типів захисту розглядались крадіжка, брехня і т. інше. Заперечення, як психологічний захист. Інформація просто не сприймається, тривога заперечується. Цей тип захисту розглядався нами також як психологічний бар'єр. Терапія спрямовувалась на усвідомлення членами сім'ї на прояви тривоги у дітей, родичів, дітей.

Особистість з негативною самооцінкою частіше використовує захисні механізми. Механізм маніпуляції складається з того, що інша людина розглядається не як самоцінність, а як засіб реалізації власних цілей. Нерідко діти в таких випадках стають заручниками триангуляцій в стосунках їх батьків. Вони втягують проблеми дітей у прояснення власних стосунків. В терапії відбувалась модерація комунікацій батьків з актуалізацією їх потреб, бажань, переживань.

Розуміння механізмів психологічних захистів в проблемних ситуаціях дає можливість виокремлення проблеми клієнта. Емоцій та зайвої напруги найчастіше уникають під впливом пригніченого сорому (неможливість зосередитись, страх того, що хтось завадить). «Думання» серед інших занять, що відволікають, також є засобом уникати емоційної напруги. В більшості випадків задоволення так і не досягається, ситуація залишається незавершеною. Це веде до постійного емоційного збудження, тривоги. Будь-яке з цих типів уникнення стає перепонами в поверненні до організмічного балансу. Найефективнішими методами застосовувались дихальні вправи, методи «заземлення», які допомагали пацієнтам відчути власне тіло, вгамувати прискорене дихання в стані тривоги, надмірного хвилювання, панічних атак.

Розглядаючи соціальні й інстинктивні запити клієнтів, ми виокремлювали певні реакції (стид, страх, інше) в різних соціальних групах, представники яких керуються різними правилами, принципами, цінностями. Ці реакції виникають за умов неможливості задовольнити вимоги певного соціального оточення (в ситуації переїзду в іншу країну, регіон). Вимоги спілкування іншою мовою, дотримання нових правил, непритаманних особистості. Звідси спостерігається частота соціальних і невротичних, зовнішніх і внутрішніх конфліктів. В таких випадках починає модифікуватись механізми уникнення, в залежності від ситуації і можливостей клієнта. Уникнення - загальний фактор, який виникає в кожному невротичному механізмі. Не часто і тільки у випадку реальної небезпеки, уникнення призводить до позитивного результату.

Проводячи організмічну реорганізацію, перебудову ставлення особистості до тих часток її душі, які вона витісняє, можна відновити певний баланс позитивних і негативних емоцій, гармонію душі. Ця так звана гармонія дає певне «пристосування» людині в соціальному оточенні. Особливим стає метод «дзеркала душі» клієнта, ставлячи його обличчям до тієї частини його самого, яку він не помічає, витісняє. Цей метод спрямований на синтез і інтеграцію, на відновлення його контакту з раніш ізольованими частинами його особистості. Це відновлює контакт клієнта з соціальним оточенням, зовнішнім світом.

Метод «порожнього стільця» - надав можливість інтегрувати різні частини особистості, прийняти їх зворотній бік. Це відтворювало цілісність особистості, опрацьовувались полярності в емоційному реагуванні на складні життєві обставини. Окремо розглядалась вторинна вигода в цих ситуаціях. Жінки визнавали певні позитивні моменти в складному становищі в їх долі. Ті, хто вперше побували за кордоном, відмічали позитивні нові враження, чуйне до них ставленні оточуючих людей. Це і можливість познайомитись з іншою культурою, традиціями, кухнею, природою. У деяких подружніх пар проблеми в стосунках загострювались і прискорювали їх вирішення. В інших подружніх парах життєві труднощі (довготривале розлучення, матеріальна нестабільність, невизначеність в подальших планах місця проживання, навчання дітей) скріплювали стосунки, покращували взаємини. Жінки говорили, що забували образи, непорозуміння, сварки. Відбувались закриття гештальтів, певних незавершених проблем.

За допомогою гештальт-терапії відновлюється відчуття тіла, усвідомлення переживань, емоцій у клієнта. Вимога до клієнта в такій терапії проговорювати про свої відчуття, зміни в тілі (головні болі, зміни дихання, серцебиття та інше), думки, які виникають. Клієнт добровільно повідомляє про відчуття, про все, що він проживає: раціональне, емоційне та тілесне. Завдяки інтерпретації, психотерапевт впливає на клієнта, без тиску, відмічаючи будь-який супротив (такий як сором, збентеження, інше). Якщо клієнт усвідомлює власні обмеження в проявах певних негативних емоцій, які викликають стан тривоги, то стає можливою саморегуляція. Завдяки можливості регулювати прояв збудження, відбувається зниження рівня тривоги. Збудження продукується організмом в ситуаціях, які потребують великої кількості моторної активності. Людина починає активно діяти (розмахування руками, некоординовані рухи, ходити як звір в клітці). За рахунок надто великого збудження організмічний баланс стає неможливим. Для терапевта необхідно було утримувати терапевтичну стійкість або (в разі втрати за певних обставин, складних ситуацій) повернути її. Допомагали дихальні вправи, тілесні (призупинитись, видихнути, опанувати себе, виявити свої переживання, відчуття себе в цих переживаннях тут і зараз. Найголовнішим для клієнтів було - прийняти себе в цих переживаннях відчаю, розчарування, злості, агресії та інших емоцій, які виникали. Це допомагало бути присутнім в обговоренні травми. Що стосується захисних механізмів самого терапевта, які можуть заважати бачити проблему клієнта в повноті її реальності, то це складна проблема. Якщо терапевту його захисні механізми відіграють роль опори в складних ситуаціях, то і для клієнта вони будуть опорою. Якщо терапевт витрачав більше енергії в знаходженні певних польових процесів, то головним було усвідомлення цього. Як приклад, відчуття безсилля в реальних умовах (неможливо змінити того, що відбувається в реальності), але прийняття цієї складної життєвої ситуації, усвідомлення цінності цього розуміння стає очевидним і для клієнта. В цьому важлива роль терапії, яка розглядає в якості основного інструменту - деконструкцію загальноприйнятих цінностей, за допомогою якої людина освоює проблемне поле невизначеності. Шлях або процес переходу від однозначності полярності до певної невизначеності і є деконструкцією.

Деконструювання передбачає, перш за все, роботу з частками тексту, словами і реченнями, складання можливих заміщуючихся послідовностей, їх доповнення, гру розбіжностей (розбіжності в його процесуальній рухливості). Для гештальт терапії має значення прийоми деконструювання.

Формування бінарних опозицій і знаходження їх в будь-якому місці тексту, яке стає ключовим. Цій філософсько-літературній техніці відповідає в гештальт терапії робота з полярностями. Яку б характеристику не знайшла в собі людина, до завжди знайдеться антипод (який знаходиться в фоні, визначаючи інтенсивність справжніх переживань, але може створювати фігуру). Якщо його підтримати, то стає можливою інтеграція полярностей, які застигли в позиції відторгнення. Щоб розібратися в полярних якостях, необхідно клієнту допомогти побути то в одній то в іншій ролі. Це зменшує вірогідність того, що одна частина особистості буде відторгнута. Тоді коли контакт між протилежними частками особистості установлюється, народжується нове. Визначення можливості існування обох характеристик дає особистості бути більш гнучким і цілісним. Це дає можливість побачити принади протилежних полюсів і не витрачати енергію на боротьбу з ними, а спрямувати її на задоволення певної потреби. Діалог між двома полярними частинами особистості. Клієнт може дозволити кожній частині говорити і повністю висловлювати свою індивідуальність. Підтримка і фрустрація спротиву - це терапевтична інтервенція в роботі з полярностями. В результаті у клієнта піднімається енергія протесту або відгуку, або зовсім втрачаються сили. За цим індикатором можна орієнтуватись, в якому напрямку іде клієнт, і супроводжувати його. Клієнт проживає і присвоює свої протилежні якості. Відбувається інтеграція їх і збереження енергії, відчуття цілісності. Клієнт стає більш вільним у своєму виборі: кого і коли кохати, поважати, а кого ненавидіти.

Надання бінарній опозиції характеру протиріч і випробовування кожної з сторін на міцність шляхом розхитування. В цьому прийомі закладена техніка ампліфікації (техніка риторики, повторення мовних конструкцій або окремих слів, роботи з психологічно значущим матеріалом, розширення поля його розуміння і значення). Можна використовувати в роботі зі снами жінок, образами, симптомами. Проявилась особливість терапії клієнта з дисфункціональної сім'ї (які звертались за психологічною допомогою), це - стремління до розколу, розпаду сім'ї. Особлива увага в терапевтичних сесіях приділялась позитивній конотації до змін в сімейних стосунках. Підтримуючи як «позитивне» симптоматичне явище в сімейній системі, терапевт займав метапозицію і цим заявляв про підтримку гомеостатичної тенденції. Сім'я отримувала в терапії підтримку її членів, і тим самим це давало поштовх до змін. Терапія спрямовано ігнорувала символічний і загрозливий смисл симптому одного з членів родини (алкогольна залежність), як протесту і заклику до змін стосунків. Це робило акцент на підтримку гомеостатичного смислу, підтримку поведінки інших членів сім'ї, спрямованої на ту ж ціль - збереження стабільності і згуртованості сімейної системи. Це надало чіткість у визначенні взаємин між членами сім'ї (бажання «стабільності, душевного спокою»). Кожен з членів сім'ї відмовлявся прийняти роль того, хто визначає стосунки і правила поведінки. В той же час кожен заперечував можливість іншому встановлювати правила в нових життєвих ситуаціях (зміна місця проживання). Залежність в даному випадку надавала виправдання цій неспроможності функціонування сімейної системи. Саме тому всі члени сім'ї не хотіли і не могли змінювати свою поведінку, тим самим зберігаючи гомеостаз системи. Серед причин вони визнають: це зміна соціального статусу, професії, почуття «чужий серед своїх», почуття відчуження та маргінальності в новому соціальному оточенні, конкуренція на новому місці роботи, невпевненість в майбутніх життєвих планах. Цікавою для таких клієнтів була вправа - «Від спостереження до інтерпретації». Вправа на вміння застосовувати метод спостереження і інтерпретації. Пропонується спочатку розповісти - «Що Я бачу?». Потім надати інтерпретацію побаченого, почутого - що «Я уявляю собі» з приводу того (що «Я бачу»). Мета - усвідомлення різниці в інтерпретації і феноменології реальності, фантазій, непорозумінь.

Метою терапії було досягнення спільного з клієнтами визначення і узгодження певної проблеми, що існує в їх взаємодії, в стосунках і заключити формальний або неформальний контракт для терапії цих розладів. Клієнти - головні експерти в оцінці терапії. Визначення «успіху» терапії було в проявах емоцій, переживань клієнтів, які супроводжують проблему (страждання і полегшення, рівень тривоги, хвилювань). Запроваджувалось оцінювання рівня емоційної напруги за 10-ти бальною шкалою. Застосовуючи метод EMDR (емоційна десенсибілізація рухами очей), пропонувалось оцінювання рівня емоційної напруги після малюнку в чотирьох квадратах листка (А 4). Після опрацювання складної травматичної ситуації, клієнти малювали свою проблему (схематично чи певними рисками або малюнком) і оцінювали рівень емоційної напруги. На рівні 2 чи 3 бали час сесії завершувався. Також цей метод доповнювався кожні 4 хвилини постукування («метелика») кліпанням вій 4 рази (команда - “flech”). Це посилювало ефект опрацювання проблем клієнтів, зниження рівня емоційної напруги.

В опрацюванні складних проблем застосовувалась методика розстановки сімейної системи за допомогою ґудзиків. Клієнтом характеризувався вибір ґудзика для кожного члена сім'ї, яким він наділяв («блискучий», «маленький», «простенький», «міцний залізний»), їх розташування (на більшій чи меншій дистанції один від одного). Роль терапевта в процесі терапії спрямовувалась на визначення структурних проблем клієнта, побудову гіпотези в системі його взаємодій, основних захисних механізмів та психологічних сховищ. Діагностувались прояви психологічних захистів маніпулятивного типа: регресія, фантазія, втеча в хворобу або виникнення симптомів. Саме ці захисти створювали певні психологічні сховища, певний внутрішній простір, де простіше ховатись від страху, болі, і він допомагає особистості пережити психологічну травму. В кризовій ситуації загострюються дитячі травми (рання травматизація: залишили дитину в пансіонаті, інтернаті, дитячому садочку). В психологічному сховищі особистість не може розвиватись, усвідомлювати новий досвід і рухатись вперед. Людина застрягає в певному стані і не може рухатись далі. Терапевт відчуває в сесії, що клієнт застрягає і не дає наблизитись терапевту до себе (він у сховищі, захист не дає контактувати з реальністю). Терапія буксує, контакт з клієнтом не відбувається, підвищується його хвилювання. Багато енергії клієнта іде на захист від терапевта. Психологічна інтелектуалізація, розщеплення та інші психологічні захисти одночасно виступають для створення своєї власної реальності клієнта.

Метафора психологічного сховища - це равлик, який ховається в свій будиночок захистів. По повторюваних снах клієнта можна зрозуміти (Що вам сниться в стресовий період і це повторюється?). Може вам сниться новий сюжет (той же сон але з іншими деталями)? Аналізувати повторювану метафору, своєрідне психологічне сховище. Справжній контакт з терапевтом може викликати біль у клієнта (вразливий травматичний досвід дає біль, клієнт починає плакати або «ви мене не розумієте»). Інтерпретації терапевта можуть бути (перенос конкордантний, комплементарний) - як підтримка (мабуть, ви відчуваєте тривогу і не помічаєте того, що я інтерпретую те, що відбувається в терапії; мабуть ви відчуваєте несправедливість і намагаєтесь отримати мою підтримку як від батька, і намагаєтесь захищатись) і як звинувачення терапевтом клієнта (інтерпретація стосунків в терапії клієнта і терапевта - як констатація того, що відбувається в терапії).

Кроки особистісних змін відбувались через: 1 - дослідження себе, свого минулого і сьогодення; 2- усвідомлення, що минуле - в минулому. На рівні раціонального клієнт знає, що вчорашній день закінчився успіхом - ми вижили. На більш глибинному рівні - хоче змінитись. Для цього поринає у фантазії про те як потрібно було б вчинити. Якщо події відбулись нещодавно, то це робиться у вигляді внутрішнього діалогу. Якщо події були давно - цей процес відбувається підсвідомо, часто у вигляді снів або програвання сценаріїв тих самих конфліктів в теперішньому часі. Для змін життя в сьогодні і завтра необхідно відмовитись від постійних змін життя в минулому. Відмовитись від фантазій про інші сценарії реальності. Це не означає відмовитись від спогадів, але їх необхідно прожити, прожити через емоції, відчуття в тілі. Біль може бути від того, що не задовольняється певна потреба (в безпеці, в захисті від батьківської постаті, в проживанні суму за тим, що минулого не змінити).

Необхідно перетворити усвідомлення на навичку. Коли стає зрозумілим, які потреби потребують задоволення, можна шукати способи їх задоволення. Проживання свого минулого досвіду і формування чіткого кордону між минулим і сьогоденням дозволяє стати стійкішим для зміцнення майбутнього. Якщо ж проживання не було пройдене - кожна нова навичка працює на зміцнення минулого негативного сценарію. Необхідно працювати на усвідомлення потреб у емоційній турботі, опорі на себе, відчуття безпеки у стосунках із людьми і на самоті для здорових меж.

Вимоги загальної замінності: «будь-який інший є будь-який інший». Цей засіб використовується і в роботі з різними модальностями, які віддзеркалюючи реальність, є цілком взаємозамінними (і в техніках роботи зі сновидіннями як проекціями або інтроекціями). В процесі роботи зі сном, клієнт проживає ситуацію тут і зараз, коли розповідає від різних учасників сну. Усі частини сну - це фрагменти нашої особистості і тому потрібно їх скласти разом і інтегрувати цілісну особистість.

Застосовувався метод «нове конструювання», розгляд історії під іншим кутом зору, вочевидь, відбувається паралельно і невід'ємно від процесу деконструкції. Поява нових емоцій, значень, смислів, нових деталей і фактів є не тільки результатом деконструкції, але й нового одночасного спонтанного конструювання, яке відбувається у контексті усвідомлення потреб клієнтів. Нові історії спільно конструюються у полі соціальної взаємодії і виходять з неї. Історіями ми бачимо наш світ, вони створюють наші переконання у процесі взаємодії. Тому зміни мови і історії означає зміну в усталених взаємостосунках, попередніх формах поведінки, переконаннях, почуттях, переживаннях, смислах і значеннях, якими наділялась реальність. Це положення відносно історій є важливим в терапії.

В контексті терапії автором історії є не клієнт і не терапевтом, а сама бесіда між ними. Людина не пізнає об'єктивну реальність, а інтерпретує життєвий досвід. Перевірка реальності можлива лише за умови звернення до інших людей, їх бачення. Це дає додаткові дані про явище, що робить інтерпретації більш об'єктивними. Але в інтерпретаціях присутня культуральна фантазія і люди можуть по-різному говорити в присутності різних людей, за певних обставин. Звідси і суб'єктивність інтерпретацій, які вміщують певні оцінки, в різних ціннісних координатах.

Висновки

постраждалий психологічна травма військовий

Складні захисти клієнта провокують труднощі в контакті. Одну і ту ж ситуацію можна інтерпретувати як підтримку і як звинувачення.

Чим складніші були захисти клієнтів, тим складніше, і тим обережніші, простіші були коментарі терапевта в терапії. Чим простіші захисти, тим більш примітивна ідеалізація і знецінення як зворотній бік потреби в ідеалізації. Чим сильніше ідеалізація об'єкту, тим більше знецінення його очікує, тим важче звільнитись клієнту від почуття стиду від власної недосконалості. Особливо чоловіки проговорювали свої почуття безпорадності, безсилля.

Впровадження методів та технологій для відновлення психологічного здоров'я військовослужбовців та членів їх сімей є нагальною потребою сьогодення, адже вплив стресогенів на їхнє здоров'я викликає психологічні травми. Психотерапевти також потребують створення стабілізаційних груп відновлення стабільності в їхньому стані, працездатності. З урахуванням поновлення методів, засобів відновлення психологічного здоров'я, психологічних механізмів захисту, це призведе до значного навантаження на роботу психотерапевтів. В соціумі існують певні соціальні міфи, які формують певні інтроекти, навчану безпорадність людини. Ці явища потребують більш детального розгляду можливостей діагностики психічного здоров'я і відновлення психологічного благополуччя людини.

Перспективою дослідження буде реорганізація системи психотерапевтичної допомоги, оскільки йдеться про надання гідної психологічної допомоги кваліфікованими спеціалістами.

Література